"Актуальні проблеми формування державної культурної політики". Аналітична записка

Анотація

 

Аналізується роль культурної сфери в реалізації реформ, зокрема, наголошується на важливості визначення пріоритетів культурної політики в стратегії модернізації суспільства. Особлива увага приділяється необхідності забезпечення інноваційного розвитку культури в умовах євроінтеграції України. Доводиться необхідність обґрунтування шляхів інноваційного розвитку української культури. Пропонуються заходи, реалізація яких спрямована на зміцнення інноваційного потенціалу української культури.

 

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ

 

1. Необхідність піднесення ролі культури в реалізації політики реформ. Упродовж 22-х років державної незалежності в полі зору українських політиків здебільшого перебували питання трансформації економіки, управлінських відносин і правової сфери, тоді як культурній галузі не надавалося пріоритетного значення. Водночас немає вагомих підстав стверджувати, що політика модернізації досягла успіху. Для нинішнього українського суспільства є характерними такі явища, як бідність, збільшення олігархізації економіки, корупція, деіндустріалізація. Упродовж двох десятиліть трансформації не вдалося відродити економічний потенціал. За підрахунками, нинішній ВВП України становить близько 70 % від ВВП УРСР.

 

Одна з причин невдач модернізації українського суспільства полягає в тому, що не приділялось належної уваги необхідності реформувати культурну політику. Трансформація посттоталітарного суспільства не дала очікуваного результату: наявна державна культурна політика не змогла сформувати в громадській свідомості відповідні установки на інноваційний розвиток. Доводиться констатувати, що й нині у політичного класу відсутнє стратегічне бачення значення культури для успіху реалізації модернізаційних проектів.

 

Неуважне ставлення до проблем культурного розвитку призвело до виникнення так званого феномену культурної пастки, в яку потрапили стратегії модернізації українського суспільства. Зміст цього феномену полягає в тому, що без уваги до змін у культурній сфері неможливі успішні трансформації в суспільстві. Реформатори пропонували нову систему соціально-економічних відносин, однак посттоталітарне суспільство, поділяючи стару систему цінностей, або не сприймало зміни, або ж реалізація ліберальних доктрин мала протилежні наслідки. Культурна пастка – це ситуація, коли згубні й зужиті ціннісні установки стають стійкими нормами життя, котрі роблять будь-яку стратегію модернізації неефективною.

 

Динамічний розвиток культури має ключове значення для успішної модернізації України. Потрібно відмовитися від помилкової точки зору, що успіх реформ лежить тільки в економічній та соціальній площині. Успішною трансформація може бути тільки тоді, коли супроводжується ефективною політикою держави в духовній і культурній сфері. Саме усвідомлення цього бракувало українським політикам, які помилково пов’язували мету модернізації тільки зі збільшенням матеріального споживання або з формуванням інститутів, котрі притаманні сучасному капіталістичному суспільству.

 

Актуальність визначення пріоритетів культурної політики в стратегії модернізації суспільства полягає у необхідності забезпечити розвиток креативного потенціалу нації, створити умови для формування творчого середовища та нових форм суспільної організації[*].

 

В українському суспільстві існує неабиякий потенціал лояльного ставлення до модернізації. Такий висновок можна зробити, зокрема, на підставі результатів дослідження поведінкових стратегій населення, які поділяються на стратегії опанування (прагнення активно вирішувати життєві проблеми), пристосування та уникання (втеча від проблем). Як показують дослідження Інституту соціології НАН України, група зі стратегією опанування становить 16 % респондентів, пристосування – 27%, уникання – 32% і 25% – із не визначеною життєвою стратегією [1]. При цьому умовна група тих респондентів, хто опановує ситуацію, між 2003-м і 2007-м роками, зросла вдвічі (від 8% до 16%) і потім кількісно майже не змінилася.

 

Доволі великий відсоток людей, котрі дотримуються активної життєвої стратегії, доводить, що в українському суспільстві зберігається досить міцний реформаторський потенціал. Ці люди готові до активної діяльності та вирішення життєвих проблем. Вони є потенційними прихильниками ідеології модернізації суспільства.

 

Завдання реалізації програми реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», яка була проголошена у 2010 р., актуалізує необхідність визначення ролі культурної сфери у сучасному розвитку. Отже, базовою проблемою формування державної культурної політики є піднесення ролі культури у модернізації українського суспільства.

 

2. Проблеми визначення стратегічних орієнтирів культурної політики як ціннісного фундаменту реформ.

По-перше, необхідно вказати на фундаментальну проблему, яка зберігає актуальність упродовж всіх років державної незалежності, – кризу ідентичності. Завдання полягає в тому, щоб проект культурної політики був здатний інтегрувати широке коло ментальних феноменів: етичні норми, світоглядні установки, політичні цілі, релігійну апологетику, які стали б засадами для ідентичності української нації в сучасному глобалізованому світі.

 

По-друге, важливим напрямом культурної політики є внесення змін у ціннісні установки суспільної свідомості. Упродовж останніх десятиріч у суспільній свідомості стверджувалися, зазвичай, споживацькі цінності. Підвищення рівня споживання за мовчазною згодою вважалося критерієм успіху функціонування державних органів влади. Водночас за умов незавершеності національно-державної ідентичності набувають популярності установки, що привнесені ззовні засобами масової комунікації. Як правило, ці установки створені зарубіжною індустрією масової культури і спрямовані на підтримку споживацького світогляду. Культурна і гуманітарна практика дотепер не змогли ефективно протистояти зазначеним негативним тенденціям.

 

Без кардинальних змін у сфері цінностей українське суспільство не має шансів на успішну модернізацію. Зокрема, необхідне формування нової парадигми гуманітарного розвитку, яка полягає у відмові від ідеології споживання і ствердженні нових цінностей гармонії індивідуального та державного. Створення нових гуманітарних та культурних орієнтирів стане запорукою успішної модернізації України. Установка на прогрес, відкритість до інновацій, готовність до критичного осмислення усталених суспільних відносин – це культурні установки, які є базисом успіху модернізації. Ціннісну альтернативу ідеології споживання може скласти розвиток етичної, екологічної та правової свідомості, а також установки захисту прав людини.

 

По-третє, необхідною складовою реформ має бути розвиток інноваційної культури. Специфікою цього типу культури є те, що вона визнає базовими цінностями процес оновлення суспільства і творчу самореалізацію особистості. Смисл цього типу культури полягає в тому, що розвиток і нововведення визнаються базовими цінностями у самосвідомості людини.

 

Предметом дослідження у сфері інноваційної культури є питання, пов’язані з індивідуальною творчою діяльністю. Зокрема, проблеми забезпечення економічного, соціального та гуманітарного розвитку за рахунок створення креативного середовища і розкриття потенціалу творчих особистостей. Поняття «інноваційна культура» означає готовність (лояльність) суспільства та його інститутів до сприйняття нового, а також спроможність брати участь у запровадженні новацій. Інноваційна культура перешкоджає поширенню застарілих форм суспільної організації – відсталості та містечковості. Висока інноваційна культура підтримує в суспільстві процеси оновлення й сприяє їхній неминучості.

 

У сучасному глобальному світі можуть благополучно розвиватися лише держави, які опираються на інноваційну культуру. Тому її необхідно розглядати як стратегічний ресурс, від якого залежить розвиток суспільства.

 

У 2005 р. українськими науковцями була схвалена декларація «Ноосфера та інноваційна культура суспільства» [2, с. 321-323], в якій ідеться про те, що інноваційна культура українського суспільства в порівнянні з розвинутими країнами Європи та світу перебуває на низькому рівні. Одна з причин: «Відсутній єдиний підхід до формування в Україні системи інноваційної культури, зокрема, не приділяється належної уваги світоглядним процесам, впливу інноваційної культури на гуманітарні сфери науки, розвиток духовної спадщини нації» [2, с. 323].

 

Нині Україна фактично позбавлена тих засобів, які могли б дати поштовх у межах традиційної парадигми модернізації. Вже не достатньо, щоб успіх реформ пов’язувався винятково зі збільшенням кількісних соціально-економічних показників. Успішна модернізація України можлива в умовах, коли ініціаторам реформ вдасться вийти із описаної вище «культурної пастки» і сконцентрувати увагу на проблемах розвитку інноваційної культури. Це, зокрема, означає відмову від розуміння людини винятково як сили, що виробляє товари та послуги, й визнання її суб’єктом, який продукує нові цінності та знання.

 

Існують підстави стверджувати, що Україна має неабиякі шанси на стабільний розвиток й успішну модернізацію. Інноваційний прорив цілком можливий за рахунок розвитку культурної політики, коли новітні виробничі технології та управлінські рішення будуть підкріплені цінностями, що спрямовані на розвиток і модернізацію.

 

Отже, для прихильників політики реформ актуальною є підтримка тих сфер культури, які здатні впливати на розвиток економіки й управління. У цьому контексті інноваційну культуру можна розглядати як важливий ціннісний ресурс суспільства. Цей тип культури визначає орієнтацію свідомості на інновації, які реалізуються в практичних навичках і поведінкових стратегіях. Інноваційна культура також визначає розвиток корпоративних відносин, соціальну відповідальність бізнесу та формування новітніх управлінських технологій.

 

Питання розвитку інновацій постійно перебувають у полі зору науковців та політиків. Зокрема, варто відзначити схвалену Кабінетом Міністрів України в 2012 р. Концепцію реформування державної політики в інноваційній сфері [3]. У Концепції визначається широке коло шляхів формування інноваційної культури – від сфери освіти до підвищення кваліфікації фахівців з питань інноваційного менеджменту.

 

Водночас цей напрям роботи потребує доповнення гуманітарними чинниками, позаяк у Концепції не згадується необхідність розвитку ціннісних і мотиваційних аспектів. Тому Міністерство культури України та інші державні інститути, до компетенції яких входить управління культурною сферою, не згадані серед виконавців цієї Концепції. У цьому плані очевидна потреба у формуванні програми інноваційного розвитку культури.

 

У сучасних умовах глобалізації необхідна нова модель розвитку культури на інноваційній основі. Міністерством культури України було підготовлено ґрунтовний проект «Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009-2013 роки», котрий так і не був затверджений Урядом [4]. Очевидно, що реалії сьогодення змушують розпочати роботу над оновленим програмним документом, який би визначав стратегію розвитку української культури.

 

По-четверте, складовою культурної політики як ціннісного фундаменту реформ є завдання забезпечення взаємозв’язку інноваційної та національної культури. Інновації часто суперечать традиціям, позаяк вони спрямовані на руйнування усталених моделей суспільних відносин та способу життя. Водночас традиції можуть виконувати функції захисту від непродуманих та волюнтаристських новацій, реалізація яких призводить до руйнівних наслідків.

 

Однак не всі країни здатні сформувати інноваційну культуру, а відтак і генерувати нові форми організації. Чимало країн не спромоглися до цього й перебувають у полоні традиційного консерватизму. Здатність до інновацій, власне, й лежить в основі демаркації між розвинутими суспільствами і тими, що розвиваються. Цей висновок змушує звернути увагу на специфіку зв’язків між інноваціями і традиціями.

 

Вміння оптимально використовувати надбання національної самобутності в модернізації є засадничим чинником інноваційної культури. Історія дає чимало прикладів успішного вирішення цієї складної проблеми. Зокрема, в цьому плані корисним є досвід Японії, де національні традиції, котрі ревно зберігаються, допомагали швидкому технологічному прогресу.

 

Для українського суспільства важливою є відмова від застарілих установок, що залишилися від радянського минулого, й адаптація до сучасних європейських цінностей суспільного устрою. Втім це завдання має більш фундаментальне значення: необхідно знайти унікальну формулу гармонії між національними традиціями, що створюють самобутність Українського народу, та інноваціями, які є характерними для постіндустріального суспільства. Прихильникам реформ необхідно брати до уваги архетипи, що формують національну ідентичність, для того, щоб «вбудувати» їх у процеси соціально-економічних трансформацій.

 

Доводиться констатувати, що українське управлінське, бізнесове та політичне середовище є інертним і таким, що дуже важко сприймає новації. Боротьба з цією інертністю має стати предметом культуротворчої роботи на найближче майбутнє. Позаяк на новому етапі розвитку суспільства в ХХІ ст. головну роль відіграватимуть інтелектуальні та культурні індустрії.

 

Висновки

Державна культурна політика реалізується без чітко визначених пріоритетів, які б відповідали викликам ХХІ століття. Сфера культури фінансується згідно «залишкового» принципу як державними, так і місцевими бюджетами. У проектах модернізації українського суспільства культурній сфері не надається належної уваги. Культурна сфера внаслідок відсутності належних правових умов залишається інвестиційно-непривабливою для залучення недержавних фінансових ресурсів. Необхідні зміни в управлінні закладами культури, зокрема, опанування новітніми менеджерськими технологіями. 

 

Перед управлінським середовищем стоїть фундаментальна проблема осмислення ролі культурної політики в стратегії реформ. Політикам необхідно відмовитись від розуміння ефективності реформ лише як синоніму збільшення матеріального споживання. Необхідна побудова культурної політики, яка б створювала умови для формування творчого середовища і забезпечувала розвиток креативного потенціалу країни.

 

У середовищі управлінської еліти необхідно змінити ставлення до сфери культури, щоб останню перестали сприймати як соціально витратний «неліквід». Необхідно донести до цільової аудиторії думку, що культура – це вагомий чинник піднесення національної економіки, зокрема її інноваційного потенціалу. Державні діячі повинні усвідомити, що культурна політика є такою ж важливою складовою модернізації, як і економічна політика.

 

Критеріями ефективності застосування принципів інноваційної діяльності до сфери культури повинно бути, передусім, зростання конкурентоспроможності українського культурного продукту та закладів культури у порівнянні із зарубіжними. Цього можна досягти за рахунок використання у роботі закладів культури новітніх інноваційних, зокрема інформаційних технологій.

 

Важливим критерієм має бути підвищення економічної самодостатності закладів культури. Ця самодостатність інноваційної культурної діяльності повинна бути забезпечена, з одного боку, використанням сучасних маркетингових технологій, з іншого – протекціонізмом державних органів влади, зокрема шляхом створення сприятливих умов для залучення спонсорських ресурсів. Необхідно підвищити кваліфікацію керівників і співробітників закладів культури у сфері управління інноваційною діяльністю. Першочергово це стосується вміння впроваджувати у роботу закладів культури нові організаційні, технологічні та маркетингові технології.

 

Потрібно стимулювати наукові дослідження в напрямі осмислення змісту інновацій у сфері культури. Зокрема, це потребує визначення конкретних форм і формулювання чітких критеріїв інноваційної культурної діяльності. Результатом цієї роботи повинна стати розробка державних цільових програм інноваційного розвитку окремих сфер культури.

 

Рекомендації

1. Необхідно розробити Стратегію державної культурної політики, яка б відповідала викликам ХХІ ст. Робота над цим документом під патронатом Міністерства культури України та профільного комітету Верховної Ради України повинна бути максимально відкритою, із залученням представників різних професійних і соціальних кіл.

Ідеологія цієї Стратегії повинна виходити із того, що культура є фундаментом, який визначає зміст модернізації українського суспільства. У цьому документі повинні бути сформульовані концептуальні засади державної політики розвитку інноваційної діяльності у сфері культури. 

 

Стратегія повинна виходити з того, що інноваційна культура є важливим ресурсом суспільства. Установка на прогрес, відкритість до інновацій, готовність до критичного осмислення усталених суспільних відносин – це культурні установки, які є базисом успіху модернізації. Необхідно визначити шляхи реалізації цього типу культури у практичних навичках, поведінкових стратегіях, розвитку корпоративних відносин, сфері соціальної відповідальності бізнесу, формуванні новітніх управлінських технологій. 

 

Реалізація Стратегії повинна передбачати, з одного боку, становлення цілісного національного культурного простору, наповненого конкурентоспроможним культурним продуктом, з іншого боку, – збереження культурної спадщини як ресурсу консолідації та духовного поступу суспільства.

 

Стратегія також повинна визначати шляхи вирішення інших надзвичайно актуальних проблем розвитку культури, зокрема:

• обладнання матеріальної бази закладів культури сучасними технологічними та інформаційними засобами;
• забезпечення доступності культурних благ для різних верств населення, особливо у сільській місцевості;
• посилення інвестиційної діяльності у сфері культури. Як показує практика, культура залишається інвестиційно непривабливою сферою. Необхідно переглянути правові засади державно-приватного партнерства в культурній галузі з метою більш широкого залучення інвестицій;
• визначення шляхів посилення державної підтримки як професійних, так і аматорських творчих колективів. Особливо це стосується необхідності просування українського мистецтва в міжнародний культурний простір;
• підвищення ефективності державної політики у сфері збереження культурної спадщини.  

2. Доповнити схвалену Кабінетом Міністрів України Концепцію реформування державної політики в інноваційній сфері питаннями, котрі стосуються проблем розвитку культурної сфери. Зокрема, йдеться про необхідність формування пріоритетів розвитку інноваційної культури та її впливу на ціннісні орієнтації й розвиток духовної спадщини нації.

3. Запровадити Кабінетом Міністрів України систему грантів для творчих колективів та окремих діячів, які продуктивно працюють у сфері інноваційного розвитку культури.

Зазначені заходи сприятимуть піднесенню рівня ефективності державної культурної політики і впровадженню інновацій в управління культурною сферою.

 

Відділ гуманітарної політики

 (О. Л. Валевський)

 

Список використаних джерел

1. Круглий стіл «Перспективи модернізації в Україні і тенденції змін суспільної свідомості» (Київ, 11 лютого 2013 р., Інститут соціології НАН України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://i-soc.com.ua/institute/press_relis.pdf

2. Проблемы и перспективы инновационного развития экономики: Материалы Десятой междунар. науч.-практ. конф. по инновационной деятельности (Алушта, 12–16 сентября 2005 г.). – Киев: Феникс, 2006. – 328 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naukainform.kpi.ua/Nauka_Naukoznavstvo/6-278%20Problemy%20i%20pe…

3. Концепція реформування державної політики в інноваційній сфері. (Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2012 № 691-р) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/691-2012-%D1%80

4. Проект Концепції Державної цільової програми інноваційного розвитку української культури на 2009-2013 роки / Міністерство культури України. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/129791