"Сучасна веб-картографія як інструмент боротьби з надзвичайними ситуаціями і гуманітарними кризами/катастрофами". Аналітична записка

Анотація

У записці розглядаються технології та сервіси сучасної масової веб-картографії та їх застосування для боротьби з надзвичайними ситуаціями і гуманітарними катастрофами (кризова веб-картографія). Обґрунтовується доцільність подальшого розвитку таких ресурсів в Україні, а також налагодження системної взаємодії між ними і державними профільними органами.

 

СУЧАСНА ВЕБ-КАРТОГРАФІЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ БОРОТЬБИ З НАДЗВИЧАЙНИМИ СИТУАЦІЯМИ І ГУМАНІТАРНИМИ КРИЗАМИ/КАТАСТРОФАМИ

 

Протягом 2014 року в Україні виник цілий спектр нових гострих проблем, пов’язаних з гуманітарними наслідками тимчасової окупації її територій, воєнно-політичного протистояння та військових дій на сході країни. Крім різкого збільшення кількості надзвичайних ситуацій ідеться про питання біженців і переміщених осіб, термінового надання медичної, матеріальної та соціальної допомоги великій кількості населення, пошуку зниклих без вісти, реабілітації військовослужбовців та постраждалих, відшкодування втрат, відновлення інфраструктури тощо.

 

Кризові явища у соціально-гуманітарній сфері набувають системного і хронічного характеру. За даними, офіційно оприлюдненими урядом, вже станом на початок лютого 2015 р. в Україні через військові дії загинуло 5086 людей, налічувалося 11 тисяч поранених і 25 тисяч госпіталізованих громадян, обліковано близько мільйона переміщених осіб, з яких більше 100 тисяч потребували медичної допомоги. Величезними є втрати інфраструктури і житлового фонду: лише на території Донецької області, за тими ж даними, було зруйновано та пошкоджено 12 % всіх житлових будинків, виведено з ладу 2 772 газопроводів.[1] Наведені цифри не є вичерпними – вони лише демонструють масштаб кризи, але не віддзеркалюють всієї картини. До того ж, треба враховувати, що ці дані були актуальними на лютий поточного року, а бойові дії та діяльність сепаратистів на окупованих територіях тривають досі.

 

Відтак, надзвичайно високою залишається ймовірність того, що навіть після повного припинення бойових дій та звільнення територій весь тягар цих гуманітарних проблем залишатиметься актуальним ще щонайменше 3-5 років. Одними з питань, що стають у такій ситуації першочерговими, є створення ефективних систем (єдиної системи) екстреного виклику, екстреної допомоги та оповіщення населення про надзвичайні ситуації.

 

Нині у світі накопичено значний досвід у цьому питанні, однак і сама концепція, й організаційна структура, і технічне забезпечення таких служб та систем (у більшості країн Європи – «служба-112»*) постійно вдосконалюються. Особливо активізувалися ці процеси, коли сучасні інформаційні технології підняли на якісно новий рівень оперативність, повноту і загальнодоступність дистанційного обміну інформацією. Наприклад, якщо традиційна архітектура такої системи передбачала в основному прийом диспетчерським центром телефонних повідомлень, то в рамках європейських ініціатив Enhanced 112 (E112) та Next Generation 112 (NG112) передбачено більш широке використання вигод сучасних ІТ. Зокрема, це автоматична локалізація місцезнаходження мобільного пристрою, з якого надходить повідомлення, інтеграція всіх екстрених служб в єдину IP-мережу, множинність каналів та форм комунікації: інтернет-телефонія (VoIP), SMS, миттєві повідомлення (через Skype, ICQ тощо), зображення, відео.[2]

 

Зазвичай підтримкою та розвитком екстрених служб типу «112» опікуються державні органи. Але стрімкий розвиток ІТ значно підвищив також і потенціал самоорганізації населення в умовах надзвичайних ситуацій та гуманітарних криз, особливо в частині екстреного обміну інформацією, взаємодопомоги й координації дій. Такі безпрецедентні переваги мережі інтернет, як принципова доступність і глобальне охоплення, можливість швидкого обміну будь-якими (текст, зображення, відео, аудіо, голосовий зв’язок) даними, легкий доступ до потрібних веб-ресурсів, геоданих і програм створили якісно нову ситуацію в цій галузі.

 

Зворотним боком множинності сучасних форматів й каналів комунікації, при всіх її плюсах, є певне «розпорошення» по цих каналах відомостей, що надходять. В умовах надзвичайної ситуації або гуманітарної кризи це може завадити вчасному отриманню потрібної інформації, що, особливо на етапі ліквідації її наслідків, є критичним. Звідси постає питання агрегації даних, отримуваних з різних джерел/каналів, створення «єдиної точки доступу» до них. На сьогодні одним із найефективніших і найпопулярніших шляхів вирішення цієї проблеми є картографічна візуалізація відповідних даних онлайн, тобто т. зв.  кризова веб-картографія (англ. – crisis mapping).

 

Сучасне програмне забезпечення,  доступ до баз даних та GPS-навігації у поєднанні з можливістю миттєвої перехресної комунікації дозволяють нині колективно створювати загальнодоступні онлайн-карти з будь-якою геопросторовою інформацією, які в принципі здатні оновлюватись у режимі реального часу. Центральний принцип архітектури таких систем – динамічна, синхронізована в часі і просторі, комплексна, багаторівнева візуалізація всього масиву даних, отриманих з різних джерел, на платформі спеціальних картографічних веб-ресурсів.

 

У кібрепросторі нині швидко формується глобальна, інтерактивна, розгалужена інфраструктура цифрової картографії,[3] що нараховує, крім професіоналів, мільйони пересічних користувачів-учасників по всьому світу (для прикладу – інтерактивний веб-картографічний ресурс Wikimapia налічує нині більше 2 млн зареєстрованих користувачів).[4] Інфраструктура ця має децентралізовану, багатошарову архітектуру, в рамках якої поєднуються як глобальні (Google Maps, Open Street Map, Bing Maps), так і локальні ( Sudan Satellite Sentinel Project, CERA, Яндекс Карты і Яндекс Народная карта) сервіси широкого та власне кризового (Development Seeds, Citivox, Tomnod) призначення, що можуть бути пропрієтарними і некомерційними, дослідницькі центри (програма «Crisis Mapping and Early Warning» в рамках Гарвардської Гуманітарної Ініціативи), різноманітні онлайн-спільноти, блоги, форуми (Green Map System, iRevolution – блог Патріка Мейєра і багато інших). При цьому існують мережні організації, що відіграють роль глобальних координаційних центрів і дискусійних майданчиків, – в сегменті кризової веб-картографії такою, наприклад, є The International Network of Crisis Mappers, що на сьогодні об’єднує більш ніж 1 700 організацій і близько 2 000 веб-картографів у 157 країнах. Під егідою організації з 2009 року проходять щорічні Міжнародні конференції кризової картографії (International Conference of Crisis Mappers - ICCM).^[5]

 

При цьому фундаментальним принципом розвитку сучасної кризової веб-картографії є добровільна і зазвичай безоплатна участь великої кількості пересічних людей (волонтерство). Найпоширенішою моделлю організації тут є інтерактивні краудсорсингові^* онлайн-платформи типу Ушахіді^[6] – розробленої у 2007 р. в Кенії інтерактивної системи агрегації та менеджменту інформації.

 

Основними перевагами цієї технології є:

• множинність каналів отримання повідомлень, простота доставки повідомлень до пункту їх збору (достатньо телефону);
• здатність швидко залучити до зони своєї дії значні території (аж до загальнонаціонального чи трансдержавного охоплення);
• можливість миттєвого оновлення інформації, її комплексна багаторівнева візуалізація;
• достатньо легка – в усякому разі, для українських умов – доступність ресурсу для споживачів інформації (платформа розміщена онлайн, тобто потрібне лише фіксоване чи мобільне підключення до інтернет);
• надзвичайно низька вартість технологій і можливість їх постійного вдосконалення на основі того ж краудсорсингу.

До найсуттєвіших недоліків онлайн-технологій краудсорсингу в надзвичайних ситуаціях можна віднести обмежені можливості перевірки отриманих повідомлень та відносно низький рівень захищеності від наслідків надзвичайної ситуації самих технологій комунікації, що найбільше в них використовуються – мобільного зв’язку та інтернету.

 

При цьому, світовий досвід свідчить, що об’єднання зусиль держави і краудсорсингових платформ в умовах НС підвищує продуктивність та скоординованість дій рятувальних служб і відомств на місцях, забезпечує своєчасне реагування на виникнення нових проблем, мінімізує руйнування та людські жертви, сприяє залученню громадськості та недержавних організацій до ліквідації наслідків НС. [7]

 

Таким чином, на глобальному рівні інфраструктура волонтерської кризової веб-картографії демонструє сталий розвиток і достатньо високу ефективність. Останнім часом швидко розвивається й український її сегмент. Для цього в Україні є необхідні передумови: існує давня традиція вивчення та розробки геоінформаційних систем (ГІС), цифрової картографії й дистанційного зондування, діють науково-академічні інститути, готуються кадри, функціонують спеціалізовані картографічні сервери, портали доступу до геопросторових даних, розвивається мережа ГІС-центрів.[8] Починаючи з кінця 2013 р., коли почала загострюватися гуманітарна ситуація в країні,  силами громадянського суспільства і приватного сектора в Україні було створено цілу низку антикризових пошуково-інформаційних веб-картографічних ресурсів.

 

Наприклад:

«Інтерактивна карта подій в Україні» (http://liveuamap.com/), створена й підтримувана ІТ-компанією Altwork на платформі Google Maps. На даний момент – один з найбільш вдалих і популярних антикризових веб-картографічних проектів в країні (у серпні 2014, наприклад, – до 160 000 відвідувань на добу). Ресурсом активно користуються як в Україні, так і поза її межами, у світі liveuamap.ua вважається блискучим прикладом громадянської журналістики. Множинність каналів отримання інформації, широке використання фото та відео, підкріплення новин незалежною геоінформацією й їх «прив’язка» до карти дозволяють надавати максимально повну й добре перевірену інформацію.[9]

 

«Інтерактивна карта бойових дій» (http://inforesist.org/map-ato/), підтримувана незалежним медіа-проектом Info Resist. Починаючи з 2 червня 2014 р. на карті відображається перебіг боїв та збройних сутичок у зоні АТО. Карта постійно оновлюється.

 

«Карта: де допомогти солдату і біженцю» (http://hmarochos.kiev.ua/2015/02/10/karta-de-dopomogti-soldatu-i-bizhentsyu/), створена громадською організацією «Хмарочос» на базі однойменного веб-ресурсу[10]. Власне, являє собою просту веб-картографічну візуалізацію інформації про волонтерські організації, які займаються збором речей для допомоги воєнним у зоні АТО та біженцям.

 

«Карта добра» (https://kartadobra.com/), що підтримується Конгресом національних громад України,[11] є повноцінним інтерактивним веб-картографічним ресурсом, створеним за моделлю Ушахіді й російських «карт допомоги». Система являє собою автоматизовану онлайн-площадку, на якій кожен бажаючий може розмістити своє оголошення з проханням/пропозицією допомоги. Біженці й переселенці можуть тут попросити допомогти у вирішенні основних питань (житло, працевлаштування, пошук речей, ліків та продовольства), волонтери та меценати – запропонувати таку допомогу.

 

Наведені приклади далеко не вичерпують загальної кількості антикризових інтерактивних пошуково-інформаційних онлайн-карт, що доступні нині на українських веб-ресурсах. Це ясно свідчать про те, що, з одного боку, такий формат масової комунікації є ефективним і в суспільстві існує чіткий «запит» на нього, а з іншого, – що в країні існує достатній для розвитку подібних платформ професійний та громадський (бізнес, НУО, волонтери тощо) потенціал. Проте на даний момент він реалізується несистемно, фрагментарно, а отже – недостатньо ефективно.

 

З іншого боку, протягом 2014 р. український уряд спромігся налагодити власну систему оперативної комунікації з громадянами України, які постраждали через військові дії та анексію АР Крим, і/або планують виїхати з окупованих територій. У складі Державної служби України з надзвичайних ситуацій функціонує спеціально створений Міжвідомчий координаційний штаб, що опікується цими питаннями. Він має власну телефонну «гарячу лінію», а також окрему інформаційну сторінку на веб-порталі Служби (http://www.mns.gov.ua/news/34232.html), де, зокрема, розміщено досить докладні контактні та довідкові дані для переміщених осіб, які потребують соціальної допомоги, шукають роботу тощо. Подібні ж «гарячі лінії» і спеціалізовані (відповідно до сфери відомчої відповідальності) веб-сторінки запроваджено у Міністерстві соціальної політики, Державній службі зайнятості, Державній міграційній службі, Міністерстві охорони здоров’я, Міністерство освіти і науки. При Кабінеті Міністрів України, на базі Урядового контактного центру (www.ukc.gov.ua) працює також спеціальна «гаряча лінія» для інформування переселенців та переміщених осіб. Нарешті, силами Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України підтримується робота антикризового веб-сайту «Інформаційний ресурс для громадян» (http://migrants.gov.ua/?locale=uk), що єдиний серед перелічених вище містить елементи інтерактивності й картографічної візуалізації даних.

 

Таким чином, відповідний інформаційно-комунікаційний ресурс держави на даний час являє собою низку окремих веб-сторінок з довідковими та контактними (в основному номери телефонів) даними, розміщених на сайтах профільних відомств та Кабінету Міністрів. При цьому весь набір необхідних лінків можна знайти лише на сторінці Міжвідомчого координаційного штабу. По суті ж, йдеться про поширення за допомогою інтернету звичайних текстових довідок (до того ж – розкиданих за різними веб-адресами) і запрошень телефонувати на вказані номери. З центральних державних ресурсів існує доступ лише до трьох оновлюваних онлайн-карт: карти «Пошук житла» на сайті «Інформаційний ресурс для громадян» (див. вище), «Карти ДТЭК щодо відновлення електропостачання у Донецькій області», яка доступна на сторінці Міжвідомчого координаційного штабу (https://www.google.com/maps/d/viewer?mid=zGJ8Z-UB1UOs.kqTzEHJnzQ0s&hl=ru) і «Укриття міста Києва», (https://www.google.com.ua/maps/d/viewer?mid=zJvCgSBBsph0.kT_Nr00aaAQY),* створена КМДА. Проте суттєво ситуацію вони не покращують.

 

У ситуації воєнно-політичного протистояння та чимдалі глибшої гуманітарної кризи така система є застарілою й недостатньо ефективною. Розпорошеність джерел інформації та каналів комунікації, мінімум інтерактивності (зворотного зв’язку) і практично нульове використання сучасних можливостей контакту та обміну роблять її громіздкою і не надто надійною. Непідготовленій особі, особливо в екстремальних умовах, може просто не вистачити часу й навичок, аби знайти (а тим більше – опублікувати) потрібні їй відомості за допомогою цієї системи.

 

Таким чином, на даний момент в Україні поряд з державною системою екстреного виклику та допомоги громадянам сформувалися паралельні недержавні (громадські) структури самоорганізації і допомоги, представлені значною мірою й антикризовими веб-картографічними інтерактивними ресурсами. Сам факт їх появи свідчить про недосконалість діючої державної системи, основним недоліком якої є застарілість і децентралізованість. Громадські ж ресурси є часто локальними, вузькоспеціалізованими і нестабільними. Все це спонукає порушити питання про об’єднання цих двох потуг, можливо на базі майбутньої системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112.[12]

 

Висновки та рекомендації

Згідно зі світовим досвідом, технології та сервіси масової кризової веб-картографії довели свою високу ефективність як альтернативний/додатковий ресурс в частині оперативного оповіщення та інформування населення та рятувальних служб, а також координації їх дій в умовах надзвичайних ситуацій та гуманітарних криз. В Україні це актуалізує необхідність ретельного вивчення можливостей їх імплементації в якості складової частини національної системи екстреного виклику, інформування та допомоги.

 

Виходячи з того, що: а) гуманітарні кризові явища набувають в Україні системного і сталого характеру на невизначений термін (щонайменше 3-5 років); б) загальнонаціональна система оповіщення населення про надзвичайні ситуації, системи екстреного виклику та екстреної допомоги перебувають на стадії формування; в) силами громадянського суспільства (волонтери, неурядові організації, бізнес) в Україні активно запускаються інтерактивні веб-картографічні проекти з надання екстреної допомоги та інформації; г) поточний стан і прогноз ситуації в Україні робить бажаним налагодження системної взаємодії державних служб оповіщення, інформування та порятунку і недержавними організаціями, які ефективно працюють в цій галузі – Державній службі України з надзвичайних ситуацій та іншим профільним відомствам видається доцільним:

• розглянути можливість запровадження в рамках створення системи екстреної допомоги населенню «112» єдиної державної онлайн-платформи «112» як універсальної точки доступу до всієї необхідної постраждалим громадянам інформації, контактних даних, новин, «гарячих ліній», профільних довідкових служб тощо – за принципом «єдиного вікна»;
• з метою покращення суспільної комунікації, повноцінного використання потенціалу волонтерів (волонтерських організацій), координації їх дій, ефективної агрегації, перевірки і поширення інформації, яку вони надають – розглянути можливість створення на базі цієї платформи Національної інтерактивної карти порятунку та допомоги як головного віртуального майданчика (своєрідного «хаба») країни для обміну антикризовою інформацією з недержавних (громадських) джерел;
• територіальним органам управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту і надзвичайних ситуацій – розглянути питання запровадження локальних «карт порятунку та допомоги» для вирішення критичних питань на місцях;
• провести відповідні консультації з представниками профільних неурядових організацій, благодійних фондів, науково-експертних кіл, ІТ-індустрії, експертами-волонтерами з інших країн, діячами українських церков, блогерами, журналістами;
• залежно від прийнятих рішень, необхідним може бути: 1) внесення відповідних змін у Закон України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112» від 01.07.2013 № 4499-17; 2) розробка та прийняття нової редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку функціонування системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112» (існуюча нині редакція від 17.10.2012 р. № 1031 не набрала чинності).

 

Відділ інформаційної безпеки та розвитку

інформаційного суспільства

(С.Л. Гнатюк)

№ 3, Серія «Інформаційні стратегії»