"Проблемні питання взаємовідносин Україна-Словаччина". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

В аналітичній записці наведено основні напрямки, ефективність та динаміка розвитку двосторонніх відносин між Україною та Словацькою Республікою. Проаналізовано основні проблемні моменти двосторонніх відносин у сфері безпеки кордонів, енергетичній та візовій сферах, а також  подаються рекомендації щодо їх вирішення.

 

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВЗАЄМОВІДНОСИН УКРАЇНИ ТА СЛОВАЧЧИНИ

 

Нового імпульсу двостороннім відносинам між Україною та Словацькою Республікою (СР) надав прихід до влади в СР нової правоцентристської коаліції. Розвиток відносин з Україною був визначений у якості одного з пріоритетів цієї нової влади. Зокрема, як зазначено у Програмі діяльності нового Уряду СР на 2010-2014 рр., «Словаччина буде й надалі активно підтримувати інтеграційні та модернізаційні наміри свого найбільшого сусіда – України, адже безпечна, економічно прогресуюча, демократична та вільна Україна представляє собою важливий елемент загальноєвропейської стабільності; Словаччина готова вести інтенсивний діалог з представниками влади та громадянського суспільства України; модернізація України, покращення функціонування її внутрішнього ринку та посилення її економічного розвитку можуть створити й більше користі для сходу Словаччини»[1]. Крім того, у відповідності з Програмою діяльності Уряду СР, «Словаччина підтримуватиме розвиток співпраці у рамках «Східного партнерства» та надання конкретної інтеграційної перспективи Україні».

 

Головування СР в Вишеградській четвірці відкрило для України нові можливості та інструменти динамізації її європейського вектора зовнішньої політики. Відповідно до програми головування СР у Вишеградській групі, ухваленій Урядом СР у червні 2010 р., Україну залучено до вишеградської співпраці у форматі «В-4+», а також в рамках реалізації ініціативи ЄС «Східне партнерство» як у двосторонній, так й у багатосторонній площинах[2]. Підтвердженням цьому стала заява міністра оборони СР Л. Галко на прес-конференції глав оборонних відомств країн Вишеградської четвірки щодо домовленості про створення у першому півріччі 2016 року бойової тактичної групи й запрошення до участі в ній України. В ході зустрічі представниками країн В-4 неодноразово наголошувалось також, що Україна сприймається ними як важливий стратегічний партнер[3].

 

Наразі в економіці СР все ще відчувається вплив світової фінансово‑економічної кризи, який був підсилений відносно високим рівнем залежності економіки країни від іноземного капіталу та припливу нових інвестицій. Через зниження рівня фінансування промислових підприємств з іноземним капіталом, які є найкрупнішими виробниками і роботодавцями країни, зменшилися обсяги виробництва[4]. Однак, з минулого року почалося поступове посткризове відновлення словацької економіки. Двосторонній торговельний обіг товарів між Україною та СР за 2010 рік склав 896,607 млн дол. США при позитивному для України сальдо 109,946 млн дол. США[5].

 

Підтвердженням активізації двосторонніх торгово-економічних зв’язків стало відвідання Запорізької торгово-промислової палати Надзвичайним та Повноважним Послом СР в Україні П. Гамжіком, основною метою візиту якого був пошук нових можливостей співпраці між запорізькими та словацькими підприємствами. Як підкреслив П. Гамжік, сьогодні СР зацікавлена у співробітництві з Україною у таких напрямах, як енергозбереження, розвиток сонячної енергетики, в напрямі оборонної промисловості, у сфері охорони здоров’я. Також П. Гамжік наголосив на планах про розвиток мережі Почесних консульств у містах України з метою підтримки інвестицій та розвитку економічних контактів[6].

 

Таким чином, з огляду на економічні потенціали України та СР, існують суттєві резерви для активізації двосторонньої торговельно‑економічної співпраці. Позитивну роль відіграло б створення умов для стимулювання співпраці українських та словацьких компаній у найбільш перспективних напрямках, зокрема:

- у сфері транзитних перевезень, в тому числі у сфері транзиту енергоресурсів;

- в енергетичній сфері. Зокрема, пріоритетним завданням вбачається створення технічних умов для збільшення поставок української електроенергії в СР. Те, що Україна є потужним виробником електричної енергії та має невикористані можливості її експорту, створює суттєву передумову для входження України до спільної європейської електроенергетичної мережі ENTSO-E[7];

- у сфері автомобілебудування. Тенденції розвитку цієї галузі промисловості СР свідчать про можливість виникнення дефіциту власних виробничих ресурсів Словаччини, що актуалізує можливість залучення українських виробників до кооперації із словацькими підприємствами у сфері виробництва деталей та комплектуючих до автомобілів, включення українських підприємств до логістичних схем автомобільних концернів.

 

Крім того, виникають додаткові можливості для переносу акценту з експорту української сталеливарної продукції та сировинної металопродукції на експорт продукції з більшою доданою вартістю – металевих напівфабрикатів та готових деталей. У період до 2013 р., коли мають бути введені в експлуатацію нові енергоблоки атомної електростанції у м. Моховце, СР зазнаватиме дефіциту електроенергії власного виробництва, з огляду на що виробництво будь-яких енергоємних товарів для словацьких підприємств в Україні (в тому числі, комплектуючих частин для автомобілів) може виявитись перспективною формою співробітництва у промисловій сфері, оскільки ціна електроенергії в Україні нижча. При цьому до СР імпортуватиметься виготовлена на замовлення продукція, здатна забезпечити покращення цінової структури українського експорту своєю доданою вартістю. Таке співробітництво включатиме «непрямий експорт електроенергії» з України у складі промислових виробів[8].

 

Досить активно продовжує розвиватись транскордонне співробітництво між Україною та СР. Крім програм сусідства ENPI (фінансовий інструмент, призначений для підтримки розвитку транскордонної співпраці між ЄС і країнами, що межують з ним), українські території також залучені до реалізації словацько-українських проектів, підтриманих Норвезьким фінансовим механізмом. Так, в рамках цього механізму реалізовано програму «Відкриття нових напрямів кооперації» в рамках якої було оголошено 3 конкурси на загальну суму 2 074 159,36 євро та реалізовано 25 українсько-словацьких проектів[9].

 

Однак, незважаючи на позитивну динаміку розвитку двосторонніх політичних та торгово-економічних відносин, у взаєминах між Україною та СР все ще залишаються проблемні моменти. Так, одним з головних напрямів міждержавного співробітництва з країнами-членами ЄС є транспортна сфера. Найбільш актуальними наразі залишаються питання відкриття нових пунктів перетину кордону з СР в Великоберезнянському та Перечинському районах Закарпатської області, поява яких могла б значно пожвавити економічне життя регіону. Уваги заслуговує і вже існуючий пункт переходу українсько-словацького кордону «Ужгород – Вишнє Нємецьке», який потребує суттєвої реконструкції, особливо в зоні перетину кордону легковими авто. В рамках реалізації міжурядової угоди, підписаної у ході візиту Президента України до СР, заплановане будівництво та відкриття ще одного автомобільного пункту пропуску «Соломоново – Чієрна», який поєднає в одне ціле четвертий європейський транспортний коридор.

 

Існуюча інфраструктура пунктів пропуску на українсько-словацькому кордоні розбудовується нерівномірно. Так, чотири з п’яти пунктів пропуску розташовані на території Кошицького краю, там же планується будівництво ще двох потужних автомобільних пунктів пропуску. На території Пряшівського краю діє лише один пункт пропуску «М.Березний – Убля», яким можна перетинати кордон лише на легковому автотранспорті. Питання будівництва нових пунктів пропуску, визначення їх статусу та перепускної спроможності за вантажопідйомністю та кількістю транспорту потребують ретельнішого опрацювання. На увагу заслуговує, зокрема, вирішення питання зміни статусу пункту пропуску «Малі Селменці – Великі Селменці» з пішохідного на автомобільний вантажопідйомністю до 3,5 тон, а також будівництва нового пункту пропуску «Уліч – Забродь»[10].

 

Також досі залишається чимало невирішених візових питань. Зокрема, досить високим залишається рівень відмов Словацьких дипломатичних установ у візах українцям. Однак, найбільше непорозумінь виникає з видачею дозволів на місцевий прикордонний рух (МПР). За час снування цього інструменту (2008-2010 рр.) громадянами України було отримано лише 1132 дозволи, в той час коли кількість виданих аналогічних дозволів Угорщиною та Польщею є більшим в декілька разів.

 

Напрацьована в українсько-словацьких взаєминах форма МПР є менш ліберальною, а відповідно і менш витребуваною серед жителів прикордонних територій Закарпатської області. Загалом, процедура оформлення такого дозволу є навіть складнішою і тривалішою ніж при оформленні шенгенської візи. Ключовими відмінними і проблемними умовами напрацьованої українсько-словацької форми МПР є наступні:

- менша територіальна зона дії МПР у порівнянні з українсько-угорською та українсько-польською формами. До того ж, в ній нема тих населених пунктів СР, які б підвищили інтерес до цього інструменту. До прикладу, при визначенні зони дії МПР з Угорщиною, окремим пунктом було введено таке місто як Ніредьгаза, яке знаходиться на відстані 60 км від кордону і, відповідно, не входило в 50-ти км прикордонну зону.

- триваліший період оформлення дозволу на МПР у порівнянні з українсько-угорською формою. Крім того, цей період значно перевищує період оформлення шенгенської візи (в 10-15 разів). За цим показником такий інструмент лібералізації візової процедури не те, що не спрощує її, а навіть погіршує чинну візову практику видачі шенгенських віз.

- більший перелік необхідних документів у порівнянні з українсько-угорською та українсько-польською формами. Цей перелік також часто є більш ширшим, ніж для оформлення шенгенської візи, а його підготовка вимагає додаткових фінансових витрат, зокрема для здійснення перекладів. Відповідно, це також суперечить самій ідеї лібералізації візового режиму.

- менший максимальний термін перебування у зоні дії МПР протягом одного візиту у порівнянні з українсько-угорською та українсько-польською формами[11].

 

Слід окремо зупинитися на вартості цього дозволу на МПР. Хоча вартість такого дозволу є однаковою у всіх напрацьованих формах, вона все ж таки є значною для жителів прикордонних територій, що є переважно слаборозвиненими та депресивними. (В цьому контексті зазначимо, що з відміною візового режиму для громадян ЄС, близько 200 тис. громадян СР відвідують Україну щороку. За попередніми оцінками експертів, 30 % (65 тис.) із них – мешканці прикордонних областей, які протягом останніх двох років в’їжджали в Україну та перебували на її території та підпадають під категорію громадян, визначених Угодою про МПР. З огляду на це, Українська сторона могла б отримати понад 600 тис. євро за оформлення дозволів на МПР.) Також питання видачі дозволів на місцевий прикордонний рух громадянам України ускладнює й той факт, що рішення залежить від Міністерства внутрішніх справ СР, а не від МЗС.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ:

З метою максимального використання можливостей двостороннього співробітництва між Україною та СР в галузі енергетичної безпеки, доцільним є:

- опрацювання спільних пропозицій нової архітектури енергетичної безпеки Європи в газовій сфері та вироблення на двосторонньому рівні спільної позиції щодо механізму посилення енергетичної безпеки на Європейському континенті у вигляді режиму прозорості в енергетичній сфері: (Energy Transparency Regime);

- створення спільної українсько-словацької урядової експертної групи щодо вивчення та застосування словацького досвіду реформування газового сектору;

- ініціювання міжурядових консультації щодо регіонального співробітництва в галузі безпеки поставок газу в форматі «В4+Україна»;

- використання можливостей надання технічної допомоги з боку підприємств СР щодо модернізації газотранспортної системи України на основі брюссельської декларації від 23 березня 2009 року;

- підготовка спільних двосторонніх проектів у сфері підвищення ефективності використання альтернативних джерел енергії за участі Словацької інноваційної та енергетичної агенції і відповідного українського партнера.

 

Для забезпечення системного та подальшого ефективного застосування такого інструменту лібералізації візового режиму між Україною та Словаччиною як місцевий прикордонний рух необхідно продовжити активну експертну роботу з питання опрацювання проекту Угоди між Україною та Словацькою Республікою про внесення змін і доповнень до Угоди між Україною та Словаччиною про місцевий прикордонний рух, зокрема щодо:

- розширення територіальної зони дії МПР до 50 км;

- скорочення  періоду оформлення дозволу на МПР до 10 днів;

- скорочення переліку необхідних документів для оформлення дозволу на МПР;

- скасування збору за адміністративні витрати та оброблення заяви про видачу дозволу на МПР.

 

Наразі в ході підготовки візиту Президента України до СР (червень 2011 р.), представниками української та словацької сторін готується внесення змін (модифікація) до Угоди про МПР між Україною та Словацькою Республікою, які будуть представлені розглянуті на 9 засіданні міжурядової українсько-словацької комісії з питань транскордонного співробітництва (8‑9 червня 2011 року, м. Міхаловце, СР). Пропозиції РФ НІСД з питань доповнення та модифікації Угоди передані до Посольства України в СР, НІСД та Закарпатської обласної державної адміністрації.

 

Регіональний філіал НІСД у м. Ужгороді

(Г. Гайтанжи)