"Щодо шляхів вдосконалення організації роботи в галузі економічної дипломатії: стратегічні аспекти". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація


Розвиток глобалізаційних процесів останніми роками поглибив економічну взаємозалежність країн та регіонів світу, одночасно підвищивши значення економічного потенціалу країн у зовнішніх двосторонніх відносинах та посиливши їхній геоекономічний вплив. У зв’язку з цим особливого значення набувають дипломатичні методи та інструменти відстоювання національних інтересів на світових ринках та в економічних відносинах з іншими країнами, які прийнято називати «економічною дипломатією». Сучасні тенденції розвитку дипломатичних служб іноземних країн та світовий досвід доводять високу ефективність методів економічної дипломатії, що зумовлює необхідність запровадження останніх у вітчизняній зовнішньоекономічній практиці. Така робота, вимагає, в першу чергу, здійснення певних заходів щодо вирішення деяких стратегічних проблем економізації зовнішньополітичних відносин, тобто використання засобів політичного, дипломатичного, економічного, військового, культурного та іншого впливу на суб`єктів міжнародних відносин з метою досягнення цілей зовнішньої політики, визначених в результаті її економізації.

 

ЩОДО ШЛЯХІВ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ В ГАЛУЗІ ЕКОНОМІЧНОЇ ДИПЛОМАТІЇ: СТРАТЕГІЧНІ АСПЕКТИ


За роки незалежності Україна отримала досвід організації роботи в галузі економічної дипломатії за різними моделями:

– концентрації зовнішньоекономічної роботи в Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі;

– передання функцій такого спеціалізованого міністерства до складу єдиного Міністерства економіки;

– передачі координуючих функцій та функцій управління торговельно-економічними місіями за кордоном (перетвореними на відділи економічних радників) Міністерству закордонних справ України.

 

На даний час, згідно з Положенням про Міністерство закордонних справ України (затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 381/2011) саме на МЗС України покладені завдання участі у забезпеченні у межах повноважень реалізації державної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економічну систему, а також участі у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі.

 

Така модель має своє теоретичне обґрунтування та практичне підтвердження міжнародним досвідом. В той же час, історичне зосередження Міністерства закордонних справ України, головним чином, на політичних аспектах зовнішніх відносин країни, а також незавершеність необхідних структурних змін (внаслідок чого кадровий потенціал та основні інформаційні потоки у галузі зовнішньоекономічних відносин зосереджені поза центральним апаратом МЗС) створюють, на нашу думку, певні проблеми ефективності економічної дипломатії, вирішення яких може бути забезпечено на основі використання світового досвіду.

 

Активізація економічної дипломатії у якості одного з важливих інструментів зовнішньоекономічної політики країни в контексті загальносвітових тенденцій економізації зовнішньої політики обумовлена низкою факторів, серед яких слід відзначити наступні:

– загальне зростання обсягів світової економіки та глобалізація сучасної економіки (тобто лібералізація умов здійснення економічних операцій та посилення їхнього транскордонного та наднаціонального характеру);

– загострення глобальних проблем (продовольча безпека, зміна клімату, охорона навколишнього середовища, загальносвітові епідемії, міжнародний тероризм тощо), вирішення яких вимагає значних матеріальних ресурсів, акумуляція та використання яких потребують міжнародної співпраці;

– поява та активна роль у світовій економіці нових субнаціональних акторів (перш за все, транснаціональних корпорацій, громадських організацій тощо);

– розвиток регіональних економічних інтеграційних об’єднань;

– зростання ролі та політичного впливу національного капіталу в країнах, які намагаються відігравати помітну роль у світовій політичній та економічній системі.

 

Економічна дипломатія в умовах глобалізації набуває принципово нового значення. Економізація зовнішньої політики США почала помітно посилюватися після певного періоду її вимушеної «мілітаризації», по завершенні періоду «холодної війни». Значну роль в цьому відіграла ініціатива тодішнього заступника державного секретаря США Л. Ігелбергера (відома, як «Ігелбергівський «Біль про права»), яка була оприлюднена в листопаді 1989 року. Сутність цієї ініціативи полягала у визнанні першочерговим національним інтересом США підтримку розвитку економіки країни. З метою збільшення ролі Державного департаменту в просуванні інтересів американських компаній за кордоном та нівелювання конкурентних переваг, що отримують компанії інших країн від власних урядів, Л. Ігелбергер запропонував визнати за американськими господарюючими суб‘єктами права на:

– врахування їхньої позиції в ході формування зовнішньої політики;

– надання сприяння у встановленні рівних і недискримінаційних умов у міжнародній торгівлі;

– отримання кваліфікованої допомоги від фахівців в усіх закордонних дипломатичних установах;

– отримання професійних порад і аналізу умов місцевого політичного і ділового середовища;

– отримання сприяння у встановленні контактів із ключовими державними і приватними центрами прийняття рішень;

– отримання рівної для всіх зацікавлених американських фірм підтримки під час участі в міжнародних торгах;

– отримання допомоги в розв‘язанні інвестиційних і ділових спорів, а в разі експропріації – допомоги в отриманні швидкої і повної компенсації.

 

У лютому 2012 року нову стратегію зовнішньої політики під назвою «Сприяти глобалізації − розвивати партнерство − розділяти відповідальність» ухвалив уряд Німеччини. Ця стратегія заснована на зближенні з економічними партнерами на базі спільної політичної мети. Вміле маніпулювання політичною доцільністю, пошук спільних політичних цілей служитимуть реалізації економічних інтересів Німеччини. Ключовим завданням нової зовнішньополітичної доктрини Федеративної Республіки є пошук нових ринків. Велику увагу в прийнятому урядом документі приділено «висхідним державам» (Gestaltungsmächte), які в ньому ж визначено як «країни, з якими Берлін не співпрацює в рамках ЄС, G8 або НАТО, що відрізняються в своїх регіонах економічним потенціалом, мають амбіції домінувати в регіональній політиці». Всі німецькі відомства, в тій чи іншій мірі відповідальні за зовнішню політику (в тому числі, МЗС та Міністерство економіки), визначили свої пріоритети в розвитку співпраці з «висхідними державами».

 

Зовнішньополітичні відомства все активніше працюють безпосередньо з представниками вітчизняних ділових кіл, створюючи спільні консультативні ради (США, Польща), направляючи своїх представників до торговельно-промислових палат (ТПП) (Ліван), або філій вітчизняних корпорацій за кордоном (Аргентина), активно використовують представницькі можливості ділових кіл національних громад за кордоном (Ірландія, Китай) тощо. При цьому, при наданні послуг за межами мінімального інформаційного забезпечення дедалі частіше використовуються методи отримання плати за додаткові послуги або покриття видатків комерційними структурами (Болгарія, Велика Британія, Македонія, США), в деяких випадках, за наполяганням міністерства фінансів (Данія), яке не заперечує проти надання спеціальної дипломатичної підтримки окремим корпораціям, але вважає це відхиленням від виконання дипломатами основної роботи.

Значну увагу економізації зовнішньополітичної діяльності приділяють в Російській Федерації. Міністерство закордонних справ Росії здійснює координуючу роль у проведенні єдиної зовнішньополітичної лінії країни. Стосовно зовнішньоекономічної діяльності це означає, що всі державні відомства, організації та підприємства зобов’язані погоджувати з МЗС Росії всі свої договори, угоди, програми тощо. Постійно зростаючий обсяг роботи вимагає цілеспрямованого «поділу праці». Всі відомства та організації в межах своєї компетенції ведуть оперативну та аналітичну роботу за напрямками, які вони курують. Разом з тим, вироблення позицій країни з усіх стратегічних питань зовнішньоекономічної сфери, які зачіпають геополітичні інтереси Росії та її економічну безпеку, доручено Міністерству закордонних справ. Такий самий порядок встановлений і для зарубіжних представництв, відомств і організацій.

 

Російські бізнесмени та дипломати усвідомлюють, що країна без відповідної дипломатії не може посісти помітне місце у міжнародній економіці. Через активну зовнішню політику російський МЗС намагається створити максимум сприятливих умов для подальшого економічного зростання та діяльності російського бізнесу. «Економічна дипломатія» стала життєво важливим компонентом російської зовнішньої політики. Поряд з традиційними функціями, а саме, сприянням торговельному та економічному обміну з іноземними країнами, вона охоплює багато інших сфер, таких як інвестиційна співпраця, взаємовідносини з міжнародними економічними організаціями та фінансовими інститутами, регіональними структурами, участь у здійсненні аналізу та досліджень глобальних економічних проблем.

 

Окрема увага в галузі економічної дипломатії приділяється роботі з транснаціональними корпораціями. Наразі їхня кількість сягає сімдесяти тисяч, а кількість закордонних філій наближається до мільйонної позначки. Між тим, роль держави, як і раніше, залишається помітною (навіть, «визначальною»), проте кількість акторів на «дипломатичній сцені» збільшується і розподіл сил між ними та набір інструментів змінюються. Наприклад, Угорщині вдалося використати механізми Європейського Союзу в боротьбі проти майнових позовів з боку ТНК, поданих ними до приєднання Угорщини до ЄС.

 

Одночасно ТНК здійснюють свою діяльність по декількох каналах: особиста унія між бізнесом і державними установами та ротація кадрів між ними; фінансування політичних партій та лобізм і корупція; використання засобів масової інформації і, нарешті, консультації з владою з питань, які викликають загальний інтерес. ТНК часто намагаються проводити власну «корпоративну дипломатію» за кордоном і втручатися у внутрішні справи суверенних держав, які їх приймають. Зокрема, транснаціональні корпорації активно використовують державне антимонополістичне регулювання у боротьбі з конкурентами – іншими транснаціональними корпораціями на території країни-реципієнта.

 

Україна також має певний досвід та позитивні результати економізації зовнішньополітичних стосунків. Зокрема, при МЗС створені та на періодичній основі проводять засідання Рада експортерів і Робоча група з питань взаємодії з Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями щодо забезпечення координації та посилення ефективності співробітництва в сфері зовнішньоекономічних зв’язків. Значно посилено рівень взаємодії між провідними українськими експортерами, регіонами України та МЗС. Проводиться системна робота щодо просування української продукції на зовнішні ринки та залучення іноземних інвестицій. Започатковано практику проведення як всередині держави, так і за кордоном презентацій інвестиційних та виробничих можливостей регіонів України. Протягом 2011 року за сприяння МЗС України проведено низку інвестиційних форумів, серед яких − Український інвестиційний саміт, Міжнародна конференція «Всередині України», Український бізнес-тиждень 2011 у Лондоні, українсько-французький форум «Українські зустрічі 2011» у Парижі, економічній форум «Відновлювана енергетика та енергоефективність в Україні» у Берліні, презентації регіонів України в різних країнах світу. У 2011 році МЗС разом з відповідними закордонними дипломатичними установами України започатковано роботу з підготовки до реалізації в Україні низки великих інвестиційних проектів, зокрема, проекту будівництва в Україні компанією «Mondi Europe&International» (Австрія) целюлозно-паперового комбінату потужністю до 600 тис. тонн целюлози на рік (обсяг інвестицій – 1,2 млрд євро), проектів в’єтнамської компанії «Viettel» з розвитку сфери телекомунікації України з обсягом інвестицій до 600 млн дол. США, проектів з японськими компаніями «Іточу», «Марубені», «Сумітомо», «Міцуї» на основі «схем зелених інвестицій» та «спільного впровадження» у рамках імплементації положень Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.

 

Міністерством закордонних справ ще у 2011 році розроблено проект концептуального документу «Стратегічні пріоритети зовнішньоекономічної діяльності України», до якого включені основні цілі та завдання в галузі зовнішньоекономічної політики, а також визначений зовнішньополітичний інструментарій для захисту економічних позицій України у коротко- та середньостроковій перспективі.

 

В світлі вищезазначеного слід констатувати, що розбудова моделі економічної дипломатії в порядку, визначеному відповідними указами Президента України, відбувається в цілому успішно, проте наразі завершено лише перехідний етап, в ході якого на практиці з’ясовані функціональні обов’язки окремих державних установ та відпрацьовані механізми їхньої взаємодії. В той же час, забезпечення більшої ефективності заходів економічної дипломатії та її пристосованості до умов глобалізованої економіки вимагає певного вдосконалення стратегічних підходів з урахуванням сучасних світових тенденцій та іноземного досвіду.

 

Такі заходи можуть бути здійснені за наступними основними напрямками:

  1. Розробка концептуальної бази економічної дипломатії.
  2. Вдосконалення відносин з діловими колами України.

Вибір цих напрямків обумовлений необхідністю визначення чітких довгострокових пріоритетів державної зовнішньоекономічної політики (обов’язкової для усіх економічних відомств держави та зрозумілої та прийнятної для ділових кіл країни), координацію дії щодо реалізації якої має здійснювати Міністерство закордонних справ. Це, у свою чергу, вимагатиме якісно нових відносин з підприємницькою спільнотою країни, маючи на увазі, з одного боку, підвищення її відповідальності за зовнішньоекономічну діяльність та рівня практичної підтримки державної зовнішньоекономічної політики, а з іншого – забезпечення прозорості, рівності та ефективності державної підтримки інтересів вітчизняних підприємців на світовому ринку.

 

Це потребує реалізації наступного комплексу завдань.

 

1.  Розробка концептуальної бази економічної дипломатії

 

1.1. Розробка національної зовнішньоекономічної стратегії, що визначає світогосподарські пріоритети країни, забезпечує:

– відповідність цілей та інструментів економічної дипломатії збільшеним вимогам і очікуванням в епоху глобалізації;

– посилення інститутів, відповідальних за вирішення завдань, що стоять перед зовнішньополітичним відомством (насамперед інститутів державної підтримки зовнішньоекономічної діяльності, що реалізують національну торговельну політику, надають допомогу менш розвиненим країнам, поглиблюють партнерські стосунки тощо);

– налагодження дієвих механізмів координації зовнішньоекономічної політики;

– ефективне використання бюджетного фінансування заходів економічної дипломатії.

 

Визначення та проголошення політичних цілей повинне бути обумовлене, перш за все, економічними інтересами держави. Здійснення реальної економізації зовнішніх відносин вимагає, співпраці економічних міністерств та МЗС щодо врахування та закріплення у відповідному стратегічному документі пріоритетів (у тому числі, економічних) у відносинах України з кожною країною (або групою країн). Це стосується також взаємодії України з міжнародними фінансово-економічними організаціями та інтеграційними об’єднаннями.

 

1.2. Запровадження механізмів координації стратегічних питань з дипломатичними відомствами стратегічних партнерів України, − КНР, Росії, Польщі, США, − та партнерів по СНД, ГУУАМ, організації Чорноморської економічної співпраці тощо. Враховуючи це, бажано, щоб посольства України та її стратегічних партнерів в третіх країнах узгоджували між собою, координували та спільно здійснювали конкретні кроки, пов’язані з аналізом економічного стану країн перебування (обмін інформацією), розглядом проектів, які можуть викликати інтерес хоча б однієї зі сторін, спільною участю у виставках та ярмарках тощо.

 

1.3. Забезпечення практичного виконання рішення утворити у складі Міністерства закордонних справ Українського агентства міжнародного розвитку (Постанова Кабінету Міністрів України від 6 липня 2006 р. № 936) з метою створення реальних умов для поглиблення співробітництва з країнами, що розвиваються та сприяння виходу українських виробників на їхні ринки сировини та промислових товарів.

 

1.4. Забезпечення системної роботи з українською діаспорою за кордоном. Загальна кількість представників діаспори – тобто осіб, які вважають себе етнічними українцями, але проживають за межами України, оцінюється в 10-15 мільйонів. Це досить високий показник, навіть якщо порівняти його з чисельністю китайської діаспори, яка оцінюється в межах 35-57 млн осіб, або індійської – 20 млн осіб.

 

Враховуючи це, ефективним засобом економічної дипломатії може стати активна підтримка ділової активності української громади, яка проживає за кордоном. Стратегічною метою роботи в цьому напрямку має стати сприяння якісному посиленню впливовості української громади в інших країнах, яка би забезпечила можливість дієвого впливу на:

– розвиток двосторонніх торговельно-економічних та інвестиційних відносин;

– розширення ділових стосунків між окремими регіонами обох країн, великими, а також малими та середніми підприємствами;

– створення позитивного іміджу України та її економічної системи;

– ставлення ділових асоціацій та союзів до питань двостороннього співробітництва;

– прийняття рішень щодо двостороннього економічного співробітництва з боку офіційних установ відповідної країни.

 

У зв’язку з цим є доцільним розглянути хід виконання рішення Колегії МЗС України від 14 квітня 2009 року (наказ МЗС від 19.05.09 № 96) стосовно здійснення Посольством України в Португалії «пілотного проекту» підтримки економічної діяльності української громади в Португалії та підготувати пропозиції стосовно роботи ЗДУ з українськими громадами в країнах перебування в галузі зовнішньоекономічної діяльності.  

 

2.  Вдосконалення відносин з діловими колами України

    2.1.    Для вирішення проблеми забезпечення системного підходу в роботі з підприємствами пропонується:

    – визначити форми і рівні дипломатичної підтримки зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств (починаючи від надання інформації про стан економіки та основні підприємства країн-партнерів і завершуючи, в окремих випадках, здійсненням спеціалізованих маркетингових досліджень та підтримкою ведення переговорів);

    – розробити й затвердити стандартні форми носіїв інформації, які можуть використовуватися в процесі надання дипломатичної підтримки (вимоги до мови викладення матеріалів, показників фінансово-економічної діяльності, детальності підготовки бізнес-планів, наявності ілюстративного матеріалу та зразків продукції, інформації про власників і керівників компаній та інше);

    – забезпечити реальне використання інформації, яка надходить із дипломатичних установ за кордоном, що передбачає наявність в МЗС відповідної структури (аналітичного підрозділу, науково-дослідного інституту, Ситуаційного центру тощо).

     

    2.2. Чітко визначити й офіційно презентувати принципи відбору підприємств, яким надається дипломатична підтримка. Надання підтримки з боку МЗС та закордонних дипломатичних установ повинне розглядатися компаніями як привілей, право на якій виникає внаслідок того, що відповідні українські компанії:

    а) беруть участь в реалізації проектів державного значення (затверджених ВР України або КМ України);

    б) беруть участь у спільних проектах стратегічного значення в рамках міждержавних угод, рішень іноземних урядів, приєднання до міжнародних конвенцій або організацій тощо;

    в) здійснюють вихід на нові ринки (товарні або регіональні), демонструючи при цьому високий рівень роботи власних фахівців, наявність сучасних технологій та виробництва високотехнологічних товарів тощо.

     

    Слід також рекомендувати МЗС спільно з Мінфіном підготувати пропозиції щодо порядку оплати корпоративними партнерами додаткових послуг ЗДУ щодо маркетингових досліджень, налагодження ділових зв’язків, сприяння проведенню переговорів, ділових форумів тощо.

     

    2.3. Створення системи координації дій МЗС з окремими корпораціями, особливо тими, які мають наміри та можливості поступово перетворитися на ТНК. Існує нагальна потреба в посиленні політико‑дипломатичної підтримки процесів транснаціоналізації українського бізнесу, представники якого дедалі частіше стикаються з протидією і різними обмеженнями на зовнішніх ринках. Виходячи зі згаданого вище, рекомендується підготовка МЗС спільно з причетними установами та організаціями програми державної підтримки діяльності за кордоном транснаціональних корпорацій з контрольною часткою українського капіталу.  

    Відділ зовнішньоекономічної політики

    (О.М. Шаров)