"Підсумки Всесвітнього економічного форуму в Давосі в контексті удосконалення процесів глобального управління: висновки для України". Аналітична записка

Поняття глобалізації вже давно вийшло за межі теоретичних дискусій  і стало частиною повсякденної реальності. Масштабність нещодавньої світової фінансово-економічної кризи та глибина її наслідків демонструють надзвичайно високий ступінь глобалізації сучасного світового співтовариства. З огляду на це проведення міжнародних зустрічей на вищому рівні, у яких беруть участь також і лідери світового бізнесу, набуває дедалі більшого значення. Вони дають змогу оцінити актуальні та потенційні ризики глобального розвитку та пропонують варіанти їх попередження і мінімізації. Без урахування сучасних тенденцій глобального розвитку неможливо раціонально вибудовувати внутрішню політику будь-якої країни.

 

Всесвітній економічний форум, який традиційно проводиться в Давосі (Швейцарія), є незалежною міжнародною неурядовою організацією, метою якої є сприяння позитивним змінам ситуації у світі. Для вироблення відповідних рекомендацій, розробки глобальних, регіональних і галузевих програм залучаються провідні ділові, політичні, наукові та інші лідери світу. Цього року 26-30 січня відбувся 41-й Давоський форум, який мав назву «Загальні норми для нової реальності».

 

Всесвітній економічний форум уперше відбувся у Давосі у січні 1971 року, коли група європейських бізнес-лідерів зібралася під патронатом Європейської комісії та Європейської промислової асоціації.

 

Спочатку він був заснований як Європейський форум з управління, щорічні січневі зустрічі якого були присвячені питанням підвищення якості європейського корпоративного управління до рівня стандартів США.

 

Крах Бреттон-Вудської системи фіксованого обмінного курсу та арабо-ізраїльська війна, які відбулися у 1973 році, продемонстрували необхідність розширення формату форуму від проблем корпоративного управління до економічних та соціальних питань в цілому, а отже у січні 1974 рік вперше у Давос були запрошені політичні лідери. Два роки по тому була запроваджена система членства 1000 провідних компаній світу.

 

Давоський форум був першою неурядовою організацією, яка почала співпрацю з Економічною комісією Китаю з питань розвитку та стимулювання економічних реформ.

 

Європейський форум з управління офіційно змінив назву на Всесвітній економічний форум у 1987 р., прагнучи стати платформою для вирішення міжнародних конфліктів та інших глобальних проблем сучасності.

 

Форум постійно розширює свою географію. Так, серед запланованих на поточний рік  зібрань слід зазначити:

27-29 квітня – форум країн Латинської Америки у Бразилії;

04-06 травня - форум країн Африки в ПАР;

20-22 травня - форум країн Близького Сходу в Йорданії;

8-9 червня - форум країн Європи і Центральної Азії в Австрії;

12-13 червня - форум країн Східної Азії в Джакарті;

14-16 вересня - зустріч країн - нових лідерів в Китаї.

 

Тематика виступів на цьогорічному Всесвітньому економічному форумі вкотре підтвердила висновок про пріоритетність для світового співтовариства на поточному етапі вирішення питань економічного розвитку та глобального управління.

 

Хоча сьогоднішній світ в цілому демонструє ознаки поступового виходу з фінансово-економічної кризи, ще залишається багато невизначеності і невирішених проблем. Як зазначається у звіті Всесвітнього економічного форуму «Глобальні ризики 2011»[1]: «Світ не готовий протистояти серйозним новим потрясінням. Фінансова криза знизила світову економічну стійкість, у той же час підвищення геополітичної напруженості і зростання соціальних проблем дозволяють припустити, що і уряду, і суспільству у меншій мірі, ніж будь-коли, вдасться впоратися з глобальними викликами. Тим не менше, ми стоїмо перед дедалі більшим занепокоєнням щодо глобальних ризиків, перспективою швидкого поширення через усі пов'язані системи загроз катастрофічного впливу».

 

Вихід країн з кризи відбувається вкрай нерівномірно, що призводить до перерозподілу сил та ресурсів у світі. Найвищі темпи розвитку демонструють сьогодні країни, що розвиваються, у першу чергу, Китай, Індія, Бразилія. Їх відрив від розвинених країн (США, ЄС, Японія) стає дедалі більшим. При цьому зміни у географії економічного розвитку відбуваються відповідно до розподілу населення у світі.

 

За прогнозом МВФ, у 2011 р. зростання світової економіки складе 4,4 %, економіки Китаю – 9,6 %, Індії – 8,4 %, розвинених країн – в середньому 2,5 %.

 

Особливістю поточного етапу глобального економічного розвитку є те, що країни спрямовують свою економічну політику, в першу чергу, на вирішення питань внутрішнього розвитку. Розвинені країни тим самим намагаються подолати триваючу боргову кризу та бюджетні дефіцити, а країни, які отримали від кризи певні конкурентні переваги і стали новими лідерами, прагнуть наростити свою могутність та впливовість як у регіональному, так і світовому масштабах. Така ситуація певним чином трансформує глобалізаційні процеси. При цьому наявних засобів вирішення поточних глобальних проблем, у т.ч. економічних, стає недостатньо, а існуючі міжнародні інститути демонструють свою неефективність.

 

 Зокрема, одну з найгостріших проблем глобального розвитку – існування значних економічних дисбалансів – наразі не вдалося вирішити за рахунок традиційного для Бреттон-Вудської системи регулювання валютних курсів. Керівництво Китаю відмовилося підвищити вартість юаню, оскільки це могло б зашкодити інтересам його експортерів.

 

За оцінками експертів, валюта Китаю недооцінена на 20-30 %.[2]

За таких умов заходи економічного регулювання на національному рівні стають більш ефективними для вирішення відповідних глобальних проблем, подальше загострення яких загрожує переростанням у торговельні конфлікти та запровадженням протекціоністських заходів. Як компромісний варіант на Всесвітньому економічному форумі Китаю було запропоновано перейти від політики активної підтримки експорту, яка поступово вичерпує свій потенціал, до іншої моделі економічного зростання, яка передбачає стимулювання внутрішнього споживання та підвищення купівельної спроможності населення. У свою чергу, США рекомендовано спрямувати зусилля на проведення структурних реформ з метою скорочення обсягів споживання та дефіциту бюджету.

 

В цілому, «валютні війни», які розгорнулися у минулому році між США та Китаєм, засвідчують зростання суперництва на світове лідерство та остаточний перехід до моделі багатополярної моделі світоустрою. 

 

Повільний вихід розвинених країн з економічної кризи свідчить про необхідність внесення суттєвих змін у моделі їх економічного розвитку. Основною проблемою для країн ЄС, як і для США, залишається необхідність зниження дефіцитів бюджетів. На Форумі на це звертали увагу, зокрема, федеральний міністр фінансів Німеччини Вольфганг Шойбле, міністр економіки, фінансів та промисловості Франції Крістін Лагард, прем'єр-міністр Великої Британії Девід Камерон.

 

Проте, ця проблема є більш складною, оскільки бюджетні витрати в багатьох розвинених країнах залишаються наразі чи не єдиним джерелом стимулювання економічного зростання з огляду на те, що процентні ставки у цих країнах на сьогодні знижено до рекордно низького рівня (зокрема, у США – до 0%).[3] За таких умов передчасна відмова від дефіцитного фінансування загрожує тривалою стагнацією, як це було у 1930-х роках в США та у 1990-х роках в Японії.

 

Вирішення цієї проблеми передбачає, зокрема, більш активний розвиток державно-приватного партнерства. Поєднання зусиль провідних країн світу дало змогу вчасно розробити та застосувати заходи, завдяки яким вдалося зупинити подальше розгортання кризових явищ. Наступний крок на шляху до сталого економічного зростання має зробити приватний сектор, інвестуючи у розвиток бізнесу. Це має особливо важливе значення для економік більшості розвинених країн з огляду на значну виснаженість їх державних бюджетів.

 

Така позиція у цілому знайшла підтримку представників великого бізнесу на Форумі. Зокрема, Роберт Даймонд, виконавчий директор Barclays PLC (Велика Британія) зазначив, що «банки  працюють у безпечній та ефективній фінансовій системі завдяки швидким узгодженим діям міжнародного співтовариства, вжитим у відповідь на кризу… Приватний сектор повинен мобілізувати свої капітали…."

 

Для того, щоб інвестування в економічне зростання було успішним, лідерам розвинених держав ще доведеться попрацювати в над усуненням перешкод у сфері пропозиції своєї продукції, розширенням ринків збуту, підвищенням конкурентоспроможності національних економік.

 

Як зазначив на Форумі Джордж Осборн, міністр фінансів Великої Британії, «Європа повинна зосередитися на підвищенні загальної конкурентоспроможності. Ми можемо реально зробити ЄС більш конкурентоспроможним місцем для ведення бізнесу».

 

Зацікавленість країн «старого світу» в нових ринках збуту є надзвичайно високою, оскільки вони вже майже повністю вичерпали потенціал економічного зростання за рахунок політики стимулювання росту національного добробуту та внутрішнього споживання. У цьому контексті зовнішня торгівля стає важливою рушійною силою економічного зростання.

 

Після кризи зміни відбулися не лише в обсягах та географії світової зовнішньої торгівлі, але й у її структурі. Країни, які традиційно були експортерами сировини на світових ринках, почали активно рухатися вгору збутового ланцюга. (У першу чергу, це стосується Китаю, який за останні роки значно збільшив частку товарів з високим ступенем обробки  у своєму експорті.)

 

Іншою характерною особливістю сучасного високо глобалізованого світу є те, що в умовах активного перенесення основних виробничих потужностей з Європи та США до країн Азії (Китай, Індія, Бангладеш та інших) важко визначити походження товарів. Як зазначали у цьому зв’язку на Форумі, нині доцільно вже використовувати поняття «зроблено у світі».

 

За представленими на Форумі прогнозами, у той час як зростання світової економіки може бути у 2011 році на рівні 4%, зростання торгівлі, ймовірно, буде близько 6 %. Хоча 10-20 % цієї торгівлі відбуватиметься в рамках двосторонніх торговельних угод, 80-90 % відбуватиметься у рамках багатосторонніх торговельних угод.[4]

 

Серед інших актуальних тенденцій розвитку світової торгівлі – посилення регіональної співпраці (особливо в Азії, Африці, Латинській Америці, на Близькому Сході); посилення спеціалізації в глобальних ланцюгах постачання; зростаючий попит на енергоефективну продукцію і «зелені» технології.

 

В контексті підвищення значення зовнішньої торгівлі для економічного зростання особливої актуальності набуває питання завершення Дохійського раунду переговорів у рамках СОТ. Як зазначалося на Форумі, відповідні переговори мають завершитися до кінця грудня 2011 р. Відмова від укладання угоди за підсумками Дохійського раунду буде де-факто означати відмову від існуючої системи вільної торгівлі, яка доводила свою ефективність багато років. Результатом цього може стати протекціонізм та посилення глобальних економічних дисбалансів.

 

Такий перебіг подій буде вкрай невигідним, у першу чергу, для країн ЄС, для яких відкриття нових ринків має надати нові стимули для економічного зростання.

 

Очікується, що Угода за підсумками Дохійського раунду надасть безмитний доступ до  ринків 49 кран, що принесе додаткові вигоди від торгівлі в обсягах від 350 до 500 млрд дол. США.[5]

 

Як зазначалося на Форумі, на сьогодні досягнуто згоди з 80 % позицій Угоди.

Ідеологічних змін потребує й інша невід’ємна складова сучасної моделі ринкової економіки – вільний рух капіталів. В умовах значного зростання обсягів транскордонних потоків капіталу, застосування новітніх технологій у сфері бізнесу (електронна торгівля, пасивне інвестування), суттєві припливи та відпливи іноземних капіталів можуть спричинити значні руйнації національних фінансових систем. З огляду на це низка країн вже почала застосовувати запобіжні заходи.

 

Якщо раніше світовим співтовариством допускався контроль держав за відпливом капіталу, то ставлення у світі до запровадження контролю за припливом іноземного капіталу було дуже настороженим і розцінювалося як порушення прав інвесторів. Проте, в післякризових умовах дестабілізуючий вплив на національні економіки значного припливу іноземного капіталу може бути значно більшим через вищі темпи інфляції та втрату конкурентних переваг внаслідок небажаного зростання курсу національної валюти. З огляду на це ставлення світового співтовариства до порушень одного з основних постулатів ринкової економіки стає все більш поблажливим.

 

Китай уже давно встановив контроль за припливом іноземного капіталу, що дозволило йому легше пережити азіатську фінансову кризу 1997-1998 рр., ніж його сусіди. Нещодавно і Бразилія, запровадила контроль за припливом іноземного капіталу.

 

Проте, запровадження глобальної моделі управління цими процесами видається навряд чи можливим. У кращому випадку може бути вироблений світовий кодекс поведінки для країн, які бажають запровадити заходи контролю за рухом капіталів. 

 

Серед інших болючих проблем економічного розвитку сучасного суспільства на Форумі розглядалися питання подолання безробіття, більш активного та взаємоприйнятного використання потенціалу людей похилого віку. У цьому контексті основний наголос робився на необхідності зміни ідеології вирішення цих проблем. Зокрема, важливого значення набуває підвищення ролі бізнесу у професійній підготовці власного персоналу та створення конкуренції у цій сфері; застосування новітніх технологій для роботи з населенням (використання соціальних мереж, мобільного зв’язку)  тощо. При цьому зростання купівельної спроможності середнього класу розглядається як одна з найважливіших рушійних сил економічного зростання.

 

Таким чином, основний пріоритет сучасної політики глобального розвитку лежить в економічній площині. Нові реалії вимагають нових «правил гри». У першу чергу, це стосується моделі економічних відносин сучасного світу, яка почала поступово перетворюватися на генератор нових викликів та загроз глобального характеру. Як зазначив на Всесвітньому економічному форумі генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй Пан Гі Мун, «стара економічна модель у даний час являє собою «глобальний договір про самогубство».

 

Серед інших глобальних ризиків, які визначатимуть наше найближче майбутнє, на Форумі наголошувалося на таких:

- дефіцит ресурсів (у першу чергу, води, продовольства, енергії) на фоні зростаючої чисельності населення в світі;

- поширення тіньової економіки;

- зростання транскордонної злочинності, корупції;

- посилення кіберзлочинності;

- послаблення техногенної безпеки, зміна клімату;

- можливість відновлення «гонки озброєнь».

 

Необхідність оперативного та ефективного реагування на нові виклики і загрози потребує удосконалення системи глобального управління. Існуючі міжнародні інститути демонструють свою слабкість, доступні механізми глобального та регіонального регулювання виявляються недостатніми для вирішення нових більш складних завдань в умовах загострення конкуренції національних і глобальних інтересів. Така ситуація призвела, зокрема, до затягування Дохійського раунду переговорів СОТ, відсутності прогресу в реформуванні Ради безпеки ООН, нерезультативності саміту ОБСЄ в Астані, Копенгагенської конференції із зміни клімату.

 

У звіті Всесвітнього економічного форуму «Глобальні ризики 2011»[6] зазначається: «Національна рада з розвідки США та Інститут Європейського союзу з вивчення питань безпеки останнім часом дійшли висновку, що існуючі механізми управління не можуть відповідати зростаючим глобальним викликам, і потребують великих реформ».

 

Крім того, ефективне глобальне управління стримується складною системою прийняття рішень на національному рівні та несприйняттям населенням країн окремих заходів, затверджених на міжнародному рівні. Розв’язання цієї проблеми полягає у широкому інформуванні і формуванні світової громадської думки щодо необхідності зміни норм і цінностей глобального суспільства в інтересах майбутнього.

 

Вдалим прикладом глобального управління на сьогодні є діяльність G20 з вироблення та впровадження антикризових заходів. Проте, цій неформальній організації наразі не вистачає легітимності. З огляду на це, на Форумі висловлювалися пропозиції щодо запровадження в G20 певних механізмів підзвітності. Йдеться, наприклад, про вироблення директив для МВФ та СОТ щодо необхідності інформування G20 про випадки торгівельного протекціонізму, наявні та потенційні ризики тощо.

 

Реформування потребують й такі традиційні міжнародні інститути, наділені достатньою легітимністю, як ООН, ОБСЄ, МВФ, СОТ.

 

У той же час, на переконання США, незважаючи на зростання ролі G20 в глобальному управлінні, саме ООН має залишитися ключовою організацією з врегулювання питань, пов’язаних з міжнародною безпекою, особливо, коли йдеться про центри найбільшої напруги – Афганістан, Іран, Північну Корею тощо.

 

Висновки

1. На даний час для світового співтовариства пріоритетними є питання економічного розвитку та глобального управління.

 

2. В економічні сфері ключовими питаннями глобального розвитку є подолання макроекономічних дисбалансів, зниження рівня безробіття, посилення державно-приватного партнерства, врегулювання демографічних проблем, визначення нової економічної моделі розвитку.

 

3. Іншими глобальними ризиками, які визначатимуть найближче майбутнє, є: дефіцит ресурсів на фоні зростаючої чисельності населення в світі; поширення тіньової економіки; зростання транскордонної злочинності, корупції; посилення кіберзлочинності; послаблення техногенної безпеки, зміна клімату; можливість відновлення «гонки озброєнь».

 

4. Система глобального управління потребує удосконалення в напрямку підвищення її здатності оперативно та ефективно реагувати на нові виклики та загрози.

 

Пропозиції для України в контексті впливу глобалізаційних процесів:

1. Переглянути модель економічного розвитку, виходячи з вичерпання потенціалу економічного зростання за рахунок експорту сировини.

 

2. Врахувати в економічній політиці держави ключовий висновок сучасного етапу світового розвитку щодо необхідності розширення середнього класу та зростання його купівельної спроможності як однієї з найважливіших рушійних сил економічного зростання.

 

3. Стимулювати розвиток державного-приватного партнерства, у першу чергу, у сфері професійної підготовку кадрів, надання гуманітарної допомоги територіям, постраждалим від стихійних лих тощо. 

 

4. Враховувати під час реформування системи національної безпеки і оборони України необхідність підвищення ефективності її реагування на нові глобальні та регіональні виклики і загрози.

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(О. Резнікова)