Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 років виявила низку проблем в організації економічних та політичних процесів в Євросоюзі. Хоча підписання у 2007 р. Лісабонської угоди заклало необхідне підґрунтя для удосконалення організаційних основ ЄС, складний та довгий шлях їх реалізації на практиці не дозволив Євросоюзу суттєво укріпити свої позиції та пом’якшити масштабні наслідки кризи.
Аналіз подій 2008-2009 рр. та економічної ситуації, що склалася потім, підтвердив необхідність зміни інтеграційного вектору ЄС з розширення на поглиблення. Цей процес обумовлений об’єктивною необхідністю – посиленням економічної неоднорідності всередині ЄС на фоні послаблення наглядових та контрольних функцій в економічній сфері.
За оцінками експертів, розрив у рівнях доходів найбідніших та найбагатших країн ЄС сягає 35 разів.
Хоча проблема пошуку нових ринків збуту європейської продукції на фоні погіршення показників економічного зростання залишається однією з найбільш актуальних, розширення економічної інтеграції за рахунок приєднання до ЄС «слабких» країн вже не приваблює ЄС, перш за все, через суттєвий тягар проблем та ризиків, які додаються до таких кандидатів.
У свою чергу, в громадянських суспільствах країн, які оголосили про свої євроінтеграційні наміри за часів зміцнення економічної та політичної могутності ЄС, розгорнулися дискусії щодо майбутнього Євросоюзу та доцільності зміни власного зовнішньополітичного курсу. Особливо гостро постають такі питання на фоні поглиблення кризи єврозони та намагань урядів країн-членів ЄС убезпечити національні економіки.
Так, Чехія і Польща прийняли рішення призупинити процеси приєднання до єврозони, а Болгарія – не проводити переговори про приєднання, заплановані на осінь цього року.
Дискусії щодо майбутнього ЄС мають місце і в експертному середовищі України. В цьому контексті вжиття державою заходів, спрямованих на посилення національної економіки, недопущення або пом’якшення негативних зовнішніх впливів, разом з усвідомленням суспільством об’єктивних причин та безумовних переваг європейської інтеграції дозволять Україні досягти найкращих результатів на обраному та законодавчо затвердженому зовнішньополітичному векторі. Важливе значення при цьому мають постійний моніторинг і аналіз економічних, політичних та організаційних процесів в ЄС.
Слід зазначити, що поглиблення інтеграційних процесів в ЄС вимагає відповідних інституційних змін у системі забезпечення економічної і політичної стабільності Євросоюзу.
Враховуючи, що основним джерелом загроз економічній безпеці ЄС під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 років став фондовий ринок, країнами Євросоюзу було визнано необхідність посилення контролю та нагляду за цією сферою.
На саміті ЄС у грудні 2009 р. було ухвалене принципове рішення про створення нової наднаціональної архітектури нагляду і контролю за фінансовими ринками, основу яких мали складати Європейська рада аналізу системних ризиків (European Systemic Risk Board, ESRB) та Європейська система фінансових контролерів (European System of Financial Supervisors, ESFS). На даний час можна підвести перші результати їх функціонування.
Європейська рада аналізу системних ризиків як незалежний орган ЄС була створена в межах запровадження макропруденційного нагляду за фінансовими ринками на рівні ЄС з метою запобігання або пом’якшення наслідків системних ризиків для фінансової стабільності в Євросоюзі. Вона має сприяти нормальному функціонуванню внутрішнього ринку і тим самим забезпечити стійкий внесок фінансового сектора в економічне зростання.
ESRB утворено відповідно до Регламенту Європейського парламенту і Ради ЄС № 1092/2010 від 24.11.2010 р. Діяльність інституції забезпечується Європейським центральним банком, а місцем розташування визначено Франкфурт-на-Майні. Завдання ЄЦБ щодо функціонування ESRB визначені Регламентом Ради ЄС № 1096/2010 від 17.11.2010 р. З 16 грудня 2010 р. законодавство, яким утворено ESRB, набуло чинності.
Основними завданнями ESRB визначені такі:
- збір та аналіз необхідної інформації;
- виявлення та визначення пріоритетності системних ризиків;
- визначення сфер, де такі системні ризики вважаються значними;
- надання рекомендацій щодо виправлення становища у зв'язку з виявленими ризиками;
- надання, в разі виявлення ризиків або загрози виникнення надзвичайних ситуацій, що можуть виникнути, конфіденційної інформації Раді ЄС з оцінкою ситуації для прийняття відповідного рішення;
- здійснення моніторингу результатів застосування застережень і рекомендацій;
- співпраця з органами Європейської системи фінансових контролерів, зокрема, з метою визначення кількісних та якісних показників для ідентифікації та вимірювання системних ризиків;
- координація своєї діяльності з діями міжнародних фінансових організацій, зокрема МВФ і Радою з фінансової стабільності (FSB), а також органами макропруденційного нагляду за фінансовими ринками інших країн.
За необхідності, інформація про виявлені ESRB ризики та визначені застереження може бути доведена громадськості та професійним учасникам фінансових ринків.
Організаційна структура ESRB складається з:
Генеральної дирекції (General Board);
Керуючого комітету (Steering Committee);
Секретаріату (Secretariat);
Консультативного наукового комітету (Advisory Scientific Committee);
Консультативного технічного комітету (Advisory Technical Committee).
На даний час Головою ESRB є Жан-Клод Тріше, президент Європейського центрального банку.
Хоча з моменту прийняття принципового рішення про утворення ESRB минуло вже понад півтора роки, процес становлення цієї інституції ще триває. З прес-конференції керівництва Генеральної дирекції ESRB Жан‑Клода Тріше, Мервіна Кінга, Андре Енріа 22.06.2011 р.[1] стало відомо, що Консультативний науковий комітет (ASC) уперше зібрався лише в останній декаді червня 2011 р. Крім того, триває процес створення необхідної інформаційної бази, без чого неможливе повноцінне функціонування інституції. Так, на момент проведення зазначеної прес-конференції Генеральна дирекція ESRB ще працювала над такими ключовими питаннями, як:
- узгодження процедури збору інформації для здійснення макропруденційного нагляду за фінансовою системою ЄС;
- укладання Угоди з трьома іншими європейськими наглядовими органами щодо конфіденційності процедури обміну інформацією;
- визначення технології виявлення ризиків;
- узгодження меж повноважень відповідних національних регуляторів та ESRB.
Враховуючи суттєву обмеженість функціональної спроможності нової інституції, не дивно, що характеристика поточної ситуації, оприлюднена Генеральною дирекцією ESRB на зазначеній прес-конференції, мала занадто оптимістичний вигляд. Зокрема, було підкреслено прогрес, досягнутий у створенні відновлення в ЄС реального сектора економіки та зусилля держав‑членів ЄС, спрямовані на те, щоб забезпечити державним фінансам стійку основу, оскільки вони є важливими елементами забезпечення стабільної фінансової системи у майбутньому. Проте вже починаючи з серпня 2011 р. почали відбуватися періодичні падіння фондових індексів по всьому світу, спричинені негативними прогнозами щодо перспектив економічного розвитку найбільших економік світу – США та ЄС. А у вересні п.р. стало зрозумілим, що уникнути дефолту Греції не вдасться, і на порядок денний вже винесене питання порятунку єдиної європейської валюти.
Європейська система фінансових контролерів являє собою нову структуру нагляду за фінансовими ринками ЄС. До складу ESFS увійшли три новостворені установи: Європейський орган з банківської діяльності (European Banking Authority, EBA), Європейський орган із страхування та пенсійного забезпечення (European Insurance and Occupational Pensions Authority, EIOPA) і Європейський орган з цінних паперів та фондового ринку (European Securities and Markets Authority, ЕСМА), замінивши відповідно Європейський комітет банківського нагляду (CEBS), Європейський комітет страхового та пенсійного нагляду (CEIOPS) та Європейський комітет регуляторів ринку цінних паперів (CESR).
Схвалена Європейською комісією у грудні 2009 р. Угода про утворення EBA у Лондоні, ESMA у Парижі і EIOPA у Франкфурті була підтримана Європарламентом лише у вересні 2010 року після її доопрацювання. Діяльність зазначених інституцій мала розпочатися з січня 2011 р.
Основним завданням агенцій є нагляд за діяльністю банків, фінансових і страхових компаній, пенсійних фондів. До функцій ESFS належить контроль за виконанням загальноєвропейських банківських правил, а також моніторинг виконання екстрених антикризових заходів.
Вперше висновок про недосконалість системи фінансового нагляду ЄС було зроблено у Доповіді групи де Ларозьєра[2] (The de Larosiere Group) від 25 лютого 2009 р. Зокрема, зазначалося, що незважаючи на існування спільного європейського ринку, на якому представлені фінансові установи з різних європейських країн, натомість контроль за їх діяльністю, який здійснювався переважно національними регуляторами, був нерівномірним та неузгодженим. Необхідність подолання наслідків фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. та недопущення виникнення нових ризиків у відповідній сфері вимагала запровадження загального для всіх членів ЄС порядку координації дій учасників фінансових ринків, а також розробки механізмів запровадження заходів швидкого реагування на загрози.
Основними повноваженнями ESFS визначені такі:
- розробка проекту Зводу правил щодо технічних стандартів (нормативів) для загальноєвропейського фінансового ринку, який має бути схвалений Комісією;
- сприяння підготовці угоди щодо обміну інформацією між національними наглядовими органами, а у разі потреби – участі при вирішенні будь-яких спорів з метою прийняття узгоджених управлінських рішень;
- забезпечення послідовного застосування правил та технічних стандартів Євросоюзу, у т.ч. шляхом розгляду відповідних запитів;
- здійснення прямих наглядових повноважень щодо кредитних рейтингових агентств;
- координація дій та прийняття рішень в надзвичайних ситуаціях.
Нова система нагляду за фінансовими ринками ЄС базується на принципах партнерства, гнучкості і підпорядкованості, покликана зміцнити довіру між національними наглядовими органами, гарантуючи, крім іншого, відповідність їх дій потребам забезпечення фінансової стабільності.
Як і у випадку з ESRB, наразі зарано говорити про повноцінну діяльність ESFS та її помітний внесок у подолання наслідків фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., а також у вирішення поточних кризових явищ в єврозоні, обумовлених, перш за все, критичним розбалансування державних фінансів окремих країн (Греції, Ірландії, Італії, Португалії та ін.).
Хоча фінансові ринки України (крім банківського) на сьогодні мало інтегровані до світового та європейського ринків, державним регуляторам – Національному банку України, Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку – доцільно враховувати у своїй роботі досвід реформування системи нагляду та контролю за загальним фінансовим ринком ЄС. Також варті уваги публічні рекомендації Європейської ради аналізу системних ризиків у контексті вчасного реагування українських регуляторів на можливість поширення нових зовнішніх ризиків та загроз на національні фінансові ринки.
Процес утворення нових наднаціональних органів Євросоюзу не обмежується лише фінансовою сферою. Так, у рамках дискусії щодо інституційного забезпечення макроекономічної та макрофінансової стабільності привертають увагу ініціативи Німеччини та Франції щодо формування «економічного уряду» ЄС. На даний час принципової згоди щодо цього питання немає: на тлі загострення проблем у єврозоні, обумовлених борговою кризою в Греції, суттєво посилюються позиції противників поглиблення економічної інтеграції, які виступають за обмеження повноважень наднаціональних структур, а в країнах-донорах послаблюється підтримка населенням політики правлячих сил.
Так, згідно з проведеними у ФРН соціологічними дослідженнями, за останні півроку А. Меркель втратила більше 10 % голосів німців. Більшість громадян (57 %) вважає, що вона займає недостатньо жорстку позицію щодо питання врегулювання ситуації у Греції. Дії чинного канцлера повністю підтримують лише 15 % виборців (CNN). Майже 40 % населення бажає вийти з єдиного валютного простору і повернути дойчмарку.
Підтримку правлячій партії ХДС на даний час надають 36 % населення. На противагу політичному курсу правлячої сили, основою тезою соціал‑демократів, провідної партії опозиції, є запровадження протекціонізму в економічній сфері.
Очевидно, що економічні проблеми такого рівня, з якими на даний час стикається ЄС, країни-члени вже не в змозі вирішити самостійно: потрібне об’єднання зусиль – і не лише на рівні Співтовариства. На сьогодні провідні країни світу (G 20 спільно з МВФ та Всесвітнім банком) почали розробку плану порятунку єдиної європейської валюти, який, за попередніми даними, передбачає заходи з рекапіталізації нестійких банків, збільшення фінансових коштів, що знаходяться в розпорядженні Європейського фонду фінансової стабільності, з нинішніх 440 мільярдів до 3 трильйонів євро і здійснення планомірного дефолту Греції за умови, що ця країна залишиться в єврозоні (The Sunday Times, 25 вересня 2011 р.).
Допомагаючи країнам Євросоюзу вирішити боргові проблеми, суттєво розширює свою присутність на європейських ринках Китай. Зокрема, у нещодавньому інтерв’ю журналу Caijing заступник голови Комісії з питань національного розвитку і реформ Китаю Чжан Сяоцян заявив про готовність країни надати допомогу європейським державам, які потерпають від боргової кризи, шляхом придбання частини їх облігацій.
На цей час Китаю належить більше 10 % державних боргових зобов’язань Іспанії. Також оголошені наміри щодо придбання державних облігацій Португалії на суму до 5 млрд євро, переговори з аналогічного питання ведуться і з Італією. У цілому, за оцінками Financial Times, китайські банки вже викупили боргових зобов’язань країн ЄС на суму майже 630 млрд євро, що складає 7 % зовнішньої заборгованості ЄС.
Європа для Китаю – один з найважливіших ринків, на який спрямовується 28 % китайського експорту, а отже, послаблення ЄС та євро – не в інтересах Китаю. Інвестуючи в європейські активи, Китай вирішує не лише економічні питання (серед яких диверсифікація валютних резервів, реалізація низки проектів у реальному секторі тощо), а й намагається досягти певних політичних цілей: отримання статусу країни з ринковою економікою, скасування обмежень на експорт високих технологій у сфері воєнної техніки тощо.
У свою чергу, європейські країни, відчуваючи сьогодні гостру потребу у фінансових ресурсах для подолання боргової кризи, поки що не здатні активно протистояти натиску Китаю.
Економічні проблеми в ЄС породили певні суперечності між країнами-членами, зокрема, з питань:
- посилення бюджетної дисципліни, надання фінансової допомоги (протиріччя між країнами донорами та реципієнтами);
- проведення єдиної міграційної політики (перш за все, щодо «закриття» кордонів для емігрантів та біженців з поза меж ЄС);
- проведення єдиної зовнішньої політики (насамперед, щодо участі у військовій операції в Лівії).
Такі розбіжності ускладнюють функціонування нової зовнішньополітичної та дипломатичної інституції – Європейської служби зовнішньополітичної діяльності (ЄСЗД), створення якої було однією з вимог Лісабонської угоди.
Проект створення ЄСЗД (фактично МЗС Євросоюзу) був представлений на саміті ЄС 25-26 березня 2010 р. і зазнав різкої критики як з боку інституцій ЄС (зокрема Парламенту і Комісії), так і з боку держав–членів. 8 липня 2010 р. Європарламент схвалив доопрацьовану концепцію Європейської служби зовнішньополітичної діяльності. Офіційно ЄСЗД розпочала роботу з 1 грудня 2010 р.
Служба призначена для більш чіткої координації європейської зовнішньої політики та ефективного представництва ЄС за кордоном.
Очолює ЄСЗД Верховний представник ЄС у закордонних справах та з питань політики безпеки (К. Ештон). 60 % персоналу Європейської служби зовнішньополітичної діяльності складають європейські чиновники, що покликане гарантувати дипломатичній службі ЄС європейську ідентичність. Ще третина співробітників - це представники дипломатичних служб країн-членів Євросоюзу.
Штаб-квартирою ЄСЗД визначено Брюссель. Сама Служба складається з центральної адміністрації та 136 колишніх делегацій Єврокомісії за кордоном. Політична та фінансова підзвітність Служби перед Європарламентом забезпечується шляхом надання Рекомендацій.
Передбачається, що перед призначенням на посади спеціальних представників ЄС або голів делегацій ЄС в окремих, найбільш важливих для Євросоюзу країнах, претенденти мають зустрітися з депутатами-членами Комітету у закордонних справах Європарламенту.
З набуттям чинності Лісабонської угоди Євросоюз отримав право мати своїх послів і посольства у різних країнах світу. Тоді як до того часу, наприклад, в Україні чи Білорусі ЄС мав тільки представництво Європейської комісії.
Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в Києві у вересні 1993 року. З 1 грудня 2009 року Представництво Європейської Комісії перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні, яке має статус дипломатичної місії та офіційно представляє ЄС в Україні.
На відміну від економічної інтеграції ЄС, яка базується на делегуванні значної частини національних суверенітетів у відповідній сфері наднаціональним органам, ситуація з формуванням та реалізацією спільної зовнішньої і безпекової політики ЄС є більш складною. Це обумовлено відмінністю національних інтересів та пріоритетів країн-членів у відповідних сферах, різними їх поглядами на питання безпеки тощо.
З першими труднощами ЄСЗД зіткнулася ще на етапі призначення керівництва інституції. За найвищі посади точилася боротьба між фактичними провідниками зовнішнього та безпекового курсу ЄС - Німеччиною, Францією, Великобританією - з одного боку та менш потужними країнами-членами, які претендують на підвищення їх ролі у Євросоюзі та адекватне врахування їх інтересів.
11 березня 2010 р. держави Вишеградської групи направили до керівних органів Євросоюзу спільну заяву про готовність виходу з ЄСЗД у разі неотримання відповідного представництва у новій єдиній дипломатичній службі. Вишеградську групу підтримали також країни Балтії, Румунія, Болгарія, Греція та Кіпр.
Інша хвиля критики щодо нової наднаціональної інституції була викликана необхідністю виділення додаткових коштів на її розгортання та функціонування в умовах тотальних дефіцитів державних фінансів в переважній більшості країн ЄС.
Утворення ЄСЗД відкриває нові можливості для консолідації зусиль держав ЄС у реалізації спільної зовнішньої та безпекової політики, дозволяючи Союзу діяти як єдиній потужній силі. Утім не варто покладати занадто великих надій на новостворену інституцію, оскільки вона не є самостійною у прийнятті рішень. Фактично повноваження ЄСЗД обмежені наданням рекомендації для Європарламенту та виконанням рішень Європейської Ради, яка формує головну стратегію, визначає цілі та напрямки спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.
Незважаючи на значні економічні проблеми в ЄС, Україні не варто відмовлятися від своїх євроінтеграційних прагнень. Цей вибір є цілком усвідомленим, і обумовлений, передусім:
- орієнтацією українського суспільства на європейські цінності;
- прагненням повноцінного впровадження інноваційної моделі економічного розвитку (на відміну від сировинної, потенціал якої в Україні вже вичерпано);
- історичним тяжінням українського народу до свободи і демократії тощо.
Нині на порядку денному - підписання Угоди про асоціацію України з ЄС, у тексті якої відсутні положення про чіткі перспективи членства України у Євросоюзі. Повна економічна інтеграція сьогодні не вигідна кожній із сторін: Європа має зосередити всі зусилля та наявні ресурси на подоланні боргових криз та недопущенні краху єдиної валюти, а занадто відкритій українській економіці не варто наражатися на додаткові негативні зовнішні впливи. Отже, набуття політичної асоціації з Євросоюзом стане для України оптимальним варіантом, що дозволить максимально посилити демократичні засади суспільства та провести необхідні інфраструктурні перетворення, які створять надійну основу для запровадження нової якості економічного розвитку нашої країни.
Висновки та пропозиції
1. Під впливом фінансово-економічної кризи в ЄС відбувся перехід від політики лібералізації економічної сфери до більш жорсткого регулювання з посиленням наднаціонального характеру інтеграційного об’єднання.
Питання розширення ринку збуту європейської продукції за рахунок приєднання до ЄС «слабких» країн вже не стоїть на порядку денному. Більш перспективним напрямом у цьому контексті виглядає активізація діяльності, спрямованої на створення нових зон вільної торгівлі.
Ця обставина надає певного прискорення питанням підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та створення зони вільної торгівлі. Проте прийняття остаточного рішення в ЄС все більше ув’язують з виконанням українською стороною низки рекомендацій щодо забезпечення основних демократичних прав і свобод в країні.
2. Враховуючи складну процедуру створення наднаціональних органів в ЄС, наявність низки протиріч між країнами-членами, а також інші об’єктивні та суб’єктивні причини, новоутворені інституції - Європейська рада аналізу системних ризиків, Європейська система фінансових контролерів, Європейська служба зовнішньополітичної діяльності наразі не виконують у повному обсязі визначені для них завдання.
Реформування системи нагляду та контролю за фінансовими ринками ЄС певним чином сприяло зниженню напруги у відповідній сфері, яка стала першоджерелом кризових явищ у 2008-2009 рр. Утім, нинішні проблеми єврозони змістилися у сектор державних фінансів.
Боротьба з наслідками фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. позначилася важким тягарем на державних бюджетах низки країн ЄС, і особливо тих, що традиційно мали значні бюджетні дефіцити. Повільне відновлення економічного зростання та труднощі із запровадженням жорстких бюджетних обмежень урядами окремих європейських країн не дозволило запобігти розгортанню боргових криз на території Євросоюзу. А зростання їх масштабів почало вже становити загрозу для стабільності європейської грошової одиниці.
Враховуючи, що спільних зусиль країн-членів ЄС виявилося недостатньо для врегулювання складної поточної економічної ситуації, та з метою недопущення поширення на весь світ нової хвилі кризи, до порятунку єдиної європейської валюти сьогодні долучилися провідні країни світу, які представляють G20, спільно з МВФ та Всесвітнім банком.
У цілому, складність організаційних процедур в ЄС суттєво обмежує можливості швидкого та ефективного реагування на кризові ситуації в масштабах всього Співтовариства.
3. З метою поглиблення співпраці національних регуляторів фінансових ринків з європейськими та посилення протидії зовнішнім загрозам у фінансовій сфері Національному банку України, Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку доцільно встановити офіційні зв’язки з новоствореними інституціями Євросоюзу - Європейською радою аналізу системних ризиків і Європейською системою фінансових контролерів.
4. На сьогодні Україна як «слабка» держава не може розраховувати на членство в ЄС у короткостроковій перспективі. Натомість юридично закріплена політична асоціація надасть нашій країні реальні можливості для посилення державності та створення необхідних умов для забезпечення нової якості економічного розвитку. При цьому долати труднощі росту Україна має власними силами, не розраховуючи на іноземну допомогу.
Незважаючи на суттєві економічні проблеми у Євросоюзі, стратегічний курс України на євроінтеграцію має залишатися незмінним, оскільки саме такий вибір допоможе нашій країні стати сильнішою і отримати нові конкурентні переваги.
Відділ глобалістики та безпекових стратегій.
(О. Резнікова)