"Підсумки Сеульського саміту країн G20: нові пріоритети розвитку, нові можливості для України". Аналітична записка

Поділитися:

11-12 листопада 2010 року в Сеулі (Республіка Корея) відбувся саміт лідерів країн „Великої двадцятки” (G20). Це перший випадок, коли такий саміт відбувся в країні, яка не входить до складу „Великої сімки”, що засвідчує посилення ролі Республіки Корея та країн Азійсько‑Тихоокеанського регіону загалом у світовому співтоваристві.

 

За підсумками Саміту прийнято низку програмних документів, зокрема, Декларацію та додатки до неї: „Сеульський консенсус у галузі розвитку для економічного зростання”, План дій у галузі розвитку, Антикорупційний план. Аналіз цих документів засвідчує, що розгортання світової фінансово‑економічної кризи вдалося зупинити, проте значні глобальні ризики і загрози залишаються у багатьох сферах.

 

Сеульський саміт – це вже п‘ята від початку кризи зустріч лідерів країн G20, на яких послідовно розглядаються питання відновлення зростання та забезпечення глобального економічного розвитку.

 

Перший саміт G20 відбувся у Вашингтоні (США) 15-16 листопада 2008 року. Основна увага на ньому приділялася визначенню шляхів та способів подолання наслідків фінансової кризи. За підсумками зустрічі було досягнуто домовленості про зростання державної фінансової підтримки економіки та зниження облікової ставки. Крім того, учасники саміту дійшли висновку щодо необхідності реформування світової фінансової системи та міжнародних фінансових організацій.

 

Другий саміт G20 відбувся у Лондоні (Велика Британія) 2-3 квітня 2009 року. На ньому було продовжено обговорення проблем, що порушувалися на попередній зустрічі, а також доповнено перелік антикризових заходів. За підсумками саміту було прийнято рішення про необхідність збільшення внесків держав-учасниць у фонд післякризового відновлення. Також було вирішено заснувати Фінансову Раду в галузі стабільності (FSB) з посиленими повноваженнями у якості наступника Фінансового Форуму Стабільності (FSF).

 

Третій саміт G20 відбувся у Піттсбурзі (США) 24-25 вересня 2009 року. На ньому за „Великою двадцяткою” було закріплено статус головного стратегічного міжнародного економічного форуму. Також було прийнято рішення розширити перелік тем для розгляду: не обмежуватися лише економікою, а розглядати й інші глобальні проблемні питання, як то зміни клімату, забезпечення продовольчої та енергетичної безпеки, подолання бідності тощо.

 

Четвертий саміт G20 відбувся у Торонто (Канада) 26-27 липня 2010 року. На ньому було досягнуто згоди щодо необхідності проведення реформ у фінансовому секторі, утримання від протекціоністських заходів у торгівлі, підтримки країн, що розвиваються, вжиття спільних заходів з подолання наслідків фінансової кризи тощо.

 

Рішення, прийняті на Сеульському саміті G20, виходять з аналізу результатів виконання попередніх домовленостей та спрямовані на їх дальший розвиток. Зокрема, в Декларації саміту наголошується на помітних успіхах на шляху реалізації спільних зусиль з подолання наслідків фінансової кризи. Водночас, констатується наявність суттєвого ризику неузгодженості антикризової політики, що обумовлено нерівномірністю процесів відновлення економічного зростання у різних країнах. Країни, які досягли вищих темпів економічного зростання та стабільності, намагаються зміцнити своє економічне становище, що, водночас, може негативно впливати на глобальні процеси стабілізації. Зокрема, йдеться про політику „валютних війн”, до якої вдавалися останнім часом США та Китай.

 

З огляду на те, що забезпечення глобальної економічної стабільності та зростання є запорукою сталого розвитку національних економік, на Сеульському саміті прийнято рішення про необхідність продовження політики спільних дій в економічному просторі.

 

Важливим висновком саміту стало визнання значного потенціалу країн, що розвиваються, та країн з низьким рівнем доходу (передусім, країн Африки) як перспективної сфери зростання сукупного попиту та інвестування з боку економічно розвинених країн. Наразі недооцінка цього потенціалу залишається одним з основних чинників, що стримує економічний розвиток.

 

Реалізація цих планів вимагає спільних зусиль провідних країн світу щодо покращення інвестиційного клімату у бідних країнах, приведення принципів функціонування їх фінансових ринків та банківської системи у відповідність до оновлених світових стандартів, зниження рівня бідності, створення нових робочих місць, забезпечення достатніми фінансовими ресурсами для проведення реформ тощо.

 

Особливістю Сеульського саміту стало те, що Декларація G20 та План дій в галузі розвитку визначають, серед іншого, згадані цілі та завдання у контексті взаємодії „Великої двадцятки” з більш слабкими країнами.

 

Світова фінансово-економічна криза змусила провідні країни світу вдатися до перегляду „правил гри” на міжнародній арені. Традиційні механізми регулювання світової економіки продемонстрували свою недостатню ефективність у попередженні небезпечних кризових явищ. За таких умов виникає необхідність формування нової архітектури світової економічної безпеки.

 

Відповідні висновки закріплені рішеннями Сеульського саміту G20, якими, зокрема, визначені:

– основні зобов‘язання країн G20 щодо формування економічної політики;

– принципи інтеграції фінансових ринків та побудови глобальної системи фінансового захисту;

– напрями реформування міжнародних фінансових організацій, у т.ч. МВФ;

– шляхи посилення міжнародного нагляду і контролю.

 

Лідери країн G20 також домовилися про необхідність низки обмежень у міжнародних економічних відносинах, зокрема про:

– відмову від протекціоністських заходів у будь-якому вигляді;

– заходи щодо недопущення значних коливань валютних курсів та цін на енергоресурси, продовольчі товари тощо.

 

Про суттєве зростання ролі бізнесу у процесі формування міжнародних відносин свідчить започаткування в рамках щорічних самітів G20 проведення бізнес-форумів.

 

Так, 10 та 11 листопада 2010 р. у рамках Сеульського саміту G20 за участі лідерів світового бізнесу відбувся бізнес-форум „Роль бізнесу для сталого і збалансованого зростання”.

 

У підсумкових документах Сеульського саміту G20 підкреслено важливість підвищення ролі приватних інвестицій, а також розвитку малого та середнього бізнесу для забезпечення глобального економічного зростання.

 

На відміну від попередніх самітів G20, на яких розглядалися переважно питання, пов’язані з подоланням наслідків світової фінансово-економічної кризи, у Сеулі лідери провідних країн звернули увагу й на інші глобальні проблеми, а саме:

– зміну клімату та необхідність підвищення рівня екологічної безпеки;

– забезпечення охорони глобального морського середовища;

– боротьбу з корупцією.

 

Нові пріоритети і завдання, визначені на Сеульському саміті лідерами G20, не можуть не вплинути на процеси формування внутрішньої та зовнішньої політики інших країн.

 

Так, в контексті формування нового погляду на розвиток відносин між провідними країнами світу та країнами, що розвиваються, у України з’являється можливість для отримання певних зисків.

 

По-перше, у рамках реалізації Сеульських домовленостей Україна може отримати від представників робочих органів G20 значну консультативну допомогу щодо проведення реформ в економічній сфері, впровадження нових світових стандартів функціонування фінансових ринків та банківської системи, проведення антикорупційної політики тощо.

 

По-друге, у разі покращення інвестиційного клімату, Україна має шанс збільшити обсяги іноземних інвестицій, насамперед з економічно розвинених країн. При цьому, особливу увагу варто приділити контролю за рухом капіталів, оскільки потужні припливи та відпливи іноземного капіталу (особливо спекулятивного характеру) здатні суттєво розбалансувати валютний ринок України та похитнути стабільність національної валюти. Слід й надалі зміцнювати захист фінансової системи країни від проникнення в неї „брудних” коштів та її „тінізації”.

 

По-третє, Україна отримує можливість активізувати свою участь у програмах фінансової допомоги, яка надається країнам, що розвиваються, та країнам з низьким рівнем доходу для проведення реформ, а також посилити свою присутність у МВФ та активізувати співпрацю з іншими міжнародними фінансовими організаціями після їх реформування.

 

Таким чином, основні завдання економічної політики України на цьому етапі (зокрема, щодо підвищення темпів економічного зростання, зниження рівня бідності, підвищення ефективності інвестицій, створення нових робочих місць тощо) повністю співпадають з цілями провідних країн світу у контексті політики, спрямованої на забезпечення нових напрямів розширення сукупного попиту та сфер інвестування. Покращення інвестиційного клімату, підвищення рівня прозорості та передбачуваності економічної політики України, зниження рівня корупції надасть їй додаткові конкурентні переваги порівняно з іншими країнами, що розвиваються, та країнами з низьким рівнем доходу (особливо, перспективними країнами Африки) у боротьбі за інвестиційний капітал економічно розвинених країн та розширення торгівельних зв’язків.

 

Україна має використати свій шанс на прискорення економічного розвитку, формуючи свою внутрішню та зовнішню політику з урахуванням глобальних економічних процесів.

 

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(О. Резнікова)