"Ризики фіскальної політики в 2010 році: чинники та механізми подолання". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Бюджетно-податкова політика, яка проводилася в Україні в минулому році, сформувала низку значних ризиків для макроекономічної стабільності у 2010 році. У найближчій перспективі необхідно реалізувати комплекс оперативних заходів з метою стабілізації ситуації та подолання структурних дисбалансів у системі державних фінансів. В аналітичній записці ідентифіковано та проаналізовано чинники, які здійснюватимуть дестабілізуючий плив на економіку та розроблено пропозиції щодо мінімізації їх негативного впливу.

 

РИЗИКИ ФІСКАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ У 2010 РОЦІ: ЧИННИКИ ТА МЕХАНІЗМИ ПОДОЛАННЯ

 

У країнах із трансформаційною економікою інструменти бюджетно-податкової політики є більш ефективними та дієвими в умовах кризи, на відміну від інструментів грошово-кредитної політики, які, як правило, активно використовуються в розвинутих економіках. Бюджетно-податкова політика України в умовах фінансово-економічної кризи була спрямована на вирішення локальних завдань, унаслідок чого так і не був задіяний її потенціал як ключового антикризового інструмента. При цьому через застосування в окремих випадках некоректних механізмів досягнення поставлених цілей вона продукувала негативні ефекти для макроекономічної стабільності та заклала ризики для швидкого відновлення економіки України в середньостроковій перспективі. У даному контексті оздоровлення бюджетно-податкової сфери стає одним із найважливіших заходів державної економічної політики.


Різке скорочення ВВП, падіння товарообороту, погіршення фінансових результатів діяльності підприємств та зниження доходів населення спровокували у 2009 р. різке звуження дохідної бази бюджету. Попри нагальну необхідність оптимізувати видатки, сконцентрувавши ресурси лише на пріоритетних напрямах, уряд у 2009 р. поставив перед собою досить широкий перелік завдань:

­       - зберегти і навіть підвищити рівень соціального захисту населення;

­       - розширити субсидії окремим галузям економіки;

­       - рекапіталізувати банківську систему;

­       - розширити капітальні інвестиції.

 

Визначені пріоритетні напрями антикризової політики відповідають ризикам для вітчизняної економіки, які актуалізувала глобальна фінансово-економічна криза, а тому не є дискусійними. Проте досить неоднозначними з точки зору економічної та соціальної ефективності виявилися механізми реалізації поставлених завдань. Фінансування заходів у рамках кожного напряму потребувало додаткового обсягу бюджетних коштів. Водночас в умовах охолодження ділової активності складним завданням стало збереження фінансової бази держави, принаймні на рівні попередніх періодів.

За нашими розрахунками, при зменшенні ВВП на 14 % доходи держбюджету у 2009 р. лише від скорочення статті „податкові надходження„ без урахування інфляції мали б знизитися на 16,4 %, або на 40,0 млрд грн порівняно з попереднім бюджетним періодом. Таким чином, тиск на бюджет ускладнювався не лише необхідністю пошуку додаткового обсягу коштів на фінансування антикризової політики, а й потребою покривати недоїмку доходів, що виникла в результаті розгортання фінансово-економічної кризи в Україні.


Для мобілізації фінансових ресурсів Кабінет Міністрів України (КМУ) використовував низку інструментів, які дали можливість пом’якшити негативний вплив фінансово-економічної кризи на дохідну частину бюджету у 2009 р.


1. Підвищення ставок податків. Протягом року за ініціативою уряду парламент прийняв 6 законів, що підвищували податки та збори (обов’язкові платежі). Ще 7 законопроектів, які коригують податкове законодавство, були подані урядом чи представниками коаліції й нині знаходяться в парламенті. Водночас варто відзначити, що в досить складних умовах КМУ уникав збільшення прямого податкового навантаження на вітчизняний бізнес, змістивши об’єкт оподаткування на споживання. КМУ ініціював підвищення ставок акцизного збору з товарів, які не є товарами першої необхідності для населення (передусім алкогольні та тютюнові вироби, пиво, імпортовані автомобілі) та дещо підвищив ставки транспортного податку для власників дорогих автомобілів.


2. Активне залучення боргових ресурсів. Загалом за 2009 р. уряд залучив 97,1 млрд грн (10 % ВВП), що в 5,5 разу більше, ніж у попередньому році. При цьому зовнішні запозичення зросли в 6 разів за рахунок частки кредиту від МВФ, спрямованої до основного фонду держбюджету, а внутрішні в 5 разів (рис. 1).

 

fiskalЗбільшити

 

При цьому в кінці 2009 р. був сформований портфель короткострокових облігацій внутрішнього займу граничним рівнем дохідності до 25,0-29,5 %.


3. Вилучення до бюджету частини фінансових ресурсів підприємств шляхом затримки з відшкодуванням ПДВ та авансових стягнень податків, передусім податку на прибуток. За минулий рік переплати збільшилися на 3,7 млрд грн або 41,0 %, а невідшкодовані грошовими коштами суми ПДВ за рік збільшилися на 9,1 млрд грн (на 70,8 %), у тому числі протерміновані – на 3,3 млрд грн (у 2,1 разу).


4. Прихована емісія. Емісія ОВДП, які в кінцевому підсумку опиняються на балансі НБУ, є опосередкованою емісією коштів, оскільки НБУ, рефінансуючи первинних покупців ОВДП, насичує економіку додатковою грошовою масою. Станом на 04.01.2010 р. у портфелі НБУ знаходилися державні облігації на загальну суму 50,1 млрд грн. У минулому році КМУ використав різні механізми емісії коштів – рекапіталізація банків, збільшення статутного капіталу НАК ”Нафтогаз України„ за рахунок внесення ОВДП, розміщення облігацій для фінансування Євро-2012, які за домовленістю, досягнутою між НБУ, Президентом, урядом та низкою банків, регулятор також має рефінансувати.


5. Розширення бази оподаткування за рахунок активізації боротьби з мінімізацією оподаткування та посилення роботи зі стягнення нарахованої, але несплаченої частини податкових зобов’язань. Найбільшою складовою останньої є податковий борг, формування якого часто є наслідком не стільки неплатоспроможності підприємства, скільки його бажання безоплатного користування фінансовим ресурсом. Крім того, уряд проводив досить активну політику з метою перекривання схем, які дозволяли бізнесу звужувати базу оподаткування та зменшувати розмір нарахованих податків.


Завдяки комплексу названих заходів уряду вдалося зменшити глибину падіння дохідної частини бюджету. За підсумками 2009 р. до державного бюджету було мобілізовано 225,3 млрд грн, що в номінальному вимірі лише на 6,37 млрд грн або 2,7%, менше відносно сприятливого 2008 р. При цьому порівняно з планом на поточний рік, який розраховувався з прогнозу зростання реального ВВП на 0,4 %, недобір доходів склав лише 13,9 млрд грн або 5,8 %.

 

fiskalЗбільшити

 

Динаміка ключових статей доходів державного бюджету у 2009 р. прогнозовано виявилася негативною (рис. 2). Найбільш відчутно скоротилися податкові надходження, невиконання плану яких становило 28,5 млрд грн або 16 % від запланованого показника. Передумовами зниження доходів бюджету були:

- скорочення ВВП, яке, за попередніми даними, у 2009 р. склало 15 %, що негативно вплинуло на надходження практично всіх податків;

- погіршення фінансового результату підприємств до оподаткування, що вплинуло на надходження податку на прибуток. У 2009 р. прибуток прибуткових підприємств скоротився більш ніж удвічі порівняно з 2008 р. – з 193,7 до 99 млрд грн;

- зменшення товарообороту, що обумовило зменшення податків на товари та послуги (ПДВ та акцизний збір). За підсумками 2009 р. роздрібний товарообіг зменшився на 16,6 % проти попереднього року;

- значне падіння обсягів імпорту (на 40,7 % порівняно з минулим роком), що зумовило скорочення надходжень до бюджету ПДВ від імпортних операцій. Оскільки на частку ”імпортного” ПДВ за планом 2009 р. припадало 45,2 % усіх податкових надходжень, негативна динаміка імпорту фактично створює значні проблеми для наповнення дохідної частини бюджету;

- девальвація національної валюти, яка автоматично переоцінила базу оподаткування товарів та послуг, номінованих в іноземній валюті.

 

Як показано на рис. 3, найбільший недобір спостерігався саме по тих податках, об’єктом оподаткування яких є імпорт, а саме – акцизний збір з імпортованих товарів (-37,0 %) та ввізне мито (-48,6 %). 

 

 fiskalЗбільшити

 

Досить глибоке падіння закономірно зафіксовано з податку на прибуток (-22,3 %). Стабільнішими традиційно є обсяги надходжень ПДВ та податку з доходів фізичних осіб за рахунок збереження номінальних доходів населення (+3,2 % проти 2008 р.).


Натомість досить оптимістичною виявилася і динаміка „неподаткових надходжень”, які у 2009 р. зросли на 13,48 млрд грн або на 25,5 % порівняно з показником 2008 р. План на рік було перевиконано на 38,7 %. Проте насправді доходи ps статті „неподаткові надходження” були розширені за рахунок включення до них частини спеціальнх прав запозичення, які отримала Україна від МВФ (14,7 млрд дол.). Без урахування цього джерела неподаткові надходження також були б недовиконані.

 

fiskalЗбільшити

 

Зростання обсягу „неподаткових надходжень„ деформувало структуру дохідної частини бюджету (рис. 4). Частка „податкових доходів„ зменшилася до 66 %, що не є позитивною тенденцією для економіки. В економічно розвинутих країнах податкові доходи формують 85-95 % загальних доходів.


Значне скорочення спостерігалося і по статті „бюджетні трансферти”. У 2009 р. з місцевих бюджетів вилучено до державного бюджету 7,77 млрд грн, що складає 87 % встановленого річного плану. Єдиним донором державного бюджету є Київ, тому недобір свідчить про погіршення фінансового стану столиці. Загалом про погіршення фінансування видатків місцевими бюджетами свідчить той факт, що протягом 2009 р. місцевим бюджетам було надано 28,5 тисячі короткотермінових позичок на суму 20,7 млрд грн для фінансування видатків, що у 2,3 разу в кількісному та у 3,6 разу у вартісному вимірі більше за показники 2008 р.


Таким чином, важливим досягненням бюджетно-податкової політики уряду у 2009 р. варто назвати мобілізацію до бюджету значного фінансового ресурсу в умовах охолодження економіки. Фундаментальною проблемою стало те, що був порушений принцип збалансованості бюджету. Зобов’язання державного бюджету на 2009 р. були передбачені в розмірі 273,52 млрд грн, що на 32,07 млрд грн більше, ніж в економічно благополучному 2008 р. Крім того, уряд та парламент протягом року додатково розширювали видатки (на боротьбу з грипом, підвищення соціальних гарантій тощо). Обмеженість ресурсів змусила уряд визначати пріоритетні напрями спрямування фінансових ресурсів. КМУ чітко визначив своїм головним завданням збереження соціальної стабільності, через це фінансування поточних видатків, передусім на оплату праці та трансферти населенню, здійснювалося першочергово. За підсумками року ці статті були профінансовані в повному обсязі, оскільки відтак, в умовах глибокого падіння ВВП соціальні гарантії населення були збережені на докризовому рівні. Проте гіпертрофований обсяг соціальних видатків абсорбував не тільки наявні доходи бюджету, а й додатковий ресурс, який вдалося мобілізувати уряду.


Наслідком розбалансування між дохідною та видатковою частинами бюджету стало формування значного дефіциту бюджету та невиконання видаткової частини. За розрахунками Міністерства фінансів України, дефіцит державного бюджету у 2009 р. склав 19,87 млрд грн, тобто менше 2 % від ВВП, при запланованих річних планових показниках на рівні 31,56 млрд грн. Разом з тим реальний розмір дефіциту бюджету, за нашими розрахунками, є значно більшим, оскільки необхідно враховувати: по-перше, зменшення протягом року видаткової частини бюджету на 25,32 млрд грн порівняно з запланованим вихідним показником (242,36 млрд грн), що свідчить про невиконання видатків бюджету на 10,4 %; по-друге, зарахування в якості доходів бюджету авансових податкових платежів та невідшкодованих обсягів ПДВ; по-третє, зарахування до дохідної частини бюджету частини позики МВФ обсягом 1,309 млрд СПЗ (2,04 млрд дол.); по-четверте, випуск значного обсягу ОВДП, які урядом використано для поповнення статутного капіталу банків та НАК „Нафтогаз України„ (близько 44 млрд грн). З урахуванням вказаних уточнень реальний дефіцит бюджету склав близько 82 млрд грн або 8 % прогнозованого ВВП 2009 р.


Системний ефект наслідків світової фінансової кризи та не завжди ефективні заходи економічної політики держави у 2009 р. актуалізували низку ризиків, що становитимуть серйозну загрозу для макроекономічної стабільності у 2010 р.


1. Зростання дефіциту бюджету. Унаслідок підвищення та індексації соціальних гарантій, збільшення обсягів погашення та обслуговування боргів, необхідності інвестування в підготовлення Євро-2012 дисбаланс між зобов’язаннями та ресурсами уряду наближається до небезпечного рівня. Навіть без урахування додаткових коштів, необхідних для фінансування соціальних видатків, встановлених Законом України „Про встановлення прожиткового мінімум та мінімальної заробітної плати„ від 20.10.2009 р., видаткова частина державного бюджету відповідно до поданого урядом законопроекту про державний бюджет на 93,63 млрд грн або 38,6 %, більше рівня видатків 2009 р. З урахуванням витрат на обслуговування боргу фактичний дефіцит може скласти у 2010 р. 114-118 млрд грн або майже 12 % від ВВП. Зростання дефіциту до такого рівня провокуватиме додатковий тиск на макроекономічну стабільність через посилення напруженості на валютному ринку, прискорення інфляційних процесів, підвищення вартості кредитних ресурсів.


2. Зниження ефективності державних інвестицій як чинника економічного пожвавлення. Для вивільнення фінансових ресурсів на поточні потреби уряд суттєво скоротив капітальні видатки. Порівняно з попереднім бюджетним періодом у 2009 р. обсяг капітальних видатків зменшився на 30,81 млрд грн або в 4 рази. Як результат, частка капітальних видатків зменшилася до 4,3 % від загального обсягу видатків бюджету, що є критично низьким показником. Для прикладу, для країн Центрально-Східної Європи цей показник складає близько 20-25 %. В Україні у 2004 р. цей показник складав 18,9 %. Таким чином, бюджет 2009 року був майже повністю використаний на підтримання поточної діяльності, а тому не створив передумов для економічного зростання в поточному році. Без інвестицій відновлення економіки обмежуватиметься підвищенням рівня завантаженості існуючих потужностей.


3. Посилення фіскального тиску на економіку. Наразі уряд розробив велику кількість нормативно-правових актів, метою яких є збільшення податкових надходжень до бюджету. Деякі з них мають конструктивне спрямування, оскільки розширюють податкову базу за рахунок боротьби з ухилянням від сплати податків, проте інші можуть мати досить критичні наслідки (запровадження практики авансових платежів податку на прибуток). Особливо відчутно фіскальний тиск планується посилити на державний сектор економіки. КМУ має намір збільшити норму відрахування прибутку державних унітарних підприємств з 15 % до 30-90 %. Крім того, у 2010 р. уряд має намір зменшити обсяги відшкодування ПДВ.


4. Ризик технічного дефолту. У жовтні-листопаді 2009 р. Міністерство фінансів розмістило короткострокові ОВДП з граничним рівнем дохідності до 29,5 %. При цьому період погашення ОВДП на суму 4,4 млрд грн з 4,6 млрд грн, зібраних у жовтні 2009 р., розпочинається вже у квітні поточного року. Дефіцит фінансових ресурсів та політичний чинник імовірно сприятимуть тому, що доходи бюджету спрямовуватимуться в першу чергу на фінансування захищених статей, а питання погашення зобов’язань вирішуватиметься або через реструктуризацію боргів уряду, що означатиме технічний дефолт України, або через нові боргові зобов’язання. Визнання неплатоспроможності призведе до погіршення суверенних кредитних рейтингів, що автоматично погіршить корпоративні рейтинги і звузить доступ вітчизняних компаній до кредитних боргових ресурсів на світових ринках, погіршить інвестиційний клімат в Україні загалом. 

 

5. Надмірна активність уряду на борговому внутрішньому ринку, що призводить до витіснення приватних інвестицій унаслідок збільшення державних запозичень. В умовах наявності на ринку державних цінних паперів з дохідністю 25-29 %, які є менш ризикованими, аніж корпоративні цінні папери, відсоткові ставки кредитування апріорі не будуть нижчими. Відтак в умовах дефіциту ліквідності поточна боргова політика спрямована на вилучення коштів з банківської системи, що є украй небезпечним, зважаючи на низьку поточну динаміку кредитування.

 

6. Прихована емісія коштів. Дефіцит ресурсів змушує уряд вдаватися до емісії коштів. Опосередкованими механізмами емісії коштів є вимога до НБУ викуповувати ОВДП, внесені урядом у статутний капітал націоналізованих банків, та ОВДП, спрямовані на збільшення статутного фонду НАК „Нафтогаз”. Емісія в обмежених обсягах може дати конструктивний імпульс для розвитку економіки через розширення номінального попиту, який розширить й ефективний попит. Водночас зловживання даним інструментом актуалізує і підсилить в економіці низку негативних тенденцій, головними з яких є прискорення інфляційних процесів та посилення тиску на національну валюту, порушення функціонування платіжної системи. 

 

7. Подальша деформація структури дохідної частини держбюджету. У розвинутих країнах частка податкових надходжень у бюджеті складає в середньому 85-95 %. При цьому основна частина надходжень за статею „неподаткові надходжень” припадає на ренту, публічні послуги, адміністративні штрафи, плати за ліцензії, тобто доходи, які генерує держава як інститут. В Україні ж значну частку „неподаткових надходжень” складають відрахування до бюджету державних підприємств та установ. Таким чином, зростання частки „неподаткових надходжень” означатиме не збільшення обсягу та ефективності надання публічних послуг, а вимивання ліквідності з державного сектору економіки.

 

8. Продовження політики соціального популізму. Причиною домінування політики соціального популізму є перманентна політична боротьба та часта ротація складу КМУ. Кожен новий уряд закономірно прагне заручитись електоральною підтримкою, а тому збільшує соціальні видатки бюджету. Наразі подолана небезпечна межа, до якої на соціальні видатки спрямовувалися кошти, зекономлені на державних інвестиційних проектах, підтримці бізнесу тощо. Соціальні програми фінансуються за рахунок боргових ресурсів, емісії та підвищення податків, що продукує значні ризики для макроекономічної стабільності в Україні.

 

Комплекс наведених ризиків уповільнюватиме темпи відновлення економіки України та сприятиме консервації економіки у фазі депресії. У даному контексті подолання ризиків має стати наріжним каменем бюджетно-податкової політики у 2010 р. З даною метою ключовими вбачаються заходи в межах наступних ключових напрямів:

 

І. Бюджетна політика

1. Затвердження обгрунтованого бюджету на 2010 рік. Поданий урядом законопроект ґрунтується на досить оптимістичних прогнозних показниках макроекономічного розвитку України. На їх основі КМУ заклав у бюджеті на 2010 р. значне номінальне зростання доходів бюджетів усіх рівнів. Зокрема, доходи державного бюджету мають зрости на 59,39 млрд грн (на 26 %), видатки – на 93,6 млрд грн (39 %). Навіть з урахуванням того, що дані показники будуть виконані, розмір дефіциту державного бюджету складе 46,75 млрд грн або майже 5 % від ВВП. Бюджет 2010 р. має ґрунтуватися на реальній дохідній базі. При цьому додаткові ресурси необхідно спрямовувати на оздоровлення фіскальної сфери (повернення ПДВ, покриття зобов’язань попередніх років, погашення короткострокових дорогих облігацій тощо).

 

2. Законодавче обмеження динаміки соціальних видатків. Оскільки навряд чи можливо сподіватися на швидку стабілізацію політичної ситуації в Україні після президентських виборів, раціональним й єдино можливим механізмом запобігання ризику продовження соціального популізму є автоматизація процесу розрахунку соціальних стандартів і мінімізація суб’єктивного впливу на цей процес. У даному контексті необхідним є доповнення Бюджетного кодексу України законодавчою формулою визначення розміру базових соціальних стандартів (передусім, прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати). Розмір соціальних стандартів має індексуватися на рівень інфляції плюс темп зростання ВВП чи продуктивності праці. Ця формула змусить уряд концентруватися на зростанні ВВП, оскільки саме від його динаміки залежатиме динаміка соціальних видатків. Аналогічні „антипопулістські” механізми успішно діють у країнах ЄС та США.

 

3. Перегляд співвідношення між капітальними та поточними видатками бюджету. Капітальні видатки мають становити не менше 10 % від загальних видатків державного бюджету з подальшим їх зростанням до 22-23 % у 2012 р. Крім того, невирішеною проблемою залишається інституціалізація видатків розвитку. Стабілізаційний фонд наразі використовується не як фонд розвитку і стимулювання економіки, а як додатковий бюджетний ресурс уряду, через який останній може перерозподіляти кошти без згоди парламенту, у тому числі на поточне споживання. У даному контексті необхідно внести зміни до Бюджетного кодексу України, які б детально регламентували діяльність Стабілізаційного фонду.

 

ІІ. Податкова політика

1. Підвищення ефективності стягнення наявної, але не реалізованої бази оподаткування. Головними її складовими варто назвати податковий кредит, податковий борг та тіньові операції, які звужують базу оподаткування. У даному контексті доречним бачиться прийняття з певними коригуваннями проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань оподаткування”, який містить комплекс технічних заходів, здатних зменшити обсяги ухилення від сплати податків та мінімізації оподаткування (необґрунтованим розширенням податкового кредиту та звуження бази оподаткування податку на прибуток). Крім того, необхідно підвищити відповідальність (як адміністративну, так і кримінальну) за ухиляння від сплати податку, і також протидіяти необґрунтованому розширенню податкового кредиту.

 

2. Підвищення ставок акцизних зборів та розширення групи підакцизних товарів. Не вдасться оминути болісного процесу підвищення фіскального тиску на економіку, проте ймовірно мінімізувати негативний ефект, оптимально розподіливши податкове навантаження. В умовах охолодження ділової активності слід уникати вжиття заходів, які збільшуватимуть фіскальний тиск на бізнес чи доходи громадян. Водночас найменш негативним кроком є підвищення рівня оподаткування товарів розкоші, що можна досягти підвищенням ставки акцизних зборів та розширення групи підакцизних товарів. Акцизний збір наразі є найбільш фіскально-ефективним серед непрямих податків, тому оптимальним варіантом є застосування саме його, а не підвищеної ставки ПДВ.

 

3. Підвищення ставок єдиного податку для фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності (ФОП). Сьогодні ставка єдиного податку для ФОП коливається в межах 20-200 грн і не переглядалася потягом останніх 8 років (за виключенням збільшення верхньої межі з 180 до 200 грн). За цей час інфляція перевищила 100 %, тому податковий тиск має стійку низхідну тенденцію. Низька ставка податку провокує перехід працівників на форму ведення діяльності з метою мінімізації податкового навантаження при отриманні заробітної плати. Починаючи зі ставки заробітної плати в розмірі 1334 грн, перехід на статус ФОП дозволяє мінімізувати сплату податку з доходів фізичних осіб. У даному контексті розмір податку має бути підвищеним до рівня мінімальної заробітної плати й, як мінімум, щорічно індексуватися на показник дефлятора ВВП.

 

4. Тимчасове підвищення в разі крайньої необхідності ставки ПДВ до 25 %. У разі формування критичного розриву між доходами та видатками бюджету та підвищення ризику дефолту подальше посилення фіскального тиску буде неминучим. У даному випадку оптимальним варіантом є тимчасове підвищення ставки ПДВ, що змістить акцент податкового навантаження на споживання та дозволить уникнути посилення податкового тиску на корпоративний сектор. Крім того, даний податок не є еластичним, а тому підвищення його ставки супроводжуватиметься симетричним збільшенням його надходжень до бюджету.

 

5. Запровадження фіскальних стимулів для реінвестування капіталу у вітчизняну економіку та введення „м’яких” перешкод для його виведення з України. Раціональним вбачається запровадження „податкової вилки” для податку на прибуток підприємств. Зокрема, при одночасному зменшенні ставки на частину прибутку, реінвестованого в модернізацію основних фондів, слід зберегти на високому рівні частину прибутку, спрямованого на інші цілі (виплату дивідендів тощо). Крім цього, серед пріоритетів державної політики має бути зниження податкового тиску на інвестиційно-інноваційну діяльність підприємств. Цьому можуть сприяти скасування ПДВ на імпорт енергозберігаючого обладнання, що не виробляється в Україні, компенсування ставок по кредитах, спрямованих на подібні проекти тощо.

 

ІІІ. Боргова політика

1. Встановлення та закріплення на законодавчому рівні граничних та оптимальних параметрів формування боргового тягаря для держави. Йдеться не лише про чіткі вимоги до припустимого розміру дефіциту бюджету, а також про обмеження вартості, встановлення термінів та валюти залучених ресурсів.

 

2. Обмеження активності уряду на внутрішньому фінансовому ринку. Уряд має зменшити обсяги залучень на внутрішньому ринку, стимулюючи перетік вільної ліквідності в реальний сектор економіки. Бюджет та реальний сектор економіки не повинні бути конкурентами за кредитні ресурси.

 

3. Чітке визначення цілей та напрямів використання ресурсів боргового фінансування. Оскільки боргові кошти мають власну вартість, раціональним є їх спрямування в інвестиційні проекти, доходи від яких дозволять уряду не лише повернути борг, а й покрити витрати на його обслуговування. Використання ж залучених коштів на покриття поточних видатків є прямим перекладанням поточних фінансових зобов’язань на бюджети майбутніх періодів, що є значним ризиком для активізації економічного зростання в майбутньому.

 

4. Законодавче закріплення спрямування вільного залишку бюджетних коштів бюджетного періоду (за вирахуванням оборотної готівки) на погашення боргових зобов’язань уряду. Подібна норма дозволить оздоровити фінансову систему країни та зекономити кошти на обслуговуванні боргів.

Відділ економічної та соціальної стратегії

(О. Молдован)