"Спроби впровадження міжнародного контролю за діяльністю в Інтернеті під егідою ООН: нові можливості реалізації Україною інформаційного суверенітету". Аналітична записка

Анотація

 

Проаналізовано результати роботи Світової конференції з регулювання міжнародних телекомунікацій (World Conference on International Telecommunications 2012 (WCIT-12), визначено ключові проблемні положення щодо майбутнього мережі інтернет в дискусіях між країнами-інфолідерами та країнами, що розвиваються. Розглянуто можливі наслідки для України за результатами підписаних документів під час роботи WCIT-12.

 

СПРОБИ ВПРОВАДЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ В ІНТЕРНЕТІ ПІД ЕГІДОЮ ООН: НОВІ МОЖЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНОЮ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУВЕРЕНІТЕТУ

 

Прототип інтернету, що уособлював типовий продукт «холодної війни», на момент свого створення – 1969 р. – був суто національним надбанням США. Згодом, після винайдення гіпертекстового протоколу (1990 р.) й мережевого протоколу TCP/IP (1996 р.), інтернет набув глобального поширення, охопивши майже третину людства. Проте, нинішній статус інтернету багато в чому конфліктує із правом національних держав (зокрема, й України) на реалізацію власних інформаційних суверенітетів.

 

Координацію діяльності з розподілу доменних імен та IP-адрес здійснює ICANN (інтернет-корпорація з присвоєння імен)[1]. Ця організація, хоча має формальний статус «міжнародної некомерційної» (особливо після 2009 року), на думку аналітиків все ще має надзвичайно тісні зв’язки з урядовими структурами США. Значний вплив ICANN зберігається на контроль за діяльністю кореневих серверів DNS (Domain Name System – система доменних імен)[2], через які  переважно здійснюється маршрутизація інтернету.

 

Ситуація ускладнюється активним втручанням в боротьбу за «інформаційний переділ світу» інформаційних ТНК, які прагнуть мінімізувати (чи-то взагалі позбутися) регулятивну роль в Мережі не лише слабких держав, але й таких могутніх як США. Для цієї боротьби за новий порядок регулювання Мережі навіть запропоновано влучну метафору «World War 3.0»[3].

 

Конфлікт довкола питання щодо регулювання інтернету (глобального кіберпростору) набув особливої гостроти наприкінці минулого року на Світовій конференції з регулювання міжнародних телекомунікацій (World Conference on International Telecommunications 2012 (WCIT-12), яка відбувалася впродовж 3-14 грудня 2012 р. в столиці ОАЕ Дубаї під егідою спеціалізованої структури ООН – Міжнародного союзу електрозв’язку – МСЕ (International Telecommunications Union – ITU).

 

Уже напередодні цієї конференції стало очевидним, що за умов відсутності компромісного розв’язання даного конфлікту, невдовзі слід очікувати спроб групи країн відокремити від Світової Мережі національні сегменти інтернету й створити регіональні мережі (ісламські, азійські, євразійські тощо) на базі нових схем маршрутизації. В цьому разі єдина Світова Мережа перестане існувати, що буде серйозним викликом і загрозою для процесів глобалізації в цілому.

 

Понад те, Китай вже йде таким шляхом і доволі успішно: нараховуючи біля півмільярда користувачів Мережі (що майже дорівнює чисельності населення країн ЄС та є майже вдвічі більшим ніж чисельність населення США), в країні було побудовано власну, майже самодостатню мережу, яка в деяких аспектах є доволі ефективною і перспективною.

 

Однак, всупереч песимістичним прогнозам, на зазначеній конференції все-таки вдалося досягти максимально можливого на даному етапі світового розвитку компромісу між країнами-інфолідерами на чолі зі США й країнами, що розвиваються, у питаннях регулювання Світової Мережі. Принаймні, новий міжнародний «регламент електрозв’язку» відтерміновує загрозу порушення єдності Мережі, хоча й не ліквідовує її остаточно.

 

Предметом обговорення представників 193 країн, що є членами ITU, було запровадження єдиних міжнародних правил регулювання Мережі[4].

 

Ключовою новацією в роботі WCIT-12 мало бути обговорення внесених Росією, Китаєм та деякими іншими державами (Таджикистан, Нігерія, Сирія та ін.) пропозицій, змістом яких було надання регулятивних повноважень щодо Мережі МСЕ (ITU), як структурі ООН, та суверенних прав щодо регулювання власних національних сегментів Мережі окремим державам-учасницям ITU[5]. За умов ухвалення такої резолюції реалізація національних впливів на Мережу неодмінно зачіпатиме інтереси не лише країн-інфолідерів, але й інформаційних ТНК, що надають доступ до Мережі, трафік, розподіляють доменні імена тощо.

 

Водночас «наступ» на позиції США як ключового інфолідера й інформаційних ТНК вели не тільки національні держави. З пропозиціями, близькими до тих, які пропонували Росія та її союзники (зростання плати за інтернет-з’єднання, пересування контенту, поліпшення трафіку тощо) виступила, наприклад, й Асоціація європейських операторів телекомунікацій (The European Telecommunications Network Operators Association (ETNO) – консорціум, до якого входять найбільші телекомунікаційні компанії Європейського Союзу.

 

З метою недопущення реалізації таких ініціатив Палата представників Конгресу США ухвалила спеціальну резолюцію, у якій зобов’язала Білий Дім виступити на Конференції в Дубаї проти пропозицій щодо «суверенізації інтернету». У свою чергу, 22 листопада 2012 р. Європарламент теж ухвалив аналогічну резолюцію, якою засудив «національно-суверенні поправки» на тій підставі, що «ані МСЕ, ні якась інша централізована організація не можуть претендувати на повноваження, що дозволяють регулювати Мережу».

 

Росія на зазначеній Конференції внесла спочатку більш жорстку версію пропозицій до Регламенту, де з посиланнями на Туніську Декларацію Світового саміту з інформаційного суспільства 2003-2005 рр. під егідою МСЕ ООН[6] пропонувала запровадити для інформаційних ТНК плату за передачу інформації через віртуальні кордони держав.

 

Довідково.

Сутність «жорстких» пропозицій Росії полягала у неухильному дотриманні принципів інформаційного суверенітету держав: поширення на Світову Мережу існуючих принципів регулювання телефонних мереж; встановлення правил адресації і нумерації в Мережі, погоджених  з регулятивними органами державної влади; встановлення чіткого контролю за обігом інформації на території кожної країни, яка регулюватиме на своїй території діяльність компаній, що надають доступ до Мережі, трафік і розподіляють доменні імена[7]. Міжнародні інтернет-компанії на кшталт YouTube та Facebook мали би в разі прийняття таких міжнародних норм платити за передачу свого контенту через кордони інших держав (зокрема проплачувати трафік користувачів, що знаходяться за межами США).

 

Однак згідно з «витоками інформації», оприлюдненої в російській та західній пресі, офіційна Москва під тиском критики з боку США, ЄС та транснаціональних інформаційних компаній (Facebook, Google тощо) відмовилася від попередніх намірів й зняла з обговорення на конференції найгостріші тези щодо національного й наднаціонального регулювання інтернету. Натомість була внесена «пом’якшена» версія, запропонована Міністерством зв’язку та масових комунікацій Російської Федерації, щодо базових міжнародних угод, які регулюватимуть територіальну приналежність сайтів, загальні юридичні питання тощо. У новій версії російських пропозицій була також зроблена поступка інформаційним ТНК за принципом багатосторонньої участі («multi-stakeholder approach») у регулюванні інтернету, яка того полягала у тому, що у цьому процесі братимуть участь не лише національні держави, але й представники «глобального громадянського суспільства» та комерційного сектору (тобто ТНК).

 

В остаточному підсумку Росія виступила лише з двома пропозиціями: дати визначення нових понять на кшталт «мережа інтернет», «інтернет-трафік», «доступ до мережі інтернет», «базова інфраструктура мережі інтернет», «національний сегмент мережі інтернет» та виробити консенсусний підхід до забезпечення безпеки функціонування мережі інтернет. Це, зрештою, було враховано у резолюції WCIT-12[8].

 

Проти пропозицій, спрямованих на національно-державну суверенізацію інтернету, інформаційними ТНК в Мережі було розгорнуто активну інформаційну діяльність, координатором якої став створений у листопаді 2012 р. портал Wcitleaks.org, на якому з’явилися документи конфіденційного змісту, що їх підтримували на Світовій конференції Росія та її чисельні союзники. При цьому авторство Wcitleaks.org приписувалося двом активним захисникам вільного інтернету, – професорам Університету Мейсона в США[9].

 

Довідково

В рамках ще одного аналогічного проекту – «Protect Global Internet Freedom» – відбувалася реєстрація учасників спротиву майбутньому документові. Проте, навіть побіжний огляд списку від України наводив на думку про суцільну нелигітимність подібного голосування. У числі підписантів, наприклад, був київський Університет імені Борис Грінченка, хоча навряд чи в цьому університеті проводилися збори трудового колективу викладачів та студентів з обговоренням відповідної ситуації[10].

 

«Глобальну цифрову свободу» підтримала низка комерційних та некомерційних організацій, які претендують на роль виразників позицій глобального громадянського суспільства: La Quadrature du Net; Acces now; Internet Society; Voice on the Net Coalition Europe («VON»); Public Knowledge; Center for Democracy & Technology та ін.

 

Документові, що перебував на обговоренні спеціалізованої установи – МЕС, зазначені структури протиставляли інший документ – «Спільну декларацію щодо свободи висловлювання та інтернету»[11], який підписали в 2011 р. представники ООН, ОБСЄ, ОАД та цілої низки громадських організацій.

 

Головним ідеологом збереження існуючого в середовищі інтернет «організованого хаосу» став один з батьків-основоположників інтернету (винахідник технології передачі пакетів даних TCP/IP), керівник групи лобістів Google Вінт Церф (Vint Cerf), який за сумісництвом є лобістом ICANN.

 

На фаховому жаргоні посади, тотожні тим, які обіймає В. Церф, подібні до посади «публічного дипломата», кваліфікуються як «IT-євангеліст»[12]. На думку В. Церфа усі проблеми розвитку інтернету випливають із принципу державного суверенітету, який є невідповідним новій технологічній реальності. Відтак В. Церф засудив пропоновані заходи з регулювання інтернету, як «безнадійні спроби деяких урядів і контрольованих ними телекомунікаційних компаній грати м’язами», які є «доказом того, що ця група динозаврів з мозками розміром з горошину ще не зрозуміла, що вони вимираючий вид, тому що сигнал ще не дійшов їхніми довгими шиями»[13].

 

У підсумковому документі WCIT-2012 у вигляді оновленого Регламенту міжнародного електрозв’язку (The International Telecommunication Regulations (ITRs) враховані вищезгадані «м’які» пропозиції щодо безпеки й стійкості мереж, безпечного середовища розвитку інтернету, а також щодо підозрілих, незапитаних адресатом, електронних повідомлень.

 

Під оновленим Регламентом поставили свої підписи 89 делегацій із тих 159, які брали участь в роботі конференції в Дубаї (серед них – Україна, Росія, Китай, Бразилія, Аргентина, Сінгапур, ОАЕ, ПАР та ін.). Ще 15 делегацій не були допущені до процедури підпису із-за відсутності необхідних повноважень. Представники США, Австралії, Канади, Японії й європейських країн-членів ЄС підписів під новим регламентом не поставили.

 

Серед важливих результатів роботи конференції стало прийняття стандарту глибокого аналізу інтернет-трафіку DPI (Deep Packet Inspection)[14], проти чого виступила, зокрема, Німеччина, попередивши, що ця технологія може бути використана для впровадження авторитарними політичними режимами цензури і, відтак, перетвориться на перешкоду на шляху вільного обміну інформацією.

 

Згідно DPI інтернет-провайдери зможуть аналізувати не тільки заголовки пакетів даних, що пересилаються, але і їхній контент, що дозволить виявляти і блокувати комп’ютерні віруси, а також доступ до сайтів, що містять «об’єкти, захищені авторським правом, шкідливу інформацію, протизаконний контент». У документі WCIT-2012 наголошується на можливостях блокування «піратського» торрент-трафіку і закачувань файлів у форматі mp3 у разі порушення авторських прав тощо, що може розглядатись як крок на зустріч інформаційним ТНК та правовласникам. Водночас варто враховувати, що де-факто дана технологія вже давно використовується провайдерами і в тому числі – у США та Великобританії.

 

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ:

1. Міжнародна конференція в Дубаї спеціалізованої структури ООН, – Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ), не увінчалася повним успіхом, який могла би засвідчити передача управління розподілом доменів і IP-адрес самому МСЕ, а через нього – національним адміністраціям управління зв’язком. Проте, рішення WCIT-2012, хоча й мають суто рекомендаційний характер, є серйозним результатом для реалізації інформаційного суверенітету країн на шляху розвитку.
2. Рішення конференції в Дубаї (WCIT-2012) є розумним й максимально можливим, на даному етапі розвитку, компромісом між країнами-інфолідерами й країнами, що розвиваються, який відтерміновує загрозу порушення єдності Світової Мережі, хоча й не ліквідовує цю загрозу остаточно. Водночас, доволі ефективна практика Китаю із побудови «національного інтернету» із практично повним функціоналом «великого інтернету» може спровокувати аналогічні спроби і в інших країнах чи міждержавних об’єднаннях. Не виключено, що ця проблема може зачепити і Україну, якій у відділеному майбутньому доведеться обирати власну позицію щодо такої глобальної сепарації.
3. Дедалі очевиднішою є проблема посилення міжнародно-правової боротьби за право регулювати роботу мережі інтернет. На думку значної кількості міжнародних гравців нинішній статус управління інтернету багато в чому обмежує право національних держав на реалізацію власних інформаційних суверенітетів.
4. Інтернет-провайдери (в тому числі українські) з 2015 року отримають гарантоване структурою ООН право аналізувати не тільки технічні параметри інтернет-трафіку (пакетів даних), але й контент повідомлень, впроваджуючи для цього відповідний стандарт. Зазначене дозволить оптимізувати боротьбу із піратським протизаконним контентом, розповсюдженням комп’ютерних вірусів тощо, що відкриє додаткові можливості перед правоохоронними органами у напрямі боротьби з кіберзлочинністю, кібертероризмом тощо. Крім того, прийняття стандарту DPI актуалізує питання подальшої імплементації в національне законодавство положень Конвенції про кіберзлочинність та налагодження співробітництва між державою та бізнесом в сфері протидії кіберзлочинності.
5. Водночас у зв’язку із можливим запровадженням стандарту DPI можна очікувати посилення тиску на Україну з боку міжнародних об’єднань правовласників, що будуть вимагати більш жорсткого виконання від України взятих на себе зобов’язань (в тому числі – в межах ВТО) з додержання прав на інтелектуальну власність. Відповідно, Україна має бути готова до подібного розвитку подій та зростання напрямків зовнішнього тиску у зв’язку з цим.
6. Паралельно до зростання уваги з боку правовласників, керівництво держави може зазнати інших форматів тиску у зв’язку із рішеннями конференції в Дубаї: зовнішньополітичного (з боку закордонних державних та неурядових структур, що будуть опікуватись незастосуванням нових стандартів до потенційного обмеження свободи слова в мережі інтернет) та внутрішньополітичного (внаслідок боротьби між прибічниками інформаційного суверенітету й лобістами інформаційних ТНК в самій Україні).
7. Швидше за все проблема зміни формату регулювання роботи Мережі буде лише загострюватись в найближчому майбутньому, що буде посилювати протиріччя не лише між державами, але й державами та бізнесом. Не омине розв’язання цього питання й Україна, якій доведеться шукати прийнятну формулу компромісу, яка врахувала б інтереси всіх зацікавлених суб’єктів: держави, громадянського суспільства, національних й транснаціональних корпоративних структур, й об’єктивно посприяла б суверенізації національного інформаційного простору. Серед можливих майданів для прийняття відповідних рішень можуть бути РНБО України та дорадчі органи при Президентові України.
8. З метою пошуку адекватної національним інтересам України політики щодо майбутнього мережі інтернет, дане питання могло би стати предметом дискусії на Українському Форумі з управління інтернетом (IGF-UA), співорганізаторами якого є низка державних установ (зокрема: Державне Агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, Державна служба України з питань захисту персональних даних, Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України).

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

(Ожеван М.А.)