Міжнародний досвід впровадження медіаграмотності для окремих цільових груп: можливості для України

Поділитися:

Резюме

Розглянуто проблему впровадження медіаграмотності для тих цільових груп, які традиційно не охоплюються системою медіаосвіти (зокрема, забезпечення навичками медіаграмотності осіб старшого віку). Проаналізовано досвід Швеції у впровадженні медіаграмотності населення для різних цільових груп. Здійснено аналіз поточного стану медіа просвітницької роботи в Україні. Зокрема, визначено, що в українському суспільстві існує запит на впровадження програм медіаграмотності та медіаосвіти, але державна політика на даному етапі сконцентрована, переважно, на впровадженні медіаосвіти у школах та, частково, ВНЗ. Водночас інші цільові аудиторії майже не охоплені аналогічними навчальними програмами.

З метою коригування чинної ситуації надано низку рекомендацій:

  • розглянути можливість створення Державної цільової програми з впровадження медіа інформаційної грамотності дорослого населення;
  • ухвалити рішення про кваліфікаційний стандарт підготовки фахівців з медіа інформаційної грамотності, на основі якого профільні ВНЗ матимуть здійснити розробку навчальних програм для підготовки педагогічних кадрів такої спеціалізації;
  • створити Міжвідомчу робочу групу з питань координації процесу впровадження медіаграмотності дорослого населення;
  • розробити брошуру з основ медіаграмотності для старших вікових категорій для безкоштовного розповсюдження;
  • створити он-лайн платформу для медіапросвіти дорослого населення за прикладом «Медіакомпасу» та визначитись із можливостями та шляхами його найефективнішого поширення.

МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ДЛЯ ОКРЕМИХ ЦІЛЬОВИХ ГРУП: МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ УКРАЇНИ

Одні з найвиразніших ознак демократії – свобода слова та волевиявлення – в епоху цифровізації стали й одними з найбільших вразливих місць демократичних суспільств. Цьому сприяло застосування широкого спектру інструментів інформаційного впливу, які уможливлюють досягнення значних результатів у сфері інформаційної війни через використання психологічних особливостей людей.

Обмежена готовність українського суспільства у 2014 р. до опору комплексним інформаційним операціям, стала одним із потужних інструментів російської військової агресії. Ситуація в Україні змусила й інші демократичні країни звернути увагу на проблему забезпечення інформаційної стійкості власних громад. Цьому додатково сприяла низка скандалів із ознаками російських інформаційних спецоперацій, пов’язаних із виборчими кампаніями у провідних демократичних країнах[1], де основними інструментами таких дезінформаційних операцій стали фейкові новини, пропаганда, робота «фабрик тролів» тощо.

Важливою проблемою стає те, що якість та масштаби впливу фейкових новин істотно відрізняються для різних цільових груп, які можуть бути сегментовані як за соціальним становищем, так і за віком. Результати досліджень виявили, що, зокрема, людям літнього віку бракує навичок для розпізнавання неправдивих онлайн-новин. У середньому, американський користувач Facebook, що старший за 65 років, поширює у сім разів більше публікацій з видань із фейковими новинами, аніж це роблять американці віком 18-29 років. Якщо порівняти з іншою віковою групою (45-65 років), то літні люди поширюють удвічі більше фейків. Ця ситуація додатково ускладнюється зменшення з віком стійкості до протидії ефекту «ілюзія правди» («illusory truth effect»[2]) та інших ефектів.

У такій ситуації медіаосвіта (важливою складовою якої є медіаграмотність) набуває все більшого значення, адже дає практичні вміння та навички оцінки медійного процесу, формує у громадян навички критичного мислення, культуру споживання медійного продукту та вміння орієнтуватися у новому мультимедійному просторі, а також основні знання про способи впливу ЗМІ на свідомість аудиторії. Медіаграмотність є обов’язком і правом споживача інформаційного продукту (за визначенням ЮНЕСКО у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіаосвіти від 22 червня 2007 р.), як частини прав на самовираження та інформацію та такого, що належить до основних прав та свобод людини[3].

Європейські країни протягом ХХ сторіччя (у т.ч. – в умовах холодної війни та значної інформаційної активності СРСР) набули значного досвіду масштабного впровадження медіаграмотності на всіх рівнях (у т.ч. – для найрізноманітніших цільових аудиторій та груп). Особливий інтерес для України становить досвід Швеції – саме ця країна демонструє одні з найкращих показників протидії іноземній дезінформації.

 

Довідково: З 9,4 млн громадян Швеції більше, ніж 85 % є користувачами Інтернету. Більш, ніж 97 % осіб у віковій категорії від 12 до 44 років є регулярними користувачами Інтернету. За цими показниками Швеція має найвищий рівень інтернетизації у ЄС[4]. Водночас у 2017 р. Швеція посіла друге місце у щорічному світовому рейтингу «Журналістів без кордонів»[5], основними показниками якого є ступінь свободи журналістів та новинних агенцій та зусилля держави у сфері забезпечення гарантій такої свободи[6].

 

Дослідження проведене в 2017 р. (напередодні вересневої виборчої кампанії та очікуваного посилення загрози втручання у виборчий процес зі сторони РФ), показало, що 60 % шведів щотижня бачать фейкові новини, а 3 з 4-х шведів вважають, що саме такі новини спотворюють сприйняття суспільством існуючої ситуації. Але, незважаючи на це усвідомлення і настороженість до фальшивих новин, тільки 1 з 3-х шведських громадян упевнений у своїх можливостях ідентифікувати інформацію як фейкову.

Ще у січні 2007 р. уряд доручив Швецької агенції з надзвичайних ситуацій (Swedish Emergency Management Agency, SEMA) підготувати пропозиції до плану дій з інформаційної безпеки в Швеції. Зокрема, у цьому Плані дій було закцентовано увагу на тому, що заходи щодо підвищення медіаграмотності шведського суспільства мають бути всеохоплюючими та особливо спрямованими на ту частину громадян, які не мають можливості отримувати навички медіаграмотності у школі та на роботі. Було запропоновано низку заходів. Серед яких, зокрема, було продовжено кампанію «Surfa lugnt» («спокійний серфінг») — медіаосвітній проект, націлений на домашніх користувачів, власників малого бізнесу та молодь (включаючи батьків і вчителів), а також старші покоління. Водночас було зазначено, що для стимулювання медіаграмотності дорослих та досягнення більшого діапазону охоплення аудиторії як аспекту підвищення стійкості суспільства необхідна наявність спеціальних освітніх програм (курсів, подальшого навчання викладачів тощо).

Однією з останніх ініціатив уряду Швеції є підвищення рівня захисту населення від фейкової інформації. Згідно з дослідженнями фахівців Шведської цивільної агенції з надзвичайних ситуацій (Swedish Civil Contingencies Agency; MSB)[7], підвищення обізнаності громадян щодо загрози іноземних операцій шляхом інформаційного впливу та збільшення потенціалу критичного мислення серед населення є найважливішими умовами забезпечення національної стійкості. При чому обов’язковою умовою цього процесу є впровадження медіаграмотності. Водночас у шведській моделі медіаграмотності одну з головних ролей відіграє соціально відповідальний медійний бізнес, який створює можливості для молодого покоління засвоїти навички критичного сприйняття медійного контенту.

Фактично медіаосвіта Швеції має початком 1960-ті рр. – з часу створення за ініціативою Асоціації газет Швеції (зокрема, Учительської газети (Tidningen i Skolan) навчального ресурсу Mediekompass. У 2011 р. на зміну паперовому виданню було створено проект Mediekompass («Медіакомпас»), який займається питаннями медіаосвіти у шведській школі. Сьогодні Mediekompass підтримують 50 провідних шведських видань, які вважають, що потрібно виховувати критично налаштованих читачів зі шкільної парти[8].

 

Довідково: Mediekompass – онлайн портал, який у щоденному режимі інформує цільові аудиторії та ставить перед собою завдання допомогти школі розібратися що таке медіа та як працювати з пресою. Цей проект є важливим доповненням до традиційних навчально-методичних матеріалів, якими користуються шведські вчителі. Консультанти сайту надають методичні рекомендації, коментарі вчителям, яким чином можна використати новини країни та світу протягом різних уроків з метою формування критичного мислення та активної громадянської позиції учнів. Навчальні плани у Швеції передбачають вміння учня розуміти і створювати не просто абстрактні тексти, а здобувати навички з декодування саме медійних текстів і створення дописів у медійному просторі. Щорічно школи інспектують вчителів на предмет достатньої кількості текстів для соцмереж, які мають створювати учні. Щопонеділка близько 12 000 шведських вчителів, зареєстрованих користувачів сайту, отримують розсилку. Особливу популярність мають матеріали до уроків – методичні розробки певних тем, завдання і запитання учням, тренінгові вправи. Mediekompass спрямований перш за все на вчителів, яким пропонується гнучка структура, яка може бути застосована для інтегрованого викладання предмету[9].

 

Медіаосвіта є обов'язковою у Швеції з 1980 р. Її елементи пронизують усі освітні рівні. Куратором медіаосвітнього процесу є Шведська національна агенція з освіти та Міністерство освіти Швеції. Зокрема, у навчальних планах, що містять обов’язкові для виконання на всіх рівнях освітньої системи положення зазначено наступне: «Всім студентам повинна бути надана можливість розвинути свої навички використання цифрових технологій. Їм також повинна бути надана можливість розробити критичний і відповідальний підхід до цифрових технологій, щоб мати можливість бачити можливості і розуміти ризики, а також мати можливість оцінювати інформацію». Схоже положення зафіксовано і у навчальних планах для молодшої школи. Укріплюючи цей тренд, у березні 2017 р. Уряд Швеції оголосив загальнонаціональну реформу навчальної програми з метою підвищити якість інформування учнів початкових і середніх шкіл та закріпити у них навички та вміння розпізнавати фальшиві новини. Навчальну програму було офіційно запроваджено у дію в липні 2018 р. Ця програма була розроблена спільними зусиллями Інтернет Фонду Швеції (IIS)[10], Шведського інституту та доповнено ініціативою газети «Метро» («Viralgranskaren») по перевірці фактів. Шведська рада з засобів масової інформації зобов’язала широко долучитися шведські ЗМІ до виконання цієї програми, а також постійно надає методичні розробки для викладачів різних рівнів навчання, які можна використовувати під час обговорення онлайн-пропаганди.

Громадяни літнього віку розглядаються як важлива цільова аудиторія для програм медіаграмотності  –  в силу вікових особливостей, вони часто не в змозі розібратись із якістю різноманітного медійного контенту в Інтернеті. Це спонукало створити у межах проекту Mediekompass низку навчальних матеріалів саме для цієї цільової групи. Ці покрокові уроки з медіаграмотності, зміст яких розробляється з урахуванням специфіки сприйняття інформації цією віковою категорією, розраховані на те, що їх візьмуть в якості методичного посібника фахівці, що проводять навчання на відповідних курсах.

Медіаграмотність стає частиною більш широких зусиль шведського уряду, спрямованих на заохочення критичного ставлення громадян до інформаційних джерел. Зокрема, у січні 2018 р. було створено навчальний посібник з корисними посиланнями на ресурси для перевірки інформаційного контенту, призначений для широкого суспільного споживання. Навіть шведський король і популярний у Швеції мультиплікаційний персонаж «Bamse» намагалися попередити громадськість про дезінформаційні кампанії на передодні виборів 2018 р. Комунікаційна компанія Telenor створила настільну гру для формування та закріплення навичок критичного споживання інформації «Мисливство за правдою». Частиною кампанії стала і брошура «Якщо настане криза чи війна» для всіх 4,7 млн шведських домогосподарств в якій, серед іншого, є окремий розділ з інструкціями щодо протидії інформаційним загрозам та пошуку достовірної інформації. Окрему брошуру було розроблено для урядових комунікаторів. Її текст постійно в доступі на сайті агенції[11] та своєчасно оновлюється відповідно до обставин.

Довідково: Посібник складається з трьох основних частин. Зокрема, І частина («Обізнаність») присвячена переліку видів діяльності, що впливають на інформацію, розповідає про точки вразливості, які можуть використовуватися для впливу на організацію, а також містить рекомендації як дізнатися, коли і на яку організацію було націлено інформаційну атаку. ІІ часина («Ототожнення») присвячена тому, як з’ясувати мету та основні методи інформаційного впливу, а також роз’яснення, як ці компоненти поєднуються один з одним. Ш частина пропонує можливі профілактичні кроки та вибір відповідного методу для протидії. Також довідник містить перелік можливих помилок у протидії інформаційним впливам, а також поради для більш детального ознайомлення з матеріалами щодо інформаційної безпеки.

Увагу закцентовано на необхідності «підвищити поріг для інформаційного впливу шляхом збільшення обізнаності та підготовки суспіль