Анотація
Зовнішньополітична концепція Б. Обами під час другої каденції його президентства залишається незмінною у своїх головних рисах і принципово націленою на реалізацію стратегічних цілей і пріоритетів, позначених у Стратегії національної безпеки США 2010 р. При цьому Вашингтон остаточно відмовляється від гегемоністських амбіцій і приймає ідею багатополюсного світу. Оскільки політика «перезавантаження» відносин не завжди виправдовувала покладені на неї сподівання зовнішня політика США зазнає корекції у бік більш стриманої поведінки у відносинах з ключовими партнерами і геополітичними опонентами. США уникають прямого втручання у вирішення проблемних ситуацій схиляючись до використання різноманітних механізмів міжнародної взаємодії.
ЩОДО СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОГО КУРСУ США
Сучасна зовнішня політика України вибудовується з урахуванням позицій та інтересів провідних світових гравців, серед яких чільне місце належить Сполученим Штатам Америки. Коливання їхнього політичного курсу, трансформація взаємозв’язків, зміни у балансі інтересів, істотно впливають на систему міжнародних відносин і середовище глобальної та регіональної безпеки, що вимагає і відповідних коректив зовнішньої політики України.
Зовнішньополітичний курс адміністрації Б. Обами під час другої каденції в цілому продовжує керуватися настановами, визначеними у Стратегії національної безпеки, прийнятій у травні 2010 р. Тут представлене прагматичне розуміння сутності глобальної стратегії США, їх зовнішньополітичних цілей та пріоритетів. У ній поруч з вичерпним переліком сучасних загроз національній безпеці США надається уявлення про необхідність формування розгалуженої і багатовимірної системи партнерства у сфері міжнародної безпеки, особливо, через співробітництво з такими ключовими країнами як КНР, Індія, РФ, а також на основі механізмів партнерства у форматі НАТО, ЄС, міжнародних організацій і угруповань впливових країн на взірець «великої двадцятки».
На відміну від ідеології безперечного лідерства США, риторики боротьби з тероризмом та права нанесення упереджу вальних ударів, прийнятої попередньою республіканською адміністрацією, президент Б. Обама практично відмовляється від традиції американського гегемонізму і в основу зовнішньополітичного курсу ставить ідеї багатополюсного світового порядку та міжнародного співробітництва. Характерною його ознакою є прагнення до формування регіональних альянсів та механізмів партнерства щодо вирішення тих або інших питань міжнародної безпеки, відхід від засобів прямого втручання і використання різноманітних засобів непрямого тиску.
Лідерство США має будуватися на розвитку джерел власної могутності і впливів, насамперед, економічних. Вирішення пекучих проблем міжнародної безпеки, зокрема, таких як ядерні програми Ірану та Північної Кореї, має відбуватися шляхом заохочення до більшої політичної і економічної інтеграції у світову спільноту, або, з використанням різних засобів їх ізоляції. При цьому, для США зацікавлені у подолання проблем глобального характеру, задля чого Вашингтон готовий відмовитися від конфронтаційної риторики і шукає підтримки навіть тих глобальних гравців, ідеологічні розбіжності з якими донедавна суттєво ускладнювали співпрацю.
Під час другої президентської каденції Б. Обами пріоритети зовнішньої політики США, на думку держсекретаря Дж. Керрі, знаходяться у площині виконання таких завдань як розробка механізмів міжнародного співробітництва щодо розвитку нових джерел енергії та створення нових енергетичних ринків, формування трансатлантичної торгівельної системи на основі угоди про зону вільної торгівлі з Європейським Союзом, нарощування економічної експансії в Африці.
В цілому зовнішньополітична стратегія спрямована на зміцнення лідерства США в умовах світової економічної кризи. Але практично, йдеться скоріше про зміцнення позицій у стратегічному протистоянні з іншою наддержавою – КНР, і ця боротьба вестиметься не в останню чергу за світові енергетичні ресурси. Китай зацікавлений у постачанні енергоресурсів для динамічно зростаючої економіки, насамперед з Близькосхідного регіону. Посилюючи свої впливи в країнах регіону, зокрема, шляхом постачання озброєнь, КНР таким чином вступає у геополітичне суперництво із США. Схема «нафта в обмін на зброю» сприяє посиленню регіональній нестабільності і ризиків збройних конфліктів.
Сланцева революція у США дозволила зменшити їх енергетичну залежність від зовнішніх джерел, особливо, від імпорту вуглеводів, що переважно знаходяться у нестабільному регіоні Близького Сход. Поширення подібних процесів значно знижує впливовість держав, чия могутність побудована на експорті традиційних енергоносіїв, зокрема – РФ та Ірану.
Формування трансатлантичної макроекономічної системи на основі інтеграції двох найбільш потужних економік світу – американської та європейської – сприятиме закріпленню лідерської ролі Заходу у глобалізованому світі, а отже і посиленню впливовості її провідної складової – США. На сьогодні економічні зв’язки ЄС та США складають 50 % світового ВВП і сягають майже 1 трлн дол. США.
Проведений у листопаді ц. р. другий раунд переговорів США та Європейського Союзу щодо створення Трансатлантичного торгівельного та інвестиційного партнерства (ТТІР) мав своїм предметом широке коле питань у різних галузях економіки та енергетики.
Попередні дослідження свідчать, що підписання цієї угоди матиме наслідком створення сприятливих умов для економічного зростання обох партнерів, що важливо на тіл прогнозів щодо істотного зменшення частки Західного світу у світовій економіці у досить близькій перспективі двох десятиліть.
Передбачається, що зближення економічних систем Європи та США сприятиме створенню єдиних правил та стандартів економічної поведінки, а також технічні стандарти та регламенти, які будуть прийнятні і для інших країн. Внаслідок реалізації угоди збільшаться масштаби взаємних інвестицій, що сприятиме створенню сотень тисяч нових робочих місць.
В Азіатсько-тихоокеанському регіоні США вибудовує подібну систему партнерства найбільш розвинених держав – Японії, Південної Кореї, тощо. Останніми роками США вдалося налагодити всебічний розвиток відносин з Індією, яка претендує на одне з лідерських місць у світі. Візит віце-президента США Дж. Байдена у Делі наприкінці липня ц. р. мав на меті створити надійну основу для американсько-індійського зближення. Сприяючи зміцненню відносин Японії з Індією США сподіваються на створення геополітичного трикутника, який міг би протистояти зростаючій китайській експансії, а також створити основу для регіональної інтеграції азійських країн прозахідної орієнтації – модель транс-тихоокеанського партнерства як альтернатива Шанхайській системі співробітництва. Слід зазначити, що усі три держави мають свою історію суперечностей із Китаєм а також мають схожі побоювання щодо зростання геополітичних впливів і могутності КНР.
На Близькому Сході США демонструє достатньо стриману позицію, не вважаючи для себе корисним активне втручання у події в Єгипті та Сирії і покладаючись скоріше на своїх арабських союзників. Перебуваючи на грані масштабної військової операції в Сирії Вашингтон все ж надав перевагу дипломатичному вирішенню питання з хімічною зброєю, водночас не заважаючи Саудівській Аравії підтримувати сирійську опозицію.
За підсумками переговорів «шістки» посередників (постійні члени РБ ООН + Німеччина) у Женеві наприкінці листопада ц. р. Іран погодився протягом півроку згорнути програму збагачення урану взамін на відміну міжнародних санкцій. Тегеран зберігає право на мирне використання атомної енергії, але під контролем МАГАТЕ. Це можна вважати значним успіхом дипломатії США, але з іншого боку ця угода була піддана нищівній критиці з боку Ізраїлю та деяких політиків у самих США, які вважають таке рішення помилкою і наполягають на введенні нових санкцій.
Зрозуміло, що американська стриманість не вітається ключовими регіональними партнерами, які вважають, що більша активність США була б більш корисною для стабільності в регіоні, тоді як без зовнішнього втручання ситуація сповзатиме до хаосу. Але слід розуміти, що політика США у регіоні проводиться цілком у руслі їх загальної стратегії, яка на сучасному етапі вимагає налагодження відносин з Іраном як однією з ключових регіональних держав з метою формування збалансованої і стабільної моделі партнерства і для зміцнення власних впливів в регіоні.
Враховуючи наміри виводу військового контингенту з Афганістану у 2014 р., можна стверджувати, що США зовсім не прагнуть вступати у загальну конфронтацію з ісламським світом, скоріше нормалізація відносин з ісламськими країнами має відігравати функції стабільного тилу у геополітичній конкуренції з КНР. Ізраїль залишається стратегічним союзником США, але американська сторона тут виступає скоріше спонсором реалізації інтересів Ізраїлю не відчуваючи особливої користі для себе.
Серед пріоритетних завдань зовнішньої політики у Стратегії національної безпеки США визначено розвиток стабільних відносин з РФ, а водночас і підтримку суверенітету і територіальної цілісності її сусідів. Але попри низку дипломатичних кроків та ініціатив, занепокоєння Вашингтону викликає політика РФ яка, на погляд американських аналітиків, активно продовжує шукати можливості для демонстрації своєї сили таким чином, щоб це ускладнювало реалізацію американських інтересів.
Політика «перезавантаження» американсько-російських відносин не призвела до їх поліпшення. В Росії набуває більшого поширення антиамериканська риторика часів холодної війни, що позначається і на характері зовнішньополітичних рішень її керівництва. При цьому, слід зазначити, що розвиток російсько-китайських відносин навряд чи надає США надію бачити РФ у ролі потенційного геополітичного партнера у протистоянні Китаю.
У США розуміють, що попри прагнення створити власну геоекономічну вісь у вигляді деякого євразійського угруповання, все ж у глобальному вимірі Росія опиняється затиснутою між двома потужними економічними системами – трансатлантичною і транс-тихоокеанською. Ресурсний характер її економіки, зволікання з реалізацією модернізаційного потенціалу, гальмування необхідних соціально-економічних реформ, проімперські амбіції російських керівних кіл – все це робить марними спроби сформувати власний центр економічного і геополітичного зростання, який міг би конкурувати з європейським та далекосхідним. Розбудова інститутів Митного союзу у сучасних умовах може надати РФ певні короткострокові дивіденди, але у перспективі – лише призвести до самоізоляції у значно гірших умовах ніж у часи СРСР. Відтак США можуть бачити у РФ лише тимчасового партнера у вирішенні деяких питань міжнародної безпеки у країнах, де ще зберігається деякий російський вплив – ядерні програми Ірану та Північної Кореї, влагодження ситуації у Сирії, Афганістані тощо.
Для США залишається пріоритетним завданням сприяння процесам демократизації і досягнення стабільності у країнах Східної Європи, врегулювання регіональних конфліктів. Що стосується українського напряму, то ключовими для співпраці США розглядають питання активізації двостороннього політичного діалогу, безпекову і євроінтеграційну політику України, розвиток енергетичного сектору, співпрацю з міжнародними фінансовими інституціями, питання подальшої реалізації Хартії про стратегічне партнерство, посилення співпраці у сфері міжнародної ядерної безпеки, диверсифікації поставок ядерного палива на атомні електростанції України, а також підтримання режиму ядерного нерозповсюдження, експортного контролю та спільної участі у глобальних ініціативах з енергетичної та ядерної безпеки. Водночас, Вашингтон демонструє, що характер двостороннього співробітництва Україна-США більшою мірою залежить від ініціатив Києва і не схильний виявляти надмірну активність у висуванні власних ініціатив.
Висновки та рекомендації
Стратегічним завданням Української держави залишається інтеграція у європейський геоекономічний простір, який все більше зближується з північноамериканським. Але при збереженні наявних тенденцій офіційний Київ ризикує тим, що у США Україна скоріше розглядатиметься як держава, що входить у російський ареал впливу. Такий підхід, позбавляє Україну самостійної ініціативи, а з іншого звужує поле для політичного маневру між Москвою та Вашингтоном.
З метою подолання негативних тенденцій в оцінці Вашингтоном перспектив України і збереження за Києвом права на багатовимірну зовнішню політику, необхідно зосередитися на ініціативах співпраці Україна-США у сферах, що становлять пріоритети для Вашингтону: протидія розповсюдженню ЗМУ, насильницькому екстремізму, боротьба з тероризмом тощо.
В інтересах актуалізації зацікавленості американської сторони у співпраці з Україною, Києву доцільно скорегувати свої відносини як із США, так і тими державами, які розглядаються Вашингтоном у якості ключових партнерів. Для цього Україні необхідно зосередитися на виконанні вже досягнутих двосторонніх домовленостей та розвитку ініціатив з пріоритетних для США глобальних та регіональних питань.
На рівні двосторонніх відносин доцільно приділити увагу виконанню завдань, визначених в Хартії про стратегічне партнерство, оскільки саме цей документ визначає політику адміністрації Б. Обами щодо України на перспективу. У цьому контексті, а також з огляду на посилення уваги США до сфери енергетики, слід, серед іншого, забезпечити належне функціонування двосторонньої групи з питань енергетики, а також поглибити тристоронній діалог з ЄС щодо енергетичної безпеки.
Необхідно також взяти до уваги зацікавленість США у посиленні власної економічної потуги та забезпечити виконання таких пунктів Хартії про стратегічне партнерство, як розширення доступу до ринку, розв’язання невирішених суперечок, сприяння захисту прав інтелектуальної власності, посилення захисту прав інвесторів.
Зважаючи на особливу активність американської адміністрації з питань ядерного роззброєння Україні слід активізувати свою участь у ініціативах з посилення режиму нерозповсюдження, спираючись на відповідний досвід з вирішення цих проблем.
У відносинах з Північноатлантичним Альянсом доречними будуть обґрунтовані ініціативи України у питаннях налагодження конструктивного трансатлантичного діалогу, втілення концепції «ширшого партнерства». У тісному контакті з американськими експертами в форматі діяльності трансатлантичних інституцій необхідно і надалі інтенсифікувати відносини у сфері правових, економічних та інших реформ. В свою чергу співпраця в рамках Альянсу та посилення продуктивного співробітництва з ЄС стала б свого роду внеском у зміцнення традиційних альянсів, чого прагнуть США.
Відділ глобалістики та безпекових стратегій
(Б.О. Парахонський)