"Вугільна промисловість України в умовах гібридної війни". Аналітична записка

Поділитися:

Ресурси вугілля, його видобуток та використання в Україні

Загальні ресурси вугілля в Україні із заляганням до глибини 1500 м за різними оцінками складають від 100 до 117,5 млрд тонн, близько половини з яких є підтвердженими (45-56 млрд тонн). В основному це кам’яне вугілля та антрацити різних видів – 92-94 % (з якого близько 2/3 – енергетичне, а близько 1/3 – коксівне), буре вугілля – 6-8 %[1].

Основна частка загальних ресурсів вугілля (близько 92,4 %) знаходиться в Донецькому вугільному басейні (Донбас). На Львівсько-Волинський басейн припадає близько 2,5 % загальних ресурсів вугілля.

 

Протягом 2001-2013 рр. в Україні щорічно видобувалось близько 80 млн тонн необробленого (рядового) вугілля, основна частина якого (близько 2/3) використовувалася в електро- та теплоенергетиці (при цьому, близько 1/3 енергетичного вугілля складає антрацит). На перетворення вугілля (брикетування, коксохімія) використовувалося близько 17 %, у чорній металургії – близько 16,0 % від загального видобутку.

 

Загалом в Україні частка електроенергії, виробленої з використанням вугільної продукції, становить близько однієї чверті. Близько 45 % енергоблоків українських ТЕС (за встановленою потужністю) працюють на вугіллі антрацитової групи, близько 35 % – на вугіллі газової групи, та близько 20 % – на газу.

 

Згідно даних Держстату та Міненерговугілля, частка державних підприємств у виробництві українського рядового вугілля складала близько 28% (як коксівного, так й енергетичного вугілля). Тобто приватними, орендованими чи переданими у концесію підприємствами виробляється близько 72 % українського вугілля, при тому, що їх частка складає близько 40 % від загальної кількості шахт.

Усі недержавні підприємства галузі є рентабельними (не отримують державних дотацій), рівень використання виробничих потужностей на них у середньому перевищує 90 %, продуктивність праці при видобутку вугілля є в 2-3 рази більшою, а заробітна плата на 20-25 % вищою, ніж на державних шахтах[2].

 

Більшість вугледобувних підприємств приватного сектору входять до складу вертикально інтегрованих структур металургії або електроенергетики (ТОВ «Метінвест холдинг» – 7 шахт; Донбаська паливно-енергетична компанія (ДТЕК) – 28 шахт; ПрАТ «Донецький металургійний завод» – 1 шахта) та однієї горизонтально інтегрованої структури – НВО «Механік» (6 шахт).

Крім цього, у приватному секторі функціонують понад 10 незалежних вугледобувних підприємств різних організаційно-правових форм, серед яких ПАТ «Шахта ім. О.Ф. Засядька»; ПАТ «Шахта «Жданівська»; ТОВ «Краснолиманське»; «Шахтоуправління ім. В.І. Чапаєва»; ПАТ «Укрвуглебуд» та ін.

 

Більшість державних вугледобувних підприємств, значну частку яких становлять малопотужні шахти зі складними гірничо-геологічними умовами, працюють неефективно та перебувають на державній дотації. При цьому, при зменшенні видобутку у 2005-2013 рр. майже вдвічі (з 46,1 млн тонн до 24,1 млн тонн) обсяг державних дотацій державним підприємствам вугільної галузі за цей період зріс більш, ніж у 4 рази й у 2013 р. досяг рівня 13,3 млрд грн, що склало 4,4 % сукупних державних видатків України.

 

Зменшення видобутку вугілля через військові дії на Донбасі як чинник загроз енергетичній та економічній безпеці країни

Самопроголошені адміністрації «ДНР» і «ЛНР» контролюють близько третини Донецької та Луганської областей. На цій відносно невеликій території видобувалося майже половина всього українського вугілля, у т.ч. майже 100 % антрациту.

 

У 2014 р. через військові дії на Донбасі видобуток вугілля відносно 2013 року впав більш, ніж на 22 %, а видобуток антрацитової групи впав на третину (з 83,7 млн тонн видобуток впав до 65 млн тонн, а марки А+П – з 30,3 млн тонн до 20,6 млн тонн).

 

За даними Міненерговугілля у 2015 р. падіння видобутку набрало ще більших темпів: за першу половину 2015 р. вуглевидобувними підприємствами України видобуто 19,4 млн тонн вугілля, що на 21,3 млн тонн (або на 52,2 %) менше порівняно з аналогічним періодом 2014 р. При цьому, падіння видобутку як енергетичного, так і коксівного вугілля на державних підприємствах склало ще більше – близько 70 %.

 

Примітка: слід зазначити, що більшість вугільних підприємств, що знаходяться на непідконтрольній території Донецької та Луганської областей, з грудня 2014 року не надають до Міненерговугілля інформацію щодо виконання гірничотехнічних показників своєї роботи.


Станом на 01.07.2015 р. в Україні видобуток вугілля здійснюють 150 шахт, з яких 69 не працюють через бойові дії.

З 90 шахт, підпорядкованих Міністерству енергетики та вугільної промисловості України, лише 35 знаходяться на контрольованій Україною території, тоді як інші 55 (у т.ч. шахти, що видобувають вугілля антрацитової групи) перебувають на непідконтрольній території Донецької та Луганської областей. Із 35 контрольованих Україною шахт (які знаходяться поза зоною ведення бойових дій) працюють 24 шахти (видобувають близько 21 тис.т на добу), 2 шахти працюють в режимі підтримання життєдіяльності (у режимі водовідливу).

 

Загалом, за даними Міненерговугілля, на непідконтрольній території Донецької та Луганської областей знаходиться 85 шахт всіх форм власності, що становить 57 % від їх загальної кількості по Україні. З них на 60 шахтах видобувалося енергетичне вугілля, у т.ч. майже 100 % антрациту.

 

З початку бойових дій 69 з 150 українських шахт вимушені були припинити видобуток вугілля. 7 шахт було зруйновано в ході бойових дій, останні ж функціонують в режимі підтримки життєдіяльності. На шахти, які зараз не функціонують, у 2013 р. припадало 40 % видобутку вугілля в цілому по Україні[3].

 

Зменшення виробництва вугілля на Донбасі, пошкодження та знищення шахтного фонду, захоплення терористами шахт, цілеспрямована руйнація ними залізничної інфраструктури призвели до розриву виробничих ланцюгів «вугілля-електроенергія», недостатності запасів вугілля на підприємствах теплової електрогенерації, що загрожує стабільності функціонування всієї об’єднаної енергетичної системи України, провокуючи виникнення значного дефіциту генеруючої потужності.

 

Наразі половина теплових електростанцій в Україні відчувають гострий дефіцит вугілля, у той час, як на складах шахт, які знаходяться на окупованій території, лежить до 3–4 млн тонн вугілля, вивіз якого проблематичний[4].

 

Найбільше занепокоєння викликає дефіцит вугілля антрацитової групи, оскільки весь видобуток антрациту в Україні сконцентрований на непідконтрольній території Донецької та Луганської областей.

За заявою Міністра енергетики та вугільної промисловості України В. Демчишина країні для нормального проходження опалювального сезону 2015-2016 рр. потрібно закупити 4 млн тонн антрациту[5].

24 липня 2015 р. ДП НЕК «Укренерго» виступило із заявою для преси[6], в якому було констатовано, що в об'єднаній енергетичній системі України склалася напружена ситуація із забезпеченням балансу електричної енергії та потужності: «Фактична відсутність вугілля антрацитової групи на теплових електричних станціях, що працюють в основній частині ОЕС України, призводить до максимально можливого використання енергоблоків ТЕС, які в якості основного виду палива використовують газову групу вугілля. Через вказану ситуацію по зазначеним енергоблокам мінімізоване проведення планово-попереджувальних ремонтів, що в умовах наближення періоду проходження максимальних навантажень може призвести до підвищеної аварійності, незапланованих ремонтів генеруючого устаткування, поглибленню незбалансованості роботи енергооб'єднання та, як наслідок, необхідності застосування заходів з примусового обмеження споживання».

 

За даними ДП НЕК «Укренерго» на 23 липня 2015 р. складські запаси вугілля на теплових електричних станціях становлять близько 1,65 млн тонн. Водночас достатні обсяги запасів вугілля є лише на Луганській ТЕС ПАТ «ДТЕК Східенерго» (431,4 тис. тонн вугілля антрацитової групи) та на Бурштинській ТЕС ПАТ «ДТЕК Західенерго» (356,8 тис. тонн вугілля газової групи).

 

При цьому Луганська ТЕС, через чисельні пошкодження об'єктів магістральних електричних мереж та неможливість їх відновлення внаслідок триваючих бойових дій, працює на виділене навантаження і не в змозі покривати дефіцит потужності ОЕС України. Десять з дванадцяти енергоблоків Бурштинської ТЕС працюють в складі так званого «острову Бурштинської ТЕС» і забезпечують як електропостачання споживачів відокремлено працюючої південно-західної частини ОЕС України, так і експортні потреби європейських країн.

 

Тобто, фактично половина наявної вугільної продукції розташована на складах двох електричних станцій, які не можуть бути використані для покриття дефіциту потужності основної частини ОЕС України.

 

Примітка: на території Донбасу розташовані 6 з 14 ТЕС України, які забезпечують 15% загальноукраїнського виробництва електроенергії. На окупованій території знаходиться дві теплоелектростанції – Зуївська ТЕС («ДТЕК Східенерго») та Старобешівська ТЕС (ПАТ «Донбасенерго»).

 

Шляхи подолання дефіциту вугілля

Через скорочення власного видобутку вугілля Україна змушена нарощувати його імпорт: якщо у 2013 р. частка вугілля в імпорті мінеральних палив становила 9,2 %, то у 2014 р. – 11,7 %, а в січні-лютому 2015 р. – 14,3 %[7].

 

Ситуація з виниклим дефіцитом вугілля відображає дві реалії:

перша – шляхом воєнних зусиль сформована тимчасова вугільна залежність України, яка зазвичай загострюється перед початком опалювального сезону;

друга – традиційне вугільне лобі в Україні, що складається з донбасівських олігархів, намагається зберегти свій монопольний статус-кво[8].

Фактично Росія створила для України дві альтернативи: або дефіцит вугілля покривається за рахунок імпорту з РФ, або за рахунок закупівлі його на територіях Донбасу, підконтрольних так званим «ЛНР» і «ДНР»[9].

 

Вже восени 2014 р. Україна була вимушена імпортувати вугілля, зокрема з ПАР та РФ. При цьому, представники уряду заявляли, що не будуть купувати вугілля з «ДНР» та «ЛНР», бо це буде «фінансуванням тероризму»[10]. Проте наприкінці 2014 р. українська влада підтвердила, що купуватиме вугілля з шахт, які перебувають на тимчасово окупованих територіях.

 

Слід зазначити, що середні ціни на готове енергетичне вугілля на внутрішньому ринку України знаходяться в діапазоні 60-90 дол. США за тонну вугілля, на коксівне вугілля – в діапазоні 65-200 дол. США за тонну вугілля[11], [12]. При цьому, середньосвітові ціни на вугілля за останні декілька років (за даними BP та Platt[13]) знаходяться в діапазоні 40-120 дол. США за тонну готового енергетичного вугілля, на коксівне вугілля – в діапазоні 105-230 дол. США за тонну вугілля. Після девальвації гривні конкурентоспроможність українського вугілля порівняно з імпортним ще більше зросла.

 

Уряд оприлюднив можливі схеми оплати за вугілля з окупованих територій: державні шахти з непідконтрольної території Донецької та Луганської областей перереєстровується у Києві і будуть отримувати оплату в державних банках за фактом поставки. Потім ці банки будуть перераховувати гроші на зарплатні картки шахтарів, а всі розрахунки мають відбуватися у гривні[14]. Так, Трипільська ТЕС закуповує антрацитове вугілля із зони АТО за ціною 1100 грн за тонну (без ПДВ)[15].

 

Слід зазначити, що потреби українських ТЕС в енергетичному вугіллі можуть бути забезпечені як за рахунок імпорту через морські порти та з Росії, так і за рахунок вугілля з окупованих територій. Водночас логістичні проблеми імпорту та пошкодження інфраструктури (руйнація шахт та залізничних колій) призвели до того, що ані без закупівлі вугілля з тимчасово непідконтрольних територій Донбасу, ані без імпорту ОЕС України не в змозі забезпечити безперебійне проходження максимальних навантажень (як влітку, так і взимку). Це вже призвело до необхідності постачання електричної енергії з РФ, обсяги якої, за словами Міністра енергетики та вугільної промисловості В. Демчишина, за договорами про паралельну роботу між енергосистемами країн на кінець липня складають 800-900 МВт [16].

 

За даними Міненерговугілля середньорічна потреба вітчизняних ТЕС складає близько 1,2 млн тонн на місяць вугілля антрацитової групи та приблизно стільки ж вугілля газової групи. На кінець травня видобутого вугілля антрацитових марок на складах шахт на тимчасово окупованих територіях знаходилося більше ніж 2,5 млн тонн. За це вугілля власники шахт (українські компанії) вже розрахувалися з шахтарями, відповідно до існуючих в Україні правил фінансових розрахунків[17].

 

Найбільшою проблемою є вивезення вугілля залізницею, тому що потрібно пересікати лінію розмежування між підконтрольними та непідконтрольними Україні територіями з виконанням обов’язкових процедур перетину. До того ж стан залізничних колій в районах бойових дій вносить додаткові ускладнення. Ускладнює питання вивозу й дефіцит вагонів та пального для заправлення локомотивів на непідконтрольній території. Проте все ж проблема перевезень має більшу політичну складову, ніж формально-юридичну чи технічну.

 

Якщо казати про загальний потенціал видобутку вугілля на цих територіях, то він складає до 600 тис. тонн на місяць[18]. Реальна ж пропускна здатність залізниці у нинішніх умовах з вивезення вугілля з непідконтрольних територій Донбасу складає приблизно 500 тис. тонн на місяць. Частково проблему перевезень можна було б вирішити шляхом транзиту частини видобутого вугілля через територію РФ, хоча цей шлях також є досить політично вразливим.

 

З іншої сторони, Укрзалізниця розробила низку варіантів щодо підвищення пропускної спроможності транспортної інфраструктури та доведення обсягу перевезення енергетичного вугілля до 800-1500 тис. тонн на місяць[19].

 

Водночас головною проблемою постачання вугілля з непідконтрольних території Донбасу залишається контроль за використанням підприємствами-постачальниками вугілля із зони АТО коштів, отриманих за його реалізацію.

Щодо імпорту вугілля, то окрім якісних та вартісних характеристик вугілля потрібно враховувати можливості морських портів України (реальний перевалочний трафік) та логістику перевезень (строки перевезень). І якщо за заявою Міністра енергетики та вугільної промисловості України В. Демчишина вугілля з ПАР обійдеться кінцевому споживачу у приблизно 80 доларів США за тонну[20] (що з урахуванням світових цін та якості вугілля можна вважати прийнятним), то появлення імпортованого вугілля на ТЕС можна очікувати не раніше 3-4-х місяців після укладення контракту[21]. Щодо обсягів трафіку, то за даними Мінінфраструктури фактично порти України можуть прийняти імпортованого вугілля близько 370 тис. тонн на місяць (хоча загальний перевалочний трафік Одеського, Миколаївського, Херсонського, Іллічівського портів та порту Южний перевищує 100 млн. тонн вантажів на рік)[22].

 

Слід зазначити, що споживання вугілля станціями з приватною формою власності (ДТЕК та ПАТ «Донбасенерго») у 3,5 разу більше, ніж станціями державної компанії ПАТ «Центренерго»[23]. Тобто теплова електрогенерація фактично більш залежна від приватних компаній, ніж від державних. І від того, як приватні власники знайдуть шляхи вирішення проблеми забезпечення станцій вугіллям, у більшій мірі буде залежати безпроблемне проходження опалювального сезону 2015-2016 рр.

 

Таким чином, на суто логістичні фактори накладаються ще і пріоритети бізнесу, що з урахуванням незадоволення приватними ТЕС тарифною політикою національного регулятора НКРЕКП ставить під питання доцільність вироблення ними електричної енергії для ОЕС України взагалі.

 

Так, у ДТЕК середня вартість видобутого вугілля антрацитової групи заявляється на рівні 1700 грн/тонна. Імпортне вугілля з ПАР, за словами Міністра енергетики та вугільної промисловості України В. Демчишина, обійдеться кінцевому споживачу у приблизно 80 дол. США за тонну[24] (1800‑1900 грн/тонна). Тобто по ціні імпортне вугілля ДТЕК скоріш не влаштує. Проте собівартість власного вугілля ДТЕК вище за прийнятну для Міненерговугілля цифру – 1100 грн/тонна, на базі якої НКРЕКП сформовано тариф на електроенергію для ТЕС.

 

Фактично наразі компанія ДТЕК забезпечила вугіллям лише ту частину своєї теплової елетрогенерації, яка працює або на експорт в Європу (Бурштинська ТЕС), або на потреби непідконтрольних територій (Луганська ТЕС, яка працює на виділене навантаження та забезпечує електропостачання південної частини Луганської області)[25].

 

Висновки та пропозиції

Через військові дії на Донбасі видобуток вугілля в Україні скоротився практично удвічі, що з урахуванням потреб теплової електрогенерації у вугіллі призвело до вугільної залежності України, яка загострюється перед початком та під час опалювального сезону. Ситуацію ускладнює той факт, що все виробництво вугілля антрацитової групи (на якому працює 45 % українських ТЕС) залишилося на непідконтрольних територіях Донбасу (так званих «ДНР» та «ЛНР»).

 

Пошкодження інфраструктури Донбасу (руйнація шахт та залізничних колій) призвели до обмеження постачання вугілля з тимчасово непідконтрольних територій Донбасу, що за відсутності імпортних поставок вугілля змусило Україну споживати електроенергію з РФ в рамках аварійних контрактів. Ситуація може погіршитись в осінньо-зимовий період, особливо у періоди максимальних навантажень протягом доби.

 

Вимога забезпечення безперебійного проходження зимового періоду та збереження стабільності роботи Об’єднаної енергетичної системи України зумовлює необхідність застосування всіх можливих шляхів забезпечення постачання вугілля, передусім антрацитової групи, на теплові електростанції.

  1. Враховуючи обмеження пропускної спроможності портів України (за даними Мінінфраструктури на рівні 370 тис. тон на місяць), для забезпечення імпортних поставок вугілля необхідне якнайшвидше укладання контрактів на постачання вугілля через порти Чорного моря та стабільність роботи транспортної інфраструктури для доставки вугілля на електростанції України.
  2. Забезпечення постачання вугілля із зони АТО вимагає вирішення цілого ряду проблем.

Головною проблемою постачання вугілля з непідконтрольних територій Донбасу залишається відновлення економічних зв’язків цих «республік» з Україною.

У цьому питанні ключовим є контроль за використанням підприємствами-постачальниками із зони АТО коштів, отриманих за реалізацію продукції. Уряд оприлюднив можливі схеми оплати за вугілля з окупованих територій: державні шахти з непідконтрольної території Донецької та Луганської областей перереєстровується у Києві й будуть отримувати оплату в державних банках за фактом поставки. Потім ці банки будуть перераховувати гроші на зарплатні картки шахтарів, а всі розрахунки мають відбуватися у гривні.

 

Ситуацію із вивезенням вугілля із зони АТО ускладнює також дефіцит вагонів та пального для заправлення локомотивів на непідконтрольній території. Дана проблема потребує комплексного вирішення, враховуючи накладені обмеження на постачання паливо-мастильних матеріалів на окуповані території та боротьбу із недопущенням фінансування тероризму. Так, частина вагонного парку, яке здійснювало постачання вугілля, арештовано разом із вугіллям,  у рамках розслідування діяльності компаній, обвинувачених у фінансуванні терористичної діяльності.

3. Необхідно також укласти угоди щодо постачання вугілля з РФ, розуміючи, що даний напрям постачання може бути зупинений Росією у будь-який момент, як це було зроблено у листопаді 2014 року, що призвело до вимушених віяльних відключень в Україні.

Водночас слід враховувати, що основним постачальником і споживачем вугілля в Україні є приватні підприємства, і саме від того, як приватні власники знайдуть шляхи вирішення проблеми постачання вугілля, у більшій мірі залежатиме безпроблемне проходження опалювального сезону 2015-2016 рр. (як і відновлення виробничих ланцюгів «вугілля-кокс-метал»). При цьому, наразі не спостерігається налаштованості приватних власників на вирішення питання постачання вугілля та забезпечення надійної роботи вугільних ТЕС в ОЕС України.

 

Адекватною відповіддю держави на подібні дії приватних власників може бути термінове запровадження антикризових заходів, у рамках підготовки паливно-енергетичного комплексу до функціонування в особливий період відповідно до Закону України «Про функціонування паливно-енергетичного комплексу в особливий період» від 2 листопада 2006 року № 307-V.

 

Відповідно до вимог Закону, на випадок кризових ситуацій з метою підготовки паливно-енергетичного комплексу до сталого функціонування мають здійснюватись заходи організаційного, інженерно-технічного та спеціального характеру. Міненерговугілля має розробити мобілізаційний план роботи підприємств, установ та організацій на особливий період, у т.ч. мобілізаційні завдання (замовлення) на особливий період щодо виробництва електричної та теплової енергії, обладнання, комплектувальних виробів, видобутку вугілля тощо.

 

Проблемними питаннями щодо запровадження такого порядку функціонування енергетичного комплексу є формальна вимога оголошення особливого періоду, фактична відсутність детальної нормативної бази регулювання діяльності підприємств і взаємодії держави та приватних власників у цей період, та фактична відсутність ресурсів у держави для його реалізації.

 

Відповідно до закону «фінансування витрат, пов'язаних з мобілізаційною підготовкою підприємств, установ та організацій паливно-енергетичного комплексу до сталого функціонування в особливий період, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів підприємств, установ та організацій відповідно до законодавства». Крім того, передбачений Порядок контролю за станом готовності підприємств, установ та організацій паливно-енергетичного комплексу до виконання завдань в особливий період не розроблений.

 

Тим не менш, створення постійно діючого урядового антикризового штабу в енергетиці, ініціювання публічного обговорення мобілізаційного замовлення, передусім для приватних власників енергетичних активів та офіційне затвердження Міненерговугілля відповідних завдань є раціональним рішенням. 

 

Відділ енергетичної та техногенної безпеки

(Д.Г. Бобро)

№ 24, Серія «Національна безпека»



[1] Мінеральні ресурси України та світу на 01.01.2008 р. – Київ: Державне науково-виробниче підприємство «Геоінформ України», 2009. – 602 с.

[2] «Пріоритети та важелі модернізації вугільної галузі в Україні». Аналітична записка. А.В. Шевченко, С.Л. Воробйов, http://www.niss.gov.ua/articles/1495/

[3] «Гібридна війна в Східній Європі. Невоєнний вимір. Енергетичний компонент». Центр глобалистики| «Стратегія XXI», М.Гончар, А.Чубік, О.Іщук, http://geostrategy.org.ua

[4] Там само.

[5]Для отопительного сезона надо закупить 4 млн т антрацита - Демчишин
РИА Новости Украина: http://rian.com.ua/economy/20150622/369381723.html

[6] ДП НЕК «Укренерго», Заява для преси, 24 липня 2015, http://www.ukrenergo.energy.gov.ua/Pages/ua/DetailsNew.aspx?nID=873

[7] «Оцінка втрат та механізмів відбудови реального сектору економіки Сходу України». Аналітична записка. О.В. Собкевич, К.М. Михайличенко, А.В. Шевченко, В.М. Русан, Є.В. Бєлашов, http://www.niss.gov.ua/public/File/2015_analit/realniy_sector.pdf

[8] «Гібридна війна в Східній Європі. Невоєнний вимір. Енергетичний компонент». Центр глобалистики| «Стратегія XXI», М.Гончар, А.Чубік, О.Іщук, http://geostrategy.org.ua

[9] Там само.

[10] «Ярема оголосив закупівлі вугілля у «ДНР» і «ЛНР» «фінансуванням тероризму», «Уніан» від 08.12.2014, http://economics.unian.ua/energetics/1019214-yarema-ogolosiv-zakupivli-…

[11] Цены и статистика. Уголь. // Энергобизнес. – 2014. - № 5/842. – С. 36-44.

[12] Цены. Тенденции. Прогнозы. // Товарный монитор. Конъюктура. Украина. – 2013. - № 23(219). – С. 19-30.

[13] Coal Trader International. Incorporating International Coal Report. – PLATTS: McGraw Hill Financial, October 31 2013. – Vol. 13. – Iss. 213 – 11 p.

[14] «У Міненерго відзвітували про постачання вугілля з ДНР і ЛНР», «Лівий берег», 05.01.2015, http://economics.lb.ua/state/2015/01/05/291322_minenergo_otchitalis_pos…

[15] «Трипільська ТЕС забезпечується вугіллям із зони АТО - "Центренерго"», 14 травня 2015 р, Новини Newsru, http://newsru.ua/finance/14may2015/tripolye.html

[16] «РФ знову почала постачати електроенергію до України», 27 липня 2015 р., Новини Newsru, http://newsru.ua/finance/27jul2015/elektroenergiya_postavka.html

[17] «Енергетична криза з вугільним присмаком. Частина 1», Центр досліджень енергетики, 16.06.2015,

http://eircenter.com/ua-analiitika/ukrayinska-energetichna-kriza-z-vugi…

[18] «Енергетична криза з вугільним присмаком. Частина 1», Центр досліджень енергетики, 16.06.2015,

http://eircenter.com/ua-analiitika/ukrayinska-energetichna-kriza-z-vugi…

[19] Там само.

[20] «Демчишин рассказал, сколько будет стоить угля из ЮАР для Украины», Укрінформ, 21.07.2015,

www.ukrinform.ua/rus/news/demchishin_rasskazal_skolko_budet_stoit_uglya…

[21] «Імпорт вугілля для ТЕС: проблеми та перспективи. Частина 2», Центр досліджень енергетики, 23.06.2015, http://eircenter.com/ua-analiitika/import-vugillya-dlya-tes-problemi-ta…

[22] «Щодо стабілізації роботи морських портів України в умовах анексії АР Крим». Аналітична записка. В.В. Баришнікова. http://www.niss.gov.ua/articles/1555/

[23] «Реальні перспективи: популізм при свічках. Частина 3», Центр досліджень енергетики, 26.06.2015,

http://eircenter.com/ua-analiitika/perspektivi-proxodzhennya-opalyuvaln…

[24] «Демчишин рассказал, сколько будет стоить угля из ЮАР для Украины», Укрінформ, 21.07.2015,

www.ukrinform.ua/rus/news/demchishin_rasskazal_skolko_budet_stoit_uglya…

[25] ДП НЕК «Укренерго», Заява для преси, 24 липня 2015, http://www.ukrenergo.energy.gov.ua/Pages/ua/DetailsNew.aspx?nID=873