Український Інститут як інструмент культурної дипломатії: проблеми і шляхи їх подолання". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація 

 

В аналітичній записці проаналізовано проблеми, які виникли на шляху створення інституту культурної дипломатії в Україні. Визначено їх причини, окреслено можливості їх подолання. Запропоновано оптимальні кроки держави в процесі інституалізації культурної дипломатії в Україні.


УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЯК ІНСТРУМЕНТ КУЛЬТУРНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: ПРОБЛЕМИ І ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

 

2015-й в Україні став роком, коли держава вперше офіційно виявила інтерес до такого інструменту політики, як культурна дипломатія. Зокрема, думка про необхідність інституалізації культурної дипломатії отримала схвалення найширшого кола представників влади та зреалізувалася у кількох кроках.

 

Цими кроками були:

1. Діяльність ради реформ при Адміністрації Президента України за напрямом «Просування інтересів України у світі».

Довідково:

У березні цього року в рамках діяльності Національної Ради реформ запрацювала Програма просування інтересів України у світі. Програма об’єднала зусилля представників державної, а також громадянського суспільства: Українського кризового медіа-центру, Інституту світової політики, «Реанімаційного пакету реформ», Міжнародного фонду «Відродження».

2. Організований Міністерством закордонних справ Форум культурної дипломатії та створення управління публічної дипломатії при цьому органі влади.

Довідково:

     - 2 червня 2015 року відбувся Перший форум культурної дипломатії України. МЗС ініціювало проведення такого заходу з метою створення платформи для взаємодії всіх зацікавлених сторін для просування українського культурного продукту у світі та інтеграції України у світовий культурний простір. Київський офіс Інституту Кеннана (США) виступив партнером заходу.

       - Згідно інформації, оголошеній на Форумі «Global Ukrane», в структурі Міністерства закордонних справ України незабаром має розпочати роботу Управління публічної дипломатії. Воно складатиметься з трьох відділів: іміджевих проектів, культурної дипломатії та зв’язків з медіа і сектора онлайн-платформ та кампаній.

 

Окремо потрібно наголосити на створенні сторінки в соціальних мережах (Facebook) «Культурна дипломатія України від МЗС».

3. Ініціатива Міністерства культури України щодо створення Українського інституту та робота над документальним супроводом його діяльності.

Довідково:

У березні 2015 року Міністерство культури України оголосило про ініціативу створення Українського інституту (Інституту Тараса Шевченка) та розпочало роботу над Концепцією інституції.

 

Попри очевидну динаміку процесу інституалізації культурної дипломатії в Україні, зазначені дії не були логічно пов’язаними між собою та не мали очікуваних результатів.

Український Інститут має постати як державна установа, максимально адаптована до актуального в Україні дефіциту бюджетних коштів, з урахуванням нинішньої ситуації з розмиванням відповідальності органів влади та існування корупційних схем розподілу коштів. Одночасно вона має бути орієнтованою на європейські практики культурної політики та промоції культури, незалежно від того, що її діяльність поширюватиметься на держави інших частин світу.

 

У процесі створення Українського Інституту мають застосовуватися принцип синергії органів державної влади, принципи нетворкінгу та співкуренції (сo-opetition) – консолідації зусиль представників різних галузей. Це потрібно робити з метою розбудови довгострокових відносин, що базуються на довірі, та для максимальної консолідації можливостей фахівців з різних царин, поєднання конкуренції та кооперації для успіху в досягненні певних цілей.

Результатом цього процесу має стати створення сучасного і несподіваного образу України, цікавого для потенційних партнерів, продукування українських меседжів світові, спрямованих на розвиток та комунікації, напрацювання механізмів трансляції власне українських цінностей.

 

Відштовхуючись від цього змодельованого ідеалу, зазначимо ряд проблем і «больових» точок державної політики, які далися взнаки у зв’язку з процесом інституалізації культурної дипломатії. Серед них наступні.

1. Відсутність синергії органів влади. Міністерство закордонних справ України та Міністерство культури України не проявили спільної позиції у баченні майбутнього інституту культурної дипломатії, його функцій та стратегії діяльності. Органами державної влади не було створено відповідної платформи, на базі якої напрацьовувалася б концепція діяльності інституції, розроблялася б її бізнес-модель.

Потенціал Національної Ради Реформ як консультативно-дорадчого органу при Президентові України з питань стратегічного планування за напрямком «Програма просування інтересів України у світі» також практично не залучався до процесу створення Українського Інституту. Враховуючи важливість цього стартапу для нашої держави, слід було б максимально об’єднати зусилля всіх учасників процесу.

2. Нерозуміння того, як буде використано наявні можливості у цій сфері. Зокрема, не було визначено, чи відбуватиметься переформатування діяльності культурно-інформаційних центрів у складі закордонних дипломатичних установ України, й як вона координуватиметься з роботою Українського Інституту.

3. Імітація залучення експертного середовища та громадськості до процесу розбудови Українського інституту, тоді як з ними мали б максимально співпрацювати органи державної влади на всіх етапах цього тривалого процесу (довідково 5).

Довідково:

Концепцію створення Українського інституту (Інституту Тараса Шевченка) було підготовлено Українським центром культурних досліджень. У березні 2015 року проект документу було опубліковано на сайті Міністерства культури України і оголошено громадські обговорення, результати яких згодом також з’явилися на сайті. Натомість на презентації представлявся документ під назвою Концепція створення Українського інституту (Інституту Тараса Шевченка), документ був у вигляді слайдів.

 

Попри те, що Міністерство культури України публічно оголошувало про можливість надіслати пропозиції і зауваження до проекту Концепції, оприлюдненому на сайті міністерства, в остаточній редакції цього документу важливі зауваження від експертів не були враховані. Кричущим є неузгодження розбудови Інституту з уже існуючими приватними ініціативами, як у випадку з Українським інститутом у Швеції [1]. А за відсутності досвіду держави у сфері культурної дипломатії саме співпраця з приватними агентами культури виглядає досить перспективною. Їх успішність пояснюється фаховим менеджментом культурних програм і проектів та орієнтованістю на ринок культурних послуг і реальну міжкультурну комунікацію.

4. Нефаховість основного документу, що має назву «Концепція створення Українського інституту», який і досі знаходиться на стадії проектного доопрацювання. По-перше, назва цього продукту не відповідає його змісту, оскільки у тексті не визначені кроки, стратегія і основні положення, що стосувалися б власне процесу «створення». По-друге, оскільки цей документ стосується загалом діяльності цієї установи, у ньому необхідно було би чіткіше прописати певні положення. та ряд інших, що містилися в пропозиціях експертів та, зокрема, у пропозиціях Національного інституту стратегічних досліджень.

5. Загалом характерна для сфери державного управління культурною галуззю проблема термінів, зокрема, зловживання терміном «популяризація», що спотворює зміст і мету роботи інституції. До слова, у Польщі, про вивчення і залучення досвіду якої неодноразово заявляло Міністерство культури України, відмовилися не лише від використання терміну «популяризація», але й від концепції державної промоції культури, заборонивши це поняття для вживання в офіційних документах. «Промоція національного культурного бренду як самоціль вважається за пройдений етап польськими культурними менеджерами, на якому утвердились такі наукові та практичні підходи, як культурна економія, маркетинг культури, національний брендінг тощо» [2]. Зараз поляки опановують новий напрям культурної дипломатії, який базується на культурних обмінах, та наголошують на важливості останніх.

6. Нерозроблена бізнес-модель інституції, що ще більше загострює проблему фінансування. На жаль, фахівці не пропонують альтернативних джерел, окрім бюджетних надходжень та грантів. Не розглянуто можливостей державно-приватного партнерства та потенціалу культури як учасника ринкових відносин. Також відкритим залишається питання перерозподілу коштів в мережі інститутів, хоча саме від нього залежить бачення функцій осередків та їх ділових і фінансових «відносин» з центральним офісом Українського Інституту.

7. Не напрацьовано аналітичної бази інституції, не визначено попит у різних країнах на український культурний продукт, не впроваджено систему моніторингових досліджень з цього питання. Без відповідної інформації неможливо моделювати діяльність інституції.

8. Відсутність бачення функцій інституту всередині України. Зокрема, впровадження культурної дипломатії може бути більш успішним і менш обтяжливим для бюджету за умови «включення» у цей процес культурних осередків у регіонах, підтримки вже існуючих резиденцій та фестивалів, залучення їх потенціалу до міжкультурних проектів і представлення країни за кордоном. Не враховано, що попит на українську культуру та сучасне мистецтво у світі є, але інтерес іноземців до України знижується через відсутність доступної інформації про країну й її культуру, брак електронних ресурсів різними мовами, які б представляли сучасну літературу, музику, кіно, образотворче мистецтво, як це є у багатьох державах.

9. При зазначених серйозних проблемах надзвичайно прискорені темпи розбудови інституції.

На тлі цих недоліків процесу культурної дипломатії інші, такі як проблема назви (Український Інститут, Інститут Тараса Шевченка чи Український культурний Центр), розподіл повноважень між міністерствами, локалізація бюро як основного офісу інституції тощо, видаються дрібними деталями. Без яких, однак, процес не рухатиметься уперед.

 

Очевидними причинами цих недоліків є неналагоджені комунікації між органами державної влади, а також з представниками громадського та експертного середовища, не сформований внутрішній і зовнішній ринок культурних послуг, відсутність стратегічного бачення його потреб і перспектив, застаріле законодавство, зокрема Закон України «Про культуру», незалученість фахівців й управлінців з різних галузей (право, економіка, фінанси, ринкові відносини, інформаційна політика) до цього процесу.

 

Висновки

Розбудова державного інституту культурної дипломатії – довготривалий процес, в якому з боку держави присутні й очевидний поступ, і помилки. Хоча етап просування ідеї Інституту завершено, однак наступний етап, висування пропозицій щодо конкретних заходів, на жаль, досі не розпочато через відсутність стратегічного бачення завдань і функцій інституту фахівцями Міністерства культури України, Українського центру культурних досліджень, Міністерства закордонних справ України. Зокрема, це позначилося на основному на даний момент документі в царині культурної дипломатії – Концепції діяльності Українського Інституту, який вимагає суттєвого доопрацювання.

 

Очевидними причинами цих недоліків є: неналагоджені комунікації між органами державної влади, а також з представниками громадського та експертного середовища, несформований внутрішній і зовнішній ринок культурних послуг, відсутність стратегічного бачення його потреб і перспектив, застаріле законодавство, зокрема Закон «Про культуру», незалученість фахівців і управлінців з різних галузей (права, економіки, фінансів, ринкових відносин, інформаційної політики) до цього процесу.

Інституалізація культурної дипломатії має супроводжуватися вирішенням таких «внутрішніх» потреб культурної галузі, як удосконалення законодавства у сфері культури, введення до законодавства поняття «культурних індустрій» та «креативної економіки», інституалізація сучасного мистецтва та державна політика його промоції, залучення до управління галуззю досвідчених фахівців та відкритість до змін, здійснення стратегування культурною галуззю, налагодження міжгалузевих комунікацій, які унеможливлять одновимірність розуміння культурних процесів.

 

Результатом цього буде нове позиціонування культури в державній політиці, зміна парадигми культурної політики, реформування моделі управління культурною сферою. В іншому випадку відбуватиметься лише імітація культурної та іміджевої політики держави.

 

Рекомендації

Міністерству культури України:

1) допрацювати Концепцію діяльності Українського Інституту. Визначити більш широку мету діяльності з врахуванням необхідності налагодження сталих зовнішньополітичних зв’язків України засобами культури, необхідності формування довіри до України у світі, сприяння розвитку сучасного мистецтва та креативних індустрій, підвищення інвестиційної привабливості нашої країни, просування економічних інтересів держави у світі та підтримка українського бізнесу за кордоном засобами культури, позиціонування культури як суб’єкта зовнішньої політики, здійснення публічної дипломатії, транслювання українського досвіду розбудови демократії, цінностей рівності та свободи як основних ідей Революції Гідності тощо. Узгодити мету і завдання Українського інституту з розробками «Програми просування інтересів України у світі» та з цілями «Довгострокової концепції розвитку української культури» До завдань Українського Інституту слід долучити: вироблення маркетингових стратегій просування українського культурного продукту за кордоном, заохочення вивчення української мови як чинника підтримки культурної ідентичності українських громад, відкриття освітніх та наукових можливостей України;

2) зважаючи на необхідність залучення до процесу розбудови інституту культурної дипломатії  сфери культурних індустрій (зокрема, до розробки і функціонування бізнес-моделі Українського Інституту), розробити зміни до Закону України «Про культуру» від 14.12.2010 № 2778-VI, визначивши у ньому термін «культурні індустрії».

 

Міністерству закордонних справ України здійснити якісний моніторинг роботи культурно-інформаційних центрів при дипломатичних представництвах України за кордоном та відстежити зусиллями цих центрів попит на український культурний продукт (які мистецькі заходи, у тому числі незалежні від держави, викликали найбільший інтерес і резонанс).

 

Міністерству культури України та Міністерству закордонних справ України  розглянути можливість створення аналітичного центру з розробки моделі Українського інституту (на базі якого з часом запрацює інституція), який дасть можливість у стислі терміни:

-        розробити довготривалу стратегію діяльності інституції на 10-15 років, враховуючи два вектори культурної дипломатії: спрямований на реалізацію культурних ініціатив за кордоном і одночасно – у межах України;

-        запустити пілотний проект культурної дипломатії, залучивши потенціал культурно-інформаційних центрів та недержавного сектору, який охопить кілька країн та змінить позиціонування української культур у світі;

-        на основі реалізації цього проекту та з використанням маркетингових стратегій розробити бізнес-модель інституції.

Відділ гуманітарної безпеки

(О. П. Розумна)

№ 26, Серія «Гуманітарний розвиток» 

 

Список використаних джерел

 

1. Кльонова А. Культурна дипломатія: як це працює у Швеції і не працює в Україні // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://life.pravda.com.ua/columns/2015/10/12/201718/ 2. Пересунько Т. Політика «тиші». Культурна дипломатія України повинна перетворитися на чинник національної безпеки. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/blog/politika/politika-tishi