"Щодо ситуації із публікацією конфіденційного листування дипкорпусу США сайтом WIKILEAKS". Аналітична записка

ЩОДО СИТУАЦІЇ ІЗ ПУБЛІКАЦІЄЮ КОНФІДЕНЦІЙНОГО ЛИСТУВАННЯ ДИПКОРПУСУ США САЙТОМ WIKILEAKS

 

28-29 листопада 2010 року сайт Wikileaks (від англ. wiki й leak – витік – далі ВІКІЛІКС) оприлюднив анонсовану за тиждень до цього частину листування дипкорпусу США – 251 287 одиниць документів від несекретних до секретних матеріалів включно. Основна частина документів – записи бесід американських дипломатів із політиками, чиновниками та приватними особами різних країн, звіти про найважливіші події в країнах перебування та аналіз поточної ситуації в цих країнах. Всього ж планується оприлюднити більше 3 млн документів.

 

Довідково 1:

Архів, оприлюднений ВІКІЛІКС, складається з 251,287 документів, (261,276,536 слів), найстаріший з яких датований 28 грудня 1966 року, а найсвіжіший - 28 лютого 2010 року. Ці документи – переважно депеші, послані американськими дипломатами вищого рангу в Держдепартамент, а також – відправлені з канцелярії Держсекретаря в американські представництва, включно з представництвами при НАТО й ООН.

 

У депешах міститься інформація:

- про інструкції, які надсилає Вашингтон;

- про розвідувальні дані, які збираються;

- про те, як передається оброблена інформація;

- що довідалися дипломати про країни, у яких вони працюють;

- про звіти про зустрічі з міністрами й політиками;

- думки дипломатів про своїх співрозмовників.

 

Депеші виходять із 274 посольств і представництв США з всього світу.

Формальні параметри архіву (теги):

- міжнародні відносини - 145,451;

- внутрішня політика - 122,896;

- права людини - 55,211;

- економіка - 49,044;

- тероризм і терористи - 28,801;

- Рада Безпеки ООН - 6,532.

 

Найбільш часто згадується Ірак - в 15,365 документах (з них біля половини - 6,677 - депеші з Іраку).

Найбільше депеш послано з посольства в Анкарі - 7,918. Ще більше – з канцелярії держсекретаря США - 8,017.

Тільки 15,652 повідомлень - з грифом «секретно»; менше половини (101,748) - з грифом «конфіденційно». Більше половини - 133,887 - з грифом «для службового користування».

 

Це вже друге масштабне оприлюднення конфіденційної інформації, що здійснюється даним сайтом та активно репрезентується у світових ЗМІ його керівником - Джуліаном Ассанжем.

 

Довідково:

Джуліан Пол Ассанж (англ. Julian Paul Assange) народився в 1971 році в Таунсвіллі, Австралія, засновник сайту Wikileaks. В 1991 році обвинувачувався правоохоронними органами Австралії у крадіжці 500 тис. доларів із рахунку Сіті банк, однак провина не була доведена. Навчався у 2003-2006 рр. в Університеті Мельбурну, однак так і не закінчив його. Людина лівих переконань, останнім часом тісно співпрацює з «піратськими» партіями (зокрема, - найпотужнішою з них – шведською). З 2006 року – керівник сайту Wikileaks, що позиціонується як сайт, де розміщуються публікації, що не можуть бути відслідковані, а також аналіз документів, що стали доступними внаслідок витоків інформації. Сам Дж.Ассанж так характеризує роботу сайту: «Це класична система інформаторів. У нас є різні можливості допомогти їм поставляти нам інформацію. Ми використовуємо високотехнологічні методи забезпечення комп’ютерної безпеки при передачі інформації через Мережу, і для того, щоб ховати «кінці у воду», переспрямовуємо інформацію на законних підставах через такі країни як Бельгія та Швеція, щоб знаходитись під їх юридичним захистом».

 

Перша частина публікацій стосувалась військової компанії США в Іраку (так зване «Іракське досьє») і була оприлюднена сайтом у липні-серпні 2010 року – понад 90 000 засекречених військових документів, що стосувалися воєнних дій США в Афганістані. Серед них був найбільш резонансним відео сюжет обстрілу американським гелікоптером «Апачі» центру Багдада, коли під вогонь потрапили цивільні особи (серед них два фотокореспонденти «Ройтерс». Американські військові в процесі переговорів визнають зі сміхом «помилку»). Крім зазначеного в документах повідомлялось про численні задокументовані випадки загибелі мирного населення, злочини, що здійснювались коаліційними військами тощо.

 

Цей комплекс публікацій ВІКІЛІКС був добре розрекламований світовою пресою й спричинив ефект бомби, що розривається на інформаційному полі. Новий пакет даних – це тисячі статей та інфографіки, що має наслідком увагу багатомільйонного Інтернет співтовариства, а відтак – виходять за його межі.

 

Подібні «викиди» або «витоки» різноманітних чутливих інформаційних матеріалів включно з секретними або конфіденційними, – відомий прийом політичної боротьби, який відноситься до «м’якої» чи «сірої» пропаганди (ПР). У Росії в 90-ті роки набули, зокрема, широкої популярності Інтернет-викиди, які йшли від охоронної спецслужби переслідуваного офіційною владою «Медіа-Моста» Володимира Гусинського («Коготь-1» та «Коготь-2» тощо).

 

Попередньо у витоку інформації звинувачується співробітник військової розвідки США Бредлі Меннінг, якого в 2011 будуть судити за співробітництво із сайтом WikiLeaks. За даними Der Spiegel, більша частина службового листування дипломатів відноситься до періоду після 2004 року, коли було запущено спільний проект міністерства оборони США та Держдепартаменту США Net-Centric Diplomacy. Він став частиною так званого Secret Internet Protocol Router Network (SIPRNet) – таємної бази даних Пентагону, що була доступна 2,5 мільйонам співробітникам цього відомства по всьому світу.

 

Більша частина оприлюднених матеріалів присвячена проблематиці Близького та Середнього Сходу, частково Росії і окремим країнам Європи. Зокрема, очікувано, що більшість уваги ЗМІ в оприлюднених документах була зосереджена на найбільш «пікантних» фактах: зневажливі оцінки з боку диппредставників США щодо лідерів окремих країн1, особливості приватного життя високопосадовців2 та негативно-радикальні оцінки внутрішньополітичного становища в деяких країнах3. Варто зазначити, що більшість з оприлюднених даних навряд чи можуть вважатись надзвичайно актуальними або такими, що можуть призвести до значних політичних конфліктів. Наприклад по відношенню до негативних оцінок внутрішньополітичного стану в Росії сенатор Ради Федерації М. Капура справедливо відмічає, що «з приводу криміналу в нашій країні, то в тих же самих США про це кажуть щонайменше 20 років»4. Крім того, такі оцінки є типовими для американської преси, і сенсацією тут є хіба що сам факт, що мислення дипломатів є таким же стереотипним, як і мислення пересічних журналістів. Водночас вбачається важливим, що більшість оприлюднених матеріалів в тій чи іншій формі містять значно більше інформації про оціночні характеристики та психологічні портрети політичних лідерів, ключових чиновників, ніж власне фактологічної інформації про стан у тій чи іншій країні.

 

Україна поки що залишилась осторонь від безпосередніх витоків подібної інформації. Водночас на хостинг-сервісі Google Fusion Tables розміщено повний список всієї бази нинішнього витоку, де серед іншого фігурує 28 листів диппредставництва США в Україні5, однак на даний час на сайті WikiLeaks вони відсутні.

 

Водночас, за повідомленнями сайту «Русский репортер», що має ексклюзивні права на публікацію «Російського досьє», до них вже потрапила певна частина документів, що стосується і України. Так, на сайті «Русский репортер» наводиться анотація тексту щодо спілкування Ю. Луценка (на той момент – голови МВС України) із послом США в якому обговорюються небажання голови МВС виконувати розпорядження Генерального прокурора України.

 

Крім того, слід очікувати, що з «українським питанням» може бути пов’язана ціла низка документів, що не стосуються напряму американського диппредставництва у Києві. Навіть у вже оприлюднених документах є такі, що відносяться до України (зокрема – щодо візиту 30 вересня 2009 року помічника Міністра оборони США А.Вершбоу до Москви)6.

 

Водночас більшість вже оприлюднених матеріалів "Російського досьє" ВІКІЛІКС (тобто ті матеріали, що стосуються РФ), не є чимось сенсаційним, якщо сенсацією не вважати самі способи оприлюднення подібних матеріалів й неспроможність американської дипломатії захищати свої секрети.

 

Можливі причини витоку інформації

Актуальним залишається питання того, яким чином до власника сайту ВІКІЛІКС потрапили зазначені документи та з якою метою вони були оприлюднені.

 

Варто відзначити, що потенційно доступ до Net-Centric Diplomacy (звідки за майже офіційною версією і стався витік інформації) мало близько 2,5 млн службовців армії США, однак заарештований був лише один. Крім того, вбачається малоймовірним (особливо з огляду на ту особливу увагу, яку приділяє керівництво США проблемам кібербезпеки), що копіювання такого масиву документів (до того ж з грифом «таємно») могло відбуватись за повної бездіяльності спеціальних відомств США, на яких покладено обов’язок стежити за конфіденційністю тієї чи іншої інформації. Тим більше виникають обґрунтовані сумніви, що подібні масиви інформації міг отримати рядовий першого класу Б.Менінг (військове звання еквівалентне «старшому солдату» в ЗС України).

 

Більш вірогідною є версія, що більшість матеріалів було передано сайту ВІКІЛІКС самими спецслужбами США, однак це в свою чергу означає наявність потужного внутрішнього конфлікту між урядовими інституціями в США в який активно втягнуто весь силовий блок разом із розвідувальним співтовариством. Така версія додатково підтверджується і тим, що видається вкрай малоймовірним, що у випадку небажання спецслужб США допустити витік такої інформації, в них би не знайшлось реальних механізмів завадити цьому (оскільки вся оприлюднена інформація передана сайту ВІКІЛІКС виключно в електронному вигляді). Тим більше, що США є однією з держав, що активно розробляє кіберзброю, а нещодавній успіх вірусу Stuxnet, що на думку експертів був спрямований проти іранської ядерної програми і не міг бути створений лише групою ентузіастів, доводить ефективність цих зусиль.

 

Іншою версією може бути зацікавленість різноманітних безпекових організацій, що активно пропагують засоби криптографічного захисту та комплексні системи кіберзахисту для урядів та державних інституцій. Варто відзначити, що автор сайту ВІКІЛІКС свого часу був пов’язаний як із хакерським середовищем, так і з розробкою систем криптографічного захисту.

 

Ще однією актуальною версією можна вважати опосередкований початок передвиборчої компанії в США та результати останніх виборів в Конгрес США, де більшість отримали представники Республіканської партії. Варто також зважати на агресивність передвиборчої компанії (народження «чайної партії») та збільшення протиріч між нинішнім президентом США Б.Обамою та Республіканською партією (зокрема щодо підписання «СНО-3»). В умовах постійної дискредитації діючої системи влади в США збільшується вірогідність затягування цього процесу.

 

Висновки та рекомендації:

1. Цілеспрямовані витоки «секретної інформації» від ВІКІЛІКС та інших подібних Інтернет-ресурсів стали поширеним методом інформаційного протиборства й маніпулювання громадською думкою.

2. Хоча для «сенсаційності» подібні Інтернет-дійства подаються під лівацькими лозунгами боротьби за «інформаційну справедливість», наведення «нового світового інформаційного порядку», коли «малі причини викличуть великі наслідки», насправді йдеться не про викид в відкритий інформаційний простір дійсно секретної інформації (такої в черговому викиді ВІКІЛІКС міститься не більше 5 відсотків), а про боротьбу секретних служб з допомогою тих «громадянських організацій», якими вони прикриваються.

3. Портал ВІКІЛІКС фактично виконує рольову функцію підрозділу «інформаційних військ» у ролі файлообмінника, куди різноманітні спецслужби держав та представники корпоративних структур можуть у разі потреби скидати «компрометуючі матеріали».

4. В разі появи серед нових матеріалів ВІКІЛІКС тих, що стосуються України, варто займати вичікувальну позицію, активно артикулюючи в інформаційному просторі позицію влади, що «дипломатія базується на довірі, а подібні акції роблять цей світ більш небезпечним», «жоден з цих матеріалів не є чимось надзвичайним, а відповідно ми не коментуємо подібних фактів». Офіційна позиція ОДВ має уникати будь-яких заперечень, виправдань тощо щодо можливого фактажу.

5. Інциденти, пов’язані з ВІКІЛІКС, вказують на об’єктивну потребу у загостренні уваги української влади в цілому й дипломатичного відомства зокрема до питань інформаційної безпеки й інформаційного протиборства. Йдеться передусім про необхідність «недовіри» до електронних мережевих носіїв в випадках, коли йдеться про справді секретні матеріали державної ваги.

6. Українським спецслужбам слід скористатися уроками інформаційної гри під назвою «витоки чутливої інформації», яка стає дедалі поширенішим методом інформаційного протиборства з використанням ресурсів Мережі.

Відділ досліджень інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

(Д. Дубов)