Між Росією та Ізраїлем пролетіла «чорна лиска»



02.10.2018

В газеті «Дзеркало Тижня» (№ 36, 29 вересня-5 жовтня 2018 року) опублікована стаття старшого наукового співробітника відділу проблем зовнішньої політики та міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Миколи Замікули. Матеріал присвячений актуальному загостренню російсько-ізраїльських відносин, викликаному інцидентом з російським літаком Іл-20, який був випадково збитий силами ППО Сирії 17 вересня 2018 року після нальоту ізраїльської авіації на іранські військові об’єкти в провінції Латакія. Росія покладає провину за катастрофу на Ізраїль та погрожує  у відповідь надати силам Б. Асада протиповітряні комплекси С-300, що має завадити Тель-Авіву боротися з посиленням іранської присутності в Сирії. 

 

Воєнна операція в Сирії, попри неодноразові заяви Кремля про її переможне завершення, і далі забирає життя громадян Росії. 


17 вересня 2018 року російський контингент зазнав нових втрат. У сирійському повітряному просторі був збитий літак радіоелектронної розвідки та боротьби Іл-20 (за класифікацією НАТО — "Лиска"). Унаслідок інциденту загинули 15 військовослужбовців, які перебували на його борту. Обставини катастрофи стали приводом для загострення ізраїльсько-російських відносин, що в перспективі може мати далекосяжні наслідки не лише для ситуації в Сирії, а й в усьому регіональному просторі.

 

Детальний аналіз різних джерел інформації дає змогу реконструювати події в сирійському небі таким чином. Російський літак виконував політ над Середземним морем біля узбережжя провінції Латакія. Саме в той час літаки Ф-16 ізраїльської авіації завдали удару по іранських військових об'єктах у цьому регіоні — звичайна практика останніх місяців. Судячи з усього, ізраїльтянам вдалося непоміченими підійти до цілі з боку моря і відбомбитися по ній. Сирійські сили протиповітряної оборони відреагували на атаку із запізненням. Вони відкрили хаотичний вогонь, жертвою якого й став російський літак. Попри всі попередні заяви російського керівництва про створення єдиної російсько-сирійської системи ППО, яка стоїть на сторожі неба Сирії, відсутність належної координації між союзниками та неналежний рівень підготовки призвели до болючих втрат.

 

Інцидент у воєнному аспекті є прикладом поширеного явища "дружнього вогню". Він іще раз підтвердив уже давно відомий факт — в умовах багаторічної громадянської війни професіоналізм сирійських військових є дуже низьким. А ще свідчить про проблеми в комунікації між сирійцями та їхніми російськими союзниками. Загалом, втрата Іл-20 могла б минутися без значних політичних наслідків — у разі спокійного ставлення й визнання власних помилок з боку учасників інциденту. 

 

 

Натомість Москва відразу продемонструвала неадекватну реакцію на знищення літака. Причина криється у відмові визнати прорахунки, які на практиці спростовують бравурні реляції військового керівництва. Так, іще рік тому воно заявляло, що спільна сирійсько-російська система ППО фактично закриває повітря Сирії для несанкціонованих польотів. Утім, гучні заяви не заважали ізраїльтянам і далі знищувати іранську військову інфраструктуру, а сирійські протиповітряні комплекси виявилися більш небезпечними для дружніх літаків, ніж для ворожих. У рамках пропагандистської кампанії, спрямованої на формування в російському суспільстві позитивного ставлення до операції на Близькому Сході, активно конструювався привабливий образ сирійських збройних сил — професійного і надійного партнера РФ у неспокійному регіоні. Однак інцидент з Іл-20 наочно продемонстрував рівень "професіоналізму" сирійських військових. 

 

Не бажаючи констатувати провину в катастрофі союзників і власні прорахунки, російська влада традиційно вдалася до конспірології. Спочатку в ЗМІ з'явилася версія про французький слід в інциденті. Поблизу сирійського узбережжя тоді якраз перебував фрегат ВМФ Франції "Овернь", який начебто здійснював ракетні стрільби саме в той час, коли ізраїльтяни завдали удару, а росіяни втратили літак. Але на офіційному рівні знайшли іншого винного. Ним виявився Тель-Авів. Москва звинуватила ізраїльтян у тому, що вони запізно попередили російську сторону про свої операції в районі узбережжя Латакії, а потім під час атаки прикрилися російським літаком від сирійських зенітних ракет. Президент РФ В.Путін у розмові з прем'єр-міністром Ізраїлю Б.Нетаньягу назвав ці події трагічною випадковістю, яка, втім, сталася через невиконання Тель-Авівом узгоджених протоколів безпеки. Однак російське міністерство оборони прямо звинуватило Ізраїль у ворожих діях та провокації. Ця сумнівна з військово-технічного погляду версія була розрахована на внутрішнього споживача. Її активно поширювали ЗМІ, спричиняючи антиізраїльську істерію в російському суспільстві. 

 

Відповідь ізраїльтян на звинувачення була стриманою. У Тель-Авіві відкинули російські інсинуації. І нагадали, що відразу після інциденту запропонували свою допомогу в рятувальній операції, спрямованій на пошук екіпажу втраченого Іл-20. Провину за його знищення ізраїльтяни покладають тільки на сирійців. Вони заявили, що за наявними даними можуть детально реконструювати перебіг подій у районі катастрофи. Ця інформація була запропонована Росії. Москву відвідала потужна делегація ізраїльських військових, очолювана командувачем ВПС Ізраїлю А.Норкіним. Вона виклала ізраїльське бачення ситуації російському командуванню. 

 

Втім, озвучені аргументи не зупинили російське військове відомство. Вже після від'їзду делегації Норкіна її фактично звинуватили в брехні. Міністр оборони РФ С.Шойгу заявив, що відплатою за ізраїльську "зраду" буде рішення передати силам режиму Б.Асада протиповітряні комплекси С-300. Це контракт, реалізація якого раніше блокувалась ізраїльсько-російськими дипломатичними компромісами. Ці комплекси мають посилити систему протиповітряної оборони Сирії. При цьому наголошувалося, що при комплексах працюватимуть російські інструктори і радники. 

 

Останні заяви Росії викликали негативну реакцію з боку західних держав, які виконують власні завдання в Сирії в рамках операції антитерористичної коаліції. Сполучені Штати Америки — головний союзник Ізраїлю — засудили такі дії. Радник президента США з питань національної безпеки Дж.Болтон заявив, що російські плани призведуть до істотної ескалації конфлікту, і висловив сподівання, що Москва все ж таки перегляне свою позицію. Саму катастрофу Іл-20 американці назвали трагічним інцидентом, який, за словами державного секретаря М.Помпео, демонструє необхідність деескалації та пошуку політичного рішення сирійського питання. 

 

Ізраїль також був змушений іще раз виступити зі спростуваннями російських звинувачень. Тель-Авів підкреслив, що в разі продовження російських провокацій він залишає за собою право оприлюднити власну інформацію щодо подій 17 вересня. Ізраїльтяни натякають, що вона виставить у невигідному світлі російське військове командування в регіоні, продемонструвавши його непрофесіоналізм і прорахунки при плануванні операцій та забезпеченні взаємодії з сирійськими партнерами. 

 

Суто у військовому аспекті реалізація поставок комплексів С-300 сирійцям не призведе до радикальної зміни балансу сил у зоні конфлікту. Ці установки, попри неодноразову модернізацію, досить старі. Ізраїль свого часу мав можливість ознайомитися з їх конструкцією. Відтак С-300 на озброєнні Сирії не є для нього цілковитою несподіванкою — ізраїльські військові стверджують, що мають теоретичні розробки та технічні засоби, здатні подолати й цю нову сирійську оборону.

 

У політичному аспекті критика з боку Москви підриває той баланс, який сформувався впродовж останніх років в ізраїльсько-російських відносинах. Попри відкриту підтримку з боку РФ антиізраїльських сил, насамперед Ірану та його проксі, вони мали всі ознаки крихкого партнерства. Парадоксально, але інтереси двох держав не мали радикальних протиріч, а відносини не набули характеру прямої конфронтації. Росія озброює ворогів Ізраїлю — але вона не зацікавлена в їхній остаточній перемозі. Москву цікавить безперервний конфлікт на Близькому Сході. Саме він відкриває нові можливості, створює для неї важелі впливу на ісламський світ. Натомість Ізраїль зацікавлений у використанні дипломатичних засобів для зниження рівня підтримки своїх ворогів Росією, бо об'єктивно суто військовими засобами перекрити поставки російського озброєння Ірану та його союзникам неможливо. Також Москва стає посередником при реалізації дипломатичних зв'язків з Тегераном. Отже, Ізраїль, не відмовляючись від виконання своєї стратегічної мети — підірвати іранський військовий потенціал поблизу власних кордонів, — з певною повагою ставився й до російських інтересів у Сирії. Свідченням цього і є узгоджена практика повідомляти російське командування про удари ізраїльської авіації з метою уникнення жертв серед російських громадян. Та в жодному разі не йдеться про довіру і дружбу між двома державами — єдино про намагання уряду Б.Нетаньягу використати всі доступні засоби задля захисту національних інтересів і не створювати собі нових ворогів там, де це можливо. 

 

Але останні дії з боку росіян породжують закономірне запитання — чи мають такі відносини Тель-Авіва і Москви перспективи в майбутньому? Вододілом тут якраз і стає питання постачання комплексів С-300 Сирії та визначення їхнього статусу. Якщо вони справді становитимуть загрозу для ізраїльських операцій у регіоні, закономірною реакцією стане їх знищення. Це однозначно підтвердив міністр оборони Ізраїлю А.Ліберман. Можливі жертви серед росіян у такому випадку вже навряд чи зупинять Ізраїль — він має певний досвід таких дій у Війні на Виснаження 1967—1970 років, коли пряме радянське втручання в ізраїльсько-єгипетський конфлікт закінчилося болючими втратами для СРСР і згортанням операцій. Відтак від російської позиції, а конкретно від того, наскільки войовнича антиізраїльська риторика залишиться стравою суто для внутрішнього споживання, а наскільки справді набуде практичної реалізації, нині залежить, як саме розвиватимуться події. 

 

В Україні загострення ізраїльсько-російських відносин не лише тішить національну свідомість, бо ускладнює міжнародну ситуацію для Кремля. Воно відкриває й певні можливості. Раніше Росія висувала вимогу згорнути українсько-ізраїльське військове партнерство як плату за відмову постачати режиму Б.Асада комплекси С-300. Якщо ж їх усе-таки буде передано Сирії, це зніме з Тель-Авіва будь-які обмеження щодо продажу озброєння Україні. Звичайно, сьогодні потреба в ньому не настільки нагальна, як 2014 року, проте будь-які нові перспективи в цьому напрямку підуть на користь обороноздатності нашої держави. 

 

Джерело: https://dt.ua, фото: МОРФ




читайте також:


01.10.2018 Ростислав Павленко, директор НІСД: «Процес надання Томосу йде небаченими темпами»
22.09.2018 «Ворожі телеканали» і свобода слова. Як протидіяти поширенню меседжів інформаційної війни?
21.09.2018 «Ворожі телеканали» і свобода слова. Як протидіяти поширенню меседжів інформаційної війни?
20.09.2018 Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2018 році»
18.09.2018 Раднику дирекціі НІСД Світлані Мітряєвій присвоєна нагорода Почесна відзнака Ужгородської міської Ради