"Понятійно-категоріальний апарат інформаційної сфери: правовий аспект". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці розкрито роль та сутність понятійно-категоріального апарату, зокрема в площині практичної політики.

 

Для аналізу з-поміж складників інформаційної сфери з огляду на гостроту та актуальність обрано напрям формування іміджу держави. Увагу зосереджено на кількісному та якісному дослідженні правових актів та законопроектів, за кожним з яких, зокрема, висвітлено контекст та особливості вживання відповідних понять. Визначено, що нормативно-правове забезпечення діяльності з формування іміджу держави характеризується понятійно-категоріальним дисонансом. У висновках підсумовано характерні риси понятійно-категоріального апарату державної іміджевої політики.

 

Рекомендації, розроблені з урахуванням результатів дослідження “Брендінг держави в контексті Євро-2012: виклики та перспективи”, містять пропозиції щодо впорядкування понятійно-категоріального апарату, впровадження єдиної іміджевої стратегії держави та механізмів її реалізації.

 

У додатку вміщено результати аналізу законопроектів та нормативно-правових актів, в яких є положення щодо іміджу України.

 

ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ: ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

 

З-поміж низки якісних та кількісних індикаторів, за якими можна визначити рівень розвитку певної сфери, понятійно-категоріальний апарат посідає провідне місце. Це обумовлено відсутністю галузевих обмежень для застосування та наявністю усталених методологічних підходів.

 

Інформаційну сферу суспільства складають: національний інформаційний простір, інформаційні права та свободи, режими інформації, інформаційна безпека тощо. Відтак, очевидним є те, що в ній немає “неважливих” або “менш важливих” складових. Але конкретні суспільно-політичні умови впливають на акцентування й актуалізацію одних завдань та відтермінування реалізації інших. Такою стала проблема іміджу держави; багато в чому стан проблеми пов'язаний саме з понятійно-категоріальним забезпеченням інформаційної сфери.

 

Посилену увагу до процесу формування іміджу держави привернула, по-перше, підготовка до Євро-2012. Було презентовано Стратегію позиціонування України за кордоном[1] (24 березня 2011 р.), що викликала широку суспільну дискусію[2].

 

По-друге, переосмислення пріоритетів державної політики у відповідній сфері було викликано набуттям президентських повноважень В. Януковичем. На переконання Глави держави, проблему становить невміння “подавати те, що в нас є”. Необхідність розроблення іміджевої програми за кращими світовими стандартами та професійно виконаної реклами спричинило появу відповідного доручення уряду[3] (6 квітня 2011 р.).

 

Процес формування іміджу держави вимагає аналізу витоків проблеми, передусім на рівні понятійно-категоріального забезпечення. Актуальність цього завдання також зумовлена новизною та складністю самого процесу іміджування для органів державної влади[4], а відтак, і нагальною потребою пошуку ресурсів його оптимізації.

 

На розв’язання завдання формування іміджу держави безпосередньо спрямовані такі нормативно-правові акти: Програма “Інвестиційний імідж України” (2002-2010 рр.), Державна програма забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 рр., Державна цільова програма формування позитивного міжнародного іміджу України на період до             2011 року та поки що не унормована Стратегія позиціонування України за кордоном. На особливу увагу з огляду на глибину аналізу проблем та шляхів їх подолання заслуговує Проект Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України на 2007-2010 роки, розроблений Міністерством закордонних справ.

 

Окремі аспекти розкриваються у нормативних документах, що регулюють туристичну діяльність: Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки, Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні”, Стратегія розвитку туризму і курортів, Проект Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки.

 

Крім того, існують рамкові нормативно-правові акти та законопроекти в інформаційній сфері, що так чи інакше розглядають питання формування іміджу держави: Рішення Ради національної безпеки і оборони України “Про невідкладні заходи щодо забезпечення інформаційної безпеки України”, Доктрина інформаційної безпеки України, Проект Закону України “Про Концепцію державної [національної] інформаційної політики”, Концепція проекту Закону України “Про основні засади державної комунікативної політики”.

 

Конкретні положення законопроектів та нормативно-правових актів України, що регулюють питання іміджу держави, містяться у Додатку.

 

Аналіз нормативно-правового забезпечення на кількісному рівні засвідчив, що різні виміри формування іміджу держави підкріплені юридичними актами. З питань, щодо яких правового регулювання ще немає, розроблені законопроекти. Єдиним винятком є сфера “внутрішнього” іміджу держави, яка мала розвиватися після ухвалення Державної програми формування позитивного іміджу України. Проте це завдання було зведено до зовнішньої складової.

 

Результати якісного аналізу підтверджують відсутність поняття “внутрішнього іміджу” держави або його аналогів.

Контекст та особливості застосування поняття “імідж” у різних правових актах та законопроектах є такими.

Проект Державної цільової програми розвитку туризму і курортів на 2011–2015 роки[5]:

а) передбачає досягнення результатів з питань іміджу держави та туристичного іміджу держави;

б) одночасно містить заходи з формування (створення) та поліпшення іміджу;

в) використовує характеристики “позитивний імідж” й “сприятливий імідж”, не встановлюючи обсягу цих понять.

 

Проект Концепції державної інформаційної політики[6] та попередні версії цього документа оперують поняттям “імідж”. Водночас навіть у версіях 2002-2004 рр., що охоплювали досить широке коло питань, формування іміджу держави як окремий напрям державної політики не визначався.

 

При цьому Законопроект, що є на розгляді у Верховній Раді України, встановлює просування інтересів країни у світі, утвердження стійкого позитивного іміджу України та українців одним з пріоритетів Концепції.

 

Доктрина інформаційної безпеки України[7] (2008 р.) визначає формування позитивного іміджу держави її життєво важливим інтересом. Однак до частини, що описує заходи з реалізації цього інтересу, включено лише ті, що спрямовані на міжнародний імідж держави; розвиток позитивного внутрішнього іміджу залишено поза увагою.

 

Також на аспектах міжнародного іміджу як чинника інформаційної безпеки держави акцентується в Законопроекті про Концепцію державної інформаційної політики.

 

Щонайширше питання державного іміджу як чинника безпеки було розкрито в першому Проекті закону України “Про Концепцію національної інформаційної політики” (12.12.2002 р.), в якому охоплено внутрішній та зовнішній аспекти, визначено напрями протидії відповідним загрозам.

 

У Концепції Проекту закону “Про основні засади державної комунікативної політики”[8] не використовується поняття “імідж”, хоча успішне досягнення визначених основних напрямів реалізації політики, на наш погляд, передбачає вжиття іміджевих заходів. Треба також зважати на те, що формування іміджу є частиною інформаційно-комунікативної політики.

Правова невизначеність поняття “імідж” провокує довільне розуміння засобів його формування та способів реалізації, що у свою чергу уможливлює по суті нецільове витрачання коштів. Прикладом можуть бути заходи щодо проведення всеукраїнської конференції старшокласників “Модель ЮНЕСКО”[9] за бюджетною статтею “Пропаганда українського надбання за кордоном”.

 

Термінологія, якою послуговуються розробники Стратегії позиціонування України за кордоном[10], включає такі поняття: “брендинг країни”, “стратегія позиціонування”, “імідж держави”, “філософія бренду”, “ключові повідомлення”, “інформаційні кампанії”, “спеціальні проекти”. Поняттям та термінам чіткого визначення не надається. Такий підхід придатний для сфери професійного маркетингу та консалтингу проте на рівні офіційного документа вимагає більшої деталізації та встановлення чітких меж та наповнення понять.

 

Поняття “брендінг” та відповідне йому явище, що опинилися в центрі суспільно-політичної дискусії, не мають нормативно-правового закріплення.

 

Загалом аналізовану сферу державотворення характеризує наявність понятійно-категоріального дисонансу:

• з метою поліпшення інформування про суспільні процеси пропонувалося розробити проект Концепції Державної програми формування позитивного міжнародного іміджу України[11];

• функціонує, принаймні з 2002 р., бюджетна програма для фінансової підтримки пропаганди України за кордоном, кошти якої, зокрема, спрямовуються на підвищення міжнародного іміджу України[12];

• Державною цільовою програмою формування позитивного міжнародного іміджу України на період до 2011 року передбачалася розробка стратегії позиціонування України за кордоном; при цьому сама Стратегія має на меті брендинг країни та формування бренду “Україна”.

 

Нормативні документи оперують поняттями, що позначають різні комунікативні технології, кожна з яких має відмінний набір засобів реалізації та стратегій розгортання. Теорія комунікації вповні описує ці явища. Відтак, постає низка питань. В який спосіб імплементувати наукові досягнення у практичну сферу державної політики? Чи є світовий досвід вирішення аналогічних проблем?

 

Спочатку надамо відповідь на друге запитання.

Зміни у суспільному житті протягом ХХ ст.: (1) технологізація процесів; (2) стрімкий розвиток науки, виникнення нових дослідних сфер та напрямів; (3) зростання кількості інформації, потреба у засобах її ефективного опрацювання та впорядкування; (4) інтенсифікація професійних інформаційних потоків й залучення до них фахівців та неспеціалістів, – спричинили появу проблем у спілкуванні та вимагали нових засобів організації комунікації. Глобалізаційні та інтеграційні тенденції посилюють ці процеси, а неможливість налагодження діалогу знижує ефективність діяльності, і з огляду на масштаб поширення у підсумку – поступальний розвиток людства.

 

Пошук розв’язання зазначених проблем обумовив підвищений інтерес практиків до феномену понятійно-категоріального апарату, що становить логічний каркас наукового знання.

 

Понятійно-категоріальний апарат – це сукупність понять*, категорій** та термінів, що дозволяють в узагальненій формі відобразити явища певної сфери знання, а також зв’язки між ними шляхом фіксації суттєвих ознак та закономірностей[13]. У міру уточнення теоретичних уявлень, поняття набувають семантичної визначеності і в подальшому закріплюються в термінах (найбільш жорстких формах, обумовлених розвиненою теорією), упорядкованих у вигляді терміносистеми[14].

 

Відтак, термінам – словам / словосполученням, що позначають поняття, надали роль своєрідного містка між наукою та загальновживаною лексикою[15].

 

Функціональними завданнями термінології є концентрація, фіксація, збереження та передача професійної інформації[16]. З точки зору користувачів, термінологія є набором практично-орієнтованих комунікативних одиниць, що відповідають критеріям економічності, точності (або необхідності та достатності) та придатності[17]. Термінологію відносять до нематеріальних активів[18].

 

На користь визнання ефективності понятійно-категоріального апарату як інструменту практичної політики свідчить, зокрема, створення у Міжнародній організації зі стандартизації (ISO) комітету з питань термінології, що ним розроблено понад 30 нормативних документів, низка з яких у форматі ДСТУ стала частиною українського законодавства.

 

Термінологічне планування та унормування – є відповіддю на перше запитання.

Термінологічне планування визначено вирішальним для розвитку окремих сфер людської діяльності. З-поміж них: юриспруденція, передусім царина нормативно-правових актів, державне управління в цілому і тексти офіційних документів й форм, зокрема, та масова комунікація[19].

 

Вітчизняні юристи зазначають, що чіткий понятійно-категоріальний апарат дуже важливий, якщо законодавець ставить за мету уніфікацію, гармонізацію або зближення законодавства України та ЄС, його відповідність європейським стандартам і традиціям. Вироблення сталої системи юридичних понять і термінів є необхідною умовою одноманітного тлумачення законодавства, а також правильного застосування правових норм[20].

 

Висновки

1. Стрімке зростання обсягу та проникнення спеціальних знань й наукоємних технологій у сферу комунікативної практики широкого загалу викликали появу проблем у спілкуванні та вимагали нових засобів організації комунікації на засадах точності й однозначності. За основу розв’язання проблеми було взято понятійно-категоріальний апарат, що слугує логічним каркасом наукового знання. У подальшому зусилля було сконцентровано довкола розвитку термінології як вияву найбільш жорстких мовних форм, в межах розвиненої теорії. На термінологію припадає основне інформаційне навантаження; з її допомогою концептуалізується предметне поле знання.

 

2. Державна іміджева політика реалізується за допомогою низки комунікативних технологій, що в законодавстві описуються поняттями “рекламна кампанія”, “інформаційна кампанія”, “рекламно-інформаційна кампанія”, “інформаційно-роз’яснювальна робота”, “інформаційно-пропагандистська діяльність”, “популяризація”, “формування іміджу”, “стратегія позиціонування” та “сучасні моделі налагодження зв’язків органів державної влади з громадськістю”, причому жодна з них не розкрита.

 

3. Нормативно-правові акти містять такі різновиди поняття “імідж”, як: “туристичний імідж”, “санаторно-курортний імідж”, “лікувально-оздоровчий імідж”, “міжнародний імідж”, “діловий імідж” та “інвестиційний імідж”, що так само не тлумачаться. Переважна більшість цих понять вживається разом з означенням “позитивний”, семантичними конструктами “держава”, “Україна” та дієслівними лексемами “формування”, “створення”, “забезпечення”, “підтримання”, “утвердження”, “просування”, “зміцнення”, “посилення”, “підвищення”, “поліпшення”, “покращення”.

 

4. Поняття “внутрішній імідж” держави чи його аналоги відсутні у нормативно-правовому полі. Невиконаним залишається рішення РНБО про затвердження Державної програми формування позитивного іміджу України. Питання, що належать до сфери внутрішнього іміджу, протягом 2003-2006 рр. були викладені в Державній програмі забезпечення позитивного міжнародного іміджу України. Починаючи з 2008 року окремі заходи регулюються Стратегією розвитку туризму і курортів.

 

5. Сфера формування іміджу України характеризується понятійно-категоріальним дисонансом, що виявляється у ототожненні таких понять та явищ, що вони описують, як:

• формування іміджу” ↔ “пропаганда”;

• формування іміджу” ↔ “інформування”;

• формування іміджу” ↔ “позиціонування” ↔ “брендинг”.

 

6. З лінгвістичної точки зору понятійно-категоріальний апарат державної іміджевої політики складають терміни-інтернаціоналізми*, що виражені як одним словом (“імідж”), так і словосполученням (“рекламна кампанія”).

 

7. Зміст терміносистем може відповідати виключно об’єктивним потребам певної сфери або мати певні ідеологічні нашарування. Очевидним наслідком радянського ідеологічного спрямування науки у понятійно-категоріальному апараті державної іміджевої політики є використання поняття “пропаганда”. Використання інших термінів обумовлене світовою практикою комунікації.

 

8. Унормований  понятійно-категоріальний апарат іміджевої політики не повною мірою відповідає потребам функціонування і розвитку держави через свою невпорядкованість, невизначеність і фрагментарність.

 

Проведений аналіз засвідчив нагальну необхідність реформування іміджевої політики України та доцільність ухвалення єдиного рамкового нормативно-правового документа з метою узгодженого та несуперечливого представлення логічної основи та засобів формування державного іміджу як цілісної системи.

 

Рекомендації [21]

Аналіз нормативно-правового забезпечення процесу формування іміджу України, здійснений з метою з’ясування особливостей функціонування понятійно-категоріального апарату у цій сфері, виявив низку пов’язаних проблем.

Логіка реформ полягає у комплексності змін, що започатковується. Саме тому поряд із вдосконаленням нормативно-правового забезпечення мають набути розвитку організаційні та фінансові аспекти.

 

І. Впорядкування понятійно-категоріального апарату.

З огляду на структуру законодавчого закріплення правових норм[22] ключові, системотвірні поняття необхідно визначати на доктринальному або концептуальному рівнях. Наразі триває підготовка двох відповідних нормативно-правових документів: Концепції державної інформаційної політики та Закону України “Про основні засади державної комунікативної політики”.

 

1.1. У Концепції* доцільно визначити родові та системотвірні поняття, наприклад, “імідж” (формування іміджу), “інформування”, “пропаганда” (пропагування), “позиціонування”, “брендінг”.

 

Зважаючи на перспективне бачення, що є одним з принципів термінологічної політики[23], треба розширити спектр комунікативних технологій, передбачених законодавством. Міжнародна практика свідчить про поширеність, зокрема, технологій “публічної дипломатії” та “зв’язків з громадськістю”. Цей підхід сприятиме і вдосконаленню комунікативної діяльності: маючи в межах унормованих підходів можливості вибору, посадові особи зможуть обирати найзручніші форми комунікативної взаємодії для кожної конкретної ситуації.

 

У межах державної комунікативної політики як сукупності регулюючих норм діяльності органів державної влади варто наголосити на тому, що її невід’ємною частиною є діяльність з формування іміджу, що здійснюється відповідно до Стратегії формування позитивного іміджу України.

 

1.2. У Стратегії варто визначити похідні (видові) поняття, що відтворюють наявні та потенційні напрями державного будівництва: імідж держави, брендінг держави, позиціонування держави тощо.

 

Використання формулювань  “формування іміджу України як держави з економікою, привабливою для міжнародних інвестицій” та “формування іміджу України як європейської держави, привабливої для міжнародного туризму” усуває необхідність введення зайвих родових понять на кшталт “інвестиційний імідж”, “туристичний імідж”.

 

1.3. Якщо при підготовці відповідної термінології, методологічного базису ДСТУ виявиться недостатньо, доцільно використати наробки ISO, що більш повно описують процес реалізації термінологічної політики. Така проактивність у гармонізації нормотворення відповідно до міжнародних стандартів дозволить, зокрема, ефективніше здійснювати комунікативну діяльність на зовнішніх ринках.

 

ІІ. Розроблення та ухвалення Стратегії формування позитивного іміджу України.

2.1. З метою подолання наявного категоріального та подієвого дисонансу та уникнення його у майбутньому необхідно виробити цілісне бачення іміджу держави, що має бути викладене у відповідному нормативно-правовому документі – Стратегії формування позитивного іміджу України.

 

2.2. Такий підхід уможливить перехід в іміджевій сфері від роботи за принципом пазла (різні частини збираються докупи й оптимально розташовуються), до діяльності за принципом дерева, що має стовбур – концептуальне бачення іміджу, від якого йдуть гілки – імідж держави в різних сферах та у сприйнятті різних цільових аудиторій. Тільки в такий спосіб можна досягти несуперечливого образу держави з певним набором характеристик з метою створення ядра іміджу і досягнення його впізнаваності різними цільовими аудиторіями.

 

Вибір формату стратегії обумовлений тим, що позитивний імідж країн є результатом довготривалої роботи, а відтак, середньострокові документи, до яких належать, зокрема, державні цільові програми, не дозволяють досягти кінцевої мети. Формат стратегії уможливить викладення перспективи розгортання процесу формування іміджу у часі задля забезпечення послідовності, наступності та безперервності, а відтак, запобігти зведенню іміджевої діяльності до разових акцій.

 

2.3. При підготовці Стратегії доцільно взяти за основу вже розроблену Стратегію позиціонування України за кордоном і доопрацювати її:

а) згідно з висвітленням внутрішнього аспекту;

б) шляхом врахування зауважень, отриманих у результаті громадських обговорень;

в) шляхом погодження в установленому порядку з усіма зацікавленими органами державної влади.

 

2.4. Стратегію доцільно ввести в дію Указом Президента України. Така форма набуття чинності обумовлена і особистою увагою Президента України В. Януковича до питання іміджу держави, і можливістю оперативного ухвалення документа.

На виконання Стратегії за необхідності прийматимуться державні цільові програми, спрямовані на різні цільові аудиторії (громадяни, міжнародна спільнота, інвестори, туристи тощо).

За ефективної реалізації Стратегії можна буде поступово перейти до процесу державного брендінгу.

 

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій  

(Баровська А.В.)

 

ДОДАТОК

Аналіз законопроектів та нормативно-правових актів,
що містять положення щодо іміджу України

 

Робота з питань формування іміджу України розпочалася у інвестиційній та туристичній сферах й здійснювалася передусім через реалізацію відповідних програм.

 

• Програма “Інвестиційний імідж України” тривала протягом 2002-2010 років[24].

Програма передбачала поліпшення іміджу України у сфері залучення інвестицій у спосіб широкомасштабного висвітлення здобутків у формуванні сприятливого інвестиційного клімату та активізації інвестиційної діяльності в Україні.

 

Мета Програми – вдосконалення механізму функціонування інформаційного ринку як одного з визначальних чинників активізації інвестиційної діяльності в цілому та об’єктивне інформування національної та світової спільноти про позитивні досягнення України в економічному та соціальному розвитку. Реалізація перетворень в економічній сфері, передбачена Програмою, мала уможливити формування сприятливого інвестиційного клімату, а всебічне інформаційне забезпечення цієї діяльності, зокрема через:

– створення системи збору, аналізу і поширення інформації про здобутки України у формуванні сприятливого інвестиційного клімату та підготовку офіційних коментарів;

– проведення рекламної кампанії “Інвестиційний імідж України” у вітчизняних та іноземних засобів масової інформації;

– поновлення в повному обсязі трансляції програм Всесвітньої служби іномовлення національних радіокомпаній;

– проведення дипломатичними представництвами України за кордоном для засобів масової інформації в країнах перебування щоквартальних брифінгів щодо здобутків держави у формуванні сприятливого інвестиційного клімату;

– створення інтернет-порталу та комп’ютерної системи інформаційно-консультаційного супроводження інвестиційної діяльності;

– проведення та участь у вітчизняних й міжнародних галузевих виставках, інвестиційних ярмарках, форумах;

– щорічний аналіз інвестиційного іміджу України та моніторинг здійснення заходів, передбачених у рамках виконання Програми, мало підтримати та закріпити успішність та можливість здійснення цих процесів у свідомості майбутніх інвесторів.

 

Продовження діяльності з формування інвестиційного іміджу України поки не має відповідного нормативно-правового забезпечення. Реалізація цього завдання згідно з дорученням прем’єр-міністра М. Азарова від 17 березня 2011 року[25] досягатиметься шляхом:

а) розроблення і впровадження протягом шести місяців широкомасштабного інформування ділових кіл країн-партнерів про інвестиційний клімат і можливості в Україні та  просування іміджу України як надійної “інвестиційної гавані” і європейського культурно-туристичного центру з боку Міністерства закордонних справ;

б) реалізації спеціальної комунікативної партнерської програми Міністерства фінансів, Державної податкової служби, Державної митної служби для інвесторів, які вже працюють в Україні, сприяючи розвитку їх бізнесу в нашій державі.

 

• Державна програма розвитку туризму на 2002-2010 роки[26]

У розділі “Мета і основні завдання Програми” зазначається, що “одним з найважливіших напрямів державної політики у туристичній галузі є підвищення ефективності інформаційно-комунікаційної інфраструктури, створення позитивного образу України як туристичної держави та активізація просування національного туристичного продукту як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку туристичних послуг”. Відтак, до основних завдань Програми належить підвищення іміджу держави на міжнародному рівні.

 

Планом заходів Програми в частині “Удосконалення рекламно-інформаційної діяльності у туристичній галузі, поліпшення іміджу України на міжнародній арені” передбачено:

1) створення мережі спеціалізованих центрів туристичної інформації у регіонах України;

2) створення єдиної інформаційної системи з повним банком даних про послуги, що надаються туристичними підприємствами, маршрути, об’єкти, заклади розміщення туристів, ціни, транспортне забезпечення та інші послуги;

3) запровадження електронного маркетингу в туристичній сфері, у тому числі системи пропагування і реклами туристичних і рекреаційних можливостей України;

4) створення мережі туристичних представництв за кордоном з метою рекламування національного туристичного продукту;

5) проведення в Україні міжнародних спеціалізованих симпозіумів, семінарів, конференцій, салонів та виставок-ярмарків із залученням іноземних і вітчизняних організацій для вивчення та популяризації новітніх технологій надання туристичних послуг, а також участь у відповідних заходах за кордоном;

6) затвердження туристичної символіки України, створення високоякісної рекламної продукції та проведення рекламних кампаній національного туристичного продукту на внутрішньому та міжнародному ринку;

7) розроблення карт, схем туристичних об’єктів і схем розміщення пунктів сервісу в туристично-рекреаційних зонах за напрямками національної мережі міжнародних транспортних коридорів.

 

• Крім цієї Програми, відповідно до указу Президента України № 136 від 21 лютого 2007 р.[27] Кабінету Міністрів України доручено підготувати Стратегію сталого розвитку туризму і курортів в Україні, передбачивши в ній, зокрема, вжиття заходів з посилення позитивного туристичного іміджу України на міжнародному туристичному ринку через створення мережі туристично-інформаційних центрів в Україні та туристичних представництв за кордоном.

 

• Стратегія розвитку туризму і курортів[28] оперує поняттями туристичного, санаторно-курортного й лікувально-оздоровчого іміджу держави та містить положення, спрямовані на формування внутрішнього іміджу. До її завдань належать:

– сприяння вихованню дітей і молоді на засадах патріотизму, любові до України, поваги до народних звичаїв, традицій, культурних цінностей Українського народу, інших націй і народів, до природи;

– формування позитивного туристичного та санаторно-курортного іміджу держави;

– створення єдиної системи маркетингової підтримки національного туристичного продукту на внутрішньому та зовнішньому ринку.

Очікуваними результатами реалізації Стратегії є сприяння:

– відродженню національної культури та народних ремесел, формуванню національної самосвідомості та вихованню молоді на засадах патріотизму;

– розвитку міжнародного співробітництва та євроінтеграційних процесів у сфері туризму і курортів, покращенню туристичного, лікувально-оздоровчого іміджу держави.

 

Продовження