"Щодо реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності." Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці проаналізовано стан та проблеми спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. Розглянуто проект її реформування, запропонований урядовим варіантом Податкового кодексу. З урахуванням поточних проблем, завдань та пріоритетів спрощеної системи оподаткування окреслено напрями та механізми її реформування.

 

ЩОДО РЕФОРМУВАННЯ СПРОЩЕНОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІКУ ТА ЗВІТНОСТІ

 

Реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності (далі – спрощена система оподаткування) сьогодні є одним із найбільш дискусійних і водночас важливих напрямів податкової реформи. За більш, ніж 12 років свого існування ця система практично не вдосконалювалася, хоча за цей час обросла численними проблемами, що знизили її ефективність, деформували цілі та завдання її запровадження.

 

Відсутність будь-яких суттєвих кроків щодо реформування спрощеної системи оподаткування протягом тривалого періоду обумовлена тим, що це питання зачіпає інтереси майже 2,5 млн громадян (1,3 млн підприємців та 1,2 млн найманих працівників), а тому будь-які ініціативи в даній сфері, особливо непопулярні, завжди знаходяться під тиском політичних чинників.

 

Наразі через недосконалість спрощеної системи оподаткування негативні наслідки відчувають і бізнес, і уряд. Ключовими проблемами, що погіршили ефективність спрощеної системи оподаткування варто назвати:

звуження реальних обсягів обороту товарів та послуг, що дають право підприємцям на застосування спрощеної системи оподаткування. Починаючи з 1998 р., коли була запроваджена спрощена система оподаткування, індекс споживчих цін зріс у 5,5 разу, мінімальна заробітна плата – у 20 разів. Попри стабільність граничної межі доходу, яка дає можливість застосовувати спрощену систему оподаткування (для фізичних осіб-підприємців (далі – фізичні особи) – 500 тис. грн, для юридичних осіб – 1 млн грн), висока інфляція знизила реальний допустимий показник більш, ніж у п’ять разів. Як наслідок, у період економічного зростання (2000-2008 рр.) суб’єкти малого бізнесу в умовах стрімкого зростання оплати праці мали скорочувати свої реальні обороти для того, щоб залишитися на спрощеній системі оподаткування. Фактично, спрощена система оподаткування наразі відіграє дестимулюючу роль у розвитку та зміцненні малого бізнесу;

низьку фіскальну ефективність. Унаслідок інфляційного чинника знижуються і реальні доходи бюджету від справляння єдиного податку. Для фізичних осіб, які працюють на спрощеній системі оподаткування, верхня межа податку за весь час зросла лише на 20 грн – з 180 до 200 грн. Фактично, з кожним роком реальні доходи бюджету від єдиного податку знижуються, хоча номінально мають висхідну тенденцію. Загалом сектор економіки, де працює 13 % працездатного населення, формує лише 1,2 % доходів зведеного бюджету (за даними 2009 р.). Значний розрив між фіскальним тиском на підприємства, що працюють на загальних засадах, і тих, хто сплачує єдиний податок, є одним з ключових чинників посилення використання даного податкового режиму в цілях мінімізації оподаткування;

мінімізацію оподаткування. Значна частина суб’єктів підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування, займаються мінімізацією оподаткування власного доходу, або є учасниками схем ухилення від сплати податків. Наведемо лише найбільш популярні схеми.

 

1. Перенесення прибутку, який є джерелом сплати податку на прибуток, та об’єкта оподаткування ПДВ на платників єдиного податку, які не сплачують дані податки. Суть полягає в тому, що оборот потужної компанії розбивається між декількома платниками єдиного податку, що звільняє бізнес від сплати ПДВ та податку на прибуток. Досить відомою є схема, коли у великих торговельних комплексах працює декілька платників єдиного податку, кожен з яких контролює певний павільйон. Сума єдиних податків значно нижча, аніж сума податку з прибутку та ПДВ, який би довелося сплатити компанії, якби вона одноосібно вела торговельну діяльність на загальних умовах оподаткування.

 

2. Мінімізація оподаткування доходів населення. Для оптимізації оподаткування роботодавець змушує (переконує) робітника зареєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. У даному випадку роботодавець уникає сплати внесків до пенсійного та соціальних фондів, а фізична особа – податку на доходи, внесків до пенсійного та соціальних фондів.

 

Крім того, за реєстрації платником єдиного податку суттєво мінімізують свої податкові зобов’язання низка осіб, які займаються професійною діяльністю (адвокати, лікарі, консультанти). Гонорари (оплата) послуг таких осіб є достатньо високою, проте податок на доходи вони сплачують як наймані робітники із зарплатою 1333 грн на місяць[1].

 

Попри досить серйозні аргументи проти самого інституту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, його ліквідація не є ефективним рішенням. Спрощена система оподаткування в Україні має важливе соціальне значення. Лише офіційно сумарна чисельність фізичних осіб-підприємців та найнятих ними працівників становить 2,5 млн осіб. Очевидно, що жодна галузь економіки не зможе адсорбувати таку кількість робочої сили. Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються даним сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування.

 

Необхідно також врахувати, що скасування спрощеної системи не означатиме автоматичний перехід відповідної кількості суб’єктів підприємницької діяльності на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь значної частини малого бізнесу, що зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

 

В умовах кризи, наявності вільних ніш, де саме малий бізнес є ефективним, доцільним бачиться створення більш лояльних умов для його розвитку.

 

Урядовий варіант реформи спрощеної системи оподаткування, зафіксований у проекті Податкового кодексу, виявився надмірно асиметричним у питанні співвідношення нових обмежень і можливостей для бізнесу. При формальному збереженні даного податкового режиму, уряд створив обмеження, які роблять його недоступним і нецікавим для підприємців, що займаються середнім бізнесом. Очевидно, що уряд в умовах кризи керувався, передусім, фіскальним пріоритетом. З метою перекриття схем мінімізації оподаткування у проекті Податкового кодексу запроваджені наступні заходи.

 

1. Звужено сферу застосування спрощеної системи оподаткування. Окремі категорії осіб, які займаються професійною діяльністю (аудитори, бухгалтери, юристи, консультанти різного профілю тощо), втратили право на застосування даного податкового режиму. Крім того, до переліку видів діяльності, на які не поширюється спрощена система оподаткування, додано оптову торгівлю і посередництво в оптовій торгівлі, оптову та роздрібну торгівлю через мережу інтернет, діяльність у сфері розваг, виробництво, експорт, імпорт та продаж підакцизних товарів, оптовий та роздрібний продаж паливно-мастильних матеріалів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів (ємністю до 10 літрів), видобуток та виробництво дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, спільну діяльність без утворення юридичної особи тощо.

 

2. Запроваджено „випробувальний” термін для новостворених суб’єктів підприємницької діяльності, які мають намір перейти на спрощену систему оподаткування. Стаття 2 проекту визначає, що платниками податку є „фізичні особи-підприємці, які протягом чотирьох послідовних податкових (звітних) періодів (кварталів), що передують періоду переходу на спрощену систему оподаткування, відповідають сукупності визначених критеріїв”. Таким чином, для того, щоб перейти на спрощену систему оподаткування, фізичним особам необхідно пропрацювати на загальній системі оподаткування протягом року з доходом не більше 500 тис. грн і кількістю працівників не більше 10. Очевидно, дана новація спрямована на запобігання створенню одноденних компаній, проте вона видається надмірним навантаженням на „нових” підприємців.

 

3. Виключено зі сфери застосування спрощеної системи діяльність, пов’язану з організацією торгівлі, наданням послуг щодо створення належних умов для здійснення торгівлі іншими фізичними або юридичними особами та орендою торгових місць на ринках та/або у торговельних об’єктах. Це дозволить ліквідувати одну з найпоширеніших схем мінімізації оподаткування.

 

4. Обмежено право на реєстрацію платником ПДВ. В урядовому варіанті кодексу зазначається, що суб’єкти підприємницької діяльності (СПД), що обрали спрощену систему оподаткування, не є платниками податку на додану вартість з операцій із постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України. Крім того, для юридичних осіб пропонується встановити ставку єдиного податку у розмірі 6 % бази оподаткування, замість двох альтернативних ставок (10 % з включенням ПДВ та 6 %+ ПДВ). Скоріш за все, таким чином уряд намагається зменшити обсяги мінімізації сплати ПДВ за рахунок розширення податкового кредиту на підставі видачі податкових накладних СПД, що працюють на спрощеній системі оподаткування та зареєстровані  платниками ПДВ.

 

Крім того, звертають на себе увагу досить неоднозначні норми статті 10 проекту Податкового кодексу. Відповідно до неї, платники єдиного податку не є платниками більшості обов’язкових платежів, у тому числі земельного податку та збору за спеціальне використання води, але із зауваженням, що ця норма діє на період з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2015 р. Таким чином, з 2016 р. дані податки будуть виведені зі складу єдиного податку, що наразі сплачують суб’єкти підприємницької діяльності, які застосовують спрощену систему оподаткування.

 

Названі обмеження для спрощеної системи являються досить обґрунтованими, і вони знайшли б підтримку у суспільстві, якби їх запровадження було компенсоване збільшенням граничних меж доходу, які б давали можливість тим підприємцям, які працюють навіть з урахуванням цих обмежень, розвивати власний бізнес. Проте уряд відмовився від значного розширення граничної виручки. Проектом кодексу передбачається встановити такі граничні рівні річного доходу:

- для фізичних осіб – залишити на рівні 500 тис. грн;

- для юридичних осіб – збільшити в два рази до – 2000 тис. грн.

 

Дане рішення різко дисонує з деклараціями уряду щодо підтримки діяльності малого та середнього бізнесу.

Компенсаційні заходи уряду щодо підтримки малого бізнесу видаються недостатніми. Для фізичних осіб-підприємців передбачається зберегти нинішній діапазон ставок, а для юридичних осіб, як було зазначено, знизити ставку до 6 % з включенням до неї ПДВ. Крім того, з 2011 до 2014 рр. пропонується запровадити податкові канікули для фізичних осіб, річний дохід яких не перевищуватиме 300 тис. грн на рік, що займаються діяльністю з надання населенню побутових послуг, і запроваджено 0 % ставку для юридичних осіб, обсяг доходу яких не перевищує 100 тис. грн. Критерії, що обмежують застосування нульової ставки податку, фактично залишають дію цієї ставки для дрібних побутових послуг.

 

Крім того, проект Податкового кодексу залишив низку невирішених проблем:

фіскальна ефективність єдиного податку не лише не підвищується, а навіть суттєво знижується через звільнення від оподаткування та зниження ставок єдиного податку для юридичних осіб. Крім того, враховуючи, що єдиний податок є закріпленим податком дохідної частини бюджетів місцевого самоврядування, таким рішенням уряд додатково звузить фінансову базу громад, що суперечить іншому пріоритету його роботи – формуванню фінансово потужних регіонів;

граничний дохід дозволяє застосовувати спрощену систему оподаткування підвищено асиметрично по відношенню до динаміки ІСЦ в останні десять років. Проектом Податкового кодексу пропонується залишити граничний показник виручки фізичних осіб, і лише у 2 рази збільшити для юридичних осіб;

знову зберігається „ручний” механізм визначення ключових параметрів спрощеної системи оподаткування. Установлення граничного обсягу доходу і діапазону податків у твердих величинах автоматично формує ризик нестабільності даної системи. Через високу динаміку інфляції питання про перегляд показників буде піднято вже в найближчій перспективі.

 

Необхідність стимулювання розвитку малого бізнесу при актуалізації згаданих вище негативних явищ потребує досить обережного підходу до реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності. У процесі реформування цієї системи необхідно запровадити низку обмежень для бізнесу, але надати йому нові можливості, що зможуть компенсувати негативний ефект. Водночас, як засвідчує практика економічно розвинених країн, традиційно цілі спрощеної системи оподаткування полягають не стільки у зниженні рівня оподаткування, скільки в скороченні витрат та часу на ведення бухгалтерського та податкового обліку.

 

На наш погляд, для досягнення балансу між державними і підприємницькими інтересами необхідно реалізувати комплекс наступних заходів.

 

1. Збільшити граничний обсяг виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг. Граничний обсяг виручки від реалізації необхідно прив’язати до мінімальної заробітної плати (станом на 1 січня відповідного року), що  дозволить створити автоматичний індексатор та в майбутньому не вносити додаткових змін до законодавства з метою коригування параметрів застосування спрощеної системи.

 

2. Вирішити питання щодо підвищення ставок та запровадження автоматичного механізму їх корекції. Як і у випадку з індексацією граничної виручки, що дає право на перехід на спрощену систему оподаткування, ставки єдиного податку (для фізосіб та фермерів) необхідно прив’язати до мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня відповідного року. При цьому доцільним бачиться запровадження двох ставок єдиного податку для фізичних осіб: у межах 20-40 % від мінімальної заробітної плати (при отримані виручки в розмірі до 1000 мінімальних заробітних плат (176,8-353,6 грн), у діапазоні 40-80 % мінімальної заробітної плати – якщо обсяг виручки становить від 1000 до 1500 мінімальних заробітних плат (353,6-707,2 грн). Для юридичних осіб – платників єдиного податку, доцільним є збереження діючих ставок єдиного податку – 6 % (зі сплатою ПДВ) та 10 % від обсягу виручки.

 

3. Створити фіскальні стимули для зацікавленості місцевих органів влади в розвитку малого бізнесу. На даний час єдиний податок з малих СПД, що обрали спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, є загальнонаціональним податком, що закріплений за місцевими бюджетами (у даному випадку бюджетами органів місцевого самоврядування). Проблема в тому, що він належить до кошику доходів, що враховуються при визначені розміру міжбюджетних трансфертів. Іншими словами, якщо доходи від сплати податку зростуть, місцевим бюджетам від цього не буде користі, оскільки на аналогічну величину скоротиться обсяг трансферту з держбюджету. Вважаємо за доцільне віднести єдиний податок до місцевих податків, які відповідно до Бюджетного кодексу України не враховуються при визначення обсягу державного трансферту. Оскільки кошти від єдиного податку залишаться у місцевих бюджетах, місцеві органи влади будуть зацікавлені в тому, щоб збільшити власні доходи, тобто створити максимально зручні умови для розвитку малого бізнесу.

 

4. Зменшити коло платників податку, що дозволить зменшити обсяги мінімізації оподаткування. Доцільно розширити перелік видів діяльності, на які не поширюється спрощена система оподаткування, з метою ліквідації схем мінімізації податкових платежів „надприбутковими” суб’єктами малого підприємництва. Зокрема, спрощена система оподаткування не повинна поширюватися на діяльність, пов’язану з організацією торгівлі та наданням послуг (оренди) зі створення належних умов для здійснення торгівлі фізичними або юридичними особами. Це дозволить ліквідувати одну з найпоширеніших схем мінімізації оподаткування.

 

5. Посилити відповідальність платників єдиного податку за використання праці найманих працівників без оформлення трудових відносин з метою забезпечення легалізації трудових відносин найманих працівників. У даному контексті бачиться доцільним запровадити і законодавчо закріпити систему штрафних санкцій та скасування реєстрації такої особи платником єдиного податку за порушення трудового законодавства, випадки яких є досить частим явищем.

 

6. Вилучити з переліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що заміняються єдиним податком, внесків до Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, із переведенням суб’єктів малого підприємництва на сплату цих внесків на загальних засадах. Водночас, з метою спрощення ведення податкового обліку, необхідно запровадити єдиний соціальний внесок для підприємців.

 Відділ економічної та соціальної стратегії

(О. Молдован)



[1] За умови оподаткування за ставкою податку 200 грн.