"Женевські домовленості щодо іранської ядерної програми: наслідки для регіональної безпеки". Аналітична записка

Анотація

 

Розповсюдження зброї масового ураження становить одну з найбільших загроз міжнародній безпеці. Ядерна програма Ірану в цьому контексті викликає чи не найбільше занепокоєння. Досягнуті в листопаді 2013 р. Женевські домовленості щодо іранської ядерної програми є позитивним сигналом в контексті зміцнення процесу нерозповсюдження ЗМУ. Разом з тим Женевські домовленості мають неоднозначні безпекові наслідки через перерозподіл сил в регіоні Близького Сходу та потенційний вплив на енергетичну безпеку.

 

ЖЕНЕВСЬКІ ДОМОВЛЕНОСТІ ЩОДО ІРАНСЬКОЇ ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ: НАСЛІДКИ ДЛЯ РЕГІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

 

Розповсюдження зброї масового ураження (ЗМУ) становить одну з найбільших загроз міжнародній безпеці, призводячи до порушення стратегічної стабільності в світі.  Нині ядерні розробки впроваджуються не лише офіційно визнаними ядерними державами, вони також ведуться ще у більш як 20 країнах. До числа так званих «порогових» держав, які підійшли впритул до використання ядерної енергії у військових цілях, можна віднести Аргентину, Бразилію, Ізраїль, Лівію, Іран, КНДР, ПАР та Японію. Деякі з них свідомо відмовляються від розробки ядерної зброї (ПАР, Бразилія, Лівія тощо), проте інші або приховують власні ядерні амбіції, або не схильні погоджуватись з міжнародним режимом контролю за її розповсюдженням (Іран, КНДР).

 

Ядерна програма Ірану в цьому контексті викликає чи не найбільше занепокоєння. І хоча Іран спростовує звинувачення щодо розробки ядерної зброї, заявляючи про виключно мирний характер своєї ядерної програми, проте переконливих доказів цього досі не надав. Занепокоєння можливим військовим виміром ядерної програми Ірану в ряді доповідей висловлює МАГАТЕ.

 

Ядерні амбіції Ірану оцінюють як один із головних ризиків, здатних призвести не лише до підриву безпекової ситуації в регіоні Близького Сходу, а й до дестабілізації усієї системи міжнародної безпеки. Починаючи з 1992 р., Іран перебуває під дією досить жорстких міжнародних економічних санкцій. США неодноразово розглядали можливість нанесення військових ударів по іранських ядерних об’єктах, але зрештою відмовилися від цієї ідеї. Прибічником військової операції проти Ірану залишається Ізраїль, для якого іранська ядерна програма становить першочергову загрозу. І хоча, на думку експертів, можливості для воєнного вирішення іранської ядерної проблеми з часом зменшилися[1], проте рівень напруження навколо неї все ще залишається доволі високим.

 

Ситуація в регіоні ще більше ускладнилася після початку громадянської війни в Сирії, в якій Іран опосередковано бере участь на боці режиму Б. Асада, надсилаючи добровольців з числа бійців з Корпусу стражів ісламської революції. Крім того, за іранської підтримки на боці режиму Б. Асада в Сирії воюють загони ліванського воєнізованого угруповання «Хезболла», яке вважається в США та країнах Європи терористичною організацією. Натомість країни Заходу, Туреччина і значна частина арабських країн, таких, як Саудівська Аравія, підтримують в зазначеному конфлікті сирійську опозицію. На цьому тлі питання домовленостей між Іраном та країнами Заходу щодо іранської ядерної програми набуває особливої гостроти.

 

До останнього часу досягнення домовленостей щодо розв’язання цієї проблеми здавалося цілковито неможливим. Ситуація почала змінюватися після виборів президента Ірану в червні 2013 р., коли на цю посаду було обрано Х. Роухані, який має великий дипломатичний досвід, насамперед, щодо ведення переговорів з ядерної програми. Зміни стали очевидні після того, як у вересні ц. р. під час візиту Х. Роухані до Нью-Йорка на сесію Генеральної асамблеї ООН відбулася його телефонна розмова з президентом США Б. Обамою, що знаменувало поновлення контактів на найвищому рівні між США та Іраном після перерви у 34 роки.

 

Дипломатичний зсув у відносинах між Іраном і Заходом було закріплено на переговорах в Женеві щодо іранської ядерної програми між Іраном та «шісткою» міжнародних посередників (п’ять постійних членів ООН – США, Франція, Великобританія, Росія, Китай – плюс Німеччина) за участю верховного представника ЄС із зовнішньої та оборонної політики К. Ештон. Третій раунд переговорів завершився 24 листопада 2013 р. досягненням проміжних домовленостей, які учасники загалом оцінили як визначний успіх.

 

У результаті Женевських домовленостей Іран погодився зупинити побудову ядерного реактора в Араку (вважається, що там може вироблятися збройний плутоній) та надати ширший доступ міжнародним інспекторам на свої ядерні об’єкти. Крім того, Іран зобов’язався припинити збагачення урану вище 5 % і «нейтралізувати» (розмити) наявні в нього запаси високозбагаченого урану до позначки нижче 5 %. В обмін на це світове співтовариство погодилося на послаблення міжнародних санкцій проти Ірану на загальну суму близько 7 млрд дол. США. Дія проміжних домовленостей розрахована на 6 місяців, за цей час має бути вироблено остаточний документ.

 

Женевські домовленості мають на меті утримати Іран від накопичення ядерного потенціалу. На думку президента США Б. Обами, оскільки варіант відмови Ірану від власної ядерної програми в осяжній перспективі є малоймовірним, необхідно «розглянути всі варіанти і прийти до рішення, яке гарантує, що Іран не отримає ядерної зброї».

 

Це завдання має бути реалізоване в процесі підготовки остаточної угоді, однак поки що шанси на досягнення компромісу із зазначеного питання, який би влаштував усіх, оцінюються як незначні. Показово, що кожна зі сторін переговорів вже трактує результати досягнутих в Женеві домовленостей у вигідному для себе ключі. США вважають, що ці домовленості допоможуть запобігти створенню Іраном ядерної зброї. Натомість новий президент Ірану підкреслює, що досягнута угода є визнанням права Ірану на збагачення урану і подає це всередині країни як велику перемогу над Заходом. Загалом на сьогодні залишається неясним, наскільки Женевські домовленості зможуть реально стримати ядерні амбіції Ірану. Хоча сама по собі готовність країни рухатися в бік виходу з міжнародної ізоляції є позитивним сигналом.

 

Різко негативну позицію щодо згаданих домовленостей зайняв Ізраїль, який назвав їх «історичною помилкою». У відповідь Б. Обама підтвердив зобов’язання США щодо забезпечення безпеки Ізраїлю й запропонував главі уряду цієї країни Б. Нетаньягу розпочати консультації щодо врахування ізраїльських інтересів при виробленні остаточних домовленостей з питання іранської ядерної програми. Очікують, що Ізраїль буде домагатися більш жорстких умов для Ірану в остаточному варіанті угоди. Тим більше, що Женевські домовленості не означають, що Іран готовий йти на поступки в інших чутливих питаннях, пов’язаних з регіональною безпекою – таких, як підтримка «Хезболла» в Лівані та режиму Б. Асада в Сирії.

 

Загалом факт потепління відносин між Іраном та США в контексті впливу на міжнародне безпекове середовище, за оцінкою експертів, має неоднозначні наслідки. Насамперед, це стосується ситуації на Близькому Сході. На сьогодні існують побоювання, що нормалізація американо-іранських відносин може посилити амбіції Ірану щодо набуття регіонального лідерства, що абсолютно неприйнятно для арабських країн. Якщо міжнародні санкції, пов’язані з іранською ядерною програмою, будуть зняті, Іран, населення якого вже складає понад 80 млн осіб (за цим показником він значно перевищує сусідні арабські країни, крім Єгипта, який перебуває наразі в стані нестабільності), може дуже швидко відновити свій економічний потенціал та отримати статус найбільшої потуги в регіоні Близького та Середнього Сходу[2]. Водночас найвпливовіша з арабських країн – Саудівська Аравія – вже заявила, що не збирається погоджуватися з посиленням впливу Ірану.

 

Додаткову напругу у цьому протистоянні створює чинник традиційної конфліктності між двома релігійними течіями ісламу – сунізмом, який сповідують в більшості арабських держав регіону, і шиїзмом, який є панівною релігією в Ірані. Як вважає директор центру досліджень безпеки й тероризму М. Алані, послаблення міжнародних санкцій може призвести до збільшення допомоги Ірану для широкої мережі своїх шиїтських союзників, включаючи ліванську «Хезболла», численні шиїтські угруповання в Іраку, а також інші угруповання на території від Афганістану до Ємену і Сирії.

 

Арабські союзники США важко сприймають той факт, що Іран та Вашингтон можуть відновити дружні відносини. Несприйняття з боку цих країн викликає й небажання військового втручання США в конфлікт в Сирії. Незгода Саудівської Аравії з позицією США по Сирії в контексті Женевських домовленостей стає дедалі гострішою. З досягненням цих домовленостей деякі пов’язують також черговий виток насильства в Іраку.

 

Ще один наслідок домовленостей в Женеві стосується енергетичної безпеки. Як заявив міністр нафти Ірану Б. Занганех, Іран може збільшити експорт нафти до 4 млн барелів на день одразу після послаблення санкцій. Іранська сторона вже заявила про готовність укласти відповідні контракти з європейськими та американськими енергетичними компаніями (зокрема, консультації з цього питання були проведені з Total, Royal Dutch Shell, Eni, Statoil). І хоча ці контракти можуть бути підписані тільки після досягнення остаточних домовленостей щодо іранської ядерної програми, однак процес, який здатний привести до змін на світовому енергетичному ринку, вже розпочався. Наприклад, для Росії ця ситуація в перспективі є несприятливою, оскільки у вигляді Ірану вона може отримати сильного конкурента на європейському газовому ринку.

 

Висновки

1. Досягнення проміжних домовленостей щодо іранської ядерної програми є позитивним сигналом в контексті зміцнення процесу нерозповсюдження ЗМУ. Для України як без’ядерної країни будь-який успіх у протидії розширенню кола ядерних держав має принципове значення. Женевські домовленості є результатом компромісу, однак вони поки що не гарантують остаточного результату – відмови Ірану від ядерних амбіцій.
2. Покращення відносин Ірану з країнами Заходу, насамперед зі США, мають неоднозначні наслідки для безпеки в регіоні Близького Сходу. У перспективі відміна міжнародних санкцій сприятиме збільшенню політичної ваги Ірану та набуттю ним регіонального лідерства. Водночас перерозподіл сил у регіоні здатний викликати нову хвилю насильства та ще більше ускладнити ситуацію навколо Сирії.
3. Послаблення санкцій щодо Іраку і перспектива їх повного скасування здатні викликати зміни на світовому енергетичному ринку. Враховуючи наявну вразливість України в плані енергетичної безпеки, процеси можливого виходу Ірану на європейський газовий ринок потребують уважного моніторингу.

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

 (Г.М. Яворська)