Анотація
В аналітичній записці розглянуто деякі питання, пов’язані з проблематикою студентського самоврядування в Україні. Проаналізовано зарубіжний досвід, визначено організаційні та правові чинники, сформульовано висновки і рекомендації щодо перспектив розвитку студентського самоврядування в Україні.
СТУДЕНТСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ ЯК ФАКТОР ОПТИМІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Актуальність проблеми
Студентське самоврядування на європейських теренах не є новим феноменом, сягаючи своїм корінням ще часів виникнення перших середньовічних університетів. Вже тоді найбільш здібні студенти залучалися до виконання окремих адміністративних функцій, а також до викладання у якості помічників професорів [1]. Недаремно університети вважаються своєрідною моделлю громадянського суспільства і в цьому плані передували сучасному типу європейської цивілізації [2].
В нинішній Європі студенти беруть доволі активну участь у забезпеченні якості вищої освіти та управлінні вищими навчальними закладами, яке здійснюється, зокрема, через органи студентського самоврядування. Така колективна, солідарна участь розглядається керівництвом навчальних закладів і функціонерами системи освіти не просто як додаткова гарантія адекватності освітніх послуг вимогам їх реципієнтів (студентів і роботодавців), а й як суттєвий чинник соціалізації молоді, зростання її політичної та правової культури й суспільної активності, який дозволяє студентам на практиці ознайомитися з функціонуванням навчального закладу (через участь у підготовці та прийнятті певних рішень у межах ВНЗ) і системою представницької демократії (на прикладі виборних органів студентського самоврядування).
Натомість в Україні функціонування інституцій студентського самоврядування досить малоефективне, причому як для вирішення власне студентських проблем, так і з точки зору оптимізації навчального процесу. Однією з найсуттєвіших перешкод залишається майже повна залежність студентських самоврядних інституцій (студентського самоврядування, профспілок, професійних і громадських товариств, університетських ЗМІ тощо) від адміністрації ВНЗ.
Таким чином, з огляду на необхідність забезпечення поступального розвитку вищої освіти в Україні, проблема слабкості інституту студентського самоврядування потребує оперативного вирішення. Тим більше, що студентське самоврядування визнане одним із пріоритетів для України у сфері управління університетами в рамках освітньої програми ЄС «TEMPUS» [3]. На актуальності розвитку студентського самоврядування як важливого фактора в системі вищої освіти послідовно наголошується і в інших документах міжнародного рівня, зокрема, в комюніке Всесвітньої конференції з вищої освіти «Нова динаміка вищої освіти і науки для соціальної зміни і розвитку» (ЮНЕСКО, Париж, 5-8 липня 2009 р.), де прямо йдеться про «забезпечення активної участі студентів в академічному житті, зі свободою висловлювання і правом організації» [4].
Можливості студентського самоврядування
Основними нормативно-правовими актами, які регулюють діяльність органів студентського самоврядування в Україні, є:
1) Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. (ст. ст. 37, 38);
2) Постанова Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. № 1074 «Про затвердження Положення про державний вищий навчальний заклад» (п. п. 37, 38, 49-57);
3) Наказ Міністерства освіти і науки України від 15 листопада 2007 р. № 1010 «Про затвердження Примірного положення про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах України».
На рівні навчальних закладів студентське самоврядування регулюється:
1) Статутом вищого навчального закладу (приймається вищим колегіальним органом громадського самоврядування ВНЗ – загальними зборами (конференцією) трудового колективу, включаючи виборних представників з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі – за поданням Вченої ради ВНЗ);
2) Положенням про студентське самоврядування у ВНЗ (ухвалюється вищим органом студентського самоврядування ВНЗ – загальними зборами (конференцією) осіб, які навчаються у ВНЗ, – та затверджується вищим колегіальним органом громадського самоврядування ВНЗ);
3) актами самих органів студентського самоврядування, прийнятими у відповідності до законодавства України та наведених вище документів.
Зазначене законодавство у сфері студентського самоврядування не позбавлене певних недоліків, які негативно позначаються на його ефективності. Так, відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України «Про вищу освіту», студентське самоврядування в Україні здійснюється на рівні студентської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закладу. Крім того, залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу, студентське самоврядування може здійснюватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу. З одного боку, можна відзначити ліберальність такого підходу, адже він фактично уможливлює безліч різноманітних варіацій студентського самоврядування. З іншого – наявна методологічна непослідовність і навіть певна термінологічна некоректність у законодавчому визначенні «рівнів» студентського самоврядування. Адже якщо йдеться про певні «рівні», то таким чином презюмується наявність структурної ієрархії (структурний підхід). Виокремлення студентської групи, факультету та вищого навчального закладу як рівнів здійснення студентського самоврядування цілком вписується в рамки такого підходу, проте виокремлення гуртожитку, студентського містечка як рівнів студентського самоврядування вказує на використання іншого – функціонального – підходу.
Досвід зарубіжних країн вказує на необхідність єдності у методологічному підході до визначення рівнів студентського самоврядування. Крім того, досвід Польщі показує сумнівність потреби в існуванні студентського самоврядування на рівні академічної групи, тому що академічних груп із постійним складом, за деяким винятком, там просто не існує, оскільки студенти значну частину предметів обирають за власним бажанням і через це постійно переходять до інших груп [5].
Невиправдано абстрактною виглядає норма абзацу 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про вищу освіту», в якій встановлюється квота не менш як 10 % на представництво у вищому колегіальному органі громадського самоврядування ВНЗ для «виборних представників з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі».
По-перше, невизначеність формулювань у ній створює підґрунтя для зловживань із боку адміністрації ВНЗ, яка, відстоюючи власні корпоративні інтереси, може прагнути до залучення в якості таких «виборних представників» не реальних учасників студентського самоврядування, а осіб, які були обрані самою ж адміністрацією в інший спосіб. Адже, як зазначають експерти, досить часто вищі навчальні заклади і представницькі студентські органи мають різні інтереси: перші прагнуть високого рівня автономності із мінімальним зовнішнім регулюванням та оцінюванням навчального закладу, в той час як другі бажають, щоб заклади освіти були публічно підзвітними, підлягали зовнішнім перевіркам щодо навчальних програм і кваліфікацій, навчальної та побутової інфраструктури тощо.
По-друге, зазначене стосується і розміру квоти: адміністрація може прагнути до обмеження кількості представників студентського самоврядування мінімально можливими за законом десятьма відсотками.
По-третє, встановлений законом мінімальний розмір вказаної квоти на участь у колегіальних керівних органах управління вищими навчальними закладами (10 %) значно менший від встановлених у країнах Європейського простору вищої освіти. Середній розмір квоти там складає 15–20 %, а в деяких державах – і суттєво більше (в Румунії – 25 %, у Фінляндії – 33 %, в Данії – 50 %), що забезпечує достатній рівень впливу студентів на прийняття рішень [6].
Експерти відзначають ще цілу низку типових порушень норм законодавства про студентське самоврядування: відрахування, поновлення, переведення студентів з контракту на бюджет чи навпаки, поселення та виселення з гуртожитку без згоди органу студентського самоврядування; призначення посадових осіб, відповідальних за роботу зі студентами, без участі студентських представників [7].
В цьому контексті очевидною є необхідність у забезпеченні належного контролю з боку Міністерства освіти і науки України за діяльністю ВНЗ в частині забезпечення прав студентського самоврядування з притягненням до юридичної відповідальності осіб, винних у порушеннях вимог законодавства у цій сфері.
Істотною проблемою залишається пасивність, інертність, індиферентність студентської спільноти у ставленні до багатьох актуальних проблем студентського самоврядування. Частково це може пояснюватися недостатньою поінформованістю студентів щодо можливостей студентського самоврядування. Зараз далеко не всі студенти усвідомлюють, яким чином студентське самоврядування може покращити їхнє становище чи вирішити конкретні проблеми.
Те ж саме стосується представників адміністрацій ВНЗ та подекуди органів державного управління. Попри те, що в останні роки в середовищі функціонерів системи вищої школи приділяється певна увага питанням розвитку студентського самоврядування, частина з них схильні бачити в органах цього самоврядування не повноправних партнерів, спільно з якими можна вирішувати університетські чи навіть деякі галузеві проблеми, а своїх «антагоністів». В той же час, зарубіжний досвід переконливо доводить: ефективне функціонування студентського самоврядування як організаційної структури справляє суттєвий позитивний вплив не тільки на якість освітніх послуг і управління вищим навчальним закладом, а й має організаційно-педагогічний ефект, коли студенти у реальному партнерстві з адміністрацією ВНЗ в межах прав, наданих їм законом, значною мірою несуть і солідарну відповідальність за те, що відбувається в навчальному закладі. Таким чином, студентське самоврядування сприяє прямій зацікавленості студентів у високій якості освітніх послуг, зростанні рейтингу та авторитету ВНЗ, а отже – позитивно впливає на академічну успішність та оптимізацію навчального процесу у вищій школі в цілому. Деякі держави приділяють цим питанням настільки серйозну увагу, що навіть визначають їх у якості національних пріоритетів. Наприклад, в Малайзії підвищення рівня академічної успішності учнів та студентів визнане однією з семи ключових сфер, які є важливими для громадян, та включене в Державну програму трансформації – урядового комплексного плану перетворень, спрямованого на набуття Малайзією статусу держави з розвиненою економікою до 2020 року. Це є цілком виправданим ще й тому, що рівень розвитку освіти з 1993 року визнається ООН одним із найважливіших показників при визначенні індексу людського розвитку держав.
З огляду на вищевказане, можна стверджувати, що від того, наскільки буде усвідомлена необхідність в ефективній системі студентського самоврядування в Україні, значною мірою залежить успішність подальшої інтеграції нашої держави до європейського та світового освітньо-наукового простору.
Важливо також забезпечити належну матеріальну базу діяльності органів студентського самоврядування. Йдеться про виконання норми ч. 6 ст. 38 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до якої органам студентського самоврядування забезпечується фінансування з боку вищого навчального закладу у розмірі не менше 0,5 % коштів спеціального фонду ВНЗ та надається сприяння з боку керівництва ВНЗ щодо створення належних умов для діяльності органів студентського самоврядування. Це стосується, зокрема, надання приміщення, меблів, оргтехніки, забезпечення телефонним зв’язком, постійним доступом до мережі Інтернет, відведення місць для встановлення інформаційних стендів тощо. Потрібно також створювати можливості для залучення коштів з інших джерел. Тут може бути корисним досвід ФРН, де органам студентського самоврядування дозволено отримувати пожертви від студентів, а також заробляти гроші, надаючи студентам соціальні послуги, такі як студентські проїзні квитки, гранти для малозабезпечених, різні види суспільної та культурної діяльності [8].
Висновки та рекомендації
Переваги від функціонування ефективної системи студентського самоврядування виходять за межі системи освіти, сприяючи не тільки оптимізації навчального процесу у вищій школі, а й соціалізації молоді, виробленню у неї комунікативних, управлінських навичок, розвитку політичної культури молодого покоління. В цьому контексті студентське самоврядування можна розглядати як передумову для розвитку громадянського суспільства та парламентських демократичних традицій.
Потрібно зазначити, що неможливо забезпечити розвиток студентського самоврядування за допомогою одних лише адміністративних методів. Адже будь-яке самоврядування за своєю природою є проявом власної ініціативи індивіда або групи індивідів. Тому завдання держави в цій царині зводиться до забезпечення належних умов для реалізації зазначених ініціатив. В той же час, керуючись юридичним постулатом про те, що законом мають врегульовуватися лише найважливіші суспільні відносини, ухвалення окремого закону щодо студентського самоврядування видається недоцільним.
Використання всіх можливостей студентського самоврядування згідно з чинним законодавством дозволить:
1) налагодити ефективну співпрацю між адміністрацією ВНЗ і студентами з широкого спектру питань;
2) створити додаткові умови для зростання якості підготовки фахівців у системі професійної освіти в Україні;
3) забезпечити подальшу інтеграцію національної освітньої системи до європейського та світового освітнього простору.
Досягнення вказаних цілей потребує здійснення таких кроків:
- внесення змін до статей 37 і 38 Закону України «Про вищу освіту» з метою уточнення формулювань їхніх норм, забезпечення їх адекватності сучасним європейським та світовим практикам;
- посилення контролю з боку Міністерства освіти і науки України за виконанням адміністраціями ВНЗ норм Закону України «Про вищу освіту» щодо студентського самоврядування;
- активізації діяльності Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки України в частині роз’яснювальної роботи серед студентів про можливості студентського самоврядування та новітній зарубіжний досвід у цій сфері, в т. ч. через ініціювання різноманітних проектів і програм обміну досвідом із європейськими та світовими вищими навчальними закладами.
Відділ гуманітарної політики
(С. О. Зубченко)
Джерела
- Курило В. С., Савченко С. В. Проблеми студентського самоврядування у вимірі соціальної педагогіки / Курило В. С., Савченко С. В. // Соціальна педагогіка : теорія та практика. – 2005. – № 4. – С. 4–10.
- Кін О. М. Передумови розвитку ідей студентського самоврядування в історії вітчизняної освіти / О. М. Кін // Вісник Севастопольського національного технічного університету : зб. наук. пр. Вип. 124/2011. Серія: Педагогіка. – Севастополь, 2011. – С. 192–197.
- Бородін Є. І., Тарасенко Т. М. Розвиток студентського самоврядування як напрям державної підтримки молоді в Україні / Є. І. Бородін, Т. М. Тарасенко // Державне управління та місцеве самоврядування. Збірник наукових праць. – 2010. – Вип. 4 (7). – С. 183–191.
- Нова динаміка вищої освіти і науки для соціальної зміни і розвитку: Комюніке // Всесвітня конференція з вищої освіти, ЮНЕСКО, Париж, 5–8 липня 2009 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/952_011/print1382993408075633
- Студентське самоврядування в інших країнах // Громадська ініціатива «Студентський захист» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.studzahyst.org.ua/content/studentske-samovryaduvannya-v-insh…
- Входження національної системи вищої освіти в європейський простір вищої освіти та наукового дослідження : моніторинг. дослідж. : аналіт. звіт / [кер. авт. кол. Т. В. Фініков]. – К. : Таксон, 2012. – С. 46.
- Входження національної системи вищої освіти в європейський простір вищої освіти та наукового дослідження : моніторинг. дослідж. : аналіт. звіт / [кер. авт. кол. Т. В. Фініков]. – К. : Таксон, 2012. – С. 47.
- Студентське самоврядування в інших країнах // Громадська ініціатива «Студентський захист» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.studzahyst.org.ua/content/studentske-samovryaduvannya-v-insh…