"Міграційна статистика в Україні та шляхи її удосконалення". Аналітична записка

Анотація

 

Подано короткий огляд наявних в Україні джерел статистичної інформації про міграції населення, а також джерел, які потенційно могли б використовуватися для аналізу міграційної ситуації. Зроблено висновок щодо необхідності удосконалення системи міграційної статистики та висунуто пропозиції, спрямовані на покращення ситуації у галузі збору та аналізу статистичних даних про переміщення населення.

 

МІГРАЦІЙНА СТАТИСТИКА В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇЇ УДОСКОНАЛЕННЯ

 

Для належного управління міграційними процесами необхідна точна та оперативна інформація про обсяги та інтенсивність переміщень населення, структуру міграційних потоків, без якої неможливо оцінити вплив міграції на розвиток держави, спрогнозувати перспективи на майбутнє, розробити управлінські заходи та визначити необхідні для їх реалізації обсяги коштів.

 

Недаремно запровадження механізму моніторингу міграційних потоків, забезпечення надійних даних щодо міграції, а також утворення органів, відповідальних за збирання та аналіз даних про обсяги і потоки міграції є однією з вимог Плану дій з лібералізації візового режиму[1], наданому Україні ЄС, серед завдань якого удосконалення міграційного менеджменту займає помітне місце.

 

Поточний облік міграції

Основним джерелом знань про міграцію є її поточний облік, що здійснюється органами державної статистики України на основі даних про реєстрацію/зняття з реєстрації осіб за місцем проживання шляхом обробки листків прибуття/вибуття, які заповнюються в момент реєстрації в підрозділах Державної міграційної служби. Сильними сторонами поточного обліку є його постійність, яка дає змогу прослідкувати процес в’їзду/виїзду за тривалий період, охоплення всієї території країни, єдність методики.

 

Разом з тим, значна кількість громадян не заявляють офіційно про зміну місця свого проживання, особливо у зв’язку з виїздами з метою працевлаштування, які вважають тимчасовими, що зумовлює значний недооблік міграції.

 

Так, під час першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р. з’ясувалося, що реальні втрати населення в результаті еміграції за кордон впродовж 1990-х рр. були принаймні в 1,7 рази більшими, ніж зафіксовані поточним обліком (табл. 1).

 

Таблиця 1

Сальдо міграції за даними поточного обліку та розрахунками на основі першого

Всеукраїнського перепису населення 2001 р.

Джерело: Державна служба статистики України

 

Про недооблік міграції свідчать також порівняння даних про виїзд з України із даними зарубіжних держав про в’їзд українців на їх територію (табл. 2).

 

Таблиця 2

Імміграція українців за даними країн призначення (перший рядок) та еміграція

у відповідні країни за українськими даними (другий рядок), тис. осіб

Джерела: Державна служба статистики України, Федеральна служба державної статистики Російської Федерації, Євростат

 

Хоча за даними офіційної статистики після 2005 р. Україна має невелике додатне сальдо міграцій (в 2013 р. воно становило 31,9 тис.), наведені вище міркування дають підстави для припущення, що насправді країна продовжує втрачати населення в результаті міграції, а додатне сальдо за поточним обліком переміщень пояснюється лише тим, що прибуття населення завжди реєструється краще, ніж вибуття. 

 

Уточнення даних про міграцію та розміщення населення можна було б здійснити на основі перепису. Проте після 2001 р. перепис в Україні не проводився, хоча інтервал між переписами зазвичай повинен становити 10 років (+/- 2 роки).

 

Оцінки чисельності трудової міграції за кордон

У сфері трудової міграції, яка є на сьогодні найбільш масовим і соціально значущим міграційним потоком, статистичним обліком охоплюються лише працівники-мігранти, працевлаштовані за кордоном за допомогою ліцензованих фірм-посередників. Дані збираються Державною службою зайнятості, проте ілюструють не стільки процес трудової міграції громадян, скільки діяльність суб’єктів господарювання, які надають їм послуги з працевлаштування. За даними з цього джерела за кордоном працюють приблизно 80 тис. громадян України.

 

Уявлення про дійсні масштаби трудової міграції надають вибіркові обстеження. Державною службою статистики України було здійснено масштабні обстеження з цього питання в 2008 і в 2012 рр., обидва завдяки фінансуванню з боку міжнародних організацій. За їх результатами чисельність трудових мігрантів було оцінено в 1,5 млн (2008 р.) та 1,2 млн (2012 р.) осіб. Проте треба враховувати, що інформацію про відсутніх мігрантів надавали члени родин, які залишаються в Україні. Часто вони нею не володіли, або не бажали ділитися. Якщо ж за кордон сім’я виїхала у повному складі, надати таку інформацію було просто нікому. Тому результати вибіркових обстежень розкривають тенденції та структуру трудової міграції за кордон, проте не вповні відображають її кількісні характеристики.

 

Окрема проблема полягає у тому, що такі обстеження залежать від фінансування із зовнішніх джерел. Крім несистематичності проведення це має за результат також обмеження у користуванні результатами. Так, база даних обстеження з питань трудової міграції, проведеного Держстатом 2012 р., належить Міжнародній організації праці, яка його фінансувала. Вона й досі залишається недоступною для українських дослідників, хоча з кожним моментом застаріває і втрачає свою цінність.

 

Адміністративні дані

Для аналізу міграційної ситуації важливу роль відіграють адміністративні дані, що збираються низкою відомств.

Зокрема, Державна служба зайнятості обліковує видані нею дозволи на працевлаштування іноземців в Україні, а також громадян України, працевлаштованих за кордоном за допомогою ліцензованих агентств зайнятості. Оскільки ліцензовані агентства передовсім займаються наймом моряків на іноземні судна (крюінгові агентства), ці дані мало корисні не лише для оцінки масштабів трудової міграції, а й її структури (відповідно до них переважна більшість мігрантів походить з приморського регіону України і зайнята за кордоном на транспорті).

 

Державна прикордонна служба України (ДПС) фіксує перетини державного кордону, що дає уявлення про транскордонну мобільність населення. Однак, дані щодо цілей виїзду громадян за кордон є мало інформативними. Крім того, в статистиці прикордонників не виділяються перетини кордону в рамках угод про так званий «малий прикордонний рух» (можливість безвізового в’їзду на прилеглу до кордону територію сусідніх держав мешканців українських прикордонних населених пунктів), що за оцінками становлять до половини перетинів західного кордону. Таким чином, загальна картина транскордонної мобільності до певної міри викривляється. Оскільки в компетенції ДПС є запобігання злочинності та правопорушенням на кордоні, прикордонна статистика містить також дані про затриманих нелегальних мігрантів, не пропущених на територію України потенційних нелегальних мігрантів (з розподілом за громадянством, проте не за віком і статтю).

 

Міністерство освіти України веде реєстр іноземних студентів в Україні. Міністерство закордонних справ України – громадян України, які перебувають на консульському обліку в дипломатичних представництвах України в зарубіжних державах.

 

Найбільше адміністративних даних щодо міграції накопичується, що й закономірно, у Державній міграційній службі України, яка надає різноманітні адміністративні послуги як громадянам України, так і іноземцям, оформлює численні документи і відповідно веде їх облік. Дані ДМС стосуються видачі іноземцям дозволів на імміграцію та посвідок на постійне проживання; чисельності іноземців, які проживають в Україні постійно та перебувають тимчасово; осіб, які набули громадянство України; процедури надання, втрати, позбавлення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту; чисельності та складу біженців; затриманих та притягнутих до відповідальності нелегальних мігрантів та порушників міграційного законодавства. Усі дані щодо іноземців подаються в розрізі країн їхньої громадянської належності, проте більшість не містять розподілу за статтю та віком (крім даних про біженців, які проживають в Україні), хоча ці характеристики адресних груп, на які спрямовується міграційна політика, вкрай важливі для її формування.

 

У процесі становлення відомства (створено в грудні 2010 р., функції визначено положенням у 2011 р.) форми статистичного обліку неодноразово змінювалися і перероблялися. Напевно у зв’язку з цим агреговані дані щодо чисельності іноземців, які раніше збиралися МВС України, за 2012 р. відсутні. На сайті ДМС статистична інформація не виставляється, до Державної служби статистики, крім форми стосовно чисельності біженців, не передається.

 

Оцінюючи вагомість адміністративних даних варто враховувати, що при організації обліку відомства керуються потребою виконання власних, досить різноманітних функцій, мають різні технічні та кадрові можливості для статистичної роботи. Збір інформації про переміщення населення не належить до основних завдань їх діяльності, має підпорядковане значення. Тому адміністративна статистика здебільшого одномірна, не деталізована, стосується подій, а не людей (що подекуди обумовлює подвійний рахунок), інколи дані збираються, проте статистично не обробляються, особливо щодо структурних характеристик мігрантів. Як правило, доступ до відомчої статистики недостатній. Більшість даних не публікується, на сайтах не виставляються. Їх можливо отримати лише за запитами.

 

Державні реєстри

Низкою відомств України з метою виконання покладених на них функцій створено автоматизовані реєстри, що містять дані про населення, у т.ч. громадянство та місце проживання осіб.

 

Так, ще 1996 р. започатковано Державний реєстр фізичних осіб‑платників податків (ДРФО). Фізичні особи беруться на облік за місцем реєстрації свого проживання, або перебування (іноземці, які не є резидентами) на території України. У процесі реєстрації на платника податків оформлюється облікова картка, номер якої зберігається за ним протягом усього життя. Реєстр містить також дані про джерела отримання доходів.

 

Теоретично ДРФО може бути джерелом інформації щодо внутрішніх переміщень населення, оскільки наймані працівники сплачують податки за місцем працевлаштування, а не зареєстрованого проживання, що не завжди відповідає фактичному, а також щодо виїзду громадян за кордон та прибуття іноземців. ДРФО містить дані щодо видів діяльності і джерел доходів іноземців, які проживають в Україні, що могло б сприяти вивченню значення міграції для економічного розвитку країни. Однак, ці дані в такому контексті не розробляються і не публікуються.

 

Розпорядником цілої низки спеціалізованих державних реєстрів є Державна реєстраційна служба України. Реєстром, в якому міститься найбільше демографічних даних, є, безумовно, Державний реєстр актів цивільного стану громадян. Інформація щодо громадянства осіб, дані яких вносяться до реєстру, зазначається з 1993 р. Тому цей реєстр може використовуватися для аналізу демографічних процесів в середовищі іноземців, які проживають в Україні.

 

Ще одним реєстром, що містить дані, які б могли допомогти у вивченні міграційних процесів, є Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ЄДР), що функціонує з 2004 р. Статистична обробка даних за громадянством підприємців не провадиться. Проте, оскільки відповідні записи в реєстрі є, можна виявити підприємців-іноземців, здійснити розподіл за країнами їхнього громадянства та видами діяльності. Це сприяло б аналізу економічної діяльності іноземців в Україні, оцінці значення міграції для економіки країни.

 

Один з найбільших державних реєстрів в Україні - Державний реєстр виборців (ДРВ)[2]. Він почав діяти з березня 2009 року. Розпорядником реєстру є Центральна виборча комісія. ДРВ формувався на основі існуючих локальних списків виборців, дані яких уточнювалися, у т.ч. шляхом розсилки всім громадянам, внесеним до реєстру, повідомлень з проханням в разі неточності виправити свої персональні дані. У ньому міститься інформація про громадян, які досягли 18-річного віку, тобто про понад 80 % населення країни (прізвище та ім’я, дата та місце народження, місце проживання/перебування (виборча адреса), дата набуття громадянства України).

 

Особлива цінність Реєстру виборців для вивчення міграції полягає у тому, що внесення даних про місце проживання не пов’язано з наявністю реєстрації особи за певною адресою. Воно може відбуватися за будь-яким документом, який підтверджує реальне проживання громадянина: довідкою ЖЕК, свідоцтвом про право власності на житло, свідоцтвом про шлюб чи про народження, що засвідчує родинні зв’язки з вже зареєстрованим за цією адресою виборцем, письмовою згодою власника житла, договором оренди житла, або чимось іншим.

 

Завдяки цьому реєстр виборців точніше відображає розміщення населення територією країни, ніж інші джерела. Наприклад, за його даними, у Київській області, яка є одним з найбільших центрів тяжіння для внутрішніх мігрантів в Україні, виборців більше, ніж дорослого населення за розрахунками Державної служби статистики України. Порівняння даних реєстру з інформацією Державної міграційної служби про зміну місця проживання громадян, яка систематично передається до Реєстру, дає підстави фахівцям вважати, що переміщення населення фіксуються Реєстром виборців точніше.

 

Кожні вибори пов’язані з тотальним уточненням Реєстру, оскільки напередодні голосування громадяни мають можливість клопотатися про своє включення до списків виборців, уточнювати персональні дані, якщо було змінено виборчу адресу, але в реєстрі це не зафіксовано.

 

У міжвиборчий період дані оновлюються щомісяця. Контроль за повнотою і коректністю записів провадиться постійно. Система автоматично вишукає повторні та некоректні записи, потім їх перевірку здійснюють люди. Зокрема, шляхом уточнення інформації було знищено близько 1,2 мільйона кратних записів (тобто двох або більше записів про одну й ту саму особу), що становило майже 3 %[3] від загального числа зареєстрованих виборців (36,5 млн). Разом з тим, у картотеках Державної міграційної служби про реєстрацію за місцем проживання ці подвійні записи, вірогідно, залишилися.

Хоча Реєстр виборців включає громадян, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проте далеко не всіх. На жовтень 2014 р. таких зафіксовано 518,8 тис. Однак, до реєстру включено лише тих громадян, які перебувають  на консульському обліку. У ньому відсутні дані про характер перебування громадян за кордоном (постійне проживання, тимчасове перебування) та його мету (навчання, робота тощо).

 

Разом з тим, якщо, як цього вимагають активісти з числа працівників‑мігрантів, у списки виборців по закордонному виборчому округу вноситимуться мігранти незалежно від їхнього правового статусу та перебування на консульському обліку, Державний реєстр виборців міг би накопичити набагато повнішу інформацію про зовнішню трудову міграцію.

 

Ще однією важливою складовою його потенціалу як джерела для вивчення міграції є можливість відслідкувати мігрантів, які повернулися на батьківщину, оскільки в реєстрі накопичується інформація про всі зміни місця проживання осіб, якої не містить жодне інше джерело.

 

Однак, в Законі України «Про Державний реєстр виборців» чітко прописана сфера використання даних реєстру (ст. 26). Статистичний чи демографічний аналіз у ньому не передбачений. Разом з тим, Закон визнає ДРВ найбільш повним на сьогодні джерелом інформації про населення України, оскільки передбачає можливість одноразового використання персональних даних, які в ньому містяться, для первинного наповнення бази даних державної системи обліку фізичних осіб після її створення. Понад те, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим та тимчасово окупованій території України» інформація з Державного реєстру виборців може використовуватися для внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування громадян[4].

 

Таким чином, в Україні склалася досить парадоксальна ситуація, коли не база даних державної системи обліку фізичних осіб (демографічний реєстр) лягає в основу реєстру виборців, а навпаки, реєстр виборців планується використати при створенні реєстру населення.

 

Створення демографічного реєстру

Як свідчить зарубіжний досвід, реєстр населення (демографічний реєстр), тобто постійно оновлювана автоматизована база даних, є найбільш якісним джерелом інформації про населення та його переміщення. Надійність реєстрів, у порівнянні з іншими системами обліку, настільки висока, що в деяких країнах, де вони існують, від проведення періодичних переписів населення відмовилися.

 

Розуміння необхідності створення реєстру населення в Україні обумовило неодноразові кроки у цьому напрямі вже починаючи з 1990-х років. Спочатку висувалася ідея покласти в основу демографічного реєстру реєстр фізичних осіб-платників податку. Пізніше було прийнято рішення про створення Єдиної державної автоматизованої паспортної системи (ЄДАПС). При цьому передбачалося, що ЄДАПС стане найважливішою частиною Державного реєстру населення, забезпечить перехід від паперово-карткової до автоматизованої системи обліку осіб, виготовлення машинозчитувальних документів, аналіз демографічної та міграційної ситуації, структури та складу населення, надасть інформацію для розробки програм соціально-економічного розвитку, проведення виборів та референдумів. До ЄДАПС планувалося вносити біометричні показники, використовувати для ідентифікації особи персональний номер, який повинен був зазначатися в усіх документах від свідоцтва про народження та паспорта до військової книжки/квитка, пенсійного посвідчення, посвідчення водія тощо[5].

 

Хоча відповідні роботи мали бути завершені до 2002 р., на практиці система слугувала лише для оформлення закордонних паспортів, реєстраційний облік фізичних осіб з використанням програмно-технічних комплексів ЄДАПС не здійснювався.

 

У 2006 р. Уряд прийняв рішення про створення на основі бази даних ЄДАПС Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування (ДІС)[6]. І знову йшлося про те, що ця система має стати базою для функціонування інфраструктури Державного демографічного реєстру[7]. Проте виконання висунутих завдань гальмувалося, як внаслідок дефіциту коштів, так і відсутності надійної законодавчої бази, а також спеціалізованого виконавчого органу в сфері міграції (міграційної служби), який міг би просувати законотворчий процес. Не останню роль у цьому відіграла також боротьба бізнесових груп, що конкурували за отримання величезного державного замовлення (концерн ЄДАПС є приватною структурою, щодо якої неодноразово висувалися звинувачення у корупційних схемах і використанні монопольного становища).

 

Кілька спроб прийняти закон щодо демографічного реєстру, обумовлених необхідністю впровадження певного механізму моніторингу чисельності та складу населення після визнання інституту прописки неконституційним і його відміни, виявилися невдалими, оскільки парламентарі не змогли визначитися щодо обсягів інформації, яка мала б вноситися до бази даних.

 

У листопаді 2010 р. ЄС було надано Україні План дій з лібералізації візового, режиму, за яким, крім іншого, передбачалося запровадження для громадян України паспортів для виїзду за кордон з біометричною інформацією. У зв’язку з цим знову постало питання про демографічний реєстр. 20 листопада 2012 р. Верховна Рада України після низки невдалих спроб схвалила відповідний законопроект[8].

 

Закон передбачає, що документи, що посвідчують особу (паспорт, посвідченням водія тощо), повинні містити біометричні дані. Усі дані про особу, що збираються при видачі цих документів, зберігатимуться в Єдиному державному демографічному реєстрі (ЄДДР). За Законом (ст. 4), ЄДДР – це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру. Розпорядником ЄДДР є Державна міграційна служба України. Базою для його формування має стати згадана вище Державна інформаційна система реєстраційного обліку фізичних осіб та їх документування (ДІС). Відповідно до Плану заходів щодо запровадження документів, у які імплементовано безконтактний електронний носій, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України[9], роботи по створенню Реєстру планується завершити до кінця 2017 р.

 

Разом з тим, представники громадськості неодноразово закликали Уряд відмовитися від створення ЄДДР, мотивуючи це небезпекою надмірної концентрації персональної інформації за відсутності надійних гарантій її захисту та належного використання. Не менш важливим застереженням, на нашу думку, є також те, що ЄДДР, як випливає з документів про нього, має стати лише базою даних для оформлення документів. Мета статистичних спостережень за населенням, у т.ч. міграційними процесами, при його створенні не висувалася. Передбачено тільки ведення реєстраційного обліку проживання/перебування осіб. Отже, і після створення Реєстру якісних змін у відслідкуванні розміщення та переміщення населення, в основі якого залишається реєстрація за місцем проживання, не відбудеться.

 

Відповідність міжнародним рекомендаціям

Для оцінки міграційної статистики України важливим видається її відповідність міжнародним практикам та рекомендаціям, виробленим ООН, її спеціалізованими підрозділами, іншими міжнародними організаціями, зокрема, європейською статистичною агенцією Євростат.

 

Для демографічного щорічника ООН дані щодо міграції збираються за допомогою анкет, які розсилаються урядам країн-членів. Інструментом збору даних щодо потоків мігрантів є анкета «Міжнародна міграція та подорожування»[10], дані щодо когорт мігрантів у складі населення забезпечуються за результатами перепису[11]. Порівняння змісту анкет із наявними в Україні даними про міграційні потоки засвідчує, що інформація, яка збирається в Україні, вужча, ніж та, що запитується ООН. Що ж до когорт мігрантів, вона є вкрай застарілою, адже її джерелом є перепис 2001 р.

 

Спільні для Євросоюзу правила міграційної статистики були встановлені 2007р. у Регламенті № 862/2007[12]. Згідно з ними країни-члени повинні надсилати на адресу Євростату статистичні дані щодо чисельності іммігрантів, які прибувають на їх територію; емігрантів, які її покидають; мігрантів, які проживають в країні; кількості виданих дозволів на проживання (окремо виділяються дозволи, видані вперше); іноземців, які набули громадянство відповідної країни тощо. Дані подаються у розрізі віку, статі, громадянства, країни народження, країни попереднього проживання (для іммігрантів), країни призначення (для емігрантів).

 

Національні уряди мають також передавати відомості щодо чисельності: осіб, які звернулися з клопотанням про надання притулку; осіб, клопотання яких розглядаються; відхилених клопотань; клопотань, за якими надано статус біженця, додатковий чи тимчасовий захист; неповнолітніх шукачів притулку, які прибули без супроводу дорослих, з розподілом за громадянством, статтю та віком.

 

Наступна група даних стосується нелегальної міграції. Євростатом збирається інформація щодо громадян третіх країн, яким відмовлено у в’їзді; щодо виявлення тих, чиє перебування в країні було незаконним; щодо рішень про видворення та чисельність громадян третіх країн без врегульованого статусу, які покинули територію відповідної держави, у розрізі громадянства, статі та віку.

 

Важливою складовою Регламенту ЄС у сфері міграційної статистики є визначення основних понять, покладених в основу збору даних. Ключовим серед них є визначення міжнародної міграції (імміграції, еміграції) як прибуття/вибуття на строк понад 12 місяців.

 

Українська міграційна статистика відрізняється від Регламенту ЄС за низкою параметрів, що значно ускладнює міжнародні порівняння. По-перше, використовується інше визначення міграції. Якщо в ЄС це прибуття/вибуття на строк понад 12 місяців, то в Україні, де статистика міграції базується на даних щодо реєстрації за місцем проживання, якій підлягають особи, які прибули/вибули на строк понад 6 місяців, - це 6 місяців. Крім того, більшість даних щодо міжнародної міграції в Україні не містять інформації про стать та вік мігрантів (крім даних про визнаних біженців). У статистиці дозволів на перебування не виділяються дозволи, оформлені вперше, немає розподілу за їх тривалістю, відсутні дані щодо зміни статусу перебування тощо.

 

Висновки та пропозиції

Короткий огляд джерел статистичної інформації про міграційні процеси дає підстави для висновку, що в Україні функціонує доволі розвинута система збору інформації про міграції. Її основними джерелами є поточний облік міграції, перепис населення, обстеження домогосподарств, адміністративні дані. Останніми роками створено низку державних реєстрів, якими охоплено певні групи населення і які містять дані, що потенційно можуть бути використані для доповнення знань про міграції.

 

Попри це статистика міграції, передовсім виїзду громадян за кордон, страждає на суттєві вади. По-перше, прив’язка обліку до реєстрації за місцем проживання в умовах, коли громадяни не завжди реєструють зміни місця проживання, призводить до суттєвого недообліку переміщень. По-друге, хоча кожне відомство досягло помітного успіху в удосконаленні власних систем обліку, рівень міжвідомчої взаємодії щодо збору даних про міграції населення та обміну ними потребує підвищення. Наразі відомчі дані фрагментарні, не деталізовані, недостатньо доступні. По-третє, показники міграційної статистики, як і визначення, які застосовуються, не завжди відповідають міжнародно прийнятим і тому не забезпечують зіставлюваність українських даних із зарубіжними.

 

Водночас, використання нових автоматизованих джерел інформації про населення, якими є цільові державні реєстри, для продукування статистичної інформації про міграційні переміщення не передбачається. Створення Державного демографічного реєстру лише розпочинається і потребує значних коштів. Крім того, щодо нього виникає низка застережень, у т.ч. й тому, що ДДР передовсім розглядається як база даних оформлених документів, а не джерело статистичної інформації про населення.

 

Зважаючи на викладене удосконалення системи міграційної статистики в Україні може відбуватися шляхом: 1) розширення опрацювання показників в рамках існуючих джерел збору даних; 2) залучення інформації непрямих джерел даних про міграцію; 3) впровадження нових інформаційних джерел.

 

У зв’язку з цим вважаємо за доцільне запропонувати в рамках існуючої системи збору даних:

1. Державній службі статистики України разом з Державною міграційною службою внести до реєстраційних формулярів питання щодо планованого часу перебування, відокремити короткочасних мігрантів (до 12 місяців), від тих, хто тривалий час перебуває в країні (понад 12 місяців) і відповідає міжнародно прийнятому визначенню мігранта.
2. Державній міграційній службі України при доопрацюванні відомчих форм статистичної звітності керуватися міжнародними рекомендаціями, зокрема, відслідковувати зміну правового статусу іноземців, виділяти статуси, оформлені вперше, розробляти дані щодо віку і статі, інших характеристик мігрантів, шукачів притулку, порушників міграційного законодавства (нелегальних мігрантів).
3. Держприкордонслужбі при складанні статистики перетинів державного кордону України деталізувати дані щодо мети виїзду громадян України за кордон, започаткувати для її з’ясування разом з органами державної статистики, науковими установами періодичні вибіркові опитування міжнародних пасажирів; передбачити виокремлення в статистичних звітах перетинів кордону, які відбуваються в рамках «малого прикордонного руху»; розробляти дані щодо віку та статі затриманих/потенційних незаконних мігрантів.
4. Державній службі зайнятості при обліку громадян, працевлаштованих за кордоном, виділити окремо моряків, що можливо зробити шляхом підбиття окремих підсумків по сукупності крюінгових агентств та по сукупності інших агентств з працевлаштування.
5. Міністерствам та відомствам, які збирають адміністративні дані щодо міграції, передбачити їх систематичне оприлюднення на сайтах установ, розширити коло даних, які оприлюднюються.
6. У складі ДМС кадрово розширити та посилити технічне озброєння підрозділу, на який покладено статистичну та аналітичну роботу.
7. Ініціювати періодичне видання під патронатом Державної служби статистики міжвідомчого статистичного збірника «Міграції населення», де б публікувалися дані як державної міграційної статистики, так і адміністративні дані про міграції.

У перспективі, враховуючи що удосконалення та розширення можливостей збору та аналізу інформації щодо міграції вимагатиме коштів, організаційних зусиль, а також внесе