"Щодо страхування відповідальності суб‘єктів пенсійного забезпечення". Аналітична записка

Анотація

 

В контексті майбутнього запровадження загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системи (ІІ рівня) особливої актуальності набуває проблема запобігання втраті активів внаслідок технічних несправностей, ненавмисних дій персоналу, навмисних дій персоналу та третіх осіб тощо[1]. Одним з напрямів гарантування такого збереження є страхування відповідальності спеціалізованих фінансових установ, що здійснюватимуть та контролюватимуть процес управління активами системи ІІ рівня. В записці пропонуються концептуальні засади такого виду страхової діяльності та обґрунтовуються необхідні зміни законодавчо-нормативної бази.

 

ЩОДО СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУБ‘ЄКТІВ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

 

Питання щодо гарантій збереження пенсійних накопичень є, без перебільшення, найбільш болючим та важко вирішуваним в усій пенсійній реформі. На думку експертної спільноти, одним з небагатьох інструментів, що здатний забезпечити таке гарантування, є страхування відповідальності суб‘єктів пенсійного забезпечення, а саме - компаній з управління активами (КУА) та зберігачів.

 

Досвід розвинених країн у сфері довірчого управління демонструє ефективність цього виду страхування, оскільки тим самим мінімізуються витрати КУА та зберігачів з управління ризиками, а також виникає дієва гарантія захисту майнових інтересів громадян.

 

Проблема полягає в тому, що стаття 7 («Види обов’язкового страхування») Закону України «Про страхування»[2] не містить такого виду як страхування відповідальності зберігача та КУА[3]. Відтак відсутні й ліцензійні вимоги та інше нормативно-правове забезпечення такого виду страхової діяльності. Отже, нагальною необхідністю стає внесення відповідних змін до законодавчо-нормативної бази.

 

До суб’єктів правовідносин за договорами страхування відповідальності фінансових установ, що здійснюватимуть та контролюватимуть процес управління активами ІІ рівня відносяться: страхова компанія «non-life» (пул страхових компаній) – (страховик); зберігач, КУА (страхувальник); Накопичувальний фонд, адміністратор НПФ – (бенефіціар).

 

Адміністратор НПФ має виступати в якості бенефіціара за наявності ліцензії на надання послуг у загальнообов’язковій накопичувальній системі пенсійного страхування, виданої Держфінпослуг, та коштів в адмініструванні, переданих до нього з Накопичувального фонду на підставі волевиявлення учасника.

 

Об’єктом страхування повинні бути:

• майнові інтереси КУА, пов’язані з ризиком виникнення їх відповідальності по зобов’язаннях, що виникають перед бенефіціаром в рамках виконання договору про управління активами Накопичувального фонду чи НПФ;
• майнові інтереси зберігачів, пов’язані з ризиком виникнення їх відповідальності по зобов’язаннях, що виникають перед бенефіціаром в рамках виконання договору про зберігання пенсійних активів Накопичувального фонду чи НПФ.

 

Страховим ризиком повинна бути передбачувана подія, на випадок настання якої здійснюється страхування, яке має ознаки ймовірності та випадковості її настання, а саме:

• виникнення відповідальності КУА за порушення умов договору про управління активами Накопичувального фонду чи НПФ;
• виникнення відповідальності зберігача за порушення умов договору про зберігання пенсійних активів Накопичувального фонду чи НПФ.

 

Страховим випадком повинна бути подія, передбачена договором страхування, з настанням якої виникає зобов’язання страховика здійснити страхову виплату бенефіціару. КУА має страхувати ризик своєї відповідальності перед Накопичувальним фондом або НПФ за порушення договору про управління активами, що викликані помилками та недбалістю спеціалістів, свідомими протиправними діями (бездіяльністю) співробітників КУА та третіх осіб. До таких протиправних дій, як правило, відносять злочини у сфері комп’ютерної інформації, злочини, спрямовані проти інтересів КУА в комерційних та інших організаціях, злочини в сфері економіки.

 

Відповідно до найкращої світової практики[4] найбільш поширеними страховими випадками для КУА є порушення ними договору, що потягли за собою заподіяння шкоди Накопичувальному фонду або НПФ внаслідок наступних обставин:

 

1. Помилка або недбалість, ненавмисні дії спеціалістів КУА при виконанні посадових обов‘язків, а саме:

а) при перерахуванні Накопичувальному фонду або НПФ грошових коштів для подальшої одноразової виплати застрахованій особі, оплати договору страхування довічної пенсії або переведення коштів до іншого НПФ;

б) при перерахуванні Накопичувальному фонду або НПФ грошових коштів для здійснення виплат правонаступникам застрахованих осіб, що померли;

в) при здійсненні інших операцій в рамках виконання спеціалістами КУА своїх посадових обов’язків.

 

2. Протиправні дії спеціалістів КУА (усвідомленість яких та розмір нанесеної шкоди доведено рішенням суду) внаслідок наступних обставин:

а) внесення змін до електронної бази комп’ютерної системи КУА з метою заволодіння у власність спеціаліста або осіб, що знаходяться з ним у змові, грошових коштів або іншого майна бенефіціара;

б) у випадку інших свідомих протиправних дій спеціалістів КУА при виконанні ними своїх посадових обов’язків.

 

3. Порушення договору про управління активами в результаті злочину, здійсненого третіми особами в сфері комп’ютерної інформатизації (в результаті атаки хакерів)[5] з метою:

а) несанкціонованого введення або зміни електронних даних безпосередньо в комп’ютерну систему КУА або систему електронного зв’язку, включаючи шахрайські підготовлені або модифіковані електронні розпорядження;

б) пошкодження комп’ютерних систем та баз даних вірусами (за винятком випадків внесення вірусів спеціалістами КУА з зовнішніх носіїв та через електронну пошту), що призвели до фінансових втрат бенефіціара;

в) несанкціонований доступ до комп’ютерної системи КУА, включаючи витік або оприлюднення конфіденційних електронних даних;

г) несанкціоноване дистанційне управління комп’ютерною системою КУА через Інтернет зі злочинними намірами (наприклад, списання грошових коштів)[6].

 

4. Свідомі протиправні дії (бездіяльність) третіх осіб (свідомість яких та розмір нанесеної шкоди доведено рішенням суду) внаслідок наступного:

а) підробка підпису або внесення свідомих протиправних змін в документи грошового та іншого характеру;

б) укладання та проведення в рамках звичайної ділової практики операцій з документами (в тому числі цінними паперами), що містять підроблений підпис, свідомі протиправні зміни або які були викрадені[7].

 

Аналогічним чином зберігачеві доцільно застрахувати відповідальність перед Накопичувальним фондом чи адміністратором НПФ за порушення договору про зберігання пенсійних активів внаслідок помилок (недбалості) спеціалістів зберігача, свідомих протиправних дій (бездіяльності) спеціалістів зберігача та третіх осіб. До вказаних протиправних дій (бездіяльності) зазвичай належать злочини в сфері комп’ютерної інформації, злочини, спрямовані проти інтересів зберігача в комерційних та інших організаціях, злочини в сфері економіки.

 

Найпоширенішими страховими випадками для зберігача є порушення ними договору, що потягли за собою заподіяння шкоди Накопичувальному фонду або НПФ внаслідок наступних обставин:

 

1. Помилка або недбалість, несвідомі дії спеціалістів зберігача при виконанні ними службових обов’язків, а саме:

а) при виконанні доручень КУА щодо передачі цінних паперів, в які інвестовані кошти;

б) при наданні згоди компанії з управління активами на списання (видачу) з їх банківських рахунків грошових коштів, що є коштами Накопичувального фонду або НПФ;

в) при недотриманні строків припинення виконання доручень КУА щодо передачі цінних паперів та наданні згоди на списання коштів у випадку отримання повідомлення про припинення договору про управління активами між КУА та Накопичувальним фондом (НПФ);

г) у випадку інших ненавмисних дій спеціалістів зберігача.

 

2. Протиправні дії (бездіяльність) спеціалістів зберігача (свідомість яких та розмір нанесеної шкоди доведено рішенням суду) внаслідок наступних обставин:

а) надання свідомо неправдивого розпорядження про перерахування цінних паперів накопичувального фонду чи НПФ;

б) у випадку інших свідомих протиправних дій спеціалістів зберігача при виконанні ними посадових обов’язків.

 

3. Злочинів, аналогічних вказаним у п. 3 для КУА.

 

4. Прийняття до виконання підроблених документів (в тому числі цінних паперів, грошей, документів, що є підставою для внесення змін по рахунку у цінних паперах або розрахунковому рахунку.

 

Разом з тим у світовій практиці не відомий жодний випадок, коли б страхування поширювалось на збитки, які стали результатом знецінення фінансових інструментів, в які було проінвестовано кошти, внаслідок ринкової кон’юнктури, несприятливого результату інвестування, пов’язаних з порушенням КУА принципів надійності, ліквідності, дохідності та диверсифікації при інвестуванні коштів.

 

Також не підлягають страхуванню вимоги відшкодування збитків в результаті будь-яких форм здирництва, пов’язаних з загрозою життю, здоров’ю будь-яких осіб а також майну, що належить КУА або зберігачу. Аналогічне стосується вимог щодо відшкодування шкоди життю та здоров’ю будь-яких осіб.

 

Предметом окремого обговорення в експертному середовищі може бути норма щодо відшкодування збитків внаслідок незаконних дій державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, в тому числі в результаті видання вказаними органами та посадовими особами документів, що суперечать чинним законам та підзаконним актам.

 

Предметом окремих домовленостей між страховиком та КУА (зберігачем) можуть стати вимоги щодо відшкодування сум неустойки, моральної шкоди та шкоди діловій репутації Накопичувального фонду та НПФ. Аналогічне стосується:

• вимог щодо відшкодування шкоди внаслідок подій у зв’язку з порушенням договорів внаслідок подій, що не можуть бути встановлені;
• вимог щодо відшкодування шкоди, завданої невстановленими особами (як спеціалістами страхувальника, так й третіми особами);
• вимог щодо відшкодування витрат на поновлення інформації, що містилась у будь-яких документах та на будь-яких носіях;
• вимог щодо відшкодування шкоди внаслідок поширення відомостей, що становлять комерційну або службову таємницю чи іншу конфіденційну інформацію.

 

Як правило, страхування по вищенаведених пунктах може стати предметом договору, але за додаткову премію.

В багатьох країнах з розвиненою накопичувальною системою страхування відповідальності КУА та зберігача є обов’язковим, тобто компанії, які не уклали відповідні договори, не мають права здійснювати операції з інвестування пенсійних активів. При цьому не можна залишити поза увагою такий важливий механізм гарантування намірів сторін як попередній договір страхування.

 

Зазвичай фінансові посередники, що мають намір за результатами конкурсу отримати доступ до управління та збереження пенсійних накопичень, повинні надати конкурсній комісії серед інших документів попередній договір страхування відповідальності КУА (зберігача), що містить умови, які дозволяють встановити предмет страхування, страхові події, підходи до визначення страхової суми тощо. Але головним є зобов’язання сторін укласти основний договір страхування та сплатити страхову премію, а також термін, протягом якого буде укладено основний договір.

 

Крім того в попередній договір майже завжди вноситься норма, згідно з якою страховик зобов’язаний направити письмове повідомлення бенефіціару із зазначенням причин, внаслідок яких укладання основного договору не відбулося[8]. 

 

Договір страхування укладається, як правило, на один рік або на інший строк, але не більше ніж строк дії договору про управління активами (про зберігання пенсійних активів).

 

При цьому на законодавчому рівні може бути встановлено мінімальні обсяги страхової суми, в межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату страхового відшкодування у відсотках до суми пенсійних накопичень, що знаходяться під управлінням КУА, або в абсолютних цифрах[9].

 

Що стосується страховиків, то вони (страхові пули на умовах співстрахування ризиків двома або більше страховиками або перестрахування) повинні мати власний капітал, що вдесятеро перевищує розмір мінімального страхового відшкодування[10]. При цьому державне регулювання страхових тарифів може здійснюватись державним регулятором або урядом шляхом встановлення економічно обґрунтованих страхових тарифів та порядку їх застосування страховиками при визначенні розміру страхової премії[11].

 

Встановлення твердих тарифів (якщо не брати до уваги поправкові коефіцієнти) має як свої переваги, так й недоліки. До переваг у першу чергу слід віднести попередження надмірної конкуренції та можливості демпінгування (що є вельми популярним на початковому етапі, коли ще відсутня статистична інформація щодо збитковості нового виду страхування) при боротьбі страховиків за частку ринку, що потенційно тягне за собою проблеми з перестрахуванням та, відповідно, формуванням страхових резервів.

 

Найсуттєвішим недоліком слід вважати відсутність традиційної для страхування можливості за допомогою тарифної політики стимулювати страхувальників до заходів, спрямованих на зниження ступеня ризику[12].

 

Предметом окремого обговорення в експертному середовищі повинна стати доцільність розповсюдження необхідності обов’язкового страхування відповідальності на фінансові установи, що функціонують у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

 

Виходячи з вищенаведеного, для вирішення проблеми забезпечення гарантій збереження пенсійних активів шляхом страхування відповідальності суб’єктів пенсійного забезпечення від імовірних ризиків слід внести відповідні зміни до законодавчо‑нормативної бази. З огляду на досить високу ймовірність запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи з 2013 року та з урахуванням довготривалості законодавчо-нормотворчих процедур ініціювати такі зміни слід якомога скоріше. Зокрема необхідна реалізація наступних кроків:

 

1. Опрацювати зміни до ст. 7 Закону України «Про страхування», доповнивши перелік видів обов’язкового страхування таким:

«страхування відповідальності компанії з управління активами та зберігача, що надають послуги з управління (зберігання) пенсійних активів накопичувального фонду (НПФ)».

 

2. Доповнити п. 1 ст. 92 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» наступним пунктом:

«8) попередній договір страхування відповідальності компанії з управління активами (зберігача) укладений зі страховиком, який має відповідну ліцензію Держфінпослуг»

 

3. Держфінпослуг розробити:

• ліцензійні умови для страхування відповідальності компанії з управління та зберігача;
• граничні страхові тарифи з обов’язкового страхування відповідальності КУА та зберігача та порядок їх застосування при визначенні розміру страхової премії;
• типовий договір страхування відповідальності КУА та зберігача при наданні послуг з управління активами та зберігання пенсійних активів накопичувального фонду та НПФ.

 

Відділ соціальної політики

(О. Коваль)