Застосовані світовою спільнотою заходи глобального управління (зокрема, виконання рішень, ухвалених на самітах лідерів країни «великої двадцятки» G20 протягом 2008-2010 рр.) виявилися досить успішними для подолання наслідків фінансово-економічної кризи. Проте швидкого відновлення світової економіки не відбулося. Натомість, говорячи мовою медиків, антикризове лікування спричинило серйозні ускладнення, які проявилися у вигляді боргових криз провідних економік світу. Так, повідомлення про те, що суверенний борг США наблизився до встановленого ліміту, викликало небезпечні коливання на фондових ринках по всьому світу. Боргові кризи та розбалансування державних бюджетів низки країн ЄС суттєво похитнули позиції єдиної європейської валюти та все ще залишаються однією з основних загроз світовій економічній безпеці.
Масовий перетік капіталу з американського та європейського ринків до нових центрів зростання, який тривав у період активного економічного росту, дозволив останнім суттєво укріпити свої ринкові позиції та вийти зі світової економічної кризи з суттєвими конкурентними перевагами. Проте в умовах надзвичайно високого рівня глобалізації розвиток одних країн за рахунок інших стає все більш ускладненим (на відміну від колоніальних часів). Так, економічне зростання азійських країн наразі добігає межі через падіння попиту на їх продукцію в країнах Європи та США.
Перспективи світової економіки у найближчому періоді стають все більш зрозумілими – світ очікує рецесія, і це змушує світову спільноту вдаватися до все активніших заходів з пошуку нових шляхів мінімізації втрат та недопущення розгортання значно більших кризових явищ у світовому масштабі. На зміну політики конфронтації приходить політика прагматичної співпраці та конструктивної взаємодії. На порядку денному все частіше постають питання координації зусиль світової спільноти і глобального управління.
МВФ у вересні п.р. знизив як глобальний прогноз зростання світової економіки, так і прогноз економічного зростання країн Азії та Японії на 2012 рік через спад в Європі та США. Серед актуальних глобальних ризиків МВФ називає можливість відтоку капіталу з азійського регіону, падіння китайського експорту, яке може негативно позначитися на банківській системі країни та погіршити умови отримання китайських кредитів іншими економіками світу, можливість розгортання боргової кризи в Японії.
Один з найбільших інвестиційних банків світу Morgan Stanley понизив свій прогноз щодо глобального зростання ВВП на 2011 рік з 4,2 % до 3,2 %, і на 2012 рік − з 4,5 % до 3,8 %.
Міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor's (S&P) оприлюднило у жовтні п.р. доповідь, у якій попередило про зростання ризиків нової хвилі кризи в Європі (і не лише в країнах єврозони). За висновками експертів, на економічні перспективи регіону негативно впливає зниження ділової активності та впевненості і уповільнення темпів зростання економіки США. Ймовірність нової рецесії в Європі складає 40 %, хоча за основним прогнозом, очікується хитке і повільне зростання у наступні 5 років. Прогнози S&P щодо економічного зростання в Європі у 2012 р. протягом осені п.р. декілька разів переглядалися у бік зниження.
У доповіді МОП ООН «Світ праці 2011», оприлюдненій 1 листопада п.р., йдеться, що занадто повільне відновлення світової економіки негативно вплинуло на ринок праці, і для того, що повернутися на до кризові показники необхідно створити майже 80 млн. нових робочих місць у найближчі два роки, що видається мало ймовірним. При цьому експерти зазначають, що в 45 країнах з 118, що досліджувалися, зростає ризик соціальних протестів. Це є особливо актуальним для країн з розвиненою економікою, у першу чергу, в ЄС та арабському світі.
Рівень економічних зв’язків по всьому світу сьогодні набув надзвичайної глибини. Значна взаємозалежність національних економік не дозволяє з незмінною ефективністю використовувати традиційні протекціоністські та конкурентні заходи для посилення національної економічної безпеки. Так, «валютні війни» 2009-2010 рр. між Китаєм та США виявилися безрезультатними і не сприяли врегулюванню ні глобальних економічних проблем, ні питань на національному рівні.
Крім того, односторонні антикризові заходи на національному рівні можуть викликати негативну реакцію з боку інших держав, особливо якщо вони зачіпають інтереси транснаціонального капіталу.
За повідомленням New Scientist, фахівці університету Цюріха (Швейцарія) відсортували 37 млн компаній та інвесторів по всьому світу, відібравши 43 тисячі компаній, що належать транснаціональним корпораціям, серед яких провели математичний аналіз зв’язків і виявили ядро з 1318 компаній, між якими були тісні зв’язки (середня кількість афілійованих партнерів дорівнює 20). Хоча офіційні доходи цих корпорацій ледве перевищують 20 % загальносвітової виручки, вони фактично володіють більшістю світових компаній, охоплюючи при цьому 60 % загальносвітових доходів. Також встановлено, що більшість фінансових ланцюжків в середині цього ядра ведуть до 147 компаній. Їх активи перетинаються між собою, являючи собою фактично спільну власність, що забезпечує цьому неформальному фінансовому конгломерату контроль за 40 % глобального корпоративного багатства.
Таким чином, існуючі на сьогодні підходи врегулювання світових економічних криз потребують перегляду – доброї волі одних країн для надання посильної допомоги потерпаючим вже недостатньо. Оскільки сучасні кризові явища прямо чи опосередковано зачіпають весь світ, виникає необхідність домовленостей щодо розподілу відповідальності між провідними країнами за майбутнє світового співтовариства.
Глибина кризи єврозони та загроза ланцюгової реакції розгортання кризових явищ у зростаючих масштабах по всьому світу гостро поставили питання про необхідність розробки та реалізації всеосяжних планів запобіжних та антикризових заходів, що потребує концентрації зусиль різних країн та координації співпраці на вищому рівні. Невідкладність цього завдання обумовлена також тим, що, за оцінками МВФ, на цей час Китай має достатньо потужності, щоб відповісти на глобальні економічні ризики, а дії країни можуть частково нівелювати наслідки глобальної кризи. Проте вже до кінця наступного року ситуація може змінитися.
Неспроможність країн єврозони розв’язати серйозні макроекономічні та фінансові проблеми ні власним коштом, ні за рахунок об’єднаних ресурсів ЄС стала очевидною ще наприкінці літа - початку осені п.р. Вже у вересні значне занепокоєння світової спільноти з цього приводу спонукало керівництво провідних країн світу до розробки плану антикризових дій по врятуванню єврозони, який було розглянуто на зустрічі міністрів фінансів країн G20 за участі керівників МВФ та Світового банку.
На саміті ЄС 26-27 жовтня 2011 р. були прийняті важливі рішення щодо списання на 50 % боргів Греції, підвищення упродовж наступного року власного капіталу провідних європейських банків, збільшення обсягів Європейського фонду фінансової стабільності (ЄФФС) до 1 трлн євро. При цьому збільшення обсягів ЄФФС не передбачає нових фінансових вливань, а є відображенням складної системи банківських гарантій, під які фонд зможе залучати кредити на фінансових ринках. Це дасть можливість ЄФФС виступати в ролі страховика держоблігацій проблемних економік, а у разі дефолту країни-члена єврозони Фонд зможе мінімізувати втрати.
Прийняті рішення дозволили на певний час стабілізувати світові валютні та фондові ринки. Проте для забезпечення надійних гарантій економічної безпеки в єврозоні цього виявилося замало. Наявність значних боргових проблем в Італії – одній з найпотужніших економік світу – та низці інших країн ЄС суттєво ускладнює ситуацію.
За даними МВФ, до кінця 2011 року розмір боргу Італії сягне 120 % ВВП, і за наявної ситуації зменшити вона його зможе за п'ять років лише на 2 % (при тому, що криза в Греції почалася, коли розмір боргу досяг 115 % ВВП).
Загроза поширення кризи єврозони на інші регіони з подальшим розгортання нової масштабної хвилі світової фінансово-економічної кризи поставили на порядок денний питання про необхідність значного переформатування світової економіки.
Важливим кроком на цьому шляху став саміт лідерів країн G20, який відбувся 3-4 листопада 2011 р. у Каннах (Франція). Вперше за довгий час на заході такого рівня було розглянуто та схвалено всеохоплюючий план дій в економічній сфері, яким були встановлені докладні політичні зобов’язання країн-членів, визначені жорсткі терміни їх виконання, заявлено про посилення контролю за їх виконанням. Незважаючи на неформальний статус G20, фактично мова йде про повноцінне запровадження на сучасному етапі принципів глобального управління в економічній сфері, що ще кілька років тому вважалося неможливим через значні розбіжності національних інтересів.
Як зазначено в Декларації саміту, актуальними загрозами для світової економіки на сьогодні є такі:
- зниження темпів зростання світової економіки, особливо в розвинених країнах, у результаті чого рівень безробіття опинився на неприпустимому рівні;
- зростання напруженості на фінансових ринках, головним чином, через підвищення суверенних ризиків у Європі;
- виникнення ознак уразливості на ринках, що розвиваються;
- підвищення цін на сировинні товари (у т.ч. продовольчі), яке стримує економічне зростання в світі і вражає найбільш уразливі економіки та верстви населення;
- волатильність валютних курсів, яка створює додаткові ризики для економічного відновлення та фінансової стабільності;
- існування глобальних дисбалансів з боку сукупного попиту (потребує перенесення центру ваги від державного сектору на користь приватного і від зовнішнього сектору економіки до внутрішнього).
Політичні зобов’язання, які беруть на себе країни-члени G20 відповідно до ухвалених Декларації саміту, Комюніке лідерів країн та Плану дій[1], охоплюють такі загальні напрями співпраці:
- соціальний вимір глобалізації (підвищення загального рівня зайнятості, забезпечення належного рівня соціального захисту найуразливіших верств населення, полегшення трудової міграції);
- посилення стабільності і стійкості міжнародної валютної системи (посилення ролі МВФ в частині надання фінансової підтримки та нагляду, удосконалення принципів управління потоками капіталу, перегляд кошику SDR[2], збільшення фінансових ресурсів МВФ, підвищення гнучкості валютних курсів, недопущення конкурентної девальвації валют);
- реформування фінансового сектору та забезпечення стабільності фінансового ринку (запобігання виникненню занадто великих фінансових установ, що можуть збанкрутувати; посилення контролю за тіньовою діяльністю у банківській сфері; реформування позабіржового ринку похідних; удосконалення механізмів застосування міжнародних кредитних рейтингів);
- запобігання значним коливанням цін на сировинні товари та забезпечення розвитку сільського господарства (вдосконалення регулювання та нагляду за ринками похідних на сировинні ресурси, звільнення від оподаткування аграрної продукції, яка надходить як гуманітарна допомога, підтримка програм розвитку сільськогосподарського виробництва за рахунок розвитку досягнень науки і техніки та ін.);
- поліпшення ситуації на енергетичних ринках і боротьба зі зміною клімату (підвищення ефективності функціонування та прозорості енергетичних ринків, поетапна відмова у середньостроковій перспективі від неефективних субсидій на видобувні види палива, що заохочує марнотратне споживання, на користь надання адресної підтримки найбідніших верств населення тощо);
- запобігання протекціонізму і зміцнення багатосторонньої торговельної системи (посилення ролі СОТ в частині забезпечення прозорості торговельних відносин і зміцнення механізмів врегулювання суперечок, усунення до кінця 2013 року несумісних з вимогами СОТ торговельних бар’єрів);
- вирішення проблем глобального розвитку (подолання гуманітарної кризи в країнах Африки, виконання завдань, визначених Цілями розвитку тисячоліття, зокрема, сприяння зростанню інвестицій в країни, що розвиваються, у т.ч. у розвиток інфраструктури);
- активізація боротьби з корупцією (вжиття заходів, спрямованих на повернення викрадених активів, відмова у наданні дозволів на в’їзд корумпованим чиновникам, забезпечення прозорості державного сектора, включаючи справедливу і прозору систему державних закупівель);
- реформування системи глобального управління (забезпечити постійні консультації країн-членів, домагатися послідовної та ефективної взаємодії з неурядовими організаціями, регіональними та міжнародними організаціями, у першу чергу ООН, забезпечити взаємодію з громадянським суспільством, підготувати конкретні пропозиції до розгляду на наступному саміті).
Виходячи з актуальних проблем економічного розвитку основні завдання для окремих груп країн були визначені таким чином:
1. Країни з розвиненою економікою беруть на себе зобов’язання проводити політику зміцнення довіри та підтримки зростання, виконувати чіткі та ефективні заходи для досягнення бюджетної стабілізації, а також вживати застережні заходи щодо недопущення розповсюдження фінансових проблем на інші країни і закласти основи для надійної економічної реформи управління в зоні євро.
2. Країни, де державні фінанси залишаються сильними, мають вжити заходів щодо підтримки внутрішнього попиту, виходячи з особливостей національних економік. Країни з великим профіцитом поточного рахунку платіжного балансу беруть на себе зобов’язання провести реформи з метою збільшення внутрішнього попиту, а також забезпечення більшої гнучкості обмінного курсу.
3. Всі країни беруть на себе зобов’язання проводити подальші структурні реформи з метою збільшення обсягів виробництва в країнах та підвищення фінансової стійкості економіки.
У прийнятому на Канському саміті G20 Плані дій для забезпечення економічного зростання та зайнятості визначені чіткі завдання для кожної з 20 країн-членів як для вирішення короткострокових проблем, обумовлених уразливістю економіки, так і для зміцнення середньострокової основи світового економічного зростання. Також визнано необхідним посилити роль низки міжнародних організацій, що здійснюють нагляд на світових фінансових ринках.
Таким чином, Канський саміт G20, продовжуючи тенденції посилення глобального управління, демонструє нову його якість. Процеси, що відбуваються сьогодні у світовій економіці потребують вже не просто контролю за дотриманням встановлених правил, а активного втручання за спільною згодою всіх сторін з метою переформатування ринку та перенаправлення потоків капіталів. Як свідчать результати саміту, такої згоди досягнуто. Проте наскільки успішними будуть запропоновані заходи в контексті недопущення розгортання нової повномасштабної хвилі світової фінансово-економічної кризи, буде залежати від ефективності їх виконання національними урядами.
Наслідки поширення кризи єврозони на інші регіони можуть стати руйнівними для країн із слабкою економікою та недостатньо розвиненими інститутами державного управління. На жаль, саме до таких країн належить й Україна.
Не зважаючи на те, що зовні поточна економічна ситуація в Україні видається досить спокійною, існують значні ризики для економічної стабільності країни, які можуть бути реалізовані вже у найближчій перспективі.
Зниження темпів економічного зростання провідних країн світу не може не позначитися на стані української економіки, у якій експорт складає 56 % ВВП.
За оцінками МВФ, темп зростання ВВП в Україні в наступному році знизиться до 3,5 % з 5 % поточного року.
Суттєвими загрозами економічній безпеці України наразі залишаються: значне навантаження на Державний бюджет через незбалансованість бюджетів Пенсійного фонду, НАК «Нафтогаз України», низька ефективність використання бюджетних коштів, у першу чергу, в частині державних закупівель; невиправдано висока енергозатратність виробництва та комунальної сфери; інвестиційна непривабливість країни; низька конкурентність ринкового середовища; високі темпи зростання зовнішнього та гарантованого державного боргу тощо.
Висновки і пропозиції
1. Формат взаємодії країн на міжнародній арені стрімко змінюється. Перші зміни відбулися у політичній площині: перехід до багатополярної моделі міждержавних відносин відбувся еволюційним шляхом, без збройних конфліктів. На порядку денному – переформатування світової економіки, запровадження нових принципів глобального управління. Світова фінансово‑економічна криза стала каталізатором глибинних проблем світового економічного розвитку, а неспроможність швидкого подолання наслідків кризи засвідчує невідповідність існуючих принципів та механізмів регулювання економічних процесів новим реаліям.
2. Незважаючи на вжиті країнами антикризові заходи, рекомендовані попередніми самітами лідерів країн G20, економічна ситуація в світі суттєво не покращилася – набули розвитку нові кризові процеси, уповільнилося зростання провідних економік, з’явилися ознаки уразливості економік, що розвиваються.
Одним з основних висновків останнього року є те, що антикризові заходи, вжиті країнами на національному рівні не дають кумулятивного ефекту. Високий ступінь глобалізації світової економіки потребує безпосереднього втручання в економічні процеси на рівні глобального управління. Досягнуті на Канському саміті G20 домовленості дозволяють певним чином переорієнтувати потоки капіталів на світовому ринку з метою усунення глобальних дисбалансів, які стримують економічний розвиток, перемістити сукупний попит з державного сектора на приватний, із зовнішнього на внутрішній.
Досягнення таких цілей потребує, зокрема, обмеження одних ринкових свобод (вільний рух капіталів) на користь інших (рекомендовано полегшити рух трудових ресурсів з метою забезпечення більшої зайнятості). Зробити це можливо лише шляхом досягнення відповідних домовленостей на міждержавному рівні. У той же час, рівень боротьби за обмежені сировинні ресурси та сфери впливу в світі залишається високим, що значно ускладнює переговорні процеси, свідченням чого є незавершеність по цей час Дохійського раунду переговорів в рамках СОТ.
Таким чином, побудова нового економічного порядку, оновлення принципів та механізмів глобального управління, посилення ролі спеціалізованих міжнародних інститутів – є найактуальнішими завданнями сьогодення.
3. Міжнародні інститути набувають все більшої ваги. Подальше їх реформування сприятиме підвищенню ефективності глобального управління. Перегляд традиційних підходів до управління такими інститутами дає можливості країнам, що розвиваються, брати більш активну участь у процесах глобального управління. Україні варто демонструвати більшу зацікавленість у співпраці з такими організаціями, як МВФ, ОБСЄ, FATF та ін., на якісно новій основі.
4. З огляду на глибину кризових явищ в єврозоні, зниження економічного зростання в США, посилення ризиків для економічної стабільності азійських країн, Великобританії, Австралії, Канади, а також пролонгованість дії антикризових заходів, у найближчій перспективі світ очікує рецесія. Можливі коливання на світових фондових та валютних ринках в разі погіршення економічної ситуації в провідних країнах, проте масштабних кризових явищ така волатильність не викличе.
5. Виходячи із ситуації на зовнішніх ринках, ризики, для економічної безпеки України залишаються високими. Їх посилює відсутність прогресу у проведенні економічних реформ, у першу чергу, у бюджетній, енергетичній сферах, у сфері державного управління. З огляду на це, навряд чи слід очікувати на високі темпи економічного зростання в Україні у наступному році.
Відділ глобалістики та безпекових стратегій
(О. Резнікова)
[2] Спеціальні права запозичення − штучний резервний і платіжний засіб, що емітується МВФ. На даний час курс SDR визначається на основі вартості 4 провідних валют – долару США, євро, ієни, фунту стерлінгів.