"Партійна система України після парламентських виборів 2012: ефективне число партій і місце в класифікації". Аналітична записка

Анотація

 

В аналітичній записці за допомогою формальних інструментів порівняльної політології дано оцінку партійній системі України по закінченні парламентських виборів 2012 р. Це дозволило визначити її загальну характеристику і місце в існуючих класифікаціях, а також простежити її динаміку протягом декількох електоральних циклів.

 

ПАРТІЙНА СИСТЕМА УКРАЇНИ ПІСЛЯ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ 2012: ЕФЕКТИВНЕ ЧИСЛО ПАРТІЙ І МІСЦЕ В КЛАСИФІКАЦІЇ

 

Одним із найбільш дієвих інструментів в оцінці партійної системи держави є підрахунок ефективного числа партій. Цей показник визначає фрагментацію партійної системи й вирішує два важливі завдання. По-перше, він дозволяє специфікувати різні проміжні варіанти партійних систем у традиційному ряду однопартійні-двопартійні-багатопартійні системи й – що більш актуально для України, – усередині категорії багатопартійних систем. По-друге, він дає можливість оцінити відносну вагу й силу партій, виходячи з кількості одержаних на виборах парламентських місць. Цей показник був розроблений М. Лааксо і Р. Таагапера [1] і розраховується за формулою N = 1/Σs_i², де s_i – це частка місць, отриманих партією в парламенті. Цей показник не є досконалим, тому в порівняльної політології розробляються коригуючі та альтернативні індекси, зокрема індекс Х. Молінара [2] і Г. Голосова [3]. Показники ефективного числа партій, підраховані для виборів на пропорційній основі, для кількох останніх електоральних циклів в Україні виглядають наступним чином (див. Табл. 1).

 

Таблиця 1

Показники індексів ефективного числа партій за результатами

виборів на пропорційній основі

 

З наведених даних видно, що (1) фрагментація партійної системи в електоральних циклах 2006 і 2007 рр. в цілому відносно менше, ніж фрагментація в електоральних циклах 1998 і 2002 рр.; (2) фрагментація партійної системи на парламентських виборах 2012 р. зросла.

 

Однак як змістовно визначити місце партійної системи України в існуючих класифікаціях? Для цього ми скористаємося ще одним інструментом  візуальним дисплеєм Г. Голосова [4]. Цей дисплей описується за допомогою –двох формул: x = (s₂+s_r)/(s₁+s_r); y = (s₃+s_r)/(s₁+s_r), де s₁,s₂ і s₃ – це частка парламентських місць, отримана партією, яка зайняла перше, друге й третє місце відповідно, а s_r – це сума часток парламентських місць, які отримали інші партії починаючи з четвертої. Точка з координатами x і y відкладається на візуальному дисплеї.

 

Для виборів на пропорційній основі отримуємо наступні результати (див. Рис. 1).

 

Збільшити

 

Рис.1. Показники візуального дисплея Г. Голосова за результатами виборів на пропорційній основі

 

Точками відзначені вибори відповідних років. Якщо точка потрапляє в ділянку (1), то вона кваліфікується як партійна система з домінуючою партією з одним претендентом; ділянка (2) – партійна система з домінуючою партією із численними претендентами; ділянку (3) – двопартійна; ділянка (4) – двох-з-половиною партійна; ділянка (5) – багатопартійна з лідируючої партією; ділянка (6) – багатопартійна без лідируючої партії.

 

Як видно з наведених даних, партійну систему України за результатами виборів на пропорційній основі в 1998, 2006 і 2007 рр. можна визначити як багатопартійну з лідируючої партією, а у 2002 і 2012 рр. – як багатопартійну систему без лідируючих партій.

 

Але наскільки така інтерпретація на основі ефективного числа партій і візуального дисплея Г. Голосова відображає реальну розстановку політичних сил в українському парламенті різних скликань? Головна проблема, з якою ми стикаємося, це результати виборів 2002 і 2012 рр. Значення всіх трьох індексів ефективного числа партій, наведених для цих електоральних циклів, відносно високі. А візуальний дисплей Голосова кваліфікує партійну систему в ці роки як багатопартійну без лідируючої партії. З точки зору результатів за партійними списками, це відповідає реальній картині. Однак, як ми знаємо, в обох випадках – у 2002 і 2012 рр. – саме мажоритарна складова мала ключовий вплив на розстановку сил у парламенті. І в тому, і в іншому випадку за участю депутатів від мажоритарних округів оформлялася більшість (фракція «За ЄдУ» і фракція Партії регіонів відповідно), що свідчило про меншу фрагментацію. Тому для більш адекватної оцінки можна підрахувати індекси ефективного числа партій  і показники візуального дисплея для сформованих на першій сесії парламенту фракцій. Це є компромісним методологічним рішенням, тому що фракції не є в строгому сенсі слова партіями, а також тому, що такий перерахунок не враховує позафракційних депутатів. Результати підрахунку наступні (див. Табл. 2, Рис. 2). Склад депутатських фракцій брався за даними на 14 травня 1998 р., 30 травня 2002 р., 25 травня 2006 р., 23 вересня 2007 р., 12 грудня 2012 р.

 

Таблиця 2

Показники індексів ефективного числа партій за розміром

депутатських фракцій

 

Збільшити

 

Рис. 2. Показники візуального дисплея Г. Голосова

за розміром депутатських фракцій

 

Як видно з наведених даних показник ефективного числа партій для 2002 і 2012 рр. значно знизився, а динаміка за індексом Лааксо-Таагапера тепер взагалі виглядає як поступове зниження фрагментації від виборів до виборів. На візуальному дисплеї Г. Голосова партійна система станом на 2002 і 2012 рр. характеризується як багатопартійна система з лідируючої партією, а в останньому випадку навіть наближається до системи з домінуючою партією і численними претендентами.

 

Показник ефективного числа партій не враховує два принципових моменти: з одного боку, це тісна співпраця між кількома партіями (настільки тісна, що ці партії можуть розглядатися як одна), з іншого боку, це розкол усередині однієї партії (настільки сильний, що вона може розглядатися як кілька партій). Звичайно, цей факт можна розглядати і як перевагу. У динамічному партійному полі України це дозволяє уникнути двох переоцінок: переоцінки стабільності міжпартійних союзів (ті міжпартійні союзи, які сьогодні здаються самі собою зрозумілими, завтра можуть набути зовсім іншого вигляду) і переоцінки сили розколів усередині однієї партії.

 

Висновки

1. Наведені дані свідчать про наявність двох суперечливих тенденцій у сучасній української партійній системі: (1) збереження відносно високого рівня фрагментації (за результатами виборів пропорційній основі) та (2) тенденція до зниження фрагментації (за фактом реальної розстановки сил у парламенті, тобто за розміром депутатських фракцій).

 

2. У цілому, така різниця в результатах говорить про те, що змішана виборча система призводить до того, що розстановка сил у парламенті структурується не тільки за партійною приналежністю, але й за принципом підтримки/непідтримки існуючого політичного режиму.

 

3. З точки зору стратегій політичних акторів, така різниця в результатах говорить про те, що на зміну стратегії партійного будівництва (більш актуальну в умовах пропорційної виборчої системи) приходить стратегія використання бюрократичних ресурсів для створення пропрезидентської коаліції (більш актуальну в умовах змішаної виборчої системи).

 

4. Ключовим питанням для подальшого дослідження має стати питання про те, яка з наведених тенденцій візьме гору над іншою: чи можливе формування домінантної партії в Україні або вона завжди буде розряджатися високофрагментованими системами «безформного плюралізму» (Т. Карозерс [5]) або «конкуруючих олігархій» (Г. Хейл [6])?

 

Регіональній філіал у м. Харкові

(О.А. Фісун, О.С. Поліщук)

 

Література

1. Laakso M., Taagepera R. Effective Number of Parties: A Measure with Application to West Europe / M. Laakso, R. Taagepera // Comparative Political Studies. – 1979. - №12. – P. 3-27.

2. Molinar J. Counting the Number of Parties / J. Molinar // American  Political Science Review. – 1991. – Vol. 85, №4. – P. 1383–91.  

3. Golosov G. The Effective Number of Parties: A New Approach / G. Golosov // Party Politics. – 2010. - №16. – P. 171-192.

4. Golosov G. Party system classification: A methodological inquiry / G. Golosov // Party Politics. – 2011. - №17. – P. 539-560.

5. Carothers T. The end of the transition paradigm / T. Carothers // Journal of democracy. – Vol. 13, №1. – P. 5-21.

6. Hale H. Ukraine: The Uses of Divided Power / H. Hale // Journal of democracy. – Vol. 21, №3. – P. 84-98.