"Перекази мігрантів з-за кордону та можливі заходи щодо їх заохочення та ефективного використання". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Розглянуто динаміку та соціально-економічний вплив валютних переказів мігрантів з України на батьківщину, досвід зарубіжних країн щодо заохочення переказів та їх ефективного використання, запропоновано заходи щодо стимулювання переказів та їх спрямування на інвестиції в Україні.

 

ПЕРЕКАЗИ МІГРАНТІВ З-ЗА КОРДОНУ ТА МОЖЛИВІ ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ЗАОХОЧЕННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ

 

Міжнародна міграція, характерна для сучасного глобалізованого світу, супроводжується одним з найпотужніших міжнародних фінансових потоків, який формується завдяки переказам мігрантами зароблених за кордоном коштів своїм сім’ям на батьківщині. Суми переказів постійно зростають: у 2012 р. вони становили 529 млрд доларів США, що у чотири рази більше, ніж в 2000 р., у п’ять разів, ніж у 1995 р. За обсягами приватні трансферти порівнянні з міжнародною фінансовою допомогою та прямими іноземними інвестиціями і справляють очевидний вплив не лише на добробут домогосподарств-отримувачів, а й на макроекономічні показники на рівні держав.

 

Україна отримує з-за кордону значні суми приватних трансфертів. За даними Національного банку України в 2012 р. приватними особами в країну було перераховано 7,5 млрд доларів США (табл. 1), що майже дорівнює обсягові прямих іноземних інвестицій (7,8 млрд у 2012 р.).

 

Таблиця 1

Грошові перекази в Україну у 2007-2011 рр. за розрахунками НБУ, млн дол. США

 

2007

2008

2009

2010

2011

2012

 

Усього

 

4922

 

6177

 

5370

 

5862

 

7019

 

7526

За каналами надходження

Через коррахунки банків

2818

3275

2832

2959

3252

3278

Через міжнародні платіжні системи

1458

2097

1825

2126

2804

3213

Неформальними шляхами

646

805

713

777

963

1035

За джерелами формування

Оплата праці (без врахування податків та витрат в країні перебування)

1842

3024

2855

3373

4022

4619

Приватні трансферти, у т.ч.

3080

3153

2515

2489

2997

2911

   грошові перекази робітників, які працюють за кордоном

2292

2140

1643

1560

1890

1749

   інші приватні трансферти

788

1013

872

929

1107

1158

Обсяги грошових переказів у % до ВВП

3,4

3,4

4,6

4,3

4,3

4,3

Джерело: Національний Банк України

 

Значення переказів для України переконливо було підтверджено в роки кризи. Так, хоча 2009 р., за даними НБУ, від приватних осіб надійшло на 13 % менше коштів, ніж у 2008 р., проте на фоні значного падіння економічної активності їх співвідношення до ВВП зросло з 3,4 % до 4,6 %. Уже наступного 2010 р. обсяги переказів майже відновилися[1]. Крім того, оскільки іноземні інвестиції в 2009 р. скоротилися більш, ніж удвічі, а перекази зменшилися лише незначною мірою, приватні трансферти майже на 300 млн доларів перевищили обсяги інвестицій.

 

Стійкість переказів до кризових умов пояснюється тим, що кількість мігрантів не зменшилася, лише загальмувалося її зростання. Мігранти були серед перших, хто втратив роботу, проте здебільшого не виїхали на батьківщину, побоюючись, що не зможуть повернутися до країни працевлаштування. Частина мігрантів перемістилася в інші країни, де ситуація була кращою, частина - в інші сектори економіки, наприклад, в сільське господарство. Оскільки перекази мають не лише економічний, а й соціальний зміст, незважаючи на труднощі, мігранти продовжували підтримувати свої сім’ї на батьківщині. Ще одним чинником збереження обсягів переказів було повернення чи плани на повернення частини мігрантів, які переводили у зв’язку з цим свої заощадження додому.

 

Зароблені мігрантами за кордоном кошти впливають передусім на добробут їхніх домогосподарств, оскільки головним чином витрачаються на споживання (табл. 2). За даними обстеження населення України щодо трудової міграції, здійсненого Держстатом у 2008 р., у сукупному доході сімей, хтось із членів яких працює за кордоном, отримані від них кошти становили в середньому 42,6 %[2]. Таким чином, перекази сприяють підвищенню рівня життя, зменшенню бідності. Аналіз, проведений Міжнародним валютним фондом по 101 країні світу, довів, що десятивідсоткове збільшення переказів у розрахунку на душу населення забезпечує зменшення бідності на 3,5 %[3].

 

Таблиця 2

Основні напрями використання коштів, зароблених працівниками-мігрантами,

за даними обстеження Державної служби статистики України 2008 та 2012 рр., %

 

2008

2012

Щоденні потреби

72,0

77,5

Товари тривалого користування

39,3

40,9

Житло

29,1

29,0

Навчання членів сім’ї

12,4

11,6

Заощадження

9,7

22,2

Джерело: Державна служба статистики України

 

Під впливом переказів змінюється структура витрат домогосподарств: вони спрямовують меншу частку доходів на харчування та житло, більшу на освіту, лікування, відпочинок, придбання товарів тривалого використання. Все це сприяє накопиченню людського капіталу. Дослідження, проведені в багатьох країнах світу, свідчать, що завдяки переказам зростає освітній рівень молоді, скорочується дитяча смертність.

 

В Україні забезпечене заробітками трудових мігрантів збільшення попиту на вищу освіту сприяло розвитку галузі. Так, у західних областях, охоплених масовою трудовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів та випускників відбувалося швидшими, ніж в цілому по Україні темпами.

 

Після задоволення основних потреб сім’ї частина переказів спрямовується на заощадження та інвестування, тобто забезпечення майбутніх доходів. Це незрівняно менше, ніж витрачається на споживання. Проте підраховано, що, наприклад, у Мексиці 1/5 капіталу, інвестованого в мікропідприємства, забезпечено переказами мігрантів. Дослідження в 13 країнах Карибського басейну довело, що збільшення переказів на 1 % приводить до зростання приватних інвестицій на 0,6 %. Таку саму закономірність було виявлено за даними семи країн Середземномор’я[4].

 

В Україні за даними різних опитувань до відкриття чи розширення бізнесу за рахунок зароблених за кордоном коштів вдаються лише 7-8 % мігрантів. Причина в недостатніх для серйозних інвестицій сумах заробітків, недоступності дешевих кредитів, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні. Разом з тим, порівняння характеристик мігрантів та усього населення дає підстави для висновку, що міграція певним чином все ж пов’язана із розвитком підприємництва. Так, обстеження домогосподарств мігрантів прикордонних областей 2003 р. показало, що серед осіб з міграційним досвідом частка самозайнятих була в 1,5 разу більшою, а частка роботодавців на третину більшою, ніж серед зайнятого населення в цілому[5].

 

Водночас, необхідно враховувати непрямий вплив переказів на інвестиції. По-перше, вони знижують інвестиційні ризики домогосподарства, по-друге, - вивільнюють інші кошти для інвестицій. По-третє, оскільки перекази зменшують ризики нестабільності вітчизняної економіки, вони можуть підвищувати атрактивність інвестицій. По-четверте, перетворюючись на заощадження, накопичуючись у фінансових установах, перекази сприяють здешевленню кредитів, що може призвести до збільшення інвестицій за рахунок позичених коштів. Причому запозичення можуть бути більшими, ніж надходження від мігрантів, з розрахунком, що борг обслуговуватиметься з майбутніх переказів.

 

Однак, спрямовані на споживання заробітки мігрантів також можуть мати позитивний вплив на економіку завдяки мультиплікативному ефекту. Наприклад, підрахунки показали, що в Мексиці кожний долар переказів, отриманий міськими домогосподарствами, сприяв збільшенню валового національного продукту на 2,69 долара, а сільськими – на 3,17. У Бангладеш було підраховано, що ефект мультиплікації переказів становить 3,3 відносно ВВП, 2,8 – відносно споживання, 0,4 – відносно інвестицій[6].

 

В Україні мультиплікативний ефект переказів можна спостерігати на прикладі будівельної галузі. Значні житлові інвестиції мігрантів обумовили швидке зростання введення житла в експлуатацію в регіонах із значною трудовою міграцією за кордон, де відповідні показники помітно перевищували середньоукраїнський рівень. Ці капіталовкладення, вочевидь, спричиняли зростання зайнятості, що особливо важливо для сільської місцевості. До того ж, вони обумовлювали зростання попиту на будівельні матеріали, сантехніку, меблі тощо, що в сукупності позитивно впливало на економічну ситуацію.

 

На думку деяких дослідників, яка базується на основі економіко-математичного моделювання, без переказів економіка України могла б втратити 7,1 % свого потенціалу. Найбільше б постраждали галузі легкої та харчової промисловості, де падіння могло б досягти 17 і 14 % відповідно. Споживання б скоротилося на 18 %, а доходи домогосподарств на 14-21 %[7].

 

Попри це вплив переказів на економіку неоднозначний. Вони дійсно сприяють зменшенню бідності, проте водночас призводять до зростання майнового розшарування. За даними обстежень бюджетів домогосподарств України перекази становили 4,5 % в доходах найбідніших домогосподарств і 6 % - в доходах найзаможніших[8].

 

Певні виклики виникають і у зв’язку з внесками переказів у накопичення людського капіталу, якщо зростання попиту на освіту не супроводжується підвищенням її якості, а структура випускників ВНЗ не відповідає потребам економіки (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють в Україні не за спеціальністю).

 

Не автоматично спрацьовує й мультиплікативний ефект переказів. Про нього можна говорити лише за умови, коли вітчизняна економіка гнучко реагує на зростання споживчого попиту. В інших же випадках може йтися про зростання цін, інфляції, імпорту та дефіциту торгового балансу. В Україні саме перекази заробітчан значною мірою сприяли економічно невиправданому зростанню цін на нерухомість,  формуванню спекулятивної «бульбашки» на ринку нерухомості[9], що болюче вдарило по економіці і добробуту громадян в роки кризи.

 

Є також свідчення того, що перекази продукують моральні проблеми, збільшують споживацькі настрої, особливо серед молоді, знецінюють авторитет праці, провокують зниження економічної активності та орієнтацію на виїзд за кордон, що може призвести до дефіциту робочої сили, загальмувати майбутній економічний розвиток.

 

На основі аналізу ситуації в багатьох країнах-реципієнтах переказів мігрантів дослідники звернули увагу на обумовлені ними політико-економічні проблеми. Оскільки перекази є джерелом доходів, незалежним від внутрішньої економічної ситуації, отримуючи їх, громадяни втрачають мотивацію до контролю над діяльністю своїх урядів. Непоодинокими є випадки, коли наслідки провальної політики влади частково пом’якшуються мігрантами, які з погіршенням ситуації на батьківщині починають переказувати сім’ям більше коштів. Зовнішні надходження, які спрямовуються домогосподарствами на споживання, у т.ч. купівлю соціальних послуг, наприклад, медичних, дають змогу владі нехтувати соціальним захистом громадян. Перекази, таким чином, гальмують необхідні реформи, і шляхом зниження тиску на уряди, і шляхом послаблення соціальної напруги[10]. На думку дослідників, це може сприяти погіршенню якості управління, зростанню корупції, використанню влади в інтересах збагачення, що обумовлює консервацію несприятливої економічної ситуації і продовження еміграції[11].

 

Таким чином, для використання позитивного потенціалу переказів необхідно створити сприятливі для цього умови. Разом з тим в Україні чіткої політики стосовно переказів не вироблено. Заробітки мігрантів часто використовуються неефективно, «витікають» у тіньову економіку. Значна їх частина залишається в країнах працевлаштування. Внаслідок недовіри до українських фінансових інститутів та української влади як гаранта власності громадян частина мігрантів робить заощадження, купує нерухомість, започатковує бізнес не на батьківщині, а в країнах перебування.

 

За таких умов та з урахуванням світового досвіду у цій сфері (див. Додаток) видається доцільним розробити та запровадити заходи, спрямовані на заохочення переказів зароблених громадянами за кордоном коштів на батьківщину, їх ефективного використання. Зокрема, необхідно:

  1. Національному банку України на основі вивчення зарубіжного досвіду розробити й рекомендувати комерційним банкам стратегію роботи в сфері переказів мігрантів, зокрема, виробити базові орієнтири щодо депозитних та кредитних послуг (вищі проценти під накопичувальні рахунки на основі переказів, дешевші кредити на основі цих рахунків для набуття освіти, розв’язання житлового питання, відкриття малого бізнесу. При цьому історія переказів може розглядатися як доказ існування джерела доходів за кордоном і як підстава для отримання зниженої ставки відсотку за кредитом на інвестування в Україні). Заохочувати банки до створення умов для збільшення переказів шляхом розширення кола послуг для мігрантів, створення представництв чи кореспондентських рахунків за кордоном, передусім в країнах, де працюють багато українців, як передумови отримання стабільного доходу.
  2. Законодавчо гарантувати звільнення від оподаткування переказів та депозитів, сформованих за їх рахунок.
  3. У разі повернення працівника-мігранта на батьківщину запровадити систему безкоштовного переказу заощаджень з-за кордону, вільного від будь‑яких фіскальних зобов’язань.
  4. Вивчити і використати зарубіжний досвід випуску спеціальних державних облігацій для діаспори та мігрантів.
  5. Вивчити можливості зменшення мита на ввезення мігрантами інструментів та устаткування для започаткування власного бізнесу в Україні, продумати систему податкових пільг для мігрантів, які повертаються та вкладають зароблені за кордоном кошти у власну справу.
  6. Розвивати різні форми підвищення фінансової грамотності мігрантів та отримувачів переказів в Україні, надання консультацій щодо можливостей вигідного вкладання зароблених коштів, започаткування малого бізнесу, працевлаштування, процедур визнання набутої під час практичної роботи за кордоном кваліфікації тощо.
  7. Ці та інші заходи передбачити в загальнодержавній, а також регіональних, для регіонів, охоплених найбільш масовою міграцією, програмах дій, спрямованих на використання міграції в інтересах розвитку України.

Відділ соціальної політики

 (О.А. Малиновська)

 

Додаток

Зарубіжний досвід стимулювання переказів та їх ефективного використання

Оскільки вплив переказів на розвиток країни-реципієнта великою мірою залежить від її соціально-економічної політики, детального аналізу вартий досвід зарубіжних держав щодо стимулювання припливу та використання грошових надходжень від мігрантів. Політика у цій сфері зазвичай розвивається за чотирма основними напрямами: удосконалення механізму переказів, у т.ч. спрямування переказів офіційними каналами; стимулювання переказів з метою збільшення їх обсягів; заохочення продуктивного використання переказів; спрямування переказів в інтересах розвитку (табл. 3).

 

Деякі урядові заходи адресовані безпосередньо мігрантам, інші - ширшим верствам населення, хоча й враховують наявність міграції, наприклад, спеціальні програми, що здійснюються в найбільш уражених еміграцією регіонах. Є й такі, що взагалі не торкаються мігрантів, а адресовані всьому населенню. Це загальнонаціональні реформи, насамперед стосовно розвитку підприємництва. Найдоцільнішою є не пряма, а опосередкована підтримка мігрантів, яка унеможливлює звинувачення мігрантів в отриманні незаслужених привілеїв.

 

Таблиця 3

Управлінські заходи, спрямовані на підвищення віддачі від переказів

Мета

Заходи

Спрямування частини переказів на економічний  розвиток

Оподаткування мігрантів

Обкладення податком переказів

Стимулювання добровільних внесків на добродійництво

Стимулювання збільшення величини трансфертів та їх переправлення через офіційні канали

Випуск мігрантських облігацій

Дозвіл на відкриття рахунків в іноземній валюті

Спеціальні рахунки для мігрантів з преміальним процентом

Поширення фінансової грамотності

Стимулювання інвестування переказів

Підтримка через створення місцевих центрів обслуговування мігрантів, надання їм інформації

Звільнення від податків імпорту засобів виробництва, що ввозяться мігрантами

Схеми підтримки малого бізнесу – фінансової, інфраструктурної чи інноваційної

Навчальні програми

Підтримка колективних переказів мігрантів

Спільне з державою фінансування проектів

Створення  підприємств у спільній державно-приватній власності

Пропозиція привабливих цін при виконанні соціально- важливих проектів

Вплив на моделі споживання

Популяризація товарів вітчизняного виробництва

Створення привабливих умов для купівлі мігрантами товарів своїм родичам на батьківщині

Убезпечення майбутніх переказів

Сприяння легальній та організованій міграції

Встановлення тісних зв’язків і співпраці з діаспорами

 

Найпростіший шлях спрямування переказів на розвиток країни походження – контроль за цим фінансовим потоком, його оподаткування, вимога до мігрантів переказувати певні суми через національні фінансові установи. Наприклад, Єгипет зобов’язав мігрантів переказувати додому щонайменше 10 % заробітків. У В’єтнамі уряд вимагав від мігрантів, щоб 30 % заробітків вони перераховували у спеціальний державний фонд. Філіппіни в 1982 р. ухвалили рішення щодо обов’язкового переказу щонайменше 70 % доходів мігрантів через національні банки. Щоб поновити паспорт, який був чинним впродовж року, потрібно було надати підтвердження виконання цієї вимоги. Проте сума переказів під час дії зазначеного порядку ніколи не досягала 70 % заробітків філіппінців за кордоном[12].

 

Низка країн намагалася оподаткувати перекази. Так, нещодавно Шрі-Ланка спробувала встановити 15-відсотковий податок на перекази, проте дуже швидко змушена була його скасувати. За даними Світового банку, на середину 2000-х рр. оподатковували перекази лише 5 країн світу, зокрема, Колумбія – 3 % (тепер скасовано), Еквадор – 12 %, Перу – 0,1 %. Польща та Грузія оподатковували перекази, враховуючи їх у загальній сумі доходів домогосподарств[13].

 

Усі спроби оподаткувати перекази виявилися малоефективними. Виняток становить хіба що Еритрея, де 1991 р. було прийнято рішення про обов’язкову сплату мігрантами 2 % свого заробітку уряду. Проте це пояснювалося специфікою історичної ситуації. На той час в країні завершувалася боротьба за незалежність і багато еритрейців за кордоном розглядали ці виплати як патріотичний обов’язок[14].

 

В основному ж встановлення податку на перекази мало за результат їх «втечу», спрямування неформальними каналами. Навпаки, лібералізація сфери валютних надходжень сприяла зростанню приватних трансфертів. Наприклад, в 1997 р. В’єтнам відмовився від 5-відсоткового оподаткування переказів, суми, що надходили офіційними каналами, одразу зросли. Так само в Таджикистані відмова від податку на транснаціональні банківські операції в 2003 р. забезпечила зростання переказів з 78 млн у 2002 р. до 256 млн в 2003 р.[15].

 

Більш ефективна і поширена схема заснована не на примусі, а на зацікавленості. Вона передбачає дозвіл на відкриття валютних рахунків, встановлення на них вищих відсотків, певні пільги для їх власників, зменшення податків чи митних зобов’язань тощо. За даними Світового банку, 35 % країн світу практикують такий підхід[16].

 

Так, спеціальні банківські депозити з підвищеними відсотковими ставками існують в Індії. У 2010 р. на таких депозитах нараховувалося 50 млрд доларів США, що складало 20 % всіх депозитів у банківській системі[17].

 

Мігранти, які повертаються до Пакистану на постійне проживання чи навіть тимчасово, можуть скористатися митними знижками на імпорт обладнання та інших товарів виробничого призначення. Величина пільг залежить від рівня розвитку регіону, де планується їх використання, і є найвищою, якщо бізнес започатковується у віддалених депресивних регіонах країни. Правом на безмитне ввезення обладнання та сировини користуються також мігранти, якщо ці товари спрямовуються у спеціальні економічні зони[18].

 

У деяких країнах застосовуються податкові пільги для трудових мігрантів. Так, на Філіппінах вони звільнені від обов’язку подавати декларацію про доходи. В Єгипті мігранти, які переказують кошти через банки, можуть отримати податкові пільги терміном до 10 років. В Індії та Шрі-Ланці отримані на депозити мігрантів проценти звільняються від оподаткування[19].

 

Поширеним шляхом залучення переказів є встановлення вигідного обмінного курсу. Зокрема, у 1974 р. Бангладеш дозволив мігрантам продавати валюту фірмам-імпортерам через аукціон, який проводився національним банком[20].

 

Оскільки кошти, які надсилають окремі громадяни, відносно невеликі, застосовуються механізми накопичувальних рахунків під певні програми, наприклад, з метою купівлі житла, освіти чи відкриття бізнесу. За бажанням громадянина його заощадження можуть також спрямовуватися в успішні та прибуткові підприємства на батьківщині. Відповідна урядова програма діє на Філіппінах. На Мальті, в Естонії в рамках загальної інвестиційної політики мігрантам пропонується широкий спектр інвестиційних пропозицій[21].

 

Стимулювати перекази покликані й інші досить різноманітні заходи. Так, на Філіппінах мігрант впродовж двох тижнів після повернення може витратити 2 тис. доларів в безмитних магазинах. У Пакистані у разі переказу 2,5 тис. доларів офіційними каналами громадянин отримує можливість безкоштовно оформити чи поновити паспорт. Турецьким чоловікам-мігрантам скорочувався термін обов’язкової військової служби у разі, якщо вони сплачували уряду певну суму в іноземній валюті.

 

Сприяти переказам держави можуть і з використанням не лише фінансових, а й адміністративних важелів, проте не шляхом встановлення жорстких правил, а створення додаткових можливостей для мігрантів. Так, на Філіппінах Державна адміністрація з соціального захисту працівників за кордоном видає кожному працівникові-мігрантові, який підписує контракт, ідентифікаційну картку, що автоматично означає відкриття банківського рахунку, через який переказ коштів на батьківщину здійснюється за символічною ціною. Відомий приклад - угода між  фінансовими установами Мексики та США, досягнута за участі мексиканського уряду, яка дозволила нелегальним мігрантам-мексиканцям у США відкривати поточні рахунки в банках, з яких на батьківщині знімають гроші члени їхніх родин. Це стало можливим завдяки тому, що мексиканські консульства у США видають усім мексиканцям, незалежно від їхнього правового статусу, спеціальні ідентифікаційні картки, так звані «матрикули», які визнаються банками як достатні для проведення банківських операцій. Лише впродовж року з моменту введення було видано 1,5 млн «матрикул», а обсяг грошових переказів до Мексики зріс майже на третину[22].

 

Враховуючи, що перекази - це приватні кошти, а їхні адресати не підприємці і не інвестори, для збільшення інвестиційного використання зароблених мігрантами коштів важливими є різні форми консультування, навчання з питань бізнесу. Систему навчально-консультативних центрів для мігрантів, що повертаються, створено в Пакистані, на Філіппінах, в інших країнах.

 

Ще один шлях залучення переказів мігрантів для розвитку країни походження – підтримка ініціатив їх громадських об’єднань (земляцтв) за кордоном, спрямування колективних переказів мігрантів на вирішення важливих для місць їхнього походження проблем, наприклад, на будівництво доріг, лікарень чи шкіл. Найвідомішим прикладом є програма, яка діє в Мексиці, і дістала назву «три до одного». Владою готуються і пропонуються мігрантам для фінансування суспільно значущі проекти. Для їх реалізації на кожний долар колективних переказів заробітчан додається по долару з бюджетів різного рівня: державного, бюджету штату та місцевого. Протягом останніх 20 років ця програма стимулювала понад 500 млн інвестицій мігрантів[23]. Подібна практика поширена й в інших країнах Латинської Америки, зокрема, в Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці. Нещодавно вона запроваджена в Молдові.

 

З метою залучення коштів з-за кордону держави випускають цінні папери, що поширюються в діаспорах, деноміновані в іноземній валюті. На них встановлюються вигідні проценти та обмінні курси, а їхні власники мають право отримати готівку за першою вимогою. Зокрема, ще у 1951 р. до такої практики вдався Ізраїль. З того часу випущено облігацій на загальну суму понад 25 млрд доларів США. На них припадає приблизно третина зовнішнього боргу країни. Гроші використовуються на соціально значущі проекти, такі як будівництво зрошувальних систем, житла та комунальної інфраструктури. Тричі, у 1991, 1998 та 2000 рр., випускала облігації для емігрантів Індія, на 1,6, 4,2 та 5,5 млрд доларів США відповідно. На них встановлювався вищий процент, ніж той, що мігранти могли отримати, зберігаючи кошти на депозитах в країні перебування[24]. Валютні облігації для мігрантів випускали також Бангладеш, Пакистан, Ліван, Філіппіни, Китай.

 

Окреме місце в політиці щодо переказів належить зменшенню їх вартості і спрямування офіційними каналами. Адже кошти, що надійшли через неформальні канали, хоча й виконують свою соціальну роль, проте їх значно важче спрямувати в інтересах розвитку, більше того, вони здатні сприяти поширенню тіньової економіки, відмиванню брудних грошей, фінансуванню криміналу та тероризму. Для того, щоб мігранти визначилися на користь офіційних переказів, необхідно забезпечити належну конкуренцію на ринку фінансових послуг, ліквідувати юридичні та бюрократичні бар’єри, унеможливити монопольне становище окремих його учасників. Необхідно докладати зусиль до розвитку фінансової інфраструктури, використання новітніх технологій переказів, наприклад, за допомогою мобільних телефонів, удосконалення та розширення спектру послуг, що надаються фінансовими установами. Окрему проблему становить обмежений доступ до банківських послуг нелегальних мігрантів, які не мають чинних документів. Проте й цьому можна зарадити. Вище вже згадувалося про ідентифікаційні картки, які видаються мексиканськими консульствами в США мігрантам незалежно від їхнього правового становища.

 



[1] Національний банк України. Огляд приватних грошових переказів в Україну, що відображаються в статистиці платіжного балансу [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http: www.bank.gov.ua/Publication/econom/Balans/Ogl_grosh_perekaz.pdf

[2] Зовнішня трудова міграція населення України / Державний Комітет статистики України, Український центр соціальних реформ. – К.: ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009.

[3] Ratha D. Leveraging remittances for development /Migration Policy Institute. - Policy brief. – June. – 2007 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.migrationpolicy.org/pubs/MigDevPB_062507.pdf

[4] Agunias D.R. Remittances and development: Trends, Impacts, and Policy Options. – Washington: Migration Policy Institute, 2006. – р. 26.

[5] Малиновська О. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС. – К.: Бланк-Прес, 2004. - С.139.

[6] Глущенко Г., Пономарев В. Миграция и развитие. – М.: Экономика, 2009. – С. 156.

[7] Atamanov A. et al. Income and Distribution Effects of Migration abd Remmitances: Analysis Based on CGE Models for Selected CIS Countries. - CASE network reports N 86. – Warsaw, 2009. - P. 30.

[8] Лібанова Е. Міграційні трансферти. Бідність і нерівність в Україні //Соціально-економічні та етнокультурні наслідки міграції для України. – К. : НІСД, 2011. – С. 18.

[9] Трудова міграція і соціальний капітал Західного регіону України: проблеми і підходи до їх розв’язання /Регіональний філіал НІСД.- Львів, 2005. – С.30.

[10] Bargajas A., Chami R., Fullenkamp C., Gapen M., Montiel P. Do workers’ remittances promote economic growth? - IMF Working Paper. -  2009. - № 153.

[11] Abdih Y., Chami R., Dagher J., Montiel P. Remittances and Institutions: Are Remittances a Curse? - IMF Working Paper. – 2008. - № 29. – р.3

[12] O’Neill A. Emigrant Remittances: Роlicies to Increase Inflows and Maximize Benefits // Indiana Journal of Global Legal Studies. – 2001. – N 1. - р. 354.

[13] Agunias D.R. Remittances and development: Trends, Impacts, and Policy Options. – Washington: Migration Policy Institute, 2006.

[14] Kaijage J.The impact of international remittances on receiving countries at the micro and macro level and policy options fоr encreasing remittance effectiveness: Reviewing the literature. - Maastricht, 2008. - р. 55.

[15] Ghosh B. Migrant remittances and development: Myths, Rhetoric and Realities. – Geneva: IOM, 2006. – P. 55.

[16] Agunias D.R. Remittances and development: Trends, Impacts, and Policy Options. – Washington: Migration Policy Institute, 2006. - р. 58

[17] Гнатюк П.  Міграція та грошові перекази мігрантів //Майбутнє міграції в Україні. Звіт конференції.  - К.: МОМ, 2011. - С.27.

[18] O’Neill A. Emigrant Remittances: Роlicies to Increase Inflows and Maximize Benefits // Indiana Journal of Global Legal Studies. – 2001. – N 1. – р. 357.

[19]  Kaijage J.The impact of international remittances on receiving countries at the micro and macro level and policy options fоr encreasing remittance effectiveness: Reviewing the literature. - Maastricht, 2008. - р. 56.

[20] O’Neill A. Emigrant Remittances: Роlicies to Increase  Inflows and Maximize Benefits // Indiana Journal of Global Legal Studies. – 2001. – N 1.

[21] Kaijage J.The impact of international remittances on receiving countries at the micro and macro level and policy options fоr encreasing remittance effectiveness: Reviewing the literature. -Maastricht, 2008. - р. 61.

[22] Глущенко Г., Пономарев В. Миграция и развитие. – М.: Экономика, 2009. – С. 226.

[23] Гнатюк П.  Міграція та грошові перекази мігрантів //Майбутнє міграції в Україні. Звіт конференції.  - К. : МОМ, 2011. - С. 27.

[24] Ketkar S., Ratha D.  Development Finance via Diaspora Bonds: Track records and Potential. - Policy Research Working Paper 4311. - World Bank, 2007. - р.4.