"Щодо перспективних напрямів підвищення якості соціальних послуг в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

Рівень якості соціальних послуг для населення України в значній кількості випадків залишається незадовільним через недостатній рівень розвитку інфраструктури ринку соціальних послуг, відсутність належного державного фінансування відповідних проектів (в т.ч., громадських та комерційних організацій), недосконалість стандартизованої системи підвищення базової кваліфікації надавачів соціальних послуг, неналежний рівень роботи системи управління якістю соціальних послуг тощо. Як наслідок, рівень незадоволеності громадян отримуваними соціальними послугами залишається стабільно високим, а інтеграція вразливих груп населення в суспільстві надалі уповільнюється.

 

Отже, існує об’єктивна необхідність розробки та реалізації заходів щодо підвищення якості соціальних послуг у коротко- та довгостроковій перспективі. Цільовими орієнтирами щодо зазначеного напрямку вбачаються: децентралізація мережі закладів і установ, що надають соціальні послуги, приведення у відповідність системи методичного забезпечення визначення та оцінки якості соціальних послуг, підвищенням ефективності використання бюджетних механізмів у сфері надання соціальної підтримки населенню.

 

ЩОДО ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

 

Державна політика регулювання якості соціальних послуг переважно реалізується через удосконалення нормативно-правової бази, визначення стратегічних напрямів реформування системи соціальних послуг, управління державними видатками на соціальні послуги. Однак рівень якості соціальних послуг для осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах, залишається недостатнім.

 

Нормативно-правова база, що встановлює вимоги до видів та умов надання соціальної допомоги різним категоріям населення, тим не менш, не створює достатніх механізмів для забезпечення належного рівня якості соціальних послуг (на сьогодні вона залежить, переважно, від особистісного чинника та сумлінності конкретного надавача послуги). Можна засвідчити й низьку ефективність механізмів управління якістю соціальних послуг та недостатність інформаційного забезпечення процесу їх надання.

 

Комплексна характеристика проблеми

Необхідність розробки перспективних напрямів підвищення якості соціальних послуг в Україні обумовлена низкою чинників, що мають системний характер:

 

1.  Недостатній рівень розвитку мережі закладів та установ, що надають соціальні послуги:

- зниження можливостей розвитку мережі закладів і її кадрового забезпечення, яке призвело до обмеженого доступу населення (перш за все, сільського) до отримання соціальних послуг.

 

Довідково. У 2010-2011 рр. кількість закладів соціального захисту для бездомних громадян зменшилася у порівнянні з 2009 р. на 9,1 %. Мережа закладів реінтеграції бездомних осіб та соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі відсутня в АР Крим, Волинській, Дніпропетровській, Донецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Миколаївській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Херсонській, Чернівецькій областях та м. Києві.

 

- недостатній рівень розвитку мережі закладів надання побутової і медико-соціальної допомоги непрацездатним громадянам в умовах тимчасового, денного перебування і вдома. Існуюча державна система соціальних послуг орієнтована здебільшого на догляд у стаціонарних закладах, що ускладнює їх надання, зводить до мінімуму здійснення соціальними службами заходів соціально-побутового патронажу.

 

Довідково. Кількість відділень соціальної допомоги на дому в Україні у 2011 р. зменшилася на 1,9 %, територіальних центрів соціального обслуговування, що надавали побутову і медико-соціальну допомогу непрацездатним громадянам в умовах стаціонарного, тимчасового, денного перебування – на 1 %, соціальні послуги вдома реабілітаційними установами, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді надавалися лише у 30 % зареєстрованих випадків.

 

2.  Недостатність методичного забезпечення процесу управління якістю соціальних послуг, що обумовлено, зокрема:

- відсутністю державних стандартів якості соціальних послуг;

- невідповідністю змісту та рівня організації надання соціальних послуг потребам їх отримувачів;

- недостатньою сформованістю механізму оцінки потреб населення.

 

Довідково. Мережа соціальних служб створена та функціонує практично в усіх територіально-адміністративних одиницях країни. Разом з тим, відсутнім є механізм оцінки потреб населення (в першу чергу територіальної громади) щодо необхідної кількості працівників соціальної сфери та видів соціальних послуг. У зв’язку з цим, штатне забезпечення соціальними працівниками, соціальними педагогами, психологами, юристами та іншими фахівцями в центрах соціальних службах залишається недостатнім та таким, що не відповідає потребам громади. Це погіршує доступ населення, особливо у сільській місцевості, до отримання професійних соціальних послуг та підтримки, залишає осіб, що потрапили у складні життєві обставини, без допомоги кваліфікованих спеціалістів.

 

- відсутністю стандартизованої системи підвищення базової кваліфікації на робочому місці для надавачів соціальних послуг, а відтак, недостатнім рівнем кваліфікації значної кількості працівників вітчизняних соціальних служб.

 

Довідково. Соціальні служби, що функціонують в Україні, лише на 60-70 % укомплектовані фахівцями, але й вони, здебільшого, не мають відповідної професійної підготовки. Гострою для України є проблема підготовки підручників, посібників з соціальної і соціально-педагогічної роботи, пакетів навчально-методичної документації[1].

 

3.  Недосконалість використання бюджетних механізмів реалізації соціальної підтримки населення та низька дієвість системи дотримання соціальних гарантій, зокрема:

- зниження фактично виплаченої соціальної допомоги та погіршення умов життя соціально незахищених груп населення.

 

Довідково. У 2011 р. при збільшенні кількості громадян, які отримали соціальну допомогу на 21,6 %, розмір допомоги на 1 особу склав 869,5 грн та знизився у порівнянні з 2010 р. (1081,1 грн) на 19,6 %.

 

- недостатній рівень соціальної підтримки осіб з інвалідністю через зменшення кількості вільних робочих місць та низькі темпи зростання середнього розміру місячної пенсії. Окрім того, при визначенні бюджетних видатків майже не використовуються показники, що дають уявлення про життєвий рівень цих категорій населення.

 

Довідково. При зменшенні кількості вільних робочих місць для інвалідів у 2011 р. на 1,3 %, кількість працевлаштованих інвалідів зменшилася на 25,7 %. Протягом 2011 р. у зв'язку із зростанням середньої заробітної плати значно збільшився коефіцієнт підвищення пенсій (зазначений коефіцієнт складає 72 % темпів зростання середньої заробітної плати). Проте таке підвищення пенсій не вирішило проблеми відставання розмірів раніше призначених від новопризначених пенсій, а розміри пенсій залишаються низькими (середній розмір пенсії для інвалідів становить 60 % загальної пенсії в Україні (1152 грн), тоді як у Росії цей відсоток складає 100 %.

 

- зменшення обсягів цільової грошової допомоги, посилення диспропорцій у співвідношенні мінімальних соціальних гарантій населенню, а відтак, недостатність соціальної підтримки непрацездатних громадян із мінімальними доходами.

 

Довідково. У 2010-2011 рр. чисельність непрацездатних громадян, яким призначена цільова грошова допомога, зменшилася на 3,4 %, у т. ч. у сільській місцевості – на 5 %. Крім того, середній розмір призначеної місячної цільової грошової допомоги по Україні склав 43,86 грн і збільшився за досліджуваний період на 43 коп. Незважаючи на збільшення обсягів надання натуральної допомоги малозабезпеченим пенсіонерам (на 1,4 %), непрацездатним громадянам та інвалідам органами соціального захисту, загальна сума грошової допомоги зазначеним категоріям населення знизилася на 1,4 %, при зростанні обсягів допомоги по Україні на 23,8 %. Окрім того, у 2011 р. при зростанні у 9,5 разу. частки осіб, що отримували пенсію у розмірі прожиткового мінімуму, питома вага осіб, що отримували пенсію, нижчу прожиткового мінімуму збільшилася на 0,3 %, у розмірі, вищому за прожитковий мінімум, знизилася на 1,4 %; частка населення із середньодушовими доходами, нижчими прожиткового мінімуму, збільшилася в області на 14,7 %; співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати в регіоні склало 2,2 разу. і залишилося на рівні 2000 р.; середній розмір допомоги по безробіттю склав 78,3 % мінімальної заробітної плати.

 

- нестача належного фінансування проектів громадських організацій органами місцевого самоврядування (поширюється лише на організації інвалідів, ветеранів, молодіжні та дитячі громадські організації). Без державного фінансування залишаються, зокрема, організації, що працюють із багатодітними сім’ями або невиліковно хворими, що призводить до вибіркового, а не системного характеру їх участі у наданні соціальних послуг[2].

 

Довідково. Відповідно до частини третьої статті 143 Конституції України органи державного управління мають фінансувати здійснення делегованих місцевому самоврядуванню повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету, натомість щороку має місце постійний дефіцит бюджету, внаслідок чого недофінансовується сфера соціального забезпечення. Дефіцит ресурсів за делегованими повноваженнями у Державному бюджеті України на 2011 рік склав 20 %, тобто близько 20 млрд грн.

 

- недостатній рівень фінансування соціальних послуг, гарантованих державою на безоплатній основі.

 

Довідково: Обсяг річних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні складав на початок року відповідно 48,5 млрд грн у 2008 р., 74,1 млрд грн – у 2009 р., 78,8 млрд грн – у 2010 р. або 21,3 %, 23,7 % та 25,4 % загальної суми видатків зведеного бюджету України і 6,7 %, 7,8 % та 8,6 % від ВВП відповідно.

 

Орієнтири державної політики

Зважаючи на негативні аспекти та тенденції надання соціальних послуг в Україні, існує об’єктивна необхідність вироблення перспективних напрямів удосконалення соціальних послуг відповідно до потреб населення, покращення доступності та адресності соціальних послуг, зокрема за такими напрямами:

 

1. Реорганізація діючої мережі надання соціальних послуг та активізація діяльності органів законодавчої та виконавчої влади у напрямі підвищення якості соціальних послуг:

 

1.1. З метою децентралізації ринку соціальних послуг доручити Кабінету Міністрів України розробку Концепції реформування системи соціальних послуг на період до 2014 року, яка виходитиме із завдань територіального наближення надавачів соціальних послуг до місця проживання/перебування отримувачів.

 

1.2. Для прийняття рішення щодо реформування інфраструктури ринку надання соціальних послуг вдома органам місцевого самоврядування забезпечити підвищення рівня доступності соціальних послуг через розширення мереж денних стаціонарів (центрів денного перебування отримувачів соціальних послуг) з фінансуванням за наступними етапами: перший рік – фінансування на рівні 100 %; кожний наступний рік - зменшення фінансування на 20 %; після 5 років діяльності фінансування центрів проводиться органами самоуправління.

 

1.3. У межах асигнувань, передбачених у державному та місцевих бюджетах:

 

1.3.1. активізувати розвиток служб соціальної підтримки сімей, центрів соціально-психологічної допомоги, центрів соціально-психологічної реабілітації дітей і молоді (в т.ч., з функціональними обмеженнями);

 

1.3.2. продовжувати створення належних умов для функціонування та розвитку мережі дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей;

 

1.3.3. розробити та запровадити державні стандарти здійснення соціальної роботи;

 

1.3.4. активізувати співпрацю соціальних служб з районними, обласними центрами зайнятості для залучення працівників, які перебувають на громадських роботах, до надання соціально-побутової допомоги одиноким непрацездатним громадянам

 

2. Удосконалення методичного забезпечення визначення та оцінки якості соціальних послуг та приведення у відповідність системи соціального обслуговування до стратегії її адресності:

 

2.1. Запровадити систему соціального контрактування – практику застосування гарантійних документів, що забезпечують надання однаково якісних, доступних і кваліфікованих послуг з боку державних, громадських, приватних постачальників з дотриманням необхідних норм обслуговування шляхом укладання між центральними або місцевими органами самоврядування та постачальниками послуг «соціального контракту». Удосконалити в Законі України «Про соціальні послуги» визначення терміну «соціальний контракт» в напрямку нормативно-правової регламентації діяльності постачальників.

 

2.2. Розробити і затвердити на законодавчому рівні державні стандарти соціальних послуг, а саме: соціально-побутових, психологічних, соціально-педагогічних, соціально-медичних, інших соціальних послуг; затвердити фінансові нормативи вартості соціальних послуг; забезпечити реальну самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань планування послуг, формування мережі соціальних служб. Визначити та закріпити перелік мінімального обсягу (нормативу) соціальних послуг, які гарантуються на безоплатній основі особам та сім’ям, що перебувають у складних життєвих обставинах, незалежно від економічної ситуації у державі та місця проживання громадян.

 

2.3. Створити при Кабінеті Міністрів України єдиний міжвідомчий орган для координації створення та удосконалення соціальних стандартів та встановлення умов ліцензування надання соціальних послуг[3].

 

2.4. Розвивати, заохочувати та підтримувати волонтерський рух і міні-центри соціального захисту населення при сільських та селищних радах з волонтерськими осередками пенсіонерів та учнівської молоді щодо надання побутової допомоги одиноким пенсіонерам та інвалідам, які не охоплені обслуговуванням соціальними службами.

 

2.5. Запровадити методику оцінки якості соціальних послуг та затвердити на державному рівні перелік показників (індикаторів) якості соціального обслуговування.

 

2.6. Запровадити програми професійної підготовки у регіонах за участі співробітників місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, українських і закордонних фахівців з метою розвитку управлінських якостей керівників тих недержавних організацій, які безпосередньо надають соціальні послуги та збільшити державне замовлення на підготовку фахівців за спеціальністю «Соціальна робота», включивши до нього осіб, що працюють у недержавних організаціях-постачальниках соціальних послуг.

 

3. Посилення гнучкості використання бюджетних механізмів реалізації соціальної підтримки населення та політики надання державних соціальних гарантій:

 

3.1. Раціоналізувати систему використання фінансових ресурсів, запровадивши механізми адресних трансфертів («гроші ходять за клієнтом») та закупівлі послуг у недержавних організацій.

 

3.2. Запровадити регіональну диференціацію переліку соціальних послуг, що надаються, та визначати пріоритетні напрями їх фінансування відповідно до специфічних потреб місцевих громад та осіб, яким вони адресуються.

 

3.3. Запровадити на місцевому рівні механізм надання ваучерів на соціальну допомогу, компенсацій і додаткових виплат особам, які зайняті доглядом за нужденними, що дозволить не лише підвищити якість соціальних послуг, але й сприятиме створенню можливостей додаткового працевлаштування за рахунок соціальної сфери.

 

Регіональний філіал НІСД у м. Львові

(О. Іляш)