Анотація
В аналітичній записці розглядається питання підвищення консолідації суспільства. Встановлено головні перепони на шляху до зміцнення соціальної консолідації та визначено ряд практичних завдань, виконання яких допоможе встановити новий розподіл соціальних ролей між головними суб’єктами суспільних відносин (державою, громадськими організаціями, територіальними громадами, представниками бізнесу та громадянами). У роботі надано рекомендації до реалізації практичних аспектів підвищення соціальної консолідації.
ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ НАПРУЖЕНОСТІ ШЛЯХОМ КОНСОЛІДАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА: ЗАВДАННЯ ТА МЕХАНІЗМИ
Актуальність
Нова парадигма соціальних реформ передбачає визначення дієвих механізмів консолідації суспільства. Актуальність ідеї посилення соціальної консолідації обумовлена необхідністю зниження та поступової ліквідації соціальної напруженості через подолання соціальних протиріч, зменшення майнової диференціації в суспільстві, формування активної громадянської позиції у населення, утвердження загальнонаціональних цінностей та досягнення національної злагоди.
Перепони на шляху до зміцнення соціальної консолідації
Об’єктивною передумовою пошуку нових механізмів консолідації суспільства виступає необхідність для держави в особі її офіційних органів влади враховувати та задовольняти інтереси всіх соціальних груп, різноманітність яких у демократичному суспільстві тільки зростає. У результаті виникнення або загострення локальних соціально-економічних проблем виникає потреба в активному залученні до їх вирішення найбільш зацікавлених груп громадян задовго до моменту критичного зростання соціальної напруженості. У цьому випадку суспільна консолідація означає єдність суспільства наволоко ідеї відповідального внеску кожного його члена в розвиток суспільних відносин. Таким чином, суспільна консолідація виступає запорукою розбудови гнучкого та адекватного механізму підтримання стійкості соціальної системи, інструментом протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам у процесі забезпечення соціальної безпеки.
Нові механізми і точки консолідації на основі відповідальності та «локалізаційної» соціальної солідарності є необхідною зворотною стороною нових суспільних та індивідуальних свобод. Відкритість формальних норм для суспільного впливу (лобізм, групи політичного інтересу, політичні коаліції тощо) і визнання права акторів низового рівня на поширення неформальних, загострює необхідність формування механізмів самоконтролю та взаємного стримування, пошуку компромісу між приватними та суспільними інтересами, посилення пріоритетів налагодження та збереження зв’язків з представниками інших соціальних груп. Лише за таких умов неформальні норми і правила здобувають здібність конструктивного та безпечного віддзеркалення суспільних настроїв та є найкращою передумовою забезпечення суспільної справедливості.
Консолідація суспільства має відбуватися «знизу» і керуватися принципом універсальності. Висхідний характер залучення (від окремих громадян та представників різноманітних соціальних груп до найбільших колективних суб’єктів суспільних відносин) до участі у суспільному житті дозволяє забезпечити найбільш комплексний характер згуртованості, а повнота охоплення найважливіших сфер життєдіяльності у свою чергу визначає високий рівень консолідації суспільства. Таким чином, стратегічною метою підвищення консолідації суспільства є реанімація та встановлення щонайбільшої кількості соціальних зв’язків та відносин із залученням до них максимального числа громадян та громадських інститутів. Цей процес повинен супроводжуватись державними і громадськими зусиллями, спрямованими на підвищення рівня самоідентифікації населення з різним суспільними та громадськими інститутами, а також з державою, у межах якої формується найбільш широка форма соціальної консолідації – громадянське суспільство.
Консолідація українського суспільства можлива лише вразі зв’язування таких правових, інституціональних та суспільно обумовлених аспектів:
- розвиток нормативно-правових інструментів взаємодії держави та всіх інших суб’єктів суспільних відносин;
- формування чітких засад економічної та соціально-політичної консолідації суспільства;
- високий рівень розвитку громадянського суспільства;
- високий рівень довіри до органів влади;
- формування і підтримка соціальної злагоди;
- підвищення рівня інклюзивності в суспільстві.
Наріжним каменем консолідації суспільства є підвищення соціально-політичної активності громадян з метою удосконалення взаємодії різноманітних соціальних груп та прошарків населення в суспільстві заради встановлення та підтримки стабільності соціальної системи. Таким чином, на шляху до консолідації потрібно вирішити низку важливих практичних завдань, спрямованих на новий розподіл ролей між соціальними акторами, як то:
1. Встановлення ролі громадянина у розбудові та підтримці консолідуючих зв’язків у суспільстві передбачає підвищення особистої відповідальності за власний внесок у соціальний та економічний розвиток суспільства, усвідомлення довгострокових наслідків суспільно шкідливих дій, які в короткостроковій перспективі приносять особисту вигоду.
2. Визначення змісту діяльності представників головних соціальних груп (за ознакою джерела забезпечення/самозабезпечення) в межах посилення суспільної консолідації. Визначення місії, поля діяльності, системи організації та управляння, ресурсної бази всіх сторін, що беруть участь у вирішення актуальних суспільних питань. Забезпечення державною та суспільною підтримкою соціально активних громадян, яким притаманна природна небайдужість, які витрачають вільний час, а подекуди і власні матеріальні ресурси на вирішення суспільно значимих проблем, розбудову та підтримку соціальних мереж.
3. Перерозподіл ролей між головними суб’єктами соціальних відносин (державою, представниками бізнесу, територіальними громадами, неприбутковими організаціями) має на меті «поділ влади» між державою і суспільством, здійснення ефективного громадського контролю над виконанням владних повноважень, ліквідацію монополії влади на розподіл суспільних ресурсів через пряму матеріальну участь бізнесу у вирішенні найболючіших соціальних проблем.
Рекомендації до реалізації практичних аспектів суспільної консолідації
Цільовим орієнтиром консолідації суспільства є створення цілісної системи стримувань і противаг, в якій всі суб’єкти соціальних відносин будуть мати однакові можливості для відстоювання своїх прав, реалізації власних інтересів та виконання покладених на них завдань, для участі у прийнятті суспільно важливих рішень.
Ефективність процесу консолідації суспільства великою мірою залежить від активної позиції держави в цьому питанні. Для здійснення «соціального поштовху» у бік посилення консолідації органами державної влади мають бути розроблені та реалізовані практичні заходи за наступними напрямами.
1. Актуалізація теми консолідації суспільства на найвищому державному рівні, розробка та забезпечення пріоритетності у виконанні державних проектів та програм, спрямованих на реалізацію ідеї консолідації. Обґрунтування «консолідуючого потенціалу» (з описом того, як враховуються інтереси всіх зацікавлених сторін) суспільно значимих законопроектів та інших нормативних документів.
2. Популяризація ідеї підвищення громадської активності та широкого рівня залученості громадян до вирішення найактуальніших суспільних питань. Освітлення засобами масової інформації випадків вирішення суспільно значимих проблем окремими громадянами, групами громадян, громадськими організаціями, територіальними громадами. Утвердження у суспільстві за допомогою ЗМІ та провідних лідерів думок цінності згуртованості.
3. Забезпечення повноти охоплення найважливіших сфер діяльності процесом консолідації суспільства через розбудову каналів взаємодії, що поєднують різні соціальні групи (освітлення їхньої діяльності в ЗМІ, соціальних мережах, представництво в органах влади).
4. Сприяння формуванню та закріпленню у суспільстві нових підходів до ролі громадянина у найбільш «задержавлених» сферах суспільного життя – галузях охорони здоров’я та освіти. Забезпечення відходу від патерналістичних поглядів на процес взаємодії в них держави та громадянина через нове розмежування обов’язків цих суб’єктів суспільних відносин. У парадигмі консолідованого суспільства рівень реалізації прав громадян на отримання соціальних послуг повинен напряму залежати від сумлінності виконання покладених на них обов’язків.
4. Розробка та реалізація Комплексної державної програми патріотичного виховання молоді, в якій значна роль відводиться питанням консолідації суспільства та обґрунтовується її важливість для досягнення цілей будь-якого демократичного суспільства та українського суспільства трансформаційного типу зокрема.
Головними завданнями у подоланні інституціональних перепон на шляху до консолідації суспільства бути наступні:
1. Розвиток громадських організацій, розробка та впровадження нових форм ефективної взаємодії між ними та державою. Розширення їхніх повноважень з розробки нормативних документів, експертного супроводу їх прийняття та контролю за реалізацією нормативно-правових актів.
2. Встановлення регламентації за забезпечення чіткого дотримання процедур взаємодії між державою та іншими суб’єктами соціальних відносин. Створення механізму оцінки роботи органів державної влади, в якому головним критерієм ефективності буде виступати рівень задоволення потреб суб’єктів соціальних відносин, виражених у письмових та усних зверненнях громадян, в ініціативах громадських організацій, професійних спілок, об’єднань територіальних громад та ін.
3. Залучення територіальних органів влади та громадських організацій до роботи з підвищення правової культури громадян, особливо в питаннях апеляції на діяльність представників органів державної влади, підприємств-монополістів. Створення механізму вирішення спірних питань у найкоротші терміни у досудовому порядку.
4. Розвиток соціальної інклюзії, запобігання соціальній відчуженості через профілактично-роз’яснювальну роботу на рівні освітніх закладів, робочих колективів, територіальних громад. Удосконалення соціальних та психологічних механізмів раннього виявлення соціальних виключень через підвищення згуртованості малих соціальних груп.
Першими практичними кроками, спрямованими на встановлення нового розподілу дій між соціальними акторами та підвищення ролі громадян та інститутів громадянського суспільства у вирішенні суспільно значущих проблем можуть бути:
1. Залучення громадських організацій (на конкурсній основі, в якості реалізаторів спецпроектів) та представників підприємницького середовища до діяльності з питань соціального захисту та надання соціальних послуг населенню.
2. Оголошення державних конкурсів серед територіальних громад на розробку спеціальних соціальних проектів, результати реалізації яких мають високе практичне значення, що може бути оцінене за допомогою конкретних кількісних та якісних критеріїв.
3. Державне сприяння розширенню соціальних пакетів на підприємствах шляхом збільшення переліку статей видатків підприємств та організацій на соціальний захист, професійний та особистісний розвиток працівників, що включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку.
4. Забезпечення на регіональному рівні опосередкованого доступу (через механізми заявок, апеляцій, грантів та конкурсів) представників зацікавлених соціальних груп до державних ресурсів, призначених для реалізації потреб цих груп.
5. Закріплення на законодавчому рівні визнання освіти, укріплення здоров’я населення та збільшення тривалості здорового життя найбільш консолідуючими універсальними ідеями українського суспільства.
6. Розробка механізмів впливу громадян, громадських інститутів та зацікавлених соціальних груп, що вже функціонують – батьківських комітетів, органів управляння при школах та гімназіях, наглядових рада підприємствах на прийняття рішень у галузях освіти та охорони здоров’я. Реалізація недорогих ефективних механізмів розвитку у цих сферах: формування запитів територіальних громад на надання дистанційних освітніх послуг, реалізація заходів з профілактики захворювань та популяризації здорового способу життя – на підприємствах та в учбових закладах (проведення місячників профілактики захворювань, організація спортивних змагань, облаштування спеціалізованих зон для занять спортом і рухливих ігор в обідню перерву).
7. Створення умов для реалізації громадського потенціалу молоді: розвиток самоуправління в учбових закладах, підтримка органів учнівського та студентського самоврядування, сприяння набуттю молодими людьми знань щодо громадської активності, розвиток їхніх навичок і компетентностей з питань участі у суспільному житті. Популяризація в молодіжних колах думки про те, що участь у прийнятті рішень та розподілі ресурсів, відведених на їх реалізацію, має наслідком підвищення особистої відповідальності. Залучення молоді старшого віку до роботи в експертних групах, громадських радах, дорадчих, консультативних органах виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації заходів державної молодіжної політики.
8. Створення умов, розробка та впровадження дієвих механізмів для здійснення громадського контролю за діяльністю приватних підприємств у питаннях порушення трудового законодавства, недобросовісної конкуренції, забруднення навколишнього середовища, неетичного поводження у питаннях просування товарів та послуг – для забезпечення інтересів трудових колективів, територіальних громад та споживачів. Створення спеціалізованих громадських організацій, уповноважених перевіряти факти зловживань, викладені у скаргах громадян (у тому числі анонімних) і спрямовувати матеріали цих перевірок до судових органів та прокуратури.
9. Розвиток всіх форм державної підтримки (включаючи інформаційну та економічні інструменти) підприємницької доброчинності та економічно обґрунтованих інвестиційних ініціатив – фінансування професійної підготовки спеціалістів, виділення ресурсів на наукові розробки, що можуть бути використані у виробництві та ін.
Яценко Л.Д., Коломієць О.О.
Відділ соціальної безпеки,
Національний інститут стратегічних досліджень