Актуальність досліджень. В рамках забезпечення національної безпеки для України важливою проблемою є вдосконалення державного управління оборонно-промисловим комплексом (ОПК), забезпечення структурної перебудови відповідних галузей промисловості, ефективного їх функціонування і розвитку. В той же час компанії українського ОПК взаємодіють зі світовою оборонною промисловістю, яка швидко змінюються в напрямі глобалізації. Тому актуальним питанням є аналіз досвіду та тенденцій трансформації і розвитку світової оборонної промисловості для впровадження їх в Україні та визначення напрямів співпраці українського ОПК з транснаціональними компаніями (ТНК) в глобальному середовищі.
Характеристика глобального середовища. Після закінчення холодної війни в 90-их роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст. різко змінилися глобальні політичні, економічні та науково-технологічні умови функціонування ОПК, що призвело до суттєвих змін діяльності компаній світової оборонної промисловості.
По-перше, було здійснено перегляд оборонної політики держав, перерозподіл оборонних бюджетів, а також перехід до нової структури збройних сил при зниженні їх чисельності, що призвело до зменшення оборонних замовлень та зміни структури цих замовлень для підприємств ОПК. Так за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру (SIPRI) світові оборонні витрати з 762 млрд дол. США у 1993 р. зменшились до 690 млрд дол. США у 1998 р., а потім вони розпочали стрімко зростати. У 2009 році оборонні витрати становили 1530 млрд дол. США. У порівнянні з 2000 роком цей показник збільшився на 49 %. У цілому світові оборонні витрати в 2010 році, за оцінкою SIPRI, становили 1630 млрд дол. США. Світова оборонна промисловість також нарощує своє виробництво. Якщо в 2005 р. загальний світовий обсяг виробництва продукції суто військового призначення дорівнював 289,4 млрд дол. США, то у 2009 р. - 400 млрд дол. США.
По-друге, з кінця ХХ-го - початку ХХI-го ст. сучасна світова економіка відображає риси принципово нового процесу – процесу глобалізації усіх сторін суспільного життя. Характерною особливістю глобалізації є рух міжнародних потоків (капіталів, інформації, технологій тощо), які в умовах лібералізації міжнародних ринків майже не є підконтрольними національним законодавствам. Ці потоки циркулюють між ТНК, які є основною рушійною силою процесу транснаціоналізації та глобалізації. Такий процес завдяки ТНК відкриває чималі можливості в промисловому виробництві та веденні бізнесу в світовому масштабі. На 2009 рік за оцінками ООН число ТНК дорівнювало 82 000, а кількість філій - 810 000. У 2008 році оборот ТНК складав більше 30 трлн дол. США. Такі процеси глобалізації призвели до посилення ролі ТНК у світовій оборонній промисловості.
По-третє, поява на основі науково-технічного прогресу принципово нових технологій суттєво змінили організацію розробок та випробувань високотехнологічних озброєнь та військової техніки (ОВТ), у тому числі взаємодію з науковими установами різних держав на основі інновацій. Особливо це стосується високотехнологічних програм з великою вартістю. Наприклад, за даними Головного контрольного управління (Government Accountability Office, GAO) США витрати на проведення НДДКР і на закупівлю перших прототипів літака F-35 для випробувань у компанії Lockheed Martin за останні десять років (2001-2010) склали 56,1 млрд дол. США, а в цілому вартість реалізації програми літака F-35, що включає етапи розробки, випробувань, серійного виробництва понад 2500 літаків, вже сьогодні оцінюється більше як у 300 млрд. дол. США. З урахуванням етапів експлуатації, ремонту та утилізації вартість цієї програми за оцінками експертів може досягти 1000 млрд дол. США.
По-четверте, виробництво принципово нових озброєнь та військової техніки в умовах малосерійного виробництва та швидких змін технологій виробництва (роботизовані промислові комплекси, інформаційні технології проектування та підготовки виробництва тощо) також суттєво змінює структуру компаній ОПК. Застосування комерційних технологій щодо виробництва товарів оборонного призначення дало синергетичний ефект розвитку оборонної промисловості в цілому.
У сукупності це спонукало до неминучості корінної трансформації ОПК з метою його адаптації до нових економічних умов. В США ці трансформації та перетворення в основному розпочалися в кінці 80-их та на початку 90-их років ХХ ст., в Західній Європі – у другій половині 90-их роках ХХ ст., в КНР - на межі тисячоліть, в Росії – на початку ХХІ ст. і в цей час продовжуються.
В Україні процеси вдосконалення державного управління оборонно-промисловим комплексом України та забезпечення його структурної перебудови почали реалізовуватись з великим запізненням. Хоча ще у 90‑их роках ХХ ст. ці проблеми обговорювалися в науковому, експертному та політичному середовищі, а на початку ХХІ ст. низкою нормативно-правових документів вже були поставлені завдання щодо структурної перебудови українського ОПК (наприклад, Концепція структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України, затверджена Указом Президента України від 5 березня 2002 р. № 219; Державна програма реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року, затверджена Постановою КМУ від 31 березня 2004 р. № 423). Однак поставлені завдання щодо реформування ОПК не були виконані. Так Державна програма реформування та розвитку ОПК на період до 2010 року була провалена (Рішення РНБОУ від 20.07.2007 р. «Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку ОПК на період до 2010 року»). Ця програма перестала діяти після введення в дію «Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу до 2013 року», що затверджена Постановою КМУ від 27.08.08 р. № 766. За оцінками експертів остання програма реформування та розвитку ОПК також не буде виконана через те, що при її формуванні було допущено ряд прорахунків щодо моделей реформування ОПК та врахування світового досвіду.
В подальшому, виходячи з системних позицій, розглянемо трансформацію світової оборонної промисловості.
Враховуючи те, що оборонна промисловість знаходиться значною мірою під контролем держав, то в нових економічних умовах в 90-их роках ХХ ст. та на початку ХХІ ст., при реструктуризації ОПК були висунуті з боку розвинених держав вимоги:
– збереження технологій і можливості розробляти та серійно виготовляти існуючи та нові ОВТ. Наприклад, у період закінчення холодної війни з 1985 по 1993 роки оборонний бюджет США скоротився на 29 %, бюджетні ресурси на закупівлю ОВТ міністерства оборони (МО) США – на 58 %. При цьому фінансування на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) в цей період зменшилося тільки на 8 %, що забезпечило збереження науково-технологічного потенціалу ОПК США;
– вирішення соціально-економічних проблем при скороченні робочих місць. В США цими проблемами займалися на рівні Конгресу, адміністрації президента та Міністерства оборони;
– створення економічно ефективних ринкових компаній, в умовах зменшення замовлень та зростання вартості високотехнологічних озброєнь;
– забезпечення розвитку компаній ОПК з перетворенням їх у ТНК для забезпечення їх діяльності в конкурентному середовищі на світових ринках в умовах глобалізації.
З урахуванням різного ступеня захищеності компаній ОПК від дій в нових економічних умовах, у США, країнах Західної Європи, КНР, Росії та інших виникли різні стратегії реструктуризації компаній в оборонній промисловості, а саме:
– розширення компаніями ОПК сегментів ринків продукції військового призначення за рахунок технологічної та організаційної консолідації декількох фірм, навіть бувших конкурентів;
– об’єднання виробництва ОВТ для декількох держав для зменшення вартості виробництва та розширення ринків збуту;
– виведення компаній із виробництва ОВТ тощо.
Основними тенденціями трансформації та розвитку компаній виробників озброєнь, як правило, стало:
– зосередження основної частки виробництва озброєнь, особливо високотехнологічного з великою вартістю, у ТНК. Проте, переважна більшість сучасних ТНК оборонної промисловості мають чітке національне «ядро»;
– формування ТНК оборонної промисловості на основі багатопрофільності, присутності одночасно на ринках озброєнь та цивільної продукції. Так аналіз продажів 15 найкрупніших у світі компаній-виробників озброєнь (за винятком КНР) у 2007 році показують, що обсяги виробництва та продажу озброєнь від загального виробництва та продажу можуть коливатись в широких межах (Honeywel – 15 %, ЕАDS – 24 %, Boeing – 46 %, BAE Systems – 95 %). Тільки деякі спеціалізовані компанії за даними мають 100 % виробництво озброєнь, наприклад, МВDА (Західна Європа, виробництво ракет), DCNS (Франція, будівництво кораблів), BAE Systems Inc (філія компанії BAE Systems в США) тощо;
– формування стратегічних альянсів ТНК оборонної промисловості. Наприклад, у США ТНК Boeing і IBM у 2010 році створили стратегічний альянс з прискорення розвитку технологій в області систем наземного та космічного базування, які призначені для вдосконалення військового зв’язку, підвищення ефективності розвідувальної діяльності та зміцнення національної безпеки. Обсяг ринку продукції оборонного призначення, створеної на основі таких технологій, приблизно, складе суму порядку 200 млрд дол. США.
В КНР та Росії продовжується реструктуризація оборонної промисловості шляхом створення великих холдингових компаній та перетворення останніх у ТНК.
Протягом 90-их рр. ХХ ст. і на початку ХХІ ст. інтеграція оборонної та цивільної сфер, «корпоратизація» і реорганізація системи державного управління оборонною промисловістю стали основним напрямом реформ китайського ОПК. Це заклало фундамент для динамічного розвитку цієї галузі у КНР в наступні роки на основі створення високо диверсифікованих компаній, які за своєї діяльністю поступово трансформуються в ТНК. За оцінками обсяг виробництва та продажу озброєнь китайськими компаніями у 2003 році становив 20-35 % від загального виробництва та продажу, який дорівнював 315 млрд юанів (38 млрд дол. США). За даними Білої книги КНР з питань оборони за 2004 рік частка виробництва та продажу цивільної продукції у 2003 році складала понад 65 % загального виробництва китайської оборонної промисловості.
В цілому основними принципами реформ компаній ОПК КНР були наступні.
По-перше, реформування ОПК носило комплексний характер. Розвиток оборонної промисловості розглядався у світлі загального розвитку економіки та науково-технологічної бази. Інтегральна взаємодія науково-технологічного та оборонно-промислового комплексів була та є ключовим чинником успіху стратегії реформування ОПК КНР.
По-друге, здійснюючи модернізацію та реорганізацію національних ОПК і системи державного управління, в КНР частково копіювали досвід західних країн (у першу чергу США). Особливо яскраво це проявлялося в системі стратегічного планування розвитку національної оборонної промисловості.
По-третє, одною з головних цілей державного управління оборонною промисловістю КНР було та є зміцнення і розширення виробничого і наукового потенціалу ОПК, а також підвищення конкурентоспроможності та ефективності функціонування галузі. При цьому необхідно підкреслити визначальну роль державних органів КНР у створенні необхідного інституціонального середовища для успішного втілення даних перетворень, що широко використовують як політичні ініціативи, так й економічні і законодавчі інструменти.
У Росії в рамках реструктуризації підприємств ОПК в останні 10 років були створені і почали працювати ряд інтегрованих компаній оборонної промисловості (ОАК, ОСК, ОДК, ВАТ «ОПК «Оборонпром», ВАТ «Вертольоти Росії», ВАТ «Науково‑виробнича корпорація «Уралвагонзавод», концерн ППО «Алмаз-Антей» тощо). В стратегіях розвитку цих інтегрованих компаній поставлені завдання перетворення їх в високо диверсифіковані ТНК. Наприклад, ВАТ «Вертольоти Росії», що є єдиним розроблювачем і виробником вертольотів у Росії, виробляє цивільну та оборонну продукцію. Ця компанія поступово перетворюється в ТНК. Вона офіційно оголосила про намір розмістити власні акції на фондових біржах. Компанія також почала формувати за кордоном мережу підприємств зі складання вертольотів, їхньому обслуговуванню та ремонту (Індія, Мексика тощо).
На сьогодні Україна має розгалужений, нерівномірно розвинений, недостатньо скоординований ОПК. Економічний стан його підприємств характеризується незбалансованістю структури оборонних виробництв, високим рівнем зношеності основних фондів, низькою рентабельністю роботи більшості підприємств, низьким рівнем завантаження виробничих потужностей. Коефіцієнт оновлення основних виробничих фондів дуже низький, становить не більше 2,5 % у рік, а це визначає наростаюче технологічне відставання від провідних країн світу.
Відсутність замкнених циклів виробництва, проблеми з обмеженням імпорту комплектуючих для виробництва ОВТ та вкрай низьке державне оборонне замовлення змушують українські компанії шукати шляхи співробітництва із ТНК (комплектуючі, матеріали, окремі системи, агрегати, блоки, прилади, нові ринки тощо), створюючи нові системи кооперації з розробок та виробництва ОВТ.
Застаріле обладнання обумовлює пошук шляхів співробітництва українських компаній з ТНК щодо залучення сучасних технологій та технологічного обладнання. Проте, це доволі складне завдання, яке тягне за собою узгодження відповідних стандартів виробництва, експлуатації, ремонту та іспитів. Зокрема, важливим для співробітництва компаній є застосування інформаційних технологій (ІТ) управління виробництвом.
Разом з тим, таке співробітництво з ТНК приховує низку можливих загроз економічній безпеці України через наступні негативні процеси:
– переважне спрямування інвестицій ТНК у виробництва із застарілими технологічними укладами та низько технологічні галузі компаній ОПК;
– безпрецедентний відплив прибутків закордонних філій ТНК на фінансування внутрішнього інвестиційного процесу материнських компаній ТНК оборонної промисловості, в той час коли на реінвестування в розвиток українських філій буде надходить мізерна їхня частка;
– невиконання умов договорів купівлі-продажу пакетів акцій компаній ОПК під інвестиційні зобов’язання;
– вияви загрози щодо доведення іноземними власниками до банкрутства, блокування діяльності, стагнації виробництва вітчизняного підприємства ОПК, як потенційного конкурента іноземному підприємству;
– захоплення найрозвинутіших і найперспективніших сегментів промислового виробництва компаній ОПК країни, її науково-дослідних структур з метою перехоплення пріоритету та переведенням отриманого ноу-хау за кордон.
В Україні також існує критична загроза економічній безпеці, що пов’язана із втечею капіталу національних ТНК і небажанням їх фінансувати та здійснювати інноваційний розвиток компаній українського ОПК. При співпраці з ТНК (інвестиції, спільне виробництво, закупівля технологій тощо) також виникають проблеми інтелектуальної власності. Особливо ці проблеми чутливі при виробництві та розробках ОВТ, експорті продукції військового призначення в треті країни тощо.
В останні роки питання інтелектуальної власності з боку ТНК та держав є центральними при ВТС. Наприклад, президент Росії Д. Медведєв у квітні 2011 року підписав Федеральний закон «Про внесення змін у Федеральний закон «Про військово-технічне співробітництво РФ з іноземними державами». Цим законом забезпечується формування ефективного механізму захисту та контролю прав РФ на результати інтелектуальної діяльності, які були отримані або передані в ході ВТС з іноземними державами. Президент Росії Д. Медведєв у травні 2011 року підписав указ про створення федеральної служби з інтелектуальної власності РФ шляхом перейменування Роспатенту і додавання до нього функцій Федерального агентства з правового захисту результатів інтелектуальної діяльності (ФАПРІД), яке, у свою чергу, буде розформовано. У повноваження нової служби входитиме правова охорона результатів інтелектуальної діяльності як цивільного, так і воєнного призначення.
Стратегічним завданням України має бути максимальна гармонізація національних економічних інтересів та інтересів ТНК. Необхідним першим етапом є власне визначення цих інтересів.
Інтереси ТНК очевидні і цілковито підпадають під класичне визначення трьох груп інтересів (екзистенційних - інтересів виживання самої ТНК у конкурентній боротьбі, еволюційних - інтересів ТНК зростання та отримання прибутку, домінаційних – намагання підвищити свою могутність і вплив). При цьому, жодним чином не применшуючи значення інших цілей, слід констатувати факт, що для ТНК, як суб’єкта бізнесу, принциповим є еволюційний критерій отримання (чи максимізації) прибутку.
Основним інтересом держави є дотримання економічної безпеки в контексті залучення ТНК у оборонно-промисловий сектор економіки, що має забезпечити вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки за рахунок її переорієнтації на інноваційний розвиток у високотехнологічному напрямі, і, в свою чергу, стане наслідком якісного зростання макроекономічних показників України.
Виходячи з цього, політика уряду України має бути спрямована, з однієї сторони, на оптимальне використання можливостей транснаціоналізації, з іншої на нейтралізацію її негативних наслідків; вона має бути комплексною та ґрунтуватися на чітко визначених національних пріоритетах розвитку. У програмі діяльності уряду та у відповідних законодавчих актах мають бути розроблені та закріплені регулятивні механізми, які мають містити одночасно систему стимулів щодо залучення іноземних ТНК та систему амортизаторів можливих негативних впливів транснаціоналізації.
Відповідно до такого завдання стратегія взаємодії компаній ОПК України з ТНК має враховуватися наступні правила:
- забезпечення прийнятного інвестиційного клімату для залучення та діяльності іноземних ТНК в Україні. Для співпраці та конкуренції майбутніх українських ТНК оборонної промисловості з іншими ТНК в глобальному середовищі доцільно українське законодавство адаптувати до рівня ЄС, у тому числі про інтелектуальну власність, про військово-технічне співробітництво, про іноземні інвестиції в компанії ОПК тощо;
- нейтралізація загроз від діяльності іноземних ТНК в контексті дотримання економічної безпеки держави;
- створення власних ТНК оборонної промисловості, як це зробили раніше США і країни ЄС та продовжують розвивати такі компанії КНР, Росія, Індія, Бразилія та ін. Досвід цих держав свідчить, що національний капітал здатний витримувати конкуренцію із ТНК тільки у випадку, якщо він сам структурується в потужні фінансово-промислові групи, які будуть адекватні міжнародним аналогам і здатні проводити активну зовнішню економічну політику. Одним із головних напрямів у забезпеченні високої ефективності реструктуризації компаній ОПК України має стати вибір раціональної форми участі держави у функціонуванні оборонної промисловості;
- впровадження дієвого стратегічного менеджменту в компаніях ОПК, паралельно з відповідними заходами вдосконалення функцій і структури органів державної влади, нормативно-правової бази їх діяльності по управлінню ОПК.
На сьогоднішній день в рамках взаємодії з ТНК, українська економіка не може дотримуватися жорстких протекціоністських заходів, а забезпечення прийнятного інвестиційного клімату в більшій мірі стає наслідком нейтралізації більшості загроз з боку ТНК, адже, поліпшуючи умови бізнесу, держава відсторонюється від таких загроз як, наприклад: надмірне використання трансфертного ціноутворення у діяльності ТНК, протиправний відплив капіталу з України, одночасно підвищує рівень реінвестування економіки іноземними ТНК, збільшує обсяги надходження зовнішніх інвестиційних ресурсів тощо.
Висновки
1. Аналіз глобалізаційного середовища та діяльності провідних ТНК світової оборонної промисловості показує.
По-перше, переважна більшість сучасних ТНК оборонної промисловості мають чітке національне «ядро», багато диверсифіковані холдинги у більшості з акціонерною структурою капіталу та диверсифіковані по номенклатурі продукції військового та цивільного сектору.
По-друге, найбільші у світі ТНК оборонної промисловості створені в останні два десятиліття в результаті активної консолідації та поглинання інших компаній. Великі кампанії-виробники озброєнь продовжують придбання високотехнологічних фірм в області виробництва електроніки, програмного забезпечення та нових технологій.
По-третє, в рамках свого розвитку та посилення власної конкурентноспроможності ТНК оборонної промисловості створюють стратегічні альянси з іншими ТНК, особливо з компаніями в інформаційних галузях економіки.
2. Для формування компаній оборонної промисловості України як ТНК необхідно відпрацювати адекватні стратегії адаптації компаній ОПК відповідно до нових умов глобалізації на основі стратегічного аналізу.
3. Світовий досвід показує, що напрями співпраці компаній ОПК України з ТНК мають базуватися на таких принципах:
- забезпечення прийнятного інвестиційного та інноваційного клімату для залучення іноземних ТНК в Україні за рахунок удосконалення законодавчої та іншої нормативно-правої бази;
- нейтралізація загроз від діяльності іноземних ТНК в контексті дотримання економічної безпеки держави;
- створення власних ТНК оборонної промисловості, як засіб залучення в ОПК інвестицій та інновацій для впровадження передових технологій і проведення нових досліджень і розробок, просування національних інтересів в міжнародному економічному просторі.
4. До відпрацювання напрямів співробітництва компаній українського ОПК з ТНК оборонної промисловості важливим є визначення на державному рівні концептуальних положень щодо майбутнього бачення національного ОПК в контексті системних підходів та механізмів формування і реалізації в державі: оборонно-промислової політики; військово-технічної політики; політики військово-технічного співробітництва; промислової політики та науково-технічної політики.
Відділ оборонних стратегій та військово-технічної політики
(О. Свергунов)