"Державне фінансування статутної діяльності політичних партій: досвід ЄС і напрями удосконалення вітчизняного законодавства". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці розглядаються правові засади та практичні можливості використання в Україні досвіду держав-членів Європейського Союзу у сфері державного фінансування статутної діяльності політичних партій; аналізуються положення актуальних законопроектів щодо змін у порядку фінансування політичних партій; пропонуються окремі кроки щодо вдосконалення системи державного фінансування політичних партій.

 

ДЕРЖАВНЕ ФІНАНСУВАННЯ СТАТУТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ: ДОСВІД ЄС І НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

 

Вступ

 

Одним із найбільш поширених інструментів зменшення залежності політичних партій від надмірного впливу фінансово-політичних груп є державне фінансування партій. Основну мету державного фінансування політичних партій було досить чітко окреслено ще 16 років тому в одному з перших загальноєвропейських документів, що стосувалися цього питання, – Рекомендаціях ПАРЄ «Фінансування політичних партій»: «Політичні партії мають отримувати фінансування з державного бюджету для запобігання встановленню залежності від приватних донорів та гарантування рівності можливостей для усіх політичних партій» [1].

 

Пряме (яке надається в грошовій формі – зазвичай банківськими трансфертами) [2] державне фінансування політичних партій у тому чи іншому вигляді здійснюється в більшості країн ЄС, у більшості розвинутих демократичних країн, загалом – у 130 країнах світу [3]. Пряме державне фінансування партіям надається на різноманітні цілі, які умовно можна об’єднати у дві великі групи: витрати, пов’язані з виборчими кампаніями, і витрати на поточну діяльність партій.

 

У цій записці розглядатиметься пряме державне фінансування статутної діяльності партій [4], яке для спрощення будемо далі йменувати – «державне фінансування партій» або просто – «державне фінансування».

При цьому варто наголосити, що державне фінансування є лише одним з інструментів регулювання діяльності політичних партій, який сам по собі не є запорукою їх демократичного розвитку.

 

Досвід країн ЄС та загальноєвропейське законодавство

Першою європейською країною, яка започаткувала державне фінансування партій, була ФРН (Західна Німеччина) – у 1959 р. [5],[6] Протягом 1960-х – 1970-х рр. державне фінансування партій з’явилося в Австрії, Іспанії, Італії, Швеції та більшості європейських країн за межами Варшавського договору [7].

 

Починаючи з кінця 1980-х державне фінансування партій стало майже невід’ємною складовою державного регулювання діяльності партій в європейських країнах, як у країнах «старої Європи», так і в постсоціалістичних країнах Центральної, Східної та Південно-Східної Європи.

 

Досвід державного фінансування політичних партій вочевидь виявився в цілому успішним, оскільки на початку 2000-х рр. його почали узагальнювати на рівні загальноєвропейських інституцій. Так, були ухвалені: «Керівні принципи та доповідь щодо фінансування політичних партій», прийняті Венеціанською Комісією (09-10).03.2001 (CDL-INF(2001)008) [8]; Рекомендація ПАРЄ «Фінансування політичних партій» від 22.05.2001 № 1516(2001) [9]; Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи від 08.04.2003 Rec 2003(4) «Про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній» [10].

Основні принципи державного фінансування політичних партій, викладені в цих документах, такі:

  • «Публічне фінансування має бути призначене для кожної партії, представленої в парламенті» [11];
  • «…для того, щоб гарантувати рівність можливостей для різних політичних сил, публічне фінансування може бути також поширене на політичні органи, що репрезентують важливу частину електорату та висувають кандидатів на виборах» [12];
  • «Державне фінансування повинне, з одного боку, визначатися пропорційно до політичної підтримки, яку має партія, з урахуванням таких об’єктивних критеріїв, як кількість поданих голосів або здобутих місць у парламенті, а, з іншого боку, надавати новим партіям можливість з’являтися на політичній арені та на чесних умовах конкурувати з партіями, які мають давні міцні позиції» [13];
  • «Надмірна залежність від державного фінансування може призвести до послаблення зв’язків між партіями та їхнім електоратом» [14];
  • «Крім фінансової допомоги, держава може здійснювати непряму фінансову підтримку політичних партій на підставі закону, наприклад, шляхом покриття поштових витрат та оренди приміщень для зустрічей, підтримки партійних засобів масової інформації, молодіжних організацій та дослідницьких інститутів, а також, надаючи податкові пільги» [15];
  • «Державна підтримка повинна обмежуватися розумним внеском… При розподілі державної підтримки мають застосовуватись критерії об’єктивності, справедливості та розумності» [16].

Власне, наведені вище рекомендації, ухвалені європейськими структурами на початку 2000-х рр., відображали наявний на той час досвід державного фінансування політичних партій у розвинутих демократичних країнах із тим, щоб стимулювати трансляцію цього досвіду до країн – нових членів європейської демократичної спільноти.

 

З-поміж країн ЄС державне фінансування партій відсутнє лише в Італії й Мальті, хоча історії питання в цих країнах протилежні за напрямом розвитку. У Мальті зараз тривають дебати щодо доцільності запровадження державного фінансування партій, а в Італії – навпаки, державне фінансування існувало, але було скасоване в 2015 р., зокрема, як писали ЗМІ, через «суспільне незадоволення розширенням прірви між громадянами та правлячою елітою» [17]. Випадок Італії заслуговує на увагу як свідчення можливості неоднозначного впливу інституту державного фінансування партій на розвиток політичної системи країни.

 

В інших країнах ЄС державне фінансування отримують або лише парламентські партії: Бельгія, Великобританія (фінансуються лише партії, що не входять до парламентської більшості), Кіпр, Нідерланди, Фінляндія, Хорватія, – або й позапарламентські партії.

 

Найбільш поширений критерій визначення розміру державного фінансування позапарламентським партіям – відсоток голосів виборців на попередніх виборах. Відсоток отриманих голосів, який дає право на державне фінансування, зазвичай нижчий за парламентський прохідний бар’єр:

  • 1000 голосів виборців (<0,1 %) – у Данії;
  • 0,5 % голосів виборців у Німеччині (або 1 % голосів, отриманих на виборах до ландтагу (парламенту федеральної землі);
  • 1 % голосів, отриманих кандидатами від партії або блоку принаймні у 50 одномандатних виборчих округах (Франція);
  • 1 % голосів виборців (Австрія, Болгарія, Естонія, Португалі я[18], Словенія, Угорщина);
  • 1,5 % – у Греції;
  • 2 % (Ірландія, Латвія, Люксембург);
  • 2,5 % (Швеція);
  • 3 % (Литва, Польща, Словаччина, Чехія);
  • Наявність мандатів у представницьких органах регіонального рівня (Іспанія, Румунія).

Отримання представницьких мандатів або певного відсотку голосів на місцевих виборах також є, нарівні з певним відсотком на парламентських виборах, підставою для отримання партіями державного фінансування в Данії, Німеччині, Чехії, Швеції.

 

Особливістю державного фінансування партій в країнах ЄС є конкретизація напрямів його використання. Так, у різних країнах профільним законодавством передбачається використання державного фінансування на політичну освіту, на діяльність наукових і дослідницьких інституцій партій, молодіжних та жіночих організацій, пов’язаних із партіями НУО, на місцеві осередки, партійну пресу тощо. Подекуди – з визначенням конкретних відсотків отриманих державних коштів на ту або іншу складову діяльності партій.

 

Державне фінансування партій в Україні: історія законодавчого регулювання

Ухвалення європейськими структурами рамкових документів щодо державного фінансування партій разом із посиленням євроінтеграційного тренду в державній політиці стимулювало появу питання державного фінансування партій у вітчизняному політичному порядку денному.

 

Перший законопроект на цю тему було внесено до Верховної Ради ще в серпні 2002 р. і після більш ніж річного розгляду він був ухвалений Верховною Радою як Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні».

 

Законом були внесені зміни до Закону України «Про політичні партії в Україні», якими передбачалося, що «за рахунок коштів Державного бюджету України фінансується статутна діяльність політичних партій, не пов'язана з їхньою участю у виборах до органів державної влади, органів місцевого самоврядування» [19], а також –  відшкодування витрат на передвиборну агітацію під час парламентських виборів.

 

Право на державне фінансування статутної діяльності отримували ті партії, які здобули на останніх чергових виборах 4 і більше відсотків, у тому числі якщо партія входила до складу виборчого блоку, який долав зазначений вище «поріг фінансування». Напрями витрачання державних коштів не конкретизувалися – усе, що підпадало під визначення «статутна діяльність політичної партії».

 

Однак державне фінансування статутної діяльності партій (мало розпочатися з січня 2007 р.) так і не було запроваджене на практиці: дія відповідних законодавчих положень була спочатку зупинена, а потім Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» – скасована повністю.

 

Поширеним аргументом щодо блокування державного фінансування партій було заощадження бюджетних коштів, хоча, на наш погляд, основною причиною була незацікавленість у ньому більшості провідних політичних сил. Попри Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008, яким було скасовано скасування державного фінансування партій, відповідні норми Бюджетного кодексу й Закону України «Про політичні партії» так і не були відновлені.

 

Повернення до питання державного фінансування політичних партій відбулося після Революції Гідності. 8 жовтня 2015 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції», яким, зокрема, до Закону України «Про політичні партії в Україні» включено розділ IV-1 «Державне фінансування політичних партій». Положеннями цього закону визначено, що за рахунок коштів державного бюджету «фінансується статутна діяльність політичних партій, не пов’язана з їхньою участю у виборах народних депутатів України, виборах Президента України і місцевих виборах…» [20]. Напрями витрачання коштів, так само, як і законом 2003 р., не деталізовано – усе, що підпадає під визначення «статутна діяльність політичних партій». 

 

На відміну від закону 2003 р., яким встановлювався «поріг фінансування» в 4 %, чинний поріг вдвічі менший. Право на отримання державного фінансування її статутної діяльності отримує партія, «якщо на останніх чергових або позачергових  виборах народних депутатів України її виборчий список кандидатів у народні депутати України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі отримав не менше 2 відсотків голосів виборців від загальної кількості голосів виборців, поданих за всі виборчі списки кандидатів у народні депутати України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі» [21].

 

Водночас прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін… щодо запобігання і протидії політичній корупції» коло отримувачів державного фінансування було до наступних виборів народних депутатів обмежено парламентськими партіями Верховної Ради поточного – VIII скликання [22]. Державні кошти почали надходити на рахунки партій з ІІІ кварталу 2016 р.

 

Особливістю чинного законодавства щодо державного фінансування партій є наявність т. зв. «гендерного бонусу»: згідно зі ст. 17-5 Закону України «Про політичні партії в Україні» «сума в розмірі 10 відсотків щорічного обсягу державного фінансування статутної діяльності політичних партій… розподіляється порівну між політичними партіями, які отримали право на таке фінансування… якщо… кількість представників однієї статі серед обраних від відповідних політичних партій народних депутатів України, які набули своїх повноважень, не перевищує двох третин від загальної кількості народних депутатів України, обраних від цієї політичної партії» [23].

 

Рішення про надання партії державного фінансування її статутної діяльності приймається Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК) на підставі результатів останніх  чергових або позачергових парламентських виборів. На НАЗК покладені й функції розподілу державного фінансування між партіями.

     

Практика державного фінансування у 2016-2017 рр.

Таким чином, державне фінансування статутної діяльності протягом 2016–2017 рр. отримували парламентські партії: Блок Петра Порошенка «Солідарність», «Народний фронт», «Самопоміч», «Опозиційний блок», Радикальна партія Олега Ляшка, «Батьківщина». «Гендерний бонус» з вищезазначених партій отримує лише «Самопоміч» – єдина партія, кількісний склад обраних депутатів якої відповідає визначеному законом показникові.

 

Довідково: У разі, якби норма щодо двовідсоткового порога для отримання державного фінансування статутної діяльності партій застосовувалася вже для результатів останніх позачергових виборів народних депутатів України – 2014 р., то окрім нинішніх 6 парламентських партій державне фінансування отримували б: «Свобода» – 4,71 %, «Сильна Україна» – 3,11 %, «Громадянська позиція» – 3,1 %, «ЗАСТУП» – 2,65 %. 

 

Принагідно, слід зазначити, що інститут державного фінансування партій має низький рівень підтримки в громадській думці. За даними соціологічного опитування, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Центром Разумкова у грудні 2015 р., 76,9 % опитаних не підтримують фінансування партій з державного бюджету [24]. Щоправда, лише 29 % опитаних, за даними фахівців Фонду «Демініціатив», про це знають [25]. Переважна більшість опитаних вважає, що фінансувати діяльність партій мають лідери партій, або їх члени, або прихильники [26]. Ці дані, на наш погляд, відображають загальний високий рівень суспільної недовіри до партій як таких. Водночас низький рівень підтримки державного фінансування партій громадською думкою не повинен бути підставою для його скасування, хоча ці дані можуть використовуватися противниками державного фінансування для обґрунтування своєї позиції.

 

Аналіз структури витрат партіями отриманого державного фінансування, здійснений Комітетом виборців України, свідчить, що основними напрямами витрат коштів є: політична реклама, особливо у 2016 р.; забезпечення діяльності центрального апарату та місцевих осередків партій; зарплата працівників статутних органів та місцевих організацій партій [27]. Витрачання партіями отриманих з Держбюджету коштів у цілому відповідає цільовому призначенню, визначеному законодавством – «фінансування статутної діяльності».

 

Критики з боку експертів зазнає витрачання партіями значного відсотка державного фінансування на рекламу, що спостерігалося у 2016-17 рр. [28] На наш погляд, проблемою є також переважне витрачання коштів державного фінансування на забезпечення життєдіяльності партій (оренда, зарплата, матеріально-технічне забезпечення тощо) і невеликий відсоток коштів, який витрачається на досягнення партіями своїх основних завдань – формування загальнонаціональних програм суспільного розвитку, сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян [29]. Практично відсутні видатки партій на активну політико-освітню діяльність, розвиток власних наукових і дослідницьких інституцій, орієнтованих на розробку державних політик.

   

Дискусія щодо законодавчих змін

На розгляді Верховної Ради наразі знаходяться 4 законопроекти, що пропонують внесення змін до законодавства з питань державного фінансування партій. Законопроекти № 5084 (ініціатор – С. Каплін) і № 6246 (ініціатор – Є. Мураєв) пропонують скасувати державне фінансування статутної діяльності партій [30].

 

Ініціатори обох законопроектів пропонують скасування, посилаючись на складне соціально-економічне становище в країні. Ці пропозиції можна розглядати як наочний приклад спекуляцій на темі державного фінансування партій політиками популістського штибу.

 

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо удосконалення порядку державного фінансування політичних партій (реєстр. № 5446) (ініціатори – Р. Князевич, І. Суслова, О. Черненко, усі – фракція «Блоку Петра Порошенка») пропонує низку уточнювальних змін до норм, що регулюють державне фінансування [31].

 

Найбільш суттєвими є пропозиції щодо створення можливостей для перегляду обсягу фінансування, отримуваного певною партією. По-перше, пропонується у разі втрати партією протягом року права на державне фінансування здійснювати перерахунок суми виділених із держбюджету коштів пропорційно до кількості днів, коли партія мала право на держфінансування. По-друге, пропонується переглядати «гендерний бонус» партій залежно від того чи залишаються обрані по списку партії народні депутати у складі парламентської фракції партії. (Наприклад, серед депутатів-списочників у поточному складі парламентській фракції «Самопомочі», яка нині отримує «гендерний бонус», гендерна норма, внаслідок виключення зі складу фракції низки депутатів, уже не дотримується). Остання з пропонованих змін може сприяти посиленню політичної відповідальності партій та їх окремих представників.  

 

Відповідно, авторами законопроекту пропонується перейти до щоквартального ухвалення рішення НАЗК щодо розподілу державного фінансування, з можливістю, у разі необхідності, щоквартального перегляду обсягу державного фінансування тієї або іншої партії (нині рішення НАЗК щодо обсягу державного фінансування ухвалюється одноразово – за результатами парламентських виборів). Проект Закону про внесення змін до законів України щодо цільового використання державного фінансування статутної діяльності політичних партій (реєстр. № 6026, ініціатор – В. Денисенко, БПП) пропонує чітко визначити складові статутної діяльності партії, на які можна витрачати державне фінансування, а саме:

·   зустрічі з виборцями;

·   робота громадських приймалень;

·   петиційні кампанії;

·   агітаційні, спостережні кампанії, що стосуються референдумів;

·   публічні заходи, пов’язані з реалізацією завдань партії;

·   фахова підготовка членів партії;

·   діяльність створених при партії науково-експертних, аналітичних дослідницьких інституцій з метою розробки партійної політики;

·   виготовлення та розповсюдження друкованих матеріалів чи видань, в яких висвітлюється програма партії;

·   оплата праці працівникам апарату партії;

·   волонтерська допомога [32].

Пропоновані напрями витрачання державного фінансування в цілому відповідають практиці країн ЄС.

При цьому в законопроекті пропонується заборонити використання державного фінансування на оплату за розміщення політичної реклами партій. Також задля підтримки місцевих організацій партій передбачається розподіляти 70 % виділеного державного фінансування між їхніми регіональними організаціями «пропорційно до кількості голосів виборців, поданих за списки кандидатів у народні депутати України політичних партій у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі у відповідній області, містах Києві та Севастополі, Автономній Республіці Крим» [33].

 

Висновки та рекомендації

1. Державне фінансування статутної діяльності політичних партій є поширеною практикою в країнах ЄС. Основні цілі його запровадження – зниження залежності партій від приватних донорів і гарантування рівності можливостей для політичних партій.

2. Хоча таке фінансування надається, передусім, парламентським партіям, у переважній більшості європейських країн здійснюється державне фінансування позапарламентських партій, які отримали більш-менш значну підтримку виборців не лише на загальнонаціональних, а й на місцевих виборах.

3. Одним із важливих завдань інституту державного фінансування є створення для нових партій можливостей брати участь у політичному процесі.

4. Визначений законодавством України критерій отримання державного фінансування – 2 % голосів (за прохідного бар’єру 5 %), отриманих на останніх парламентських виборах, у цілому відповідає аналогічним критеріям для державного фінансування у країнах ЄС. Принцип розподілу коштів – згідно з відсотком набраних голосів, як і наявність «гендерного бонуса», відповідають практиці розвинутих демократичних країн. 

5. Як можливий варіант розширення кола отримувачів державного фінансування партій, з метою сприяння розвитку нових політичних сил, варто розглянути надання державного фінансування партіям, які на останніх чергових або позачергових місцевих виборах отримали значну кількість мандатів депутатів місцевих рад за партійними списками. При цьому обов’язковим має бути вимога щодо надрегіонального характеру відповідних електоральних результатів (наприклад, надавати державне фінансування партіям, які подолали прохідний бар’єр у більш ніж половині місцевих рад, що обираються за партійними списками, у більш ніж половині регіонів України).

6. Практика використання коштів державного фінансування партіями-отримувачами протягом 2016-2017 рр. засвідчила, що значний відсоток державних коштів партії витрачають на рекламу, тоді як такі важливі напрямки роботи з виборцями, як політико-освітні заходи, дослідницька діяльність, залишилися поза увагою. З огляду на це видається слушною заборона використання державного фінансування на рекламу партій, що запропоновано у законопроекті № 6026. Це тим більше доцільно, оскільки надмірне використання державних коштів на рекламу партій буде дискредитувати в очах суспільства сам інститут державного фінансування партій.

7. Пропозиції по деталізації напрямів витрачання державного фінансування статутної діяльності, що містяться в законопроекті № 6026, також є цілком доречними. Водночас особливої уваги потребує стимулювання витрат партіями державних коштів на політичну освіту їх активістів, науково-експертне забезпечення діяльності партій. Доцільним є використання досвіду Польщі, де кожна партія повинна створити Експертний фонд, до якого має перераховувати від 5 % до 15 % отриманого державного фінансування і кошти якого витрачаються на «фінансування юридичних, політичних, соціологічних і соціально-економічних досліджень і освітньо-видавничої діяльності» [34]. Видається доцільним передбачити створення такого фонду і в Законі «Про політичні партії в Україні».

8. Варто підтримати пропозицію законопроекту № 6026 щодо визначення в законі фіксованого відсотка державного фінансування, що розподіляється між регіональними організаціями партій. Однак пропонована цифра в 70 %, на наш погляд, є зависокою. Узалежнення відсотку державного фінансування, що спрямовується регіональним організаціям, від відсотку голосів, отриманих у певному регіоні, на наш погляд, є недоцільним і таким, що надмірно обмежує свободу дій конкретної партії в розбудові мережі місцевих осередків.

9. Оскільки обидва законопроекти – № 5446 і № 6026 – містять у цілому слушні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про державне фінансування статутної діяльності партій і не суперечать одне одному, доцільним видається об’єднання законопроектів і підтримка об’єднаного законопроекту в цілому.

10. Істотною проблемою залишається низький рівень суспільної підтримки інституту державного фінансування партій. З огляду на це, необхідним є проведення роз’яснювальної кампанії зусиллями Міністерства інформаційної політики, НАЗК спільно з громадськими організаціями.

   

Янішевський С. О.

Відділ розвитку політичної системи

Національний інститут стратегічних досліджень

 


 

[1] Financing of political parties : Recommendation 1516 (2001) : [adopted by Parliamentary Assembly of the Council of Europe on 22 May 2001]. – http://www.assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=169…
[2] Визначення з веб-порталу ACE Electoral Knowledge Network. – http://aceproject.org/ace-en/topics/pc/pca/pca02/pca02a/default
[3] Public funding of parties. Do political parties receive direct/indirect public funding? / The Electoral Knowledge Network. –  http://aceproject.org/epic-en/CDTable?question=PC012&set_language=en
[4] У європейському законодавстві вітчизняному терміну «фінансування статутної діяльності партій» відповідає термін «регулярне фінансування партій».
[5] Фінансування політичних партій та виборчих кампаній. Довідник з фінансування політичної діяльності / International Institute for democracy and Electoral Assistance. – 2016. – C. 105. – http://www.idea.int/sites/default/files/publications/funding-of-politic…;
[6] Історично найпершою країною, в якій було запроваджене державне фінансування партій, був Уругвай – 1928 р. Водночас, складнощі політичного розвитку цієї країни в ХХ столітті, особливості її політичної культури роблять недоцільним розгляд державного фінансування партій у цій країні в загальному контексті вивчення розвитку політичних партій у демократичних країнах.
[7] Фінансування політичних партій… – C. 105.
[8] Керівні принципи та доповідь щодо фінансування політичних партій : CDL-INF (2001) 8 : ухвалені Венеціанською Комісією на 46 пленарній сесії (Венеція, 9-10 березня 2001 року) // Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права : Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи: пер. з англ. / за ред. Ю. Ключковського. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – К., 2009. – С. 307–319.
[9] Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи від 08.04.2003 Rec 2003(4) «Про загальні правила боротьби з корупцією при фінансуванні політичних партій та виборчих кампаній» // Європейський демократичний доробок у галузі виборчого права : Матеріали Венеціанської Комісії, Парламентської Асамблеї, Комітету Міністрів, Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи: пер. з англ. / за ред. Ю. Ключковського. – Вид. 2-е, випр. і доповн. – К., 2009. – С. 481–485.
[10] Financing of political parties : Recommendation 1516 (2001) : [adopted by Parliamentary Assembly of the Council of Europe on 22 May 2001]. – http://www.assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=169…[11] Керівні принципи… – Цит. джерело.
[12] Керівні принципи… – Цит. джерело.
[13] Financing of political parties… – Цит. джерело.
[14] Financing of political parties… – Цит. джерело.
[15] Financing of political parties… – Цит. джерело.
[16] Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи… – Цит. джерело.
[17] Segrety, G. Italy to abolish state funding of political parties / Giulia Segreti // Financial times. – 2013. – Dec. 13.  
[18] У Португалії право на державне фінансування отримують партії, що набрали на виборах  щонайменше 50000 голосів, що, зазвичай, приблизно дорівнює 1 % поданих голосів виборців.

[19] Пункт 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку із запровадженням державного фінансування політичних партій в Україні». – http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1349-15

[20] Пункт 1 частини першої ст. 17–1 Закону України «Про політичні партії в Україні». – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2365-14/page2
[21] Частина перша ст. 17–3 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 у ред. від 26.11.2016. – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2365-14/page2
[22] П. 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції» від 08.10.2015. – http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/731-19/page2
[23] П. 1 частини першої ст. 17-5 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 05.04.2001 у ред. від 26.11.2016. – http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2365-14/page2
[24] Ставлення українців до політичних партій і джерел їх фінансування. – 2015. – 21 груд. – http://dif.org.ua/article/stavlennya-ukraintsiv-do-politichnikh-partiy-…
[25] Експерти підбили підсумки політичного півріччя. – 2017. – 27 лип.  http://dif.org.ua/article/eksperti-pidbili-pidsumki-politichnogo-pivric…
[26] Ставлення українців… – цит. джерело.
[27] Основні висновки за результатами аналізу фінансових звітів політичних партій щодо використання коштів з Державного бюджету України / [Ком. виборців України]. – http://cvu.org.ua/uploads/%D0%B7%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%9A%D0%92%D0%A3…; КВУ: партії масово скуповують рекламу за державні кошти  / [Ком. виборців України]. – 2017. – 14 серп. – http://www.cvu.org.ua/nodes/view/type:news/slug:kvu-partii-masovo-skupo…
[28] Основні висновки за результатами аналізу фінансових звітів політичних партій щодо використання коштів з Державного бюджету України / [Ком. виборців України]. – http://cvu.org.ua/uploads/%D0%B7%D0%B2%D1%96%D1%82%20%D0%9A%D0%92%D0%A3…; КВУ: партії масово скуповують рекламу за державні кошти  / [Ком. виборців України]. – 2017. – 14 серп. – http://www.cvu.org.ua/nodes/view/type:news/slug:kvu-partii-masovo-skupo…
[29] Ст. 2 Закону України «Про політичні партії в Україні». – http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2365-14/page
[30] Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про політичні партії в Україні" (щодо відміни державного фінансування політичних партій). – http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59943; Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо скасування фінансування політичних партій з державного бюджету).
[31] Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо удосконалення порядку державного фінансування політичних партій. – http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=60574
[32] Проект Закону про внесення змін до законів України щодо цільового використання державного фінансування статутної діяльності політичних партій. – http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=61055
[33] Те саме джерело.
[34] Art. 30 Ustawa z dnia 27 czerwca 1997 r. o partiach politycznych. – http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download.xsp/WDU20170000876/U/D201708…