"Розвиток благодiйництва в сучаснiй Українi". Аналітична записка

Анотація 

Проаналізовано сучасний стан та основні тенденції розвитку благодійництва в Україні. Запропоновано рекомендації для органів влади щодо державної підтримки благодійницької діяльності та благодійних організацій.

 

РОЗВИТОК БЛАГОДІЙНИЦТВА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

Благодійництво в українській традиції займає значне місце. Відомими меценатами свого часу були інтелектуальні, високоосвічені, успішні люди: П. Могила, І. Мазепа, Г. Галаган, родини Терещенків та Ханенків, які зробили великий внесок у розвиток української культури, освіти, науки. Сьогодні благодійний сектор в Україні практично сформований і справляє відчутний вплив на національну економіку та суспільні відносини. Розгалужена система благодійних організацій (далі – БО) охоплює своєю діяльністю переважну більшість сфер життєдіяльності українських громадян. Водночас більш ефективному розвитку благодійництва заважає дефіцит співпраці між громадянським суспільством та державою. Очевидно, що державна підтримка благодійного руху в Україні здатна не тільки сприяти отриманню своєчасної допомоги адресатам, підвищенню забезпечення культурно-освітніх потреб громадян, але й у цілому підтримувати необхідний рівень соціального клімату, знизити навантаження на державний бюджет.

 

Примітно, що у країнах Заходу держава активно підтримує розвиток благодійництва та меценатства, створюючи для цього сприятливі умови. Так, у Бельгії та Великій Британії передбачене стимулювання спонсорства шляхом вилучення суми, витраченої на рекламу та маркетингові операції, з обсягів, що обкладаються податком. В Австрії та Франції спонсорство трактується як маркетингові витрати компанії на рекламу, що не оподатковуються. У США розмір добродійних пільг складає до 10 % доходу компанії; з пожертв у грошовій формі можна отримати податкове вирахування в межах 50 % річного доходу, з пожертв не в грошовій формі – 20-30 %. В Угорщині дозволено відрахування на меценатство 70 % прибутку підприємств і компаній, Німеччині – 33,2 %[1].

 

Сьогодні державна влада в Україні не має подібного арсеналу підтримки благодійності. Проте вона вдається до певних адміністративних заходів та відповідного нормотворення, спрямованих на покращення ситуації у цій сфері, створення сприятливих умов для розвитку благодійного сектору, що, безумовно, відбивається на позитивній динаміці розширення його інститутів та можливостей.

За даними Єдиного державного реєстру установ та організацій України, оприлюдненими Державною службою статистики України, на початку 2013 р. було зареєстровано 14055 благодійних організацій. Станом на 1 вересня 2013 р. їх кількість зросла до 14653[2]. Варто зазначити, що впродовж усіх років державної незалежності України фіксується статистичне зростання кількості зареєстрованих БО (Рис. 1.).

 

 

Рис. 1. Динаміка статистичних показників кількості благодійних організацій за 2008-2012 рр.

Однак показники організацій, що звітують перед органами влади за свою діяльність, не мають чітко вираженого тренду. Так, відповідно до інформації Міністерства доходів і зборів України протягом 2010-2012 рр. кількість благодійних організацій (з кодом неприбутковості «05») відповідно по роках становила: 7600 організацій у 2010 р., 8932 організації у 2011 р., 8283 організації у 2012 р. Темпи зміни кількості БО склали, відповідно: +17.5 % у 2011 р. та -7.3 % (у відсотках до попереднього року)[3]. Розбіжність у статистичних даних щодо кількості БО можна пояснити тим, що велика їх частина була створена під конкретний проект, а по його завершенні припинила реальну діяльність; а також тим, що окремі БО не розкривають джерел фінансування й не охоче звітують щодо їх походження.

 

Наведена динаміка щодо кількості працюючих українських БО в цілому корелюється зі зміною позиції України у «Світовому рейтингу благодійності»[4] – дослідженні, що проводиться британською благодійною організацією CharitiesAid Foundation (CAF). Так, у 2012 р. Україна посіла лише 111 місце, що є кращим показником у порівнянні з 2010 р., але гіршим, ніж у 2011 р. (табл. 1.).

Таблиця 1

 

Україна у Світовому рейтингу благодійності

 

 

Зазначимо, що місце країни в рейтингу залежить від середнього значення за трьома показниками – пожертвування приватними особами грошей благодійним організаціям, робота їх як волонтерів та надання громадянами допомоги незнайомим людям, які її потребують[5]. Відповідно до результатів дослідження, серед громадян України найбільш поширеним типом благодійної поведінки є: допомога незнайомим, яку у 2012 р. здійснили 36 % населення (30,6 % в середньому за 3 роки), волонтерською діяльністю у 2012 р. було охоплено 20 % населення (за три роки – 21,3 %); грошові пожертви на потреби БО у 2012 р. зробили 7 % (за три роки – 7,6 %).

 

У рейтингу східноєвропейських країн Україна займає 7 місце з 10, що брали у ньому участь, й поділяє третє рейтингове місце з Польщею щодо надання допомоги незнайомим, займає друге рейтингове місце щодо залучення населення до волонтерського руху, із Російською Федерацією обіймає останнє місце щодо виділення грошових пожертв БО (табл. 2).

 

Показники України у рейтингах доброчинності вказують на те, що громадяни України більше схильні довіряти власним можливостям щодо організації благодійної діяльності, перераховувати за власної ініціативи кошти нужденним та здійснювати волонтерську роботу, ніж передовіряти адміністрування у цій сфері БО.

 

Таблиця 2

 

Регіональний рейтинг благочинності в Східній Європі

 

 

Загалом необхідно зазначити, що благодійний сектор в Україні акумулює з кожним роком усе більше коштів, що відповідно відбивається й на збільшенні видатків бенефіціарам. Так, для своєї діяльності громадськими організаціями у 2012 р. з різних джерел було отримано 3,7 млрд грн (на 9,6 % більше, ніж у 2011 р.). Надходження від благодійності склали 1,6 млрд грн або 44, % від загальної суми коштів, призначених для фінансування діяльності громадських організацій. Найбільш питому вагу у структурі використання коштів громадськими організаціями займали матеріальні витрати та оплата послуг (27,6 % або 921,7 млн грн), оплата праці (25,9 % або 867,2 млн грн), витрати на благодійну діяльність (20,9 % або 699,5 млн грн)[6].

 

Наведені дані дозволяють визначити економічну частку БО у ВВП України у 2012 р. на рівні 0,73 %, проте ця частка за останні роки демонструє тенденцію падіння (з 1 % у 2008 р.). Слід також констатувати, що ці показники нижче, ніж у Росії (в середньому 1,2 % ВВП), і нижче, ніж в інших країнах світу (наприклад, частка некомерційного сектора у ВВП в Угорщині – 2,8 %, Колумбії – 2,1 %, Нідерландах – 15,8 %, США – 7,5 %). Причина такого відставання рядом аналітиків вбачається у тому, що недержавні постачальники суспільно значущих послуг практично не залучаються до реалізації державних (муніципальних) замовлень. Водночас основною діяльністю благодійних організацій є безпосередньо благодійна робота. Витрати на її проведення в Україні за період з 2010 по 2012 рр. збільшились з 2904 млн грн у 2010 р. до 3093 млн грн у 2011 р. та досягли 3518 млн грн у 2012 р. Крім того, упродовж цих років щорічні темпи змін у частині витрат на проведення благодійної діяльності практично подвоїлися з 6,5 % у 2011 р. (до 2010 р.) до 13,7 % у 2012 р. (до 2011 р.).

 

Слід також зазначити, що офіційні дані Міністерства доходів і зборів України значно відрізняються від результатів Національного рейтингу благодійників, який був оприлюднений на початку липня 2013 р.[7]. Відповідно до цього рейтингу у 2012 р. громадяни України пожертвували на благодійні справи 580 млн грн (за офіційними даними, річні доходи благодійних фондів складають 4636,7 млн грн, що перевищує результати Національного рейтингу благодійників). Що ж стосується регіональних показників інституційного поширення БО у регіонах України, то вони показово засвідчують специфіку кожного з них. Так, за показником кількості благодійних організацій на 1000 населення, розміром річного доходу та витрат на основну діяльність лідирує м. Київ. Друге місце поділили Донецька, Дніпропетровська області та м. Севастополь[8].

 

Заслуговує уваги те, що в благодійному секторі України протягом останніх років намітилася тенденція до об’єднання БО у співтовариства, що дозволяє більш ефективно розвивати взаємодію між ними. За чисельністю найбільшими на сьогодні є Всеукраїнська благодійна організація «Асоціація благодійників України» (включає 34 організації)[9] та благодійна організація «Український форум благодійників» (включає 21 повноправного члена та 5 асоційованих членів)[10]. Стратегічними напрямами діяльності цих БО є: поліпшення якості комунікацій між благодійниками та бенефіціарами, створення можливостей для їх діалогу; допомога у здійсненні системної благодійності; інформування суспільства та популяризація культури благодійництва; удосконалення законодавчих, фінансових, економічних та соціальних умов провадження доброчинності; інституційний розвиток БО та захист інтересів їх членів.

 

У серпні-вересні 2013 р. відділом розвитку стратегій громадянського суспільства НІСД було проведено експертне опитування серед низки благодійних організацій України, що входять до Всеукраїнської БО «Асоціації благодійників України»[11]. З метою отримання більш об’єктивного результату анкетування запрошення взяти у ньому участь були надіслані й до БО «Український форум благодійників», але попри задекларовану згоду, фактично, дирекція вирішила не залучати своїх членів до спільної комунікації.

За результатами експертного опитування, БО, які взяли у цьому участь, в основному поширюють свою діяльність у сферах охорони здоров’я, культури та мистецтва, охорони культурної спадщини, спорту та фізичної культури, науки і освіти, соціального захисту. У своїй роботі вони використовують різні види благодійної діяльності, серед яких: безоплатне надання послуг та виконання робіт на користь бенефіціарів; публічний збір благодійних пожертв; проведення благодійних аукціонів; виконання партнерських благодійних програм; здійснення інформаційно-консультативної підтримки благодійних проектів; популяризація благодійництва; надання органам влади експертної оцінки та пропозицій щодо вдосконалення відповідного законодавства.

 

Важливим фактором успішного функціонування благодійної діяльності є ставлення громадян до цього процесу і, відповідно, їх залученість до нього. Респонденти вважають, що українське суспільство в цілому позитивно чи нейтрально сприймає благодійну діяльність. І це, з огляду на патерналістські настрої щодо ролі держави у забезпеченні сталого соціального клімату значної частини громадян, є важливим індикатором змін у сприйнятті населенням свого місця у взаємодії між державою і громадянським суспільством.

Останнім часом спостерігається й тенденція, коли зростання обсягів благодійної діяльності відбувається за рахунок внесків вітчизняних благодійників, які починають відігравати ключову роль у цій сфері. Серед найбільших українських благодійників експерти назвали: Ріната Ахмєтова, Віктора та Олену Пінчуків, Віталія та Володимира Кличків, Катерину Ющенко, Олександра Фельдмана. У тому числі за їх допомогою найбільшими бенефіціарами в Україні стали: малозахищені верстви населення, дитячі будинки, будинки перестарілих, лікарні (у тому числі Охматдит, Інститут раку), Українська біржа благодійності.

 

Утім рівень залученості громадян України до благодійної діяльності все ще є досить низьким. Аналізуючи відповіді учасників опитування щодо основних причин, що заважають людям займатися благодійною діяльністю, вдалося виокремити серед них три основні блоки: 1) «незріле суспільство», 2) недостатня державна підтримка, 3) невисокий рівень менеджменту БО.

Перший – характеризується наявністю в суспільстві патерналістського менталітету та несформованістю суспільної культури доброчинності (недовіра громадян до діяльності благодійних організацій та безкорисливих дій у цілому, побоювання шахраїв). Окрім ментальних факторів, що заважають ефективному розвитку благодійності, слід виділити й матеріальний, а саме – скрутне матеріальне становище громадян. Також варто було б вказати й на слабку громадську обізнаність щодо благодійної діяльності: незнання, яким чином можна ефективно допомогти, відсутність популяризації благодійності в ЗМІ. Однак корені цієї проблеми слід шукати у функціонуванні двох наступних суб’єктів аналізу.

 

Другий – полягає у недостатній державній політиці сприяння розвитку благодійництва й характеризується відсутністю стимулів з боку держави щодо заохочення до благодійної діяльності громадян та організацій (наприклад, відсутність податкових стимулів для бізнесу).

Третій – відзначається становленням благодійних організацій та пов’язаних з цим явищем проблем інституційного росту: непрофесійність благодійних фондів (організацій) у питаннях залучення ресурсів та їх ефективного розподілу, низький рівень управлінської культури персоналу, недостатній рівень публічної діяльності.

У цілому на сьогодні склалася така ситуація, коли держава неспроможна забезпечувати необхідні потреби громадян в повному обсязі, але й не поспішає сприяти наданню цих функцій громадсько-приватному сектору. Респонденти одностайно відзначили, що політика держави щодо розвитку благодійництва в Україні є пасивною та переважно зазначили, що тенденція щодо змін такого становища відсутня.

 

Суперечливу оцінку отримала державна політика, спрямована на унормування благодійної діяльності в законодавчій сфері.

З одного боку, результати опитування показали, що експерти усіх без винятку організацій вважають позитивним кроком сам факт прийняття Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»[12] від 05.07.2012 р. (далі – Закон). Більшість респондентів зазначили, що у порівнянні з колишньою правовою базою, що унормовувала питання благодійництва, даний Закон розширює можливості благодійної діяльності, а його норми в цілому відповідають міжнародним стандартам. Серед позитивних новацій, що містяться у Законі й допомагають опитаним експертам у професійній діяльності, були названі такі: запровадження нових інструментів здійснення благодійної діяльності (наприклад, норма про ендавмент); спрощення процедури реєстрації БО та скорочення її термінів; ліквідація територіальної диференціації БО. Відзначимо також, що опитані експерти схвалили кроки держави щодо інституційного забезпечення консультацій із громадськістю, а саме – створення Координаційної ради з питань сприяння розвитку громадянського суспільства при Президентові України, до яких входять представники БО.

Натомість, хід реалізації Закону більшість організацій оцінили на «задовільно», пояснюючи свою думку з цього приводу наступними причинами:

– економічна нестабільність у державі, бюрократичні перепони, податковий тиск, що знижують результативність застосування Закону;

– наявність недоліків у Законі (опитані експерти вказують на те, що попри нормативне впровадження низки новацій, базовий закон про благодійну діяльність є все ж таки далеким від світових ефективних зразків; на їх думку, подальше реформування законодавчого поля у сфері благодійництва слід продовжувати, а саме: зосередити увагу на прийнятті закону про відсоткову філантропію, запровадженні податкових пільг для фізичних і юридичних осіб при здійсненні благодійної діяльності, оптимізації системи корпоративного управління);

– дії Міністерства юстиції України щодо модернізації положень Закону у бік звуження можливостей для організації ефективної діяльності благодійних організацій. Слід зазначити, що даний критичний підхід цілком кореспондується із думкою широкої громадськості, задіяної в благодійному секторі. Так, протягом червня-вересня 2013 р. громадські організації направили низку відкритих колективних листів, у тому числі до Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України[13], в яких просили посприяти у недопущенні прийняття законопроекту Кабінету Міністрів України N3100 «Про внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні від організації» від 16.08.2013 р.[14]. На думку більше 10 тис. осіб, які підписали петицію до вищого керівництва держави, ухвалення вказаного законопроекту призведе до наступних наслідків: зменшення загальної кількості благодійних пожертв, особливо у випадках, коли необхідна нагальна допомога фізичних осіб та бізнес-компаній; неможливості отримання благодійних пожертв від нерезидентів; неможливості використання банківських платіжних карток та інших електронних комунікацій як сучасних та прозорих засобів залучення благодійних пожертв; зменшення програмних бюджетів та зростання адміністративних витрат благодійних фондів та організацій на оплату послуг нотаріусів без підвищення якості та ефективності самої благодійної допомоги; зростання тінізації та корупції у сфері благодійної діяльності[15].

 

Знаковими недоліками нововведень, на думку фахівців, задіяних у благодійній сфері, є зобов’язання укладати письмовий договір та завіряти його у нотаріуса при здійсненні кожної благодійної пожертви на суму більше 850 грн та виключення норми про те, що благодійники мають право встановлювати сервітути (право обмеженого користування чужим майном) земельних ділянок або іншого нерухомого майна на користь інших бенефіціарів тільки за умови їх використання для цілей благодійної діяльності[16].

 

Зробимо акцент на тому, що висновок представників Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради України на проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» також був критичним щодо вищеозначених новацій[17]. Ними було запропоновано прийняти за основу законопроект у першому читанні з наступним урахуванням висловлених зауважень та пропозицій. Водночас Комітет з питань культури і духовності ВРУ рекомендував Верховній Раді України відхилити даний законопроект, мотивуючи свою позицію тим, що його положення обмежують права благодійних організацій та суттєво погіршують загальний стан благодійної діяльності в Україні[18].

 

Висновки та пропозиції

Благодійний сектор в Україні має тенденцію до зростання, яка характеризується збільшенням статистичної кількості його інститутів та зростанням об’ємів коштів, спрямованих на доброчинність. Показники України у рейтингах благодійності та проведене відділом стратегій розвитку громадянського суспільства НІСД експертне опитування вказують на те, що громадяни України більш схильні довіряти власним можливостям у здійсненні благодійної діяльності. В їх свідомості відбувається зміщення джерела атракції допомоги від держави до об’єднань громадян. Разом з тим маємо констатувати й наявність певної недовіри українських громадян до БО, через що вони проявляють більшу схильність до того, щоб самотужки перераховувати кошти нужденним та здійснювати волонтерську роботу, ніж передовіряти адміністрування в цій сфері БО.

 

Залученість громадян України до благодійної діяльності все ще є достатньо низькою, що пояснюється несформованістю культури доброчинності в суспільстві, недостатньою державною політикою в цій сфері та невисоким рівнем менеджменту БО.

Ухвалення Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» слід вважати позитивним кроком на шляху до створення сприятливих умов для розвитку благодійності. Проте спроби його реформування «з гори» не знайшли підтримки в серед громадськості, задіяної в благодійному секторі. Вважаємо, що подальше вдосконалення законодавчої бази слід продовжувати шляхом прийняття закону про відсоткову філантропію та запровадження дієвих податкових пільг для фізичних і юридичних осіб при здійсненні благодійної діяльності.

 

У Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та у щорічних Планах заходів щодо її реалізації основну увагу приділено розвитку волонтерського руху, який є лише однією з форм благодійництва. Для дієвого стимулювання розвитку всіх видів благодійної діяльності необхідно включити до Плану заходів щодо реалізації у 2014 році Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні зобов’язання щодо:

• підготовки інформації про стан виконання Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» і пропозицій стосовно його вдосконалення;
• опрацювання питання стосовно розроблення державної цільової програми розвитку благодійності в Україні.

 

Враховуючи те, що питання щодо розроблення державної цільової програми розвитку волонтерської діяльності не реалізовується з року в рік, доцільно зробити його складовою більш широкої програми розвитку благодійності в Україні. Благодійні організації, які є впливовішими за волонтерські, матимуть змогу лобіювати вирішення цього питання в більш ефективний спосіб.

 

Оскільки реалізація державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні щодо підтримки волонтерства та благодійництва передбачає «підтримку суб'єктів господарювання та громадян, які надають фінансову допомогу чи здійснюють добровільні пожертвування інститутам громадянського суспільства для розв'язання проблем, що мають важливе суспільне значення»[19], то, на нашу думку, необхідно:

• стимулювати поширення благодійності як соціальної норми, заохочуючи діяльність благодійних організацій і громадян, які підтримують їх як фінансово, так і волонтерською діяльністю;
• запровадити механізми державного замовлення на надання громадськими об'єднаннями та благодійними організаціями соціальних послуг на конкурсних засадах, у тому числі внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу України, а також внести відповідні зміни до нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України;
• збирати і публікувати у відкритому доступі інформацію, яка дозволить оцінити і розвивати поточні тенденції у сфері філантропії;
• збільшити відсоток соціальної реклами, спрямованої на популяризацію благодійності;
• створювати для донорів ефективні, з точки зору процедур і оподаткування, способи здійснення пожертв;
• сприяти розвитку альтернативних джерел фінансування для організацій громадянського суспільства: соціальних інвестицій, венчурної філантропії та мікрофінансування;
• проводити державне рейтингування благодійних організацій з метою популяризації найефективніших у своїх сферах серед населення.

 

Відділ стратегій розвитку громадянського суспільства

 (Д.М. Горєлов)