Анотація
У аналітичній записці розглянуто основні тенденції щодо формування потоків міжнародної трудової міграції та спрямованість приватних трансфертів трудових мігрантів (ТТМ) (на прикладі західних регіонів України). Досліджено причини неефективного використання ТТМ у формі інвестиційних ресурсів на периферійних територіях західних регіонів України. Представлено рекомендації щодо інституційних механізмів залучення коштів трудових мігрантів як інвестиційного ресурсу розвитку економіки периферійних територій західних регіонів України.
ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ ЯК ІНВЕСТИЦІЙНОГО РЕСУРСУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ПЕРИФЕРІЙНИХ ТЕРИТОРІЙ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Недосконалість та несистемність міграційної політики, недостатність наукового обґрунтування закономірностей формування міграційних процесів та інституційно-правового забезпечення регулювання міжнародної трудової міграції (МТМ) в умовах активної інтеграції України до глобального простору створюють загрозу національній безпеці України, зокрема її економічній компоненті. Згідно даних, оприлюднених Світовим Банком, у 2012 р. чисельність українських зовнішніх мігрантів досягла 6,6 млн осіб, що еквівалентне 14,4 % населення нашої країни [1]. Таким чином, протягом останніх 10–15 років явище української трудової еміграції (особливо з західних регіонів України) стало передумовою тривалого перебування окремих громадян за кордоном, що забезпечило перманентне зростання обсягів грошових трансфертів до України, які в останні роки перевищують обсяги прямих іноземних інвестицій до української економіки (Додаток 1). Дві третини коштів, що надходять до України від трудових мігрантів, витрачаються на побутові потреби і лише незначна частка спрямовується на цілі, пов’язані з започаткуванням власного бізнесу, створенням нових робочих місць, розвитком економіки (Додаток 2). Важливість надання коштам трудових мігрантів інвестиційного характеру зумовлює необхідність розробки інституційних механізмів їх залучення. Особливо це стосується депресивних територій західних областей України – регіонів походження переважної частки вітчизняних міжнародних трудових мігрантів. Залучення коштів (трансфертів) трудових мігрантів як інвестиційного ресурсу потребує докладного аналізу системних проблем міжнародної трудової міграції та пошуку інституційних механізмів щодо активізації залучення трансфертів трудових мігрантів (ТТМ) до національної економіки України.
Основні тенденції потоків міжнародної трудової міграції (МТМ) та обсягів приватних трансфертів трудових мігрантів (ТТМ) України:
1. Тренди зовнішньої української трудової еміграції свідчать про її поступову трансформацію з тимчасової у постійну: зокрема, протягом 2007-2012 рр. майже 219,0 тис. українців отримали статус громадян країн-членів ОЕСР [2]. Особливості української МТМ пов’язані, насамперед, з істотними розбіжностями у доходах населення, економічними диспропорціями розвитку регіонів країни, особливо наближених до кордону з ЄС, налагодженням усталених міграційних зв’язків у західних регіонах, що сприяє збереженню високих показників поточної та потенційної міграції населення з цих регіонів, незважаючи на поглиблення кризових явищ у країнах призначення. Важливо, що трудовій міграції українців властивий «несімейний» характер: майже 87 % домогосподарств мали одного мігранта, у той час, як сімейна міграція була властива лише 14,7 % домогосподарств [16].
Довідково: За даними перепису населення Португалії, що був проведений у 2011 р., українці зайняли перше місце за кількістю іммігрантів до цієї країни. Загалом, активізація зовнішньої трудової міграції з України призвела до того, що станом на початок 2012 р., за офіційними даними, українці посідали перше місце у структурі трудових мігрантів за національністю у Російській Федерації (17,8 %), Чехії (33,1 %) та Польщі (29,3 %); друге місце у Болгарії (8,4 %) та Угорщині (10,9 %); третє місце у Словаччині (9,8 %) та Латвії (12,6 %) [1, 2].
2. Структура зайнятості вітчизняних трудових мігрантів передбачає, в основному, некваліфіковану або низькокваліфіковану працю: 45,7 % – будівництво (середня зарплата у цій галузі в країнах ЄС – 1,2 тис. дол. США); 18,3 % – робота у сім’ї (прибирання, догляд за літніми людьми або дітьми) (середня зарплата 933,2 дол. США); 11,3 % – сільське господарство (711,5 дол. США); 9,1 % – торгівля/послуги (864,8 дол. США); 4,2 % – промисловість (994,6 дол. США); транспорт і зв’язок – 4,2 % (864 дол. США); 3,6 % – готелі та заклади харчування (967,3 дол. США) [3] (Додаток 3).
3. За останні шість років обсяг міжнародних приватних переказів до України, основну частку яких складають гроші, зароблені трудовими мігрантами за кордоном, зріс на 34 %. За перший квартал 2013 р. року до України з-за кордону надійшла сума, еквівалентна 1 млрд дол. США. А у 2012 р. перекази заробітчан склали 7,5 млрд дол. США (на 19,7 % більше порівняно з 2011 р.), і з них трохи більше 1 млрд дол. США надійшло до країни не через офіційні банківські установи (тобто, нелегально). Разом з тим, другий рік поспіль обсяги ТТМ, що надходять до України, перевищують обсяг прямих іноземних інвестицій, що надходять до національної економіки.
4. Україна посідає друге місце серед держав Східної Європи та Центральної Азії за обсягом переказів від трудових мігрантів (приватних осіб), поступаючись лише Польщі (7,6 млрд дол. США), але випереджаючи Російську Федерацію (5,5 млрд дол. США) [5]. Це пов’язано не лише зі збільшенням обсягів трудової міграції, але й зі збільшенням частки переказів, що спрямовувалися офіційними каналами.
Довідково: Зокрема, легалізації ТТМ до України сприяло порушене у 2004 р. Антимонопольним комітетом України провадження проти платіжної компанії Western Union, що посідала монопольне становище на ринку й отримувала за свої послуги невиправдано високу плату (за перекази з Чехії – 21 % від суми, Іспанії – 17 %, Португалії – 16,5 %, Російської Федерації – 15 %) [24].
5. Основна сума офіційних переказів трудових мігрантів (3,3 млрд дол. США) пройшла через кореспондентські рахунки банків. Другим за пріоритетністю каналом стали міжнародні системи переказу коштів – 3,2 млрд дол. США (зростання на 14,6 % у 2012 р. порівняно з 2011 р.). При цьому, обсяг коштів, перевезених неофіційно, також збільшився на 7,5 % – з 963 млн дол. США до 1,0 млрд дол. США (Додаток 4).
6. Офіційним шляхом кошти трудових мігрантів, переважно (70 % переказів) останнім часом надходять із семи юрисдикцій (Додаток 5): у 2011 р. ТТМ з Російської Федерації зросли на 22,8 % порівняно з попереднім роком – до 1,99 млрд дол. США, з США – на 6 % (до 613 млн дол. США), Німеччини – на 10,8 % (до 423 млн дол. США), Греції – на 12,6 % (до 341,4 млн дол. США), Кіпру – на 36,8 % (до 331,1 млн дол. США), Італії – на 15,4 % (до 325,2 млн дол. США). Знизився приплив з Великобританії – на 2,3 % (до 248,2 млн дол. США) [2].
7. Найбільші обсяги нелегальних ТТМ надходять у західні регіони України – понад 10 млрд дол. США на рік, що майже вдвічі більше, ніж у центральних та східних областях і втричі більше, ніж на Півдні країни. Найбільші нелегальні канали переказу коштів вітчизняних трудових мігрантів походженням з Польщі, Іспанії та Чехії [5].
Довідково: Дослідження домогосподарств свідчать, що приватні трансферти відчутно впливають на розвиток прикордонних територій, насамперед – західних. Зокрема, мешканці цих регіонів краще забезпечені товарами тривалого користування і новим житлом порівняно з територіями, що безпосередньо не межують із західними кордонами [6].
8. У західних областях України, охоплених масовою еміграцією і в яких значна частка ТТМ використовується на здобуття вищої освіти – зростання кількості вищих навчальних закладів, їх студентів і випускників відбувалося швидшими, ніж у цілому по Україні, темпами. Зокрема, у Тернопільській області з 1995 до 2012 рр. кількість підготовлених випускників ВНЗ ІІІ і ІV рівнів акредитації зросла у 4,1 разу.
9. Зважаючи на істотну частку у формуванні попиту на освітні послуги в західних регіонах за рахунок ТТМ, структура підготовки фахівців ВНЗ не відповідає потребам ринку праці, про що свідчить стабільно високий рівень безробіття у регіонах (у 2013 р. у Волинській та Закарпатській областях – 9,5 % населення працездатного віку, Івано-Франківській – 8,8 %, Львівській – 8,5 %, Рівненській – 11,1 %, Тернопільській – 11,0 %, Чернівецькій – 9,9 %) [7].
Довідково: У середньому в західних регіонах України пропозиція робочої сили перевищує попит у 30 разів, зокрема в Івано-Франківській обл. – у 329 разів, у Волинській – у 137 разів, у Львівській – у 103 рази. Від 20 до 50 % безробітних за регіонами не працюють понад рік. Наприклад, на Тернопільщині рівень безробіття працездатного населення, розрахований за методологією МОП, становив у 2010 р. 11,6 % (загалом по Україні 8,8 %), на одне вільне робоче місце претендував 21 безробітний (по Україні – 9). У 2012 р. понад 42,4 % безробітних, зареєстрованих службою зайнятості області, були віком до 35 років, а 38,3 % – мали вищу освіту [7; 8].
Неможливість знайти роботу за фахом змушує молодих людей працевлаштовуватися у сферах, де набуті ними знання не потрібні (до 40 % фахівців із вищою освітою працюють не за спеціальністю, отриманою у ВНЗ), або виїжджати до інших регіонів України чи за кордон (за оцінками економістів, щорічний відплив молодих спеціалістів за межі держави становить 10–12 %), де більшість мігрантів виконують роботу, що не потребує високої кваліфікації [8;9].
Негативні наслідки трудової міграції та ТТМ для периферійних територій західних регіонів України:
1. Погіршення демографічного, соціального та економічного потенціалу територій західних регіонів України внаслідок масового виїзду за кордон висококваліфікованого населення працездатного віку.
Довідково: Загальна чисельність населення в Україні зменшилася з 51,8 млн у 1990 р. до 45,6 осіб у 2013 р. (Додаток 6). За різними оцінками, від 5 до 7 млн населення працездатного віку знаходяться у статусі легальних чи нелегальних мігрантів за кордоном [7; 10]. На сьогодні суттєво збільшилася потреба підприємств у працівниках вищої кваліфікації (за професійною групою: професіонали – з 4,0 тис. осіб у 1999 р. до 8,2 тис. осіб у 2013 р.; фахівці – з 4,8 тис. осіб до 5,9 тис. осіб відповідно), а також середньої та нижчої кваліфікації (за професійною групою: технічні службовці – з 0,5 тис. осіб у 1999 р. до 1,3 тис. на поч. 2013 р.; працівники сфери торгівлі та послуг – з 2,1 тис. осіб до 5,1 тис. осіб; найпростіші професії – з 4,8 тис. осіб до 5,9 тис. осіб) [7].
2. Декваліфікація мігрантів у зв’язку з їх зайнятістю у низькооплачуваних сферах економіки, що не відповідають рівню їх кваліфікації, «відплив інтелекту», що утруднює впровадження НТП в Україні.
Довідково: Лише з 1996 по 2012 роки з України на постійне місце проживання за кордон виїхало 1622 науковці вищої кваліфікації. З 2007 – поч. 2012 року найбільше виїхало за кордон докторів і кандидатів наук, які отримали спеціалізацію з біологічних (56), фізико-математичних (38) і медичних (30) наук [11]. За кордоном у сфері своєї наукової кваліфікації влаштовується лише 1/5 науковців, при цьому вони отримують заробітну плату, обсяг якої майже у 60 разів нижчий за заробітну плату зарубіжних спеціалістів аналогічного фаху. Загалом більшість вітчизняних мігрантів працюють у сфері будівництва та соціального обслуговування [2].
3. Недотримання прав громадян, які працюють за кордоном, відсутність належного рівня охорони здоров’я для мігрантів та їх сімей. Це пов’язано, насамперед, з тим, що Україною не укладені двосторонні угоди у сфері працевлаштування та соціального захисту з більшістю країн перебування вітчизняних мігрантів (Додаток 7).
4. Руйнування сімейних стосунків через довготривалу відсутність членів родин і, як наслідок, – «соціальне сирітство», порушення морально-психологічного клімату у суспільстві. На період найбільш масових обсягів міграції (1992–2004 рр.) припадає найвище значення кількості розлучень у відношенні до 100 одружень (від 56,6 у 1992 р. до 62,0 у 2004 р.). Далі спостерігалася тенденція до зменшення і вже у 2010 р. кількість розлучень на 100 зареєстрованих шлюбів становила 41,2, а у 2012 – 17,9 (Додаток 8).
5. Загострення проблем, пов’язаних з пенсійним забезпеченням трудових мігрантів. Гостроту питання визначає той факт, що багато трудових мігрантів або працюють на тимчасовій (сезонній) основі, або не мають достатнього трудового стажу, щоб отримати пенсію за кордоном. З іншого боку, праця за кордоном не позначається наповненням Пенсійного фонду України. Відповідно, процес «старіння» представників вітчизняної трудової міграції може призвести до поглиблення вже існуючих проблем, коли для забезпечення поточних виплат використовуються кошти Державного бюджету України.
Довідково: 28 квітня 2013 р. набрав чинності закон України «Про внесення змін до деяких законів щодо добровільної сплати єдиного внеску». Цим законом передбачено право на добровільну участь у загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванні (шляхом сплати єдиного внеску) осіб, які досягли 16-річного віку і не належать до платників єдиного внеску, визначених законом. Це, у тому числі, і громадяни України, які працюють, або постійно проживають за межами України. Добровільна участь надасть можливість особі включати періоди роботи за кордоном до страхового стажу, необхідного для призначення пенсії [12]. Проте на сьогодні лише близько двохсот заробітчан задекларували доходи на суму 11 млн грн, з яких сплачено всього 1,6 млн грн податку. Серед цих заробітчан є й громадяни, які задекларували доходи іноземного походження на загальну суму близько 1 млн грн [13].
6. Низькоефективне використання фінансових надходжень від трудових мігрантів протягом 1999–2012 рр. для збільшення ВВП та індексу людського розвитку (Додаток 9). Така тенденція пояснюється особливостями розподілу трансфертів відносно способів їх використання. Так, згідно результатів соціологічного опитування сімей міжнародних трудових мігрантів у межах проекту Інституту відкритого суспільства (м. Будапешт) у 2013 р., значна частка зароблених вітчизняними мігрантами коштів спрямовується на споживчий ринок України (Додаток 2), причому спостерігається збільшення обсягів ТТМ на купівлю імпортних товарів, що провокує збільшення негативного сальдо торговельного балансу та інфляційні процеси (Додаток 10). Переважна частка зароблених мігрантами коштів спрямовується на нерухомість, автомобілі, освіту для дітей або на щоденні потреби. Лише трохи більше 0,5 % заробітчан вкладали кошти у відкриття чи розширення власного бізнесу. При цьому, свідчень про широкомасштабні інвестиції у розвиток аграрного чи промислового виробництва немає.
7. Найвищий рівень депресивності західних регіонів України (Додаток 11) – високий рівень безробіття, низький ВРП на одну особу, низький обсяг інвестицій, низька інтенсивність розвитку малого бізнесу; найнижчі, порівняно з іншими регіонами, показники валової доданої вартості на одну особу; відносно нижчий ступінь розвиту телекомунікацій, транспортної інфраструктури та обсягів залучення прямих іноземних інвестицій [7]. Навіть до кризи ці регіони виявились вразливішими через певний спад у переказах від трудових мігрантів (Додаток 1).
Довідково: Західні області відрізняються істотним рівнем міграції та значними ТТМ, а також високими інтегральними показниками депресивності, зокрема Закарпатська обл. – 27-ма позиція серед регіонів України (інтегральний показник депресивності становить 23,6), Тернопільська – 26 (23,4), Волинська – 23 (19,6), Чернівецька – 21 (18,8), Івано-Франківська – 18 (17,2), Львівська – 11 (12)) (Додаток 11). Це дозволяє стверджувати про виникнення своєрідної «пастки стагнації» [14].
8. Утримання членів сімей мігрантів працездатного віку за рахунок трансфертів, що знижує мотивацію молоді до праці, збільшує рівень безробіття. Частка не працевлаштованих випускників I-ІV рівнів акредитації у 2012 р. становила понад 17,1 %. Це при тому, що інформація про зайнятість випускників часто спотворюється ВНЗ (завищується) з метою покращення показників успішності навчального закладу, відтак – реальна ситуація, очевидно, є ще гіршою.
Причини неефективного використання ТТМ у формі інвестиційних ресурсів на периферійних територіях західних регіонів України:
1. Недостатньо ефективне регулювання міграційних процесів як на національному (зокрема, відсутність Стратегії державної міграційної політики, Закону України «Про статус трудового мігранта», Державної програми співпраці із закордонними українцями, відсутність двосторонніх угод з багатьма країнами масового перебування мігрантів – наприклад, з Італією, Угорщиною, Великобританією, Німеччиною, Францією), так і на регіональному рівнях (відсутність регіональних програм співпраці із закордонними українцями) в областях підвищеної міграційної активності (Додаток 7), про що свідчать й результати соціологічного опитування сімей міжнародних трудових мігрантів у межах проекту Інституту відкритого суспільства (м. Будапешт).
2. Відсутність механізмів легалізації заробітної плати працюючих за кордоном та непрямих методів її оподаткування для майбутнього пенсійного забезпечення, зокрема двосторонніх угод (Додаток 7).
3. Недоступність дешевих кредитів, які, у поєднанні з ТТМ, могли б становити стартовий капітал для започаткування власного бізнесу (середня фактична відсоткова ставка комерційних банків (у тому числі державних) за кредитами для малого і середнього бізнесу в Україні – близько 24 %, а у валюті – близько 10 %, що в сучасних умовах надто ризиковано та нерентабельно).
4. Відсутність досвіду використання українських діаспорних мереж для стимулювання інвестиційного процесу в Україні.
Довідково: Створена при Світовому конгресі українців Комісія допомоги українським громадянам за кордоном лише протягом 2010–2012 р. виділила 13,5 млн канадських дол. для підтримки українців, зокрема 8,2 млн кан. дол. – в Канаді, 4,9 млн кан. дол. – в Україні, 49,6 тис. кан. дол. – в Казахстані, 20,5 тис. кан. дол. – в США [26]. Проте переважна частка цих коштів була спрямована на благодійну, а не інвестиційну діяльність [26]. При цьому не використовуються також такі механізми залучення діаспорних мереж та ТТМ як депозитні рахунки мігрантів, облігації, пайові фонди, кредитні спілки.
Протягом останніх років низка країн, що розвиваються (зокрема, Албанія, Ефіопія, Індія, Кенія, Нігерія, Шрі-Ланка, Туреччина), лібералізували свої банківські правила з метою ефективного залучення коштів з депозитних рахунків мігрантів [19]. Наприклад, близько 48 % мігрантів, що проживають у Німеччині, зберігають свої заощадження в країнах свого походження [19, c. 11].
Ще одним важливим фінансовим механізмом залучення капіталу мігрантів є облігації. За повоєнні роки цим механізмом скористались уряди більш, ніж 20 країн світу (Ізраїль, Індія, Бангладеш, Китай, Ефіопія, Еритрея, Ліван, Пакистан, Непал, Марокко, Ямайка, Зімбабве, Кенія та ін.) на суму понад 50 млрд дол. США, з них майже 40 млрд дол. США припадає на дві країни – Ізраїль та Індію [20]. Найбільшим досвідом застосування цього механізму володіє Ізраїль. Єврейська діаспора у США і частково у Канаді підтримує розвиток Ізраїлю шляхом щорічної купівлі облігацій, що їх випускає Корпорація Розвитку Ізраїлю (DCI), яка була створена у 1951 р. [19, c. 15-16]. Завдяки цим облігаціям уряду вдалося забезпечити надходження довгострокових інвестицій у розвиток інфраструктури. Облігації діаспори випускають також Єгипет, Індія, Ефіопія. Кожна з цих країн застосовує різні механізми використання облігацій [19, c. 16]. Так, Єгипет випускає облігації з 70-их рр. ХХ ст. і використовує їх для допомоги єгипетським робітникам на території Близького Сходу. Індія тричі випустила облігації у 1991 р., 1998 р. і в 2000 р. для фінансування поточного платіжного балансу, щоб уникнути його кризи та для зміцнення фінансової довіри до фінансової системи Індії в періоди фінансових санкцій. Досвід Ефіопії у видачі діаспорних облігацій є новим і спрямований на акумулювання коштів для розширення та розвитку держкорпорації електроенергії в країні. На початку 2010 р. Греція, у зв’язку з фінансовими проблемами, почала розглядати питання випуску доларових облігацій. У березні 2010 р. спікер парламенту звернувся до грецької діаспори в США, Австралії, країнах Латинської Америки та Європи зробити свій внесок у «Фонд підтримки Греції» [19, c. 16-17].
Важливим фінансовим механізмом використання ТТМ (емігрантського капіталу) є й пайові фонди діаспори. Цей специфічний вид фінансової участі діаспори в економічному розвитку країни походження найбільш поширений у країнах Південної Африки, зокрема у Руанді та Ліберії [19, c. 18]. Пайові інвестиції є професійними інструментами колективного інвестування. Після 2005 р. руандські мігранти з 11 країн світу розпочали формування Пайового Фонду Діаспори Руанди (RDMF) [19, c. 18]. Фонд спрямований на залучення інвесторів з руандської діаспори, корінного населення Руанди та іноземних інвесторів. У цьому сенсі емігранти виступають не лише у якості інвесторів, але й як канал передачі технологій та джерело відкриття інвестиційних можливостей у Руанді для світового ринку капіталу [21]. Іншим прикладом є Фонд Ліберійської Діаспори – фонд соціальних інвестицій, який належить ліберійцям, що проживають в США. Завдання фонду – інвестування малих підприємств Ліберії. Діяльність Фонду розподілена на шість секторів (сфер): сільське господарство, рибне господарство, природні ресурси, технології, розвиток інфраструктури, охорона здоров’я [21].
5. Несприятливий для малого бізнесу інвестиційний клімат.
Довідково: Незважаючи на певні позитивні зміни у регуляторній системі західних регіонів, рівень інвестиційної привабливості західних регіонів України станом на початок 2013 р. залишався надзвичайно низьким – Івано-Франківська обл. посідає 24 місце, Чернівецька – 22, Тернопільська –20, Закарпатська – 10, Львівська – 9. Загалом, на думку закордонних інвесторів, Україна втрачає привабливість, головним чином, унаслідок масштабної корупції. А за підсумками дослідження міжнародної корпорації IFC за 2013 р. серед 183 держав світу в рейтингу легкості ведення бізнесу Україна займає 137-е місце [15]. Всі країни, які колись об’єднував СРСР, знаходяться істотно вище. Так, Киргизстан у рейтингу IFC займає 70-ту позицію [15].
6. Недостатність знань та підприємницьких навичок у трудових мігрантів. Порівняння характеристик мігрантів та решти населення дає підстави для висновку, що, хоча міграція й пов’язана, певним чином, з розвитком підприємництва, проте трудовим мігрантам недостатньо спеціальних знань у сфері підприємництва для започаткування власної справи.
Довідково: Так, обстеження домогосподарств мігрантів прикордонних західних областей України у 2011 р. доводить, що серед осіб з міграційним досвідом частка самозайнятих була в 1,5 разу більшою, а частка роботодавців – на третину більшою, ніж серед зайнятого населення загалом. Проте такі тенденції не збереглися до сьогодні через низку об’єктивних та суб’єктивних причин, і у 2013 р. частка підприємців, стартовий капітал яких має походження з ТТМ, є надзвичайно малою – близько 1 % опитаних сімей мігрантів (тобто значна частка попередньо відкритих підприємств закрилася або перебуває на грані банкрутства, а нові підприємства закладають лише поодинокі трудові мігранти, що повернулися до України) [16].
7. Недостатня поінформованість щодо ситуації на Україні, зокрема про підприємницькі можливості й законодавчі вимоги. Зокрема, при консульствах України у межах торговельно-економічних місій в країнах призначення вітчизняних трудових мігрантів немає окремого підрозділу для роботи з фізичними особами щодо надання консультацій про можливості здійснення підприємницької діяльності в Україні.
8. Втрата соціальних зв’язків та небажання повертатися на Україну. Для прикладу, істотна кількість розлучень у відношенні до кількості зареєстрованих шлюбів протягом 1990–2010 рр. і реєстрація міжнародних шлюбів у країнах призначення є ілюстрацією небажання багатьох трудових мігрантів повертатися на Україну.
9. Недостатність інституційних змін у сфері легалізації та інвестиційного стимулювання до вкладення ТТМ. Наприклад, Закон України «Про внесення змін до деяких законів щодо добровільної сплати єдиного внеску», як свідчать, зокрема, результати опитувань спільноти трудових мігрантів «Пієта» в Італії, трудові мігранти сприймають неоднозначно, а саме – рівень недовіри до держави надто високий [16].
10. Відсутність в Україні державних програм (зокрема й з використанням механізмів державно-приватного партнерства), що стимулюють співвітчизників-мігрантів вкладати кошти у бізнес-проекти, як це робиться у багатьох країнах світу.
Довідково: У Мексиці, де зафіксовано найвищий у світі рівень трудової міграції та приватних переказів, діє спеціальна програма «Три для одного». Її суть полягає у тому, що до кожного долара, що інвестується мексиканськими трудовими мігрантами у будівництво соціального сектора, наприклад шкіл і доріг, федеральний і місцевий бюджети пропорційно додають ще по долару. Завдяки подібним проектам Мексика розвиває інфраструктуру, а мігранти не бояться інвестувати кошти [19].
11. Наявність тенденцій до скорочення обсягів ТТМ через: інтеграцію багатьох трудових мігрантів у суспільство країн-реципієнтів; зменшення чисельності членів сімей трудових мігрантів в Україні через об’єктивні обставини; виїзд за кордон дітей трудових мігрантів чи створення мігрантами власних сімей за кордоном.
12. Низька мотивація мігрантів до повернення в Україну для трудової діяльності.
Довідково: Серед основних мотивів повернення мігранти називають ностальгію за Україною (43 %) та за родиною (32 %). Економічні мотиви рееміграції вбачають лише 15 % опитаних трудових мігрантів західного регіону, які вважають, що можуть себе професійно реалізувати і забезпечити відповідний дохід в Україні (Додаток 12). Вкрай негативним є той факт, що лише 3 % трудових мігрантів вважають, що їхній досвід є корисним для України.
Стратегічні орієнтири державної політики формування механізмів залучення коштів трудових мігрантів як інвестиційного ресурсу розвитку периферійних територій західних регіонів України:
На загальнодержавному рівні необхідно:
1. Розробити та схвалити нормативно-правові документи щодо управління та регулювання МТМ, пріоритетними серед яких є Стратегія державної міграційної політики, Закон України «Про статус трудового мігранта», двосторонні угоди у сфері регулювання питань взаємного працевлаштування, соціального захисту, пенсійного забезпечення, оподаткування, взаємного визнання дипломів про освіту та регулювання потоків трансфертів міжнародних трудових мігрантів, які б передбачали певні економічні стимули у разі рееміграції та вкладення ТТМ у пріоритетні галузі економіки, відтак – участі мігрантів у інвестиційній діяльності та підвищенні ефективності соціально-економічної системи України.
Довідково: За результатами соціологічного опитування сімей міжнародних трудових мігрантів, що проводилося Інститутом відкритого суспільства (м. Будапешт), найважливішими чинниками повернення трудових мігрантів є зниження корупції (74,2 %) та політична стабільність (58,3 % опитаних). Сприятимуть поверненню трудових мігрантів також збільшення кількості робочих місць та відповідний рівень заробітної плати (34,7 %, покращення економічної ситуації у державі (34,2%), а також покращення бізнес-середовища (29,4 %) (Додаток 13). Суттєво, що 53,1 % наполягають на проведенні пенсійної реформи, тобто на необхідності запровадження системи пенсійних виплат трудовим реемігрантам у такому розмірі, в якому вони б їх отримували за кордоном [16].
2. Доопрацювати проект (включити пункти щодо фінансово-економічної, торговельної, науково-інноваційної та інвестиційної співпраці) та затвердити Державну програму співпраці із закордонними українцями.
Довідково: Аналізуючи наявний проект «Державної програми співпраці з із закордонними українцями на період до 2015 р.» [25], зауважимо, насамперед, на нечіткому формулюванні мети цієї програми, зокрема у сфері використання потенціалу української діаспори, а саме: «… використання інтелектуального, фінансового та духовного потенціалу закордонних українців для утвердження позитивного міжнародного іміджу України». На нашу думку, у окресленій меті слід зауважити не лише «позитивний імідж», але й «інноваційний та соціально-економічний розвиток України». Крім того, серед «задоволення науково-освітніх та мовних потреб закордонних українців», що передбачені Програмою, основну частку займають заходи у сфері вивчення української мови та українознавства. Натомість проведення науково-практичних конференцій із залученням діаспори з інших наукових сфер обмежується лише двома конгресами Світової федерації українських лікарських товариств. Хоча у проекті Програми передбачено збільшення фінансування (орієнтовний бюджет складає майже 2 млрд грн), в ній не передбачено жодних заходів у сфері економічної (насамперед, інноваційно-інвестиційної), торговельної та науково-технічної співпраці, у той час, як попередня Програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р., із загальним бюджетом у розмірі 76,9 млн грн, передбачала принаймні 4 види заходів у сфері торговельно-економічної та науково-технічної діяльності [18]. Однак, обсяги фінансування цих заходів відносно інших витрат, передбачених у рамках Програми, були незначними (Додаток 14).
3. Підписати двосторонні угоди з країнами перебування мігрантів (з якими такі відсутні, зокрема з Італією, Угорщиною, Великобританією, Німеччиною, Францією) з метою легалізації перебування мігрантів, врегулювання трудових та пенсійних відносин та уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів.
4. Забезпечити механізм легалізації заробітної плати працюючих за кордоном та запровадити непрямі методи оподаткування (зокрема єдиний податок), що має на меті впорядкування пенсійного захисту. Якщо особа працює на території країни, громадянином якої вона не є, в угоді має бути чітко визначено країну, за законодавством якої визначаються пенсійний вік, умови виходу на пенсію, розміри виплат, стаж роботи та орган, який здійснює ці виплати. Якщо особа працює на території країни, громадянином якої вона не є, і має досвід роботи на території країни-учасниці угоди, то в угоді має бути передбачено механізми перерахунку стажу роботи, виконаної за кордоном, та розміри пенсійних виплат за цей період. В угоді мають бути прописані механізми здійснення пенсійних нарахувань та відшкодувань між пенсійними фондами.
У межах двосторонніх угод необхідно забезпечити так званий територіальний принцип пенсійного забезпечення мігрантів та членів їхніх сімей, що реалізовується за законодавством і коштом тієї країни, на території якої вони нині проживають. При встановленні права на пенсію, у тому числі на пільгових умовах і за вислугу років, враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої держави-учасниці угоди. Пенсії обчислюються із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються у трудовий стаж [2]. Такий досвід широко застосовується мігрантами з країн ЦСЄ (Додаток 14).
5. Забезпечити розробку та реалізацію фінансових механізмів використання діаспорних мереж, зокрема: розробити інституційний базис щодо формування банківських програм для стимулювання відкриття депозитних рахунків мігрантів, виражених у місцевій та іноземній валютах, випуску облігацій діаспори, відкриття пайових фондів.
6. Створити при торговельно-економічних місіях консульських установ України окремі підрозділи, у компетенцію яких повинно входити надання консультаційної допомоги мігрантам щодо підприємницьких, у тому числі інвестиційних, можливостей в Україні.
На регіональному рівні:
1. Обласним та районним радам розробити програми дистанційного навчання, у тому числі за напрямом підготовки 0305 «Економіка і підприємництво», активізувати роботу центрів зайнятості щодо працевлаштування українських трудових мігрантів, у т.ч. з можливістю дистанційної праці в Україні (зокрема йдеться про представників сфери інформаційних технологій, науковців, викладачів) для збільшення їх сукупного доходу і додаткової мотивації до інвестування в Україні.
2. При виконанні програм регіонального розвитку активно залучати механізм державно-приватного партнерства, у тому числі для використання ТТМ як інвестиційного ресурсу.
3. Ініціювати створення кредитних спілок із залученням коштів трудових мігрантів (у зв’язку з цим доцільною є популяризація історичного позитивного досвіду створення таких спілок у повоєнний період у західних регіонах із залученням коштів української діаспори, у тому числі налагодження співпраці з релігійними громадами (оскільки громадяни захі