Концепт аксіологічної парадигми засадничих принципів і ціннісних засад забезпечення національної безпеки України

Резюме

 

Записку присвячено обґрунтуванню принципово нових теоретичних підходів щодо забезпечення національної безпеки України на нинішньому етапі державотворення з урахуванням результатів останніх президентських виборів в умовах гібридної агресії з боку Російської Федерації. Досліджено міжнародний історичний досвід з питань розвитку політологічної теорії нації на прикладі США та Європи. Проаналізовано ефективність вітчизняного нормативно-правого поля щодо сектору безпеки і оборони. Вивчено світову практику глобальної рейтингової оцінки стану стійкості суспільства і держави. На підставі аналізу кращих міжнародних практик у сфері моніторингу ключових міжнародних індексів, розроблено алгоритм впровадження модернової системи комплексної оцінки стану національної безпеки України, окреслено пріоритети державної безпекової політики та вироблено пропозиції щодо вдосконалення українського законодавства у цій сфері.

 

Концепт аксіологічної парадигми засадничих принципів і ціннісних засад забезпечення національної безпеки України

 

Адекватне, щодо сучасних умов, розуміння засадничих принципів і ціннісних засад забезпечення власної національної безпеки має непересічне значення для будь-якої країни світу. На сьогодні згідно чинного українського законодавства, зокрема п. 9 статті 1 Закону України «Про національну безпеку України», національна безпека визначається як захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз[1].

Відповідно до п. 10 статті 1 цього ж Закону, національні інтереси України – це життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

При цьому особливий наголос робиться саме на забезпеченні фундаментальних національних інтересів України, якими проголошено:

1. державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;
2. сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;
3. інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами[2].

Вивчення теоретико-методологічних засад та нормативно-правових підходів щодо визначення національних інтересів і забезпечення національної безпеки України показує, що наша держава повністю спирається на американську модель формування нації на основі існуючої теорії політичної ідентичності «держава-нація» (конструктивізм)[3].

Згідно цієї теорії, яку було обґрунтовано в середині ХХ ст., багатонаціональна держава має функціонувати на зразок «плавильного тигля» («Melting Pot»), який би сплавляв воєдино представників усіх расово-етнічних груп незважаючи на їхні колишні столітні традиції, тисячі прихильностей та історичних згадувань. При цьому базисом політики забезпечення національної безпеки згідно теорії «держави-нації» виступають територіальна цілісність, суверенітет та непорушність державного устрою[4].

Згадана політологічна теорія є основою формування сучасної політики національної безпеки в Сполучених Штатах, Російській Федерації та певною мірою у Китаї. Для України, скоріш за все, прихильність до теорії «держава-нація» виступає своєрідним «пережитком минулого» колишньої приналежності до супердержави СРСР та свідченням певного консерватизму щодо розвитку теоретико-методологічних і нормативно-правових підвалин забезпечення національної безпеки.

Політологічний аналіз нинішнього етапу українського державотворення, зокрема результатів останніх президентських виборів показує, що існуючі теоретико-методологічні підходи щодо забезпечення національної безпеки України не повною мірою відповідають сучасним вітчизняним реаліям. Український народ, через своє електоральне волевиявлення, однозначно довів, що визначальними для нього є не питання геополітики та непорушності владної вертикалі, а насамперед проблеми соціально-економічного та внутрішньополітичного характеру: припинення військових дій і реабілітація постраждалих, рівень життя, соціальна справедливість, невідворотність покарання за скоєні злочини, повнота реалізації конституційно закріплених прав і свобод громадян тощо. А відтак, об'єктивно виникла необхідність у зміні пріоритетів щодо забезпечення національної безпеки України.

Діючий Закон України «Про національну безпеку України» від 21 червня 2018 р. (далі – Закон)[5] містить значну кількість норм, що регулюють питання сектору безпеки і оборони України. У ньому досить докладно розписано, як повинен здійснюватися демократичний цивільний контроль над сектором (розділ ІІІ), його склад та керівництво (розділ ІV), планування і керівні документи у сферах національної безпеки і оборони (розділ V). Проблеми внутрішньополітичної, економічної, соціальної, гуманітарної та науково-технологічної безпеки, цивільного захисту, екології не розглядаються.

Постає завдання подальшого розвитку положень згаданого Закону з огляду на необхідність вживання та визначення терміну «нація», обґрунтування, розкриття, структурування та аналізу терміну «національна безпека». Так, на нашу думку, національна безпека не виступає в якості похідної від нації, не розкриває усю повноту своїх складових (сфер) та обмежена виключно силовим блоком.

Європейська модель демократичного народовладдя, до якої конституційно прагне Україна, спирається на політологічну теорію «нація-держава». За визначенням французького історика Ернеста Реннана: «Нація – це насамперед душа, духовний принцип. Вона складається з двох частин. Перша – це спільна спадщина багатих спогадів про минуле. Друга – це теперішня згода і бажання жити разом. Визначальним для нації є не набір певних ознак, а суб'єктивне відчуття членів нації своєї приналежності до однієї спільноти. Суттю європейської нації є відчуття самоусвідомлення. Вона може втратити або змінити свої зовнішні ознаки, не втрачаючи при цьому відчуття життєвої унікальності того, що робить її нацією»[6].

Спираючись на європейську модель теорії нації та розвиваючи аксіологічну парадигму науково-практичного феномену забезпечення національної безпеки України, вважається за доцільне розглядати українську націю, насамперед, як етносоціальну спільність зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності, спільністю історичної долі, прихильністю національним матеріальним та духовним цінностям, а також територіально-мовною та соціально-економічною єдністю.

Для вітчизняної наукової школи ґенеза поняття «національна безпека» базується, насамперед, на етимології самого терміну «безпека», яка визначається семантикою української мови (безпека – відсутність небезпеки, збереження, надійність), діалектикою та співставленням безпеки і небезпеки, а також законодавчо закріпленим поняттям «національна безпека».

Національна безпека для українців виступає визначальною якісною ознакою (атрибутом) суспільства щодо його цілісності, відносної стійкості, громадянської злагоди та характеризує надійність існування й стійкість розвитку соціально-політичної системи держави.

На наше глибоке переконання, національна безпека України – це, передусім, захищеність життєво важливих інтересів Української нації. І будь-яка деталізація щодо об’єктів, суб’єктів, принципів забезпечення, пріоритетів та загроз національним інтересам, державної політики з питань національної безпеки тощо – є надзвичайно складним фаховим інтелектуальним процесом, який повинен здійснюватися не ситуативно обраними політиками, а проводитися досвідченими науковцями-практиками шляхом постійних консультацій з усіма зацікавленими сторонами.

Фундаментальними національними інтересами, на захист яких повинна бути спрямована уся система забезпечення національної безпеки України є:

• географічні та етнічно-культурні кордони;
• єдність та неподільність нації, ототожнення населення і кожного окремого індивіда з нацією;
• суверенність, як складова самостійності (незалежності) держави та формальної рівності з іншими націями світу;
• народовладдя, згідно якого державна влада є легітимною лише тоді, коли вона підтримується народом і служить інтересам народу (нації);
• культура (мова, моральні та духовні цінності, вірування, звичаї, традиції тощо);
• уявлення про існування нації в часі, в минулому та майбутньому;
• особливе відношення до певної історичної території, її природно-ресурсного та екологічного потенціалу[7].

Застосування функціонально-діяльнісного підходу при формулюванні засад забезпечення національної безпеки України:

• дозволяє розглядати національну безпеку як суспільне динамічне явище, яке постійно змінюється та еволюціонізує;
• базується на аналізі та характеристиці національної безпеки через процес збереження й підтримання її стійкого стану як цілісного утворення, що забезпечує захищеність особи, суспільства та нації від різноманітних загроз;
• дає змогу виявляти й оцінювати реальні та потенційні можливості суспільства щодо належного забезпечення захисту людини і держави;
• надає можливість визначати спроможність соціальної системи адекватно реагувати на небезпеки, загрози й виклики національній безпеці та діяти на упередження.

Разом із тим національна безпека включає і особливий вид специфічної діяльності щодо її забезпечення, яка охоплює систему заходів, спрямованих на запобігання відповідних небезпек та загроз. Цільовою функцією національної безпеки виступає саме захист українського народу від небезпек та загроз різного характеру, під якими слід розуміти сукупність несприятливих факторів (наявних, або латентних), які прямо або опосередковано впливають на нормальний стан функціонування суспільства. Це також передбачає, що держава і суспільство займають наступальну позицію щодо належного забезпечення захисту життєво важливих національних інтересів та превентивно протидіють існуючим (імовірним) загрозам.

Проведений аналіз основ європейського законодавства дозволяє виокремити такі першочергові визначальні цілі, які мають усі підстави бути врахованими під час вдосконалення чинного законодавства України у сфері забезпечення національної безпеки:

• постійне зростання рівня життя населення;
• досягнення й підтримка необхідного рівня захищеності прав і свобод людини та громадянина;
• підвищення рівня захищеності населення від надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру, а також від терористичних загроз;
• забезпечення законних прав та інтересів організацій і громадських об'єднань;
• зниження рівня правопорушень та злочинів, захист матеріальних і духовних цінностей суспільства від загроз кримінального характеру;
• збереження громадянського миру й суспільної злагоди, сприяння етноконфесійному діалогу, підтримання політичної, соціальної та економічної стабільності;
• належне функціонування системи ефективної протидії загрозам людині та суспільству;
• динамічний характер самої системи забезпечення громадської безпеки (її здатність вчасно виявляти та нейтралізовувати небезпеки й загрози власному нормальному функціонуванню, спроможність своєчасно перебудовуватися відповідно до мінливості ситуації).

Оцінка стану національної безпеки має непересічне значення для будь-якої країни світу. Особливої актуальності для нас ця наукова і практична проблема набула після анексії Кримського півострова та розгортання гібридної агресії з боку Російської Федерації. Об’єктивна оцінка стану національної безпеки, постійний ефективний моніторинг у цій сфері виступають невід’ємною складовою системи забезпечення національної безпеки Україні та потребують систематичного фахового експертно-прогнозного супроводу.

За останніми даними, Україна дещо посилила свої позиції у ключових міжнародних рейтингах, що дає усі підстави говори про певну стабілізацію обстановки у країні в цілому, відчутне покращення ситуації з податковим навантаженням, економічною свободою, конкурентоспроможністю вітчизняних інституцій, гендерною рівністю тощо. Аналіз динаміки показників ключових міжнародних індексів опосередковано свідчить про неухильне поступове зростання стійкості української держави і суспільства у сфері національної безпеки.

Усталена світова практика оцінки стану національної безпеки ґрунтується на методиці використання відповідних спеціальних індикаторів (індексів), які дозволяють найбільш неупереджено оцінювати стан (або зміни) в окремих сферах життєдіяльності країни (суспільства). Основною метою застосування такої методики є оцінка поточного стану справ (події) в окремій сфері життєдіяльності, розробка прогнозу найбільш імовірного розвитку ситуації, а також вироблення стратегії (плану дій) щодо її позитивного вирішення.

Проведений аналіз дозволяє виділити два основних підходи, які використовуються провідними країнами світу та передбачають застосування спеціальних індикаторів (індексів) щодо оцінки стану національної безпеки.

Перший. Побудова системи індикаторів (індексів), за допомогою яких можна судити про окремі аспекти стану та перспективного розвитку певних сфер життєдіяльності держави (суспільства), наприклад:

• задоволеність громадян ступенем захищеності своїх конституційних прав і свобод, особистих та майнових інтересів, зокрема, від злочинних посягань;
• вага сучасних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки у структурах сектору безпеки і оборони країни;
• очікувана тривалість життя;
• валовий внутрішній продукт на душу населення;
• частка видатків у валовому внутрішньому продукті на розвиток науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо;
• децильний коефіцієнт диференціації доходів і споживання (співвідношення доходів 10 % найбагатшого населення до доходів 10 % найбіднішого; або середньодушових обсягів споживання товарів та послуг);
• рівні інфляції та безробіття;
• частка території країни, яка не відповідає визнаним екологічним нормативам.

Другий. Вироблення інтегральних (агрегованих) індексів з метою комплексної оцінки загального стану національної безпеки держави. Головна вада такого підходу полягає у тому, що практично неможливо чітко визначити вагу вихідних показників щодо оцінки загального стану національної безпеки без втрати їхньої значущості, а відтак – уникнути суб'єктивності.

Нині у світі відсутній загальноприйнятий науково обґрунтований кількісний показник (індекс), який би об’єктивно вимірював загальний стан національної безпеки. Проте багатьма країнами світу та міжнародними організаціями досить широко використовуються різноманітні методики, які дозволяють опосередковано, через аналіз кількісних показників окремих аспектів суспільно-політичного, економічного, соціокультурного, екологічного та іншого життя країни виходити на загальну оцінку стану забезпечення національної безпеки як окремої країни, так і регіону в цілому.

До таких методик, аналіз показників (індексів) яких в сукупності дозволяє вийти у першому наближенні на більш-менш об’єктивну оцінку загального стану національної безпеки, слід віднести:

• Індекс стійкості суспільства (The Sustainable Society Index) – комбінований показник Фонду стійкого суспільства (Sustainable Society Foundation), який вимірює досягнення країн із позиції стійкості суспільного розвитку[8].
• Worldwide Governance Indicators (WGI) – методика, показники якої можна використати задля оцінки загального стану кожної окремої країни світу у сфері національної безпеки. У межах проекту, започаткованого Світовим банком (WB) з 1996 р., представлено сукупні та індивідуальні показники успішності врядування в окремих країнах світу за шістьома ключовими рейтингами (індексами) управління. Сукупні показники WGI об’єднують погляди великої кількості респондентів з більш ніж 30 організацій, установ та експертів, використовують понад 40 джерел даних, стосуються майже 200 країн і оновлюються щорічно, починаючи з 2002 р.

На сьогодні Україна представлена більш ніж у трьох десятках різноманітних глобальних світових рейтингах, які визначають наше місце серед інших країн світу майже за сотнею параметрів, що характеризують ситуацію практично в усіх сферах людської життєдіяльності. Проте жоден із глобальних рейтингів не ставить за мету провести комплексне інтегральне ранжирування країн світу за критеріями захисту національної безпеки та ефективності функціонування сектору безпеки і оборони. У світі на сьогоднішній день не існує універсальних методик, які б дозволили провести об’єктивний порівняльний аналіз рейтингу України серед інших країн світу в контексті реалізації власних національних інтересів та забезпечення національної безпеки.

В умовах гібридної війни, яку розв’язала Російська Федерація не лише проти України, а і решти цивілізованого світу (втручання в останні вибори Президента Сполучених Штатів, провокування хвилі незаконної міграції до Європейського Союзу, терористичні акти у Великій Британії, громадянська війна у Сирії тощо), міжнародна громадськість вкрай потребує розробки й запровадження комплексної методики оцінки стану національної безпеки. Практична реалізація такого проекту безсумнівно позитивно вплине на імідж України на світовій арені і виведе нашу країну на якісно новий рівень міжнародної співпраці.

Існуючий досвід розробки в Україні власних (ексклюзивних) методик оцінки стану національної безпеки показує, що цей процес поки що не має більш-менш логічного завершення, а відтак – практичного впровадження. При цьому основними вадами виступають відсутність єдиного підходу і суб’єктивність в оцінці стану національної безпеки, брак інструментарію та фінансового забезпечення ведення постійного моніторингу. І навіть, якщо нам все ж таки колись вдасться розробити ексклюзивну систему оцінки стану національної безпеки, процес її визнання на міжнародній арені вбачається досить проблематичним.

Висновки та пропозиції

Беручи до уваги нинішню внутрішньополітичну ситуацію в країні, а також невщухаючу гібридну агресію з боку Російської Федерації, розробка й запровадження нових науково-обґрунтованих підходів щодо забезпечення національної безпеки в Україні виступає одним із пріоритетів сучасного етапу українського державотворення, що безпосередньо впливає на процеси в соціально-економічній, політичній, морально-психологічній та інших сферах життєдіяльності українського суспільства. Проголошений та підтриманий абсолютною більшістю Українського народу євроінтеграційний курс розвитку вимагає від нас якнайскорішої адаптації й впровадження найкращих загальновизнаних демократичних інструментаріїв публічного управління в усіх сферах суспільного життя. Із метою забезпечення національної безпеки в Україні, підтримання громадської злагоди та спокою вбачається за доцільне:

1. Визначити й розкрити у Законі України «Про національну безпеку України», відповідно до загальнонаукових підходів та міжнародних стандартів, зміст таких понять, як «нація», «національні інтереси», «національна безпека», «суб’єкти й об’єкти національної безпеки» тощо, окреслити їхню структуру, ієрархію, взаємозв’язки та унормувати конкретні практичні інструментарії забезпечення усіх сфер національної безпеки України.

2. Розробити принципово нову об’єктивну систему оцінки стану національної безпеки України, яка б ґрунтувалася на використанні показників глобальних рейтингів (ключових міжнародних індексів), і запровадити її за таким алгоритмом:

• на першому етапі. Не розробляти власні ексклюзивні індикатори оцінки стану національної безпеки України, а запозичити їх у вже існуючих загальновизнаних світових рейтингах. Необхідно лише визначитися, які саме з показників нам необхідні для якнайповнішої характеристики стану національної безпеки України[9].
• на другому етапі. Необхідно провести систематизацію (групування) запозичених параметрів (індексів) за сферами національної безпеки України. За необхідності, на їхній підставі виробити інтегральні (агреговані) індекси задля комплексної оцінки загального стану національної безпеки.                 Далі –  визначитися із формою та періодичністю представлення отриманих результатів (порівняльна таблиця, графіки, карти тощо).
• на третьому етапі. Виробити й запровадити цілеспрямовану міжнародну піарівську стратегію з метою просування розробленої нами методики (глобального рейтингу) оцінки стану національної безпеки будь-якої держави (суспільства). На цьому етапі обов’язкова участь міжнародних організацій, української світової діаспори та іноземних представництв.

Запропонований сценарій запровадження комплексної методики оцінки стану національної безпеки України відповідає сучасним демократичним принципам міжнародної співпраці, спирається на новітній загальнодоступний інструментарій, не потребує додаткових фінансових ресурсів та може бути реалізований у найкоротший термін.

3. Запровадження в Україні європейських підходів щодо забезпечення національної безпеки потребуватиме докорінної зміни сутності нашої державної політики у цій сфері. Наріжним каменем діяльності глави держави та українського уряду щодо забезпечення національної безпеки мають стати, насамперед, захист кожного окремого громадянина і суспільства в цілому від загроз їхньому благополуччю та процвітанню, створення належних умов задля нормальної життєдіяльності, впевненість у завтрашньому дні, реалізація повною мірою духовно-культурних потреб тощо. Заходи із забезпечення національної безпеки повинні мати, насамперед, превентивний упереджуючий характер із першочерговою орієнтацію на внутрішньополітичну, соціально-економічну, гуманітарну та техногенну безпеку з метою підтримання нормальної життєдіяльності українського суспільства та недопущення соціальних збурень.

 

Сьомін С. В.

відділ проблем розвитку сектору безпеки

Національний інститут стратегічних досліджень

травень 2019 р.

 

[1] Більш докладно див.: Закон України «Про національну безпеку України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19

[2] Закон України «Про національну безпеку України», ст. 3, п. 3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19

[3] Примітка: конструктивізм – науковий напрям, який представляє етнічну спільність (націю) як своєрідний конструкт, що виникає завдяки інтелектуального впливу окремих особистостей (культурних або владних еліт) та спирається на широкий спектр штучного створення й впровадження етнічних традицій. Розробники: Б. Андерсон, П. Бурдьо, Е. Геллнер, Е. Хобсбаум.

[4] Більш докладно див.: Yitzhaki S. and Schechtman E. The «Melting Pot»: A Success Story? Journal of Economic Inequality, Vol; 7, No. 2, June 2009, pp; 137 - 151.

[5] Більш докладно див.: Закон України «Про національну безпеку України». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19

[6] Ренан Е. Що таке нація? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/59455

[7] Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму. (Етимологія. Сучасні наукові версії). - К., 1999. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/kasian/kas.htm

[8] Більш докладно див.: Фонд стійкого розвитку Sustainable Society Foundation // сайт: Krekdesign, Нідерланди. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ssfindex.com/

[9] Примітка: використання будь-яких параметрів (індикаторів) світових глобальних рейтингів є вільним за умов дотримання авторського права, вони загальнодоступні і регулярно оновлюються.