"Важелі забезпечення фінансової стабільності в умовах ризиків "другої хвилі" кризи". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

Висока залежність фінансової системи України від зовнішніх впливів зробила її вкрай нестійкою та підвладною ризикам. Тому досягнута у поточному році фінансова стабільність потребує додаткових зусиль НБУ для її збереження шляхом збільшення фінансової «глибини» економіки, реструктуризації фінансової системи, зміцнення банківської системи, посилення стимулюючого характеру монетарної політики, забезпечення цінової та валютної стабільності.

 

У записці окреслені ризики розгортання «другої хвилі» кризи в Україні та запропоновані заходи для їх мінімізації у інституційній, регулятивній, фінансовій, банківській, грошово-кредитній антиінфляційній та валютній сферах.


ВАЖЕЛІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ В УМОВАХ РИЗИКІВ "ДРУГОЇ ХВИЛІ" КРИЗИ

 

У 2010 р. першочерговим завданням НБУ було збереження хиткої фінансової стабільності, ознаками якої є підвищення капіталізації і зменшення боргового навантаження на банківську систему, відновлення припливу депозитів і процесу кредитування, зниження доларизації і частки готівки в обігу, збільшення міжнародних резервів НБУ, збереження збалансованості валютного ринку, поліпшення платіжного балансу за відновлення припливу іноземних інвестицій, зниження базової інфляції.

 

Тим часом, основні стабілізаційні фактори були пов’язані з припливом іноземних капіталів та поліпшенням кон’юнктури на експортних ринках. Пожвавлення ділової активності в Україні стало відображенням циклічних коливань ділової активності у зарубіжних країнах, зокрема, накопичення значних обсягів ліквідності на світових ринках капіталу та активізації міжнародних фондових ринків. Нестабільність цих чинників є загальновідомою, що визначило фрагментарність і нестійкість позитивних тенденцій у фінансовій системі, зокрема:

  • восени відновилися високі темпи інфляції, ключовими факторами якої були немонетарні;

  • не відбувалося зростання монетизації на основі внутрішнього попиту на гроші: у першій половині 2010 р. емісія гривні здійснювалася проти поставок валюти, а система рефінансування комерційних банків практично не функціонувала;

  • зберігається незбалансованість внутрішньої грошової пропозиції і попиту на гроші внаслідок низької норми накопичення та низького рівня фінансового левериджу, що підвищує залежність вітчизняного фінансового ринку від зовнішніх ринків капіталу;

  • загострилася суперечність між монетарною і фіскальною політиками через погіршення стану державного бюджету;

  • відсутні заходи щодо поширення в обігу інструментів страхування валютних ризиків, розбудови системи моніторингу системних ризиків.

 

У підсумку фінансова система України зберегла основні риси докризової моделі, що функціонує на фінансових потоках від сировинного експорту, зі спекулятивною моделлю фінансового ринку, високими системними ризиками, підвищеною волатильністю фінансових показників. Така система є вкрай нестійкою через високу підвладність зовнішнім кризовим впливам, серед яких найбільш загрозливими для України є:

  • різке погіршення кон’юнктури на світових фінансових і/або товарних ринках, що передасться в Україну по каналу руху капіталів («фінансова інфекція»);

  • спекулятивна атака на гривню за збереження фактичної прив’язки її курсу до долара США та погіршення сальдо торгового балансу;

  • «перегрів» одного із сегментів внутрішнього фінансового ринку, наприклад, інтенсивне зростання кредитування, некеровані банкрутства великих системоутворюючих банків, короткострокові, але потужні кризи ліквідності, «надування бульбашки» на фондовому ринку, розгортання кризи державних фінансів і неспроможність держави вчасно розрахуватися за своїми боргами.

 

Зазначені впливи можуть спровокувати «другу хвилю» кризи вже наступного року через накопичені внутрішні ризики фінансової системи, а саме:

  • інституційні й регулятивні ризики, пов’язані з недосконалістю чинної системи регулювання фінансової системи, викривленою структурою останньої через домінування банківського сектору, високими адміністративними бар’єрами і регулятивними витратами порівняно з ефективністю операційної діяльності регуляторів фінансового ринку, обмеженістю практики «чесного» ціноутворення на фінансові активи, низькою спроможністю фінансових посередників до управління мікро- і макроризиками на ринку;

  • ризики волатильності фінансових показників, обумовлені недостатньою фінансовою глибиною економіки і слабкістю її ресурсного потенціалу, «дорогими» грошима, низьким фінансовим левериджем банківської системи, що веде до надмірної залежності фінансової системи від зовнішніх ринків капіталу за відсутності планів дій та недосконалості операційних структур щодо протидії шоковим ситуаціям на фінансовому ринку;

  • грошово-кредитні ризики через недосконалість монетарного трансмісійного механізму в Україні, суперечності між монетарною і фіскальною політиками в Україні, завищену ціну грошей, що утруднює збалансування грошової пропозиції та попиту;

  • ризики гальмування або неефективності реформ у банківському секторі, що загрожують як самим банкам, так і економіці, яка може не витримати ще одного року падіння кредитування;

  • інфляційні та валютні ризики, які є «вбудованою» проблемою вітчизняної фінансової системи.

 

Системний характер зазначених ризиків потребує комплексного підходу до забезпечення фінансової стабільності шляхом розвитку фінансової системи, реабілітації спроможності до кредитування банківської системи, проведення виваженої грошово-кредитної політики, стабілізації інфляції та забезпечення передбачуваного валютного курсу. Для підвищення стійкості фінансової системи до негативних зовнішніх впливів та послаблення внутрішніх ризиків першочерговим завданням є вдосконалення системи фінансового регулювання в частині розвитку моніторингу системних ризиків, посилення контролю над банківською системою, вдосконалення стандартів розкриття інформації на основі базових рішень на міжнародному рівні щодо посилення фінансового регулювання банківського сектора (адаптації стандартів Базеля-ІІІ), ринку цінних паперів, інституційних інвесторів (їх рекапіталізації). Це потребує розробки і послідовної реалізації комплексу заходів, серед яких основними є такі.

 

Інституційні та регулятивні заходи:

  • проведення активної фінансової політики, спрямованої на зростання фінансової «глибини» економіки і посилення ролі внутрішнього грошового попиту, послаблення зовнішнього боргового навантаження, нормалізації ціни грошей через стабілізацію темпів інфляції й передбачуваність обмінного курсу;

  • реформування структури фінансової системи у напрямі формування змішаної системи (де поряд із банківським сектором важливу роль відіграє фондовий ринок) на основі синхронного розвитку всіх її секторів – банківського, страхового, фондового, інвестиційного, розширення кількості учасників фінансового сектора, насамперед, введення в дію інститутів розвитку, інвестиційних компаній, страхових і пенсійних фондів, підвищення їх спроможності управляти ризиками,

  • посилення операційної спроможності регуляторів за зняття їх надлишкових повноважень;

  • синхронізація регулювання банків і інших секторів фінансового ринку на основі обміну інформацією між їх регуляторами;

  • забезпечення координованості дій органів монетарної і фіскальної влади за збереження реальної незалежності НБУ та посилення його підзвітності та прозорості процесу прийняття рішень;

  • вдосконалення пруденційного нагляду за станом фінансового ринку, учасниками ринку, за рівнем ризиків, заходи якого координовані за спрямованістю із важелями монетарної, фіскальної, структурної політик;

  • вдосконалення законодавчої бази, зокрема в частині специфікації і забезпечення прав власності;

  • зміна моделі поведінки домогосподарств від споживчої до інвестиційної шляхом стимулювання норми заощадження через розвиток колективного інвестування, поширення фінансових інструментів для індивідуальних інвесторів, інтенсифікації пенсійної та страхової реформи;

  • сприяння розвитку внутрішнього ринку боргового фінансування, насамперед, ринку акцій і «довгих» ресурсів, що має супроводжуватися створенням податкових та інших стимулів для інвесторів вкладати кошти на тривалі терміни, а також інвестувати у пріоритетні галузі економіки. У цьому зв’язку доцільно переглянути норму Податкового кодексу щодо оподаткування доходів від депозитів у напрямі запровадження диференційованої ставки податку залежно від терміну та обсягу депозиту;

  • розвиток системи моніторингу системних ризиків, зокрема політичних і соціальних, що формують підґрунтя для поширення в суспільстві високих інфляційних і девальваційних очікувань, які через завищені ціни трансформуються у фінансові ризики;

  • забезпечення високого рівня поінформованості суспільства щодо напрямів фінансової політики шляхом формування системи розкриття інформації за міжнародними стандартами звітності про фінансову стабільність на основі реалізації програми інформаційного обміну і координації дій з зарубіжними фінансовим регуляторами.

 

Важелі розвитку банківської системи:

  • забезпечення реального функціонування системи фінансових інститутів розвитку (насамперед, Державного банку реконструкції і розвитку); фінансових установ і організацій, що обслуговують експортні операції і сільське господарство, здійснюють мікрофінансування; компенсаційних фондів та інвестиційних банків, що забезпечують швидке розширення інвестиційного сегменту фінансового ринку;

  • поступовий відхід від управління банками у «ручному» режимі і формування системи економічних стимулів до активізації кредитування в рамках реалізації програм фінансово-кредитної підтримки пріоритетних галузей і підприємств, пов’язаних з імпортозаміщенням, тих сегментів внутрішнього кінцевого попиту, які спроможні пожвавити внутрішнє виробництво по ланцюгу попиту-пропозиції. Такі заходи не повинні деформувати ринкові механізми фінансової системи, бути прив’язаними до планів реструктуризації виробництва і фінансових потреб його модернізації;

  • «подовження», диверсифікація і підвищення стабільності внутрішньої ресурсної бази банків, у тому числі за рахунок використання потенціалу накопичених коштів домогосподарств, розвитку системи рефінансування комерційних банків, розробки і впровадження державних депозитно-кредитних схем;

  • налагодження консультацій НБУ з комерційними банками щодо вдосконалення механізмів державної підтримки банків і небанківських фінансових установ та спрямування їх ресурсів на кредитування економіки;

  • надання рекомендацій (а в окремих випадках – зобов’язання) комерційних банків, що використовують різні форми державної підтримки, в пріоритетному порядку спрямовувати кошти на підтримку пріоритетних галузей й на кредитування об’єктів малого і середнього бізнесу;

  • перегляд принципів регулювання присутності іноземного капіталу в банках України для спрямування коштів іноземних інвесторів в пріоритетні сфери економіки України;

  • внесення змін до податкової політики в частині запровадження пільгового оподаткування доходів на капітал, інвестований в банківську систему;

  • моніторинг змін регуляторних правил, які будуть прийняті Базельським та Європейським комітетами з питань банківського нагляду щодо оцінки ризиків та підвищення вимог до достатності капіталу, оцінка їх відповідності потребам розвитку банківського сектору в Україні та внесення відповідних змін в регуляторні акти НБУ;

  • перехід до агрегованого регулювання і пруденційного нагляду за банківською системою, вдосконалення інструментів управління ризиками і проведення складних фінансових операцій;

  • підвищення прозорості банківської діяльності (кредитні бюро, рейтингові агентства).

 

Монетарні важелі:

  • проведення виваженої монетарної політики, спрямованої на підвищення рівня монетизації та насиченості економіки кредитами, адекватно до грошового попиту з боку реального сектора економіки;

  • посилення антициклічного характеру процентної політики та дієвості її важелів на основі дії «процентного коридору»;

  • цілеспрямоване зниження вартості фінансових ресурсів шляхом відмови від тимчасового розширення сфери субсидування процентних ставок, що підтримує їх завищений рівень, та реалізації комплексу заходів щодо зниження немонетарної інфляції, контролю за державним боргом;

  • вдосконалення структури емісійного механізму у напрямі посилення ролі каналу рефінансування та розвитку механізмів раціонального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів.

 

Антиінфляційні важелі:

  • проведення процентної політики, спрямованої на зниження відсотку як складової витрат на виробництво продукції;

  • тимчасове розширення сфери адміністративних цін та встановлення лімітних цін по ключовим групам товарів і послуг із високою рентабельністю;

  • використання практики держзамовлення по низьких лімітних цінах з метою впливу на ринкову кон’юнктуру;

  • стимулювання подовження термінів укладання контрактів і зниження регулятивних витрат як вагомої частини монопольно високих цін;

  • підвищення ефективності дій Антимонопольного комітету щодо регулювання діяльності природних монополій;

  • реалізація прозорої і контрольованої тарифної політики;

 

Валютні важелі:

  • відмова від використання штучної прив’язки гривні до долара США як антиінфляційного заходу і перехід до формування динаміки валютного курсу, виходячи з завдань стимулювання економічного розвитку на середньо- і довгострокову перспективу;

  • посилення передбачуваності курсової динаміки шляхом: 1) згладжування суттєвих курсових стрибків в рамках похилого курсового коридору за уточнення параметрів «суттєвих змін» валютного курсу; 2) поступового розширення коридору гнучкості гривні на основі формалізації правила такого розширення;

  • поступове спрощення правил торгівлі валютою, зокрема розширення можливостей використання валютних свопів, перегляд порядку обліку валютної позиції у напрямі наближення до міжнародних стандартів, за якими своп не впливає на валютну позицію банків;

  • запровадження порядку відкритого звітування НБУ про обсяги щоденних валютних інтервенцій для підвищення прозорості процесу курсоутворення;

  • розвиток інструментів страхування валютних ризиків;

  • посилення економічних важелів залучення капіталів в країну (м’яких податкових пільг) та розвиток захисних механізмів, здатних забезпечити незалежність фінансового сектора і контроль за валютними і фінансовими потоками через кордони України, а саме:

    • вдосконалення методики оцінки виводу капіталів за межі країни;

    • розгляд можливості запровадження податку на міжнародні спекулятивні трансакції («податку Тобіна») у формі високого (до 15 %) оподаткування капіталу, що виводиться з країни менш ніж через рік після його введення;

    • посилення контролю за дотриманням банками правил ведення операцій з іноземною валютою та нормативів відкритої валютної позиції.

 

Відділ економічної стратегії
(Я. Белінська)