"Україна та Вишеградська четвірка: стан і перспективи розвитку відносин". Аналітична записка

Анотація

 

Вишеградські країни, попри відмінності економічних, етнополітичних інтересів у стосунках з Україною у контексті кризи на Донбасі, упродовж 2014 – початку 2015 року зберігали єдність у питаннях визнання її територіальної цілісності, підтримки якнайшвидших підписання, ратифікації та набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Водночас, у поточному році розвиток співпраці у сферах енергетики, інфраструктури, інновацій і освіти залежатимуть від раціональних аргументів, які переважатимуть над геоекономічними втратами від розриву зв’язків з Російською Федерацією.       

 

УКРАЇНА ТА ВИШЕГРАДСЬКА ЧЕТВІРКА:СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ВІДНОСИН

 

Країни Вишеградської групи (Польща, Угорщина, Чеська Республіка, Словаччина) у період 2010-2014 рр. належали до групи держав, які підтримували європейські прагнення України (безумовно чи з певними застереженнями), незважаючи на очевидні проблеми із станом демократії у країні, відсутність реформ в інших сферах життя, корупцію. Окрім того, у період Революції гідності лідери четвірки виконали, поряд із деякими іншим урядами, роль посередників між владою і опозицією.

 

Упродовж 2014-початку 2015 рр. члени В-4 у офіційних заявах підтримали територіальну цілісність України у контексті анексії Криму та війни на Донбасі. У грудні 2014 р. прем’єри Вишеградської четвірки на засіданні у Братиславі оцінили політику Росії як таку, що порушує суверенітет і територіальну цілісність України[1], пізніше оприлюднювали інші заяви щодо потреби дотримання Росією норм міжнародного права.

 

У питанні підписання та ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС вишеградські держави теж виступили прибічниками залучення Києва до європейського політичного і економічного просторів. На кінець квітня 2015  р. документ був ратифікований Польщею, Словацькою Республікою, Угорщиною, Сенатом (верхньою палатою) Чеською Республіки (ратифікацію у Палаті представників заплановано здійснити 19 травня).

 

При тім, досягнення цього консенсусу було складним завданням, оскільки через особисті політичні симпатії деяких лідерів (наприклад, Президента ЧР М. Земана), етнополітичні інтереси в Україні аж до вимоги формування національно-територіальної автономій у її складі (Угорщина), економічні зв’язки з Росією (Словаччина, Чеська Республіка, Угорщина) оцінки причин конфлікту були відмінними: від агресії Росії (Республіка Польща) до громадянської війни (Чеська Республіка).

 

Різними були й підходи у питаннях потреби й наслідків запровадження європейських санкцій проти  Москви. До критики цього кроку Угорщиною, яка майже повністю залежить від поставок енергоносіїв із РФ, а також є позичальником її кредитів, приєдналася Словацька Республіка, враховуючи енергетичний фактор, а також потужний інформаційний вплив Росії на політичну та соціальну сферу цієї країни, Чеська Республіка, для якої пріоритетними є потреби власної економіки.

 

Незважаючи на цю диференціацію центральноєвропейські держави об’єктивно є зацікавленими у безпеці України (як сусіди першого порядку) і як економічні партнери (враховуючи складність конкуренції в інших європейських субрегіонах), а також заради можливості посилення своєї ваги в європейській політиці. Враховуючи ці фактори, В-4 проявила ініціативу щодо технічного, консультаційного сприяння Україні у здійсненні політичних, макроекономічних та секторальних реформ, зокрема у питаннях децентралізації і зміни адміністративно-територіального устрою, енергозабезпечення та енергозбереження, підтримки розвитку малого і середнього бізнесу, налагодження режиму вільної торгівлі із ЄС, сприяння громадянському суспільству. Є підстави також стверджувати, що використання формату В-4+ є ключовим на даному етапі для збереження Вишеградської групи як життєздатного регіонального об’єднання із спільними інтересами, враховуючи гетерогенні тенденції у його складі.

 

Забезпечення регіональної енергетичної безпеки є іншим об’єднуючим фактором у відносинах України та центральноєвропейських сусідів. Зокрема,  збільшення реверсу газу із Словаччини до показника третини поточних потреб України, досягнення консенсусу з цієї країною як сполучною газотранспортною ланкою у транзиті російської сировини нівелює неоднозначне сприйняття у словацькому суспільстві зміни політичного режиму в нашій країні, ролі Росії у військово-політичній кризі. Зацікавленість Братислави, Праги, Варшави та Києва у формуванні регіонального енергетичного хабу упродовж 2014 року не підтримувалося лише Будапештом, враховуючи його інтерес до збереження російського газу в сховищах, будівництва газопроводу «Південний потік». Однак підготовка до будівництва газопроводу Eastring, що з’єднає Україну з Туреччиною через територію Словаччини, Угорщини, Румунії та Болгарії означає початок розуміння угорською стороною важливості диверсифікації джерел і шляхів транспортування енергоносіїв.

 

На початку квітня 2015 р. міністри закордонних справ В-4 підтримали фінансовий план надання допомоги Україні і, зокрема, вже запропонували план допомоги у сфері енергетики, зокрема щодо постачання газу Києву. Водночас, очільники сусідніх держав пов’язали надання допомоги з проведенням комплексу реформ в Україні і, зокрема, взяли зобов’язання щодо направлення своїх експертів для надання допомоги у цій сфері[2]. Такий крок є закономірним, враховуючи заяви Президента П. Порошенка про бажання Києва приєднатися до субрегіонального об’єднання, що безпосередньо пов’язувалося із втіленням реформ.

 

Цю ж саму риторику використовують представники Європейської Комісії  та інших європейських інститутів навесні 2015 року у контексті проведення Саміту Україна-ЄС (27 квітня 2015 р.), підготовки до Ризького саміту Східного партнерства, зокрема враховуючи очікування Києва щодо визначення часової перспективи запровадження безвізового режиму з європейськими державами, надання статусу європейської держави. 

 

Окрім об’єднуючих тенденцій у політиці центральноєвропейських держав щодо України можна визначати чіткі розподільчі лінії, яка визначаються специфікою історико-культурного розвитку, сучасною політичною ситуацією і економічними інтересами. Так, Угорщина, окрім латентних етнополітичних суперечностей з Україною (неврегульованість питання про множинне громадянство, вимоги Будапешту щодо розширення автономії для угорської меншини в Закарпатській області аж до створення окремого Притисянського округу), має суттєві економічні зв’язки з Російською Федерацією не лише в енергетиці, але й і в інших економічних сферах. Незважаючи на економічну залежність від Німеччини, а, отже, від позиції Берліну щодо «української кризи», основні політичні гравці в Угорщині упродовж останніх років використовують антиліберальну й антиамериканську риторику, пошук власної моделі розвитку, а, отже, показову повагу до політичного режиму В. Путіна[3].

 

Є підстави вважати, що Угорщина у відносинах з Києвом на пріоритетне місце ставитиме питання статусу своїх етнічних співвітчизників, яке визначається закріпленими в її Конституції зовнішньополітичними пріоритетами, започаткованою в Україні політикою децентралізації, що об’єктивно сприятиме обговоренню питання статусу громад на українсько-угорському прикордонні. Окрім того, як демонструють дані соціологічних досліджень (березень 2015 р.) праворадикальна партія «Йоббік» займає друге місце вслід за правлячою ФІДЕС, що теж змушуватиме Будапешт проводити активну політику щодо України в сфері етнополітики, водночас, належати до країн, які будуть стриманими у наданні Києву будь-яких преференцій. У сфері енергетики Угорщина буде тривалий час обирати між потребою диверсифікувати залежність від російських енергоносіїв та побоюванням втратити їх без забезпечення іншої альтернативи. Як відомо, всередині березня 2015 р. Європейська Комісія заблокувала угоду між Будапештом і Москвою про будівництво двох енергоблоків у м. Пакш на функціонуючій АЕС.

 

Дещо суперечливою щодо розвитку відносин з Україною, а точніше в українсько-російському конфлікті, є політика Словаччини, що пояснюється відмінними зовнішньополітичними позиціями її лідерів. Так, у листопаді 2014 р. прем’єр Роберт Фіцо оприлюднив заяву про «вирішеність питання Криму» та небажаність подальшого зближення України з НАТО, а вже наприкінці квітня 2015 р. про готовність взяти участь у військовому параді у Москві 9 травня. Водночас, обраний навесні 2014 р. у запеклому протистоянні з Р. Фіцом Президент Словацької Республіки Андрей Кіска відмовився від візиту у Москву на Парад Перемоги, незважаючи на відповідні очікування російського керівництва. Більше того, очільник Словаччини під час братиславської зустрічі з главою російського МЗС С. Лавровим (5 квітня 2015 р.) заявив, що РФ, анексувавши Крим, порушила норми міжнародного права, висловив сподівання про вивід «іноземних солдат» зі Сходу України. Ще 22 лютого А. Кіска наголосив на праві Києва пропонувати західним лідерам «плану Б» у відносинах з терористичними організаціями на Донбасі та з Росією у випадку провалу мінських домовленостей. Така політична – вочевидь, непроросійська – позиція має і економічне пояснення.  Факт, що основним партнером Словацької Республіки є Німеччина (на території країни діють близько 500 німецьких підприємств, на яких зайнято біля 90 тис. працівників) впливає на залежність її зовнішньополітичної позиції від стратегії Німеччини, зокрема і в українському питанні. Окрім того, Братислава є природнім союзником Києва в енергетичних проектах, оскільки є зацікавлена у збереженні транзиту російського газу через Україну або ж, як варіант, у формуванні альтернативних російським проектам як таким, що йдуть в обхід словацької території, енергопроводів. Про це свідчить готовність підписати разом з Болгарією, Румунією, Угорщиною меморандуму про будівництво газопроводу Eastring від словацько-українського до болгарсько-турецького кордону, який можна використовувати в аверсному і реверсному напрямках, бажання залучити Київ до формування центральноєвропейського енергетичного хабу. Про добру волю Братислави підтримати Україну у зменшенні енергетичної залежності від Росії свідчить збільшення з 1 березня реверсу газу з Словаччини до 14,5 млрд куб., який складає біля третини потреб українського ринку. Також знаковими є пропозиція і згода колишнього прем’єр-міністра Мікулаша Дзурінди стати радником П. Порошенка із зовнішньополітичних питань.

 

Про бажання Словаччини надати підтримку України свідчать прикордонні ініціативи, зокрема готовність здійснити, окрім реконструкції та розширення переходу «Вишнє Немецьке – Ужгород», також побудову нового пункту «Улич-Забрідь». Очікуваною може стати пропозиція надати студентам України сто стипендій для навчання у словацьких вишах.

 

Вочевидь, Словаччина не має політичних суперечностей, зокрема в етнічній сфері, на відміну від Угорщини, з Україною, також її інтереси до співробітництва у сфері енергетики, туризму є визначальними у прагматичних розрахунках. При тім, Братислава може скористатися можливістю розділити разом із Грузією, Польщею, роль «реформатора» України, просуваючи на посади в українських урядових структурах своїх екс-посадовців. Водночас, подібно до Угорщини, Чеської Республіки, Словаччина не має суттєвих економічних стимулів (інвестиційні можливості, спільні проекти) для випереджального – в рамках ЄС чи то Вишеграду – сприяння розвитку бізнес-та інфраструктурного середовища в Україні.

 

Подібно до Словаччини, для частини чехів є притаманними проросійські настрої, які пояснюються традиційним русофільством, панславізмом, присутністю російського капіталу в країні, великою кількістю заангажованих сайтів та аналітичних центрів, економічними зв’язками із РФ. При тім, підтримка чи нейтральне ставлення до російської позиції в українському питанні є маргінальною позицією серед активної громадськості і політикуму, про що свідчать демонстрації проти Президента Мілана Земана, який відверто засудив розвиток України у постмайданний період, означив протистояння на Донбасі як «громадянську війну». Резонансним є конфлікт М. Земана з Послом США, який засудив намір Президента ЧР відвідати «Парад перемоги» у Москві 9 травня[4]. Врешті-решт, навіть заява М. Земана про неучасть у заході не завадила прийняттю Сенатом петиції від громадян про початок процедури імпічменту посадовця.

 

Водночас, Чеська Республіка разом із Словаччиною, Угорщиною, Кіпром наприкінці літа – на початку осені 2014 р. були противниками накладання європейських санкцій на РФ, пояснюючи свою позицію економічними аргументами. Приєднання до європейської позиції, знову ж таки пояснюється залежністю від політики Німеччини, тому і упродовж другої половини 2015 р. Прага буде наслідувати загальноєвропейські консенсусні рішення, що стосуються України. Через відсутність суттєвих економічних спільних проекті, варто очікувати від Чеської Республіки сприяння, насамперед, в гуманітарних питаннях, надання вишкільної допомоги Збройним силам України.

 

Польська Республіка демонструвала упродовж 2014 р. найбільш безкомпромісну позицію щодо оцінки подій в Криму та на Донбасі як анексії та військової агресії, накладання санкцій на Росію. Наприкінці квітня 2015 р. Президент Польщі Броніслав Коморовський підтвердив, що цей економічний інструмент довів свою ефективність, а прем’єр-міністр Ева Копач підтвердила, що поки-що немає підстав для відміни санкцій[5]. Маршалек Сейму РП Радослав Сікорський 29 квітня заявив про підтримку прагнення Києва отримати у Ризі політичне рішення про відміну візового режиму з ЄС, дисонуючи з більш стриманими позиціями сусідніх держав[6]. Очікується, що заява Варшави у Ризі буде також підтримана Румунією, яка наводитиме позитивний ефект від такого кроку у випадку Молдови. Водночас, є надмірними сподівання, що Варшава займе в конфлікті з Росією більш радикальну позицію ї аніж Німеччина і Франція. У середньострокових відносинах з Україною Варшава є локомотивом надання допомоги Україні у сферах, які вимагають швидкого реагування (енергетика, потреби ЗСУ, допомога переселенцям із Криму та Донбасу) та у започаткуванні довгострокових проектів, програм і форумів для співпраці в рамках Угоди про асоціацію та Східного партнерства. Зокрема, у контексті підготовки до травневого Ризького саміту ставиться під сумнів ефективність сучасного формату цієї ініціативи.

 

Прикладом функціонування окремої програми для країн є членами ЄС та тими, які мають статус політичної асоціації чи, навіть, позбавлені його може слугувати Дунайська стратегія, яка має систему програмового і проектного менеджменту та виділені фінансові ресурси на чіткі пріоритети.

 

Переформатування Східного партнерства, сприяння реформам в Україні та імплементації Угоди про асоціацію може стати об’єднуючим фактором для Вишеградської групи, доцільність якої ставиться під сумнів багатьма політиками, громадськими діячами, враховуючи гетерогенні тенденції та відсутність конкретних ініціатив окрім Вишеградського фонду, сучасних спроб сформувати енергетичний хаб. Окрім енергетичних зв’язків, потребує аналізу економічна вигода від створення спільних підприємств, кластерів, інших мережевих форм співробітництва з українськими партнерами, які можуть конкурувати з іншими європейськими аналогами в умовах розширення зони вільної торгівлі.  Це, в свою чергу, вимагає відкриття нових та розширення пропускної спроможності пунктів пропуску через спільні кордони, розбудови транспортної мережі, включно трансєвропейських коридорів, формування проектів у сфері нової, креативної економіки, посилення конкуренції за іноземні інвестиції, зокрема в умовах відтоку російського капіталу.

 

Рекомендації щодо напрямів вирішення проблеми

Під час головування Словацької Республіки у В-4, яке завершується 1 липня 2015 року було визначено ряд конкретних завдань, реалізація яких сприятиме розвитку регіону і його безпеці, і актуальність яких була підтверджена Чеською Республікою (головуватиме у період 1 липня 2015 ‑ 30 червня 2016 рр.). Участь у цих проектах сприятиме усталенню формату В-4+ на міжміністерському рівні, так само як і на найвищому рівні, беручи до уваги усвідомлення лідерами «четвірки» потреби створення спільних форматів безпеки з Києвом. Для цього центральним органам влади України, відповідно від компетенції необхідно:

– розробити план заходів щодо реалізації узгодженого у квітні ц.р. проекту В-4 щодо сприяння Україні у проведенні реформ у сферах децентралізації, управління публічними фінансами, боротьби з корупцією, енергоефективності, реформування безпекового сектору, сприяння розвитку малого і середнього бізнесу;

– провести переговори щодо залучення до проекту будівництва, модернізації та об’єднання енергетичної інфраструктури, зокрема газового коридору «Північ-Південь», декларацію про який було підписано у травні ц.р. під час Саміту Східного партнерства Болгарією, Румунією, Угорщиною та Словаччиною. Нагальним є завдання долучення до спільних для країн В-4 планів дій у сфері забезпечення газом, зокрема у форматі Робочих груп В-4 з енергетики та Форуму В-4 з інтеграції газового ринку;

– ініціювати перед урядами країн Вишеграду проведення інвестиційних форумів, ярмарок для залучення ресурсів для реалізації спільних інфраструктурних проектів, бізнес-форумів з метою подальшого створення спільних підприємств, кластерів, індустріальних та наукових парків, зокрема у прикордонних регіонах України, Польщі, Словаччини та Угорщини. Перспективними є галузі логістики, деревообробки, переробки сільськогосподарської продукції, електроніки, туризму, ІT‑технологій, туризму, включно наукового і медичного. У короткотерміновій перспективі необхідно провести переговори з профільними міністерствами центральноєвропейських держав щодо приєднання до брендового проекту «Відкрий Центральну Європу», а також до Стратегії сталого розвитку туризму;

– підготувати пропозиції профільним міністрам Вишеградської четвірки щодо участі України в Інноваційній групі В-4. ЇЇ пріоритетами визначено створення нових робочих місць у сфері ІТ, гармонізація національних правових норм, що регламентують електронні торги, створення старт-апів, спільних підприємств у цій сфері, сприяння дослідженням та освіті у сфері інформаційних технологій. Середньостроковою метою визначено налагодження співробітництва між «цифровою індустрією» Вишеградського регіону та великими ТНК, що діють у цій сфері, зокрема з корпораціями Силіконової долини (США);

– знайти взаємоприйнятний формат участі України у Плані дій співробітництва Вишеградської групи у сфері оборони, який був прийнятий у квітні ц.р. Його пріоритетами визначено формування спільних військових структур, насамперед Вишеградської бойової групи, системи спільного захисту повітряного простору, гармонізації військових доктрин, розробки Центральноєвропейської платформи з кібербезпеки, започаткування Платформи військової освіти В-4;

– інтенсифікувати переговорний процес з країнами В-4, зокрема з Угорщиною щодо пошуку компромісу між політикою підтримки закордонних співвітчизників, що здійснюють центральноєвропейські держави щодо України, та потребою нейтралізації автономістських і, подекуди, відверто сепаратистських тенденцій, які демонструють окремі політичні сили. Компроміс може бути знайдений у законодавчому визнанні (шляхом внесення змін у Закон України «Про громадянство») інституту подвійного громадянства щодо держав, з якими укладені договори про правові зобов’язання осіб з подібним статусом перед країною проживання і країною зв’язку, насамперед щодо сплати податків, отримання соціальних гарантій, виконання військового обов’язку. У законодавстві необхідно також чітко визначити перелік категорій громадян, які можуть володіти лише громадянством України (напр.: державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування, представники правоохоронних, силових структур). У міжнародних договорах потрібно зафіксувати обов’язок сторін надавати інформацію щодо осіб, які проходять службову перевірку щодо громадянства;

–  поширювати матеріали, створені українськими ЗМІ, телемовленням у середовищі центральноєвропейських країн з метою нейтралізації російського інформаційного впливу, зокрема враховуючи фактор започаткування співробітництва країн В-4 у сфері ЗМІ. Досягненню цієї мети сприятиме підписання договорів між Міністерством інформаційної політики, Держтелерадіо України та відповідними структурами в центральноєвропейських країнах, господарюючими суб’єктами, що діють у медіасфері. Середньостроковою метою може стати створення спільного інформаційного телеканалу (мінімум – спільних передач) та Веб-порталу новин;

–  внести пропозицію урядам країн Вишеградської четвірки щодо спрямування більшої частки ресурсів Міжнародного Вишеградського фонду (МВФ) у сферу вищої освіти, зокрема щодо розробки програм подвійних дипломів, спільних магістерських і докторських програм. Необхідним є ефективне використання можливостей Програми мобільності державних службовців, яка спроектована МВФ для України, Грузії та Молдови, зокрема шляхом стимулювання участі в ній представників органів місцевого самоврядування. Враховуючи заяву МВФ про гнучкість у відкритті пріоритетних сфер фінансування для України, необхідно щопівроку надсилати відповідні пропозиції до Конференції міністрів закордонних справ В-4, яка є вищим керівним органом фонду;

– запропонувати нові формати співробітництва між органами влади України та В-4 та аналітичними центрами для вироблення сценаріїв і передбачення загроз попередження безпекових загроз у регіоні та розробки проектів реформування певних сфер, включно формування спільних постійно діючих робочих груп.

 

Регіональний філіал у м. Ужгороді

(М. О. Лендьел)

№ 2, Серія «Міжнародні відносини»