"Перспективи використання державно-приватного партнерства у реалізації українських гуманітарних проектів". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці розглянуто деякі питання, пов’язані з проблематикою використання механізмів державно-приватного партнерства під час здійснення гуманітарних проектів в Україні. Проаналізовано ключові чинники, які детермінують недостатній рівень залучення недержавних інвестиційних коштів у гуманітарну царину, визначено сектори гуманітарної сфери, котрі є перспективними для державно-приватної співпраці. Сформульовано висновки та рекомендації щодо активізації державно-приватного партнерства у реалізації українських гуманітарних ініціатив.

 

ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА У РЕАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ГУМАНІТАРНИХ ПРОЕКТІВ

 

Актуальність проблеми

Співробітництво держави та утворень недержавного сектора у реалізації масштабних і довготривалих проектів, що мають значну суспільну вагу, проте з цілком об’єктивних причин не можуть бути профінансовані виключно за рахунок державних коштів, давно стало ординарним явищем у політичній практиці провідних демократичних країн. Особливої актуальності зазначене набуло в контексті світової фінансово-економічної нестабільності декількох останніх років. На розуміння українською владою цього загальноєвропейського та світового тренду вказує ухвалення в 2010 р. Закону України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VI. Про необхідність розвитку вказаної форми взаємодії влади та бізнесу згадується також в декількох Постановах Кабінету Міністрів України, деяких відомчих актах і державних програмах. Проте досі ефективність практичного втілення норм зазначених нормативно-правових документів у конкретні проекти все ще є недостатньою. Це особливо стосується гуманітарної сфери, яка, за даними статистики, залишається серед непріоритетних об’єктів інвестування як для державного, так і для великого приватного капіталу. Виняток становлять лише окремі сектори туристичної та спортивної галузі, які, нажаль, не справляють вирішального впливу на показники розвитку гуманітарної царини.

 

Складність проблеми забезпечення належного фінансування гуманітарних проектів України на нинішньому етапі вбачається у декількох вимірах. Адже, по-перше, Українська Держава фізично не володіє фінансовими ресурсами для задоволення потреб всіх сфер. За існуючого обсягу коштів Державного бюджету та місцевих бюджетів, які передбачені на розвиток гуманітарної сфери у 2013 році, вести мову про досягнення високих результатів у гуманітарному розвитку суспільства вкрай складно. По-друге, відповідальні органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування поки що не в змозі залучити великий приватний капітал для реалізації суспільно важливих проектів у гуманітарній сфері. У підсумку такі надважливі з точки зору формування національного багатства, національного престижу України у світі сектори гуманітарної сфери, як освіта, наука та культура, враховуючи вже згадані бюджетні обмеження, залишаються без належного фінансування. По-третє, як справедливо вказують деякі фахівці, навіть за умови залучення інвестиційних коштів для здійснення тих чи інших проектів у різних формах державно-приватного партнерства часто криється небезпека латентного «зрощування» державного та приватного підприємництва (зокрема, через різноманітні корупційні схеми). Враховуючи підвищену увагу наших іноземних партнерів до антикорупційної політики держави та її вплив на інвестиційну привабливість і міжнародний авторитет України в світі, цю небезпеку також не можна недооцінювати.

 

Деякий оптимізм вселяє те, що серед детермінант згаданої вище недостатньої інвестиційної привабливості гуманітарної царини, переважають все ж чинники не об’єктивного (наприклад, несприятливий інвестиційний клімат або кон’юнктура ринку; тривалий строк окупності інвестицій; суттєві недоліки у нормативно-правовому регулюванні; слабкі гарантії виконання державою своїх зобов’язань тощо), а суб’єктивного (відсутність стратегічного бачення розвитку гуманітарної сфери, проектного підходу до реалізації гуманітарних ініціатив; брак політичної волі; домінуючий у суспільстві стереотип про «непрестижність», «другорядність» гуманітарної сфери) характеру. З огляду на це, є всі підстави вважати проблему такою, що може бути вирішена як на регіональному, так і загальнонаціональному рівні без якихось значних зусиль чи істотних витрат із Державного бюджету або місцевих бюджетів. Задля цього найперше необхідно ліквідувати зазначені чинники суб’єктивного характеру, привернувши увагу суспільства та приватних інвесторів до гуманітарних проектів.

 

Таким чином, з огляду на необхідність забезпечення поступального розвитку гуманітарної царини, її виняткову важливість для всіх інших сфер державного та суспільного буття, проблема недостатнього використання можливостей державно-приватного партнерства у реалізації українських гуманітарних проектів потребує оперативного вирішення.

 

Можливості державно-приватного партнерства в окремих секторах гуманітарної сфери

Досвід розвинених країн зарубіжжя (зокрема, Великобританії, Канади, США, Японії, держав ЄС) вказує, що з точки зору впливу на загальну конкурентоздатність держави та національних суб’єктів господарювання у світі, найбільш перспективними для реалізації проектів державно-приватного партнерства є такі сектори гуманітарної сфери, як освіта, наука та культура. Йдеться, насамперед, про інвестиції в розвиток людського та інтелектуального капіталу (система професійної підготовки та перепідготовки кадрів, розробка та впровадження нових технологій) та інфраструктуру (матеріально-технічне забезпечення, створення належних умов для роботи та відпочинку фахівців) зазначених секторів.

Так, в рамках освітнього сектора перспективними є проекти з впровадження технологій відкритої та онлайн-освіти (питання, яке активно обговорювалося на 6-ому Круглому столі з питань благодійності «RevolutiOnline.edu – онлайн-освіта змінює світ» 24 січня 2013 р. в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі), створення ефективної системи контролю та оцінки якості освіти (зокрема, акредитаційних агенцій з гарантій якості вищої освіти), підготовки та підвищення кваліфікації фахівців інженерно-технічних спеціальностей (причому, як для власних потреб, так і для зовнішнього ринку). Зважаючи на брак працівників зазначених спеціальностей в Європі, а також нижчу, порівняно з середньоєвропейською, вартість їх навчання (за аналогічного, а часом навіть вищого рівня підготовки), Україна могла б мати від цього значний економічний зиск (не кажучи вже про заняття українськими навчальними закладами адекватного місця в міжнародних освітніх рейтингах). Орієнтовними партнерами у реалізації таких проектів могли б стати приватні національні та зарубіжні компанії авіакосмічної, машинобудівної, приладобудівної, суднобудівної, інших галузей, які мають потребу у висококваліфікованих фахівцях інженерно-технічних спеціальностей.

 

Науковий сектор є привабливим для інвестицій у першу чергу з огляду на його інноваційний потенціал. Саме фундаментальні та прикладні наукові дослідження є джерелом новітніх технологій, яких потребує виробнича сфера економіки. Наприклад, у ФРН у 2012 році приватні інвестиції у сферу наукових досліджень та розробок склали понад 50 млрд євро. На думку аналітиків, саме завдяки цьому німецька економіка залишається настільки стійкою до впливу кризових явищ. Особливо актуальним все зазначене є для держав, які перебувають на стадії модернізації та масштабних реформ (до таких належить й Україна). Відтак, в цьому аспекті увагу приватних партнерів необхідно зосереджувати, насамперед, на оновленні та розвитку науково-технологічної інфраструктури, проектах міжнародної наукової співпраці (зокрема, у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, природничо-наукових досліджень). Наприклад, перспективним в цьому контексті є пілотний проект Науково-навчальний центр «Державна ключова лабораторія молекулярної і клітинної біології». Все вказане стосується як реалізації проектів на базі профільних наукових державних установ, так і на базі центрів університетської науки. Актуалізація проектів державно-приватної співпраці в науковій сфері дозволить значно зменшити відтік наукових кадрів вищої кваліфікації до інших держав і збільшити надходження до Державного та місцевих бюджетів за рахунок доходів від інтелектуальної власності. Орієнтовними партнерами у реалізації таких проектів могли б стати приватні вітчизняні та зарубіжні компанії, що працюють у сфері телекомунікацій, комп’ютерних і мультимедійних технологій, а також приватні науково-дослідні установи.

 

В рамках культурного сектора значний потенціал для державно-приватної співпраці зосереджений у пам’яткоохоронній діяльності (залучення приватних коштів для ремонтно-реставраційних, консерваційних робіт на об’єктах культурної спадщини в обмін на частку у прибутку від їх туристичної експлуатації), розвитку екотуризму та рекреаційної інфраструктури. Звісно, при цьому в жодному разі не можна допускати прямої чи латентної зміни права власності на пам’ятки культури. Іноземний досвід також засвідчує перспективність проектів у сфері спільного виробництва кінематографічної продукції (копродукції), оцифрування національних бібліотечних фондів та фільмофондів. Значний потенціал для взаємовигідного державно-приватного партнерства вбачається у таких проектах, як «Бібліотека-ХХІ», реформування Державної телерадіокомпанії «Культура», створення Національної громадської телерадіокомпанії України тощо. Окрім суто економічного ефекту, вказані заходи сприяють актуалізації та популяризації української культури як такої. Орієнтовними партнерами у реалізації таких проектів могли б стати приватні національні та зарубіжні туристичні компанії, кіностудії, медіа-холдінги, видавничі фірми, благодійні установи, фонди гуманітарно-культурного профілю тощо.

Формування екологічної свідомості громадян, популяризація здорового способу життя стає дедалі важливішим трендом у політичній практиці урядів провідних держав Європи та світу. Перспективи державно-приватного партнерства у цій сфері вбачаються у реалізації проектів, спрямованих на розвиток культури поводження з відходами, енерго- та ресурсозбереження (а також відповідних технологій), проведення масштабних міжнародних спортивних заходів (таких, як ЄВРО-2012) та розвиток відповідної інфраструктури. Їх широке впровадження дозволить знизити антропогенне навантаження на навколишнє природне середовище (що є актуальним з огляду на очікувані нові міжнародні домовленості щодо скорочення викидів парникових газів), зменшити загальні витрати сировини і енергоресурсів (що є актуальним для підвищення конкурентоздатності української економіки та українських товарів), підвищити тривалість та якість життя громадян в Україні (загальний пріоритет національної гуманітарної політики в цілому). Орієнтовними партнерами у реалізації таких проектів могли б стати приватні вітчизняні та зарубіжні промислові, екологічні, будівельні, спортивні компанії та корпорації.

 

В той же час, виняткову обережність і виваженість необхідно виявляти щодо гуманітарних ініціатив і проектів, пов’язаних із духовною сферою, сферою міжконфесійних відносин. Адже частина з них вкрай неоднозначно сприймаються в суспільстві (зокрема, ті, що стосуються Десятинної церкви, інших культових споруд, об’єктів історико-культурної спадщини, що становлять інтерес для релігійних організацій). Тому підтримка зазначених ініціатив на державному рівні може потягнути за собою значні негативні наслідки.

 

Аналізуючи ситуацію, яка склалася навколо Десятинної церкви, необхідно виходити із неприпустимості будівництва храмового комплексу на Старокиївській горі, оскільки це може викликати загострення як релігійної, так і суспільно-політичної ситуації у м. Києві та в Україні в цілому (зважаючи на те, що кожна з конфліктуючих сторін може розраховувати на підтримку певних громадських і політичних сил). В той же час, цілком виправданим кроком є побудова даного храму на території Центру культури та історії Древньої Русі «Парк Київська Русь» (поблизу с. Копачів Обухівського району Київської області).

 

До реалізації закордонних гуманітарних проектів та ініціатив України вкрай важливим є залучення української діаспори. Адже іноземні громадяни українського походження, які ідентифікують себе як українці, з цілком зрозумілих причин мають значно вищу мотивацію (йдеться не про матеріальну зацікавленість, а, насамперед, про патріотичні переконання, причетність до спільної української справи) щодо реалізації того чи іншого проекту під егідою історичної Батьківщини. Це дозволить не тільки забезпечити успішність таких проектів, а й створити підґрунтя для консолідації світового українства. Для цього необхідним є налагодження тісних робочих зв’язків із організаціями української діаспори та проведення відповідної роз’яснювальної роботи з акцентуацією не тільки на матеріальній, фінансовій, а й на іміджевій, ідеологічній, патріотичній стороні такої співпраці.

 

Найперше завдання відповідальних органів державної виконавчої влади – звернути увагу вітчизняного та іноземного великого приватного капіталу на згадані вище фактори перспективності та інвестиційної привабливості гуманітарної сфери. Все це має з необхідністю знайти своє відображення не тільки у державних, а й у регіональних програмах розвитку, місцевих інвестиційних програмах адміністративно-територіальних одиниць. Ці програми обов’язково повинні передбачати реалізацію проектів державно-приватного партнерства у кожному секторі гуманітарної сфери.

 

Таким чином, за рахунок раціонального використання потенціалу державно-приватного партнерства в гуманітарній сфері можна досягти подвійного позитивного ефекту: забезпечити належне фінансування потреб гуманітарного розвитку України, не перевантажуючи при цьому видаткову частину Державного бюджету та місцевих бюджетів.

 

Що стосується корупційних небезпек під час реалізації проектів державно-приватного партнерства, то вони доволі легко нівелюються за допомогою запровадження відкритих і прозорих процедур у сфері державних закупівель, а також ефективної антикорупційної політики. Значний науковий та практичний інтерес у цьому контексті становить європейський досвід правового та організаційного регулювання зазначених питань, який, за умови відповідної адаптації, цілком може бути застосований в Україні.

 

В цілому суспільно-політичні та соціально-економічні вигоди, які в підсумку отримує суспільство та держава від реалізації проектів державно-приватного партнерства у гуманітарній сфері, є відчутно вищими за ті потенційні ризики та небезпеки, які тягне за собою така співпраця.

 

Висновки та рекомендації

Підвищення конкурентоздатності України, її національних суб’єктів господарювання вимагає більшої уваги до гуманітарної політики, якій належить пріоритетна роль у формуванні людського, інтелектуального капіталу держави, підвищенні її зовнішньополітичного авторитету. Неможливість (хай навіть з об’єктивних причин) стовідсоткового фінансування з Державного бюджету будь-яких суспільно важливих проектів у гуманітарній сфері не повинна ставати на заваді їх реалізації. Для цього необхідно активно залучати приватний капітал, що є можливим через раціональне застосування вже існуючих форм і механізмів державно-приватного партнерства. 2013 рік є сприятливим для цього ще й з огляду на головування України в ОБСЄ.

 

Адекватне використання можливостей державно-приватної співпраці для реалізації українських гуманітарних проектів дозволить:

1) гарантувати поступальний розвиток гуманітарної сфери та (з огляду на позитивний мультиплікаційний ефект, який вона справляє на інші сфери суспільного буття) зростання національного багатства Української Держави в цілому;

2) забезпечити умови для зміцнення економічного та політичного суверенітету України, підвищення її міжнародного авторитету, інвестиційної привабливості;

3) знизити навантаження на видаткову частину Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

 

Зокрема, слушними в цьому контексті могли б стати наступні кроки:

  • Інтенсифікація нормопроектної роботи Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади щодо реалізації перспективних гуманітарних  проектів у сфері освіти, науки, культури через механізми державно-приватного партнерства та активізація зусиль щодо пошуку партнерів (українських та закордонних) для їх здійснення.
  • Визначення Комітетом з економічних реформ спільно з Громадською гуманітарною радою при Президентові України та за участі фахових спільнот громадськості найбільш важливих і нагальних гуманітарних ініціатив, а також розгляд питання про включення їх до числа національних проектів зі схваленням відповідних концепцій.
  • Налагодження Міністерством закордонних справ України спільно з Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України тісних робочих зв’язків із організаціями української діаспори з відповідним детальним інформуванням їх щодо всіх можливостей участі юридичних та фізичних осіб у реалізації українських гуманітарних проектів (зокрема, закордонних) в рамках механізмів державно-приватного партнерства.
  • Забезпечення з боку місцевих державних адміністрацій обов’язкового включення програм державно-приватного партнерства у гуманітарній сфері до програм розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць або прийняття їх в якості самостійного документа.

Відділ гуманітарної політики

 (Зубченко С. О.)