"Підсумки Болонського процесу в контексті формування спільного простору європейської вищої освіти". Аналітична записка

На зустрічі міністрів, які опікуються вищою освітою в країнах-учасниках Болонського процесу, що відбулася 11-12 березня 2010 року у Будапешті та Відні, прийнято “Будапештсько-Віденську Декларацію”1 та офіційно проголошено створення Європейського простору вищої освіти, що передбачалося Болонською Декларацією у 1999 році.

 

Болонська декларація 1999 року визначила перспективу створення у 2010 році конкурентоспроможного та привабливого Європейського простору вищої освіти, в якому вищі навчальні заклади можуть здійснювати свої різноманітні місії у суспільстві знань. При цьому студенти, користуючись перевагами мобільності та безперешкодним і об’єктивним визнанням кваліфікацій, знаходитимуть найбільш оптимальну траєкторію отримання освіти.

 

Досягнення. Починаючи з 1999 року, 47 учасників приєдналися до такого баченням і зробили істотні кроки для досягнення запланованих цілей. У співпраці між державними установами, вищими навчальними закладами, студентами і викладачами, разом з роботодавцями, агенціями із забезпечення якості вищої освіти, міжнародними організаціями і європейськими установами проведено низку реформ з метою побудови Європейського простору вищої освіти, який ґрунтується на довірі, співпраці і повазі до розмаїтості культур, мов і систем вищої освіти.

 

Болонський процес і новостворений Європейський простір вищої освіти стали безпрецедентними прикладами регіональної, транскордонної співпраці у сфері вищої освіти, викликали значну зацікавленість у світі, зробивши європейську вищу освіту ще вагомішою, конкурентнішою та престижнішою.

 

Проблеми. За висновками незалежного оцінювання і звітів учасників, вищі навчальні заклади, персонал та студенти щораз більше орієнтуються на цілі Болонського процесу. Водночас, поруч із констатацією значних досягнень в реалізації Болонських реформ, ці звіти показують, що такі напрями діяльності в ЄПВО, як реформа ступенів і навчальних програм, забезпечення якості, визнання, мобільність, соціальний вимір, запроваджені неоднаковою мірою. Значним недоліком є також недостатність інформаційного супроводу, яка призвела до того, що в ряді країн відбулися акції протесту проти Болонського процесу. При цьому основне невдоволення протестуючих викликали кроки з комерціалізації освіти, що власне до Болонського процесу не мали ніякого відношення і були помилково з ним ідентифіковані саме через брак роз’яснювальної роботи.2 Відтак існує необхідність коректив подальшої роботи із побудови Європейського простору вищої освіти.

 

Завдання. На період 2011-2020 рр. Льовенським/Лувен-ла-Ньовським Комюніке визначено ряд стратегічних напрямків розвитку ЄПВО3. Основні зусилля потрібно спрямувати на завершення розпочатих реформ. Це стосується забезпечення більшої мобільності студентам і викладачам, поліпшення викладання та навчання у вищих навчальних закладах, підвищення можливості працевлаштування випускників, а також забезпечення якісної вищої освіти для всіх. На національному рівні необхідно поліпшити взаємодію та розуміння Болонського процесу серед усіх зацікавлених суб’єктів і в суспільстві в цілому.

 

Важливим є розвиток академічної свободи, автономності та відповідальності вищих навчальних закладів як принципів Європейського простору вищої освіти, зростання ролі вищих навчальних закладів у зміцненні демократичних суспільств і посиленні суспільної єдності. Потрібно розширювати участь працівників вищих навчальних закладів та студентів у структурах, що приймають рішення, на європейському, національному та інституційному рівнях.

 

Необхідно сприяти створенню орієнтованого на студента середовища, як засобу розширення його можливостей в усіх формах навчання, пропонуючи оптимальні рішення для забезпечення сталих та гнучких траєкторій навчання. Це також потребує співпраці викладачів та дослідників на міжнародному рівні.

 

Вища освіта є основним рушієм для нововведень та економічного і соціального розвитку в орієнтованому на знання світі. Тому потрібно нарощувати зусилля також в контексті соціального виміру для забезпечення рівних можливостей отримання якісної освіти, звертаючи особливу увагу на мало представлені групи.

 

Засоби реалізації. Виходячи з означених завдань, постає необхідність наступних кроків для розбудови Європейського простору вищої освіти:

Зміст освіти

• Створення національної рамки кваліфікацій, що узгоджується із рамкою кваліфікацій ЄПВО, з визначенням основних видів економічної діяльності, галузей (напрямів) освіти, напрямів та профілів підготовки фахівців;

• вирішення проблеми формування змісту освіти за академічними та професійними кваліфікаціями із врахуванням відповідного рівня компетенцій і результатів навчання;

• запровадження сучасних механізмів врахування потреб ринку праці з метою сприяння працевлаштуванню випускників;

• розроблення і запровадження професійних стандартів як основи для модернізації державних освітніх стандартів (навчальних програм, навчальних планів) з метою підвищення якості змісту професійної освіти та приведення його у відповідність до вимог роботодавців;

• розвиток українських і світових культурних цінностей, орієнтація на ідеали демократії і гуманізму, які необхідні для існування та розвитку громадянського суспільства України;

 

Якість освіти

У квітні 2007 року Україна стала одним із 18 членів Європейського реєстру із забезпечення якості. Влітку 2008 року Реєстр розпочав свою діяльність. Він діє відповідно до стандартів і рекомендацій Європейської асоціації забезпечення якості (ENQA). Запровадження системи забезпечення якості вищої освіти відповідно до цих стандартів передбачає:

• дотримання стандартів та рекомендацій щодо процесів внутрішнього забезпечення якості освіти у ВНЗ та процесів зовнішнього забезпечення якості освіти у ВНЗ;

• створення незалежних агенцій із забезпечення якості та формування ефективних механізмів їхньої діяльності;

• приєднання створюваних національних незалежних агенцій із забезпечення якості до Європейського реєстру агенцій із забезпечення якості (EQAR);

• запровадження національної системи рейтингів вищих навчальних закладів відповідно до Берлінських принципів ранжування та національної системи класифікації університетів.

 

Практика європейських країн показує, що у процесі впровадження національної системи забезпечення якості вищої освіти надзвичайно важливо проявляти гнучкість та уникати сприйняття всіх стандартів і рекомендацій як шаблону.

 

Доступність освіти

• Реалізація сучасних процедур визнання попереднього навчання (формального, неформального, неофіційного) та розроблення національної рамки кваліфікацій навчання впродовж життя (FQ LLL);

• підвищення мобільності студентів і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів у двосторонніх напрямках, забезпечення портативності студентських грантів та позик мобільності;

• створення національної агенції з академічного визнання і міжнародного обміну – національного центру європейської інформаційної мережі із визнання  (ENIC/NARIC).

 

Оптимізація мережі ВНЗ

• Трансформація мережі вищих навчальних закладів (інституційної структури) та її розвиток відповідно до тенденцій розвитку мережі ЄПВО:

• проведення в університетах прикладних досліджень (навчання через наукові дослідження);

• трансформація університету в університет навчання впродовж життя;

• укрупнення (об’єднання) університетів, вищих навчальних закладів (як приклад, у березні 2009 року в м. Страсбург три університети об’єдналися в один).

 

Міжнародній групі супроводу Болонського процесу (Bologna Follow-up Group), котра створена країнами-учасницями, її українським представникам доцільно зосередитись на розробці та впровадженні заходів для сприяння належній реалізації узгоджених Болонських принципів та напрямів діяльності у Європейському просторі вищої освіти. Це надзвичайно актуально як на загальнонаціональному, так і конкретно інституційному рівнях.

 

Для України також важливими є напрацювання додаткових методів роботи, таких як взаємне навчання, навчальні візити та інша діяльність, спрямована на поширення в Україні європейського досвіду та інформації щодо цілей Болонського процесу і способів їх досягнення.

 

Відділ гуманітарної політики

(М. Карпенко)