Анотація
Виведення української промисловості з кризового стану, спричиненого неефективністю секторально-галузевої моделі державної підтримки, втратою виробничого та трудоресурсного потенціалу через бойові дії на Донбасі та анексію Криму, погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури, вимагає цілеспрямованої розбудови в економіці промислових кластерів – виробничих ланцюгів за участі всіх секторів економіки, що виконують спільні проекти з розроблення, створення, виведення на ринок, реалізації та обслуговування кінцевої промислової продукції.
Процес формування промислових кластерів в Україні характеризується стихійністю, закритістю та непрозорістю, унеможливлюючи їх розвиток. Рішенням цієї проблеми є запровадження системної державної підтримки кластерів, що дозволить повною мірою використати їх потенціал для розвитку національної економіки. Протягом останніх років органами державної влади було анонсовано низку кроків у напрямі закладення основ кластерної політики на регіональному, національному та міжнародному рівнях, проте ініціативам у цьому напрямі бракує узгодженості та системності.
Реалізація кластерної політики має відбуватися через систему взаємопов’язаних інструментів – кластерної стратегії, кластерних програм та кластерних ініціатив, що відображає вертикаль розподілу функцій з реалізації кластерної політики між центральними органами виконавчої влади, місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.
Національна стратегія розвитку кластерів має бути побудована у вигляді Білої книги з викладенням теоретичних основ, аналізом досвіду розвинених країн та висновками для України, а також з розгорнутим поясненням державної політики у сфері кластеризації. До стратегічних цілей кластерного розвитку слід віднести інституціоналізацію кластерних процесів; координацію міжінституційних зв’язків; стимулювання інноваційних процесів; розбудову соціального капіталу; брендинг та просування продукції кластерів; інтернаціоналізацію кластерних процесів.
Імплементація кластерної політики має відбуватися на основі реалізації кластерних програм, що розробляються на основі ґрунтовного аналізу економічних, ресурсних та організаційних передумов формування кластерів у регіонах. У межах кластерної програми має реалізовуватися обмежена кількість кластерних ініціатив, оцінка результатів реалізації яких здійснюється завдяки системі моніторингу, дозволяючи приймати рішення щодо доцільності продовження державної підтримки кластерних ініціатив.
Вирішення проблеми обмеженості фінансових ресурсів для реалізації кластерних ініціатив вимагає максимального використання вже існуючих інструментів державної підтримки в інвестиційній, інноваційній сферах, у сфері підтримки МСП тощо. Зокрема, до таких інструментів слід віднести Державний фонд регіонального розвитку, інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки, індустріальні, технологічні та наукові парки та інші елементи інноваційної інфраструктури.
На початковому етапі розвитку кластерів сектор державного управління має взяти на себе роль ініціатора, спонсора та координатора кластерної політики, що дозволить згуртувати інші сектори та надасть поштовху кластерним ініціативам на місцях. Це вимагає спільної роботи центральних та регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування щодо розбудови інституційної бази реалізації кластерної політики; створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи підтримки розвитку кластерів; розбудови регіональної системи реалізації кластерної політики; фінансового стимулювання кластерних ініціатив; розбудови соціального капіталу кластерів; інтернаціоналізації кластерних ініціатив.