Анотація
Проаналізовано основні чинники радикалізації української молоді в сучасних умовах. Запропоновано стратегічні пріоритети державної політики та першочергові заходи, спрямовані на попередження деструктивних проявів молодіжного радикалізму.
МОЛОДІЖНИЙ РАДИКАЛІЗМ В УКРАЇНІ: ЧИННИКИ ЕСКАЛАЦІЇ ТА ШЛЯХИ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НЕБЕЗПЕЧНИХ ПРОЯВІВ
Сприяння молоді в реалізації творчих можливостей та ініціатив, залучення її до активної участі в розвитку держави, відповідно до ст. 8 Закону України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року є однією з основних засад внутрішньої політики України в соціальній сфері. Втягування ж молоді у політичне протистояння з наближенням президентських виборів 2015 року вкотре актуалізує проблему соціального «самопочуття» цієї вікової групи та ризиків, пов’язаних із її радикалізацією. Суспільна значущість молодіжної проблематики обумовлюється тим, що молодь багато в чому визначає майбутнє країни, будучи одним з головних стратегічних ресурсів суспільного розвитку. Саме молодь відіграє вирішальну роль у формуванні національного демографічного потенціалу. Протягом усього періоду незалежності частка молодіжного контингенту (14-35 років) у загальній чисельності населення лишається досить сталою – 30-33 %. Найбільша кількість молодих громадян зосереджена у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях та м. Києві. У пропорційному вимірі молодь складає вагому частину населення Харківщини, Львівщини, Одещини (до 31 % від усього населення) та м. Києва (до 34 %) [1]. Причому тяжіння української молоді як однієї з найбільш мобільних груп населення до розвинутих, перспективних та комфортних для проживання регіонів є цілком наочним й підтверджується її переважанням у загальному міграційному обороті (сума прибулих і вибулих) – 66,5 % станом на 2010 рік [2].
Стабільно високою є економічна активність української молоді. Сьогодні в Україні нараховується близько 8,5 млн економічно активних молодих осіб віком 15-35 років, що становить майже 38 % усього економічно активного населення країни у віці 15-70 років. Якщо порівнювати з попередніми роками, цей показник у 2010 р. залишився майже незмінним щодо 2000 р., однак порівняно з останнім докризовим 2008 р. скоротився більш ніж на 2,5 %. Кількість економічно активних молодих осіб віком 15‑35 років щодо усього економічно активного населення країни стабільно зростала з 2000 р. і досягла свого найвищого значення (39,4 %) у 2008 р., після чого спостерігається її поступове зменшення [3].
Отже, попри прогнозоване у майбутньому скорочення питомої ваги молодших вікових груп у демографічній структурі українського суспільства, такі якісні характеристики, як чисельність, мобільність, економічна активність, відкритість до різноманітних інновацій, а також концентрація у ключових регіонах країни (а надто – у столиці) роблять молодь одним із визначальних чинників громадсько-політичного та соціально-економічного життя України.
Одночасно молоді люди залишаються надзвичайно вразливими і незахищеними перед багатьма суспільними проблемами: економічними, духовно-гуманітарними, екологічними тощо, що підтверджується статистикою та результатами численних соціологічних досліджень. Безробіття, низька оплата праці, тотальна корупція, забруднення довкілля, руйнування традиційних (передусім, сімейних) цінностей, побутові негаразди відчутно позначаються на якості життя та підвищують загальний рівень соціального неблагополуччя і невдоволення в молодіжному середовищі. Так, молоді люди віком до 35-ти років більшою мірою, аніж старші вікові групи, незадоволені розвитком демократії в Україні [4]. Примітно, що значна частина молоді була в цілому незадоволена своїм становищем у суспільстві й у перші роки незалежності України: у 1992 р. про це заявила половина молодих людей віком 18-35 років (51 %). Впродовж першого десятиліття незалежності ця частка зростала і у 1998 р. охоплювала уже майже 2/3 молодих людей – 72%. Надалі кількість незадоволених почала дещо скорочуватися, проте у 2008 р. та 2010 р. становила по 44 %. Станом на 2012 р. цей показник знову дещо зріс і становив 47 % [5].
Невід’ємною частиною повсякденного життя української молоді є стрес. Особливо тривожною є поширеність стресових ситуацій на роботі (44,6 % опитаних молодих людей у 2010 р., зокрема, серед осіб у віці 25‑35 років – 56,3%) та в державних установах і закладах (38,8 % і 46,4 % відповідно). Традиційно найвищим є відсоток стресів у відносинах із сім’єю та родичами, з якими респонденти проживали спільно: 51,3 % загалом і 56,3 % для 25-35-річних [6]. Зростання останнього показника для старшої вікової групи молоді може свідчити про наявність житлових проблем (відсутність окремого помешкання).
Перелік чинників, що визначають якість життя та соціально-психологічне самопочуття молоді не вичерпується умовами навчання, праці та побуту. Так, вельми актуальною проблемою для молодих громадян України залишається стан довкілля: за результатами опитувань, саме екологічна ситуація у місцях проживання і навчання викликає в українських студентів найбільше незадоволення (38,6 %) та, відповідно, найменше задоволення (5,6 %) з-поміж інших життєвих обставин. Різке неприйняття у студентської молоді викликають й такі явища соціального життя, як відмова від новонародженого (засуджують цей учинок 81,5 % опитаних), проституція (63,7 %), можливість реєстрації одностатевих шлюбів (57,3 %) [7].
На тлі об’єктивної демографічної значущості молодого покоління, його ролі у соціально-економічному розвиткові, громадсько-політична активність української молоді характеризується досить суперечливими тенденціями. Незадоволення молодих людей розвитком ситуації в країні та своїм становищем у суспільстві поєднуються з відносною громадянською пасивністю та виразними патерналістськими мотивами: у липні 2012 р. позитивне ставлення до суспільно активних молодих людей висловили 71 % опитаних громадян 18-25-річного віку. Водночас, про своє бажання бути схожими на таких людей заявили лише 4 % респондентів. Стабільно значною серед цієї ж вікової категорії є частка тих, хто не виявляє бажання адаптуватися до сучасної соціально-економічної ситуації: у межах 20 % опитаних протягом моніторингу 1997-2009 рр. У квітні 2012 р. лише 20 % респондентів віком 18-35 років відповіли, що вони активно включилися в громадсько-політичне життя, ще стільки ж (20 %) відзначили, що вони не хочуть пристосовуватися до реалій сьогодення, а 37 % опитаних – відповіли, що вони «перебувають у пошуку» [8].
Загалом результати соціологічних досліджень 1997-2007 рр. свідчать про поступове зростання орієнтації молоді на соціальну опіку та гарантії з боку держави. Основними напрямками очікуваної підтримки є забезпечення безкоштовної освіти, першого робочого місця, пільги для молодих підприємців тощо [9]. Головну відповідальність за стан справ молодь, як і інші вікові групи населення, покладає на Президента України [10].
Крім того, результати соціологічних досліджень дають підстави стверджувати, що в молодіжному середовищі поступово поширюються політичний нігілізм та ідеологічна невизначеність. На сьогодні близько 30 % молоді заявляє, що політичне життя країни їх не цікавить (зацікавлених ним виявилося 8 %). Переважна ж більшість (64 %) звертає увагу на події суспільно-політичного життя час від часу. Традиційно низьким залишається залучення молодих людей віком 18-35 років до участі в діяльності громадсько-політичних організацій: за даними моніторингу Інституту соціології НАН України, частка молоді, яка не належить до жодної з них, становить 83 %. Низька зацікавленість політикою позначається на виборі між орієнтирами соціалістичного та капіталістичного шляхів розвитку країни. Якщо у 1994 р. частка тих, хто не підтримував жоден з напрямків та вагався з відповіддю, становила менше половини від усієї опитаної молоді (41 %), то сьогодні таких уже більшість (56 %).
Відсторонення від політичного життя країни, політико-ідеологічна невизначеність молоді характеризується протестним забарвленням. Ця тенденція простежується, зокрема, через поступове зростання кількості молодих людей, які не підтримують жоден зі шляхів розвитку: моніторингові показники 2012 р. зафіксували найвищий відсоток молоді, яка обрала варіант відповіді «не підтримую нікого», в той час як більш толерантний до обох ідеологічних течій варіант відповіді («підтримую і тих, і тих, аби не конфліктували») залишився на мінімальній позначці. Важливим є те, що майже половина (а то й більше) молодих людей упродовж усіх років незалежності не мала певних ідеологічних уподобань: респонденти відзначали, що вони або не сповідують взагалі ніякої ідеології, або ще остаточно не визначилися стосовно неї, або не розуміються на цих течіях. Так, у 1994 р. серед молоді віком від 18 до 35 років ця категорія становила 63 %, у 2000 р. – 66 %, у 2005 р. – 53 %, у 2010 р. – 63 %. Сьогодні цей показник знаходиться на позначці 60 % [11]. Хоча абсолютна більшість молодих українських громадян не є членами політичних партій або громадських організацій, не довіряє їм й не асоціює себе з жодним ідеологічним напрямом, все ж таки 15 % опитаних молодих громадян України висловлюють готовність до громадського протесту у разі погіршення умов життя або порушення конституційних прав і свобод [12; 13].
Важливим індикатором політичної активності молодих людей є рівень їх участі у виборах. Результати екзит-полів дають можливість приблизно оцінити цей рівень на кожних виборах. На основі розрахунків, здійснених за результатами екзит-полів, рівень участі молоді віком від 18 до 29 років становив: під час проведення парламентських виборів 1998 р. – 67 %, першого туру президентських виборів 1999 р. – 61 %, парламентських виборів 2002 р. – 59 %, повторного другого туру президентських виборів 2004 р. – 71 %, парламентських виборів 2006 р. – 57 %; президентських виборів 2010 р. – 57 %; парламентських виборів 2012 р. – 47 %. Загалом, упродовж проведення усіх виборів рівень електоральної активності української молоді був нижчим за середній рівень електоральної активності населення [14]. Отже, рівень участі молоді у громадсько-політичному житті країни загалом не відповідає соціально-демографічній значущості цієї категорії населення та рівневі її участі в господарсько-економічному житті. Відчуженість такої численної й досить активної суспільної групи від процесу прийняття політичних рішень є потенційним джерелом напруги та дестабілізації.
В Україні участь молоді в суспільному житті забезпечується низкою офіційних документів. Актуалізація питання залучення молоді до вироблення державної політики у контексті наближення до європейських стандартів політичної участі зумовлює необхідність доповнення вітчизняної нормативної та програмової бази в цій галузі. Одним з останніх документів, спрямованих на активне включення молоді у громадсько-політичний процес, є Державна цільова соціальна програма «Молодь України» на 2009‑2015 роки. На стадії обговорення і доопрацювання перебуває проект Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 р. Однак усі вони передбачають досягнення позитивного ефекту у більш чи менш віддаленій часовій перспективі, тоді як напередодні президентських виборів 2015 р., імовірно, домінуватимуть описані вище негативні тенденції.
Таке становище є особливо небезпечним з огляду на намагання різних політичних сил використати природний радикалізм молоді у своїх вузькокон’юнктурних інтересах. Соціальна невлаштованість значної частини молодих людей робить їх зручним об’єктом популістської демагогії та різноманітних маніпуляцій. Слід враховувати, що саме участь у політичних, насамперед протестних, акціях є однією з найбільш прийнятних і доступних для молодого покоління (поряд із участю у виборах) форм громадянської активності та донесення своєї позиції до влади й суспільства, а також одним з джерел заробітку. Відтак, виконавцями та учасниками екстремістських дій часто стають молоді люди віком від 18 до 30 років, а подеколи й більш молодші за них, що підтверджується резонансними подіями 18 травня 2013 р. Один з їх учасників, який опинився в епіцентрі скандалу навколо побиття представників ЗМІ, назвав матеріальні труднощі головною причиною своєї участі у проплаченій вуличній акції [15]. Слід додати, що в Україні найнижчі доходи від зайнятості отримує наймолодша вікова група осіб, які зазвичай підробляють у вільний від навчання час. Це здебільшого випускники шкіл та студенти початкових курсів, які, маючи середню або неповну вищу освіту, просто не можуть знайти високооплачувану роботу [16].
Однак на сьогодні потенціал радикалізму української молоді все ще виявляється здебільшого латентно – у формі недовіри до абсолютної більшості політичних інституцій, зневіри у можливості самореалізації в Україні й, відповідно, у поширенні еміграційних настроїв. Так, за результатами моніторингу Інституту соціології НАН України, молодь демонструє критично низький рівень довіри до політико-адміністративної сфери держави, владних інститутів, політичних партій, органів правопорядку, профспілок [17]. Через невирішені життєві проблеми та відсутність перспектив намір назавжди залишити Батьківщину в оглядному майбутньому за результатами соціологічних досліджень висловила половина опитаних молодих громадян України (50,4 %) [18].
Суттєвим чинником радикалізації молоді, але, водночас, й амортизації протестних настроїв є Інтернет – провідна технологічна інновація сучасності. Нові інформаційні технології найшвидше опановуються й засвоюються саме молоддю як найбільш мобільною соціально-демографічною групою. Використання всесвітньої мережі в Україні дуже залежить від віку: чим молодшою є вікова група, тим вище у ній відсоток постійних користувачів [19]. За результатами різних досліджень, від 65 % до 80 % українських Інтернет-користувачів – це люди молодше 36 років. У соціальній структурі Інтернет-аудиторії особливе місце займає студентська молодь. При цьому саме студентство є найактивнішим сегментом молоді з традиційно вищим, ніж у решти молодіжних категорій, рівнем соціально-політичної обізнаності та громадянської активності [20]. Кількість осіб у віці від 15 до 21 року, які щодня користуються для задоволення своїх інформаційних, фахових та комунікативних потреб Інтернетом, становить 71,9 %, соціальними мережами – 62,4 % [21]. Поряд із цим, дуже важливу роль як джерело інформації зберігає телебачення: для 62,5 % молодих респондентів воно є основним інформатором про події в країні та світі [22].
Назагал, в інформаційному просторі панують принципи, що сприяють формуванню в молодої людини демократичних, загальнолюдських та активістських цінностей. Переглянута Європейська хартія участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівні рекомендує використовувати інформаційні та комунікативні технології, за допомогою яких через можливість інтерактивного спілкування відбувається обмін найрізноманітнішою інформацією, для активізації суспільно-політичної участі молодих людей [23]. Але повсякчас існує загроза передачі людиноненависницьких та екстремістських ідей, утвердження яких може спровокувати розвиток негативних орієнтацій і стереотипів, як щодо суспільства загалом, так і щодо окремих політичних інститутів. Відтак, дуже важливо уникнути тенденції до монополізації формування світоглядних орієнтацій молоді електронними медіа (Інтернетом та ТБ). Їхня безумовно вагома в сучасних умовах роль у вихованні молодого покоління має доповнюватися впливом традиційних інститутів політичної соціалізації: сім’ї, навчально-виховних закладів освіти, ВНЗ, Церкви, громадських об’єднань [24].
Висновки та рекомендації
Соціальні проблеми української молоді та відчуженість переважної її частини від процесу прийняття політико-управлінських рішень (отже, й від вирішення актуальних молодіжних проблем) зумовлюють наростання розчарування, байдужості, соціальної апатії, еміграційних настроїв серед молоді, а також створюють ґрунт для поширення ідейно «забарвлених» екстремістських поглядів та радикалізації форм її політичної участі.
Відтак, обов’язковою умовою сталого й безпечного розвитку України є здійснення державної молодіжної політики відповідно до чинних європейських стандартів. Одним із пріоритетів цієї політики є комплексна переорієнтація природного потенціалу радикалізму молодих громадян на протидію тим негативним явищам, які викликають найбільше неприйняття в суспільстві й об’єктивно виступають каталізаторами протестних та екстремістських настроїв – на протидію соціальній несправедливості, злочинності, корупції, бюрократизмові, руйнуванню традиційних, зокрема сімейних, цінностей, проявам аморальності, екологічним злочинам, зазіханням на суверенітет і територіальну цілісність України тощо.
Система державних заходів з попередження небезпечних проявів молодіжного радикалізму та його спрямування у конструктивне річище повинна мати комплексний характер і включати:
- створення умов для задоволення соціальних потреб молоді (трудових, майнових, гуманітарних тощо);
- підтримку суспільної активності молоді (як молодіжних громадських організацій, так і низових ініціатив та цільових проектів);
- інформатизацію контактів органів влади із молодіжною аудиторією, впровадження механізмів електронної демократії;
- побудову цілісної системи громадянської освіти та патріотичного виховання від школи до ВНЗ;
- досконалення правової бази протидії екстремізмові.
До числа невідкладних заходів, які вже у найближчій перспективі сприятимуть попередженню найбільш небезпечних проявів молодіжного радикалізму, слід віднести такі:
- підвищення рівня інформаційної відкритості органів влади та інтерактивної складової їх веб-ресурсів (створення Інтернет-форумів, проведення Інтернет-опитувань, рейтингових голосувань, подальше поширення практики онлайн-зустрічей, «телефонів довіри», «гарячих ліній», інших форм оперативного індивідуального зв’язку з представниками органів влади);
- створення за ініціативи органів влади загальнонаціонального молодіжного інформаційного порталу;
- сприяння захистові трудових прав молоді не лише через забезпечення працевлаштування молодих спеціалістів, а й шляхом закріплення у трудовому законодавстві гарантій тимчасової зайнятості для молоді, що навчається або втратила роботу, створення державного електронного реєстру відповідних вакансій;
- включення питань профілактики радикалізму та виховання толерантного світогляду до Стратегії розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 р., а також до програм підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, педагогічних і науково-педагогічних працівників системи освіти України;
- нормативне закріплення посиленої відповідальності за здійснення екстремістської пропаганди серед неповнолітніх осіб, шляхом внесення відповідних змін до Кримінального кодексу України (Ст. 109, 110, 161).
Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства
(П.Ф. Вознюк)
----------------------------------------------------------------
[1] Молодь в умовах становлення незалежної України (1991–2011 рр.) : щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державний інститут сімейної та молодіжної політики. – К: Б. в., 2012. – С. 10–11.
[2] Там само. – С. 27.
[3] Там само. – С. 78.
[4] Участь молоді в суспільному житті: досвід, можливості, бар’єри : щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні (за підсумками 2011 року) / Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Державна служба молоді та спорту України. – К.: Б. в., 2012. – С. 67.
[5] Там само. – С. 40, 53.
[6] Молодь в умовах становлення незалежної України… – С. 49–51.
[7] Становище студентської молоді України: результати соціологічного дослідження (грудень 2008 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gurt.org.ua/news/events/1476/
[8] Участь молоді в суспільному житті… – С. 40.
[9] Молодь в умовах становлення незалежної України… – С. 117–119.
[10] Участь молоді в суспільному житті… – С. 68.
[11] Там само. – С. 61–62.
[12] Там само. – С. 70–71.
[13] Становище студентської молоді України…
[14] Участь молоді в суспільному житті… – C. 62.
[15] Спортсмен Вадим Титушко «рассказал правду» о драке в Киеве во время митинга оппозиции [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lenta.lviv.ua/other/2013/05/21/5091.html
[16] Участь молоді в суспільному житті… – С. 43.
[17] Там само. – С. 55.
[18] Украинская молодежь готова к эмиграции [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.liga.net/news/society/524388-ukrainskaya-molodezh-gotova-k-…
[19] Динаміка проникнення Інтернету в Україні (за даними всеукр. опитування, проведеного Київ. міжнар. інститутом соціології 10–19 лютого 2012 р.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=80&page=1
[20] Участь молоді в суспільному житті… – С. 85, 88.
[21] Для чего украинской молодежи нужен Интернет? [Електронний ресурс]. – Режим http://institute.gorshenin.ua/researches/
[22] Участь молоді в суспільному житті... – С. 87.
[23] Переглянута Європейська хартія участі молоді в громадському житті на місцевому та регіональному рівні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eucharter.pedagog.org.ua/text/charter/src.html
[24] Доцяк І. Вплив Інтернет-середовища на політичну соціалізацію української молоді: тенденції та виклики / І. Доцяк, Т. Случик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost35251.