Анотація
На основі аналізу веб-сайтів обласних і міських державних адміністрацій України з’ясовано стан репрезентації української національної культури в регіонах. Запропоновано заходи щодо поліпшення інформаційного наповнення розділів веб-сайтів.
АНАЛІЗ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ НА ВЕБ-САЙТАХ ОБЛАСНИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ УКРАЇНИ
Аналіз сайтів обласних і міських адміністрацій свідчить, що упорядники інформації про культуру, користуючись „Методичними рекомендаціями щодо порядку розміщення, надання і поновлення інформації на Web-серверах територіальних органів виконавчої влади України” розробленими ТОВ „Інформаційний центр „Електронні вісті”, часто підходять до підбору інформації формально, що не дозволяє користувачам скласти цілісну картину культурного життя в регіонах. Сайти розроблялися різними компаніями, і відрізняються за дизайном, формою подачі матеріалу та ступенем інформаційної насиченості.
Недоліки:
– складність пошуку інформації, присвяченої культурній політиці. На багатьох сайтах відсутній Розділ „Культура” (присутній лише на електронних сторінках Київської, Рівненської, Херсонської, Хмельницької та Сумської обласних адміністрацій). У деяких випадках інформація міститься у розділах „Гуманітарна сфера” (Чернігівська область), „Культура, освіта, наука” (Львівська область), „Суспільство” (Донецька область). Як правило, інформація про культуру міститься у Розділі „Структура ОДА” підрозділ „Управління культури і туризму”. Управління культури і туризму Волинської, Вінницької, Одеської, Кіровоградської областей мають власні сайти.
– недостатнє інформаційне наповнення. На сайтах обласних державних адміністрацій місцевий культурний розвиток представлений по різному, що свідчить про відсутність єдиної методології та критеріїв підбору інформації, спільної для усіх обласних управлінь культури і туризму, а також про не достатній рівень фахової підготовки працівників управлінь культури.
На електронних сторінках Дніпропетровської та Чернівецької облдержадміністрацій відомості про культурний розвиток відсутні взагалі.
У Розділі „Культура, освіта, наука” (Львівська область) міститься коротка інформація про кількість дошкільних і шкільних навчальних закладів та соціальний захист дітей. У Розділі „Львівщина туристична” міститься різноманітна інформація про музеї та туристичні маршрути міста Львів, але не власне Львівської області.
Зазвичай на сайтах розміщена коротка інформація про структуру і склад управлінь культури, музеї, театри, бібліотеки, центри народної творчості, творчі спілки. Інформація статична і не оновлюється роками. Додаткові і перехресні посилання відсутні. Лише на сайтах Чернігівської, Сумської та Кіровоградської облдержадміністрацій повідомляється про новини мистецького і культурного життя.
Київська, Сумська і Одеська облдержадміністрації мають електронні сторінки, присвячені туризму, на яких повідомляється про різні туристичні маршрути та фестивалі.
Одним з найбільш репрезентативних можна вважати інформацію сайту Київської міської адміністрації, де розміщено документи, звіти, плани заходів, мистецькі новини, текст Міської комплексної програми „Столична культура і мистецтво на 2006-2010 роки”, а також флеш-презентація Музею історії Києва.
Спираючись на представлену інформацію важко скласти об’єктивну картину українського культурного життя областей. Застереження викликає підбір інформації та короткі неякісні тексти. На сайтах відсутні перехресні посилання, відповідно пошук додаткової інформації з того чи іншого питання щодо української культури вимагає додаткових зусиль для пошуку в мережі. Інформація про фінансування, державні та регіональні програми у сфері культури, місцеве різноманіття, меценатів майже не представлена.
На основі проведеного моніторингу можна зробити висновок, що вітчизняна культура представлена на сайтах обласних державних адміністрацій недостатньо. Ситуація відрізняється: на електронних сторінках інформація або зовсім відсутня, або майже не оновлюється. За деякими виключеннями, можна говорити про непрофесійне ставлення управлінь культури та туризму до інформування громадськості про свою діяльність.
Російський досвід
Для України є корисним російський досвід методики подання інформації про культуру на регіональних сайтах.
Головний інформаційно-обчислювальний центр Міністерства культури Російської Федерації розробив „Паспорт культурного життя” (http://givc.ru/service/passport/). У цьому документі задані основні напрями, що характеризують стан культурного життя регіону. До їх числа відносяться: загальна характеристика території, загальноекономічні показники території, характеристика мережі культурних закладів (театрально-концертні організації, мистецтво, бібліотечна справа), показники фінансово‑економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури, стан кадрів, рівень міжнародних контактів, наявність правової бази. За задумом Міністерства культури РФ кожний регіон Росії повинен володіти систематизованими даними, що характеризують стан культури регіону згідно з даним паспортом.
Відповідно до вимог „Паспорта культурного життя” загальна характеристика території повинна мати основні відомості про утворення області, географічну специфіку території, соціальний та національний склад населення. Мережа закладів культури повинна бути поділена за видами та показниками їх діяльності. Фінансово-економічна діяльність передбачає опис виконання бюджету культурної сфери за роками і типами закладів, а також грантів, рекламно-інформаційної та маркетингової діяльності закладів культури і мистецтва. Характеристика матеріально-технічної бази передбачає указання робіт з ремонту технічного устаткування і приміщень, а також постачання та оснащення комп’ютерною технікою закладів культури. Кадрова робота повинна бути представлена фактичними даними про освіту, вік, підвищення кваліфікації та нагороди працівників культури і мистецтва. Організація діяльності закладів культури передбачає опис завдань, перелік досягнень, міжнародні зв’язки.
Висновки
Закон України „Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” № 537-V від 9 січня 2007 р. у сфері культури передбачає створення загальнодержавної інформаційної системи та збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування. Національна політика розвитку інформаційного суспільства в Україні передбачає збереження і розвиток культурної, мовної, конфесійної різноманітності та культурних надбань в межах інформаційного суспільства, що задекларовано у відповідних документах ООН, зокрема в Загальній декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття.
Здобутки української культури на електронних сторінках обласних державних адміністрацій представлено недостатньо. Інформація, розміщена на електронних сторінках, носить в основному довідковий характер про заклади культури, підпорядковані управлінням культури і туризму, і не враховує сучасних реалій і культурних традицій.
Не використовуються належним чином нові технічні рішення, що урізноманітнюють можливості веб-сайтів і дозволяють давати користувачам більше. Це стосується технологій оброблення даних, широкого використання відеороликів, побудови комунікації з відвідувачами.
Зважаючи на потребу вдосконалення інформаційної політики держави, новинки інформаційно-комунікаційних технологій та російський досвід, необхідно:
– рекомендувати Міністерству культури і туризму України спільно з Державним комітетом зв’язку та інформатизації України розглянути можливість розроблення методичних рекомендацій для адекватного висвітлення культурного життя і багатоманіття областей;
– змінити зовнішній вигляд, технічну основу та інформаційне наповнення розділів сайтів обласних і міських державних адміністрацій, враховуючи недержавний сектор культури, культури національних меншин;
– оновити розділи, присвячені культурі, на сайтах облдержадміністрацій, поглибити загальноукраїнський контекст, приділити більшу увагу місцевій специфіці, інформуванню про виконання державних і регіональних програм у сфері культури, збільшити кількість посилань;
– новини сучасного українського культурного життя та етнічних громад в областях повинні відображатися на веб-сайтах облдержадміністрацій;
– до наповнення розділів варто підходити індивідуально, певна частина інформації може бути уніфікованою для усіх областей, а частину розробляти у прив’язці до конкретного регіону.
Відділ соціокультурних та етнонаціональних досліджень
(О. Кузьмук)