"Щодо першочергових напрямів розвитку системи управління земельними відносинами в аграрній сфері". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці здійснено аналіз системи управління земельними відносинами і сучасної державної політики в аграрній сфері України та виявлено їхні недоліки. Запропоновано першочергові напрями розвитку системи управління земельними відносинами при запровадженні ринку земель сільськогосподарського призначення.

 

ЩОДО ПЕРШОЧЕРГОВИХ НАПРЯМІВ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ ВІДНОСИНАМИ В АГРАРНІЙ СФЕРІ

 

Забезпечення продовольчої безпеки України вимагає формування системи управління всіма виробничими ресурсами, що задіяні у виробництві сільськогосподарської продукції. Ефективне управління земельними відносинами створює передумови для розвитку підприємництва на селі та нарощування виробництва продукції сільського господарства, соціально-економічного розвитку сільських територій, надходження коштів до місцевих та державного бюджетів від використання сільськогосподарських земель за умов збереження й відновлення природних властивостей навколишнього середовища.

 

Ключові засади розвитку системи управління земельними відносинами в аграрній сфері закладено у низці законодавчих актів, у яких агропромисловий комплекс визначено пріоритетним і стратегічно важливим сектором вітчизняної економіки. Серед таких документів – Закони України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» від 17.10.1990 р. № 400-XII, «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.» від 18.01.2001 р. № 2238-III, «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» від 18.10.2005 р. № 2982-IV.

 

Проте більшість положень вказаних законодавчих актів не виконується у повному обсязі. Так, у Постанові Верховної Ради України «Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» та продовольчу безпеку України» від 22.06.2000 р. № 1825-III відмічено, що невиконання Урядом важливих положень вказаного Закону України[1] та інших законодавчих актів щодо реального надання пріоритетності аграрній галузі, втрата традиційних зовнішніх ринків, незабезпеченість цінового паритету обміну сільськогосподарської та промислової продукції зумовили негативну тенденцію щорічного спаду виробництва сільськогосподарської продукції і зменшення виробничого потенціалу галузі, різкого зниження споживання основних видів продовольства на душу населення, занепаду соціальної сфери села, що в цілому знизило рівень продовольчої безпеки країни[2].

 

Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.» не вдалося забезпечити створення для сільгоспвиробників цінової політики на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку в середньому по народному господарству через запровадження заставних цін (цін підтримки), регулювання доходів через систему державних дотацій та субсидій (передбачено статтею 3). Залишились не розробленими механізми страхування ризиків сільськогосподарського виробництва (визначено у статті 15).

 

У 2005 р. з прийняттям Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 р.» було сформовано пріоритети державної аграрної політики, які полягають, зокрема, у забезпеченні в сільськогосподарському виробництві прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче середнього рівня по економіці держави; захисті прав селян на землю; формуванні ринкових земельних відносин; охороні земель; посиленні соціального захисту сільського населення, встановленні заробітної плати та пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави; створенні рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі; впровадженні програм комплексного розвитку сільських територій; державній підтримці розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції; створенні сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектору економіки та ін.

 

Для реалізації вказаних пріоритетів Кабінетом Міністрів України у 2007 р. затверджено «Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р.». В її основу покладено мету – забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

 

На реалізацію програми з Державного бюджету України передбачено виділення 120750,5 млн грн за наступними основними напрямами (млн грн): забезпечення розвитку соціальної сфери та сільських територій – 15742,7; забезпечення розвитку аграрного ринку – 49698,2; фінансове забезпечення аграрного сектору – 14011,6; удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі – 17519,7; професійна освіта – 18373,7; аграрна наука – 5308,3; забезпечення розвитку дорадництва – 96,3.

 

Розподіл фінансових ресурсів за напрямами є непропорційним. Зокрема, на фоні фінансування заходів з удосконалення і реформування системи управління в аграрному секторі в обсязі 14,5 % від загального фінансування менше виділено коштів на розвиток соціальної сфери та сільських територій (13,0 %) і заходи з фінансового забезпечення аграрного сектору (11,6 %), тоді як останні два напрями є ключовими щодо поліпшення соціальної інфраструктури на селі і покращення матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників.

 

Довідково. Бюджетний напрям «Забезпечення розвитку соціальної сфери та сільських територій» передбачає виконання конкретних заходів щодо удосконалення соціальної інфраструктури на селі та розвитку сільських територій, зокрема шляхом розвитку мережі сільських автомобільних доріг, виконання програм підтримки індивідуального житлового будівництва «Власний дім» та «Шкільний автобус», розвитку системи медичного обслуговування у сільській місцевості, інші соціально-важливі заходи. Напрям «Фінансове забезпечення аграрного сектору» спрямований передусім на забезпечення оновлення матеріально-технічних ресурсів сільгостоваровиробників, їх забезпечення різноманітними фінансовими інструментами. Згідно з бюджетним напрямом «Удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі» передбачено фінансування нормативно-правових та організаційних заходів, науково-дослідницьке та експертне вивчення матеріалів, проведення семінарів, «круглих столів».

 

Крім того, більшість положень даної Програми не виконуються через її незабезпеченість фінансовими ресурсами. Якщо на виконання заходів Програми у 2008 р. було заплановано видатки з Державного бюджету України у розмірі 15318,9 млн грн, то фактично разом із загального і спеціального фондів Держбюджету було виділено 5234,0 млн грн, у 2009 р. – 15153,5 млн грн і 8210,8 млн грн, у 2010 р. – 14550,4 млн грн і 6004,0 млн грн відповідно, у 2011 р. на фінансування Програми було заплановано 6839,0 млн грн.

 

Неефективно та з порушенням законодавства виконувалась «Державна програма розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на 2007-2010 рр.». Аудит стану її виконання, проведений Рахунковою палатою України, засвідчив, що за час дії програми рівень виконання заходів за рахунок бюджетних коштів становив лише 18,2 % від передбаченого обсягу. При цьому з Держбюджету фінансувався лише один із трьох програмних напрямів – дослідно-конструкторські роботи. Два інші – компенсація кредитних ставок банків за кредитами на технічне переоснащення підприємств АПК та удосконалення нормативно-правової бази з питань машинобудування для АПК – не фінансувалися взагалі. У 2007‑2010 рр. Міністерство промислової політики України з порушенням законодавства та неефективно використало близько 16 млн грн, або майже половину загального обсягу використаних бюджетних коштів[3].

 

Аудит Рахункової палати України показав неефективність використання бюджетних коштів у 2008-2010 рр., спрямованих на управління у сфері земельних ресурсів, проведення земельної реформи, безоплатне оформлення та видачу громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки. Перевіркою встановлено, що формування державної, комунальної та приватної власності на землю не завершено, землі комунальної власності не визначені. На проведення у 2009 р. безоплатного оформлення та видачі громадянам державних актів на право власності на землю зі Стабілізаційного фонду було виділено 5 млрд грн, однак із зареєстрованих станом на 08.01.2010 р. 2,5 млн заяв на безоплатне оформлення та видачу державних актів на право власності на земельні ділянки видано лише 685,5 тис. державних актів, або 27 %. При цьому 67 % коштів Стабфонду, які було передбачено на зазначені цілі, на кінець 2009 фінансового року залишились невикористаними. У 2009 р. та I півріччя 2010 р. фінансування заходів щодо земельної реформи було призупинено, а виділені кошти розпорошувалися за численними напрямами використання[4].

 

Зарегульованою є діяльність центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин − Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагенства) [5].

 

Постійна зміна назви та керівного апарату Держземагенства, звільнення багатьох професійних керівників з багаторічним досвідом роботи в обласних, міських і районних підрозділах державних органів земельних ресурсів, низький рівень фахової освіченості працівників (серед керівних кадрів Держземагенства лише третина має землевпорядну освіту) призвели до зниження ефективності управління земельними відносинами як на державному, так і на місцевих рівнях, зокрема, до затягування видачі державних актів на земельні ділянки; порушення термінів розроблення землевпорядними організаціями документації із землеустрою; порушення термінів або безпідставної відмови у реєстрації правовстановлюючих документів на землю.

 

Державне агентство земельних ресурсів України значно ускладнює діяльність в галузі землеустрою та землеоціночних робіт зміною умов щодо їх ліцензування. На думку учасників Асоціації «Земельна спілка України», розроблені Держземагенством «Ліцензійні умови провадження господарської діяльності щодо проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт»[6] (Ліцензійні умови) не відповідають чинному законодавству у сфері землеустрою та оцінки земель, звужують права та свободи громадян.

 

Ліцензійні умови містять положення, які мають невизначений правозастосовуючий характер. Так, в абзаці 4 підпункту 1.7 передбачається додавання до заяви про видачу ліцензії проведення робіт із землеустрою засвідченої у встановленому порядку копії кваліфікаційного свідоцтва оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок. Також у документі відсутні будь-які посилання на нормативно-правові акти, якими цей порядок встановлено. Однак підприємства, які здійснюють землевпорядні роботи та розроблюють проекти землеустрою, не обов’язково мають здійснювати експертну грошову оцінку земельних ділянок, тому наявність у їхньому штаті кваліфікованого землеоцінювача не є вкрай необхідною.

 

Недоліки мають також положення абзацу 2 підпункту 3.1.1., абзацу 3 підпункту 3.3.1. і абзацу 4 підпункту 4.2.1. Ліцензійних умов щодо геодезичного обладнання, технічного устаткування, програмного забезпечення, які необхідні для ведення землевпорядних робіт, наявності інформаційного забезпечення процесу розробки звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, можливості оперативного внесення змін до них тощо[7]. Наявність складного геодезичного обладнання переважно іноземного виробництва (в Україні геодезичне обладнання майже не виробляється) підвищує собівартість надання послуг і не обов’язково приводить до значного поліпшення якості виконання робіт.

 

Повільно здійснюється інвентаризація земель та формування електронної системи державного земельного кадастру. Нині проведено інвентаризацію земель населених пунктів на площі 4776,7 тис. га або 64,2 % від загальної площі, а за межами населених пунктів проінвентаризовано земель несільськогосподарського призначення на площі 8121,9 тис. га або 77,8 % від їх загальної площі. У системі державного земельного кадастру інформація майже про 70 % земельних ділянок, за якими зареєстровано правовстановлюючі документи, відсутня. Як наслідок, стягнення плати за землю в Україні відбувається за відсутності повних даних про об’єкт оподаткування[8]. Крім того, сьогодні 1 млн 460 тис. га земель використовується без достатніх правових підстав. Це землі, що не успадковані відповідно до чинного законодавства, не витребувані земельні частки, паї тощо. Якщо врахувати, що нормативна грошова оцінка цих земель становить понад 16,5 млрд грн, то власники та держава недоотримують півмільярда гривень орендної плати та земельного податку на ці землі[9].

 

Таким чином, задекларований принцип пріоритетності агропромислового комплексу України на практиці не додержується, а непослідовність дій, недостатній рівень фінансового забезпечення та відсутність належного реагування на результати державного контролю в системі управління земельними відносинами призвели до погіршення як економічних, так і соціальних показників розвитку сільськогосподарської галузі. Системі управління земельними відносинами притаманні наступні вади:

- недотримання законодавчих норм, які визначають пріоритетність аграрного комплексу як ключового сектору національної економіки;

- низька ефективність використання бюджетних коштів, що спрямовуються на розвиток і підтримку як всього АПК, так і окремих його галузей;

- відсутність належного контролю за виконанням державних програм розвитку АПК;

- низький рівень кваліфікації працівників центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його представництв на місцевому рівні, зарегульованість землевпорядних та землеоціночних робіт.

 

Внаслідок відсутності виваженої системи управління земельними відносинами комплекс системних проблем агарної сфери, що проявляється у:

- низькій ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні порівняно з іншими країнами світу: у 2009 р. урожайність зернових та зернобобових культур в Україні становила 29,8 ц/га, тоді як у Канаді – 31,1; Польщі – 34,6; США – 71,4; Німеччині – 71,6; Франції – 73,9 ц/га; середньорічний удій молока від однієї корови в Україні становив 4049 кг, у вищезгаданих країнах – 8395, 4776, 9332, 6643, 6153 кг відповідно;

- загостренні продовольчої проблеми в Україні, зокрема, незбалансованому споживанні продуктів харчування населенням (по більшості основних видів продовольства фактичне споживання знаходиться нижче раціональних норм: протягом 2007-2010 рр. споживання плодів, ягід і винограду становило у середньому 48 % встановленої раціональної норми, молока і молокопродуктів – 57 %, м'яса і м’ясопродуктів – 60 %, риби та рибопродуктів – 74 %); низькому рівні споживання продуктів тваринного походження у раціоні населення (забезпечення середньодобового раціону за рахунок споживання продукції тваринного походження становить 27 %, що вдвічі нижче за пороговий критерій у 55 %); імпортозалежності за окремими групами продовольства, (передусім по рибі і рибопродуктах, плодах, ягодах та винограду);

- загостренні соціальних проблем на селі. За даними державної служби статистики України, рівень безробіття сільського населення (за методологією Міжнародної організації праці) у 2004-2010 рр. знаходився в межах 9,3-6,2 % (у 2010 р. - 8,1 %). Хоча середньомісячна заробітна плата у сільському господарстві поступово зростає, її рівень поступається заробітній платі в середньому по країні, і населення сільської місцевості надає перевагу працевлаштуванню в інших галузях економіки, що призводить до виїзду працездатного населення в міста. В Україні вже налічується 8 тис сіл, що втратили можливість самовідтворення населення[10]. У 2001-2010 рр. з обліку знімалось по 20 населених пунктів щорічно, а на сьогодні 14 % сіл налічують до 50 жителів[11]. Жителі багатьох сіл не забезпечені елементарними формами соціальної інфраструктури: за 2000-2009 рр. кількість дошкільних дитячих закладів зменшилась на 46 %, дільничних лікарень – на 41,5 %, магазинів – на 53,4 %, об’єктів ресторанного господарства – на 25,2 %;

- виснаженні ґрунтів, погіршенні екології агротериторій. В Україні близько 1,7 млн га сільгоспугідь піддані вітровій ерозії, 13,3 млн га водній, щорічно змивається понад 500 млн тонн ґрунту, з яким втрачається 24 млн тонн гумусу, 1 млн тонн азоту, 700 тис. тонн фосфору, 10 млн тонн калію. Сумарні втрати гумусу через мінералізацію й ерозію ґрунтів щорічно становлять 32-33 млн тонн, що еквівалентно 320-330 млн тонн органічних добрив. При цьому, з урожаєм сільськогосподарських культур з ґрунту виноситься значно більше поживних культур, ніж вноситься з добривами (від’ємний баланс досягає 100 кг/га);

- структурних диспропорціях виробництва сільськогосподарської продукції. Нині трудомістке виробництво сільськогосподарської продукції зосереджено в особистих селянських господарствах (ними вирощується 90 % овочів та картоплі від загального обсягу їх виробництва, утримується 66 % поголів’я великої рогатої худоби та 55 % поголів’я свиней), які не спроможні забезпечувати потреби ринку високоякісною стандартизованою продукцією. Спостерігається надвисока концентрації земельних угідь у користуванні крупних аграрних формувань (агрохолдингів), що займаються виробництвом менш трудомістких, високорентабельних і швидкоокупних сільгоспкультур. Зокрема, створений на базі землекористування колишнього Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча агрохолдинг (Harv East) має земельний фонд у 225 тис. га, землі агрохолдингу «Укрлендфармінг» наближаються до 500 тис. га, «Українські аграрні інвестиції» з «Ренесанс Груп» (РФ) володіють понад 330 тис. га, «Миронівський хлібопродукт» – 280 тис. га сільськогосподарських угідь. Всього в Україні 405 холдингів контролюють 10,5 млн га земель[12]. На фоні переваг агрохолдингів у вигляді інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та нарощуванні експортного потенціалу сільського господарства їх подальший розвиток є загрозливим, насамперед через вирощування окремих експортоорієнтованих сільськогосподарських культур, що значно виснажують землю; експорт переважно сільгоспкультур зернової та олійної груп; ігнорування розвитку соціальної інфраструктури на селі[13].

 

Рекомендації

Відносини, що виникають в процесі використання земель сільськогосподарського призначення, потребують цілеспрямованого управління, виходячи із соціально-економічного та екологічного їх значення та у зв’язку з розвитком форм господарювання та власності. Проблема управління земельними ресурсами набуває особливої актуальності в контексті завдань запровадження ринку сільськогосподарських земель в Україні. Ведення в дію з 1.01.2012 р. Закону України «Про державний земельний кадастр», прийняття Верховною Радою України першочергових Законів «Про ринок земель» та «Про державний земельний (іпотечний) банк» створять передумови для зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. Між тим, впровадження повноцінного ринку землі вимагає формування системи важелів державного впливу на ринковий обіг земель, фокусами якої мають бути: удосконалення інформаційного забезпечення щодо кількісного та якісного стану земельних ділянок, їх власників та землекористувачів; забезпечення збалансованого раціонального землекористування; механізми захисту прав власників при оренді та продажу земель; реалізація підприємницької ініціативи на селі. Зважаючи на це, першочерговими напрямами розвитку системи управління земельними відносинами в аграрній сфері мають бути наступні.

 

1.   Підвищення ефективності державних програм розвитку АПК, які спрямовуються на реалізацію пріоритетів державної аграрної політики. Для цього слід:

- підвищити рівень відповідальності профільних міністерств – розпорядників бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування державних цільових програм, шляхом внесення змін до Закону України «Про державні цільові програми» від 18.03.2004 р. № 1621-IV, передбачивши у ст. 13 положення щодо відповідальності державного замовника-координатора за цільове та ефективне використання коштів при реалізації заходів державних цільових програм;

- Міністерству аграрної політики та продовольства України разом з Міністерством фінансів України із залученням наукових установ здійснити інвентаризацію виконання «Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 р.», і з урахування змін ринкової кон’юнктури, потреб і запитів сільгосптоваровиробників здійснити її коригування, збільшивши фінансування заходів за напрямами «Забезпечення розвитку соціальної сфери та сільських територій» та «Фінансове забезпечення аграрного сектору» за рахунок зменшення виділення коштів за напрямом «Удосконалення та реформування системи управління в аграрному секторі».

 

2.   Удосконалення організаційно - правового регулювання розвитку земельних відносин, для чого слід:

- завершити формування правового поля ринку земель прийняттям Законів України «Про ринок земель» та «Про державний земельний (іпотечний) банк»;

- забезпечити чіткий механізм державного регулювання ринку землі шляхом створення системи цінових і податкових важелів впливу держави на ринковий обіг землі, недопущення спекулятивно-тіньових угод щодо земельних ділянок, доповнивши пункт 6 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» окремим підпунктом, який передбачає, що за відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення (сільськогосподарських угідь) протягом п’яти років з дня укладення договору, за яким ця ділянка перейшла у власність відчужувача, сплачується мито: у разі відчуження у перший рік – 100 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки; у другий рік – 90 %; у третій рік – 80 %; у четвертий рік – 70 %; у п’ятий рік – 60 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передбачено проектом Закону України «Про ринок земель».

 

3.   Поліпшення системи інформування щодо якісного та кількісного стану земельних ділянок, що спростить процедури щодо їх реєстрації та використання, створить підґрунтя для прозорого ринку земель в Україні. З цією метою:

- передбачити у Державному бюджеті України на 2012 р. фінансування проведення Першого всеукраїнського загального сільськогосподарського перепису[14], що сприятиме формуванню єдиної достовірної бази даних про стан земельних ділянок, виявленню кількісних та якісних характеристик земель за їх категоріями, власниками і користувачами

- Державному агентству земельних ресурсів України завершити формування автоматизованої системи державного земельного кадастру.

 

Відділ секторальної економіки

(О. Собкевич, В. Русан, А. Юрченко)



[1] Йдеться, насамперед про невиконання статті 5 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» в частині фінансування державних централізованих капітальних вкладень у розмірі не менше одного відсотка від валового внутрішнього продукту, на зміцнення матеріально-технічної бази соціальної сфери села.

[2] Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан виконання Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» та продовольчу безпеку України : Постанова Верховної Ради України // Офіційний вісник України. – 2000. – № 26. – с. 42. – ст. 1083. 14. лип.

[3] Державна підтримка сільськогосподарського машинобудування – міф // Прес-служба Рахункової палати України. –  http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16733684

[4] Земельний гамбіт // Прес-служба Рахункової палати України. – http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16732755

[5] Державне агентство земельних ресурсів України визначено центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин згідно з Указом Президента України «Про створення єдиної системи державних органів земельних ресурсів» від 06.01.96 р. № 34/96 р.

[6] Затверджені наказом Державного комітету України із земельних ресурсів вiд 05.08.2009 р. № 423

[8] Проект Постанови Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zsu.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1684:201…

[9] З доповіді заступника міністра аграрної політики та продовольства України на Парламентських слуханнях «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lesovod.org.ua/node/9510

[10] Кириленко І.Г. Проблеми українського села та їх вирішення у контексті аграрних трансформацій / І.Г. Кириленко, О.І. Павлов // Економіка АПК. – 2010. – № 7. – С. 24-31.

[11] Литвин В.М. Стенографія виступу на парламентських слуханнях «Земля в українській долі»: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації». 23.03.2011 року.

[12] Калетник Г.М. Стенограма доповіді на парламентських слуханнях «Земля в українській долі: ситуація у земельній сфері, законодавче забезпечення земельних відносин та практика його реалізації», 23.03.2011 р.

[13] Обмеження щодо надмірної концентрації земель та розвитку монополій в аграрній сфері існують в США, Китаї, Японії, країнах Латинської Америки та Європі.

[14] Проведення Сільськогосподарського перепису здійснюється відповідно з умовами, встановленими Продовольчою та сільськогосподарською організацією (ФАО) ООН щодо періоду проведення 9-го раунду всесвітніх сільськогосподарських переписів, який триває з 2005 по 2014 рік.