"47-ма Мюнхенська конференція з політики безпеки: порядок денний для міжнародної безпеки". Аналітична записка

Поділитися:

4-6 лютого 2011 р. відбулася чергова 47-ма Мюнхенська конференція з політики безпеки. Цей захід, який традиційно проходить у Мюнхені щороку,  є, наряду з Давоським економічним форумом, важливим місцем для обговорення актуальних питань світового розвитку, глобальної та європейської безпеки. Склад його учасників, як правило, обмежений нешироким колом діючих та колишніх політиків США та країн Європи, впливових осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень.

 

Цьогорічна Мюнхенська конференція відзначалася більшою ніж раніше кількістю учасників, що було зумовлене широким колом обговорюваних питань. Серед 350 учасників форуму були державний секретар США Г. Клінтон, генеральний секретар НАТО А. Ф. Расмусен, генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, канцлер ФРН А. Меркель, прем’єр-міністр Великої Британії Д. Кемерон, міністр закордонних справ РФ С. В. Лавров, президент Грузії М. Саакашвілі. Високий рівень представництва засвідчує вагу Мюнхенської конференції у формулюванні порядку денного для глобальної та регіональної безпеки.

 

Попри насичений порядок денний і напружені неофіційні дискусії нинішній саміт був відзначений не стільки конкретними рішеннями, скільки винесенням до обговорення нових проблемних питань (зокрема, таких як кібертероризм та негативні впливи фінансово-економічної кризи). Він також підтвердив наявність певних протиріч між ключовими міжнародними гравцями, які стоять на заваді створення ефективних структур безпеки в Європі та в світі.

 

Конференцію відкрив відомий німецький політичний діяч В. Ішінгер, який окреслив основні питання, винесені на обговорення: події в Єгипті, проблеми кібербезпеки, створення нових, більш ефективних систем міжнародної безпеки.

 

Довідково: Порядок денний конференції, який попередньо формувався навколо нової Стратегічної концепції НАТО, прийнятої на саміті в Лісабоні у листопаді 2010 р., зазнав змін через події в Єгипті. Отже, раніше запланована для обговорення проблематика обговорювалася крізь призму єгипетських подій, які у цьогорічних дискусіях вийшли на передній план.

 

Цікаво, що у письмовому варіанті доповіді В. Ішінгера, опублікованому до початку конференції, головний акцент було зроблено на двох проблемах – об’єднанні Європи та поступовому скороченні і ліквідації інфраструктури ядерної зброї на континенті. При цьому під «об’єднанням Європи», як випливало з тексту доповіді, йшлося виключно в контексті пошуку можливостей залучення Росії до європейських процесів, «щоб російські західні кордони не продовжували залишатися східними кордонами ЄС». Що стосується інших пострадянських держав Східної Європи, таких як Білорусь, Україна та Молдова, країни Південного Кавказу, то у пропонованому В. Ішінгером баченні «об’єднання Європи» вони жодним чином не згадані.

 

Щодо другої проблеми, то вона розглядається крізь призму необхідності створення в Європі нових, більш ефективних безпекових структур. На думку В. Ішінгера, цей процес має відбуватися у напрямі формування універсального Євроатлантичного альянсу за участі США, ЄС, Росії. Такий новий альянс названо постядерним: йдеться швидше не про цілковиту відмову від ядерної зброї як засобу стримування, а про демілітаризацію і зменшення рівня ядерної небезпеки для країн, розташованих у Євроатлантичному регіоні.

 

Тему підвищення ефективності безпекових структур було продовжено у виступах міністра оборони ФРН К. цу Гуттенберга та генерального секретаря НАТО А. Ф. Расмусена. У промові К. цу Гутенберга головний акцент було зроблено на збільшенні ролі партнерства в діяльності НАТО (відповідно до нової Стратегічної концепції Альянсу). Спираючись на ідеї З.Бжезинського, міністр закликав до перетворення НАТО на центр глобальної безпекової мережі, яка складатиметься з різних регіональних безпекових проектів, які об’єднуватимуть групи держав залежно від необхідності вирішення конкретних завдань.  Такий формат дозволяє залучати до активного співробітництва у сфері безпеки держави, що не є членами Альянсу. Як приклад К. цу Гутенберг згадав про минулорічну ініціативу урядів Швеції та Німеччини, спрямовану на інтенсифікацію співробітництва в сфері безпеки.

 

Генеральний секретар НАТО А. Ф. Расмусен у своєму виступі був менш оптимістичним щодо таких сценаріїв. На його думку, що ідеї «розподілу праці» між Європою та США, коли США забезпечують «жорстку» безпеку, а Європа – «м’яку», є не просто наївними, але й небезпечними. Вони містять у собі ризики нового поділу Європи, коли лише деякі країни нестимуть основні видатки на оборону, а інші - цього уникатимуть. Це, вочевидь, провокуватиме слабкість Європи, послаблюватиме її зв’язки зі США, які за такого розвитку подій почнуть шукати нових партнерів в галузі безпеки. Для запобігання розвитку такого песимістичного сценарію Європа має збільшити свій внесок у зміцнення оборонних можливостей НАТО адекватно до нових глобальних викликів і загроз. А. Ф. Расмусен запропонував з цією метою підхід т.зв. «кмітливої оборони» (smart defence), який передбачає три складові: об’єднання потенціалів, правильне визначення пріоритетів і покращення координації зусиль.

 

Крім того, значною проблемою, на його думку, залишається зменшення оборонних бюджетів низки європейських країн-членів НАТО через запровадження заходів бюджетної економії внаслідок світової фінансово-економічної кризи. Генеральний секретар НАТО закликав переглянути такий підхід: антикризові заходи не повинні здійснюватися за рахунок видатків на оборону.

 

Довідково: Європейські країни-члени НАТО за останні 2 роки скоротили видатки на оборону майже на 45 млрд доларів США, що створює диспропорцію у видатках союзників. На сьогодні внесок США складає 75 % загальних видатків Альянсу на оборону, тоді як 10 років тому ця цифра складала близько 50 %.  

 

В ході дискусії думки з цього приводу розділилися. Член Європейської комісії М.Барньє заявив про необхідність формування окремого від НАТО оборонного потенціалу ЄС, проте, К. цу Гутенберг та А. Ф. Расмусен виступили проти цього, зазначивши, що Європа з власним оборонним потенціалом буде «паперовим тигром».

 

Про проблеми європейської безпеки йшлося й у промові міністра закордонних справ ФРН Г. Вестервелле, який наголосив на прагненні Берліна сприяти зростанню ролі міжнародних організацій в архітектурі європейської безпеки. За його словами, Німеччина підтримуватиме створення збройних сил ЄС, але це – «завдання довгострокової перспективи».

 

 Проблематика формування нової архітектури європейської безпеки містилася також у виступі керівника МЗС РФ С. Лаврова, який підкреслив необхідність перетворення ОБСЄ на більш ефективну організацію у контексті створення єдиного простору європейської безпеки. Водночас він уникнув відповіді на запитання про можливість вступу Росії в НАТО для  створення такого єдиного безпекового простору, зазначивши, що цього не хочуть, передусім, самі члени Альянсу.

 

Загалом тематика відносин НАТО-Росія та суперечностей, що супроводжують діалог між Росією та США, зокрема з питання створення європейської ПРО, була на цьогорічній Мюнхенській конференції в центрі дискусій. Навіть символічний акт обміну ратифікаційними грамотами до Договору про СНО, який здійснили С. Лавров та Г. Клінтон під час конференції, і їх заяви про реальність «перезавантаження» лише підкреслили протиріччя, що продовжують існувати між обома сторонами.

 

Довідково: 5 лютого ц.р. в Мюнхені відбувся обмін ратифікаційними грамотами до нового російсько-американського Договору про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь (Договір про СНО-3), підписаного президентами РФ Д. Медведєвим та США Б. Обамою 8 квітня 2010 року в Празі. Після цієї процедури цей договір офіційно набув чинності.

 

Головні з них було озвучено під час дискусії між С. Лавровим та колишнім кандидатом в президенти США від Республіканської партії, сенатором Дж. МакКейном. Дж. МакКейн, наголосивши на принципових розбіжностях у позиціях РФ та США з питання ПРО, нагадав про незаконну окупацію РФ частини території Грузії. У відповідь С. Лавров зазначив, що це було єдиним виходом «врятувати народи Абхазії і Південної Осетії», заявивши, що обидва утворення визнані міжнародним співтовариством як незалежні держави.

 

У цьому контексті слід зазначити, що запрошення на конференцію президента Грузії М. Саакашвілі свідчить про готовність ЄС і США сприймати позицію Грузії та водночас підтверджує відсутність прогресу у цьому питанні: «грузинське питання» продовжує залишатися «каменем спотикання» у відносинах РФ і Заходу.

 

Окрему панель на конференції було присвячено питанням кібербезпеки і кібертероризму. Серед головних викликів сучасності, пов’язаних з кіберпростором, було названо інтернет-злочини, промисловий шпіонаж та тероризм.

 

У ході конференції виникло декілька сенсаційно-гострих моментів. Один з них був пов'язаний з прямим відео-включенням виступу уповноваженого США з питань Єгипту Ф. Вайснера, який виступив проти відставки єгипетського президента Х. Мубарака, що явно йшло врозріз з офіційною позицією Білого Дому і спричинило скандал. Увагу світових ЗМІ привернув також вислів прем’єр-міністра Великої Британії Д. Кемерона, який, говорячи про небезпеку екстремізму, заявив про провал ідеї мультикультуралізму. Ці слова Д.Кемерона викликали демонстрації протесту з боку  мусульманських організацій. Примітно, що найбільш контроверсійними виявилися заяви, пов’язані з різним тлумаченням демократичних цінностей в країнах поза межами Європи, і це невипадково, оскільки події в Єгипті (а перед тим в Тунісі) висунули ці питання на перший план.

 

Загалом на Мюнхенському форумі прозвучало чимало заяв щодо ситуації в Єгипті. Канцлер ФРН А.Меркель у своєму виступі застерегла, що за жодних обставин не можна допустити «тотального  вакууму влади» в цій країні. Водночас державний секретар США Г.Клінтон закликала до «духу толерантності й компромісу» між владою і опозицією Єгипту, щоб не допустити хаосу. На тлі нинішніх протестів у регіоні Близького Сходу генеральний секретар ООН Пан Гі Мун звернувся до всіх арабських країн з вимогою не забувати про необхідність дотримання прав людини та соціальної справедливості.

 

Такі заклики пояснювалися в основному занепокоєнням, що своїм втручанням у події в Єгипті Захід може спричинити посилення радикальних настроїв в інших країнах регіону. Водночас, у багатьох виступах наголошувалося, що ці події продемонстрували загальну неефективність авторитарних та диктаторських режимів, навіть зовні дружніх до Заходу, оскільки відсутність в них дієвих механізмів зміни влади провокує протестні настрої, створює передумови дестабілізації ситуації в цих країнах та в регіональному масштабі. У деяких виступах навіть містилися заклики не створювати обережними оцінками ситуації в Єгипті враження того, що Захід підтримуватиме диктатури.

 

Висновки і рекомендації

1. 47-ма Мюнхенська конференція продемонструвала, що вона продовжує залишатися найбільш впливовим форумом з питань глобальної та регіональної безпеки. Проблеми нової структури євроатлантичної безпеки і побудови пост-ядерної Європи потребують дальшого обговорення і прийняття узгоджених рішень міжнародного співтовариства.

 

2. Події у Північній Африці скоригували порядок денний конференції і, водночас, засвідчили появу додаткових загроз і викликів, що потребують від Європи та США адекватних дій. На сьогодні позиція Заходу з цього питання перебуває в процесі формування. Ситуацію ускладнює високий ступінь невизначеності характеру розвитку подій в регіоні.

 

3. Масштабні протести в Тунісі і Єгипті привернули увагу учасників конференції до проблем авторитарних режимів, що створюють загрози міжнародному безпековому середовищу через відсутність ефективних механізмів передачі влади та корумпованість. На цьому тлі не виключена можливість перегляду підходів США та ЄС щодо більш жорсткого ставлення до авторитарних та напівавторитарних режимів, зокрема в Європі. Про це свідчить введення ЄС і США економічних санкцій щодо Білорусі.

 

4. Проблематика формування нової структури євроатлантичної безпеки та єдності Європи залишається в центрі уваги світових політичних лідерів. Ключовим для розв’язання проблемних питань, що накопичилися у цій сфері, є характер дальшого розвитку відносин між ЄС, США та РФ, а також співробітництва між РФ та НАТО. Попри значне покращення ситуації на згаданих напрямах в останні два роки, проблема кризи довіри між Росією і Заходом усе ще залишається невирішеною, що віддаляє перспективу побудови нової загальноєвропейської системи безпеки. Водночас роль пострадянських країн, що не є членами ЄС і НАТО, у новий структурах залишається невизначеною.

 

5. Неподоланими залишаються деякі суперечності всередині Північноатлантичного альянсу, а також між НАТО та ЄС. Дискусії точаться навколо напрямку розвитку європейського оборонного потенціалу, а також у сфері розподілу функцій між НАТО та ЄС.

 

6. Розширення сфери дії відносин партнерства в рамках НАТО передбачає активну участь для країн-партнерів у діяльності з підтримання міжнародної безпеки. У перспективі це відкриває для України, будучи позаблоковою державою, можливості брати активну участь у забезпеченні міжнародної безпеки в Європі.   

 

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(Г. Яворська)