"Мілітаризація міжнародних морських транспортних шляхів Азії*: висновки для України". Аналітична записка

Поділитися:

Із зростанням могутності нових економічних центрів в Азії посилюється роль прилеглих морських акваторій регіону як найбільш важливих транспортних шляхів світу. Водні комунікації, які є значно вигіднішими, ніж наземні, відіграють провідну роль у розвитку економіки багатьох країн регіону, зокрема Китаю та Індії. Так, сьогодні понад 80 % світової торгівлі нафтою проходить через стратегічно важливі протоки, пов’язані з Індійським океаном – Ормузьську, Малаккську та Баб‑ель‑Мандебську. Окрім енергоресурсів, ними транспортується також значна кількість промислових товарів, що свідчить про зростаючу залежність багатьох країн світу від морських поставок. Саме тому, підтримання стабільності й безпеки морських перевезень становить значний колективний інтерес для країн світу. В той же час, глобальною тенденцією сьогодні є мілітаризація стратегічних морських шляхів. Це значною мірою є актуальним і для Чорноморського регіону.

 

Україна, як морська держава, не може стояти осторонь від вирішення питань, що стосуються використання Світового океану, оскільки її стійкий економічний розвиток, а також інтереси національної безпеки значною мірою базуються на морській діяльності. Україна має економічні інтереси в азійських акваторіях, адже веде інтенсивну торгівлю з низкою країн Азії. Водночас, в регіоні наявні значні загрози в сфері морської безпеки, до яких слід віднести, передусім, високу мілітаризацію, тероризм, а також піратство. Таке явище як піратство, що активізувалося в останні два десятиліття, не тільки напряму загрожує безпеці українських моряків (Україна – третій у світі постачальник робочої сили на морських судах), але здатне серйозно впливати на міжнародний авторитет нашої країни. Перспективи розширення торгівлі з Індією та Китаєм ставлять питання безпеки транспортних шляхів Азії в ранг першочергових для нашої держави, а складна ситуація в Індійському океані сьогодні відкриває перспективні напрями взаємодії України і міжнародного співтовариства в сфері охорони й безпеки морського простору.

 

За результатами 2010 р., згідно з інформацією Стокгольмського інституту досліджень проблем миру, Азійсько-Тихоокеанський регіон (АТР) вийшов на перше місце у світі за темпами мілітаризації. Список найбільших імпортерів зброї очолили Індія, Китай, Республіка Корея й Пакистан. На них припадає більше чверті від загального обсягу світових поставок озброєнь.

 

Зростання військових бюджетів і нарощування військового потенціалу є наслідком нестабільної ситуації в регіоні, пов’язаної, з одного боку, з необхідністю реагувати на існуючі ризики і виклики безпеці (тероризм, піратство, транснаціональна злочинність), а з іншого, більш глобального – зі зростаючою конкуренцією між регіональними державами.

 

Піратство як чинник мілітаризації Світового океану

Процеси мілітаризації в Індійському океані інтенсифікувалися у 2008 р. після захоплення піратами нафтового танкеру «Сиріус Стар» та судна «Фаїна». Разом із рекордними на той час сумами викупів, ці події зафіксували початок нового, більш активного періоду у діяльності піратів і міжнародних зусиль протидії ним.

 

Згідно з інформацією Міжнародного морського бюро, рекордна кількість моряків була захоплена у 2010 р. – 1181, з них 1016 біля берегів Сомалі. Для боротьби з піратами було започатковано операцію ВМС Європейського Союзу «Аталанта» (з 2008 р.) та операцію НАТО «Океанський щит» (з 2009 р.). Для забезпечення «коридорів безпеки» для морських кораблів, які прямують повз Африканський ріг, створено об’єднану оперативно-тактичну групу CTF 151 (із залученням сил 5-го флоту США). На індивідуальній основі патрулювання здійснюють окремі країни Азії та Росія. З 2008 року тільки в північно-західній частині Індійського океану постійно перебувають не менше 40 воєнних кораблів і допоміжних суден.

 

Попри значні міжнародні зусилля у боротьбі з піратством кількість спроб захоплення судів піратами продовжує зростати. За останні 3 роки кількість нападів збільшилася втричі. Ця тенденція продовжилася й у першій половині 2011 р., коли в полоні у піратів перебувало 20 судів і 480 моряків із різних країн. Зростають й суми викупів. В квітні 2010 р. було сплачено найбільший викуп в історії сомалійського піратства – за нафтовий супертанкер «Ірен» його власник змушений був сплатити 11 млн дол. США.

 

Вочевидь, наявність міжнародних сил в Індійському океані та упор на військову тактику боротьби не є достатньо ефективним інструментом вирішення проблеми піратства, хоча більшість країн, залучених до антипіратських військових операцій, спеціалізованих інститутів при ООН та профспілки виступають за їх продовження й подальше нарощування. Більш комплексний підхід передбачає розв’язання проблем бідності, нестабільності й слабкості державної влади в Сомалі та інших країнах, які створюють підґрунтя для піратства[1].

 

Морський вимір конкуренції регіональних держав

Окрім боротьби з піратством, серед інших цілей присутності міжнародних військово-морських сил в регіоні слід назвати: відстеження можливих поставок зброї в Іран, моніторинг активності бойовиків в Сомалі та Ємені, забезпечення безпеки постачання гуманітарної допомоги африканським країнам тощо. Водночас, аналіз процесів, що відбуваються в акваторіях Індійського й Тихого океанів, дозволяє говорити про нарощування військово-морських потенціалів не тільки як про засіб реагування на існуючі загрози безпеці, але й як про частину «великих стратегій» регіональних держав.

 

На думку багатьох дослідників, такою стратегією для США стала ідея глобального домінування, яка прийшла на зміну «стратегії стримування», що панувала за часів «холодної війни». Як і раніше, США покладаються на військову силу для забезпечення власних геополітичних, економічних і стратегічних інтересів в акваторії Світового океану (контроль над Ормузькою протокою – це контроль над 40 % світового експорту нафти, а контроль над Малаккською протокою – це контроль над 80 % нафтового імпорту Китаю)[2].

 

На сьогоднішній день США є провідною військово-морською силою в Індійському і Тихому океанах.

 

Довідково. В регіоні постійно перебувають сьомий і п’ятий флот США, що належать до Тихоокеанського командування ВМС США (USPACOM). Фактично, це найбільша концентрація військово-морських підрозділів США за кордоном, що включають 5 авіаносних груп, приблизно 180 кораблів, 1500 літаків і 100 тис. військового персоналу[3]. На базі 7-го флоту США розгорнута і оперативно функціонує система ПРО «Aegis». США мають щільну мережу військових баз в регіоні, очолюють або задіяні у регулярних широкомасштабних військових навчаннях у південно-східній (Індія, Сінгапур, Малайзія, Таїланд, Філіппіни) та північно-східній Азії (Японія, Республіка Корея), а також у західній частині Тихого океану (Австралія і Нова Зеландія). Для боротьби з піратством США створено дві оперативно-тактичні групи − 150 та 151, а також відкрито військову базу в Джібуті, що дає переваги контролю над виходом в Червоне море. До цього слід додати людські й військово-технічні ресурси, які задіяні у війнах в Іраку та Афганістані і також дислокуються в даному регіоні.

 

Стратегічний характер воєнно-морського домінування в Світовому океані відображений у багатьох доктринальних документах США. У Морській доктрині США (2007 р.) передбачається концентрація морської сили у східній і західній частині Азії, оскільки країни даного регіону є основними торговельними партнерами США, і водночас, саме звідси походить більшість загроз національній безпеці США – з боку як державних, так і недержавних суб’єктів[4]. Постулюється також необхідність забезпечення «свободи маневру» та «свободи доступу» морських сил США в західній частині Тихого та Індійського океанів.

 

Оскільки «свобода маневру» США входить у протиріччя з інтересами Китаю, які в географічному вимірі розширюються разом зі зміцненням його економічних позицій, Пекін також нарощує обсяги озброєння і намагається посилити контроль над прилеглими до нього морськими просторами. Наразі швидкими темпами відбувається модернізація військово-морських сил Китаю.

 

Довідково. В серпні 2011 р. розпочалося випробування першого китайського авіаносця. До 2050 р. Китай планує розгорнути в Індійському океані оперативні ВМС у складі двох авіаносців, двох атомних підводних човнів з балістичними ракетами, 6 багатоцільових атомних підводних човнів, 18 есмінців і близько 30 фрегатів[5]. Активно продовжується будівництво Китаєм військово-морських баз у Пакистані, М’янмі, Бангладеш, Шрі-Ланці (т.зв. «низки перлів»). В перспективі експерти не відкидають можливості відкриття Китаєм своєї військової бази поблизу Аденської протоки. Також, У 2007 р. Китай провів перше успішне випробування протисупутникової системи, спричинивши занепокоєння США щодо надійності функціонування їх системи глобальної ПРО.

 

Звичайно, навіть у разі успішної реалізації згаданих завдань збройні сили Китаю будуть поступатися збройним силам США, зокрема, в тому що стосується високотехнологічних морських озброєнь. Однак, як зазначають експерти, в наступні кілька десятиліть немає сумнівів, що присутність азійських країн в Індійському океані переважатиме над присутністю західних держав[6].

 

Зростання військової присутності Китаю в Індійському океані провокує інші регіональні держави, зокрема Індію, до здійснення симетричних заходів. Так, Делі різко відреагував на присутність китайських кораблів, «покликаних боротися з піратством», у «своїй вотчині» - Аравійському морі і Аденській затоці. При цьому, інцидент ледь не завершився військовим зіткненням. Маючи такого суперника як Китай, Індія досить швидко нарощує власний військовий флот.

 

Довідково. Наразі Індія очікує на завершення модернізації авіаносного крейсера «Адмірал Горшков» і планує побудувати два власних авіаносці. У 2009 р. нею було випробувано атомний підводний човен «Arihant», ще два добудовуються. «Arihant» оснащено 15 ракетами, здатними доставляти ядерні боєголовки на дальність 750 км, в майбутньому можуть бути переоснащені ракетами з дальністю польоту 3500 км. Індія планує побудувати або придбати шість нових підводних човнів і тридцять один новий військовий корабель. Сім фрегатів будуть обладнані державою найсучаснішими комплексними системами бойового управління «Aegis»[7]

 

При цьому Індії не обов’язково досягати паритету з Китаєм у сфері ВМС, адже вона має тісну військову співпрацю із США. Те ж саме стосується й Японії, яка в рамках військового союзу із США намагається балансувати зростання військової могутності Китаю у Тихому океані.

 

Крім них в Азійському регіоні можливостями для створення та підтримки власних військово-морських і торгових флотів володіють Пакистан, Іран та Австралія. Збільшують власні потужності у цій сфері Малайзія, Індонезія, В’єтнам та Сінгапур.

В широкому контексті боротьба з піратством веде не тільки до мілітаризації міжнародних транспортних шляхів, але й закріплення за певними державами особливих «зон відповідальності» на морі.

 

Ключова роль США в забезпеченні безпеки регіону надає їм непрямі, але у військово-політичному плані важливі інструменти контролю за здійсненням транспортних потоків між Європою і Азією. Китай, Росія, навіть ЄС намагаються по можливості уникати «залежності у питаннях безпеки» і відігравати більш самостійну роль у боротьбі з піратством. Однак, враховуючи, що проблема піратства набуває рис глобальності і комплексності – через її зв’язок з міжнародним тероризмом, контрабандою, незаконною торгівлею зброєю, наркотиками, відмивання грошей тощо –консолідація інших держав навколо США з метою їх вирішення є цілком логічною.

 

Хоча Україна географічно віддалена від транзитних морських шляхів Азії, процеси, що мають місце в даному регіоні, торкаються її безпосередньо. Українські моряки в останні роки постійно стають жертвами піратських нападів, що змушує нашу державу приділяти цій проблемі значну увагу. За інформацією українського МЗС, з 2008 року і по сьогоднішній день нападу піратів піддався 141 українець. Станом на вересень 2011 року в піратському полоні перебували 2 кораблі з українськими моряками— «Dover» (двоє українців) і «Blida» (6 українських моряків).

 

До національних інтересів України, згідно з Морською доктриною нашої держави, належить «захист і  забезпечення  свободи  відкритого  моря, зокрема, безпечного судноплавства»[8]. До загроз національній безпеці з морського напрямку документ відносить міжнародний тероризм, організовану злочинність, піратство тощо.

 

Позиція України у сфері боротьби з піратством полягає в активній участі у розробці міжнародно-правових актів, її внеску в міжнародну операцію «Аталанта» (планується направити літак АН-26[9]). Крім того, на зустрічі з генеральним секретарем НАТО А. Фог Расмуссеном Президент України В. Янукович заявив про готовність України співробітничати з НАТО у міжнародній антипіратській операції «Океанський щит».

 

У 2009 р. під час засідання 64 сесії ГА ООН Україна виступила з ініціативою створити в одній із країн Африки регіональний центр під егідою ООН для боротьби з піратством. Враховуючи, що близько 70 тис. українських громадян працюють на суднах під іноземними прапорами, було запропоновано, аби Україна виступила координатором зусиль країн у боротьбі з піратством. На наступній, 65-й сесії ГА ООН нашою державою було винесено на обговорення проект всеохоплюючої конвенції у боротьбі з піратством. У ньому, зокрема, містилися пропозиції щодо створення єдиного міжнародного судового органу для розгляду справ, пов’язаних з піратством. Як вбачається, дані ініціативи української сторони стали своєчасним і вагомим внеском у міжнародні зусилля у боротьбі з піратством. Актуальність цих питань підтверджена й Міжнародною морською організацією, яка проголосила темою 2011 року «Піратство і реагування на нього». Подальша політика України у цій сфері має враховувати кілька важливих факторів:

  • Наявність значних військових сил в акваторіях Індійського та Тихого океанів, з одного боку, сприяє упорядкуванню використання простору Світового океану, зменшенню ризиків людському життю і матеріальних витрат, пов’язаних зі злочинністю на морі, а з іншого – посилює конкуренцію за контроль над океанічними просторами і районами зосередження світових запасів енергоресурсів. Адже в кінцевому рахунку, США, ЄС, Індія, Китай та Росія є скоріше потенційними конкурентами, ніж союзниками. Україна, яка не має амбіцій контролювати морські транспортні потоки, зацікавлена у забезпечені безпеки судноплавства. Як вбачається, найбільш ефективним шляхом для цього є розширення та поглиблення міжнародного співробітництва, а також активна участь у міжнародних структурах, які регулюють забезпечення безпеки мореплавства та промислового освоєння ресурсів Світового океану.
  • Для України вкрай важливо, аби морське й океанічне судноплавство регулювалося міжнародними нормами, а боротьба з сучасними викликами безпеці – піратством, морською злочинністю – не виходило за рамки міжнародного права. В іншому випадку створюються небезпечні прецеденти, які можуть набути розвитку в інших регіонах, в тому числі в стратегічному для України – Чорноморському регіоні.
  • Проблема піратства в Індійському океані напряму зачіпає інтереси України, адже становить загрозу для моряків-громадян України, які часто потрапляють у піратський полон і потребують захисту з боку держави. Враховуючи, що абсолютна більшість українських моряків потрапляє в полон під прапорами іноземних держав, допомогти українським морякам можливо тільки у тісній співпраці з іншими країнами, що черговий раз засвідчує необхідність для України брати активну участь у міжнародних зусиллях з протидії піратству.
  • Морське піратство збільшує ціни на промислові товари і їх перевезення, адже світовий ринок реагує на проблему підвищенням видатків на транспортні, страхові та охоронні послуги. Ескалація морського піратства в перспективі веде також до подорожчання енергоносіїв, значна частина яких експортується через небезпечні райони. Це в свою чергу загрожує розгортанням інфляційних процесів в країнах, які імпортують енергоносії, в тому числі Україні. З метою недопущення невиправданого зростання непрямих видатків на судноплавство, доцільним вбачається боротьба не тільки з явищем піратства безпосередньо, але й запровадження контролю з боку світової спільноти за діяльністю страхових, охоронних, переговорних компаній, які здійснюють супровід мореплавства в небезпечних районах.
  • У цьому контексті, щорічне збільшення кількості піратських нападів свідчить, що наявними методами боротьби усунути проблему не вдасться. Більшість експертів сходяться на думці, що знищення піратства можливе тільки в разі відновлення Сомалі як повноцінної держави і створення альтернативних шляхів отримання прибутку для його населення. Нещодавно в РБ ООН Україною було запропоновано допомогу у зміцненні потенціалу основних державних інститутів в постконфліктних країнах. Ця ініціатива в перспективі може бути застосована й щодо Сомалі. Окрім прямих цілей, ця допомога може послугувати меті України здобути місце непостійного члена РБ ООН на період у 2016-2017 роках.
  • Україні слід продовжувати відігравати активну роль у розробці міжнародно-правових заходів упередження й покарання піратства як одного із видів транснаціональної злочинності.

 

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(Ю. Курнишова)



* В даному матеріалі під морськими шляхами Азії в широкому контексті розглядаються транспортні артерії Індійського та частково Тихого океанів як інтегральний комплекс пов’язаних між собою політико-безпекових проблем. Водночас необхідність розгляду передусім загроз для інтересів України звужує основну увагу до окремих географічних зон.

 

[1] З Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1722 від 28.04.2010 // http://www.coe.int/t/r/parliamentary_assembly/[russian_documents]/[2010…

[2] Сизов В. Фактор силы в политике США //Международные процессы. - 2009. - №2.- С.40

[3] Headquarters, U.S. Pacific Command // http://www.pacom.mil/web/Site_Pages/USPACOM/Facts.shtml

[4] J. Bradford. The Maritime Strategy of the United States: Implications for Indo-Pacific Sea Lanes // Contemporary Southeast Asia. - Vol. 33, No. 2 (2011), pp. 183–208

[5] Лебедева Н.Б. Большой индийский океан и китайская стратегия «нить жемчуга» // Азия и Африка сегодня. – 2011. - №9. – С.6-13

[6] Apps P. More than piracy drives naval buildup // The Washington post, Oct.24.2010

[7] F. Frankel. The breakout of China-India strategic rivalry in Asia and the Indian ocean //

Journal of International Affairs. New York: Spring 2011. Vol. 64,  Iss. 2; pg. 1, 18 pgs

[8] Морська доктрина України на період до 2035 року // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1307-2009-%EF

[9] За інформацією на 20.10.2011 // http://na.mil.gov.ua/number/4802/1616.htm