"Актуальні питання та перспективи кадрового забезпечення ІТ-сфери в Україні". Аналітична записка

Анотація

 

Проаналізовано динаміку й особливості розвитку ІТ-сфери в Україні, обґрунтовано ключове значення своєчасного та адекватного кадрового забезпечення цієї галузі. Розглянуто поточний стан, перспективи та можливі механізми реалізації цього завдання у середньо- та довгостроковій перспективі.

 

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ КАДРОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІТ-СФЕРИ В УКРАЇНІ

 

На даний момент ІТ-сфера* є найрозвинутішим та найбільшим за обсягом сегментом інноваційної економіки України, що стабільно демонструє позитивну динаміку та перспективи зростання. За оцінками Світового Банку, міжнародних консалтингових компаній та вітчизняної ІТ‑спільноти, протягом останніх 4-5 років щорічне зростання галузі в середньому складає не менше 25 %, причому одностайно прогнозується збереження таких показників як мінімум у короткостроковій перспективі.

 

Найвища динаміка зростання спостерігається передусім у двох секторах – продаж ІТ-продукції на внутрішньому ринку й ІТ-аутсорсинг (розробка та продаж програмного забезпечення і надання ІТ-послуг). При цьому експорт продукції ІТ-аутсорсингового сектору, обсяг якого складає більше половини всього ринку галузі, лише протягом 2011-2013 рр. зріс з 1 до 3-3,2 млрд дол. На даний момент це один із ключових напрямів національного експорту (5 місце за обсягом) з потенціалом виходу на провідну позицію в Україні до 2025 року. Більше того, ІТ-сфера є нині однією з найбільш інвестиційно привабливих галузей української економіки. На думку міжнародних експертів, за сприятливого розвитку подій її потенціал дозволить Україні до 2015 р. вийти на шосте місце у світі за обсягами ІТ-експорту. Деякі фахівці навіть називають ІТ-сферу майбутнім локомотивом української економіки.[1]

 

Довідково: Станом на листопад 2013 р. Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України наводить такі цифри:

• 66,5 тис. суб’єктів господарювання за видом економічної діяльності «Інформація та телекомунікації», майже 3 % від всього зайнятого населення держави;
• 3,6 тис. операторів-провайдерів телекомунікаційних послуг, у тому числі – 2114 операторів, ліцензованих у сфері телекомунікацій, 1482 суб'єкта господарювання, що надають послуги з доступу до мережі Інтернет;
• 148 вищих навчальних закладах здійснюють підготовку кадрів для ІКТ; загальний ліцензований обсяг студентів для ІТ-сфери становить 47 тис. осіб;
• 51 % жителів України мають доступ до мережі Інтернет, частка підключених до мережі Інтернет підприємств становила 95,1 %, з них 38 % - ШСД;
• частка сфери ІКТ у ВВП України склала 4,5 %; обсяги реалізованих послуг у сфері комп’ютерного програмування та інших послуг у сфері інформатизації склали 7,96 млрд. грн., що на 15 % більше ніж у минулому році за аналогічний період;
• експорт та імпорт комп'ютерних та інформаційних послуг збільшились відповідно на 43 % (7,4 % від загального експорту послуг) та на 28 %, ніж у минулому році за аналогічний період;
• обсяги продажу товарів через мережу Інтернет підприємствами роздрібної торгівлі збільшились на 67 % порівняно з 2012 роком за аналогічний період та склали 678,4 млн грн або 0,34 % від усього роздрібного товарообороту[2].

Разом з тим фундаментальною рисою індустрії виробництва програмного забезпечення та ІТ-послуг є її практично стовідсоткова залежність від якості (передусім – кваліфікації) кадрового складу: саме він є у цих секторах основним об’єктом інвестицій, а доля витрат на оплату праці персоналу в собівартості продуктів та послуг сягає тут 80-90 %. Технологічна та інфраструктурна база галузі (сучасні телекомунікації, комп'ютери, мережа Інтернет) зумовлює також високу мобільність фахівців та капіталу. Але справжньою «хворобою зросту» і водночас найактуальнішою проблемою глобальної ІТ-індустрії є нині чимдалі більший дефіцит фахівців. В Україні з її стрімко зростаючою ІТ-сферою проблема кадрового забезпечення галузі також стає дедалі гострішою, хоча й не набула поки що таких масштабів, як, наприклад, у США.

 

Згідно з даними, оприлюдненими у січні 2014 р. Головою Держінформнауки України В. Семиноженком, кількість ІТ-фахівців в Україні на початок року становить близько 250 тис. осіб, 40 тис. з них – сертифіковані висококласні фахівці, що створюють конкурентоспроможну експортно-орієнтовану продукцію[3]. На даний момент це – четвертий за кількістю кадровий потенціал у світі[4]. Але за умови збереження наявних темпів щорічного приросту обсягів надання послуг в 2015 році в ІТ-сфері, й у першу чергу в індустрії програмного забезпечення, може бути створено 168,5 тис. нових робочих місць, з них 106 тис. в експортно-орієнтованому секторі ІТ-сфери та 62,5 тис. – на внутрішньому ринку. Разом з цим українські ВНЗ щороку випускають лише 15,5 тис. ІТ-фахівців. Таким чином, уже в 2015 р. кадровий дефіцит може скласти близько 100 тис. фахівців в ІТ‑експорті та близько 70 тис. на внутрішньому ринку[5].

 

Про обґрунтованість цих побоювань свідчить зокрема той факт, що лише у 2011 р. кількість вакансій для висококваліфікованих фахівців зросла в галузі у 2 рази, а для молодих спеціалістів – у 2,7 рази[6]. За іншими даними, брак ІТ-спеціалістів в Україні уже в 2012 р. склав близько 30 000 осіб, а щоденна кількість відкритих галузевих вакансій становила в середньому 5 000[7].

 

Додатково ускладнює проблему «відплив мізків». На думку експертів, головними недоліками вітчизняної ІТ-освіти є відрив навчальних програм від реальних потреб ринку, а також її подекуди невисока якість. Водночас за цілою низкою напрямів українські ВНЗ, завдяки наявності сильних академічних шкіл, готують висококласних ексклюзивних ІТ-фахівців, які легко знаходять прибуткову роботу і кращі умови праці та життя за межами України. Відтак, лише у 2011 р. з України виїхало приблизно 96 000 спеціалістів з ІТ[8].

 

З метою вирішення цього питання 21 жовтня 2011 р. Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження № 1036-р «Про затвердження плану заходів щодо забезпечення розвитку освіти у сфері інформаційних технологій в Україні до 2013 року»[9].

 

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 1722‑р була затверджена Державна цільова програма впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в загальноосвітні навчальні заклади «Сто відсотків».[10] З низкою відповідних програм та ініціатив у 2010‑2011 рр. виступило також Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України[11].

 

На виконання пункту 254 Національного плану дій на 2013 р. Держінформнауки із залученням ІТ-асоціацій та заінтересованих органів виконавчої влади було розроблено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку сфери інформаційно-комунікаційних технологій в Україні». За задумом авторів проекту, він має забезпечити створення сучасної інфраструктури, сприятливих макроекономічних умов та ефективних організаційних механізмів для прискореного розвитку сфери інформаційно-комунікаційних технологій в Україні.[12] Документ опубліковано у листопаді 2013 р., і його зміст опосередковано свідчить про недостатній ефект від перелічених вище заходів та ініціатив, оскільки у проекті пропонуються механізми та шляхи вирішення саме тих «старих» проблем, на які вони були спрямовані.

 

Автори документу, зокрема, відзначають, що кількість ВНЗ, які здійснюють підготовку ІТ-фахівців, постійно зростає, в той же час чимало з таких ВНЗ, формально задовольняючи вимогам ліцензування та акредитації за результатами підготовки, виявляються не спроможними надати навіть базовий рівень ІТ освіти. Відтак, необхідним є визначення особливих вимог до ліцензування освітніх послуг у сфері інформаційних технологій[13].

 

Автори констатують, що наявність значної кількості спеціальностей, за якими здійснюється підготовка ІТ-фахівців та відповідних навчально-методичних комплексів (НМК) є відірваними від реальних потреб ІКТ-сфери, а відтак створюють умови для посилення розриву між навчальними програмами та потребами сфери ІКТ. Відповідно, має бути переглянута структура зазначених спеціальностей, та зменшена їх кількість[14].

 

У частині розвитку шкільної освіти, як бази для вищої освіти, необхідно подальше вдосконалення фізико-математичної освіти. Спеціалізовані школи та гімназії фізико-математичного профілю у великих містах є фундаментом для формування великої кількості ІТ-професіоналів високого рівня у майбутньому. Високий середній рівень знань випускників шкіл з математики та природничо-наукових предметів є необхідним для успішного розвитку ІТ-сфери. Падіння цього рівня в останні роки є прямою загрозою якості підготовки ІКТ спеціалістів у майбутньому. Відповідно, має бути реалізована програма щодо створення спеціалізованих фізико-математичних класів за «кущовим» методом, для забезпечення підвищення рівня володіння дисциплінами, необхідними для опанування хай-тек спеціальностями[15].

 

Крім того, враховуючи те, що переважна більшість навчальної літератури та супровідних документів у сфери ІТ викладені англійською мовою, необхідністю для співробітника в області ІТ вже сьогодні є знання англійської мови. Більш того, в майбутньому важливість цього аспекту зросте, у зв'язку з чим необхідно посилити викладання англійської мови у школах та ВНЗ, які здійснюють підготовку ІТ-фахівців, забезпечивши вивчення англійської мови протягом усього курсу підготовки ІТ-фахівця, та збільшивши обсяг викладання англійської мови у зазначених ВНЗ[16].

 

Попри одностайно оптимістичні експерті прогнози щодо перспектив розвитку сектору ІТ-послуг в Україні, фахівці Держінформнауки ще наприкінці 2013 р. не виключали подальшу «стабілізацію ринку і навіть його нульове зростання» у зв'язку з «низькою інвестиційною привабливістю і купівельною спроможністю країни, нестабільною економічною ситуацією в Європі, відсутністю підтримки IT-галузі зі сторони держави та посиленням конкуренції на світовому ринку аутсорсингової розробки програмного забезпечення».[17] З виникненням у березні-квітні поточного року нових потужних внутрішньо- і зовнішньополітичних дестабілізуючих чинників та ризиків навіть такий прогноз може виявитись занадто оптимістичним. Проте у середньо- та довгостроковій перспективі ця обставина жодним чином не нівелює того факту, що ІТ-сфера в Україні перетворюється нині на один із ключових ресурсів національного розвитку, який потребує адекватного кадрового забезпечення.

 

ВИСНОВКИ

Основною підставою успішного розвиту ІТ-сфери в сучасному світі є забезпечення підприємств цього сектору економіки достатньою кількістю кваліфікованих фахівців. «Зворотним боком» випереджаючого розвитку ІТ‑сектору в Україні стала реальна перспектива виникнення гострого кадрового дефіциту в галузі вже найближчими роками. Не зважаючи на низку нормативних та адміністративних заходів, здійснених Кабінетом Міністрів України та профільними відомствами протягом 2011-2013 рр. задля розв'язання цієї проблеми, суттєвого прогресу на даний момент не досягнуто. Зокрема, не закладене системне підґрунтя для повноцінного вирішення таких критичних для адекватного кадрового забезпечення галузі питань як:

• подальше розширення і вдосконалення кластера профільних ВНЗ, підвищення якості освіти на основі: розвитку сталих навчально-виробничих зв'язків з науково-дослідними центрами ІТ-підприємств та світових корпорацій; міжвузівського (включаючи міжнародне) співробітництва; координації навчальної роботи з системою шкільної освіти;
• профільна модернізація та спеціалізація системи шкільної освіти, зокрема, створення необхідної кількості закладів (шкіл, спецкласів) для отримання початкових знань і умінь у галузі ІКТ;
• налагодження профільної системи післядипломної освіти для оперативного підвищення кваліфікації спеціалістів, їх перепідготовки отримання чергової кваліфікації тощо (за моделлю «освіта протягом життя»).

Системна та ефективна робота за цими напрямами необхідна для формування того ресурсного та інфраструктурного мінімуму, що необхідний для оптимізації системи підготовки кадрів для сфери ІКТ в напрямі своєчасного та адекватного реагування на потреби ринку та галузі.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Визначити особливі вимоги до ліцензування освітніх послуг у сфері інформаційних технологій.

2. Розробити загальний «фрейм» вимог до навчальних курсів з ІТ‑спеціальностей з урахуванням перспективних трендів глобального розвитку ІКТ, а також актуальних потреб розвитку вітчизняної ІТ-галузі. Для цього потрібно:

- залучити до процесу розробки та експертизи галузевих стандартів ІТ‑освіти представників ІТ-спільноти України (бізнес, експертне середовище, НУО);

- сформувати стратегії розвитку освітніх програм і стандартів у сфері ІТ на основі стратегії розвитку інформаційного суспільства, наявних новацій ІТ-індустрії та вимог професійних спільнот до рівня професійних компетенцій та кваліфікацій ІТ-спеціалістів.

3. Сформувати інтегральну трирівневу систему ІТ-освіти (шкільна, професійно-технічна, вища) задля забезпечення сталого та прогнозованого процесу підготовки достатньої кількості конкурентоспроможних ІТ-фахівців з потрібного кола спеціальностей через:

- систематичне оновлення програм шкільних курсів інформатики та підтримки їх концептуальної єдності з освітніми програмами ВНЗ;

- введення професійної орієнтації школярів у частині вивчення ІТ, наприклад, через стимулювання їх участі в олімпіадах школярів відповідного профілю;

- формування корпорацій чи кластерів з провідних університетів та ІТ‑компаній, ІТ-асоціацій для підвищення кваліфікації, стажування, проходження практики студентами та випускниками ІТ-напрямів підготовки відповідно до сучасних вимог ІТ-бізнесу.

3. Постійно підтримувати та розширювати міжвузівські зв’язки в області інформаційних технологій на базі університетських та наукових R&D та освітніх центрів у сфері ІКТ (як українських, так і міжнародних) задля якнайглибшої інтеграції в єдиний освітній простір в області ІТ.

4. Налагодити сталі інтеграційні зв’язки з провідними світовими ІТ‑корпораціями та університетськими центрами. Для цього необхідним є:

- створення на базі консорціумів ВНЗ робочих груп з міжнародної взаємодії з провідними ІТ-корпораціями й університетськими центрами;

- розробка програм підготовки ІТ-спеціалістів міжнародного рівня.

5. Розробити програми міжнародної співпраці в частині академічного обміну викладачами, освітніми програмами і практичними технологіями з ІТ-тематики.

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

(С.Л. Гнатюк)