У жовтні 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо участі Збройних Сил України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»[1]. Було юридично унормовано розширення спектру міжнародних операцій за участю України, яке відбувалось де-факто протягом тривалого часу. У листопаді минулого року були внесенні необхідні зміни у Закон України «Про Збройні Сили України»[2], які дозволили використовувати військові підрозділи для протидії піратству і тероризму, у тому числі, за межами країни[3].
Законодавчі зміни дозволили, по-перше, вирішити проблему понятійного апарату, по-друге, унормувати участь України в операціях, щодо яких у внутрішньому законодавстві існували юридичні колізії. Термін «миротворчість» не відповідав термінології ані ООН, ані інших міжнародних організацій, в операціях яких приймає участь Україна[4]. Деякі з цих операцій не підпадали під дію основних законів, що регулювали направлення національних контингентів за межі України[5]. У окремих випадках застосування внутрішнього законодавства не відповідало міжнародному мандату операції[6]. Крім того, терміни «військовий контингент» і «військовий персонал», що застосовувались у внутрішньому законодавстві, не відповідали комплексному характеру сучасних міжнародних операцій з врегулювання криз і не поширювались на поліцейські місії ООН, ОБСЄ і ЕС, в яких приймала участь Україна. Запровадження термінів «національний контингент» і «національний персонал» вирішує це питання.
Закон «Про внесення змін …» суттєво розширив застосування Закону України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки»[7] (стара назва – «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях»). Відповідні зміни були внесені в цілу низку інших законів[8].
Прийнятий Закон вимагає від Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності внести на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо подальших законодавчих змін, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом і забезпечити такі дії центральними органами виконавчої влади. Також зроблена рекомендація Президенту привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Особливої уваги потребує внесення змін або розробка нової редакції Указу Президента України «Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях»[9] і Стратегії міжнародної миротворчої діяльності України[10]. Решта документів потребує, в основному, термінологічного оновлення[11].
Залишається певна неоднозначність процедур прийняття рішень, які передбачені законами «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» і «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав». З боку України анонсована участь в операції НАТО «Океанський щит» з протидії піратству в Аденській затоці. Передбачається, що чергування фрегату «Гетьман Сагайдачний» з вертольотом Ка-27 і оглядовою групою на борту в рамках даної операції розпочнеться вже у четвертому кварталі 2013 року. Наразі завершується підготовка корабля, команди і оглядової команди, узгоджуються з НАТО технічні питання офіційного приєднання до операції.
У той же час, рішення про участь юридично ще не оформлене. З деяких коментарів високопосадовців Міністерства оборони можна зробити висновок, що підставою для направлення корабля до операції «Морський щит» може служити оновлений закон «Про Збройні Сили України»[12]. Дійсно, стаття 1-1, частина 9 передбачає право на застосування зброї та бойової техніки в мирний час для «відбиття піратських нападів на морські або повітряні судна та осіб, які перебувають на їх борту, захоплення піратських морських або повітряних суден, звільнення заручників, а також морських або повітряних суден, захоплених піратами, у відкритому морі чи в іншому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави». Схожі повноваження містяться щодо протидії тероризму і перехоплення нелегальних вантажів у відкритому морі (частини 10 і 11 статті 1-1). Тобто боротьба з піратством може розглядатись як оперативна діяльність військово-морських сил у мирний час відповідно до наказів командування і рішень Президента як Верховного Головнокомандувача. У такому разі, застосування додаткових юридичних процедур не потрібно якщо йдеться про індивідуальні дії України у відкритому морі поза межами юрисдикції будь-якої країни.
З іншого боку, при приєднанні до міжнародної операції за логікою останніх законодавчих змін, має застосовуватись закон «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки». Він передбачає різні процедури для «національного персоналу» і «національного контингенту». У першому випадку достатньо затвердженого указом Президента рішення РНБОУ, у другому – потрібне додаткове схвалення указу Президента законом, прийнятим Верховною Радою. Стосовно морських операцій з протидії тероризму і піратству, до яких Україна долучилась (операція НАТО «Активні зусилля» і операція ЄС «Аталанта») і має долучитись (операція НАТО «Океанський щит»), виникає необхідність уточнення, до якої категорії відносяться надані сили та засоби.
Для участі в операції «Активні зусилля» Україна виділила фрегат «Гетьман Сагайдачний» і корвети «Луцьк» та «Тернопіль»; для участі в операції «Аталанта» - спрямований штабний офіцер і виділений військово-транспортний літак Ан-26, обладнаний для пошуку надводних цілей; для операції «Океанський щит» планується надати фрегат «Гетьман Сагайдачний» з вертольотом Ка-27 і оглядовою командою (підрозділом спеціального призначення). Встановлене законом визначення термінів допускає певні інтерпретації належності зазначених сил та засобів та їх комбінацій (наприклад, спецпідрозділ на транспортному літаку, або судні забезпечення) до тієї чи іншої категорії.
«Національний контингент» означає «військові підрозділи, оснащені відповідним озброєнням і військовою технікою, засобами підтримки і зв’язку»[13], «національний персонал» – «окремі військовослужбовці та працівники Збройних Сил України, інших військових формувань, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та інших державних органів і цивільних установ України»[14]. Щодо літака Ан-26, його екіпаж не є «окремими військовослужбовцями», однак сам цей літак не може вважатись «озброєнням». Те ж саме стосується вертольоту Ка-27. Невизначеність виникне і у разі спрямування до міжнародних операцій суден забезпечення. Щодо оглядової команди, вона напевно матиме відповідне озброєння, однак може не бути постійним військовим підрозділом.
Військові кораблі, напевно, треба класифікувати як «національний контингент». Відповідно, застосування закону «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» при вирішенні питання про приєднання України до операції «Океанський щит» вимагатиме схвалення Верховною Радою. Та ж сама процедура має бути застосована у разі зміни конфігурації сил, що спрямовуються до операцій «Активні зусилля» і «Аталанта», в яких Україна вже приймає участь[15].
У той же час, має сенс визначити нижню кількісну межу, за якою «контингент» (за формальними ознаками) слід розглядати як «персонал» (за функціональними можливостями). Не є очевидним, що, наприклад, рішення направити до міжнародної операції окремий взвод, військовий катер або вертоліт бойової підтримки має проводитись через процедуру голосування у Верховній Раді.
Дане питання треба враховувати при внесенні змін або розробці нової редакції Указу Президента України «Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях».
Інша юридична проблема виникає у зв’язку з можливістю участі у міжнародних операціях з протидії піратству і тероризму спецпідрозділів СБУ. Така можливість передбачена планами і програмами співробітництва України з НАТО і ЄС. Використання спецпідрозділів СБУ було основним варіантом залучення України до операції ЄС «Аталанта» на момент прийняття цього рішення. За затвердженими Кабінетом Міністрів планами[16] триває підготовка цих підрозділів. В серпні 2012 року було проведене спільне навчання Міноборони і СБУ, в ході якого група захоплення СБУ десантувалась з підводного човна через торпедні апарати і провела учбове звільнення захопленого терористами судна (за легендою навчань). Тобто були відпрацьовані дії, затребувані при проведенні сучасних міжнародних операцій на морі. За оцінками СБУ, участь спецпідрозділу в міжнародній операції коштуватиме порядку 40 млн грн протягом року, що значно менше сум, які доводиться виплачувати як викуп піратам[17].
У той же час, законами України «Про Службу безпеки України»[18] і «Про боротьбу з тероризмом»[19] активні операції СБУ з протидії тероризму за межами України не передбачені. У 2009 році у Верховній Раді був зареєстрований Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» щодо проведення антитерористичної операції за межами території України”[20]. Пропонувалось розширення повноважень Міністерства оборони і Антитерористичного центру при СБУ.
Проте документ був недосконалим, містив низку протиріч з іншими законами і міжнародним правом. У червні 2010 року він був відхилений і знятий з розгляду Верховної Ради. Питання про участь Збройних Сил в міжнародних операціях щодо протидії тероризму було вирішене у 2011 році шляхом внесення змін в Закон України «Про Збройні Сили України». Повноваження Антитерористичного центру залишились обмеженими територією України.
Таким чином, проблема юридичного унормування участі спецпідрозділів СБУ в міжнародних операціях залишається невирішеною.
Стратегія міжнародної миротворчої діяльності є важливим документом, який визначає бачення і ідеологію участі України в міжнародних операціях. Чинна Стратегія була затверджена у 2009 році. Значна частина передбачених нею завдань на сьогодні виконана, особливо, що стосується законодавчої роботи і організаційних заходів. Стратегія містить низку положень, які не відповідають сучасним умовам.
Так, серед трьох пріоритетних цілей Стратегії указано, перше, «розширення активної присутності у міжнародній діяльності, спрямованій на підтримання миру і безпеки» (тобто, діяльність заради діяльності), друге, «підвищення міжнародного авторитету України та підтвердження її прагнень до інтеграції в європейський та євроатлантичний безпековий простір» (не узгоджується з політикою позаблоковості), і тільки третє – «забезпечення реалізації національних інтересів» (параграф 3).
Окрім приведення термінології у відповідність з оновленим законодавством, Стратегія потребує перегляду щодо визначення політичних умов і юридичних підстав участі України в міжнародних операціях. Чинна Стратегія тяжіє до звуження спектру операцій до тих, які проводяться за прямою санкцією Ради Безпеки і силами ООН.
Разом з тим, чинна Стратегія містить важливі положення, які залишаються актуальними. Це стосується, зокрема, сприяння участі економічних суб’єктів України у відновлені економіки у зонах конфліктів і країнах, де проводяться операції за участю України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки» передбачені три механізми фінансування:
1) за рахунок коштів державного бюджету, за умови повного або часткового відшкодування цих витрат за рахунок коштів, які виділяються міжнародними організаціями або у рамках укладених міжнародних договорів України;
2) за рахунок коштів державного бюджету;
3) за рахунок коштів, які виділяються міжнародними організаціями.
Конкретний механізм фінансування національного контингенту визначається при схваленні Верховною Радою, для національного персоналу – у порядку, встановленому законодавством. Порядок фінансового забезпечення визначається Кабінетом Міністрів України.
Перший механізм (із державного бюджету з наступною компенсацією) є типовим для участі національних контингентів в операціях ООН. За даними Рахункової палати України, оприлюдненими у вересні 2012 року, протягом 2010-2011 років і першого півріччя 2012 року на забезпечення участі в міжнародних миротворчих операціях Міністерство оборони отримало з державного бюджету 516 млн грн. Відповідно до законів України «Про державний бюджет України», кошти, отримані від секретаріату ООН, ОБСЄ та інших регіональних організацій за участь України у миротворчих операціях протягом 2010-2012 років склала 461,1 млн грн (152,8 млн грн у 2010 році, 150,4 – у 2011 р., 157,9 – у 2012 р.).
Одночасно, внески України до бюджетів ООН, органів і спеціалізованих установ системи ООН, інших міжнародних організацій та конвенційних органів за цей період становили 398,8 млн грн (98,8 млн грн у 2010 році; 150,0 – у 2011 р.; 150,0 – у 2012 р.). З надходжень від ООН і інших організацій фінансується також участь органів внутрішніх справ у міжнародних миротворчих операціях. Протягом 2010-2012 років на ці цілі було виділено 31,8 млн грн (10,6 млн грн у 2010 році, 10,6 – у 2011 р.; 10,6 – у 2012 р.).
Співставлення цих цифр свідчить, що участь України в міжнародних операціях не є обтяжливою для державного бюджету, адже майже повністю компенсується за рахунок зовнішніх надходжень. Фактично, участь в операціях ООН є прибутковою і дозволяє звести до мінімуму витрати на всі інші операції, які компенсують частково або не компенсуються[21].
Другий механізм (із державного бюджету) є характерним для фінансування участі національних контингентів і національного персоналу України в операціях НАТО і ЄС. У цьому випадку витрати України зазвичай зменшуються за рахунок технічних угод з окремими членами організацій у рамках спільних операцій. Може бути передбачене, наприклад, безоплатне використання Україною певних видів логістики.
Третій механізм (за рахунок коштів, які виділяються міжнародними організаціями) застосовується для певних категорій національного персоналу в рамках операції ООН. В такому випадку робота персоналу оплачується із бюджету Організації.
Надходження від участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки не обмежуються участю контингентів і персоналу. За угодою SALIS, українська авіакомпанія «Авіалінії Антонова» (державна) здійснює перевезення в інтересах НАТО, і за контрактами з ООН компанія «Українські вертольоти» (приватна) надає для використання у миротворчих операціях вертольоти Мі-8МТ (частина з них орендуються у Міністерства оборони України, і, відповідно, виплачується орендна плата), пілотів і обслуговуючий персонал. Щодо доходів від цих операцій, достовірна статистика відсутня. Однак за деякими оцінками, вони порівнянні з надходженнями від ООН за використання контингентів і персоналу.
Таким чином, Україна не має значних проблем фінансування при наявному рівні залучення до міжнародних операцій. Це забезпечується завдяки компенсаціям ООН і технічним угодам з окремими країнами, які дозволяють зменшити витрати при проведенні операцій.
Існує потенційна можливість збільшення надходжень від ООН. За чинними механізмами, ці компенсації залежать від оснащення підрозділів. ООН оплачує не тільки участь військовослужбовців але й використання озброєнь і військової техніки. За наявною методикою розрахунків, найбільші компенсації передбачені для вертолітних підрозділів. Методика не переглядалась вже 10 років і Україна ставить в рамках ООН питання про збільшення компенсацій. Аналогічної позиції дотримуються інші основні контрибутори контингентів і персоналу місій ООН, а також Китай. З іншого боку, перегляд методики блокується країнами, які є основними платниками до бюджетів ООН. Зазначене питання вже кілька років обговорюється в рамках спеціальної робочої групи П’ятого комітету Генеральної Асамблеї ООН.
Стосовно розширення участі України в морських операціях НАТО і ЄС з протидії тероризму і піратству значна економія може бути забезпечена у разі спрямування до зони операцій українських спецпідрозділів окремо від військових кораблів. Витрати на спецпідрозділи значно менші за витрати на військові кораблі. Однак для цього треба вирішити низку складних юридичних питань.
Висновки і пропозиції
Зміни у законодавстві щодо участі України в операціях з підтримки миру і безпеки, проведені протягом останнього року, дозволили вирішити більшість проблемних питань, які існували раніше. Створена юридична база для більш ефективної участі України в міжнародних операціях. Фінансові умови їх проведення адекватні наявному рівню залучення національних контингентів і національного персоналу.
Разом з тим, існує низка питань, які ще вимагають вирішення:
1. Необхідне уточнення змісту категорії «національний контингент» для сил і засобів, які Україна виділяє для морських операцій НАТО і ЄС, зокрема морської авіації і наглядових команд. Доцільно також визначення певного мінімального рівня бойової техніки і озброєння, які можуть бути віднесені до даної категорії. Направлення національного контингенту передбачає схвалення Верховною Радою. Дана процедура не повинна бути обтяжливою у разі залучення до операцій тільки окремих літаків, гелікоптерів, невеликих спецгруп і малих військових кораблів. Дане питання може бути вирішене на рівні нормативно-правових актів Президента і Кабінету Міністрів, зокрема в процесі підготовки нової редакції Указу Президента України «Про Порядок розгляду пропозицій щодо участі України в міжнародних миротворчих операціях».
2. Доцільно повернутись до питання внесення змін в Закони України «Про Службу безпеки України» і «Про боротьбу з тероризмом», які б дозволили використовувати спецпідрозділи СБУ у міжнародних операціях з протидії тероризму і піратству за межами України. Це дозволить значно збільшити внесок України до цих операцій без значного фінансового навантаження. Без таких змін підготовча робота до такої участі, яка проводилась в останні роки, буде знецінена. Дане питання є політично чутливим і вимагає ретельного юридичного опрацювання з урахуванням попереднього негативного досвіду законодавчих ініціатив у цій сфері.
3. Стратегія міжнародної миротворчої діяльності вимагає ретельного доопрацювання, яке не обмежується оновленням термінології відповідно до проведених змін законодавства. Нова редакція Стратегії повинна дати цілісне бачення політичних умов і юридичних підстав участі України в широкому спектрі міжнародних операцій в сучасних умовах і на перспективу.
4. Доцільно продовжити і активізувати зусилля України у рамках ООН щодо перегляду порядку компенсацій за використання національних контингентів з метою їх збільшення, особливо, щодо вертолітних підрозділів.
Регіональний філіал у м. Дніпропетровську
(О.І. Їжак, О.В. Гавриш)
[1] Закон № 5286-VI від 18 вересня 2012 року.
[2] Закон № 1934-XII від 6 грудня 1991 року, редакція від 13 жовтня 2012 року.
[3] Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Збройні Сили України» № 4026-VI від 15 листопада 2011 року.
[4] З 1993 року в термінології ООН «миротворчість» (peacemaking) означає застосування політичних і економічних інструментів для врегулювання криз і конфліктів, «підтримання миру» (peacekeeping) передбачає військові операції за згодою сторін конфлікту відповідно до глави VI Статуту ООН, «примушення до миру» (peace enforcement) означає використання політичних і економічних санкцій та військових засобів без згоди сторін відповідно до глави VII Статуту ООН, «розбудова миру» (peacebuilding) відноситься до зовнішніх заходів, що сприяють мирному політичному і економічному розвитку у зоні потенційного або припиненого конфлікту. НАТО використовує термін «операції», який охоплює дії як за санкцією Ради Безпеки ООН, так і у випадку застосування загального міжнародного права. ЄС використовує термін «врегулювання криз».
Українське законодавство донедавна використовувало термін «миротворчість» у розумінні «підтримання миру». При цьому були ратифіковані угоди про підтримку Україною широкого спектру операцій ООН, НАТО і ЄС. Україна приймала участь в таких операціях, виходячи із внутрішнього законодавства про «миротворчість».
[5] В Рішенні РНБОУ «Про направлення корветів «Луцьк» та «Тернопіль» і фрегата «Гетьман Сагайдачний» Військово-Морських Сил Збройних Сил України для участі у військово-морських операціях на Середземному морі в рамках операції «Активні зусилля» від 17 листопада 2006 року, затвердженому Указом Президента № 1076/2006 від 14 грудня 2006 року, говориться про те, що норми Законів України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» та «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» не поширюються на процедури прийняття рішення щодо даної операції.
[6] Так, направлення військового контингенту до Іраку у 2003 році відбувалось на основі положень Закону України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях». При цьому відповідний указ Президента, схвалений Законом України № 897-IV від 5 червня 2003 року, посилався на Резолюцію Ради Безпеки ООН № 1483 від 22 травня 2003 року, в якій йшлося про сприяння країнам, що здійснюють окупацію Іраку, з боку країн, які не є такими, що здійснюють окупацію (параграфи 14-16 мотиваційної частини).
[7] Закон № 613-XIV від 23 квітня 1999 року, редакція від 13 жовтня 2012року.
[8] Закони України «Про оборону України» № 1932-XII від 6 грудня 1991 року із змінами, «Про Збройні Сили України» № 1934-XII від 6 грудня 1991 року із змінами, «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року із змінами, «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року, «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 9 квітня 1992 року, «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року із змінами, «Про основи національної безпеки України» № 964-IV від 19 червня 2003 року, «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» № 1518-ІІІ від 2 березня 2003 року, «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» № 975-ІV від 19 червня 2003 року, «Про Кабінет Міністрів України» № 2591-VI від 7 жовтня 2010 року.
[9] Указ № 153 від 1 лютого 2000 року.
[10] Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 24 квітня 2009 року «Про стратегію міжнародної миротворчої діяльності України» № 435/2009 від 15 червня 2009 року.
[11] Документи, що потребують таких змін, включають: укази Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» № 1153 від 10 грудня 2008 року і «Про Воєнну доктрину України» № 648 від 15 червня 2004 року зі змінами, постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання забезпечення діяльності миротворчих контингентів і миротворчого персоналу, що утримуються за рахунок державного бюджету» № 40 від 30 березня 2006 року, «Про затвердження Порядку матеріально-технічного і фінансового забезпечення миротворчих контингентів і персоналу України, який бере участь у міжнародних миротворчих операціях» № 963 від 11 липня 2002 року, «Деякі питання забезпечення миротворчого контингенту» № 150 від 23 лютого 2011 року, «Каталог можливостей України щодо підтримки міжнародних миротворчих операцій та навчань», затверджений спільним наказом центральних органів виконавчої влади № 446/810/385/605/501/781/336/284/519 від 7 липня 2012 року.
[12] 8 листопада перший заступник начальника Генерального штабу ЗС України віце-адмірал І. Кабаненко прокоментував для ЗМІ перспективи участі України в операції «Океанський щит». Щодо юридичних питань він зазначив таке: «Нещодавно вийшов Закон України, в якому суттєво розширилися функції Збройних Сил стосовно участі у врегулюванні кризових ситуацій, у тому числі в антипіратських операціях. Згідно з цим законом зараз триває активне напрацювання всіх відомчих документів». Функції Збройних Сил визначаються саме законом «Про Збройні Сили України».
[13] Частина 12 статті 1 Закону України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки».
[14] Частина 13 статті 1 Закону України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки».
[15] Рішення про участь у цих операціях було прийняте виходячи з угод України з НАТО і ЄС і конституційних повноважень Президента України. Закони України «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях» та «Про порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав» не мали на той час застосування до цих операцій. Див. Рішення РНБОУ «Про направлення корветів «Луцьк» та «Тернопіль» і фрегата «Гетьман Сагайдачний» Військово-Морських Сил Збройних Сил України для участі у військово-морських операціях на Середземному морі в рамках операції «Активні зусилля» від 17 листопада 2006 року, затверджене Указом Президента № 1076/2006 від 14 грудня 2006 року; Рішення РНБОУ «Щодо участі України в операції Європейського Союзу «EU NAVFOR ATALANTA» від 20 листопада 2009 року, затверджене Указом Президента № 41/2010 від 20 січня 2010 року.
[16] Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів з виконання Річної національної програми співробітництва Україна - НАТО на 2012 рік» № 720-р від 22 серпня 2012 року.
[17] Хорошковський сподівається, що ВР відпустить «Альфу» боротися з піратами / УНІАН, 22 лютого 2010 року. Режим доступу: http://eunews.unian.net/ukr/detail/192916.
[18] Закон № 2229-XII від 25 березня 1992 року, редакція від 13 червня 2012 року.
[19] Закон № 638-IV від 20 березня 2003 року, редакція від 19 травня 2011 року.
[20] Проект Закону № 4105 від 23 лютого 2009 року.
[21] Оцінити прибутки від участі в операціях ООН важко, оскільки відсутня статистика видатків Міністерства оборони за різними операціям. Цифра 516 млн грн відбиває фінансування за всіма механізмами, передбаченими законом, у тому числі, виключно із держбюджету.