"Щодо основних напрямів інвестування пенсійних активів обов’язкової накопичувальної системи". Аналітична записка

Анотація

 

В записці аналізуються проблеми ефективності та надійності інвестування пенсійних активів накопичувальної системи, обґрунтовуються основні напрямки інвестування активів обов’язкової накопичувальної системи, пропонуються заходи нормативно-правового характеру для підвищення ефективності інвестування пенсійних активів обов‘язкової накопичувальної системи та гарантій їх збереження.

 

ЩОДО ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ІНВЕСТУВАННЯ ПЕНСІЙНИХ АКТИВІВ ОБОВ’ЯЗКОВОЇ НАКОПИЧУВАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

 

Одним з аспектів запровадження обов’язкової накопичувальної системи є визначення інструментів та напрямів інвестування її пенсійних активів. Ця проблема є вагомою та значущою саме для пенсійної системи другого рівня. Недержавні пенсійні фонди доволі успішно вирішують завдання інвестування добровільних накопичень, але їх розмір нині складає навіть менше 1 млрд грн, тобто в масштабах економіки країни є вельми незначним.

 

Особливістю накопичувальної системи є те, що пенсійні внески не можуть бути вилучені з системи до досягнення особою пенсійного віку1. Тому перед інфраструктурними учасниками обов‘язкової накопичувальної системи, зокрема компаніями з управління активами (КУА) постає завдання управління накопиченими коштами шляхом розміщення їх у певні активи, перелік яких міститься у Законі України №1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: банківські депозити (ощадні сертифікати), цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, облігації місцевих позик, іпотечні облігації2, корпоративні облігації та акції резидентів України, цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав, акції та облігації іноземних емітентів та інші активи, не заборонені законодавством України.

 

Слід зазначити, що задекларований перелік активів в цілому збігається з аналогічними переліками для недержавних пенсійних фондів (НПФ), публічних інститутів спільного інвестування (ІСІ) та компаній страхування життя (СК), які є інституційними інвесторами за своєю економічною суттю та згідно з чинним законодавством3. На наш погляд, такий підхід навряд чи можна вважати виправданим. Між обов‘язковою накопичувальною пенсійною системою та вищенаведеними фінансовими інституціями є принципова розбіжність: надходження фінансових ресурсів до ІСІ, НПФ та СК здебільшого мають добровільний характер, а динаміка накопичень характеризується великою мірою невизначеності.

 

Необхідність інвестування активів обов‘язкової накопичувальної системи обумовлена потребою дотримання принципу соціальної справедливості. Довгостроковість пенсійних накопичень нерозривно пов‘язана з проблемою їх знецінення внаслідок інфляції та необхідністю фінансування витрат, наведених у пункті 5 статті 79 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: оплата послуг КУА, виконавчої дирекції, радників з інвестиційних питань, зберігача, послуг з проведення планової аудиторської перевірки. В цьому контексті інвестиційний дохід має щонайменше компенсувати вказані витрати, а найкраще – забезпечити приріст пенсійних накопичень.

 

Cеред спеціалістів існує точка зору, яка базується на світовій практиці, що одним з основних завдань існування накопичувальної пенсійної системи поряд з соціальною складовою є формування потужного інвестиційного ресурсу, здатного стабілізувати внутрішню ситуацію у фінансовій сфері та забезпечити додаткову стійкість у період фінансових криз. Тобто інвестиційний ресурс з прогнозованою динамікою надходжень повинен стати фактором сталого зростання ВВП, надати могутнього поштовху реальному сектору економіки, забезпечити нарощення виробництва та створення доданої вартості.

 

Вочевидь, гарантованість регулярних надходжень грошового ресурсу до обов‘язкової накопичувальної системи повинна бути використана на благо майбутнього пенсіонера шляхом стимулювання реального сектору національної економіки через надійні фінансові інструменти з метою створення доданої вартості.

 

Як видно з таблиці 1, при збереженні базових засад щодо диверсифікації структури пенсійних активів та відносному співпадінні переліку дозволених інструментів законодавчі вимоги до складу та структури активів обов‘язкової та добровільної накопичувальних систем уніфіковано лише по трьох позиціях: грошові та інші кошти, корпоративні облігації та акції резидентів.

 

Таблиця 1

Законодавчі вимоги до складу та структури активів обов‘язкової та добровільної накопичувальних пенсійних систем

(з урахуванням пропозицій проекту Закону України № 7455)

 

 

Закон України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 49-51, ст. 376.

Закон України № 1057 «Про недержавне пенсійне забезпечення» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 47-48, ст. 372.

Проект Закону України № 7455 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» 13 грудня 2010 р.

 

Існуючий підхід є виправданим лише частково. З урахуванням особливостей обов‘язкової накопичувальної системи, з метою формування «довгого» інвестиційного ресурсу, який покликаний забезпечити прискорений рівень зростання ВВП, доцільно:

• обмежити перелік напрямів та інструментів інвестування виключно вітчизняними, оскільки інвестиції в цінні папери іноземних емітентів нівелюють важливу системну роль пенсійних накопичень;

• скоротити перелік вітчизняних фінансових інструментів. Такими інструментами повинні бути банківські вкладення (депозити, ощадні сертифікати), державні цінні папери, облігації та акції вітчизняних підприємств. Окремого регулювання потребують засади інвестування у іпотечні цінні папери;

• сформулювати додаткові умови (обмеження) на вкладення в інструменти інвестування.

 

Перелік вітчизняних фінансових інструментів, дозволених до інвестування пенсійних активів обов’язкової накопичувальної системи, має включати:

 

Банківські вкладення. Перелік банків-реципієнтів повинен бути обмежений виключно державними установами з одночасним гарантуванням повернення цих вкладень аналогічно гарантіям повернення вкладів фізичних осіб у Державному ощадному банку України згідно ст. 57 Закону України "Про банки і банківську діяльність"4. Окрім задекларованих гарантій повинен бути розроблений механізм такого повернення з зазначенням конкретних джерел. Дохід по таких вкладеннях не повинен бути меншим за рівень інфляції.

 

Логіка запропонованого підходу полягає в тому, що пенсійні активи накопичувальної системи за своєю економічною суттю певною мірою слід вважати відстроченими доходами громадян, інтереси яких тимчасово представляє КУА.

 

Державні цінні папери. Потрібні спеціально розроблені фахівцями з державних фінансів разом з представниками ринку боргові фінансові інструменти, механізми випуску та обігу яких сконструйовані таким чином, щоб відповідати наступним вимогам.

 

По-перше, їхня дохідність повинна корелювати з рівнем інфляції (бажано, трохи перевищувати його).

По-друге, КУА повинні мати право первинного доступу до аукціонів НБУ5.

По-третє, коло учасників обігу таких облігацій повинно бути обмежене державними фінансовими установами та учасниками пенсійної системи другого та третього рівнів.

Наостаннє, держава повинна забезпечити необхідний рівень ліквідності через надання КУА права на дострокове пред‘явлення їх до викупу, забезпечення рефінансування за участю НБУ та/або запровадження інституту маркет-мейкерів6.

 

Акції та облігації вітчизняних підприємств. Виходячи з економічної природи та механізмів інвестування в реальний сектор економіки, такі вкладення повинні, на нашу думку, здійснюватись виключно на первинному ринку (при первинному розміщенні, або в контрольні пакети акцій в процесі приватизації7). Адже купівлю акцій та облігацій вітчизняних підприємств на вторинному ринку не можна вважати інвестуванням у реальний сектор економіки. Концентрація інвестиційного ресурсу вже в середньостроковій (до 5 років) та подальшій перспективі дозволить обов‘язковій накопичувальній системі запропонувати вітчизняним фінансово-промисловим групам власні механізми первинного розміщення (що є альтернативними нинішнім ІРО).

 

При цьому з метою забезпечення надійності збереження таких активів законодавством має бути передбачено систему критеріїв та особливий режим відповідальності для емітентів за напрямки та ефективність використання залучених коштів.

 

До переліку дозволених фінансових інструментів не повинні входити такі фінансові інструменти як:

- інвестиційні сертифікати, векселі, деривативи тощо;

- вкладення у банківські метали. До переліку дозволених можуть входити інвестиції у первинне розміщення акцій або облігацій підприємств золотодобувної чи ювелірної галузей. Але вкладення у власне банківські метали не можна вважати інвестиціями у реальний сектор економіки, а відтак внесення золота до переліку дозволених інструментів навряд чи можна вважати доцільним кроком;

- вкладення в нерухомість. Вкладення у нерухомість на вторинному ринку лише забезпечує безпідставне підвищення цін в цьому сегменті, жодним чином не сприяючи створенню доданої вартості. Фінансування нерухомості у процесі будівництва також навряд чи можна вважати функцією, що властива накопичувальному фонду. Тому виглядає логічним обмежити присутність накопичувального фонду на ринку нерухомості інвестуванням у первинне розміщення іпотечних активів.

 

Питання інвестування пенсійних накопичень в іпотечні активи потребує окремого дослідження та обґрунтування. Аргументом на користь такої можливості слід вважати структурну строкову відповідність пенсійних активів та іпотечних пасивів, яка у загальному випадку сягає приблизно 20 років. Аргументом проти слід вважати довготривалість іпотечних зобов‘язань. Тому остаточне рішення щодо доцільності інвестування пенсійних накопичень у іпотечні активи залежатиме від конструкції останніх (включаючи визначення переліку таких паперів, забезпечення додаткової відповідальності емітента, систему гарантій, страхування тощо) та підлягає додатковому вивченню.

 

Слід зазначити, що у спеціалістів є певні побоювання щодо здатності вітчизняного фінансового ринку поглинати активи накопичувальної системи без негативних наслідків, найймовірнішим з яких зазвичай називають неконтрольоване та економічно безпідставне зростання цін на існуючі активи. Підставами для таких побоювань зазвичай наводять малу ємність ринку та нечисельність фінансових інструментів належної якості.

 

На наш погляд, такі побоювання мають певне підґрунтя. Перелік відносно якісних емітентів та обсяги їх акцій у вільному обігу на сьогодні в Україні є доволі незначними у порівнянні з потенційними грошовими потоками накопичувальної системи, які після досягнення відрахуваннями розрахункового рівня 7 % від фонду оплати праці перевищать 25 млрд грн на рік. Для порівняння, за даними Української біржі станом на 29.09.2010 року, загальна капіталізація індексної корзини з п'ятнадцяти найпривабливіших емітентів ледь перевищує 91 млрд грн.8 Проте при цьому обов‘язково слід враховувати необхідність кількарічного перехідного періоду, коли ставка відрахувань буде щорічно збільшуватись з 2 до 7 % ФОП. Протягом такого перехідного періоду фінансовий ринок матиме змогу адаптуватись до грошової пропозиції.

 

На перші декілька років9 пенсійні активи можуть бути абсорбовані через спеціалізовані державні пенсійні облігації, і таким чином кошти повернуться до держбюджету. За цей час реальний сектор (включаючи держкомпанії), отримавши від держави сигнал щодо готовності інвестувати у реальне виробництво, матиме змогу підготуватись до абсорбції грошового ресурсу шляхом генерування відповідних фінансових інструментів.

 

Узагальнюючи вищенаведене, зазначимо, що підвищення ефективності інвестування пенсійних активів обов‘язкової накопичувальної системи та гарантій їх збереження повинно базуватись на таких засадах:

1. Існування законодавчих гарантій та чіткого механізму повернення депозитів НПФ з державних банківських установ.

2. Спеціальне конструювання державних пенсійних облігацій, яке передбачає поєднання гарантованої доходності на рівні інфляції з обмеженням кола учасників обігу таких облігацій державними фінансовими установами та учасниками пенсійної системи другого та третього рівнів.

3. Надання компаніям з управління активами права первинного доступу до аукціонів НБУ з продажу державних пенсійних облігацій.

4. Запровадження інституту маркет-мейкерів пенсійних облігацій.

5. Запровадження інституту рефінансування НПФ з боку НБУ під заставу пенсійних облігацій.

6. Інвестування в акції та облігації вітчизняних емітентів виключно на первинному ринку (при первинному розміщенні або в контрольні пакети акцій в процесі приватизації).

7. Запровадження критеріїв відбору таких емітентів та особливого режиму їх відповідальності.

Для підвищення ефективності інвестування пенсійних активів обов‘язкової накопичувальної системи та гарантій їх збереження слід внести зміни до статті 80 Закону України № 1058 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виклавши пункти 1-4 у такій редакції:

 

"Стаття 80. Пенсійні активи обов‘язкової накопичувальної системи

1. Пенсійні активи обов‘язкової накопичувальної системи складаються з:

1) активів у грошових коштах;

2) активів у цінних паперах.

 

2. Пенсійні активи в грошових коштах складаються з:

1) страхових внесків, що перераховуються до обов‘язкової накопичувальної системи;

2) коштів, розміщених на банківських депозитних рахунках, що засвідчується відповідними іменними ощадними сертифікатами державних банківських установ, та відсотків за ними;

3) інвестиційного доходу, що отримується від інвестування пенсійних активів у цінні папери.

 

3. Пенсійні активи у цінних паперах складаються з:

1) цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України;

2) акцій та облігацій українських емітентів;

3) іпотечних цінних паперів.

 

Розміщення коштів накопичувальної системи в зазначені активи може здійснюватися виключно при їх первинному розміщенні (підписці) або у процесі приватизації.

 

4. Пенсійні активи у цінних паперах не можуть включати:

1) цінні папери, емітентами яких є зберігач, компанія з управління активами, радник з інвестиційних питань, аудитор та особи, які надають консультаційні послуги, з якими виконавчою дирекцією Пенсійного фонду укладено відповідні договори, та їх пов'язані особи;

2) цінні папери (крім цінних паперів, погашення та отримання доходу за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України), придбані на вторинному ринку".

 

Відділ соціальної політики

(О. Коваль)