"Проблема попередження проявів дискримінації, ксенофобії та расизму щодо представників новітніх міграційних спільнот". Аналітична записка

Поділитися:

Анотація

 

За результатами останніх міжнародних та вітчизняних досліджень, які стосуються проблеми інтеграції новітніх міграційних спільнот в українське суспільство, проаналізовано стан міжетнічних відносин в Україні та подані рекомендації щодо попередження проявів дискримінації, ксенофобії та расизму відносно новітніх міграційних спільнот.

 

ПРОБЛЕМА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ПРОЯВІВ ДИСКРИМІНАЦІЇ, КСЕНОФОБІЇ ТА РАСИЗМУ ЩОДО ПРЕДСТАВНИКІВ НОВІТНІХ МІГРАЦІЙНИХ СПІЛЬНОТ

 

Попередження дискримінації, ксенофобії та расизму відносно мігрантів є однією з найважливіших проблем сучасного світу і має серйозне економічне і політичне значення. За даними міжнародного експертного дослідження «Парламентарі світу про виклики сучасності»*, 48,6 % експертів серед загальносвітових глобальних проблем які вимагають першочергового вирішення назвали міжетнічні та релігійні конфлікти. Цю ж проблему експерти поставили на друге місце у списку глобальних проблем людства.

 

Однією з основних перешкод на шляху інтеграції мігрантів у суспільства країн проживання та забезпечення їх основними правами людини є стійкі антиміграційні настрої та дискримінаційні практики, які спрямовані на обмеження міграційних потоків. Глобальна економічна криза та зростаючий рівень безробіття поглибили ці тенденції. У зв’язку з цим, подолання негативного ставлення до мігрантів у суспільствах країн проживання має ключове значення для їх інтеграції та підвищення їх ролі у суспільних процесах.

 

Україна, в силу свого географічного розташування, досить значною мірою залучена до міграційних процесів (Див. Додаток 1). У зв’язку з цим у нашій країні, як і в цілому у світі, дедалі гостріше постає питання міжкультурного діалогу, питання попередження проявів дискримінації, ксенофобії та расизму в контексті зростання новітніх міграційних спільнот.

Міграційна політика держави є вагомим чинником національної безпеки України.

 

Україна на законодавчому рівні закріпила рівність прав іноземців і громадян. Серед основних документів – Конституція України, Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», який набув чинності у грудні 2011року. 6 вересня 2012 року був прийнятий Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який зазнав критики з боку громадських організацій, так як був прийнятий без врахування пропозицій робочої групи громадських організацій та офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини. Державою ратифіковані міжнародні акти, спрямовані на запобігання дискримінації й расизму, у яких вказані явища визнаються кримінальними злочинами. Проте, правозахисники вказують на декларативність прийнятих законів.

 

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, є новоутворена Державна міграційна служба України (ДМСУ).

 

24 жовтня 2012 року на засіданні Робочої групи Ради ООН з прав людини Україна представила Другу Національну доповідь про стан дотримання прав і свобод людини в Україні в рамках другого циклу Універсального періодичного огляду (УПО). Робоча група Ради ООН вважає, що причини проявів ксенофобських настроїв в українському суспільстві криються у загостренні соціальних і економічних проблем, невідповідності чинного законодавства правозастосовній практиці, неефективній державній політиці з профілактики згаданих явищ, передусім, у молодіжному середовищі.

 

У щорічній доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2012», оприлюдненої в лютому 2013 року, окрім вищезгаданих причин поширення дискримінаційних настроїв в українському суспільстві акцентується на тому, що останнім часом у ЗМІ з’являються заяви політичних діячів, що дискримінують представників різних етнічних чи расових груп, які проживають в Україні. Дослідження «Регіональна толерантність, ксенофобія та права людини в Україні у 2012 році» демонструє, що «65 % респондентів, погоджуються з тим, що політики повинні нести відповідальність за наклепницькі слова та заяви подібного роду. Певне занепокоєння викликає той факт, що серед молодих респондентів у віці до 30 років значно вищих відсоток тих, хто вважає, що рядові громадяни мають право на висловлювання наклепницького характеру»[1].

 

У Доповіді правозахисних організацій зазначається, що рух проти іммігрантів в українському суспільстві набуває прихильників серед різних верств населення, які, об’єднуючись у громадські формування, намагаються діяти більш організовано і активно та впливати на всі сфери життя країни. (Наприклад, громадська організація «Імміграція - стоп!»).

 

Виходячи з соціологічних даних, можна стверджувати, що рівень неприязні українського соціуму до іноземців протягом останніх років поступово, але зростав, і саме мігрантофобія стала чи не найпоширенішим видом ксенофобії в Україні (Див. Додаток 2).

 

Ксенофобія стосовно новітніх міграційних спільнот базується на наступних поширених стереотипах:

- іммігранти суттєво погіршують криміногенну ситуацію в Україні;

- іммігранти - розповсюджувачі «нетипових» інфекційних захворювань та загроза санітарно-епідеміологічному стану країни;

- іммігранти є конкурентами українців на ринку праці;

- надання іммігрантам дозволів на перебування та надання статусу біженця, створює загрозу для національної безпеки країни та може спричинити «розмивання» української нації;

- іммігранти в Україні - це, у переважній більшості, громадяни з бідних країн «третього світу», люди з іншим віросповіданням, культурою та менталітетом;

- іммігранти, які оселилися в Україні - це малоосвічена група населення, схильна до ведення паразитичного способу життя.

 

Ці стереотипи призводять до того, що новітні міграційні спільноти часто стають жертвами дискримінації в питаннях права на житло, освіту, здоров’я, працю та соціальне забезпечення. Правозахисники вказують на те, що має місце дискримінація іноземців у державних органах, а прояви ксенофобії трапляються в органах внутрішніх справ. За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини В. Лутковської, до Омбудсмена надійшло близько 100 повідомлень від громадян України, іноземців, осіб без громадянства, біженців щодо порушення принципу рівності, заборони дискримінації за ознаками національного чи етнічного походження, кольору шкіри, належності до національних меншин[2]

 

Нехтування наявністю проявів дискримінації, ксенофобії та расизму відносно міграційних спільнот може призвести до виникнення міжетнічних конфліктів, що в свою чергу нестиме загрозу національній безпеці Україні. Спираючись на результати Комплексного демографічного прогнозу України до 2050 року, можна стверджувати, що тенденція до збільшення міграційного сальдо буде продовжуватись, а частка в ній вихідців із країн Африки та Азії, тобто «нетрадиційних» іммігрантів також буде рости[3].

 

Держави-члени Ради ООН з прав людини, за результатами вищезгаданої національної доповіді надали Україні 144 конкретні рекомендації, спрямовані на покращення ситуації з правами людини. З них близько 30 присвячено питанням протидії дискримінації, расизму, ксенофобії та іншим формам нетерпимості.

 

Висновки та рекомендації

Підвищення рівня толерантності, запобігання проявам дискримінації, ксенофобії та расизму в Україні потребує проведення скоординованих заходів як органів державної влади, так і громадянського суспільства, політиків та експертів.

 

Першочерговими серед них є:

- Удосконалення чинного законодавства України, з використанням закордонного досвіду, узагальненого у «Четвертій доповіді Європейської комісії проти расизму та нетерпимості» ( грудень 2011р.);

- Розроблення політики соціальної адаптації мігрантів;

- Створення ефективних інституційних та інших механізмів щодо боротьби з расовою дискримінацією;

- Забезпечення належного й оперативного розслідування фактів проявів расової, етнічної та релігійної ненависті;

- Проведення активної просвітницької кампанії щодо запобігання та попередження випадків скоєння злочинів на ґрунті ненависті серед дітей, підлітків, молоді, а саме: проведення просвітницької роботи серед батьків з метою підвищення обізнаності про радикальні субкультурні молодіжні рухи, зокрема проведення в школах «круглих столів» за участю педагогів, батьків, вчителів із запрошенням представників національних меншин, земляцтв; організація лекцій-тренінгів з питань протидії ксенофобії, расизму серед вчителів загальноосвітніх шкіл, викладачів ПТУ, в тому числі на курсах підвищення кваліфікації вчителів; підтримка громадських організацій, які реалізують проекти спрямовані на виховання толерантності; залучення іноземних студентів для участі у студентському самоврядуванні; сприяння ознайомленню іноземних студентів з українською культурою, організація відвідування провідних музеїв України та курсів з вивчення української мови; проведення ґрунтовних науково-дослідних досліджень, які б дали можливість виявити причини дискримінації, ксенофобії та расизму в українському суспільстві;

- Розвиток співробітництва з міжнародними громадськими організаціями, державними органами іноземних країн з метою вивчення досвіду, обміну інформацією щодо практики організації роботи з молоддю з протидії поширення правового екстремізму, застосування зарубіжного досвіду у сфері протидії проявам ксенофобії, расової чи етнічної нетерпимості.

 

Відділ політичних стратегій

(Л.І. Мазука)

 

Додаток 1

Чисельність мігрантів в Україні

 

За даними Держкомстату 2012 рік став рекордним за показниками міграційного приросту населення в Україні і становив 61 тис. осіб, що у 3,6 раза більше, ніж за 2011-й рік[4].

 

Згідно з наявними статистичними даними Державної міграційної служби України кількість іноземців та осіб без громадянства, які отримали дозвіл на постійне проживання в Україні (іммігранти), за останні кілька років стабілізувалася.

 

У 2001 році на території України проживало 101,7 тис. іммігрантів, у 2002 – 106,4 тис., у 2003 – 108,5 тис., у 2004 – 119,2 тис., у 2005 – 128,1тис., у 2006 - 149,4 тис., у 2007 році – 165 тис., у 2008 – 178 тис., у 2009 – 186 тис., у 2010 – 198 тис., у 2011 році – 210 тис., станом на 1 липня 2012 року в державі постійно проживає близько 221 тис., осіб з більше ніж зі 150 країн світу.

 

Щорічно іноземцям та особам без громадянства видається близько 20‑25 тис. дозволів на імміграцію. Зокрема у 2010 році було видано 22,8 тис. дозволів на імміграцію в Україну, у 2011 році було видано 23 тис. таких дозволів.

 

За перший квартал 2012 року оформлено і видано 12 184 дозволів на імміграцію. Найбільша кількість іммігрантів є громадянами колишнього Радянського Союзу, але значну частину складають громадяни таких країн, як: В’єтнам – 4254 осіб, Ізраїлю – 1705, КНР – 1359; Сирії – 1336, Польщі - 1188, Лівану – 668, Німеччини – 575, Італії – 361, Великої Британії – 215, Канади – 203, Греції – 145 особа.

 

За даними Міністра освіти та науки України, які були оприлюднені 10 квітня 2013 року на прес-конференції «в Україні навчається близько 61 тис. іноземних студентів… постійно збільшується кількість студентів з Центральної та Латинської Америки, з Азії»[5].

 

Додаток 2

Ставлення до мігрантів в Україні

 

Попри відсутності в нашій країні конфліктів на міжетнічному та расовому ґрунті, за даними аналітиків Світового економічного форуму в Давосі, Україна зайняла одне з останніх місць (127-е із 140) у світовому рейтингові толерантності населення щодо іноземців[6].

 

Дослідження, проведене у 2010 році Інститутом прав людини та попередження екстремізму і ксенофобії спільно з Київським міжнародним інститутом соціології, показало, що 37 % громадян України вважають за необхідне обмежити перебування іноземців в країні, 23 % опитаних заявили, що надавати можливість перебувати в Україні можна лише ліченим представникам іноземних держав, а 9 % взагалі висловили своє негативне ставлення до в’їзду іммігрантів на територію країни. За умови, якщо іммігранти є представниками бідної, в уявленні українців, країни, то проти їх прибуття категорично заперечують 19,4 % опитаних респондентів. Дані цього ж дослідження свідчать, що майже 8 % громадян України поділяють радикальні екстремістські погляди стосовно іноземців, у тому числі виправдовують можливість застосування щодо них фізичного насильства[7].

 

За даними дослідження «Регіональна толерантність, ксенофобія та екстремізм в Україні у 2012 році»[8] Індекс міжетнічної дистанційованості (ІМД) становив в Україні 4,5 бала за семибальною шкалою. Вітчизняні соціологи міжетнічні, міжрасові та міжнаціональні відносини в українському суспільстві визначають як помірно відчужені.

 

А по відношенню до помітних спільнот (азіатів, арабів, кавказців, чорношкірих), за даними соціологів існує латентна ксенофобська установка.

 

Таблиця 1[9]

 

Група

Листопад 2011

Листопад 2012

Азіати

5,5

5,5

Араби

5,6

5,5

Кавказці

5,5

5,3

Чорношкірі

5,5

5,6

Загалом

5,5

5,5

 

Крім того, відкрита ксенофобська установка у населення сформувалась: в Західному регіоні – до арабів, у Східному – до азіатів та арабів. Ставлення до чорношкірих серед респондентів на заході України також межує з відкритою ксенофобією. За даними цього ж дослідження найбільший вплив на індекс міжетнічної дистанції має регіон і тип населеного пункту проживання респондента (місто чи село). Найвищі значення ІМД спостерігаються в Західному регіоні і в селі в порівнянні з містом.

 

Таблиця 2

Місто

Регіон

Західний

Центральний

Південний

Східний

Загалом

Азіати

5,7

5,2

5,4

5,3

5,4

Араби

5,9

5,4

5,5

5,3

5,5

Кавказці

5,5

5,3

5,3

5,1

5,3

Чорношкірі

5,9

5,4

5,5

5,6

5,6

Загалом

5,8

5,3

5,4

5,3

5,5

 

Таблиця 3

Село

Регіон

Західний

Центральний

Південний

Східний

Загалом

Азіати

5,9

5,3

5,4

6,1

5,6

Араби

6,1

5,3

5,3

6,1

5,7

Кавказці

5,6

5,4

5,2

5,8

5,5

Чорношкірі

6,0

5,5

5,5

5,6

5,7

Загалом

5,9

5,3

5,3

5,9

5,6

 



* Міжнародне експертне дослідження на тему «Парламентарі світу про виклики сучасності» проведено Інститутом Горшеніна у 2012 році. У дослідженні взяли участь депутати національних парламентів 92 країн, що представляють всі макрорегіони світу. Всього було опитано 738 парламентарів. Результати опитування були оприлюднені на Експертному форумі «Україна 2013: прогноз».

[1] Аналітичний звіт по результатах дослідження «Регіональна толерантність, ксенофобія та права людини в Україні у 2012 році» //

http://www.ihrpex.org/uk/article/4769/analitychnyj_zvit_po_rezultatah_d…

ljudyny_v_ukrajini_u_2012_rotsi

[2] Валерія Лутковська: «Відповіддю на правий екстремізм в Україні може стати ефективна державна політика з попередження цього ганебного явища» http://www.ombudsman.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&i…

[3] Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. (колектив авторів)/ за ред. чл.-кор. НАНУ, д.е.н., проф. Е.М. Лібанової. – К.: Український центр соціальних реформ, 2006. – С. 98.

[4] Минулий рік став рекордним за показниками міграційного приросту населення в Україні  http://www.ihrpex.org/uk/article/5058/mynulyj_rik_stav_rekordnym_za_pok…

[5] Табачник порахував, скільки залишать іноземці за навчання в Україні //http://www.epravda.com.ua/news/2013/04/10/370222/

[6] Опитування: Україна виявилася однією із країн-ксенофобів http://ukranews.com/uk/news/ukraine/2013/03/22/92536

[7] Отчет по теме «Права человека в Украине. Уровень ксенофобии, отношение к мигрантам беженцам, отношение к проявлениям экстремизма» // http://www.ihrpex.org/upl/doc/otchet1_1_8.pdf

[8] КМІС провів дослідження «Регіональна толерантність, ксенофобія і права людини в 2012 році» на замовлення «Інституту прав людини, протидії екстремізму і ксенофобії (IHRPEX)» методом особистого інтерв'ю в 110 населених пунктах. Під час дослідження опитали 2048 респондентів старше 18 років. Помилка вибірки не перевищує 2,2 %.// http://racurs.ua/news/6492

[9] Аналітичний звіт по результатах дослідження «Регіональна толерантність, ксенофобія та права людини в Україні у 2012 році» // http://www.ihrpex.org/uk/article/4769/analitychnyj_zvit_po_rezultatah_d…

regionalna_tolerantnist_ksenfobija_ta_prava_ljudyny_v_ukrajini_u_2012_rotsi