«Ворожі телеканали» і свобода слова. Як протидіяти поширенню меседжів інформаційної війни?



21.09.2018

Наскільки небезпечним є поширення в ефірі українських телеканалів меседжів, які використовує Росія в інформаційній війні проти України і Заходу? Чи можна цьому протидіяти у рамках чинного законодавства і не порушуючи принципи свободи слова? Що дасть Україні реалізація підтриманої президентом Петром Порошенком ідеї ухвалення закону про реєстрацію агентів впливу держави-агресора?​ Про це у розмові із Дмитром Дубовим, завідувачем відділу інформаційної безпеки та розвитку інформаційного суспільства​ Національного інституту стратегічних досліджень.

 

– Я б не ризикнув стверджувати, що сама по собі небезпека поширення таких меседжів може бути визначальною. Тобто, якби проблема буле лише у цих меседжах, то це б не становило визначної загрози, але ж ця діяльність тісно переплетена з іншим аспектами інформаційної підривної роботи Росії.

 

Також слід враховувати, що незважаючи на всі революційні процеси щодо зміни структури каналів споживання інформації, телебачення залишається на першому місці і має один з найбільших впливів на українську аудиторію.

 

Відтак ці антиукраїнські меседжі досягають майже всіх важливих для супротивника цільових груп, формуючи для українських громадян своєрідний «альтернативний порядок денний» і «образ» України, як failed state, начебто неспроможної ні економічно, ні політично, ні військово, яка захоплена олігархами і порушує права людини. Тому, мовляв треба «ще один Майдан» або «мир за будь-яку ціну». Зважаючи на те, що ці меседжі часто озвучують українські політики чи експерти, рівень довіри до них, у будь-якому разі, виявляється вищим, ніж якби це було озвучено, скажімо, «Росією 24» чи «НТВ». Тож, і вплив може бути більшим.

Мета Росії здебільшого полягає у намаганні хаотизувати свідомість та дезорієнтувати людину. Часто цього є досить для того, щоб ефективно проводити інші – серйозніші інформаційні диверсії та спецоперації

Дійсно небезпечним є те, що ця діяльність є постійною, меседжі мають сталу змістовну складову і повторюються щодня. За великим рахунком така техніка навіювання навряд чи може призвести до дійсно радикальної зміни установок аудиторій, але не це є метою.

 

Ключових завдань є два: надавати підтверджуючу інформацію тим, хто вже думає про Україну погано і намагатись посіяти зерна сумнівів у тих, хто дотримується іншої позиції.

 

Як і в багатьох інших випадках мета Росії тут здебільшого полягає у намаганні хаотизувати свідомість та дезорієнтувати людину. Часто цього є досить для того, щоб ефективно проводити інші – серйозніші інформаційні диверсії та спецоперації.

 

Питання є і в тому – свідомо чи не свідомо політики й експерти на цих телеканалах включаються у цю інформаційну кампанію на боці супротивника. У першому випадку, вони тоді є цілком свідомими агентами впливу агресора, а в другому – особами, яких агресор використовує «втемну». Обидва варіанти не слід виключати.

 

– Як держава може реагувати на «ворожий» Україні контент, не порушуючи принципи свободи слова?


– Я б сказав, що нам ще потрібно пройти саму дискусію про межі застосування концепції свободи слова в умовах системного інформаційного протиборства і згадати, що стаття 10 Європейської конвенції з прав людини містить не лише частину 1, про яку люблять згадувати у медіа спільноті, але і частину 2 – про обов’язки та обмеження. Але поки що дискусії як такої у нас не виходить – лише взаємні звинувачення та намагання реалізувати стратегію «win-lose».

 

Повертаючись до телеканалів та їхнього контенту, нагадаю, що вони перебувають у віданні Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Однак її функція досить технічна – контроль за дотриманням Закону України «Про телебачення та радіомовлення». Формально у цьому законі прописані необхідні обмеження щодо того, що можна демонструвати, а що ні. Але реально проконтролювати це досить складно.

 

 

І якщо з такими речами, як прямі заклики до повалення конституційного ладу або розв’язання війни трохи простіше (є навіть невелика практика притягнення до кримінальної відповідальності осіб, що робили це за допомогою телебачення), однак за багатьма іншими показниками обмежуючі норми досить розмиті.

 

Навіть відрізнити «заклик» від «особистої думки» буває складно, адже експерти часто не можуть провести між ними межу. І телеканали цим зловживають, даючи гостям висловлювати ідеї, які явно мають антиукраїнську сутність, але їх неможливо відповідним чином кваліфікувати, а отже, і покарати за них.

 

Крім того, на мою думку, телеканали відчувають певну безкарність, бо в Україні фактично відсутня практика позбавлення ліцензій. Теоретично такий інструмент є, але не практиці він майже не застосовуваний.

 

Закон може мати своєрідну «спеціальну санкцію», яка може застосовуватися до інформації, що походить із держави-агресора або спрямована на його підтримку

 

– Так що ж тут можна зробити, і чи можна взагалі?


– Передусім, уточнити правила гри для телеканалів. Треба мати цілісну та зрозумілу стратегію в умовах гібридної війни та російської інформаційної агресії і забезпечити її реалізацію відповідними змінами у законодавстві.

Нацрада не може карати за те, що не заборонено законом. Відтак, першочерговою задачею є перегляд профільного закону і заміна його новим – таким, що відповідатиме умовам інформаційного протиборства.

Як варіант, закон може мати своєрідну «спеціальну санкцію», яка може застосовуватися до інформації, що походить із держави-агресора або спрямована на його підтримку.

 

Тут готових рішень немає – потрібно дійсно серйозна та професійна дискусія.

 

Важливим є і стимулювання здорових процесів саморегулювання у цій сфері. При чому як на рівні саморегулювання гравців телеринку, так і самих журналістів.

 

Слід визнати, що не існує демократично прийнятних інструментів з боку держави для обмеження участі тих чи інших осіб, яких обґрунтовано підозрюють у просуванні російських інтересів на телебаченні.

 

Я думаю, що варто думати про створення умов, коли самі телеканали будуть обережніше ставитись до таких «спікерів», якщо потенційні санкції за просування антиукраїнського порядку денного стануть більш серйозними ніж вигоди від зростання рейтингу.

 

Але лише обмеженнями ситуацію вирішити не можливо. Потрібен раціональний протекціонізм та більш активна участь держави в сенсі підтримки тих проектів, що виробляють проукраїнський контент.

Вочевидь, це завдання багато в чому лягає на Міністерство інформаційної політики, яке має бюджет і повноваження стимулювати виробництво потрібного контенту.

 

– Як ви оцінюєте флешмоб, який зараз поширюється у соціальних мережах «#Захисти країну», учасники якого закликають владу вплинути на телеканали «NewsOne», «112» та «Інтер» та заяву Петра Порошенка про підтримку ідеї ухвалення закону про реєстрацію агентів впливу держави-агресора?​


– Моє особисте ставлення до нього трішки двозначне. Не в сенсі, що ініціатива погана. Ні, вона насправді дуже чітко відображає суспільний запит на більш активну протидію ворожій пропаганді, яка здійснюється зараз на телеканалах. Відображає той факт, що люди це бачать і відчувають. Але не дуже зрозуміло, як влада може відповісти на цей заклик.

У своєму виступі перед парламентом, Петро Порошенко частково окреслив формат реагування – ухвалення закону про агентів держави-агресора. Судячи зі всього, мається на увазі адаптація американського закону FARA. Однак навіть у самих США з цим законом є багато проблем у частині правозастосування – там замало санкційних обмежень, він слабко адаптований до сьогоднішніх реалій. Відтак наш варіант закону буде, швидше за все, відрізнятися.

Але тут ми знову стикаємось з питанням балансу. Бо суспільство зазвичай хоче простих і швидких рішень. На жаль, далеко не завжди вони є найкращими чи навіть ефективними, але дуже часто такими, що ведуть до позаправових практик (що недопустимо у правовій державі).

 

Крім того, ці «швидкі і прості» рішення часто слабко корелюються з тим, чого ми всі прагнемо – демократичних свобод та свободи думки. Чим, до речі, користується і ворог, граючи на цьому прагненні.

 

Я б хотів відзначити, що ця проблема характерна зараз для всіх демократичних держав. І жодна з них не віднайшла рішення. Наприклад Франція казала, що RTта Sputnik це взагалі псевдомедіа, однак вони продовжують там працювати. Британський Ofcom виніс вже не одне попередження російському RT, однак він так само працює. У США зареєстрували RT як іноземного агента, але цей статус майже нічого не змінив, вони і надалі там працюють. Тобто 100% рецепту зараз немає.

 

І це дійсно своєрідний виклик (передусім – інтелектуальний) для експертів та фахівців, які і мають запропонувати форми реагування. При цьому такі форми мають бути, умовно кажучи, «універсальні», а не спрямовані на 2-3 канали, які нам не подобаються.

 

Як я вже казав, нам потрібні юридично значимі докази щодо цих каналів – те, що вони нам не подобаються, є хиткою основою для подібних справ.

 

джерело: radiosvoboda.org




читайте також:


02.10.2018 Між Росією та Ізраїлем пролетіла «чорна лиска»
01.10.2018 Ростислав Павленко, директор НІСД: «Процес надання Томосу йде небаченими темпами»
22.09.2018 «Ворожі телеканали» і свобода слова. Як протидіяти поширенню меседжів інформаційної війни?
20.09.2018 Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»
18.09.2018 Раднику дирекціі НІСД Світлані Мітряєвій присвоєна нагорода Почесна відзнака Ужгородської міської Ради