Транскордонне співробітництво, як елемент державної політики, сьогодні займає важливе місце в системі пріоритетів як соціально-економічного розвитку, так і європейської інтеграції України. Водночас, характерною є ситуація, коли рішення, що приймаються органами державного управління є недостатніми і не послідовними. Це призводить до декларативності державної політики та її невідповідності інтересам й потребам інституцій і громадян, які здійснюють практичну реалізацію проектів транскордонного характеру та потребує удосконалення стратегічне планування подальшого поглиблення українсько-польського транскордонного співробітництва.
Найбільш істотними недоліками стратегічного програмування українсько-польського ТКС є: розпорошення регуляторних функцій, пов’язаних із розвитком сфери ТКС, між різними органами державної влади; збереження практики надмірного адміністративного впливу на регіональний розвиток; відсутність критеріїв оцінки ефективності ТКС; недостатній рівень впливу норм НПА (зокрема положень Закону України «Про транскордонне співробітництво») на перебіг процесів у ТКС; нечіткість механізму виділення та використання фінансових асигнувань; недостатнє використання таких формам сприяння ТКС, як правова, організаційна, інформаційно-аналітична, методична, маркетингова.
Першочерговим вектором докладання зусиль у напрямі активізації ТКС між Україною та Польщею з метою надання цьому процесу «європейських стандартів» є зміни в роботі та повноваженнях державних інституцій, дотичних до транскордонної сфери. Насамперед йдеться про включення транскордонного співробітництва в систему пріоритетів зовнішньої політики України та формування на цій основі відповідної нормативно-правової бази.
Зокрема, закон України «Про транскордонне співробітництво» має бути суттєво видозміненим в частині конкретизації напрямів і джерел фінансування транскордонного співробітництва, а також доповненим законами «Про діяльність єврорегіонів на території України», «Про міжнародну технічну допомогу», «Про спеціальний режим здійснення підприємницької діяльності, пов’язаної з транскордонним співробітництвом» тощо. В цьому сенсі, транскордонне співробітництво повинно визнаватись як особлива сфера міжнародної діяльності регіональних органів державної влади та органів місцевого самоврядування і регулюватися спеціальними нормативними актами, що передбачають спрощений режим виїзду за кордон для відповідних керівників та працівників обласних, районних і міських рад, державних адміністрацій тощо.
Особливої уваги потребує також зміна ставлення українського дипломатичного корпусу до місця та значення транскордонного співробітництва в налагодженні добросусідських відносин нашої держави із країнами Східної Європи та активізації процесу європейської інтеграції України. Зокрема, в українських консульських установах в Польщі доцільно створити окремі відділи, забезпечені відповідними кадрами, які спеціалізуватимуться на проблемах ТКС. До переліку їх обов’язків повинно входити всебічне сприяння (організаційне, консультаційне, інформаційне) у налагодженні ділових, культурних та інших видів співпраці між прикордонними регіонами України і Польщі.
Для цього в системі підготовки дипломатичних кадрів мають відбутися суттєві зміни, пов’язані з введенням нової фахової спецалізації дипломатів та акцентуванням уваги на навчанні фахівців, що спеціалізуються на регіональних аспектах міжнародного співробітництва.
На рівні державної політики вважається за доцільне проводити подальшу лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, насамперед, в частині зниження митного та фіскального навантаження на її суб’єктів. Це дозволить ліквідувати переважну частину тих чинників, які сприяють поширенню іллегальної діяльності транскордонного характеру (контрабанди, тіньової економіки, криміналізації бізнесу), а також стимулюватиме зменшення рівня корупції та прискорюватиме процеси легалізації переважної частини транскордонного підприємництва.
Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нерозривно пов’язана зі спрощенням процедур перетину митного кордону України, що також має стати одним з пріоритетів державної політики у цій сфері. Зокрема, варто наголосити на необхідності зменшення кількості контролюючих інстанцій, дотичних до пересування товарів через кордон, поліпшення їх кадрового забезпечення за рахунок підвищення вимог до кваліфікації та ефективності роботи відповідних посадовців, а також збільшення кількості митних переходів на західному кордоні України, та їх диверсифікації на основі виділення пріоритетних форм перетину кордону на кожному з переходів (наприклад, вантажно-транспортні, туристично-ділові, універсальні транспортні тощо).
Основною метою державної політики в частині розвитку ТКС України та Польщі має стати переведення більшої частини управлінських повноважень щодо здійснення транскордонної діяльності на рівень місцевих органів державної влади, а в подальшому – на щабель органів місцевого самоврядування. Основна функція, яка при цьому повинна залишатися за міністерствами та відомствами, дотичними до проблем транскордонного співробітництва (Мінекономіки, МЗС, Мінрегіонбуду), має стосуватися відстоювання інтересів українських учасників транскордонного співробітництва у відповідних міжнародних інституціях, зокрема тих, що беруть участь у фінансуванні транскордонних проектів та підтримці транскордонних ініціатив місцевої влади.
Зокрема, на органи місцевого самоврядування повинні бути покладені виключні функції щодо представлення України в єврорегіонах та вироблення відповідних заходів економічної та соціальної політики для кожного з них, реалізації програм технічної допомоги за програмою добросусідства ЄС-Україна, адміністрування проектів з розбудови прикордонної інфраструктури та розвитку прикордонної торгівлі, освітніх програм у регіонах, прилеглих до українсько-польського кордону.
Необхідно передбачити можливість створення спеціальних умов оподаткування для підприємств та організацій, що функціонують в режимі транскордонних технопарків і транскордонних кластерів, а також забезпечити акумулювання в місцевих бюджетах надходжень від оподаткування транскордонного бізнесу (дрібна торгівля, інфраструктура, обслуговування).
Першочергові зусилля щодо подолання бар’єрів, існуючих на шляху розвитку українсько-польського ТКС, а також надання транскордонній діяльності на рівні місцевих громад більш цивілізованих форм та сучасного динамізму, необхідно докладати за сімома основними напрямами:
1) підвищення ефективності роботи МЗС та дипломатичного корпусу України у напрямі надання ТКС особливого статусу в політиці партнерства України з ЄС. Це стосується як спрощення процедур отримання віз та перетину кордону для українських учасників, так і реалізації спеціальних програм та навчально-освітніх проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури прикордонних територій;
2) істотне збільшення ваги та значення навчально-освітньої компоненти у ТКС українських та сусідніх із ними регіонів країн ЄС, насамперед, в частині адаптації мешканців українського прикордоння до нових вимог співпраці з європейськими партнерами в умовах сусідства нашої держави з Євросоюзом. Крім того, на особливу увагу заслуговує необхідність суттєвого збільшення кількості навчально-освітніх проектів, що реалізуються в рамках політики сусідства ЄС і передбачають підвищення кваліфікації управлінських кадрів органів місцевого самоврядування та малих підприємницьких структур в українському прикордонні, а також здобуття нових, затребуваних на ринку спеціальностей для мешканців прикордонних районів нашої держави;
3) розвиток інституційного забезпечення системи ТКС шляхом формування належного інституційного середовища для функціонування та розвитку транскордонних регіонів на основі зниження трансакційних витрат його учасників (створення транскордонних транспортних і телекомунікаційних мереж, формування системи відповідного правового регулювання щодо процедур перетину кордону та ведення траснкордонного бізнесу, екологічних аспектів ТКС, оптимізації адміністративно-організаційної координації дій місцевих органів влади по обидва боки кордону, проведення спільних культурно-мистецьких та виставково-ярмаркових заходів тощо);
4) активізація роботи єврорегіонів, наповнення їх дій реальним змістом, підсилення менеджменту діючих єврорегіонів, включаючи стратегічне планування і систему контролю з боку місцевих громад та самоврядних інституцій. Реалізація в межах єврорегіонів спільних українсько-польських бізнес-проектів (відкриття мережі транскордонних туристичних маршрутів, реалізація спільних інноваційно-інвестиційних проектів, створення транскордонних технопарків та бізнес-інкубаторів, взаємне використання об’єктів прикордонної інфраструктури тощо);
5) розвиток системи постійних партнерських стосунків і ділових комунікацій між владою, бізнесом та громадськістю прикордонних регіонів України та Польщі, з одного боку, та центральними, регіональними і місцевими органами влади кожної з держав, з іншого. Це дозволить конструктивно обговорювати та своєчасно долати ті проблеми, які чинять деструктивний вплив не лише на поглиблення ТКС прикордонних регіонів, але і на українсько-польське економічне співробітництво в цілому;
6) проведення адміністративно-територіальної реформи з метою суттєвої децентралізації, спрямованої на приведення бюджетної системи та системи організації влади в Україні до європейських стандартів, що ґрунтуються на принципах субсидіарності та солідарності.
Регіональний філіал НІСД у м. Львові
(В. Волошин, Ю. Мігущенко, О. Борщевський)