"Інструменти активізації кредитування підприємництва в умовах економічної депресії". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Розгортання світової валютно-фінансової кризи поставило сектор малого і середнього підприємництва в Україні у вкрай складні фінансові умови. Активна протидія банків кризовим тенденціям зумовила практично повне припинення надання кредитів реальному сектору економіки. Тому на етапі виходу з економічної депресії першочергового значення набуває завдання розробки і реалізації заходів щодо надання позичкових коштів малому і середньому підприємництву усіма способами, що не суперечать законодавству, а саме: розвитку банківського кредитування, надання бюджетних кредитів та позик з фондів підтримки підприємництва, фондів взаємного кредитування.

 

У записці окреслені заходи, що дозволять відновити високі темпи зростання кредитів в Україні. Рекомендації і пропозиції надано з урахуванням особливостей фінансової діяльності малих підприємств, стану фінансових установ, обмеженості фінансових ресурсів держави у посткризовий період, що дозволяє зробити висновок про пріоритетність розвитку мікрокредитування в Україні.

 

ІНСТРУМЕНТИ АКТИВІЗАЦІЇ КРЕДИТУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ДЕПРЕСІЇ

 

Розгортання кризових процесів у 2008 р. з наступним переходом української економіки до депресивного стану у 2009 р. сформувало низку несприятливих обставин, що утруднюють кредитування підприємницької діяльності, а саме:

  • зависокі ризики кредитної діяльності через нестабільну вартість грошей в умовах високої інфляції і невизначеної курсової динаміки;

  • дефіцит фінансових ресурсів через високу частку проблемних кредитів банків, утруднений доступ до зовнішніх ринків капіталу та відплив депозитів з банківської системи;

  • несприятливий податковий режим щодо кредиторів та позичальників;

  • невизначеність інституційного середовища в умовах кардинального перегляду чинної нормативно-законодавчої бази.

 

За цих обставин доступ малих та середніх підприємств до банківських джерел фінансування виявився різко звуженим, тоді як потреби їх у фінансовій підтримці істотно зросли. За звітами Українського фонду підтримки підприємництва (УФПП), у 2009 р. загальний обсяг фінансової підтримки малих підприємств у вигляді пільгового кредитування інвестиційних проектів або компенсації відсотків за банківські кредити в 17 регіонах склав 15,3 млн грн, що у 2 рази менше відповідних показників 2008 р. За наданими звітами, в 2009 р. на часткову компенсацію відсотків за банківські кредити з місцевих бюджетів було спрямовано 9,8 млн грн, або лише 37 % від обсягів таких витрат в 2008 р.

 

Без належного доступу до кредитних ресурсів підприємці змушені вирішувати питання виживання, а не розвитку і стабільної роботи. При цьому зменшення обсягів фінансування програмних заходів у регіонах з недостатньо розвиненим підприємницьким потенціалом посилює диспропорції регіонального розвитку, а внаслідок цього уповільнюється подолання кризових явищ в економіці регіонів.

 

Спираючись на розуміння сутності кризи як невід’ємної фази економічного циклу, вихід з якої можливий лише на основі модернізації виробництва та виправлення накопичених макроекономічних диспропорцій, вважаємо, що на поточному етапі розвитку України особлива увага має бути приділена розробці як короткострокових антикризових заходів, так і довгострокових, спрямованих на реалізацію стратегії оновлення виробничого капіталу підприємств та інтенсифікацію структурної трансформації економіки.

 

Високі темпи економічного зростання, які продемонстрували у другій половині минулого сторіччя країни ЄС, Японія, Південна Корея, нові індустріальні країни Східної Азії, сучасний Китай, Індія та Бразилія були досягнуті тому, що державна економічна політика у цих країнах спрямовувалася на підтримку та стимулювання науково-технічних процесів з подальшою комерціалізацією їх результатів системою підприємництва як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Досвід зарубіжних країн засвідчує важливість переорієнтації у посткризовий період механізму державної підтримки з надання допомоги підприємствам для виживання у складних умовах на стимулювання їх до модернізації, у тому числі за рахунок послаблення обмежень щодо доступу до фінансових ресурсів.

 

Першочерговим завданням є активізація банківського кредитування, що стане основою для розвитку інших форм фінансової підтримки підприємництва. Разом з тим, у період виходу з депресії забезпечити розвиток такого високоризикованого напряму кредитування, як кредитування малого і середнього бізнесу, без державної підтримки практично неможливо.

 

Заходи, спрямовані на активізацію кредитування підприємництва, мають відповідати інтересам як підприємців, так і фінансових інституцій і держави. Це пов’язано з тим, що сектор середнього і малого підприємництва традиційно належить до найбільш ризикованих позичальників1, тому вимоги до забезпечення за такими банківськими кредитами найбільш жорсткі, а процентна ставка – найвища. Натомість надання позик суб'єктам малого підприємництва не кредитними організаціями дозволяє уникнути необхідності дотримання окремих вимог банківського законодавства, зокрема класифікації позичальників за групами кредитних ризиків, наявності високоліквідної застави і потреби формувати резерви на можливі втрати по кредитах, але об’єктивно звужує можливості такої фінансової підтримки. З цих причин активізація кредитування підприємництва має передбачати надання позичкових коштів усіма способами, що не суперечать законодавству, а саме: банківського кредитування, надання бюджетних кредитів та позик з фондів підтримки підприємництва, фондів взаємного кредитування.

 

У компетенції держави лежить вирішення двох завдань: по-перше, формування стимулюючого законодавства і, по-друге, забезпечення бюджетної фінансової підтримки, потрібної для відновлення процесу кредитування банками вітчизняних підприємців, що потребує:

 

- передбачити можливість надання податкових пільг комерційним банкам2, що займаються кредитуванням малого і середнього бізнесу;

- розширити фінансове забезпечення процесу кредитування малих і середніх підприємств в частинах:

  • законодавчого закріплення переліку пріоритетних галузей економіки та підприємств, що підлягають державній підтримці;

  • розробки механізмів довгострокового рефінансування банків для кредитування підприємств, що займаються інвестиційно-інноваційною діяльністю;

  • зменшення розміру обов'язкових резервів банків з урахуванням частки мікрокредитів та кредитів, наданих малим підприємствам, в загальному обсязі кредитного портфеля банку;

  • розвитку механізмів фінансової співпраці банків з бізнес-інкубаторами та Українським фондом підтримки підприємництва (УФПП);

  • пом’якшення вимог щодо відкриття філіалів банків у малих населених пунктах або створення дочірніх мікрофінансових організацій (МФО);

  • залучення в Україну коштів міжнародних фондів, міжнародних фінансових організацій3 та забезпечення доступу до цих ресурсів вітчизняних кредитно-фінансових установ, що спеціалізуються на кредитуванні малого та середнього бізнесу;

  • створення спеціальних державних фондів фінансування інноваційних програм малого і середнього бізнесу для покриття інноваційних ризиків.

 

На етапі виходу з економічної депресії першочергового значення набуває розвиток мікрокредитування, що дозволяє подолати проблему обмеженого часового горизонту позичання і утрудненого доступу до банківських ресурсів. У мікрокредитуванні може бути використано три підходи:

  • пряме банківське мікрокредитування. До недоліків банківської форми мікрокредитування слід віднести відносно більші розміри мікрокредитів, а також неспроможність дочірніх відділень банків повністю забезпечити потреби мікробізнесу, а також споживачів, що проживають в невеликих населених пунктах;

  • передачу програми мікрокредитування до спеціально створеної банком дочірньої структури. Це дозволить реалізувати спеціальний підхід до оцінки кредитоспроможності малих підприємств, здешевить мікрокредити для позичальників за збереження достатнього високого рівня рентабельності програми для банку, дозволить останньому створити власну філіальну мережу МФО за відносно невеликих витрат;

  • кредитування банками небанківських МФО, які, як правило, є основними фінансовими установами в малих населених пунктах.

 

Найбільш доцільним виглядає формування дворівневої системи мікрокредитування, на верхньому рівні якої – банки, на нижньому – небанківські МФО. До першочергових завдань щодо формування й забезпечення ефективної роботи такої системи мікрокредитування в Україні слід віднести:

  • прийняття Закону «Про мікрофінансову діяльність і мікрофінансові організації», який має визначити параметри макрофінансової діяльності, види організацій для включення в державний реєстр МФО, їхні права та обов’язки, а також дасть можливість розробити єдині стандарти регулювання процедури мікрокредитування на основі отримання бюджетних ресурсів, сформувати податкові режими для МФО та реалізувати інші заходи підтримки з боку держави, що підвищать привабливість мікрофінансування для приватних інвесторів;

  • вдосконалення Національної програми розвитку мікрокредитування у напрямі активізації кредитування малого і середнього бізнесу на депресивних територіях, де відсутність стартового капіталу за дефіциту кредитних ресурсів не дає можливості зробити перший крок для розвитку власної справи;

  • вдосконалення механізмів державної підтримки небанківських фінансових установ (зокрема, кредитних спілок, товариств взаємного кредитування і т.д.);

  • впровадження інноваційних технологій дистанційного фінансового обслуговування, таких як мобільний і Інтернет-банкінг, електронні платежі. Ці механізми не вимагають значних витрат, оскільки використовують існуючу телекомунікаційну інфраструктуру, водночас дозволяють суттєво розширити перелік фінансових послуг, що надаються мікрофінансовим позичальникам, оскільки МФО через обмеження по ризиках досить часто не мають права на операції грошових переказів і платежів;

  • налагодження системи інформаційно-освітнього забезпечення громадян у сфері мікрокредитування;

  • створення національної системи рейтингів для МФО;

  • адаптація досвіду зарубіжних країн щодо розвитку механізмів фінансування мікрофінансових установ і організацій в Україні, зокрема Європейської схеми мікрофінансового кредитування 4.

 

Необхідною умовою активізації кредитування підприємництва в Україні є забезпечення надходження коштів малому підприємництву через Фонди підтримки підприємництва (Постанова КМУ від 12.10.2010 року № 923), що дозволяє:

  • гнучко підходити до вирішення питання пошуку необхідного забезпечення за кредитами;

  • надавати фінансову допомогу малим підприємствам, які не повністю задовольняють критеріям кредитних організацій, а саме: наявність кредитної історії, необхідні обсяги руху грошових коштів та реалізації продукції, баланс ліквідності, наявність прибутків і визначений термін діяльності підприємства;

  • залежно від реального стану справ у позичальника надавати відстрочку або змінювати умови погашення позики без необхідності додатково резервувати кошти, що змушені робити в таких випадках кредитні організації;

  • здійснювати паралельно правове і інформаційне консультування позичальників (що не завжди практикується кредитними організаціями).

 

Пріоритетним напрямом активізації кредитування підприємництва в умовах нестачі банківських і державних фінансових ресурсів є стимулювання процесу кредитної кооперації малого і середнього бізнесу та активізація діяльності кредитних спілок шляхом:

  • вдосконалення законодавства в частині прийняття єдиного універсального закону про кредитну кооперацію, який передбачав би законодавче визначення специфічної діяльності кожного виду кредитної кооперації, його правовий статус, принципи та механізми функціонування страхових та гарантійних фондів, кредитної кооперації підприємництва;

  • розробки механізму рефінансування кредитних спілок з боку НБУ, що дозволить знизити вартість ресурсів, які надаються кредитними спілками;

  • створення законодавчої бази для впровадження державної системи гарантування вкладів для кредитних спілок5.

 

Забезпечити збалансований економічний розвиток України спроможне посилення ролі місцевих органів влади у розвитку кредитування підприємництва в рамках регіональних програм, у спосіб розвитку форм взаємодії місцевих органів влади, фінансово-кредитних установ та суб'єктів малого підприємництва. Йдеться про збільшення участі місцевих органів влади у статутному капіталі бюро кредитних історій та комунальних банків6, які можуть кредитувати малі підприємства комунальної форми власності відповідно до цільових програм розвитку територій; компенсацію частини відсотків за банківські кредити або надання гарантій повернення кредиту (у вигляді запоруки, ресурсного покриття чи заставного майна).

 

Однією з ключових умов успішної співпраці держави, фінансових інститутів і підприємств у сфері розвитку мікрокредитування є отримання мультиплікаційного ефекту від наданих державою коштів. Державна підтримка процесу кредитування підприємництва буде результативною лише тоді, коли відповідатиме довгостроковим цілям розвитку країни, матиме чіткі і зрозумілі індикатори ефективності, наприклад, доступність мікрокредитів для дрібних і соціально незахищених позичальників.

 

Ефективність заходів щодо бюджетної підтримки МФО досягається за виконання ряду умов.

По-перше, практика свідчить про недостатню ефективність прямої реалізації державою мікрокредитних програм. Це пов’язано із впливом низки чинників, серед яких надмірно бюрократизоване управління, наявність політичної складової, що утруднює реалізацію оптимальної ринкової стратегії та посилює корупційні ефекти. З цих причин надання бюджетного фінансування недержавним МФО має здійснюватися виключно на поворотній, платній і терміновій основі за обов'язкового дотримання стандартів, властивих діяльності МФО.

 

По-друге, міжнародний досвід засвідчує важливість регулювання мікрофінансової діяльності відокремлено від класичної кредитної діяльності з урахуванням особливостей формування резервів на можливі втрати за мікрокредитами. Так, наприклад, широко відомий в світі Грамин-банк (Grameen Bank, Бангладеш) в рамках норм чинного регулювання формує резерви на можливі втрати за позиками тільки за одним критерієм – якості обслуговування боргу.

 

По-третє, важливою умовою довгострокової ефективності державної бюджетної підтримки є зобов'язання МФО щодо диверсифікації джерел залучення додаткових ресурсів (наприклад, заощаджень населення, банківських кредитів, комерційних інвестицій тощо). В протилежному випадку МФО стають занадто залежними від державної допомоги, що робить їх нестійкими в довгостроковому плані, а отже позбавляє можливостей стати повноцінними учасниками фінансового ринку.

 

Доцільно ще раз підкреслити, що кардинально змінити підприємницький клімат в Україні можливо лише на основі ефективної кредитної підтримки як підприємців на початкових стадіях розвитку своєї справи, так і пріоритетних напрямів підприємницької діяльності. Це дозволить створити принципово нові умови для розвитку підприємництва, яке орієнтуватиме власну діяльність на виробництво конкурентоспроможної продукції, адекватної світовим стандартам. Лише у такий спосіб можна прискорити процес просування економіки України по шляху інноваційно-інвестиційного розвитку.

 

Відділ економічної стратегії

(Я. Белінська)

 

1 Це пов’язано з такими специфічними рисами підприємницької діяльності як підвищена схильність до ризику, відносно невеликі розміри капіталу та прибутків, потреба у незначних обсягах та коротких термінах залучення коштів, складність оцінки реального фінансово-економічного стану позичальника; брак кваліфікованих кадрів у сфері малого бізнесу та кредитування його суб’єктів.

2 Так, наприклад, в Росії пільгами в оподаткуванні й кредитуванні користуються не тільки суб'єкти малого підприємництва, а також підприємства, що надають їм виробничо-технологічну підтримку, фонди підтримки малого підприємництва, інвестиційні та лізингові компанії, кредитні й страхові організації. У Німеччині до податкових пільг банківського сектору належать спеціальні норми амортизаційних відрахувань; створення резервів прибутку, що не оподатковуються; інвестиційні надбавки, які виплачуються податковими установами. В Італії практикується надання пільгових довгострокових позик під 3-5 % річних за ринкової процентної ставки близько 15 %. При цьому підприємства можуть отримати додаткову пільгу у 20-30 % компенсації вартості позики при достроковому поверненні кредиту.

3 Міжнародна донорська допомога в Україні здійснюється через міжнародні фінансові організації – Європейський банк реконструкції та розвитку, Американський фонд підтримки підприємництва в західних країнах, Німецький фонд сприяння підприємництву, фонд Євразія, Каунтерпат, ПАУСІ тощо. Проте розміри такої допомоги не зіставимо з потребами підприємництва у фінансових ресурсах.

4 У березні 2010 р. Європейська комісія ухвалила рішення № 6778/10, 6778/10 COR 1 і 6778/10 ADD 1 про Європейську схему мікрофінансового кредитування, яка передбачає виділення 100 млн євро протягом 4 років. Сума кредиту не перевищує 25 тис. євро. Програма також розрахована на підприємства з кількістю працівників менше 10 осіб і оборотом менше 2 млн євро. У її рамках будуть визначені банки і небанківські організації, в які потенційні одержувачі мікрофінансових кредитів зможуть звертатися із заявками.

5 Еволюція кредитно-кооперативного руху / Інформаційний портал «Біржа» [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://birga.org.ua/index.php?rubric=8&article=3048

6 Згідно зі ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", територіальним громадам сіл, селищ, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на підприємства, установи та організації, у тому числі банки, а також частку в майні підприємств.