18 грудня 2018 року в Національному інституті стратегічних досліджень була проведена міжнародна науково-практична конференція «Актуальні загрози енергетичній безпеці України». Проведення конференції викликала значний інтерес у працівників органів державної влади, науковців, громадськості. До участі у конференції зареєструвалось понад 120 учасників.
Відкрив конференцію завідувач відділу енергетичної та техногенної безпеки НІСД, доктор наук з державного управління, професор Олександр Суходоля. Він окреслив коло проблем, що суттєвим чином впливають на енергетичну безпеку України. Зокрема він відзначив виклики пов’язанні із суттєвою зміною законодавчої бази регулювання енергетики України, переходу до нових моделей регулювання енергетичних ринків, а також загрози пов’язані з гібридною агресією Росії, зміною клімату, суттєвими технологічними змінами в сфері рибництва, перетворення та постачання енергії кінцевим споживачам.
О.Суходоля закликав всіх учасників конференції активно включитись у роботу та провести своєрідну інвентаризацію загроз енергетичній безпеці України на сучасному етапі та запропонувати, за необхідності, уточнення законодавства з питань гарантування спроможності країни запобігати та реагувати на загрози.
Керівник секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Олег Дудкін у своїй доповіді порушив питання законодавчого врегулювання у сфері енергетичної безпеки. Він акцентував увагу на двох складових поняття «енергетична безпека»: наявності та доступності енергетичних ресурсів. Він стисло поінформував учасників конференції про стан законодавчої бази України у сфері національної безпеки, та нагадав, що на сьогоднішньому засіданні Комітету має розглядатися законопроект запропонований народними депутатами України «Про засади державної політики у сфері енергетичної безпеки України», який має врегулювати окремі аспекти енергетичної безпеки та сформулювати засади державної політики у цій сфері. О.Дудкін також торкнувся окремих інструментів забезпечення енергетичної безпеки, зокрема наголосив на важливості створення та підтримання резервів нафти та нафтопродуктів, як одного з елементів забезпечення енергетичної безпеки держави, та зауважив, що для їх створення необхідно ухвалити окремий закон «Про мінімальні запаси нафти та нафтопродуктів» (на даний час проект Закону, розроблений Держрезервом, проходить узгодження в Кабінеті Міністрів України). Водночас, Законом України «Про ринок природного газу» питання створення страхового запасу природного газу вже врегульовані. Хоча цим законом ще не враховані нові вимоги оновленого Регламенту ЄС з безпеки постачань природного газу, зокрема, щодо уведення «резервних аварійних коридорів постачання природного газу». З огляду на загрози, які несе будівництво газопроводу Північний потік–2, цей підхід ЄС може бути вдало імплементовано в українське законодавство.
Віталій Кушніров, Генеральний директор Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міненерговугілля України, поінформував учасників конференції про роботу міністерства з розвитку нормативної та законодавчої бази забезпечення політики у сфері енергетичної безпеки. Доповідач інформував, що з метою врегулювання проблем забезпечення енергетичної безпеки у Міненерговугілля завершено розробку проекту закону про енергетичну безпеку. Він наголосив, що законопроект розглядається Міністерством в якості рамкового документа, який визначатиме та координуватиме діяльність у всіх сферах енергетики.
Проблемним питанням електроенергетики був присвячений виступ Олександра Светеліка, Президента Українського Національного Комітету Міжнародної Ради з великих електричних систем CIGRE. У своїй доповіді «Сучасні загрози та проблеми розвитку електроенергетики України» він акцентував увагу на необхідності узгодження термінології у сфері енергетичної безпеки та запропонував розглядати закон про енергобезпеку як основний засіб координації підходів до забезпечення енергетичної безпеки, визначених в інших законах. Щодо стану електроенергетики, він зауважив, що зменшення споживання електроенергії (Крим та Донбас), призвело до погіршення стійкості Об’єднаної енергетичної системи України (ОЕС), оскільки незалежно від кількості споживачів в резерві потрібно мати потужності, еквівалентні найбільшому енергоблоку – тобто 1 ГВт (атомний блок). Розвиток сонячної та вітрової енергетики також не додає стійкості ОЕС, зокрема, призводячи до динамічної нестійкості роботи енергосистеми в окремих регіонах України. Викликає подив й безпідставне завищення планових показників виробництва електроенергії одними видами генерації (зокрема атомної та гідро) в енергетичному балансі, яке робиться лише в цілях стримування зростання загального тарифу на електроенергію за рахунок завищення частки виробництва дешевої електроенергії.
Водночас, запровадження нової моделі ринку електроенергії, який має запрацювати з 1 липня 2019 року, допоможе розв’язати низку подібних проблем. Втім, на думку О.Светеліка, на шляху запровадження нового ринку, у свою чергу, також є низка проблемних питань (загроз), які так і не вдалося вирішити: (1) основною загрозою є проблема неплатежів (борги за електроенергію не тільки не вдалося зменшити, а вони лише накопичуються), (2) перехресне субсидіювання, (3) дотації та (4) пільги. І поки не вирішені всі ці 4-и питання, перейти до нової моделі ринку не можливо. З іншої сторони, прийняті нормативні документи мають реалізовуватися, але досі відсутні конкретизовані плани та програми реалізації прийнятої Енергетичної стратегії.
З наступною доповіддю «Проблеми та функціонування Об’єднаної енергетичної системи України в контексті забезпечення сталого розвитку національної економіки» виступив Борис Костюковський, начальник відділу формування стратегії розвитку енергосистеми ВП «Науково-проектний центр розвитку ОЕС України» ДП «НЕК «Укренерго». Він акцентував увагу на наступних проблемах: (1) у разі не вирішення питання модернізації та екологізації вугільної генерації, яка на сьогодні поряд з гідроенергетикою є основним видом генерації, що забезпечує маневрові потужності ОЕС, після 2028 року ми залишимося взагалі без вугільної генерації; (2) без створення достатніх резервних потужностей (потреба складає 3 ГВт) та маневрових потужностей ми не зможемо забезпечити стійкість ОЕС; (3) відсутність надійних джерел фінансування не дозволяє розвивати традиційну енергетику.
У доповіді Сергія Корсунського, директора Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ України, «Актуальні загрози переривання транзиту: хто, з ким і про що має домовлятися» прозвучала думка про те, що наразі більшу загрозу для України становить не переривання транзиту природного газу (на сьогоднішній день потужність газогонів, що будуються в обхід України, вже практично зрівнялася з транзитними потужностями української ГТС), а укладення контракту з російською стороною за принципами та на умовах, подібними тим, що діють у чинному контракті між Нафтогазом та Газпромом на транзит газу. На його думку, угода про транзит російського газу територією України має укладатися між Україною та Єврокомісією, а точка передачі російського газу європейським споживачам має бути перенесена на східний кордон України. Тільки це дозволить реально включити нашу ГТС в Європейську мережу, продемонструє економічну недоцільність будівництва обхідних газогонів та сприятиме встановленню мира на Донбасі.
Про неможливість укладання угоди з Газпромом у своєму виступі наголосив також Ігор Стукаленко, керівник енергетичних програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», який поділився європейським досвідом забезпечення безпеки постачань у своїй доповіді «Європейські правила як інструмент безпеки поставок газу». Він зауважив, що Угода про асоціацію містить низку положень, які наразі використовуються не достатньо.
Окремі попередні висновки за результатами поїздки групи експертів на Схід України в рамках проекту UNOPS (реалізується під егідою ООН) представила у своїй доповіді «Загрози забезпечення енергетичної безпеки Сходу України» Світлана Голікова, директор «Трансенергоконсалтинг». Вона зауважила, що загрози енергетичній безпеці носять дуже широкий характер і не обмежуються лише сферою електроенергетики чи газопостачання. Це і вугілля, і теплопостачання, інші пов’язані сфери. Так, на її думку, проблеми водопостачання напряму впливають на енергетичну безпеку – не буде води, не будуть працювати наші станції (ні атомні, ні теплові). С.Голікова виділила наступні загрози: фізична небезпека для об’єктів енергетики та водопостачання; затоплення шахт та пов’язані екологічні проблеми (забрудненні річок шахтною водою); невирішеність проблеми реструктуризації шахт; неплатежі за енергоресурси (борг за електроенергію сягає 1 млрд.грн. лише за водопостачання на непідконтрольну територію, борги шахт перевищують 4 млрд.грн.); проблеми кадрового забезпечення, пов’язані зі старінням; низький рівень споживання (у т.ч. енергоресурсів); низький рівень заробітних плат (окрім робіт, пов’язаних з підземним видобутком вугілля). Відповідно, на її думку, це потребує розробки окремої стратегії безпеки (у т.ч. енергетичної) для Сходу України та координації зусиль усіх залучених сторін (у т.ч. міжнародних) з розвитку цього регіону.
У доповіді «Огляд ситуації сектору альтернативних джерел енергії в Україні після 2014 року і тенденції в ЄС», представленій Андре Самбергом, Головою TIEMS Mission в Україні, наголос був зроблений на геотермальну енергію, потенціал якої в Україні оцінюються до 10 млн. т н.е. (на рік). Водночас, використання цих джерел в Україні наразі відсутнє.
З наступною доповіддю «Сценарії забезпечення держави енергоресурсами в особливий період» виступив Сергій Сапєгін, директор Науково-технічного центру «Псіхєя». Він виділив 3 чинника загроз: (1) завищені (спекулятивні) світові ціни на енергоносії роблять неконкурентоздатною нашу продукцію на світових ринках, (2) нестабільність світового ринку нафти та нафтопродуктів дестабілізує економіку держави, і (3) високі ціни є тягарем для населення та економіки держави. Окрему загрозу представляє те, що більше 70% нафтопродуктів напряму постачаються з Росії або виробляються з російської нафти. Ця загроза в умовах особливого періоду стає критичною. Подолати її можливо лише шляхом відновлення власної нафтопереробки. З іншої сторони, слід враховувати той фактор, що в особливий період пріоритетність забезпечення енергоресурсами має бути віддана важкій воєнній техніці, для якої не потрібні палива стандарту Євро-5, а яка, навпаки, вимагає використання менш екологічних видів палива, на які вона і була розрахована. Водночас, це суттєво знизить вартість витрат на паливо в особливий період. Загалом же, за даними НТЦ «Псіхєя» відродження нафтопереробної промисловості дозволить зменшити ціни на нафтопродукти на 25-30%, оптимізація інфраструктури транспортування, збереження та реалізації – ще на 20-25%, оптимізація споживання – на 5-10%. З урахуванням обсягу внутрішнього ринку палив економічний зиск таких заходів перевищить 10 млрд. доларів чи 280 млрд. грн., тобто бюджет всього сектору безпеки і оборони на 2019 рік.
Проблематиці теплозабезпечення населення присвятив свою доповідь Борис Басок, завідувач відділу теплофізичних основ енергоощадних технологій Інституту технічної теплофізики НАН України «Стан та проблеми теплозабезпечення населених пунктів України». Щодо забезпечення теплом та гарячою водою міст (тобто теплокомуненерго) він виділив 3 проблеми: (1) зниження частки централізованого теплозабезпечення (до 52%) та гарячого водопостачання (з 450-и міст у 400 взагалі відсутнє централізоване постачання гарячої води), аварійний стан тепломереж та надзвичайно великі втрати (до 20-25%), водночас, існують й проблеми з підключенням до існуючих мереж; (2) відсутність конкуренції при централізованому наданні послуг; (3) низька тепло-, енергоефективність будівель та необхідність їх модернізації.
Наприкінці конференції, завідувач відділу енергетичної та техногенної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Суходоля представив своєрідне узагальнення проблематики правового врегулювання діяльності держави з питань забезпечення енергетичної безпеки. У його доповіді «Сучасні загрози та проблеми правового регулювання енергетичної безпеки» було відмічено необхідність чіткого та узгодженого розуміння самого поняття «енергетична безпека».
Він навів кілька підходів до розуміння цього поняття та змісту діяльність відповідно до цього розуміння. Було наголошено на окремих складових цієї діяльності. Зокрема необхідно забезпечити саму наявність ресурсу чи енергії, що в англомовній літературі визначається як availability та відображає технічну складову. З іншої сторони MEA (Міжнародне енергетичне агентство) у цей термін вкладає ще й здатність споживача купити ресурс, тобто економічну складову чи доступність – accessibility. Окрім того, потрібно враховувати ще декілька складових енергетичної безпеки: екологічну, політичну, як забезпечити енергобезпеку в умовах особливого періоду тощо. Все це зумовлює необхідність чіткого визначення предмету законодавчого акту та необхідності узгодження різної термінології існуючого законодавства. З точки зору фіксації загроз енергетичній безпеці, необхідно чітко визначити на якому рівні потрібно затвердити перелік загроз енергетичній безпеці та перелік пріоритетів розвитку. У законодавчому акті також необхідно визначити завдання та відповідальність за функціонування енергетики у різних правових режимах та ситуаціях. Якщо пріоритети розвитку згадані в Енергетичній стратегії, то питання кризового реагування та забезпечення енергетичної безпеки в умовах особливого періоду наразі практично не зафіксовані в нашому законодавстві. О.Суходоля запропонував, питання реагування на кризи врегулювати в рамках окремого документу державної політики «Плану енергетичної стійкості». Серед інших питань, що потребують врегулювання доповідачем було відзначено: питання прогнозного енергетичного балансу, створення системи захисту критичної енергетичної інфраструктури від усіх типів загроз; координації дій у сфері енергетичної безпеки на внутрішньому та зовнішніх ринках; фінансування заходів забезпечення енергетичної безпеки та ролі національного регулятора енергетичних ринків (НКРЕКП). Окрім того, О.М.Суходоля згадав ще низку проблемних питань, які потребують законодавчого врегулювання.
У виступі Ольги Кошарної, директора зі зв’язків з громадськістю Асоціації «Український ядерний форум», було зроблено висновок, що наразі загрозу енергетичній безпеці представляє НКРЕКП, яку не можна вважати дійсно незалежною, яка перебирає на себе невластиві функції (зокрема, переглядаючи баланс електроенергії на 2019 рік), та яка перевищує свої повноваження, коли, наприклад, зі структури тарифу ДП «НАЕК «Енергоатом» вилучаються програми модернізації та підвищення безпеки, узгоджені з органом державного управління (Міненерговугілля) та органом державного регулювання безпеки (Держатомрегулювання).
Наприкінці засідання відбулося обговорення порушених на конференції питань. В обговоренні взяли участь Борис Басок (Інститут технічної теплофізики), Олександр Зенюк (CIGRE-Україна), Володимир Рябцев (незалежний), які надали низку конкретних пропозицій до законопроекту з енергетичної безпеки та дальших шляхів її забезпечення. Геннадій Висильчук (проректор Запорізький національний університет) висловив пропозиції щодо удосконалення механізму оцінки та стратегічного планування у сфері енергетичної безпеки. Андре Самберг (Голова TIEMS Mission в Україні, професор) поділився досвідом Фінляндії з кризового управління.
Підводячи підсумки роботи конференції О.Суходоля подякував учасникам конференції за плідну дискусію та запросив усіх бажаючих брати участь у інших заходах, які проводяться Національним інститутом стратегічних досліджень.