"Щодо шляхів вдосконалення організації роботи в галузі економічної дипломатії: тактичні аспекти". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Розвиток глобалізаційних процесів останніми роками поглибив економічну взаємозалежність країн та регіонів світу, одночасно підвищивши значення економічного потенціалу країн у зовнішніх двосторонніх відносинах та посиливши їхній геоекономічний вплив. У зв’язку з цим особливого значення набувають дипломатичні методи та інструменти відстоювання національних інтересів на світових ринках та в економічних відносинах з іншими країнами, які прийнято називати «економічною дипломатією». Сучасні тенденції розвитку дипломатичних служб іноземних країн та світовий досвід доводять високу ефективність методів економічної дипломатії, що зумовлює необхідність запровадження останніх у вітчизняній зовнішньоекономічній практиці. Така робота, вимагає не тільки концептуальних змін або корекцій у підході до зовнішньоекономічної політики, але й певних тактичних заходів, пов’язаних з безпосередньою організацією процесу розподілу обов’язків між окремими органами державної влади та їхніми структурними підрозділами, а також з іншими питаннями кадрового забезпечення «економічної дипломатії».


ЩОДО ШЛЯХІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В ГАЛУЗІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: ТАКТИЧНІ АСПЕКТИ

 

Згідно Положення про Міністерство закордонних справ України (затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 381/2011) на МЗС України покладені завдання участі у забезпеченні у межах повноважень реалізації державної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економічну систему, а також участі у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі.

 

Певною мірою таке розширення викликає необхідність реорганізації та вдосконалення управлінської роботи, перш за все, в самому Міністерстві, що пов’язано як з новими завданнями, які поставлені перед центральним апаратом відомства, так і передачею в управління МЗС колишніх торговельно-економічних місій Мінекономіки.

 

У зв’язку з цим важливо врахувати світовий досвід щодо ролі, які відіграють зовнішньополітичні відомства у налагодженні та супроводженні зовнішньоекономічних відносин (див. Додаток 1).

 

За роки незалежності Україна також отримала різнобічний досвід організації роботи в галузі економічної дипломатії за різними моделями: від концентрації основних управлінських чинників в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (в т.ч. включення цієї установи до складу єдиного Міністерства економіки) - до передачі координуючих функцій та функцій з управління торговельно-економічними місіями за кордоном (перетвореними на відділи економічних радників) Міністерству закордонних справ України. При цьому відчувався хронічний брак професійно підготовлених кадрів в галузі економічної дипломатії, серед причин якого:

- «історична традиція» (обумовлена створенням дипломатичного корпусу незалежної України на основі кадрів, переважно, з філологічною та юридичною освітою);

- практика зосередження такої роботи в системі Міністерства економіки;

-  недостатня увага розвитку економічної дипломатії, обумовлена як пріоритетністю політичних та гуманітарних питань на попередніх стадіях розбудови зовнішніх стосунків України, так і відсутністю зацікавленості з боку вітчизняних підприємців, ділова активність яких на світовому ринку лише останніми роками починає набирати помітного масштабу;

- чинна в МЗС система оплати праці, яка пристосована для стимулювання перебування дипломатів за кордоном (у довгострокових відрядженнях), в той час як сучасний механізм економічної дипломатії передбачає зосередження значної частки роботи (особливо аналітичної) в центральному апараті Міністерства;

- відсутність дієвої відомчої системи підготовки та перепідготовки кадрів в галузі економічної дипломатії.

 

Міністерство закордонних справ підтримує постійні контакти з Міністерством економічного розвитку і торгівлі, Міністерством фінансів, Національним банком, іншими міністерствами та відомствами, забезпечуючи моніторинг стану внутрішньої економіки та зовнішньоекономічних відносин країни, проблемних питань у відносинах з іншими країнами та іноземними інвесторами (на підставі чого готуються відповідні пропозиції щодо їх вирішення у прийнятний спосіб та на основі вимог українського законодавства та з урахуванням міжнародної юридичної практики).

 

За результатами проведеного аналізу вважаємо доцільним розширення організаційної роботи в галузі економічної дипломатії та запровадження низки заходів, що сприятимуть підвищенню ефективності та керованості зовнішньоекономічної політики України.

 

Такі заходи можуть бути здійснені за наступними основними напрямками:

  1. Реформування інституційної структури (центрального апарату та представництв за кордоном).
  2. Зміни в кадровій політиці в галузі економічної дипломатії.

Зокрема, доцільним видається вжити заходів за наступними напрямами:  

 

1. Реформування інституційної структури

    1.1. З метою забезпечення якісного виконання завдань, які покладені на Міністерство закордонних справ України у зв’язку з економізацію зовнішньополітичної діяльності, слід запропонувати певні структурні зміни, зокрема, спрямовані на забезпечення суттєвого підвищення статусу керівника економічного напрямку, чого можна досягти шляхом послідовного здійснення наступних кроків:

    а) введення посади Директора департаменту економічної дипломатії з одночасним введенням його до складу Колегії МЗС та прямим підпорядкуванням Міністру;

    б) встановити, що зовнішньоекономічний напрямок роботи очолюється заступником Міністра - директором Генерального департаменту економічної дипломатії (до складу якого передати окремі функціональні департаменти та управління, забезпечивши йому можливість повноцінного представництва державної політики у галузі зовнішньоекономічних стосунків засобами політичної дипломатії);

    в) ввести додаткову посаду першого заступника Міністра – члена Кабінету Міністрів України, який очолюватиме зовнішньоекономічний напрямок дипломатичної діяльності.

    Міжвідомчій координації сприятиме також запровадження інституту представників МЗС в міністерствах та відомствах, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність в значних обсягах. Працюючи в цих установах, досвідчені дипломати не тільки могли б краще зрозуміти особливості економічної роботи, але і зі свого боку, допомогли б запровадити високі міжнародні стандарти та етичні норми спілкування з іноземними партнерами.

     

    1.2. Певні зміни можуть відбутися також в системі структур економічної дипломатії за кордоном за рахунок поступового (поетапного) скорочення кількості та штатної чисельності економічних відділів закордонних дипломатичних установ (ЗДУ) та переорієнтації вивільнених працівників на виконання завдань, головним чином, макроекономічної дипломатії (міждержавних відносин). Як виняток, економічні відділи з торговельно-економічними секціями можуть залишитися в складі посольств в країнах-стратегічних партнерах України в галузі економічної співпраці (зокрема, при ЄС, в США, в Росії, в Китаї, в Польщі, в Туреччині тощо – всього приблизно в 10 країнах).

     

    1.3. Одночасно необхідно провести демонополізацію права (в даному випадку – МЗС) на створення за кордоном структурних одиниць, до функцій яких належить підтримка зовнішньоекономічної діяльності. У відповідності до своїх функцій органу державної влади, МЗС повинен зосередитися на «макроекономічній дипломатії» - тобто вирішенні проблем міждержавних економічних відносин. Функції «мікроекономічної дипломатії», тобто надання підтримки окремим галузям та підприємствам, поступово можуть передаватися торговельно-економічним представництвам, які повинні створюватися торговельно-промисловими палатами (наприклад, ТПП України та ICC-Ukraine) та об’єднаннями підприємців (наприклад, УСПП).

     

    Одночасно, інші міністерства та відомства (Мінфін, Нацбанк, Націнвестагентство тощо) мають отримати право, у разі необхідності, створювати свої представництва в країнах, з якими вони тісно співпрацюють (за узгодженням з МЗС) для забезпечення міждержавної взаємодії за напрямками у відповідності з профілем своєї діяльності. Крім того, МЗС (самостійно або спільно з відповідними міністерствами та відомствами) може створювати при ЗДУ торговельно-економічні місії ad hoc, завдання яких полягатиме у вирішенні протягом обмеженого часу нагальних проблем двосторонніх зовнішньоекономічних стосунків (встановлення ділових зв’язків з наступною їх передачею ЗДУ або торгово-економічним представництвам; термінове узгодження потрібних двосторонніх економічних угод; вирішення спірних питань або узгодження спільних проектів, які мають важливе державне значення тощо). Такі місії повинні створюватися безпосередньо для вирішення конкретного питання, очолюватися досвідченими дипломатами (наприклад, послами з особливих доручень) та працювати на тимчасовій основі.

     

    1.4. Зростання динамізму світових процесів вимагає створення при МЗС України спеціального ситуаційного центру, який зможе в режимі реального часу відслідковувати й аналізувати інформацію, яка надходитиме з усіх дипломатичних установ за кордоном та інших джерел, з тим щоб оперативно здійснювати оцінку ризиків для економічної безпеки держави і забезпечувати своєчасне та адекватне реагування на них. Зокрема, це стосуватиметься таких заходів з боку іноземних суб’єктів зовнішньоекономічних стосунків, як підрив довіри до українського уряду та/або суб’єктів господарювання; антиреклама і заклик до бойкоту товарів; економічна розвідка, шантаж, здійснення дипломатичного тиску на Україну із загрозою неофіційних економічних санкцій тощо.

     

    1.5. Необхідним кроком виглядає виправлення кадрової диспропорції між центральним апаратом та дипломатичними закордонними установами, яка виникла внаслідок передачі у підпорядкування Міністерству закордонних справ колишніх торговельно-економічних місій - ТЕМ (з перетворенням їх на економічні відділи ЗДУ). У зв’язку з цим необхідно розширити штатний склад Департаменту економічного співробітництва, заповнивши його, в першу чергу, за рахунок фахівців Міністерства економічного розвитку і торгівлі, які забезпечували постановку завдань, інформаційне супроводження та контроль за діяльністю ТЕМ, а також здійснення заходів, спрямованих на реалізацію пропозицій, які надходили від ТЕМ України за кордоном.

     

    1.6. Значного покращення (шляхом концентрації такої роботи в окремому підрозділі в межах департаменту або в науково-дослідній установі при МЗС) потребує аналітична робота. Відповідний підрозділ може бути невеликим за складом за умови тісної співпраці (можливо, на умовах спеціальної угоди про обмін інформацією, використання наукових кадрів в роботі ЗДУ тощо) з незалежними науково-експертними установами, які можуть подавати об’єктивну точку зору щодо сучасної міжнародної економічної ситуації та перспектив участі української економіки в глобальних процесах. Додаткову системну інформацію для аналітичної обробки забезпечуватимуть закордонні дипломатичні установи, враховуючи, що сучасні телекомунікаційні технології надають можливість не тільки отримувати великі обсяги потрібної інформації, навіть перебуваючи поза межами країни, а й швидко вступати в контакти з потрібними особами. Таким чином, переважну частину інформаційно-аналітичної роботи можна зосередити в Україні (що, окрім іншого, сприятиме підвищенню якості та координації дій за умови її якісної модернізації на основі суттєвого покращення інформаційного забезпечення та вдосконалення процесу аналітичної обробки отриманої інформації).

     

    1.7. Необхідно підтримати зусилля МЗС щодо посилення роботи з регіональними органами влади, у зв’язку з чим доречним виглядає запровадження практики погодження Міністерством закордонних справ керівників структурних підрозділів обласних, Кримської республіканської, а також Київської та Севастопольської міської державної адміністрації, відповідальних за міжнародні стосунки. При цьому найголовнішим критерієм відбору повинна стати відповідність керівників цих підрозділів кваліфікаційним вимогам, підготовленим МЗС України.

     

    2.  Зміни в кадровій політиці в галузі економічної дипломатії

     

    2.1. Враховуючи, що на сьогодні можливість залучення висококласних фахівців-економістів значно обмежена, хоч і не вичерпана, пропонується активізувати використання кадрового потенціалу економічних відомств або посадовців вищого рівня, яких може зацікавити перспектива масштабної роботи, зокрема, у якості спеціальних урядових уповноважених з окремих проблем економічної дипломатії (за прикладом аналогічних посад в Міністерстві економічного розвитку і торгівлі).

     

    2.2. Для вирішення кадрової проблеми на постійній основі пропонується здійснити певні кроки у напрямку реформування відомчої системи підготовки кадрів. У зв’язку з цим, можна рекомендувати в подальшому виходити з необхідності наявності у претендентів на роботу в галузі економічної дипломатії ступеню MBA (Master of Business Administration), чому могло б сприяти створення школи бізнесу при Дипломатичній академії або підписання відповідних угод про співпрацю з існуючими, у тому числі закордонними, школами бізнесу.

     

    2.3. Крім того, виглядає необхідним створення при Академії випускаючої кафедри економічної дипломатії, до завдань якої входила б підготовка економічних дипломатів вищого рівня (в тому числі, підготовка кандидатів та докторів наук відповідної спеціалізації).

    Відділ зовнішньоекономічної політики

    (О.М. Шаров)


    Додаток 1

    ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В ГАЛУЗІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

     

    Традиційно активну роль у зовнішньоекономічних відносинах відіграють зовнішньополітичні відомства Австралії, Канади та Великої Британії. (У двох перших випадках об’єднані зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні державні органи очолюють два рівноправних міністри). Провідну роль у економічній дипломатії відіграють міністерства закордонних справ в Бельгії, Греції, Грузії, Данії, Македонії, Марокко та інших країнах. При цьому вони спираються як на загальнонаціональні програми, концепції або стратегії розвитку зовнішньоекономічної діяльності (Австрія, Аргентина, Болгарія, Данія, Естонія, Іран, Македонія, Норвегія, Росія, США), так і на відомчі пріоритети та програми відповідних заходів (Велика Британія, Канада, Марокко, Польща, Норвегія).

     

    В багатьох випадках реалізація таких завдань покладається на спеціально створені потужні структурні підрозділи (генеральні директорати або генеральні департаменти), до складу яких входять спеціалізовані департаменти або управління (Велика Британія, Греція, Ізраїль, Іспанія, Македонія, Марокко, Франція), а їх керівники підпорядковуються безпосередньо міністру або за своїм статусом дорівнюють заступнику міністра (Словенія).

     

    З метою забезпечення координації дій державних органів в галузі зовнішньоекономічних відносинах створюються міжвідомчі консультативні органи (Бельгія, Словаччина, США), спеціальні підрозділи в МЗС (Канада, Норвегія), проводяться координаційні «круглі столи» (Марокко), а представники МЗС входять до складу наглядових органів державних фінансово-кредитних установ зовнішньоекономічного напрямку (Австрія).

     

    Світова практика демонструє різні варіанти поєднання відомчої відповідальності в галузі економічної дипломатії (див.таб.1).

     

    Організатором та координатором роботи в галузі економічної дипломатії логічно виступають зовнішньополітичні відомства окремих держав. Втім, перетинання напрямків відповідної діяльності з зовнішньоекономічними відомствами невідворотно ставить питання про їх взаємодію та співвідношення їх повноважень. Природним був паралельний розвиток діяльності міністерств закордонних справ та міністерств економіки/зовнішньої торгівлі, які в робочому порядку координували та узгоджували свої дії. Окремі міністерства, які на рівні центрального уряду відповідають за певні напрями політики, все більше втягуються в діалог зі своїми закордонними партнерами. Беручи до уваги зростання чисельності міжнародних спеціалізованих конференцій, такі міністерства починають мимоволі виборювати в міністерства закордонних справ місце провідної установи, яка приймає рішення з певних питань. Таким чином відбувається поступова ерозія монополії МЗС щодо міжнародних економічних питань.

     

    Відчувши такий сплеск дипломатичної активності інших відомств, міністерства закордонних справ або намагаються блокувати їм доступ на міжнародну арену, або змушені поступово погоджуватися зі своїм новим («другим») місцем на міжнародних зустрічах, набуваючи роль консультанта, координатора міжвідомчої зовнішньоекономічної політики. Проте високопосадовці зі спеціалізованих відомств, беручи участь у розробці позиції країни на міжнародних переговорах, часто-густо не володіють навіть їх первісними навичками, не враховують національних традицій, корпоративної культури або особистих рис характеру своїх партнерів, не знають іноземних мов, що загалом негативно впливає на результат перемов.


    Таблиця 1

    Розподіл відповідальності в галузі економічної дипломатії

    Відповідальність

    Франція

    Німеччина

    Велика Британія

    Італія

    Іспанія

    США

    Нідерланди

    Макроекономічна дипломатія

    Міжвідомча координація

    - Загальна

     

     

     

     

    - Умови

     

     

    Прем’єр – Міністр

     

     

     

     

     

    Арбітраж

    Пошук консенсусу (канцлер приймає рішення в крайньому випадку)

     

     

     

     

    Консенсус

     

    Міжмініст-ерський Комітет (Cabinet Office)

     

     

     

     

    Арбітраж

     

     

     

    МЗС

     

     

     

     

    Арбітраж

    Уповноважена Комісія з економічних

     питань

    Comisión

    Delegada del Gobierno para Asuntos Económicos

     

    Арбітраж

    Взаємні консультації та Національна економічна

    Рада (National Economic

    Council)

     

    Пошук

    консенсусу (спільно з Конгресом)

     

    Прем’єр –

    Міністр

     

     

     

     

     

    Консенсус (у крайньому випадку – арбітраж)

    Мікроекономічна

    дипломатія

    (на рівні підприємств)

     

    Відповідальне міністерство

     

     

     

     

    Адміністративна установа

     

     

    Міністерство фінансів, економіки та промисловості

     

     

     

     

     

     

     

    Дирекція зовнішньоеко-номічних відносин (DREE)

     

     

    Міністерство економіки та промисловості (BMWI)

     

     

     

     

     

     

    Індивідуалі-зовані служби зовнішньої торгівлі

     

     

    Департамент (міністерство) торгівлі та

    інвестицій (DTI)

     

     

     

     

     

     

    Підрозділ торгової політики та сприяння експорту (TPEPC)

     

     

    Міністерство економічного розвитку

     

     

     

     

     

     

     

    Національний інститут зовнішньої торгівлі (ICE)

    Міністерство економіки та фінансів, державний секретаріат з питань зовнішньої торгівлі та МСП

     

     

     

    Іспанський інститут зовнішньої

    торгівлі (ICEX)

     

     

     

     

     

     

     

    Департамент (міністерство) торгівлі

     

    Координаційний Комітет з питань сприяння торгівлі (TPCC) – за участі 14 державних

    установ

     

     

     

     

    Міністерство економіки

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    NL Agency

    Відповідальність

    Франція

    Німеччина

    Велика Британія

    Італія

    Іспанія

    США

    Нідерланди

    Макроекономічна дипломатія

    Радники

    - Економічні

    - Торгові

    - Фінансові

     

     

    Економіка та фінанси:

    - DREE (PEE)

    - Казначейство

     

     

    МЗС

    Бундесбанк

     

     

    МЗС (Foreign

    Office)

     

     

    - МЗС

    - Банк Італії

     

    Економіка та фінанси:

    Мінеконом

    Бюджет. деп.

    Економічна секція:

    - МЗС (Department of State)

    - Мінфін (Treasury)

     

    Економічна секція (МЗС)

    Мікроекономічна дипломатія

    Безпосередні послуги посольств

     

     

     

     

     

    Послуги незалежних установ, які мають окреме фінансування на відповідні цілі

     

    Економічний (торговий) радник посольства безпосередньо очолює службу сприяння зовнішній економіці (персонал – Мінекономфін)

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    - Федеральне інформбюро для зовнішньої

    торгівлі (BFAI)

    - Торгівельні

    палати (AHK)

     

    Економічний радник очолює службу подвійного підпоряд-кування (МЗС та Мінторгівлі) – ¾ персоналу наймаються в країні перебування

     

     

     

     

    Інститут зовнішньої торгівлі

    (ICE)

    Економ.

    радник (від Іспанського інституту зовнішньої торгівлі –

    ICEX)

    очолює

    службу, 60 % прац. –

    місцеві кадри

    Економічна

    секція

    очолюється радником з Мінторгу (так саме, як і весь персонал

     секції, вкл.. місцеві кадри)

     

    Економ.

     радник від МЗС

    Крім того:

    Інші установи підтримки бізнесу

    ТПП

    - Бюро регіонального планування

    (DATAR-Délégation

     à l'aménagement du territoire et à l'action régionale)

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    - Земельні Бюро іноземної торгівлі

    Послуги ТПП та бізнес-клубів

    - ТПП

    - Делегації автономних товариств

    - ТПП

     

    - Делегації автономних товариств

    - ТПП

    -ТПП

    Мережа

    Франція

    Німеччина

    Велика Британія

    Італія

    Іспанія

     США

    Нідерланди

     

    Державна

     

    2170 агентів + 800 місцевих

    -166 працівників Мінекономфін у 120 країнах

     

     

    1200 агентів

    -205 комерційних секцій

     

    700 працівників (в т.ч. 600-

    іноземців) у 80 комерційних секціях в

    64 країнах

     

    90 комерційних секцій

    в 80 країнах

     

    900 агентів

    в 134

    комерційних секціях в 69 країнах

     

     

     

    ТПП

     

    545 агентів

     

    76 ТПП у 66 країнах

     

    Торгові палати:

     

    1200 агентів

    -48 ТПП

    в 70 країнах

     

     

    59

    двосторонніх ТПП

     

    45 ТПП в 29 країнах (головним

     чином, в Л. Америці)

     

    73 ТПП в 65 країнах

    (дуже потужні та незалежні від уряду)

     

     

    Інші

     

    Відділення деяких товариств (як

     правило,

    регіональних), орієнтованих на

    пошук інвесторів

     

    Федеральне інформбюро для зовнішньої

    торгівлі (BFAI):

    50 закордонних кореспондентів

    -Федеральні Землі: 100 бюро

     

     

     

     

    -Делегації автономних товариств

    (в т.ч. 32 представництва Каталонії за кордоном)

     

     

     

    Ціла низка країн (перш за все, Австралія та Канада, але також Швеція, Мозамбік і деякі інші країни, що розвиваються) обрали модель об’єднаного міністерства закордонних справ та торгівлі, що, на думку прибічників такого підходу, повинно забезпечити оперативність прийняття рішень та раціональне використання кадрового потенціалу. Втім, враховуючи важливість зовнішньоекономічного напрямку та його певну автономію та специфіку, така модель передбачає наявність двох рівноправних керівників у ранзі міністра (в МЗС Швеції, навіть, три керівника в ранзі міністра), що значною мірою нівелює потенційні переваги такого підходу. Економічні дипломати з країн, що використовують дану модель, часто вказують на недостатню компетентність працівників центрального апарату в питаннях внутрішньої економіки та складність у встановлені ними контактів з іншими економічними установами та діловими колами країни. Крім того, на практиці виникає бюрократична тяганина, пов’язана з подвійним підпорядкуванням окремих підрозділів тощо.

     

    Найбільш поширеною моделлю організації економічної дипломатії залишається варіант пріоритетності міністерства закордонних справ як центру прийняття та координації дій в цій галузі. Однак, що стосується організації дипломатичної роботи безпосередньо за кордоном, то в цьому практикуються різні підходи – зосередження такої роботи в офісі (відділі) економічного радника; економічних/торговельних структурних одиниць посольств з подвійним підпорядкуванням; торговельних представництв, підпорядкованих міністерствам економіки/зовнішньої торгівлі; економічних структур, які представляють незалежні економічні установи (ТПП тощо).

     

    Зокрема, заслуговує на увагу досвід Великої Британії. Для надання безпосередньої підтримки учасникам зовнішньоекономічної діяльності у Великій Британії було створено Британське відомство з питань торгівлі та інвестицій (UK Trade&Іnvestment – UKTІ). Діяльність відомства спільно координується Департаментом бізнесу, інновацій та професійної освіти та «Форін Офісом» Великої Британії. Відомство підзвітне як Держсекретарю з питань бізнесу, так і Держсекретарю у закордонних справах. Керівництво Відомством здійснює державний міністр (друга особа у британських державних відомствах після держсекретаря), що одночасно входить у структуру обох названих державних органів.

     

    Американські торговельні представники працюють у тісній взаємодії з Global Trade Promotion – спеціалізованою організацією зі сприяння торгівлі, яку створено при Міністерстві торгівлі США, а також із низкою інших аналогічних установ федерального рівня. Але, наприклад, у Німеччині та Китаї зовнішньополітичні відомства не пов’язані з комерційною дипломатією. А комерційні дипломати Японії і Південної Кореї є державними службовцями спеціальних державних агентств сприяння торгівлі та інвестиціям.

     

    За оцінками дослідників із Нідерландського інституту міжнародних відносин, загальна чисельність комерційних дипломатів у світі – близько 20 тис. осіб, а їхня діяльність коштує приблизно півмільярда доларів на рік. Причому, ці цифри не стосуються послів та посланників, які можуть займатися питаннями комерційної дипломатії на додаток до своїх основних функцій, а також працівників недипломатичних установ (представництв ТПП, бізнес-асоціацій тощо), які виконують функції, близькі до комерційної дипломатії (корпоративна або бізнес-дипломатія).

     

    Таблиця 2

    Представництво комерційної дипломатії

    Країна

    Частка у світовій торгівлі (%)

    Кількість комерційно-дипломатичних представництв за кордоном

    Персонал комерційно-дипломатичних представництв за кордоном

    Німеччина

    10.0

    220

     

    США

    9.6

    150

     

    Японія

    6.3

    80

    780

    Китай

    5.8

    50

     

    Франція

    5.2

    156

     

    Велика Британія

    4.1

    200

    1500

    Канада

    3.6

    100

    585

    Південна Корея

    2.6

    141

     

    Швеція

    1.3

    40

    235

    Швейцарія

    1.3

    140

     

    Бразилія

    1.0

    57

    193

    Польща

    0.7

    77

     

    Джерело: Kostecki M., Naray O. Commercial Diplomacy and International Business. Netherlands Institute of International Relations “Clingendael”, April 2007, ISSN 1569-2981, p. 6.

     

    Слід зазначити, що на практиці не всі комерційні дипломати зосереджені «під дахом» національного посольства. Наприклад, свої закордонні представництва мають окремі держоргани Російської Федерації: митна служба (у шести країнах, у тому числі, в Україні, Франції, Фінляндії), Федеральна служба з контролю за незаконним обігом наркотиків (у восьми країнах), міграційна служба тощо. Досить поширеною є практика створення закордонних представництв і економічними відомствами, у тому числі центральними банками та агентствами сприяння інвестиціям. Приміром, представництва центральних банків розташовуються не лише у провідних фінансових центрах, таких, як Нью-Йорк, Лондон, Франкфурт, а й у Брюсселі, Парижі, Токіо, Сінгапурі тощо. Причому, це стосується центральних банків як промислово-розвинутих країн (ФРН, Австрія, Італія, Норвегія, Японія), так і країн, що розвиваються (Китай, Індонезія, Таїланд, Угорщина тощо). За даними ЮНКТАД, закордонні установи має більшість національних агентств сприяння інвестиціям. Водночас, практика таких країн, як Канада, Ізраїль і деяких інших, передбачає створення відповідних місій при посольствах та консульствах. Проте експерти вважають це малоефективним, оскільки дипломати не мають спеціальних знань, потрібних для такої роботи, і до того ж вони змушені втягуватися у конфлікт інтересів, який зазвичай виникає.

     

    Спектр пр